Цивільне право України

Одноособовою корпорацією, тобто такою, що складається з однієї особи, є публічний довірчий власник. Особливою формою юридичних осіб є публічна корпорація -- організаційна форма державних підприємств. Корпорації можуть об'єднуватися у спілки. Такі об'єднання (квазікорпорації) визнаються єдиною структурою для досягнення певних цілей, наприклад, профспілки, але не завжди законодавство Англії визнає їх юридичними особами. Згідно із законодавством Англії профспілки не є юридичними особами, хоча окремими ознаками юридичної особи вони володіють. Так, профспілки мають закріплене за ними відокремлене майно, можуть укладати від свого імені договори, виступати стороною в суді тощо¹.

У законодавстві ФРН юридичні особи поділяються на спілки та установи.

Ознаками спілки є:

досягнення певної мети, визначеної членами об'єднання;

структура, що забезпечує організаційну єдність;

незалежність існування об'єднання від зміни його учасників. Спілки є господарські, мета яких -- підприємницька діяльність.

Установи -- це юридичні особи, що створюються на підставі односторонньої угоди приватної особи, яка складає установчий документ, визначає мету створення установи і для досягнення цієї мети виділяє майно. Засновник визначає структуру установи, в тому числі органи управління. Крім установчих документів, для створення установи у ФРН необхідно мати дозвіл компетентного органу державної влади. Після отримання такого дозволу виникає юридична особа, яка володіє закріпленим за нею майном. Майно може бути різноманітним за своєю природою. Установи можуть мати різноманітні цілі.

У законодавстві країн розвиненої економіки суб'єкти господарювання повинні бути зареєстровані. Як правило, реєстрація здійснюється у спеціальному реєстрі із зазначенням таких характеристик суб'єкта, що реєструється, щоб кожний бажаючий міг одержати про нього повну інформацію. При реєстрації, згідно з Торговельним зводом ФРН та Комерційним кодексом Франції, передається засновницький капітал у грошовій та натуральній формі.

Державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності у західному законодавстві розглядається як визнання їх суб'єктами права. Виникнення господарської правосуб'єктності пов'язується або з реєстрацією у відповідному органі, яким здебільшого є суд, або з опублікуванням відомостей про реєстрацію у спеціальному інформаційному виданні. Поряд з інформацією інколи в інформаційному виданні передбачається дублювання відомостей про реєстрацію в одній з газет. Реєстрація має бути здійснена протягом певного строку. Загалом у країнах Західної Європи поширений явочно-нормативний порядок виникнення суб'єктів господарської діяльності¹.

У країнах ЄС реєструються, як правило, товариства, які об'єднують капітал. Об'єднання осіб не підлягають реєстрації. Наприклад, у ФРН товариства, які об'єднують осіб (тобто засновані на участі особи, а не лише капіталів), не підлягають реєстрації в торговому реєстрі.

Згідно з Типовим законом про комерційну корпорацію США установчі документи названого виду бізнесової організації мають бути зареєстровані секретарем штату. Документи, що подаються для реєстрації, повинні бути підписані головою ради директорів національної або іноземної корпорації, її президентом або іншою посадовою особою, або засновником корпорації (уповноваженим представником). У разі відмови зареєструвати документ секретар штату повинен його повернути до національної або іноземної корпорації чи представнику в 5-денний строк з часу отримання документа у супроводі стислого письмового пояснення причин відмови.

§ 2. Право власності та речові права

Право власності і пов'язані з ним речові права є одним із центральних інститутів будь-якої національної системи права.

Визначене законодавством коло речових прав не однакове в різних системах національного права, але в усіх містяться повноваження осіб на речі, які належать як об'єкт власності іншим суб'єктам. Отже, речові права містять окремі правомочності суб'єктів, які не є власниками, водночас не позбавляючи власників відповідних прав.

Важливе значення мають також питання, пов'язані з моментом переходу права власності на річ та ризику випадкової загибелі речі. Колізії виникають внаслідок того, що в цивільному праві різних країн неоднозначно визнається момент переходу ризику. У цивільних кодексах Голландії, Швейцарії ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця в момент укладення контракту. При цьому право власності на проданий товар може до покупця не переходити. Згідно із законодавством Великої Британії, Франції, Німеччини момент переходу права власності збігається з моментом переходу ризику випадкової загибелі речі.

Питання виникнення права власності на рухомі речі відповідно до шведського права пов'язується з передачею речі. В особи, яка придбала рухому річ, згідно з договором купівлі-продажу не виникає право власності навіть тоді, коли оплачено цю річ. Звідси ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця після передачі йому речі, якщо інше не обумовлене договором. Питання переходу ризику регулюється Законом про продаж товару і має назву «ризик ціни». Зокрема, § 17 Закону про продаж товару визначає, за яких обставин покупець повинен виплатити повну вартість за товар, незалежно від того, чи товар випадково загинув, чи пошкоджений. Шведське законодавство пов'язує перехід ризику з доставкою. Передача товару покупцю кваліфікується як доставка. У разі відсутності погодження між сторонами час і спосіб доставки визначають, керуючись законодавством. Як правило, у разі недосягнення згоди сторонами передача товару здійснюється за місцем проживання продавця або місцезнаходженням його торговельного підприємства. Виникнення права власності на річ у законодавстві Російської Федерації пов'язується з моментом передачі речі. Ризик випадкової загибелі речі переходить до набувача водночас із виникненням у нього права власності. Наприклад, ст. 223 ЦК Російської Федерації передбачає таке положення: «Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом».

