Композиція й риторичні стратегії іспанської авторської колонки: Res non verba?

Размещено на http://allbest.ru

КОМПОЗИЦІЯ Й РИТОРИЧНІ СТРАТЕГІЇ ІСПАНСЬКОЇ АВТОРСЬКОЇ КОЛОНКИ: RES NON VERBA?

Людмила Артемова, канд. філол. наук, доц.

Гранадський університет, Гранада, Іспанія

Розглянуто іспанську авторську газетну колонку у ключі базових понять класичної риторики як міждисциплінарної науки, яка на сучасному етапі дозволяє поєднувати "лінгвістику виразності" з розглядом мовного матеріалу у світлі комунікативно-дискурсивної парадигми. Авторська колонка є прикладом "журналістики думок", де тематичне різнобарв'я, стилістична оригінальність, мовна креативність зумовлена постаттю журналіста з його думками, ідеями, позиціями й кінцевою ціллю, яка визначає характер відбору риторичних стратегій, аргументів, композиційної організації з тим, щоб вплинути на сприйняття читача і створити дискурс переконливості. Цього разу ілюстративним матеріалом послугували короткі колонки Мануеля ВісеRнта, відомого сучасного іспанського письменника і багаторічного журналіста "El Pais". Виявлено, що під час продукування аналітичного тексту відбувається взаємопроникнення наміру, аргументів inventio, порядку викладення матеріалів dispositio за допомогою відповідних дискурсивно-експресивних засобів еlocutio. Подібно до неможливості відмежувати ці три риторичні операції як суто послідовні в лінійному творчому процесі, так само res і verba не є абсолютно роз'єднаними поняттями, їх можливо варіативно комбінувати, оскільки дискурс вибудовується за координатами інтегрування в гетерогенну, неоднорідну мережу текстів, де площини res і verba часто сплітаються в одну, спільну мовну тканину. Саме такого характеру публікацій вимагає сучасний вибагливий читач, який вже не є "пасивним отримувачем" інформації. Журналіст має апелювати до його розуму, емоцій, почуттів, пам'яті, щоб "здивувати" його, а значить еlocutio виходить за межі простої "окраси" мовлення, і повертає нас до слова, процесу їхнього логічного, контекстуального відбору, поєднання, злиття в контексті для створення у своїй композиційній цілісності сили, дієвості й переконливості статті.

Ключові слова: авторська колонка, композиція, inventio, dispositio, elocutio.

Вступ. Авторська газетна колонка оригінальний за наповненням дискурс, який вирізняється тематичною свободою, стилістичною оригінальністю, яка реалізується на рівні вибору мовних засобів (морфологічних, лексичних, синтаксичних, стилістичних) з об'ємною присутністю автора, чиї думки, ідеї, позиції кристалізують аргументи "за і проти", спрямовані на переконання читача через цей "маленький" шедевр публіцистичного стилю, який ми називаємо "журналістикою думок", аналітичною публікацією чи авторською статтею.

Сучасні теорії комунікації схиляються до того, щоб звернутися до дослідження журналістської творчості у ключі класичної риторики [10, с. 43]. На сучасному етапі розвитку лінгвістики є актуальним повернення до риторики як науки про переконання з погляду міждисциплінарності, долучивши до вчення про фігури мовлення новий інструментарій критики тексту й аналізу сприйняття, розширивши її поле аналізу за межі "лінгвістики виразності" з розглядом тексту в різних площинах [8, с. 241]. У цьому ключі ми вдалися до нашої розвідки з метою розгляду традиційних композиційних елементів і риторичних стратегій у створенні дискурсу переконливості, яким, зрештою, виступає авторська колонка. Нашими завданнями в цій публікації будуть аналіз мовного матеріалу, коли об'єктом дослідження виступатимуть композиційні особливості і риторичні стратегії, а предметом буде власне реалізація дискурсу (elocutio) і пошук співвідношення res і verba в актуальній авторській публікації.

