Позиційні характеристики вираження предметної частини змісту апеляції в поетичних творах Ліни Костенко

Основні позиційні характеристики вираження номінації адресата мовлення у сучасній українській літературній мові. Аналіз форм апеляції, спираючись на фактичний матеріал, зібраний із поетичних творів Ліни Костенко. Застосування методики трансформації.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 10.08.2023
Размер файла 29,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

ПОЗИЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВИРАЖЕННЯ ПРЕДМЕТНОЇ ЧАСТИНИ ЗМІСТУ АПЕЛЯЦІЇ В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ ЛІНИ КОСТЕНКО

Марина Купчанко,

Буковинський державний медичний університет

Marina Kupchanko.

Positional characteristics of the subject part's expression of the content of the appeal in the Lina Kostenko's poetic works.

The purpose of the article is to establish the main positional characteristics of the expression of the nominations of the addressee of speech in the modern Ukrainian literary language. The relevance of the study is due to the fact that the positional characteristics of the expression of the nominations of the addressee of the speech have long been of interest to many Ukrainian linguists. The scientific novelty of intelligence is the introduction into scientific circulation of new factual material, clarification of the means of expression of the substantive part of the content of the appeal, development of classification of formal types of expression of nominations of the addressee in modern Ukrainian literary language. The practical significance of the work is that the results of the study can be used to describe identical or similar phenomena in other (primarily Slavic) languages, as well as in teaching courses in lexicology, morphology and syntax of the Ukrainian language. Conclusions. After studying the scientific material, we identified the following cases of using appeals: independent (autonomous), pre-, inter- and postposition. The main types of interposition of appeals, as evidenced by our factual material, are: position between subject and predicate, position between predicate and object, position before subject and predicate, position of appeals after object and predicate, position of appeals after predicate and object, the position of appeals after the subject and predicate. After analyzing the forms of appeal in prepositions, postpositions and interpositions in persuasive, interrogative and narrative sentences, we came to the conclusion that appeals can be monosyllabic and verbose.

Key words: sphere of appeal, independent (autonomous), pre-, inter-, post-appeals; one-word and multi-word nominations of the broadcast addressee.

українська літературна мова апеляція адресат мовлення твори костенко

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. У полі зору дослідників постійно перебувають мовні одиниці та конструкції, які обслуговують сферу комунікації адресанта мовлення з його адресатом. Науковців хвилюють питання і формально-структурних показників граматичних засобів, що відображають ситуацію спілкування. Мовознавці по-різному визначають граматичний статус вокатива. Одні кваліфікують його як різновид форм називного відмінка, інші виводять вокатив за межі відмінкової системи, аргументуючи свій погляд обмеженістю його семантики, відсутністю синтаксичних зв'язків з іншими членами речення, відсутністю специфічного морфологічного вираження для іменників середнього роду в однині та іменників усіх родів у множині.

Окремим аспектом дослідження так званого звертання є з'ясування його позиційних характеристик.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Описували й науково пояснювали сферу апеляції (користуємось терміном М. С. Скаба. - М. К.), конструкції та складники української мови з давніх- давен. Так, про згадувані елементи мови пишуть у граматиках, починаючи з найдавніших часів, зокрема, цікаві думки з цього приводу висловлює О. Потебня. Вартісними є і монографія Є. Тимченка “Вокатив і інструменталь в українській мові”, стаття В. Сімовича “Наша товариська мова”, роботи І. Огієнка, І.Кучеренка, Л. Кадомцевої, П. Дудика, К. Шульжука, В. Чепеля, І. Яценка, А. Мановицької. Не можна не згадати про праці, які порушують проблеми сфери апеляції української мови, М. Плющ, Н. Озерної, К. Городенської. Комплексно описав український вокатив І. Вихованець. Низка робіт, присвячена обґрунтуванню відмінковості вокатива, написана й чернівецьким мовознавцем М. Скабом. У своїх працях він доводить, що вокатив - повноправний член відмінкової системи, який виділяється за парадигматичними (змістовими) характеристиками, синтагматичними властивостями, парадигматичними (формальними) особливостями. Крім того, учений розв'язує важливі для з'ясування граматичного статусу вокатива проблеми: використання форм номінатива на місці вокативних форм, використання форм кличного відмінка на місці називного, указує на загальні його причини.

Мета роботи - установити основні позиційні характеристики вираження номінацій адресата мовлення в сучасній українській мові.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що позиційні характеристики вираження номінацій адресата мовлення тривалий час становлять інтерес для багатьох українських мовознавців.

