Вигуки як дискурсивні слова в аспекті лінгвоаксіології: постановка проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вигуки як дискурсивні слова в аспекті лінгвоаксіології: постановка проблеми

У статті здійснено спробу узагальнити систему поглядів мовознавців на проблематику визначення статусу вигуку як частини мови, що й дотепер не має однозначного трактування. Розглянуто комунікативно-прагматичні особливості інтер'єктивів як засобів вербалізації емоцій. Виявлено проблеми семантичної класифікації первинних вигуків, аргументовано належність досліджуваних одиниць до дискурсивних слів. Окреслено їхні функції: емоційна, оцінна, сигнальна, підсилювальна, спонукальна. Установлено, що вигуки здатні виражати емоції, оцінку, волевиявлення, не називаючи їх, тобто брати участь у моделюванні оцінної тональності висловлювання.

Ключові слова: вигук, дискурсивне слово, прагматична наповненість, оцінна функція.

Yakovleva T. Interjections as Discourse Words in the Aspect of Linguo- axiology: statement of the Problem. The article describes the peculiarities of the use of interjections that belong to discourse words as a productive model of realization of the estimation function.

The relevance of the study is the comprehensive analysis of interjections as a discourse word in the aspect of linguoaxiology.

The purpose of the article is to clarify the role and the place of interjection in the system of speech parts, its pragmatic significance as a discourse word from the perspective of axiological pragmalinguistics. The tasks of the article are: 1) to summarize the experience of studying the linguistic status of interjections of the Ukrainian language; 2) to deepen the idea of the place of interjection in the aspect of communicative linguistics and linguoaxiology; 3) to outline the functions of the studied units. вигук частика мови вербалізація емоція

Interjections have a special place in the system of speech parts. They do not perform nominative function, however, they are able to express will, emotions and feelings without naming them. Moreover, they perform special functions, combining semantics and pragmatics, such as emotional, evaluative, signaling, amplifying, encouraging. They also serve to express positive or negative emotions which allows for a more complete analysis of the speaker's attitude to reality, the content of what is said and the addressee. Therefore, intonation and the communicative situation require significant attention of researchers when identifying the emotional meaning of interjections.

Key words: interjection, discourse word, pragmatic content, evaluative function.

Вступ

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується підвищеним інтересом мовознавців до вивчення сутності, структури, організації і систематизації дискурсу. Однак актуальним питанням є не лише дослідження власне дискурсу, а й докладна характеристика засобів, що забезпечують зв'язність різних його елементів, у синхронії та діахронії. У мовознавстві ці засоби фігурують під різними номінаціями: дискурсиви, конектори, частки, модальні слова, текстові скріпи, текстові конектори, дискурсивні маркери, дискурсивні конектори, дискурсивні оператори, прагматичні маркери. Чіткого й беззаперечного розуміння цих мовних засобів у сучасній лінгвістичній науці не репрезентовано, проте найбільш уживаним є термін “дискурсивні слова”, що мовознавці тлумачать як «слова, що співвідносять зміст висловлюваного з комунікативною ситуацією дискурсу, відсуваючи на другий план їхні формальні характеристики і підкреслюючи співвіднесеність із мовним використанням, а не мовною системою чи структурою» (Бацевич, 2012: 4).

У полі зору науковців перебувають окремі частини мови як дискурсивні слова, а саме числівники та займенники (Космеда, Олексен- ко, & Павлова, 2019), частки (Бацевич, 2012). Увагу привертає вигук, що як частина мови вже був предметом дослідження багатьох учених (І. Р. Вихованець, Н. В. Гуйванюк, Г. Т. Кузь, Л. І. Мацько та ін.): описано його походження, місце в системі частин мови, синтаксичну роль, семантичні властивості, функційні можливості. Серед функцій цих слів вирізняється оцінна, однак аксіологічні особливості їх функці- ювання було проаналізовано лише побіжно. Вигук як дискурсивне слово не досліджено достатньо й комплексно в лінгвістичних наукових розвідках в аспекті лінгвоаксіології, що свідчить про необхідність глибоких пояснень і зумовлює актуальність порушеної проблеми.

Мета статті - з'ясувати роль і місце вигуку в системі частин мови, його прагматичну значущість як дискурсивного слова з погляду ак- сіологічної прагмалінгвістики; її завдання: 1) узагальнити досвід вивчення мовного статусу вигуків української мови; 2) поглибити уявлення про місце вигуку в аспекті комунікативної лінгвістики й лінгвоаксіології; 3) окреслити функції досліджуваних одиниць.