Методологія дослідження. Сучасні іспанські дослідники газетного стилю Мартінес Альбертос, Луіса Сантамарія, Лоренсо Гоміс, Алевс Гріхельмо називають аналітичні жанри, до яких входить колонка, аргументативними, коментуючими чи евалюативними [3, 4, 7, 9]. На думку Гут'єрес Коба, журналістика думок, а саме жанри критики, колонки, статті мають виключно аргументативну та орієнтуючу функції, шукаючи способу переконати читача, виходячи з певної позиції, тому ступінь присутності переконливості у такого характеру публікаціях очевидна [5, с. 57]. Цього разу матеріалом для нашої розвідки виступають колонки Мануеля Вісента, багаторічного колумніста періодичного видання "El Pais" і водночас відомого сучасного віленсійського письменника, чиї публікації є завершальною нотою недільного видання газети. Вибір матеріалу продиктований тим, що його колонки є обмеженими за обсягом це 60 рядків із кількістю слів, яка не перевищує 350, що дає нам чудову нагоду дослідити організацію та композицію цих статей. Наша розвідка здійснюється в межах комунікативно-дискурсивної парадигми.

Для початку, нагадаємо, що композиція й організація дискурсу у класичній доаристотелівській риториці складалася з таких етапів:

• inventio: пошук і вибір теми й аргументів;

• dispositio: вибір найвідповіднішого порядку викладення матеріалу;

• elocutio: безпосереднє втілення дискурсу.

Проте, як справедливо стверджує М. Лампіс, незважаючи на привабливу перспективу знайти кореляції між inventio і семантикою, dispositio і синтаксисом, elocutio та прагматикою, за відсутності ґрунтовного історичного та теоретичного фундаменту таке припущення є навряд чи науково виваженим, хоча вихід у прагматику є особливо заохочувальним. Із плином часу відбувся перехід від спекулятивної риторики Аристотеля до sciencia bene dicendi у Цицерона і Квінтиліана, тобто інструменту для кожного, хто бажає відстояти свій погляд перед аудиторією, з метою доведення своєї позиції і, зрештою, переконання [6, с. 124-126].

Для мети нашої розвідки цікавим є dispositio, а саме організація, яка відіграє особливу, першого порядку роль у створенні ефективності всього дискурсу, у вибудові відчутно виокремлюваних частин із відповідним функціональним навантаженням і їхнього певного розташування. Для дискурсу переконливості, яким виступають авторські жанри публіцистики, це будуть:

• вступ чи пояснення, який вводить дискурс (усний чи письмовий), метою якого є привернення уваги або налаштування слухача / читача на сприйняття;

• розповідь;

• докази;

• епілог або загальні висновки.

У цій структурі перша й остання композиційні частини апелюють до емоційної сфери, тоді як середина звертається насамперед до розуму слухача чи читача [1, с. 145]. Як, до прикладу у статті Bueno, ^y que? [11]: Вступ: Quien al amanecer de cada dfa en plena somnolencia oiga el sonido de los informativos de cualquier emisora de radio o canal de television podra creer que el fin del mundo esta a la vuelta de la esquina y en ese momento se le plantea un dilema: ponerse en pie o quedarse acostado para ver el espectaculo desde la cama.

Епілог: Pese a que puedan pasar por idiotas, aun queda mucha gente que por propia naturaleza apuesta por el lado positivo de las cosas. Son los Ultimos heroes.

У заключній колонці з останньої сторінки газети М. Вісент піднімає тему постійного нагнітання істерії й кінця світу, який невідворотньо чекає на нас усіх, якщо ми будемо дослухатися до тієї нісенітниці, що коментується сучасними мас-медіа. Що ж до аргументаційної бази (доказів), то автор вдається до градаційного нагромадження аргументів з анафоричним початком:

No le importa que las banderfas ideologicas hayan convertido la politica en un reducto de odio asfixiante; que la crisis energetica nos depare el regreso a aquellos inviernos franquistas llenos de sabanones, braseros de picon y mantas zamoranas; que la guerra nuclear derivada del conflicto de Ucrania haya sido interiorizada por el inconsciente colectivo como un macabro fin de fiesta; que el cambio climatico nos condene a cataclismos nunca vistos entre la sequfa y la inundacion; que tal como vienen los telediarios pronto estara mal visto no rebanar el Ultimo resto de comida en el plato.

