Об’єктивація концепту Європа в українській мові XVI - першої половини XVII століття

Representation of the concept of EUROPE in Ukrainian language of the XVI-XVII centuries

Oleksandr Bohomolets-Barash, PhD student Taras Shevchenko Kyiv National University

The topics related to Europe are attracting increasing interest due to the ongoing process of Ukraine integration in the European Union. It is generally accepted that Ukraine is a part of Europe -- not only geographically, but also culturally. Since Ukraine gained its independence, Europe as a concept has received much attention. The past decade has seen a renewed importance of the concept `Europe'. Firstly, Euro-2012 was held in Ukraine. The next year (2013) began Euromaidan, which was followed by the Revolution of Dignity (2014). Ukrainians fought for their European choice. Started in 2014, Russian aggression grew into the full-skale invasion in Ukraine. In 2022, Ukrainians fought for Europe itself.

Aims and approach. The first studies of the concept `Europe ' considered it a phenomenon of modern Ukrainian history and language. Therefore, researchers have mainly focused on a synchronic approach to the topic. Few scientists have addressed the issue of evolution of the concept of Europe. This paper outlines a diachronic approach to the studies of analyzed concept. Our knowledge of Europe in its relation to Ukraine is largely based on very limited linguistic data. The aim of the research was thus to define the origins of the concept of Europe and evaluate its history through the Ukrainian language history. This study examines specific proper names, used to describe Europe by the Ukrainian authors or translators in Ukrainian language during the XVI--XVII centuries. Such words include names of European countries or cities and their inhabitants. These names were found in different sources, mainly historical or religious documents.

Methodology. A qualitative approach was selected in order to obtain indepth information about Europe from the works of Ukrainian authors and translators into Ukrainian language during the XVI-XVII centuries. Our technique was based on linguistic data analysis and interpretation. Through the use of cognitive analysis we were able to build the nominative and semantic spaces of the concept `Europe'.

Findings & results. A variety of European toponyms and demonyms in Ukrainian language of XVI-XVII centuries were found and examined. These words represent the concept of Europe and form its nominative and semantic spaces. The first mention of Europe dates back to 1591. At the same time, various names of European countries and cities were frequently used, due to constant trade relations between Ukrainian and European merchants. Another source of knowledge about Europe was foreign literature, known to those educated Ukrainian who learned different European languages and, therefore, translated such works into Ukrainian. Pilgrims to holy places, like Roma, also broadened Ukrainians' knowledge about Europe. Taken together, these findings highlight a significant role for the concept of `Europe' in Ukrainian language.

Conclusion. The current study was limited by the specific time frames. Future research may target the evolution of the concept of Europe during the next periods, in particular, XVIII century).

Keywords: concept, EUROPE, Ukrainian language, diachronic approach, etnonym, demonym, toponym, semantic space of concept, nominative space of concept.

Концепт ЄВРОПА натепер є актуальним і значущим складником концептуальної картини світу українців. Уже досліджено певні аспекти його вербалізації як у синхронії [Яворська; Мислива-Бунько, Трач; Богомолець-Бараш 2019], так і в діахронії [Прихода; Веретейченко; Богомолець-Бараш 2021]. У пропонованій статті ми хочемо поглибити діахронний аспект вивчення концепту ЄВРОПА, оскільки саме ретроспективний погляд на концепт дозволяє розкрити його сутність, об'єктивно оцінити процеси його формування.

У нашому дослідженні ми поставили за мету з'ясувати особливості становлення концепту ЄВРОПА і, відповідно, виявити засоби його об'єктивації в українській мові XVI - першої половини XVII ст.

Змістове наповнення терміна концепт у XVII ст. Спробуймо простежити, як розуміли концепт у межах досліджуваного нами періоду. О. Ніка зазначає, що для староукраїнського книжника слово концепт було відоме передусім за науковими текстами в значенні “поняття”. Саме так тлумачить цю лексему І. Ґізель у латиномовному трактаті з логіки [Ніка : 211-212]. Змістове наповнення відповідного поняття складалося під впливом середньовічних філософських поглядів. Ідеться про логіків-концептуалістів Т. Гоббса, П. Абеляра, В. Оккама, які й увели термін концепт (від лат. conceptus - `схоплювання'). На їхню думку, “загальне існує в речах (in rebus) і виявляється у мовленнєвих актах”, що “відзначає середньовічний характер мислення, тісно зв'язаного з ідеєю втілення Слова і тим самим таким, що забезпечує розуміння речей і їхніх зв'язків” [цит. за Ніка : 212].