Методи дослідження

Для досягнення поставленої мети в роботі застосовано такі методи: описовий метод для виявлення, систематизації і з'ясування специфіки функціювання вигуку в різних контекстах; вибірки - для відбору фактичного матеріалу; лінгвістичного спостереження та констексту- ального аналізу - для визначення конкретних синтагматичних умов, у яких уживаються досліджувані одиниці.

Виклад основного матеріалу

Проблематика дослідження й опису статусу вигуків як частини мови, їх склад, проблеми класифікації та функціювання в мовленні тривалий час перебувають у полі зору лінгвістів (роботи класиків лінгвістики - А. Вежбицької, В. В. Виноградова, А. А. Григорян, В. Г. Костомарова, О. С. Кубрякової, О. О. Потебні, О. О. Шахматова, Л. В. Щерби та ін.). Як відомо, існує кілька підходів до визначення статусу вигуків. Зокрема, О. О. Потебня розглядає вигуки як «крики болю, люті, жаху, що відображаються в людини сильними потрясіннями, які пригнічують діяльність думки, не є словами, а тому не є фактами мови. <...> Їх вимова породжується певною інтонацією, яка вказує на їхнє значення і, якщо її відібрати, вони позбавляються будь-якого змісту» (Потебня, 1993: 68-69). К. С. Аксаков також не зараховує вигуки до окремої частини мови, а називає їх «окриком, який показує лиш невизначений стан болю, жаху, радості. <...> Тут ще немає слова, тут ще не говорить людина; ні, це крик» (Аксаков, 1875: 8).

Ф. І. Буслаєв, Д. М. Овсянико-Куликовський, О. М. Пєшковський також розглядають вигуки як слова, що не належать до жодної частини мови. Зокрема, О. М. Пєшковський зазначає, що вигуком є «сторонній елемент у реченні, який не взаємодіє з іншими словами мови» (Пєшковський, 1956: 404). На думку Д. М. Овсянико-Куликовського, «вигук виражає почуття, а не думки, не є справжньою частиною мови: у нього немає ні ознаки, ні граматичної форми. Його можна назвати фіктивною частиною мови. У зв'язку з цим він і не входить до складу речення, а стоїть поза ним» (Овсянико-Куликовський, 1902: 48).

В. В. Виноградов не зараховує вигуки до частин мови. Він зазначає, що «частини мови обмежуються тими словами, які здатні виконувати номінативну функцію або бути вказівними еквівалентами назв. <...> Виражаючи емоції, настрої, вольові спонукання, вигуки не означають і не називають 'їх. Не володіючи номінативною функцією, вигуки мають усвідомлений колективом смисловий зміст» (Виноградов, 1947: 43, 611).

П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов уважають, що вигук є частиною мови, що виражає внутрішні чи зовнішні відчуття того, хто говорить, однак перебуває поза поділом на самостійні та службові, характеризується ізольованістю в системі частин мови.

Сучасні українські вчені відзначають, що «вигуки функціюють як реченнєві дейктичні одиниці, що є емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію» (Вихованець, 2017: 42). Зокрема, Л. І. Мацько наголошує, що «специфіка вигуків - виражати емоційно-експресивні реакції, оцінки, волевиявлення, не називаючи їх, - апріорно визначає стилістичні можливості цього класу слів, бо в такому разі емоційне забарвлення органічно входить у семантичну структуру вигуку як мовної одиниці» (Мацько, 1982: 20). Вигук, звісно, належить до найбільш характерних елементів емоційної сфери мовлення, які безпосередньо пов'язані з паралінгвістичними, невербальними засобами, що й виокремлює їх серед інших класів слів (Оршинська, 2007: 206).

Підсумовуючи дефініції вигуку, слід зазначити такі варіанти в його тлумаченні:

а)вигук перебуває поза системою частин мови;

б)вигук належить до системи частин мови, але посідає особливе місце в ній;

в)вигук - частина мови, що належить до службових одиниць поряд із частками, прийменниками й сполучниками;

г)вигук - частина мови, що належить до розряду повнозначних слів, які мають самостійне лексичне значення (Оршинська, 2007: 208).