На синтаксичному рівні маємо полісиндетон із єдинопочатком que, однак найвпливовішою є негативно маркована семантична складова: politica en un reducto de odio asfixiante, crisis energetica, la guerra nuclear, conflicto, un macabro fin de fiesta, condene a cataclismos, estara mal visto. Тому навряд чи можна стверджувати, що ці аргументи є повністю раціональними, скоріше оцінно марковані. Вони і втілюють elocutio: "дискурс, раціональний чи пристрасний, являє собою вісь, навколо якої зароджується, рухається чи набуває сенсу будь-яка дискурсивна діяльність" [6, с. 127-128]. Проте ні inventio не відповідає парадигматичній вісі відбору, ні dispositio не може бути зведений тільки до вісі синтагматичної чи комбінаторної. Це відбувається тому, що обидва ці композиційні етапи пов'язані із продукуванням тексту, а значить, ці етапи не можуть бути послідовними, вони накладаються один на одного. Як у момент планування, так і в момент виконання / творення, мовець шукає й добуває з пам'яті, наявних культурних канонів відповідні дискурсивно-експресивні засоби, відбирає та поєднує їх у різний спосіб (обґрунтовано виважений, або вільний чи творчий), створюючи результат, тобто той самий дискурс, який стає підтвердженням точки відліку, а саме тих спогадів і канонів, на засадах яких він був створений.

Для прикладу наведемо вплетення у традиційну композицію, організацію колонки (dispositio) ретельно продуманого аргументарію inventio в колонці М. Вісенте "Corderos" [12]:

Вступ / постановка проблеми: En esta guerra entre Rusia y Ucrania y la OTAN en la que Ucrania solo pone los muertos no esperes que de una y otra parte del conflicto se levanten millones de ciudadanos con gritos y pancartas dispuestos a detener esta miserable tropelia.

Зав'язка: Ahora todos somos ovejas pasivas y no hay ninguna que se atreva a salirse del rebano. Parece que la sociedad civil se ha quedado exangue, sin pulso.

Аргументація '.Durante la guerra de Vietnam los jovenes norteamericanos, para expresar su rebeldia, realizaban sentadas en los campus de las universidades y llenaban el aire de voces y canciones airadas. Aquella colera juvenil convirtio el pacifismo en una nueva estetica (...) La guerra de los Balcanes y la del Golfo tambien obligaron a cientos de miles de ciudadanos a cumplir con el deber moral de manifestar su pro testa en la calle.

Синтез: Puede que aquel sentimiento antibelicista sirviera de poco, pero al menos uno sentia que la sociedad aun tenia capacidad de colera frente a los senores de la guerra y al brutal negocio de las armas.

Кульмінація: Pese a que hoy el conflicto entre Rusia y la OTAN atane directamente a nuestras vidas y al futuro de Europa, esa sangrienta destruccion sigue en curso ante el silencio de los corderos cuyo destino todo el mundo sabe que es el matadero.