“Словник російської мови ХVШ ст.” засвідчує, що на початку XVIII ст. концепт уживали у двох значеннях: “1. Лат. conceptus, через пол. koncept. Мнение, представление о чем-л.; замысел, проект...; 2. Лат. conceptum, через пол. koncept, нем. Concept. Краткая записка, выписка; черновик письма, деловой бумаги. || Низший сорт писчей бумаги, используемой для черновиков” (Сл., 10).

Водночас у тогочасних поетиках і риториках закріпилося вужче розуміння концепту як прийому концептизму (стилістичної категорії бароко): неочікуваність, нонсенс як гнучкість розуму і риторична майстерність поєднувати протилежне, суперечності (характеристика барокової естетики) [Ніка : 212-213].

З погляду сучасної концептології розуміємо концепт як згусток певних понять і уявлень, отриманих людиною впродовж життя, який вербалізується різними мовними засобами, що формують його номінативне поле, яке має комплексний характер і включає в себе різні групи лексики, тобто сукупність номінацій та інші мовні одиниці” [Вільчинська : 115].

Погоджуємося, що концепт “синтезує в собі лексикографічну й енциклопедичну інформацію, у його семантиці зливаються денотація і конотація, “найближче” й “найвіддаленіше” значення слова. Основною власне лінгвістичною характеристикою концепту є його закріпленість за певним способом мовленнєвої реалізації. Із визнанням концепту планом змісту мовного знака випливає, що він включає в себе, окрім предметної (поняттєвої) і психологічної (образної та ціннісної) співвіднесеності, всю комунікативно значущу інформацію: внутрішньосистемну, прагматичну, етимологічну тощо” [Монахова : 272].

У цьому визначенні наголошено на трьох основних компонентах концепту (поняттєвому / образному / ціннісному), які виокремлюють більшість дослідників: Ю. Степанов, С. Воркачов, В. Карасик, Г. Слишкін, А. Приходько, І. Голубовська й ін.

Для аналізу концепту вдаються до різних методів, зокрема до моделювання номінативного (форма концепту) і семантичного (зміст концепту) просторів. Результатом першого є формування номінативного поля (яке поділяється на ядро й периферію), а другого - виокремлення семантичних полів на підставі узагальненої семантичної структури аналізованих слів. Форма концепту (вербальне вираження) - номінативний простір, який охоплює систему номінацій: передусім лексичні, фразеологічні та синтаксичні одиниці - знаки, які слугують засобами активації концепту; це відкрита система номінацій, а тому всіх засобів зафіксувати неможливо. Зміст концепту - семантичний простір номінацій концепту - формує система семантичних ознак; у межах семантичного простору, відповідно до семантичних особливостей номінацій, виокремлюють семантичні поля (СП) (для концептів зі складною багаторівневою структурою - субполя (ССП), мікрополя (СМП)) (див., напр., [Ястремська : 76-77]). Як зазначає Л. Лисиченко, “відносно повний зміст концепту відбивається в мовній картині світу не тільки ключовим словом, а цілим семантичним полем, що співвідноситься з ним” [Лисиченко : 12].

Джерела дослідження

Мовне наповнення концепту ЄВРОПА вказаного періоду ми досліджували переважно на матеріалі “Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.” та картотеки цього словника, яка зберігається в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України у Львові. Досліджувані тексти українських пам'яток ХУІ-ХУІІ ст. дозволяють окреслювати нові аспекти в мовній картині світу українців [Дидик-Меуш, Слободзяник], реконструювати їхню суспільну та індивідуальну мовну свідомість [Гнатюк], вивчати динаміку лексикону української мови [Гриценко], її прийменникову систему [Гайда] тощо.

Варто зауважити, що словник не фіксує в реєстровій частині власних назв, зокрема топонімів, які, з огляду на предмет дослідження, цікавлять нас передусім. Утім, їх можна простежити в контекстах слововживання, поданих у словнику та картотеці як ілюстрації до інших лексем. Отже, застосовуємо контекстуальний аналіз словникових статей і метод суцільної вибірки.

Водночас ми залучили до дослідження художні тексти розгляданого періоду, зокрема поетичні твори кінця XVI - середини XVII ст. (УП-1, УП-2).

Ілюстративний матеріал у статті подаємо в мікроконтекстах (мінімальне оточення одиниці, у якому вона реалізує своє значення) та макроконтекстах (значне за обсягом оточення, за допомогою якого можна визначити функцію одиниці в тексті загалом). Ураховуємо й комунікативний аспект, згідно з яким контексти поділяють на мовні й позамовні (доклад. див. [Дидик-Меуш : 94-98]).