§ 3. Договірне (контрактне) право

Однією з важливих правових форм опосередкування відносин учасників цивільного обороту є угоди. Важливе значення має поділ угод на цивільно-правові і торгові, який в окремих країнах має певні юридичні наслідки. До торгової угоди застосовуватиметься, крім загальних норм цивільного права, положення торгового законодавства. Такі угоди укладаються в спеціальному порядку. Певні особливості встановлені щодо визначення змісту цих угод, вирішення спорів, пов'язаних з їх виконанням.

У європейських країнах, на відміну від українського законодавства, угоди між юридичними особами можуть укладатися як у письмовій, так і в усній формі. Наявність торгової угоди, укладеної в усній формі, може доводитися всіма засобами, у тому числі показами свідків.

У деяких країнах з дуалістичною системою приватного права (ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія) спори, що виникають з торгових угод, розглядаються органами спеціальної юрисдикції -- спеціалізованими торговими судами або торговими палатами цивільних судів. Наявність таких судів пояснюється необхідністю кваліфікованого і швидкого розгляду спорів, які випливають з виконання угод. Строк позовної давності за такими спорами скорочено порівняно з позовами про захист інших цивільних прав. У США регулювання цивілістичних, у тому числі комерційних, відносин належить до компетенції штатів. Цивільне законодавство кодифіковано в штатах Луїзіана, Каліфорнія. Водночас правові конструкції, властиві загальному праву, застосовуються у всіх штатах. Однією з основних форм опосередкування комерційного обороту є договір. Положення щодо договорів містяться в Єдиному комерційному кодексі США і застосовуються штатами відповідно до їх правової доктрини. Положення загального права про договори, які не закріплені в законодавстві, мають додатковий характер.

Форма договору в певних випадках має значення для його дійсності, але, як правило, договори можуть укладатися в усній та письмовій формі. Застосування примусового виконання договору не залежить від форми його укладення, але до окремих договорів у комерційному обороті ставиться вимога щодо їх письмового оформлення. До таких договорів належать:

договори, які забезпечують зобов'язання;

договори, предметом яких є угоди з землею та іншою нерухомістю;

договори зі строком чинності понад один рік;

договори на продаж товарів.

Щодо укладення договорів можна виокремити загальні принципи і підходи, характерні для всіх штатів. Укладення договору здійснюється шляхом проходження двох стадій: оферти і акцепту. До оферти ставляться певні вимоги, зокрема вона має містити намір сторони укласти договір. Обсяг необхідної інформації в оферті може варіюватися залежно від конкретного виду договору, вимог законодавства, практики ділових відносин та звичаїв. Офертою можуть трактуватися певні конкретні (конклюдентні) дії.

Договір вважається укладеним після акцепту пропозиції адресатом оферти. Оферта може бути відзивна і безвідзивна, містити строк, протягом якого вона може бути акцептована. Якщо строк не вказаний, оферта підлягає акцепту в «розумні строки», які законодавством США можуть визначатися по-різному. Наприклад, у Каліфорнії встановлено строк не більше трьох місяців. Спосіб акцепту, як правило, визначається офертою, але для окремих видів договорів може існувати порядок акцепту, вироблений діловою практикою або встановлений законодавством.

Єдиний комерційний кодекс США містить норми, які допускають акцепт оферти із зміненими умовами щодо змісту пропозиції. Якщо оферент не заперечив проти акцепту, який містить додаткові або змінені умови, то вважається, що він їх прийняв.

Припинення договору вважається підставою звільнення сторін від зобов'язань. Більшість з них відомі законодавству України.

У законодавстві США закріплено такі підстави припинення договору: виконання договору; мирова угода; новація; звільнення від зобов'язання; анулювання. Крім анулювання, за угодою сторін у законодавстві передбачені підстави анулювання договору в односторонньому порядку.

Порівняльний аналіз цивільного права зарубіжних країн сприятиме гармонізації відповідного законодавства України в умовах поглиблення міжнародних інтеграційних процесів.

Рекомендована література:

Цвайгерт К., Кетц X, Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. -- М., 1998.

Гражданское и торговое право капиталистических государств / Васильєв Е.А., Зайцева В.В., Костин А.А. и др. / Отв. ред. Е.А. Васильєв. -- М., 1993.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативних актов: гражданские и торговьіе кодекси / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. -- М., 1986. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системи современности. -- М., 1996.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. -- М., 1996. Основные институты гражданского права зарубежных стран: сравнительно-правовое исследование / Залесский В.В., Авилов Г.Е., Вильданова М. М. и др. / Руководитель авторского коллектива В.В. Залесский. -- М., 1999.



Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

§ 1. Поняття та предмет науки цивільного права

Наука цивільного права (цивілістика, цивільно-правова доктрина) -- це система теоретичних поглядів, понять, ідей, теорій та концепцій у сфері цивільно-правових відносин. Науку цивільного права не можна змішувати з одноіменними галуззю права, галуззю законодавства і навчальною дисципліною. Цивільне право як галузь права -- це система норм, що регулюють певні суспільні відносини. Цивільне законодавство охоплює сукупність нормативних актів, які містять норми цивільного права. Навчальний курс цивільного права ґрунтується на вивченні положень та висновків цивілістичної науки, змісту цивільного права, цивільного законодавства та їх практичному застосуванні.

Цивільно-правову науку слід розглядати як один з елементів структури юридичної науки в цілому. Якщо єдиним предметом юридичної науки вважається поняття права і всі його аспекти у теоретично-пізнавальному прояві, то предметом кожної окремої юридичної науки, у тому числі і цивільного права, є конкретний аспект поняття певної галузі права, певний елемент юридичної дійсності.

Предметна характеристика цивільного права як аспекту поняття права означає, що предметом науки цивільного права є поняття цивільного права.

Предметом науки цивільного права є норми цивільного права, їх зміст та сутність, проблеми застосування.

Предмет науки необхідно відрізняти від об'єкта наукового вивчення.

Слід сказати, що об'єкт науки -- це все те, що ми знаємо про нього до наукового вивчення, а предмет -- це те, що ми знаємо після наукового вивчення. Отже, об'єктом науки цивільного права є цивільно-правові явища в їх розмаїтті, а предметом -- сутність властивостей цивільно-правових явищ.

Слід підкреслити, що предмет науки цивільного права відрізняється від предмета цивільного права. Він є ширшим за обсягом і не зводиться до тлумачення, догматичного аналізу цивільно-правових норм.

Попередня характеристика предмета науки цивільного права вимагає подальшого уточнення. Така необхідність обумовлена існуванням певних складових елементів предмета цивільно-правового наукового дослідження, що слід вважати складовими частинами даного предмета.

Наукою цивільного права вивчаються: поняття цивільного права та його місце у правовій системі, закономірності розвитку цивільно-правових норм, їх зміст, формулюються загальні принципи з метою створення цілісної системи для ефективного застосування при регулюванні суспільних відносин, що неможливе без вивчення особливостей самих суспільних відносин. Це являє собою догму цивільного права, входить до предмета цивільно-правової науки і складає його першу частину.

До предмета дослідження цивілістики входить також вивчення історії вітчизняного цивільного права, пов'язаної з багатолітнім досвідом розвитку науки цивільного права, підґрунтям якої стали дослідження римських вчених (їх висновки у Стародавньому Римі навіть мали нормативний характер, як наприклад, Дігести Юстініана, що являють собою твори відомих римських вчених). Це друга складова частина предмета науки цивільного права.

Третьою складовою частиною предмета цивільно-правової науки слід вважати порівняльний аналіз цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах, вивчення зарубіжного законодавства та досвіду і знань зарубіжної цивільно-правової доктрини.

Слід зазначити, що у правовій державі суспільні відносини, що складають предмет цивільного права, повинні підлягати критичній оцінці з точки зору добра і справедливості. Це зумовлюється існуванням у цивільно-правовій науці прагнення досягти певних ідеалів добра і справедливості в цивільно-правовому регулюванні. Дана проблема вирішується за допомогою цивільно-правової політики¹. Вона має справу з вивченням того, як повинні розвиватися суспільні відносини і яким має бути досконале правове регулювання, що є доцільним, розумним і справедливим. Цивільно-правова політика як складова частина науки цивільного права вивчає сучасні тенденції економіко-правового розвитку, прогнозує розвиток цивільно-правових явищ. Зазначене є також складовою частиною цивільно-правової науки.

Отже, цивілістика вивчає поняття цивільного права та його місце у системі права, історичний розвиток, аналізує чинне законодавство та закономірності розвитку цивільно-правових норм, їх зміст і систематизацію, досягнення зарубіжної цивільно-правової доктрини, проводить порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства, прогнозує сучасні тенденції розвитку цивільного права на підставі оцінки сучасних суспільних відносин, які складають предмет цивільно-правового регулювання.

Необхідно також вирізнити зміст цивільно-правової науки: сукупність знань щодо цивільно-правових явищ, які можна систематизувати за основними розділами цивілістики. До них належать вчення про правовідносини, вчення про правоздатність, вчення про цивільно-правову відповідальність, про юридичні факти тощо. Розділи знань, що складають зміст цивілістики, не збігаються з системою цивільного права.

Положення цивільно-правової науки не тільки складають основу для створення цивільно-правових норм, а й розробляють самостійні теоретичні категорії, як наприклад, цивільно-правовий обіг -- сукупність угод усіх учасників і зобов'язальні відносини, що виникають на підставі цих угод.

Отже, наука цивільного права -- це систематизовані знання про цивільно-правові явища, їх властивості і закономірності розвитку, спроби і шляхи досягнення ефективності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, розробка нових знань на підставі вивчення та співвідношення історичного розвитку, а також аналізу досягнень вітчизняної та зарубіжної цивілістики.