На нашу думку, наведений вище приклад наглядно підтверджує паралельність розгортання dispositio та inventio, і надає нам можливість звернути увагу на майстерність е^Шю. Журналіст вибудовує свою статтю, використовуючи опозицію між активним громадянським суспільством (millones de ciudadanos, la sociedad civil, cientos de miles de ciudadanos), які відчувають потребу заявити свій протест проти війни в Україні (guerra, conflicto, miserable tropelia, sangrienta destruccion, los muertos, brutal negocio de las armas), висловити свій гнів і спротив (levantarse con gritos y pancartas, realizar sentadas, llenar el aire de voces y canciones airadas, colera, rebeldia), і пасивним стадом, яке мовчазне йде на бійню (ovejas pasivas, sin atreverse a salir del rebano, sociedad exangue, sin pulso; el silencio de los corderos, el matadero). Заголовок колонки і кульмінація, як композиційні елементи, створюють епаналепсис або коло з прирощенням значення: los corderos el silencio de los corderos cuyo destino ...es el matadero. Відчувається щільний взаємозв'язок текстової структури (мовної та образної) з прагматичною метою, як і з elocutio, коли кінцевим результатом цього поєднання постають символіко-естетичні цінності публікації [8, с. 252].

Подібно до того, як у наведеному вище прикладі, де композиційним задумом М. Вісента є антитеза, так само протягом своєї багатої історії риторика, здається, коливалася між двома протилежними (?) полюсами іres et verba? Як зауважує М. Лампіс, ці два латинські терміни не мають простого трактування через свою внутрішню полісемію і різні значення, що вкладали в них автори риторик, а саме: res може відповідати речам, про які йдеться, реальним предметам розмови, референтам, значенням або аргументам; тоді як verba може стосуватися слів, означального та форм представлення. Так само частотним було пов'язування inventio і навіть dispositio з виключно володіннями res, обмежуючи elocutio сферою verba. Раніше ми вже згадували про взаємоперетин цих понять. Якщо ці три риторичні операції не можуть розглядатися як дискретні, прогресивні моменти в лінійному розгортанні, а постійно впливають і підживлюють одна одну, так і зараз ми говоритимемо про неможливість протиставлення "речей словам". Так само res і verba не є абсолютно роз'єднаними сферами, високою є можливість їхнього варіативного комбінування, бо ми не оперуємо знаками, з одного боку, і значеннями, з іншого. Дискурс вибудовується за координатами інтегрування у гетерогенній сфері текстів, культури, де потоки res і verba часто сплітаються в одну й ту ж саму тканину прожитого, проінтерпретованого, повторно представленого досвіду [6, с. 129]. Прикладом переплетіння цих сфер є уривок із колонки М. Вісента "Los cromos" [13]:

En el futbol actual el trapicheo de cromos continda, pero ahora los cromos son de carne y hueso y algunos valen 200 millones. Los fichajes, traspasos, enjuagues, trampas que se realizan en los despachos del estudio no son ni de lejos tan limpios como los que cerrabamos los ninos sentados en corro en la acera. Mientras el publico ruge en la grada, en el palco presidencial aquellos seres que antano nos parecfan heroes sobrehumanos hoy son convertidos en mercancfa y sus cuerpos se compran y se venden por partes.

Метафоричне порівняння ситуації сучасних високовартісних футболістів із карточками, які колекціонувалися дітьми і були предметом ігр та обміну, є вражаючим. Автор вказує, що живі спортсмени (de carne y hueso), які для пересічного вболівальника є супергероями (heroes sobrehumanos), перетворені в кабінетах і президентських ложах на товар, який продається й купується, іноді по частинах (mercancfa y sus cuerpos se compran y se venden por partes) у далеко не в самий "чистий" спосіб, як у дитинстві, бо ці сучасні трансфери є "договорняками", пастками, аферами (el trapicheo, fichajes, traspasos, enjuagues, trampas).

Отже, кожен можливий зв'язок між res і verba включно процеси вербалізації першого (названого і визначеного) і матеріалізації другого може бути пояснений лише в контексті, зі зверненням до конкретного простору, часу і культурної складової. Так, у статті "Hijo, no te metas" (Синку, ти не лізь) [14], М. Вісент поетапно показує історичні етапи становлення цього сучасного пасивного іспанського громадянина, який, починаючи з часів переходу Іспанії до демократії, дослухався до порад батьків не втручатися, стояти осторонь політичних і соціальних рухів, щоб зрештою перетворитися на модель "слухняної вівці", якій до всього байдуже, окрім ґаджетів і задоволення базових, фізіологічних потреб:

A la hora de almuerzo su hijo todavfa no se ha levantado de la cama. La madre no encuentra manera de que se implique en alguna causa, la que sea, pero el chico pasa el dfa de sofa en sofa abducido por los vfdeojuegos de la tableta. Esta advertencia, hijo, no te metas, transmitida de generacion en generacion ha fabricado dos modelos de ciudadanos, unos en forma de pacientes ovejas y otros en forma de lobos esteparios.