Наукова новизна розвідки полягає в запровадженні до наукового обігу нового фактичного матеріалу, уточненні засобів вираження предметної частини змісту апеляції, виробленні класифікації формальних типів вираження номінацій адресата мовлення в сучасній українській літературній мові.

У статті використано описовий метод дослідження. Крім того, удаємося і до застосування методики трансформації.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для опису тотожних або схожих явищ в інших (передусім слов'янських) мовах, а також при викладанні курсів лексикології, морфології та синтаксису української мови.

Виклад основного матеріалу. Розташування звертань у реченні та тексті, стилістичні особливості, зумовлені цими показниками, уже тривалий час є об'єктом зацікавлення багатьох мовознавців. Під позиційними характеристиками вираження предметної частини змісту апеляції розуміємо розташування так званих звертань у реченнях, до яких вони входять, і в текстах. Можливі такі випадки розташування звертань: самостійна (автономна) позиція, пре-, пост- та інтерпозиція.

В автономній позиції звертання привертають увагу того, хто слухає, особливо в тих випадках, коли контакт зі слухачем не надійний, коли кличуть того, хто знаходиться на відстані: Орлику! Орлику! Я оніміла. Орлику Чураю!..; Тату! (тата вже нема в живих)1. Звертання в автономній позиції часто містить суб'єктивно-модальну оцінку: Татусю! Тату! Тату! (з докором) (Із живого мовлення).

Зрідка звертання в автономній позиції мають при собі вигуки: Ой, Матінко свята2. Інколи можуть мати і частки. Ну бабусю! (Із живого мовлення); О Матінко свята3.

Цікавими є факти вживання звертань у препозиції до займенників другої особи. Ці звертання інтонаційно відриваються від речення (у їх кінці часто стоїть знак оклику); вони стають вокативними реченнями, які, на думку Б. Кулика, “називаються такими реченнями, що складаються з одного звертання і, яке, називаючи адресата мови, разом з тим передають певну модальну або емоційно забарвлену думку - оклик, заборону, докір, незадоволення, обурення, радість тощо” Kostenko L. Poeziia [Poetry], 2-he vyd., dopovnene, K .: Nauk. dumka, 2001, P. 40, 52 [in Ukrainian]. Ibidem, P. 7. Ibidem, P. 72. Kulyk B. M. Kurs suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy [Course of Modern Ukrainian Literary Language], K.: Radianska shkola, 1965, P. 168 [in Ukrainian]..

За змістом і функцією вокативні речення, які ми розглядаємо як функціонування звертань в автономній позиції, можна поділити на такі три основні групи:

1) речення, що виражають кликання когось або вимогу відгукнутись: Тату! І перейшов той стогін у віки; Отче! Зніміть з душі цей безпомірний біль!

2) речення, у якому звертання в автономній позиції проказуються тоном заборони, що має на меті припинити висловлення, дії чи вчинки співрозмовників: Люди! Хто привіз сюди дитину?! Та воно ж маленьке, ще не розуміє.

3) речення, що виражають різноманітні емоційні реакції:

а) здивування, радість при зустрічі: Іване! Брате! Як ти встиг? -- кричав Лесько і тряс його за груди; Іскро, Іване! -- Хмельницький підвівся з-за столу. -- Дяка Полтаві, прислала такого гінця;

б) докір: Панове судді! (докірливо);

в) любов: Марусю! -- каже. -- Я прийшов навіки. Я на коліна стану, ти простиш?;

г) переляк: Боже! Везуть людину чи від неї тінь? Ibidem, P. 104, 87, 78, 24, 72, 84. Ibidem, P. 39, 11, 105..

Найхарактернішою позицією звертань відносно предикативного ядра в реченні є препозиція: Мамо, це вода цілюща?; Панове судді, я прошу пробачення; Моя рука, чого ж ти стала млявою? .

Звертання на початку речення часто ускладнюються вигуками: Агов, Іване, он уже поляки Ibidem, P. 430, 43,42, 45. та частками; Ой нене, який у мене тато?; О Боже мій, на кого ж ти збагнітувала молодість свою? Ibidem, P. 42, 45. Slynko I. І. Istorychnyi syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy [Historical syntax of the Ukrainian language], K.: Vyshcha shkola, 1973, Р. 414 [in Ukrainian]. Zagnitko A. P. Teoretychna gramatyka ukrayinskoi movy. Syntaksys [Teoretical grammar of the Ukrainian language. Syntax], Donetsk: DoNU, 2001, P. 414 [in Ukrainian]..