§ 2. Методи дослідження науки цивільного права

Методи наукового дослідження -- це прийоми, способи і засоби вирішення відповідних наукових завдань.

Метод (від грец. metodos -- шлях дослідження, спосіб пізнання) -- це спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Юридичний метод як шлях пізнання -- це шлях поглиблення і розвитку знань, безперервний рух від накопичених знань до їх збагачення, до більш високого рівня, більш змістовного знання. Юридичний метод -- це юридичне знання в його формуванні, зміні, поглибленні і розвитку.

У юридичній науці використовують загальнонаукові і спеціальні методи дослідження. Загальнонаукові методи застосовуються в усіх суспільних науках. Загальнонаукові методи -- це методи філософського характеру, що визначають загальну методологічну спрямованість кожного дослідження. До них належать матеріалістичні методи пізнання розвитку суспільних відносин і, перш за все, метод матеріалістичної діалектики. Виходячи з нього, правове дослідження має базуватися на об'єктивному і всебічному аналізі реальної дійсності, тобто на конкретних суспільних відносинах, реальній практиці, оцінці історичного розвитку. Отже, досліджуючи певні правові явища у сфері суспільних відносин, вчений використовує загальнофілософські методи пізнання дійсності.

Крім загальнофілософських, у правовій науці (в тому числі й у цивілістиці) використовують спеціальні методи, тобто такі способи і прийоми дослідження, притаманні певній науці, до яких належать соціологічні методи, порівняльний метод, метод комплексного аналізу та системний метод.

Соціологічний метод -- це метод спеціального соціологічного пізнання і прийомів. Цивільно-правова наука глибоко і всебічно вивчає багатоманітні зв'язки цивільного права з життям суспільства і держави і навпаки -- вплив суспільних відносин на цивільне право. Спрямованістю соціологічного методу є вивчення ефективності застосування норм цивільного законодавства та його інститутів. Це неможливо без конкретного аналізу судової практики, проведення соціологічних опитувань, вивчення матеріалів засобів масової інформації.

Порівняльний метод заснований на вивченні правового регулювання відповідних правовідносин в інших законодавствах і правових системах. При цьому кожний предмет дослідження, тобто конкретний інститут, загальні принципи певної системи норм, окремі правові категорії тощо, вивчаються всебічно в їх історичному розвитку, становленні з урахуванням доктринальних дискусій, доцільності застосування у вітчизняному праві. Зокрема, такий відомий інститут англо-американського права, як довірча власність (траст) недоцільно використовувати у вітчизняному законодавстві без пристосування до нашої, континентальної системи права, в якій не дозволяється «розщеплення» права власності. Цивілісти виступили з критикою щодо автоматичного запровадження даного інституту, оскільки це, практично, руйнувало всі постулати вчення про право власності, що склалося в європейському праві. Була запропонована більш притаманна нашому праву цивільно-правова конструкція -- договір управління майном.

Метод комплексного аналізу -- це комплексний, всебічний аналіз проблемного питання, певної категорії за допомогою інших наук. Наприклад, інститут права власності не можна виокремити від відповідних економічних досліджень.

Даний метод проявляється й у взаємопов'язаному вивченні інших правових явищ. Так, зокрема, інститут обмежених речових прав необхідно вивчати з точки зору принципових засад підгалузі речового права, схожих зобов'язальних прав, а заставне право не можна досліджувати без аналізу інших способів забезпечення зобов'язань, їх загальних рис та відмінностей.

Системний метод (метод системного аналізу) полягає в тому, що конкретне явище розглядається як система, тобто певна організаційна форма, в якій складові частини поєднані спільною метою. Системний аналіз полягає у виявленні її елементів, встановленні взаємозв'язків між ними, визначенні загальних рис, характерних ознак, які дають змогу об'єднати елементи в єдине ціле. Такі системні аналізи на сучасному етапі є дуже актуальними, і можна виділити проблемні аспекти в систематизації зобов'язань, речових прав, юридичних осіб, договорів тощо.

Слід зазначити, що у своєрідній специфіці предмета юридичної науки в цілому і в цивільно-правовій науці зокрема дістає своє вираження специфіка спеціальних методів.

§ 3. Наука цивільного права та інші юридичні науки

Юридична наука -- це система юридичних знань про предмет науки, отриманий за допомогою юридичного методу. Структурними елементами юридичної науки є окремі юридичні дисципліни -- юридичні науки, кожна з яких вивчає певні аспекти права. Вирізняють такі групи юридичних дисциплін: юридичні науки теоретичного та історичного профілю (теорія держави і права, історія політичних і правових вчень, загальна історія держави та права, історія держави і права України тощо); галузеві юридичні науки (конституційне, адміністративне, цивільне, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, трудове, сімейне, підприємницьке, аграрне, екологічне, міжнародне право тощо); спеціальні юридичні науки (правова статистика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія тощо).