Особливу увагу звертаємо на сполучуваність як комбінаторно-когнітивне явище, зокрема на такі її підвиди: синтаксичну, лексико-семантичну та стилістичну. Як відзначає Г. Дидик- Меуш, “семантичний спектр [багатозначного] слова, встановлений у контексті, у сполученні, часто відрізняється від зафіксованого у словниках. Для історика мови контекст - пріоритетна і головна умова для дослідження” [Дидик-Меуш : 93].

У структурі концепту ЄВРОПА виокремлюємо номінативний і семантичний простори.

І. Ядрову частину номінативного поля концепту ЄВРОПА XVI-XVII ст. формують:

1) ключове слово-ім'я концепту - гіперонім ЄВРОПА;

2) гіпоніми - назви країн (хороніми) і міст (ойконіми), що належать до європейської ойкумени;

3) деривати: прикметники, похідні від назв європейських країн / міст (у складі ад'єктивно-субстантивних словосполук (далі - АСС)); назви мешканців населених пунктів Європи (катойконіми), європейських народів (етноніми).

II. До приядрової зони належать:

4) прислівники (у загальному значенні “по-європейськи”);

5) антропоніми (та їхні деривати) на позначення європейців;

III. Периферію концепту становлять міфоніми, що репрезентують духовну спадщину Європи.

У семантичному просторі концепту виокремлюємо семантичні поля:

1) СП “Матеріальна культура”; 2) СП “Людина. Соціум”;

3) СП “Духовна культура” (ССП: “міфологія” / “релігія” / “наука та освіта” > СМП “іноземні мови”); 4) СП “Географія”. 5) СП “Історія”.

І. Ядрова зона. На основі “Словника української мови XVI- першої половини XVII ст.” (випуски 1-17), його картотеки, а також поетичних текстів цього періоду ми виокремили ряд значущих вербалізаторів концепту ЄВРОПА; ці лексеми / словосполуки становлять ядрову частину номінативного поля аналізованого концепту та формують його семантичний простір.

1. Ключове слово концепту - Європа. Найпершу фіксацію хороніма Європа простежуємо на титульній сторінці “Грамматики доброглаголиваго еллинословенскаго языка”, відомої як “Адельфотес” (складена 1588 р., видана 1591 р. у Львівській братській друкарні двома мовами: грецькою і староукраїнською). На титульному аркуші зображено герб Львова й додано восьмирядковий вірш, у якому звеличено княже місто: 2намєнїє тєзоименитаго кнаїа Лва град сєй маєть. Єго же имж по всєй Європій россійскїй ро(д) знаєть (КСУМ : Адел.; Просф., 61). Варто зазначити, що прикметник россійскїй тоді не означав належності до Росії. У XV-XVII ст. українські книжники й високі церковні ієрархи почали вживати термін Росія на позначення Русі, а русини (українці та білоруси) називали себе російським / роським народом, на відміну від “русских” московитів (доклад. див.: [Півторак : 87]).

До перших писемних фіксацій топоніма належать і записи острозьких кліриків: ТYрци... головоу и клейнотъ всего хр(с)тїанства зневолили, сте(р)ли, ворота до всєи егропы wтворили (КСУМ : Ист.фл.син., 52 зв. Зв. (тут і далі) - звід., 1598). Європа тут виступає осередком християнства, що зазнає ворожого наступу турків-мусульман.

У значенні території назва Європа фігурує в біблійному контексті: 1афетъ молодшїй снъ ноевъ. на заход слнца и на полYнощи оу європт широко пановалъ (КСУМ : Крон., 9 зв.). Ідеться про трьох Ноєвих синів (Сима, Хама, Яфета), від яких походять усі народи світу (зокрема, від Яфета - Європи).

Інформацію про географічний поділ Європи зафіксовано в іншому уривку з цієї пам'ятки: Дтлит Європу ^(т) въсходY слнца, ртка танаисъ w(т) полYднA межиземное море (КСУМ : Крон., 56 зв.). Маркерами, що відділяють Європу від інших частин світу, виступають гідроніми танаисъ (давньогрецька назва нижньої течії річки Дон та річки Сіверський Донець) та межиземное море (Середземне море).