Як зауважував І. Слинько, звертання, які виражають заклик до уваги, емоційно забарвлені, непоширені, мають при собі частки та вигуки, розташовуються на початку речення незалежно від його форми8.

“У поширених чи складних реченнях звертання найчастіше стоїть на початку речення”, - стверджує П. Загнітко9: Е, дівчино, я слухаю та й байдуже, що ти ж співаєш не про того Байду вже Kostenko L. V. Poeziia..., op. cit., P. 100. Ibidem, P. 87, 72, 346..

Препозиція апеляції можлива у спонукальних, питальних, розповідних реченнях.

Звертання в спонукальних реченнях можуть бути представлені одним словом чи кількома: О Господи, прости нам цю ганьбу!; Марусю, чуєш, зараз ще до осени, поберемось та й вступимо в закон; Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць!11.

Однослівні звертання виражені власними назвами або загальними іменниками.

Частіше звертання трапляться у питальних за комунікативною настановою реченнях: Мамо, хто це вам допік, що ви уже не ходите тудою?; Чого ви, мамо, не злюбили Гриця, яка вас думка все не полиша?; Ой нене, який у мене тато?.

Звертання в препозиції виражаються не тільки одним словом, а й кількома: О Боже мій, на кого ж ти збагнітувала молодість свою?12.

Однослівне звертання переважно виражається власною назвою: Полтавонько, ти все-таки жива?; Орихно, трясця мене держить?, хоча подекуди трапляються іменники-загальні назви осіб за спорідненістю і свояцтвом: Ви, мати, знавши отаку нецноту, чого тоді ж не розлучили їх? Ibidem, P. 127, 16, 72..

У поетичних творах Ліни Костенко звертання в препозиції використовуються і в розповідних реченнях. І знову ж таки звертання у цій позиції можуть бути як однослівними, так і багатослівними: Полковнику, вам лист від кошового; Ой сонце, сонце, промінь твій останній, оце і є вся правдонька для нас; Панове судді, я прошу пробачення; Моя добринь, горбата від обухів14.

Однослівні звертання, як уже відомо, виражаються власними назвами: Орихно, трясця мене держить, чи то загальними назвами, які називають осіб за спорідненістю та свояцтвом, за ознаками статті, професійні назви осіб, назви осіб за майновим і суспільним статусом, назви осіб, що містять експресивну оцінку або характеристику тощо.

Таким чином, препозиція звертання має свою специфіку в спонукальних, питальних і розповідних реченнях. Установлено, що препозиційні номінації адресата мовлення можуть виражатися одним чи кількома словами, які у свою чергу представляють собою власні або загальні назви. Найчастіше однослівне звертання у препозиції виражається не власною, а загальною назвою.

Щодо звертань в інтерпозиції, тобто в позиції середини речення, то вони можливі як у простих, так і в складних за будовою висловлення текстах: Я прошу, люди, вислухать мене; Це перемир'я, хлопці, до трави; Пройшло два дні, вже добре споночіло, аж Боже мій, заходить в хату Гриць15.

І. Слинько вважав, що в поширених або складних реченнях звертання найчастіше стоять на початку чи в середині висловлення16: Твій батько, Галю, чоловік значний, у нього жінка ходе в златоглаві.

Часто інтерпозиція звертань можлива при повторі: А я заснула, Господи, заснула; Світає, Господи, світає!27. Таке звертання подекуди може ускладнювати демінутивний суфікс: А ти все ждеш, біднесенька, все ждеш17.

Щодо вигуків і часток, то в інтерпозиції звертання супроводжуються ними рідко: А люди йдуть... І що їм тут цікавого, о Господи, спаси нас од лукавого!.

Як показують наші дослідження, можливі такі різновиди інтерпозиції:

1. Звертання в позиції між суб'єктом і предикатом: І я за тебе, Грицю, не піду; Ти хоч на мене, суко, не бреши, Лиш опудало, мамо, в старому брилі стереже самоту в лобузинні городу.

До речі, така ж позиція можлива і в складному реченні: Ти любиш не цю, Іване. Ти пам'ять свою кохаєш; Коли я йшов, Марусю, у повстання, я твердо знав, що ти уже моя18. Тільки в складному реченні суб'єкт і предикат простого речення стоять у препозиції до звертання, а суб'єкт і предикат другого простого речення - у постпозиції до нього (звертання).

2. Позиція звертання між предикатом і об'єктом: Якомусь ти своєму, певно, богу поставив, княже, ці свічки.