Провідне місце посідають юридичні науки теоретичного та історичного профілю, які мають методологічний характер. Кожна галузева наука -- це певна теорія, а історія політичних і правових вчень -- це історія теорії держави і права. Предметом науки історії держави і права, а також науки теорії держави і права виступають не одна, а всі галузі права, тобто вся сукупність правових явищ суспільства.

Наука цивільного права спирається на методологічні науки, використовуючи фундаментальні розробки у сфері теорії та історії держави і права.

Розроблені теорією держави і права положення про предмет і метод правового регулювання, вчення про норму права та правовідносини, тлумачення нормативних актів є підґрунтям цивільного права і використовуються наукою цивільного права для відповідних досліджень.

Дослідження у сфері історичного розвитку держави і права є корисними для узагальнення досвіду існування того чи іншого цивільно-правового інституту в його історичному розвитку та прогнозування подальшого існування.

Предмет дослідження цивілістики пов'язаний з іншими галузевими науками, причому такий взаємозв'язок є різним залежно від того, що являє собою певна галузь права. Між наукою цивільного права і науками конституційного, адміністративного та процесуального права розмежування є більш чіткими, ніж з науками трудового, сімейного, земельного права, які відмежувалися від цивільного права і стали самостійними галузями права.

Наука цивільного права міцно пов'язана з усіма юридичними науками. Проте слід пам'ятати, що тенденція відновлення приватно-правових засад у суспільстві призвела до зміни всієї системи приватного права, а це, безумовно, вплинуло і на взаємодію та співвідношення з іншими науками. Досягненням сучасної юридичної науки можна вважати запровадження поділу всієї правової сфери на приватно-правову та публічно-правову. Наслідком є відмова від підпорядкування цивільного права та його науки конституційному (державному праву), яке посідало провідне місце серед інших галузей права. Сьогодні система права та юридичних наук заснована на взаємодії та рівності приватно-правових і публічно-правових засад, в основі яких лежить конституційний принцип визнання прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю. Фундаментом приватно-правової сфери життя суспільства є економічні невід'ємні права особи: право власності, інші речові права, а також можливість укладати будь-які угоди щодо матеріальних благ на підставі принципу свободи договору, принципу рівності тощо; особисті немайнові права особи -- право на життя, честь, ділову репутацію, особисту недоторканність, авторство і т. ін. Все це входить до сфери правового регулювання цивільного права і предмета його науки. Тобто, спираючись на конституційні норми, цивілістика поглиблено вивчає приватно-правові відносини в їх історичному та порівняльному аспекті, прогнозує тенденції розвитку, аналізує проблемні питання. Слід сказати, що саме цивілістика визначає основні тенденції розвитку суспільних відносин за участю приватних осіб. Все це свідчить про підвищення соціальної значимості науки цивільного права та посилення її ролі серед інших юридичних наук.

У зв'язку з тим, що цивільне право складає основу правопорядку, заснованого на ринковій економіці, основні категорії цивільного права, сформульовані його наукою, використовуються у суміжних з цивільним правом галузях і їх доктринах. Наука земельного права, враховуючи комерціалізацію відносин публічно-правової сфери, після проголошення права приватної власності на землю, широко використовує категорії договорів про відчуження земельної ділянки, оренди, застави, ренти, довірчого управління тощо, тобто суто ци-вілістичних понять. Наука трудового права, незважаючи на спеціальну соціально-гарантійну спрямованість, використовує категорію договору саме в цивілістичному розумінні у зв'язку з розвитком інституту трудового договору як приватно-правової категорії.

Якщо науки вищезгаданих галузей права, що перебувають на межі приватно-правових і публічно-правових сфер, характеризуються певною залежністю від постулатів науки цивільного права, то науки тих галузей, що входять до системи приватного права -- сімейне і міжнародне приватне право, проникнуті єдністю основних понять, зокрема правоздатності, дієздатності, правовідносин та їх видів, правочинів, права власності тощо, особистих немайнових прав та їх класифікації, сформованих цивілістичною наукою. Концептуальний підхід, визначений останнім часом у цивілістиці, полягає в тому, що загальні норми і принципи цивільного права можуть застосовуватися в субсидіарному порядку для регулювання будь-яких приватно-правових відносин.

Слід зазначити, що дискусійними питаннями науки цивільного права та інших юридичних наук, галузі яких містять регламентацію великої кількості приватних відносин, є розмежування відповідних галузей права, зокрема земельного, сімейного і цивільного права. Це є важливим, оскільки кожна наука повинна мати чітко визначений об'єкт дослідження, а це пов'язано із встановленням чіткого розмежування галузей права.

Ще однією проблемою науки цивільного права є взаємовідношення з господарським правом. Чи можна вважати господарське право окремою галуззю і наскільки доцільним виглядає такій підхід? Дискусія навколо цієї проблеми існує вже чимало років. Концепція, створена вченими-цивілістами -- розробниками ЦК України, полягає в тому, що господарського права як галузі права існувати не може і Господарський кодекс не потрібний, тому що приватно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється в межах цивільного права, а публічно-правове має різногалузевий характер, і норми, що належать до адміністративного, фінансового, земельного та податкового права, заслуговують окремої кодифікації. Проте можна говорити про відособлення господарського права як навчальної дисципліни і, можливо, науки господарського права.