У поетичній збірці, яку уклав Софроній Почаський, “Парнасс, альбо Сад умієтности вторый”, один із поетів, оспівуючи знання історії, зазначає: Європу тот, Азію з Афрікою змтрить, Котрій розум в широкіх гісторіах ширить (УП-2, 184). Прикметним тут є зіставлення Європи з іншими частинами світу, що свідчить про те, що Європа вже в першій половині XVII ст. становила органічний складник мовної картини світу українців.

А в українському перекладі лицарської поеми італійського поета Торквато Тассо “Звільнений Єрусалим” оспівано чесноти європейців: О, како мужественный, како уродивый, / Яко ест хрборницкий (=лицарський) [люд], что Європа дает! (УП-2, 530).

Зазначені контексти репрезентують СП “Історія” та “Географія”.

2. Гіпоніми. Численну групу вербалізаторів розгляданого концепту становлять назви а) європейських країн (хороніми),

б) міст (ойконіми) (далі подано зафіксовані словоформи в певних відмінках із відповідними прийменниками), в) катойконіми / етноніми у значенні хоронімів (метонімічне перенесення назв мешканців країни чи етнонімів на назви країн):

а) в Англїй `Англія' (КСУМ : Розм., 49-50 зв.), з(у) Анкглїи (КСУМ : Розм., 43 зв.), и(з) англиєй (КСУМ : Крон., 37 зв.); в гишпании `Іспанія' (КСУМ : Розм., 2-2 зв.); Италія (УП-2, 550); Литва по(с)политє `Литва' (КСУМ : Кр.Стр., 57 зв.); въ Нидер- ляндєхь (КСУМ : Розм., 2-2 зв); Рим (СлУМ, 10, 101), до Рыму (КСУМ : Перест., 45 зв.); оу флорєнцїи `Флоренція' (КСУМ : Ист.фл.син., 37 зв.); вє Франции, з(у) Францїи (КСУМ : Розм., 22 зв.; 43 зв.), в франъции (КСУМ : Кр.Стр., 52 зв.), з Францїи (СлУМ, 10, 101), в ышпанти `Іспанія' (КСУМ : Кр.Стр., 52 зв.);

б) в(у) (до) Антвєрпїи `Антверпен' (КСУМ : Розм., 61 зв.; 36 зв.); в<sup>Ґ</sup>БрY^е<sup>л</sup>№<sup>х</sup> `Брюссель' (КСУМ : Розм., 43 зв.); в вєлани `Ве- лан - комуна у французьких Альпах' (КСУМ : Розм., 70-70 зв.), Відень (Видень) (УП-2, 127); вє Кгданску, зо Къданьска (ТУ : 225), Рим (СлУМ, 15, 101), до Рыму (КСУМ : Перест., 45 зв.); з (оу) фєрари / фєрарїи `Феррара, місто в Італії' (КСУМ : Ист.фл.син., 37 зв.);

в) з Болгары `Болгарія' (СлУМ, 3, 16); въ вєнгрєхъ `Угорщина' (КСУМ: Кр.стр., 51-51 зв.); вє влошехъ `Італія' (КСУМ : Розм., 2-2 зв.), во Влошех `Італія' (СлУМ, 17, 40); до Немецъ `Німеччина' (КСУМ : КЛ, 80), и з(у) Нmмєцъ `Німеччина' (КСУМ : Розм., 43 зв.); зъ Сербами `Сербія' (СлУМ, 3, 16).

Переважну більшість наведених лексем засвідчено у формах місцевого та родового відмінків, які можна схарактеризувати як типові синтаксичні позиції вживання іноземних топонімів у староукраїнських пам'ятках. У вказаних вище сполуках прийменники позначають: 1) напрям руху мандрівників (прийменник з + Р.в.): ю(т)кудь идєшъ изали з заморж: иду з(у) Францїи / з(у) Анкглїи /и з(у) Нтмєць (КСУМ : Розм., 43 зв.), (съ / до + Р. в.): А гдебы, еще не утекаючи съ Кракова до Острога, ехалъ до Рыму... (СлУМ, 17, 101); 2) кінцевий пункт мандрівок (прийменник в + М.в.): ...з вло(с)ки(х) сторо(н) выгна(л), с которы(х) єдньї в ышпанти, дрYгыє в франъции м>сп>ли... (КСУМ : Кр.Стр., 52); 3) місце перебування / розташування: мєшкаючого в^у Антвєрпїи (КСУМ : Розм., 2-2 зв.); 4) адресу відправника (отримувача) кореспонденції: листь, з Риму писаный, зъ новинами (КСУМ : АрхЮЗР, 1/1, 479); 5) походження особи: Єлєна ... была родо(м) и(з) англиєй, нєво(л)ница Коста(н)тина вє(ли)каго цтсарж... (КСУМ : Крон., 37 зв.)