3. Інтерпозиція звертань перед суб'єктом і предикатом: Тут, товариство, дьоготь не поможе.

4. Інтерпозиція звертань після об'єкта та предиката: Весілля знову мусимо відкласти, що зробиш, мила, як таке життя.

5. Інтерпозиція звертань після предиката та суб'єкта: Співають пісню, Боже мій, мою.

6. Інтерпозиція звертань після суб'єкта та предиката: Я мала, люди, сина не розпусника; Я і тоді любив тебе до болю, а вже тепер, Марусю, й поготів Ibidem, P. 20, 75, 11, 116. Ibidem, P. 16, 28, 133, 79. Slynko I. І. Istorychnyi syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy..., op. cit., Р. 414. Kostenko L. V. Poeziia..., op. cit., P. 45, 35, 53, 81. Ibidem, P. 84, 74, 16, 91, 136, 21. Ibidem, P. 99, 99, 43, 146, 15, 136..

Як показують наші матеріали, інтерпозиція звертань можлива в спонукальних, питальних і розповідних реченнях.

Щодо апеляції в спонукальних реченнях, то вона буває як непоширеною, так і поширеною, тобто однослівною чи багатослівною: Не ридай мене, мати, зрящи во гробі!; Як не хочеш, моє серце, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути Ibidem, P. 83, 74..

Одиничний адресат мовлення часто виражений власною назвою: А я вже, Грицю, їден дух з тобою, хай ми вже й тілом будемо одне; Про що, Іване, я тебе попрошу, - піди з могили сніг пообгортай.

Крім власних назв, пропонуємо вирізняти такі номінації одиничного адресата мовлення:

1) назви осіб за ознаками статі, доповнювані віковими характеристиками, що за частотою і сферою вживання близькі до універсальних: Рости, рости, дівчинонько, на другу весну!;

2) назви осіб за спорідненістю і свояцтвом, що в прямому значенні використовуються між членами сім'ї у спілкуванні, а в переносному прямують до універсальності: Як не буде, не скигли, доню, то великий брид;

3) назви божеств: Прости їй, Боже, нерозумний сміх!;

4) назви тварин: Неси мене, коню, коли б хоч не пізно...;

5) іменники назви осіб, що містять їх абсолютну чи відносну характеристику або експресивну оцінку: Ти хоч на мене, суко, не бреши! Ibidem, P. 156, 137, 146, 41, 48, 77, 16..

У розробці типології звертань у спонукальних реченнях ми послуговувались класифікацією М.С. Скаба Skab M. C. Pragmatyka apeliacii v ukrainskii movi: Navchalnyi posibnyk [Pragmatics of appeal in the Ukrainian language: Textbook], Chernivtsi: Ruta, 2003, P. 46 [in Ukrainian]..

Стосовно інтерпозиції звертань у питальних реченнях, то вони також можуть бути однослівними та багатослівними: Та що ж це, люди? Дівчину на муки?; Як це здається, пане войте, вам?.

Крім власних назв, при звертанні в інтерпозиції в цьому типі речень, автор використовує й загальні, що є:

1) назвами осіб за ознаками статі: Гей, це де ж тебе так, хлопче, забарило?;

2) назвами осіб за спорідненістю і свояцтвом, що використовуються в спілкуванні між членами сім'ї та родини: Чого ви, мамо, не злюбили Гриця? Kostenko L. V. Poeziia., op. cit., P. 25, 27, 140, 45. ,.

3) усталеними в суспільстві номінаціями, що відзначаються максимальною універсальністю використання: Але ж, мабуть, ми правди не зурочим, що світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?;

2) назвами божеств: О скільки нам, Боже, ти степу одміряв?;

назвами птахів: Скажи, зозуле, скільки мені жити?.

Інтерпозиція звертань трапляється і в розповідних реченнях. Це можуть бути як однослівні, так і багатослівні звертання: Це щось для дівки, сину, височенько; У мене він одиначок, панове, і запечалля на душі одне; Статут Литовський, Магдебурзьке право, панове судді, -- це для нас закон! Ibidem, P. 23, 77, 145, 63, 16, 24..

Однослівними звертаннями можуть бути власні назви: Твій батько, Галю, мудрий чоловік; Сама від себе вже вмерла, і ти це, Іване, знаєш Ibidem, P. 46, 136. Ibidem, P. 24, 28, 86, 60, 127, 108 ..