Взаємний вплив існує між наукою цивільного та цивільно-процесуального права. їх взаємопов'язаність є настільки суттєвою, що деякі дослідження у сфері однієї галузі не можуть відбуватися без відповідних вивчень в іншій. Це стосується дієздатності фізичних осіб, визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення громадянина померлим, цивільно-правової відповідальності тощо.

Цивільне право охоплює економічне життя суспільства, тому слід також сказати про тісний взаємозв'язок науки цивільного права та економічних наук.

На жаль, завдяки надмірній ідеологізації суспільства в цивільному праві і науці закріпилися політекономічні категорії. Сьогодні цивілістика вже поступово відмовляється від них. Вказана проблема стосується так званих «форм власності». Ця «форма власності» -- суто економічна, а не юридична категорія. З юридичної точки зору існує одне право власності з різними суб'єктами -- громадянами, юридичними особами, державою, територіальною громадою.

§ 4. Цивільне право як навчальна дисципліна

Навчальна дисципліна «Цивільне право» -- це впорядковані та систематизовані дані щодо основних цивільно-правових постулатів і категорій. Цивільне право як навчальна дисципліна вивчає цивільне право і науку цивільного права. Отже, предметом цивільного права як навчальної дисципліни слід вважати вивчення цивільного права і науки цивільного права, теоретичних і законодавчих категорій цивільного права, які безпосередньо розкривають зміст інститутів і підгалузей цивільного права та практики застосування цивільно-правових норм.

Слід зазначити, що навчальний курс цивільного права лише тоді має фундаментальний характер, коли спирається на досягнення науки цивільного права. Предметом навчання має бути правознавство, а не законознавство. Основу викладання мають становити не лише конкретні законодавчі норми, а й концепції, теорії цивілістичної науки та їх практичне використання, у тому числі в різних правових системах.

Завданням цивільного права як навчальної дисципліни є викладення діючого цивільного законодавства та існуючої практики на науковому фундаменті та відповідних теоретичних концепціях. Глибоке пізнання соціально-економічної та юридичної природи цивільно-правових інститутів формує професіональну правосвідомість сучасного юриста та надає змогу аналізувати зміни і вдосконалення у законодавстві та правозастосовчій діяльності.

Одним із найважливіших завдань цивільного права як навчальної дисципліни є теоретико-пізнавальні завдання отримання, аналізу та систематизації досягнень цивілістичної науки. Проте система курсу цивільного права не збігається з системою цивільного права як галузі права і системою цивільного законодавства. Вона являє собою певне поєднання цих систем і відображає призначення навчальної дисципліни цивільного права -- навчити студентів використовувати правову інформацію на підставі аналізу сутності цивільно-правових категорій та теоретичного обґрунтування закріплених у законодавстві норм.

Навчальний курс цивільного права за своєю структурою не може бути копією ЦК України, оскільки з навчально-методичних позицій це не виправдано. Такий підхід запропоновано на підставі існування переважного значення для юридичної освіти -- догми права, що виникло ще у середні віки при вивченні римського права, а саме кодифікації Юстиніана (гаі;іо зсгіріа) в італійських університетах. Радянська доба характеризується аналогічним підходом до систематики навчального матеріалу.

Система навчального курсу цивільного права не збігається із системою цивільного права і системою ЦК України і має різні варіанти.

Автори даного підручника вважають за доцільне структурувати навчальний матеріал, викладений у Загальній та Особливій частинах, таким чином.

Розділ 1. Загальні положення цивільного права

Розглядаються основні поняття цивільного права як галузі права, галузі законодавства, цивілістичної науки і навчальної дисципліни, вивчається цивільне право зарубіжних країн та подається порівняльний аналіз основних цивільно-правових інститутів зарубіжних держав.

Розділ 2. Цивільне правовідношення

Викладається вчення про цивільне правовідношення, його елементи, зміст, види, підстави виникнення. Висвітлюються питання правового положення суб'єктів та об'єктів цивільного правовідношення, досліджуються проблеми здійснення суб'єктами цивільних прав і обов'язків, захисту прав та відповідальність за їх порушення. Розглядаються питання особистих немайнових прав, правочинів, представництва і довіреності, строків (термінів), позовної давності.

Розділ 3. Речові права і право власності

Детально розглядається вчення про право власності, його зміст і сутність, особливість захисту. Багато уваги приділено відносинам приватної (фізичних та юридичних осіб), державної та комунальної власності. Висвітлюються питання спільної власності, інших речових прав та володіння, захисту права власності. Окремо розглядаються питання права інтелектуальної власності.

Розділ 4. Спадкове право

У розділі висвітлюються теоретичні проблеми спадкування на сучасному етапі, основні категорії спадкового права, види спадкування та здійснення права на спадкування, оформлення права на спадщину, спадковий договір. З прийняттям ЦК України з'явилося чимало невідомих вітчизняному цивільному праву інститутів спадкового права. Усі вони детально висвітлюються у представленому навчальному курсі, дається їх оцінка з точки зору доцільності використання у сучасному цивільному праві, що створює підстави для проведення з цього приводу студентських диспутів.

