Вербальне вираження нервового С, роздратування в староукраїнських текстах xiv-xvi століть

Размещено на http://www.allbest.ru

Вербальне вираження нервового збудження, роздратування в староукраїнських текстах xiv-xvi століть

Ковалюк О. К.,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри філологічних та природничих дисциплін Національного авіаційного університету

Kovaliuk O. Verbal expression of nervous excitement and irritation in Old Ukrainian texts of the XIV- XVI centuries

Summary

The systematic analysis of lexemes denoting nervous excitement and irritation with the common root -гнів- is conducted for the first time on the basis of ancient Ukrainian manuscripts and printed written monuments of the XIV-XVI centuries. It has been found that the development of the linguistic units that denote nervous excitement and irritation goes back to the Proto-Slavic period. The generalized scheme of “specific, material” ^ “abstract, mental” was followed in the semantic development of words. The lower chronological limit of the fixation of certain lexical units was clarified using manuscripts and printed Old Ukrainian texts of the XIV-XVI centuries. According to the materials of the Dictionary of the Old Ukrainian Language of the XIV- XVI centuries, the first fixation of the noun гнЪвъ dates back to the XV century, although the study of Old Ukrainian manuscripts and printed texts shows that it functioned already in the XIV century. Cases of semantic shift were revealed in the process of determining the semantic scope of lexemes with common roots -гнів-. The contextual environment played an important role, allowing us to trace the syntagmatic relations of the lexemes, analyzing which contributed to a more complete reconstruction of the semantic content of the linguistic units. The analysis of the stylistic features of the studied vocabulary has shown that the ancient authors actively used tautological constructions and amplification techniques. Such stylistic figures, which were fully in line with the stylistic canons of the writing tradition of the time, were used in polemical and confessional texts primarily in cases where it was necessary to describe the qualities of someone or something in detail, to reveal certain emotional processes in greater depth, and to present their comprehensive characterization. The linguistic unit гнівояростньїй, which, according to our observations, was used only in the polemical works of I. Vyshensky, is rightly considered the creator of the Ukrainian vocabulary. In the modern Ukrainian language, the studied linguistic units have been preserved, except for the adjective гнівояростньїй. Most of analyzed words with common root -гнів- did not undergo any semantic changes. Only a narrowing of lexical meanings inherent in Orthodox Christian discourse has been recorded, which is obviously due to a change in the worldview paradigm of modern language speakers.

Key words: etymology, lexemes denoting nervous excitement, lexical meaning, metaphorical transfer, semantic structure, written monuments, Ukrainian language of the XIV- XVI centuries.

Анотація

Уперше на матеріалі староукраїнських рукописних і друкованих писемних пам'яток XIV-XVI ст. проведено системний аналіз лексем на позначення нервового збудження, роздратування зі спільними коренем -гнпв-. Установлено, що розвиток мовних одиниць на позначення нервового збудження, роздратування бере початок у праслов'янському періоді. Семантичний розвиток слів проходив за узагальненою схемою “конкретне, матеріальне” ^ “абстрактне, психічне”. Звернення до рукописних і друкованих староукраїнських писемних текстів XIV-XVI ст. дозволило уточнити нижню хронологічну межу фіксації окремих лексичних одиниць. За матеріалами ССУМ XIV- XV, перша фіксація іменника гнпвь належить до XV ст., хоча, як показує дослідження староукраїнських рукописних і друкованих текстів, він функціонував ще в XIV ст. У процесі встановлення семантичного обсягу лексем зі спільними коренем -гнпв- виявлено випадки семантичного зсуву. Важливе значення відіграло контекстуальне оточення, яке дозволило простежити синтагматичні зв'язки лексем, аналіз яких сприяв більш повній реконструкції семантичного змісту мовних одиниць. Аналіз стилістичних особливостей досліджуваної лексики показав, що давні автори активно використовували тавтологічні конструкції та прийоми ампліфікації. Такі стилістичні фігури, які цілком відповідали стилістичним канонам тогочасної писемної традиції, використовувалися в текстах полемічного та конфесійного спрямування насамперед у випадках, коли необхідно було деталізувати якості кого- або чого-небудь, глибше розкрити певні емоційні процеси, подати їхню всебічну характеристику. Зафіксовано лінгвоодиницю гнпво- яростный, що, за нашими спостереженнями, вживалася лише в полемічних творах І. Вишенського, якого цілком справедливо вважають творцем українського вокабуляра. Досліджувані мовні одиниці, окрім прикметника гнпвоя- ростный, збереглися в сучасній українській мові. Семантика більшості аналізованих слів зі спільними коренем -гнпв- суттєво не змінилася. Зафіксовано лише звуження лексичних значень, притаманних православно-християнському дискурсу звуження лексичних значень, притаманних православно-християнському дискурсу, що пов'язуємо зі зміною світоглядної парадигми сучасних лінгвоносіїв.