У фокусі дискурсивної лінгвістики вигуки вважають дискурсивними словами, що своєрідно актуалізуються в дискурсі й характеризуються прагматичним значенням відповідно до мовленнєвої ситуації (праці Ф. С. Бацевича, Т. А. Космеди та ін.). Як зазначає О. В. Ма- лярчук, вигуки є мовною універсалією, оскільки є граматичною одиницею, властивою більшості мов світу. Їхня основна характеристика - прагматична, адже більшість вигуків набуває семантичного значення лише в процесі комунікації. Дослідниця стверджує, що вигуки функціюють у контексті експресивних мовленнєвих актів, до яких належать акти-директиви, мовленнєвий етикет та професійний жаргон (Малярчук, 2014: 96-99).

За походженням і структурою, виокремлюють дві великі групи вигуків: первинні (непохідні) та вторинні (похідні) вигуки. Перша група містить вигуки, що складаються з одного чи більше звуків: о!, ай!, тю!, тьфу!, ану!, тс! та ін. Друга складається з вигуків, які є похідними від інших частин мови, що втратили функцію називання і виражають тільки почуття: боже!, рятуй!, на тобі!, так! та ін. Ця група містить також вигукові стійкі словосполуки фразеологічного й не- фразеологічного типу: слава богу!, ой мамочко!, бійся бога! і под.

У питанні класифікації вигуків за семантикою в мовознавців також немає одностайності. Наприклад, К. Г. Городенська поділяє вигуки на такі групи:

1) емоційні - виражають почуття радості, піднесення, захоплення, здивування, суму, горя, туги, страху, зневаги, осуду, обурення, іронії та ін. (Яка там в біса краса?Пишуть казна-що! Ай!.. (О. Довженко));

2) наказово-спонукальні - виражають наказ, вимогу виконати якусь дію або спонукають виконати щось (Та годі вам клопотатись. Нумо вечеряти... (Марко Вовчок));

3) апелятивні - привертають чиюсь увагу, звертаються до когось, використовуються для прикликання тварин і птахів та містять слова мовного етикету (Гей, браття! Диво сталося, дивіться! (Леся Українка); Доброго здоров'я, - відповіла Килина, уникаючи дивитись на гостю (Є. Гуцало));

4) звуконаслідувальні слова - відтворюють засобами мови різні звуки людей, тварин, предметів (Чув тільки, як за стінами падали, зривались і падали в м'яку землю яблука. Гуп-гуп-гуп... (І. Цюпа)) (Городенська, 1993: 324-32б).

В. А. Тесля розрізняє такі функції вигуків:

1) оцінну, що відображає емотивну оцінку подій, ситуацій, об'єктів, ставлення мовця до предмета або явища навколишнього світу: Іч, сволота: сиділи на присьбі та підслухували! (З. Тулуб);

2) підсилювальну, коли емоційний зміст висловлення передано за допомогою інших мовних одиниць, вигуки лише підкреслюють виражене; найвиразніше проявляється при повторі вигуків, які вказують на емоційність мовця: Ой, як довго, ой, як тяжко блукати в цьому темному світі! (О. Бердник);

3) спонукальну, що виражена волітивними вигуками зі значенням наказу, попередження, застереження, має здебільшого негативне забарвлення або їх уживають із метою привернути увагу співрозмовника до важливої події, обставини: - Цить! - грубо зупинив її Єрмо- лов, і, хоча нічого більше не додав, усе одно в такій манері він раніше з Вандою не говорив (А. Кокотюха);

4) сигнальну, що виражає настрій мовця, ступінь близькості між співрозмовниками, ставлення до конкретного об'єкта, ситуації: Ну, от і побалакали «по душах» (А. Головко) (Тесля, 2013: 179-180).

Як бачимо, наведені вище класифікації містять такі назви груп, які безпосередньо пов'язані з категорією оцінки, наприклад, емоційна (Городенська, 1993), оцінна й підсилювальна (Тесля, 2013). Це дає підстави стверджувати, що вигуки здатні вербалізувати певні негативні чи позитивні емоції відповідно до контекстуально-обу- мовленого прагматичного значення. За семантичною класифікацією О. В. Каптюрової вигуки, що виражають спектр різних емоцій людини, поділяємо на дві семантичні групи (проілюструємо їх прикладами з української мови):

1) вигуки, що виражають позитивні емоції:

а)радості, захоплення: Побачивши мене, вона схопилась і жваво покликнула: - Ах, «милая»! от добре, що ви прийшли, я вам покажу свої обновки! (Леся Українка);