Розділ 5. Право інтелектуальної власності

У даному розділі розглядаються важливі питання щодо розвитку вчення про інтелектуальну власність та пов'язані з цим проблеми використання категорії «власність» у даній сфері суспільних відносин. Окремо висвітлюються питання авторського права і суміжних прав, права промислової власності, розглядаються особливості правових засобів індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів та послуг.

Розділ 6. Зобов'язальне право

Присвячений вивченню основних категорій зобов'язального права. Розглядаються поняття, зміст і класифікація зобов'язань, способи їх забезпечення та припинення, загальне вчення про договори, їх види, порядок укладення, умови зміни та розірвання.

Автори визнали необхідним вирізнити вивчення окремих видів зобов'язань в окремий розділ як частину другу зобов'язального права. До них належать:

Розділ 1. Окремі види договірних зобов'язань

Охоплює зобов'язання з відчуження майна у власність (договір купівлі-продажу та різні його види, договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, договори міни, дарування, ренти), зобов'язання з передачі майна у користування (найму, лізингу, позички), зобов'язання з виконання робіт (договір підряду та окремі його види), зобов'язання з надання фактичних та юридичних послуг (договір про надання послуг, договір доручення, комісії, зберігання, страхування, управління майном, договори у сфері транспортної діяльності), зобов'язання з надання фінансових послуг (договори позики, кредиту, банківського вкладу), договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, договір комерційної концесії, зобов'язання із спільної діяльності.

Розділ 2. Зобов'язання з односторонніх дій

Зобов'язання з односторонніх дій включає такі важливі категорії сучасного цивільного права, як публічне обіцяння винагороди, публічне обіцяння нагороди через конкурс, ведення чужих справ без доручення, зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Розділ 3. Позадоговірні зобов'язання (деліктні зобов'язання та зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави)

Розглядаються питання щодо поняття та видів зобов'язань з відшкодування шкоди, зокрема відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади; відповідальність за шкоду, завдану правоохоронними та судовими органами; відповідальність за шкоду, завдану працівником; за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи; за шкоду, завдану малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, обмежено дієздатними та адієздатними особами; за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки; відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Висвітлюються питання регулювання зобов'язань, що виникають із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Окрема увага приділяється дослідженню проблем відшкодування моральної шкоди. Даним розділом закінчується навчальний курс цивільного права, що викладається у двох томах підручника.

Рекомендована література:

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). -- М., 1995.

Тарановский В.Ф. Энциклопедия права. -- СПб., 2001. Харитонов Е. О. История частного (гражданского) права Европы. -- Одесса, 1998.

Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. -- Чернівці, 1999.

Гараймович Д.А. Оценочные понятия в современном гражданском праве // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. -- М., 2001.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 6 Поняття і особливості цивільного правовідношення

§ 1. Поняття цивільного правовідношення

Внаслідок регулювання нормами цивільного права суспільних відносин за участю громадян та організацій, вони набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами. Цивільне правовідношення -- це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права. Йому притаманні риси будь-якого суспільного відношення. А оскільки це правовідношення врегульоване саме нормами цивільного права, то для нього характерні ті особливості, що вирізняють цивільно-правові стосунки з-понад усіх інших. Це визначення склалося історично та є найбільш поширеним і загальновживаним. Але існує точка зору на визначення правовідношення, що, на думку її авторів, дещо відрізняється від описаної вище та більше відповідає суті приватно-правового характеру цих відносин¹. Так, вони вважають, що цивільне правовідношення є лише юридичною формою суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права. Тому результатом правового регулювання є не привнесення нової, юридичної сторони, а лише надання відповідної форми фактичному відношенню, що склалося. Завданням юриспруденції є не створення нових відносин, а саме надання відповідної форми існуючим, що відповідає суті обох позицій, які насправді не дуже відрізняються одна від одної.

Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини. Внаслідок застосування норм права виникають майнові або особисті немайнові правовідносини. У першу чергу цивільне право регулює майнові відносини -- це основа економічного розвитку будь-якої країни. Але це правове регулювання має певну специфіку. І основна специфічна риса полягає в тому, що правовідношення є зв'язком між надбудовою у вигляді норм права та суспільними відносинами, що становлять економічну основу суспільства.

§ 2. Особливості цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них та їх похідних, методом рівності сторін.

Учасникам цивільно-правових відносин притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов'язків, здійснення яких забезпечується засобами державного примусу. При реалізації захисту цивільно-правових інтересів сторін також реалізується принцип рівності сторін.

Учасники цивільних правовідносин характеризуються як юридичною рівністю сторін, так і майновою відокремленістю їх, що зумовлює деякі інші специфічні риси цивільно-правових відносин.

Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору обрати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності (лише від суб'єкта права залежить, застосовувати передбачені законом методи примусового впливу на контрагента чи ні).

Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні при реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав'язувати свої умови при укладенні або виконанні договору. Кредитор вправі вимагати від боржника певної поведінки, але боржник добровільно взяв на себе обов'язок і несе відповідальність перед законом у силу закону, а не в силу особливого положення боржника. Рівність сторін реалізується не лише в договірних відносинах, а й у позадоговірних. Так, коли правовідношення виникає поза вольовою поведінкою осіб, тоді сторони також абсолютно рівні в реалізації своїх прав і обов'язків, вони підкоряються лише волі закону, а не одна одній. Якщо мають місце майнові правовідносини, які є предметом цивільного права, але міняється метод правового регулювання, то йтиметься вже про іншу галузь права. Так, при виконанні державного замовлення на виготовлення та поставку певного товару підприємство і держава в особі уповноваженого міністерства або відомства є рівними суб'єктами права (хоча існують певні особливості при укладенні цього договору), а при наданні ліцензії на виготовлення цього самого товару діє інший метод правового регулювання: метод влади і підкорення. Тоді ці стосунки регулюються нормами іншої галузі права -- адміністративної.

§ 3. Елементи цивільного правовідношення

Елементами цивільного правовідношення вважають суб'єкти і об'єкти, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.

У цивільних правовідносинах беруть участь завжди дві і більше особи -- учасники відносин, які називаються суб'єктами. Суб'єктом цивільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).

Цивільна правоздатність -- це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг цивільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність -- це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за загальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб'єктність -- здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності -- здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб'єктами цивільного права -- фізичними особами, державою і територіальними громадянами.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одночасно -- в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх діях -- вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна правоздатність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються у зв'язку з тим, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські організації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскільки обмежує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, основною метою діяльності якого є отримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальна правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок вперед у цьому напрямку, оскільки надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність.

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.

Об'єкти цивільних правовідносин -- це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та систематизації об'єктів цивільних прав є одним з найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, послуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права.

Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети -- здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав.

Різні об'єкти цивільних прав можуть служити задоволенню різноманітних інтересів (майнових або немайнових), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках -- у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме: шляхом реалізації його обмінної вартості¹.

До числа матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин можна віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьому значенні може бути не тільки певна річ, але й результати діяльності, причому не обов'язково такої, що має матеріальний результат, наприклад, надання послуг для зберігання чи перевезення. Усі ці об'єкти поєднані за єдністю економічної природи і складають групу, що називається товаром.

Крім товарів, розрізняють інші матеріальні блага, такі як послуги, інші чужі дії. Наприклад, вклад у банку, частка в майні товариства це не речі, а можливості (права) вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єктом цивільних правовідносин.

До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи і деякі інші об'єкти, за своєю природою інші, але схожі -- товарний знак, фірмове найменування і т. ін., а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом (наприклад, об'єкти виключних прав).

Отже, до об'єктів цивільних прав (правовідносин) належать:

речі (в тому числі гроші й цінні папери);

інше майно, в тому числі майнові права та обов'язки;

результати робіт, послуги;

результати інтелектуальної діяльності;

інформація;

інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України). Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний,

його не потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття «інше майно», «інші матеріальні та нематеріальні блага», «результати інтелектуальної діяльності». Крім того, суспільство розвивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвиток вищезгаданих понять з'являться найближчим часом, неможливо.

Серед перелічених категорій об'єктів цивільних прав можна виділити такі:

1) речі -- класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності чи інші речові права;

майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України);

результати інтелектуальної діяльності -- об'єкти виключних прав;

нематеріальні блага -- як правило, об'єкти особистих прав.

Речі -- найбільш поширений об'єкт цивільних прав, за допомогою якого задовольняється більшість людських потреб. І хоча безпосереднім об'єктом договорів купівлі-продажу, дарування, обміну, застави є дії боржника, оскільки в даному випадку мають місце зобов'язальні, а не речові правовідносини, об'єктами другого порядку тут виступають саме речі¹.

Зігдно із законом речі поділяються на рухомі та нерухомі (залежно від можливості їх вільного переміщення) -- ст. 181 ЦК України; подільні та неподільні (з огляду на можливість її повноцінного використання в розділеному вигляді) -- ст. 183 ЦК України; індивідуально-визначені речі та речі, що визначаються родовими ознаками (залежно від їх індивідуальних особливостей) -- ст. 184 ЦК України; речі споживні і неспоживні (залежно від того, чи зберігають вони свою первісну якість у процесі споживання) -- ст. 185 ЦК України; головну річ та приналежність (з огляду на їх призначення одна до одної) -- ст. 186 ЦК України та деякі інші різновиди, що мають значення для визначення долі та споживчих якостей як самої речі, так і доходів від неї, її складових частин.

Новелою ЦК України (ст. 180) є те, що до об'єктів цивільних прав віднесені тепер і тварини, на яких поширюється правовий режим речі.

Майно як особливий об'єкт -- це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України). Прикладом майна як об'єкта цивільних прав, що вперше знайшов своє регулювання у новому ЦК України, є підприємство як майновий комплекс. Він об'єднує усі види майна, що забезпечують його діяльність -- земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, продукцію, послуги, засоби індивідуалізації як підприємства, так і його продукції, інші виключні права тощо (ст. 191 ЦК України).