Однослівна апеляція виражається не лише власними словами: її автор часто передає загальними назвами, а саме:

1) усталеними в суспільстві номінаціями, що відзначаються максимальним використанням і вживаються в ролі етикетних форм називання особи адресата мовлення: А правда, пане, слово більмувате; Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти;

2) назвами осіб за ознаками статі, доповнювані віковими характеристиками: Бо такий вже, чоловіче, зроду, все б тільки очі витріщав на вроду;

3) назвами осіб за спорідненістю та свояцтвом, що використовуються в спілкуванні між членами сім'ї, родини: Така мені від тебе, сину, дяка; Порадьте, діду, ви ж їй наче батько;

4) назвами божеств: Але й життя там, Боже, твоя воля ;

5) назвами явищ природи: Спасибі, земле, за твої щедроти, за білий цвіт, за те, що довші дні Ibidem, P. 137..

Варте уваги явище вживання звертань при займенниках другої особи однини і множини ти і ви: Щаслива ти, Ящихо Кошова, а я... хто я? Ibidem, P. 135.. Ядро звертальності в конструкціях такого типу зосереджене на займенниках.

Отже, під час дослідження ми встановили, що найтиповішою позицією звертань в інтерпозиції є розташування між суб'єктом і предикатом. Звертання в інтерпозиції можуть бути однослівними та багатослівними, виражатися власним чи загальними назвами.

Ще однією зі згадуваних позицій звертань, крім автономної, пре- та інтерпозицій, є постпозиція, тобто позиція кінця речення. Серед звертань у такій позиції на особливу увагу заслуговують ті, які використовують при формулах мовленнєвого етикету: Прощай, Іване!; Прощайте, хлопці Ibidem, P. 154, 36. Slynko I. І. Istorychnyi syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy..., op. cit., Р. 414..

Поділяючи думку І. Слинька, маємо право стверджувати, що в непоширених реченнях звертання перебувають у постпозиції30: Терпи, Полтаво;

Дивіться, діду. Винесені на кінець висловлення звертання у функції вокативних речень, починають вживатися як примовки, втрачають значення звертання: Чого вернувся до моєї хати? Матінко свята!.

Доцільно розрізняти постпозицію звертань у спонукальних, питальних і розповідних реченнях. У спонукальних реченнях звертання в позиції кінця речення виражається одним словом: Прости мені, земле, простіть мені, трави! або кількома словами: Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню!.

Однослівні звертання бувають:

1) власними назвами: Ой не ходи, Грицю;

Щасливий будь нею, Іване Kostenko L. V. Poeziia..., op.cit., P. 130, 129, 120, 144, 145, 146, 134.;

2) загальними назвами:

- назвами осіб за спорідненістю і свояцтвом, що використовуються у спілкуванні між членами сім'ї, родини: Не вірте, мамо!;

- іменниками - назвами осіб, що містять експресивну оцінку або характеристику: Ховайся, відьмо! Ibidem, P. 44, 82..

Спробуймо зробити аналіз форм апеляції в постпозиції в питальних за метою висловлення реченнях, спираючись на фактичний матеріал, зібраний із поетичних творів Ліни Костенко.

Звертання в позиції кінця речення можуть бути однослівними: Куди ви, люди? або багатослівними, зокрема словосполученнями: І за чим ти плачеш, дурна бабо?. За лексичним наповненням однослівні звертання бувають власними назвами: Кого ти любиш, Іване? чи іменниками - загальними назвами, серед яких вирізняємо такі групи форм називання одиничного адресата мовлення:

1) усталені в суспільстві номінації, що відзначаються максимальною універсальністю: Ви звідки, люди?;

2) назви осіб за спорідненістю і свояцтвом, що використовуються у спілкуванні між членами сім'ї, родини: І що для нього гроші, мамо? Ibidem, P. 108, 168, 136, 107, 44..

Дуже рідко звертання в позиції кінця речення трапляються в розповідних за метою висловлення реченнях. Цікавим є факт раритетного вживання багатослівних звертань у постпозиції в такому типі речень: Оце і все, що є тепер у мене, моя матусю, нене моя, нене!. Наші матеріали засвідчують, що номінація одиничного адресата мовлення виражається власною: Ти любиш не ту, Іване чи загальною назвою, наприклад:

1) усталеною в суспільстві номінацією, що відзначається універсальністю використання: Вона його однолітка, панове;

2) назвою особи за ознакою статі, доповнюваною віковою характеристикою: Прощайте, хлопці;

3) назвою, що містить експресивну оцінку або характеристику: Що ж, ви вже відбули своє, щасливці .

Висновки та перспективи майбутніх досліджень.