Ключові слова: етимологія, лексеми на позначення нервового збудження, лексичне значення, метафоричне перенесення, семантична структура, писемні пам'ятки, українська мова XIV-XVI ст.

гнів вербальне збудження

Постановка проблеми. Історико-лінгвістичні дослідження лексичного складу староукраїнських текстів XIV-XVI ст. дозволяють виявити закономірності формування і функціонування різноманітних у семантичному відношенні класів слів. Відокремлене існування української мови, з одного боку, і тривале контактування лінгвоносіїв, що проживали на теренах українських земель у складі Великого князівства Литовського, - з іншого, позначилися на розширенні тематичного діапазону тогочасного словника. Лексична система XIV-XVI ст. відбиває високий рівень розвитку наукового знання, про що свідчить наявність великих лексико-семантичних і тематичних угруповань адміністративно-територіальних, юридично-правових, податкових термінів, назв посадових осіб, ремісників, одягу, кольору, продуктів харчування тощо. Зміни в жанровій системі української мови XIV-XVI ст., зокрема поява творів світського призначення, активна мовотворча діяльність провідних постатей того часу, переклад культових релігійних книг живою народною мовою істотно збагатили словниковий фонд української мови XIV-XVI ст. абстрактною лексикою. Невід'ємною складовою масштабного корпусу абстрактних слів є емоційна лексика, зокрема лексеми з коренем -гнпв-, які неодноразово потрапляли у фокус наукових зацікавлень зарубіжних й українських мовознавців. Однак семантична історія слів на позначення нервового збудження, роздратування в староукраїнських текстах XIV-XVI ст. представлена фрагментарно, переважно в аспекті інших лінгвістичних проблем і часових проміжків.

Аналіз останніх досліджень. Із погляду діахронії деякі аспекти семантики, функціонування, жанрово-стильових, словотворчих характеристик окремих лексем із коренем -гнпв- частково розглядалися в працях істориків мови. Г. В. Межже- ріна здійснила семантичний аналіз прикметників гнжьливьш та гнжьньш крізь призму концепту “запальність” в східнослов'янській мовній картині XI-XIII ст. [1, с. 166-168]. Досліджуючи українську абстрактну лексику XIV-XVII ст., Л. М. Полюга висвітлив історію формування, особливості словотворення і функціонування, лексико-семантичні та стилістичні характеристики лексем гнпвь, гнпванє, гневливость [2, с. 218]. М. О. Демчук дослідила функціональні, сигніфікативні та структурні характеристики генетично слов'янських автохтонних власних імен Гневашь, Гнівашь, Гнпва(о)шь та ін. в українській антропонімії XIV-XVII ст. [3, с. 162]. Окремі відомості про історію формування назв емоцій висвітлені в академічному виданні “Історія української мови. Лексика і фразеологія”, у якому лексичний матеріал різножанрових писемних пам'яток розглянуто на великому часовому зрізі [4].

Мета статті - простежити семантичну еволюцію, реконструювати семантичну структуру, виявити функціонально-стилістичні особливості лексем із коренем -гнпв-, засвідчених староукраїнськими писемними пам'ятками XIV-XVI ст.