У корпусі самої колонки автор майстерно, у декілька речень змальовує ту буденну реальність, яка відіграє першочергову роль: це побутові умови, традиційність, комфорт, тандем батьків, які бачать "безхмарне" майбутнє своєї дитини у житті за правилом "не висовуватися": Imagino a unos padres biempensantes sentados a la mesa en un comedor con mucha plata en el aparador y en las paredes una Santa Cena y algdn bodegon del XIX con una perdiz y un conejo ensagrentados. Mientras le sirve la sopa con un cucharon de alpaca, la madre le dice: "Hijo, td no te metas".

Вважаємо за потрібне завершити нашу розвідку поверненням до мети "журналістики думок", яка визначає залучення сукупності риторичних стратегій, а саме використання їхнього комбінування, як засобу досягнення переконання читача. Того читача, який стає все більше перебірливим і вибагливим у своєму інтересі до змісту інформації, який вже давно припинив бути "пасивним отримувачем". Сучасну аудиторію, у першу чергу, охоплює бажання здивуватися і відреагувати на прочитане, і водночас вона усвідомлено діє з наміром належати до певної спільноти, бути її частиною [2, с. 250-251]. У цьому сенсі elocutio виходить за межі "окраси" мовлення, і повертає нас до першопочатку, тобто слова, процесу їхнього логічного, контекстуального відбору, поєднання, злиття в контексті з іншими словами для створення в результаті сили, дієвості й переконливості статті.

З одного боку, переконуючий текст спонукає до бажаного і відштовхується від бажаного, він може підбурювати до гніву або спрямовувати до будь-якого іншого сильного почуття, сприяє переміщенню настрою читачів або слухачів, досягненні поставленої мети, де вибір аргументів і тем є доречним, за умови що останні не можуть бути банальними і заїждженими, оскільки в такому випадку адресат слідуватиме з повною незацікавленістю за таким дискурсом, а радше, просто не читатиме цю статтю. Нарешті, варто згадати про те, що метою переконливого дискурсу має бути пошук істини в широкому сенсі. Тут і з'являється постать автора, журналіста, який якщо не знає, що таке добро і що таке зло, або плутає ці поняття, може навіть зло зробити добром (тоді йтиметься не про переконання, а про маніпуляції). Тоді не може йтися про володіння мистецтвом слова, чи дотримання риторичних стратегій, тому що останні живляться лише правдою.

Висновки. Отже, аналіз композиції й риторичних стратегій авторських колонок М. Вісента доводить, що доречним виступає розгляд перехрещення, накладання inventio, dispositio і elocutio замість лінійного чи послідовного, зважаючи на їхню взаємозалежність і взаємопроникнення. Подібне зауваження є актуальним і для співвідношення res і verba, коли дискурс переконливості "журналістики думок" створюється в координатах інтегрування у гетерогенній сфері текстів, культури, зі сплетінням "речей і слів" в одну й ту ж саму тканину прожитого інтерпретованого мовного досвіду.

риторичні стратегії іспанський дискурс elocutio res verba

Список використаних джерел

1. Barthes R. La aventura semiologica. Barcelona: Paidos, 2009. 459 p.

2. Garcia Perdomo V. M. La convergencia de los medios / en Manual de generos periodisticos, Garcia P., Guttierez C. (edit.) 2^a edicion Bogota: Ecoe Ediciones, Universidad de La Sabana, 2o11. P. 221-261.