Таким чином, опрацювавши науковий матеріал, ми виділили такі випадки вживання звертань: самостійну (автономну), пре-, інтер- і постпозиції. Основними різновидами інтерпозиції звертань, як засвідчує наш фактичний матеріал, є: позиція між суб'єктом і предикатом, позиція між предикатом та об'єктом, позиція перед суб'єктом і предикатом, позиція звертань після об'єкта та предиката, позиція звертань після предиката і об'єкта, позиція звертань після суб'єкта та предиката. Проаналізувавши форми апеляції в препозиції, постпозиції та інтерпозиції в спонукальних, питальних і розповідних за метою висловлювання реченнях, дійшли висновку, що звертання можуть бути однослівними та багатослівними.

Звертання в автономній позиції найчастіше представлені усталеними в суспільстві номінаціями, що відзначаються максимальним використанням. Одиничний адресат мовлення в препозиції здебільшого виражений назвою особи за спорідненістю і свояцтвом, що використовується між членами сім'ї та родини. Звертання в позиції середини речення виражаються здебільшого власною назвою (іменем). Для номінації Ibidem, P. 137, 136, 13, 154, 32. одиничного адресата мовлення у постпозиції використовують назви осіб за спорідненістю і свояцтвом чи назви осіб за ознаками статі, доповнювані віковими характеристиками.

Перспективу дослідження бачимо в поглибленому вивченні позиційних характеристик і пов'язаних з ними стилістичних властивостей предметної частини змісту апеляції в сучасній українській мові.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження морфологічних та стилістично-функціональних можливостей метафоричної лексики у творчості Л. Костенко. Класифікація метафор та розподіл їх за частотністю морфологічного вираження. Стилістичне функціонування метафоричних структур у тексті.

    курсовая работа [54,0 K], добавлен 17.04.2011

  • Власні назви ономастичних розрядів, ужиті в поемі Ліни Костенко. Співвідношення розрядів у роботі "Берестечко". Рівень експресивності власних назв. Стилістичне та функціональне навантаження онімів. Теоніми, гідроніми, астроніми та етноніми в поемі.

    дипломная работа [72,2 K], добавлен 17.09.2013

  • Різновиди емоцій та основні способи їх вербалізації. Емотивність у мові та тексті. Поняття "емоційного концепту" в лінгвістиці. Засоби вербалізації емоцій в англійських прозових та поетичних творах. Мовні засоби вираження емоційного концепту "страх".

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 06.03.2013

  • Дієслово, як частина мови. Граматична категорія часу в англійській мові. Проблема вживання перфектних форм. Функціонування майбутньої та перфектної форм в сучасній англійській літературній мові на основі творів американських та британських класиків.

    курсовая работа [90,3 K], добавлен 02.06.2015

  • Дослідження складних слів у мовознавстві. Визначення композитів та юкстапозитів. Словоскладання в мовних терміносистемах. Закономірності побудови складних слів українського походження в творах Ліни Костенко. Семантична класифікація одноструктурних слів.

    дипломная работа [100,4 K], добавлен 03.10.2014

  • Дослідження ідіостилю українських письменників, етапи та напрямки даного процесу, а також оцінка результатів. Відмінні особливості та аналіз багатства образного мовлення майстра слова на прикладі іменникової синонімії поетичних творів Яра Славутича.

    статья [25,2 K], добавлен 18.12.2017

  • Аналіз випадків вираження спонукання до дії, зафіксованих в текстах англомовних художніх творів. Поняття прагматичного синтаксису. Прагматичні типи речень. Характеристика директивних речень як мовних засобів вираження спонукання до дії в англійській мові.

    курсовая работа [53,1 K], добавлен 27.07.2015

  • Артикль як засіб вираження визначеності та невизначеності в англійській мові. Порівняльна типологія вираження визначеності/невизначеності в англійській та українській мовах: вказівні та неозначені займенники, прикметники із значенням визначеності.

    курсовая работа [51,4 K], добавлен 09.01.2011

  • Кількість як одна з універсальних характеристик буття. Особливості лексичних та лексико-граматичних засобів вираження значення множинності в сучасній англійській мові. Аналіз семантичних аспектів дослідження множинності. Розгляд форм множини іменників.

    курсовая работа [75,4 K], добавлен 13.12.2012

  • Художній переклад як відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови. Особливості перекладу англомовних поетичних творів українською мовою. Способи відтворення в перекладі образності поетичних творів.

    дипломная работа [1,6 M], добавлен 21.06.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.