Виклад основного матеріалу. Дослідження староукраїнських пам'яток XIV-XVI ст. засвідчує, що іменник гнпвь належить до розряду частовживаних мовних одиниць, однак серед науковців досі немає одностайності щодо етимології цього слова. Так, одні дослідники пов'язують лексему гнпвь зі значенням “гноти (гній)”: псл. *gniti < *gneitei, *gnojb < *gnoios; семантичний розвиток такий: “гниль, гній, отрута, отруєна кров > гнів” [ЕСУМ, I, с. 537]. На думку П. О. Селігея, раніше вважали, що причиною роздратування може бути отруєна якимось гниттям кров; “мотивацію можна пояснити й так, що людина відчуває незадоволення через те, що її кров гниє внаслідок отруєння від фізичного ушкодження шкіри” [5, с. 136].

Інші вчені допускають зв'язок з псл. *ognb “вогонь”, а також із псл. *gnetiti “розпалювати” [ЕСУМ, I, с. 537]. Перенесення найменування могло відбутися за зовнішньою схожістю до процесу горіння, оскільки, коли людина гнівається, розширюються судини, що призводить до почервоніння обличчя та підвищення артеріального тиску, у зв'язку з чим кров буквально “кипить”. Наведемо для підтвердження фразеологізм дышати огнем, зафіксований у “Житії Василія Нового”, у якому нервове збудження, роздратування актуалізується безпосередньо через стихію вогню: “от ярости дышай огнем немилосердія” [XIV, ЖВН, с. 521]. Випливає така модель метафоричного перенесення: “фізико-хімічний процес” ^ “найменування емоції”.

У збережених староукраїнських рукописних і друкованих писемних пам'ятках XIV-XVI ст. лексема гнпвь зі значенням “обурення, гнів” уперше фігурує з XIV ст.: “ни злобою ани которымъ гнвмь' [*1387, Гр. Пещ., с. 75]. За матеріалами ССУМ XIV-XV, найдавніші приклади вживання лексеми гнпвь зі значенням “обурення, гнів” датовано XV ст. [ССУМ XIV- XV, I, с. 245]. Зазначену семантику це слово зберігає впродовж досліджуваного періоду. Лексема відзначається високою концентрацією вживання і широким масштабом охопленого матеріалу (юридичні документи, культові релігійні книги, полемічна література тощо), що дозволяє зарахувати її до розряду частовживаних конституентів на позначення емоцій та емоційних станів людини.

Іменник гнпвь під дією контексту може виявляти здатність до актуалізації оказіонального значення “суперечка, сварка”: “штобы слнцє. въ гнєвп члвка нє zaшло” [1489, Чет., арк. 19 зв.].

У процесі студіювання староукраїнських писемних джерел XIV-XVI ст. виявлено, що в XV ст. іменник гнпвь функціонував зі значенням “покарання, кара (за гріхи)”, що свідчить про полісемантичну структуру цього слова в досліджуваний період. Із такою семантикою згадана лексема вживається в текстах і XV, і XVI ст.: “боудє(т) бо біда вєлїа на земли, и гнпв на людє(и) си(х)” [XV, сп. XVI, К. Стр., арк. 149]; “єсть гнпвь мои на грішники” [XVI, Бук. ІФ, с. 45]; “и кто ва(м) оуказаль біжати w(r) боу(д)щаго гута” [1556-1561, ПЄ, с. 144]. Цілком закономірно, що лексичне значення “покарання, кара (за гріхи)” актуалізується в слові гнпвь у текстах передусім релігійного змісту.

Визначення найістотніших конотацій досліджуваної лексичної одиниці вимагає аналізу фактів її сполучуваності. Так, скажімо, поява прикметника Божий поряд з іменником гнпвь сприяє конкретизації значення цього словосполучення до “Божа кара”: “блажащих злобу гнпв божій побієт” [80-90 рр. XVI, Скарга, с. 83]; “уготован бо сосуд гнпва божия на вашу землю пролитися” [1599-1600, Виш. Кн., с. 7].

Усталене словосполучення гнпвь божий І. Вишенський розширює за рахунок іменника судь: “избіжиши гнпва и суда божиа за тое твое ругание и сміяне” [1599-1600, Виш. Кн., с. 25]. У писемних джерелах кін XVI ст. зрідка фігурував синонімічний варіант гнпвь господній: “кубок господнего гнпва”' [80-90 рр. XVI, Скарга, с. 75].