3. Gomis L. Teona de los generos periodisticos. Barcelona: Editorial UOC, 2008. 219 p.

4. Grijelmo A. El estilo del periodista. Madrid:Taurus, 2014. 555 p.

5. Guttierez Coba L.M. El titular: puerta de la informacion. / en Manual de generos periodisticos, Garcia P., Guttierez C. (edit.) (edit.) 2a edicion

- Bogota: Ecoe Ediciones, Universidad de La Sabana, 2011. P. 41-61.

6. Lampis M. Estilistica: Historia, conceptos, practicas. Granada, Editorial Comares, 2020. 157 p.

7. Martinez Albertos J.L. Curso general de redaccion periodistica: lenguaje, estilos y generos periodisticos en prensa, radio, television y cine/ 5 ed. Madrid: Paraninfo, 2000. 596 p.

8. Martinez-Falero L. La retorica del siglo XXI. Hacia una Retorica General / En Dicenda. Cuadernos de Filologia Hispanica. Vol. 20 (2002). P. 229-253.

9. Santamaria L. El comentario periodistico. Los generos persuasivos.

- Madrid: Paraninfo, 1990. 372 p.

10. Velasquez Ossa C.M. Una aproximacion a los generos periodisticos./ en Manual de generos periodisticos, Garcia P., Guttierez C. (edit.). 2a edicion

- Bogota: Ecoe Ediciones, Universidad de La Sabana, 2011. P. 29-41.

Джерела ілюстративного матеріалу

11. Vicent, M. Bueno, ^y que? El Pais, 30/10/2022. URL: https://elpais.com/ opinion/2022-10-30/bueno-y-que.html

12. Vicent, M. Corderos, El Pais, 16/10/2022 URL: https://elpais.com/ opinion/2022-10-16/corderos.html

13. Vicent, M. Los cromos, El Pais, 23/10/2022 URL: https://elpais.com/ opinion/2022-10-23/los-cromos-de-futbolistas.html

14. Vicent, M. Tu no te metas, El Pais, 14/11/2021 URL: https://elpais.com/ opinion/2021-11-14/tu-no-te-metas.html

Liudmyla Artemova, PhD (Philol.), Associate Prof.

COMPOSITION AND RHETORICAL STRATEGIES OF THE AUTHOR'S COLUMN: RES NON VERBA?

This article examines the Spanish author's newspaper column in the key of the basic concepts of classical rhetoric as an interdisciplinary science, which at the present stage allows to combine the "linguistics of expressiveness" with the consideration of linguistic material in the light of the communicative-discursive paradigm. The author's column is an example of "journalism of opinions", where thematic diversity, stylistic originality, linguistic creativity is due to the figure of the journalist with his thoughts, ideas, positions and the ultimate goal, which determines the nature of the selection of rhetorical strategies, arguments, compositional organization in order to influence the reader's perception and create a discourse of persuasion. This time the illustrative material was short columns by Manuel Vicente, a famous contemporary Spanish writer and longtime journalist of "El Pais". It is revealed that in the production of an analytical text there is an interpenetration of intention, arguments inventio, the order of presentation of materials dispositio with the help of appropriate discursive-expressive means elocutio. Just as it is impossible to distinguish these three rhetorical operations as purely sequential in a linear creative process, so res and verba are not absolutely separate concepts, they can be variably combined, since discourse is built according to the coordinates of integration into a heterogeneous network of texts, where the planes of res and verba are often woven into one, common linguistic fabric. This is the nature of publications demanded by the modern demanding reader, who is no longer a "passive recipient" of information. The journalist has to appeal to his mind, emotions, feelings, memory in order to "surprise" him, which means that elocutio goes beyond the simple "decoration" of speech, and returns us to the words, the process of their logical, contextual selection, combination, merging in the context to create in its compositional integrity the strength, effectiveness and persuasiveness of the article.

Keywords: author's column, composition, inventio, dispositio, elocutio.

Размещено на Allbest.ru