Іменник гнпвь із прикметником впчный семантизує “гнів вищих, наприродних сил”, що підтверджує текстовий матеріал: “яростію гнпва впчного сътрется” [80-90 рр. XVI, Скарга, с. 71]. Така природа емоційного стану роздратування могла бути зумовлена потрактуванням гніву як правосуддя.

Упродовж досліджуваного періоду в аналізованих контекстах траплялося вживання поряд з лексемою гнпвь близьких за значенням слів васнь, ярость, що істотно підсилює семантичну та емоційну виразність твору: “глаголемаго гнпва и ярости” [XIV, ЖВН, с. 520]; “исполняются гнпва и ярости” [1599-1600, Виш. Кн., с. 80]; “маючи, дє(и), на мене з да(в)ных часо(в) гни(в) и васнь ' [*1583, АЖМУ, с. 45]. Поєднання лексем гнпвь та ярость відзначається найбільшою частотою вживання. На думку Г І. Лисої, “такі сполучення у книжно-писемних пам'ятках уживалися як готові, відтворювані формули, які співіснували в однотипних текстах - творах, подібних за мотивацією, функціями і змістом < . .> переходячи з тексту до тексту за традицією” [6, с. 221]. Окрім того, парне словосполучення могло розширюватися за рахунок інших іменних компонентів, не завжди синонімічних, що свідчить про активну мовотворчу діяльність давніх авторів: “шожім w сєбє ... тоби. гнпвь и ненависть ' [1489, Чет., арк. 19 зв.]; “от зависти, гнпва и вражды” [1599-1600, Виш. Кн., с. 90]. У староукраїнських писемних пам'ятках XIV-XVI ст. накопичення абстрактних слів було доволі розповсюдженою стилістичною фігурою і увиразнювало емоційне поле творів.

Семантична історія досліджуваного слова репрезентує цікаві трансформації впродовж його історичного розвитку: у давньоруський період значення “покарання, кара” було лише відтінком у семантичній структурі іменника гнпвь, у староукраїнських писемних пам'ятках XIV-XVI ст. номінатив, окрім позначення нервового збудження і роздратування, продовжує семантизувати “покарання за гріхи”, а СлУМ XVI - п. пол. XVII подає його як одне з окремих лексичних значень реєстрової одиниці гнпвь [СлУМ XVI - п. пол. XVII, 6, с. 235]. Натомість на сучасному етапі розвитку української мови лексема гнів функціонує як моносемічне слово зі значенням “почуття сильного обурення; стан нервового збудження, роздратування” [СУМ, II, с. 94], що свідчить про ущільнення семантичної структури аналізованого номінатива в процесі його унормування.

У корпусі староукраїнських писемних пам'яток XIV- XVI ст. виявлено сім спільнокореневих лексем на позначення нервового збудження, роздратування: гнпвати(сл), розгнпва- ти(сл), прогнпватисл, розгнпвати, прогнпвати, гнпвливый, гнпвояростный.

Дієслово гнпватисл (гнпвати(ся)) зі значенням “відчувати гнів, роздратування; сердитися” функціонувало в текстах із XV ст.: “пр(о)ркъ теть. гнпваєтєсл согрєшаєтє” [1489, Чет., арк. 19-19 зв.]; “а о(н) не гнпваmсA^,' [1587, КЦН, с. 26].

Похідна лексема розгнпвати(сл) зі значенням “піддатися гніву, роздратуванню; розсердитися” зафіксована ще наприкінці XIV ст. у літописних текстах і зберегла своє номінативне значення до кін. XVI ст.: “и слыша црь тора(з)гнпвавсA^,' [XV, сп. XVI, К. Стр., арк. 50]; “и розгнівальсл господарь єго даль єго моучитєлє(м) доколе бы заплатить долгь свои” [1556-1561, ПЄ, с. 174].

На відміну від дієслова розгнівати(сл), яке стабільно вживається впродовж досліджуваного періоду, лексема розгнівати не належить до частовживаних лінгвоодиниць цього часу. Зі значенням “викликати гнів; розсердити” слово розгнівати збережено в текстах XV ст.: “пєрєступивши и зломивши былъ на противу намъ и на розгніваяь' [*1433, Роз. Гр., I, с. 121].

У писемних пам'ятках XV ст. засвідчене дієслово про- гнтатисА із семантикою “виявити гнів, роздратування”: “и прогнівясл госпо(д) єго” [XV, сп. XVI, К. Стр., арк. 44]. Наприкінці цього ж століття реєструємо слово прогнівати - лексичний дублет дієслова розгнівати: “тогда есте благочестие стратили, во вірі онемощили и поболіли и ереси породили, и в него ж крестихомся прогнівали” [1599-1600, Виш. Кн., с. 23].

У поодиноких випадках у староукраїнських писемних пам'ятках XV-XVI ст. уживається прикметник гнівливий. Так, наприклад, лексема гнівливий зі значенням “схильний до гніву” вживається з кін. XV ст.: “прото(ж) бра(т) нє боу(д)мо гнєвливї алє боу(д)мо мл(с)тїви” [1489, Чет., арк. 19 зв.]; “віда- льє(м) иже єсь члкь гнпвливыи” [1556-1561, ПЄ, с. 188]. Звертаємо увагу на те, що укладачі ССУМ XIV-XV реєстрове слово гнєвлївии подають як відповідник стп. gniewliwy [ССУМ XIV- XV, I, с. 245].

У текстах досліджуваного періоду зафіксовано композит гнівояростний, який, очевидно, виник унаслідок семантичної конденсації окремих компонентів усталеної синтагми гнтъ и ярость. Цей прикметник зі значенням “жорстокий, лютий” ужито лише один раз у “Книжці” І. Вишенського: “и уляже от диавола збуренных гнівояростних сердец турских” [1599-1600, Виш. Кн., с. 125]. Лексема гнівояростний позначає нервове збудження, роздратування, які проявляються інтенсивніше, ніж відповідні емоції, виражені розглянутими мовними одиницями. На переконання В. М. Русанівського, “як письменник І. Вишенський був сміливим у поводженні з мовою. Він не зупинявся перед творенням власних слів за зразком існуючих” [7, с. 82]. Водночас “твори І. Вишенського і за його життя, і після смерті читали, переписували, поширювали. Так що його вплив на суспільно-релігійне життя, а отже, й на літературну мову, був безперечним” [7, с. 86].

Висновки та перспективи дослідження

Отже, системний аналіз лексем на позначення нервового збудження, роздратування зі спільними коренем -гнів- здійснено на матеріалі збережених староукраїнських рукописних і друкованих писемних пам'яток XIV-XVI ст. Слова гнтъ, гнівати(сл), розгнівати(сл), прогніватисл, розгнівати, прогнівати, гнівливий, гнівояростний зводяться до праслов'янських коренів. Що стосується хронологічних характеристик, то встановлено, що мовні одиниці гнжъ і розгнівати(сл) функціонують у староукраїнських пам'ятках із XIV ст., гніва- ти(сл),розгнівати, прогніватисл, прогнівати, гнівливий - з XV ст., гнівояростний - з XVI ст. Семантичний розвиток слів проходив за узагальненою схемою “конкретне, матеріальне” ^ “абстрактне, психічне”. Розвиток семантики на позначення нервового збудження, роздратування відбувся за такою моделлю метафоричного перенесення: “фізико-хі- мічний процес” ^ “найменування емоції”. Упродовж історичного становлення української мови семантика більшості аналізованих слів суттєво не змінилася, якщо не враховувати певних фонетико-орфографічних модифікацій і семантичних звужень, втрати значень, притаманних православно-християнському дискурсу. Зі словникового фонду української мови вибула така лексема, як гнівояростний.

Результати дослідження свідчать про те, що лексика на позначення нервового збудження, роздратування є органічною складовою писемних пам'яток XIV-XVI ст. Реконструкція лек- сико-семантичного поля “емоції та емоційні стани людини” на основі староукраїнських джерел XIV-XVI ст. дає цінний матеріал з історії мови давнього періоду й розкриває нові перспективи для дослідження мовної свідомості людей того часу.

Список умовних скорочень