У хроніках зафіксовані й історичні назви сучасних країн, напр.: Галлія > Франція... тегнули до га(л)лиє (которYЮ тєпер францьією зовемо). (КСУМ : Кр.Стр., 39 зв.)

Можемо простежити, як відбувалася мандрівка українців Європою: Але неблизкую мели дорогу, где муселисмы великихъ праць и трудностей подняти, и, за помочью Божою, доехали есмо Риму въ семь недтлъ, съ Кракова выехавши, спешно и уставично едучи (КСУМ : АрхЮЗР, 1/І, 482, Рим, 1595 р.) Далі описано їхнє життя в Римі: Мешкане, палацъ, дано намъ недалеко замку его милости, охендонжне обитемъ и всякими потребами украшоный, достатки тежъ вси, што одно кольвекъ до живности належитъ, зъ ласки его милости маемъ (КСУМ : АрхЮЗР, 1/І, 482).

Деякі з топонімів уживано частіше, окремі ж зафіксовано лише в одному-двох контекстах. Наприклад, Рим пам'ятки XVI- XVII ст. документують системно й у різних контекстах, найчастіше - релігійному (Рим як осердя католицизму; спротив союзу з Римом - унії): ... окружили вст предтла латинские, Венецкую державу, Рим, во Влошех... (СлУМ, 15, 101, 16081609 рр., І. Вишенський). Цікаво, що в латинському (`католицькому') Римі видруковано календар руською мовою: И пишет Потей в тых же остатных книжках своих нынтшных о новом календару, который есте в Рымп> по руску выдруковавши, принесли з Рыму, хвалячи той богопротивный календар, якъ естъ добрый и вельми потребный (КСУМ : Перест., 45, Львів, 1605-1606).

Затятий противник католицизму та унії Захарія Копистенський у полемічному творі “Палінодія, або книга оборони” визнає, що українці здобувають науку в католицькій Європі, хоч це й не робить із них католиків: И мы Россове, если для наукт въ краи Нтмецкіи удаемося... по Грецкій розумъ удаемося, гдт якъ свое власное, заходнимъ отъ Грековъ на часъ котороткій повтреное, отбираемо, зъ ростропностю еднакъ сметье от- метуемо, а зерное беремо, уголе зоставуемо, а золото выймуе- мо (КСУМ : Коп. Пал., 900-901).

Такої думки дотримувався й Іов Борецький: так иж Русь, посполитовавшися з ними, позавидтли их обшчаєм, их мовт и наукам, и не маючи своих наукъ, у науку рьтскіє своє дтти давати почали, которьіє за науками и веры навыкли (КСУМ : Перест., 26 зв.).

Як свідчать проаналізовані тексти, у XVI ст. Рим був потужним освітнім центром Європи: А гдебы, еще не утекаючи съ Кракова до Острога, ехалъ до Рыму, знашолъ бы тамъ не одного Клявиуша, который бы его математики научилъ (СлУМ, 17, 101, 1559 р.) Українська традиція здобувати вищу освіту в найкращих університетах Європи відома ще з часів середньовіччя (доклад. див.: [Нудьга : 108-152]).

Рим фігурує, зокрема, й у цікавій приказці: Не все то теды Перунъ, што зъ Риму гремитъ (КСУМ : Коп. Пал., 667).

Якщо Рим виступав осередком духовної культури, то Антверпен - матеріальної. Як і в XVII ст., так і зараз Антверпен - потужний торговельний центр Європи, одне з найбільших портових міст, куди стікаються товари з усього світу. Їхнє розмаїття підкреслює купець, описуючи покупцеві асортимент товарів: алє то тылко / тобт твєрдити могY / любо бYдешъ ШYкати / во встхъ крамахъ / антвєрчєского мпста / нє знайдєшъ такого / которыи бы тобт // подобный / ровныи / зо мною Yказалъ (КСУМ : Розм., 55-55 зв.).

Прикметно, що СП “Духовна культура” та “Матеріальна культура” подекуди нашаровуються одне на одне, що підтверджує тезу про поліплощинність семантичних полів (доклад. див.: [Гриценко : 35-36, цит. за Ястремська : 148-149]). Напр., торговець на ринку рекламує як харчові продукти, так і іноземну літературу: маю тєжь доброє мжсо / добрыи рыбы / и добрыи сєлє(д)ци / ку томY доброє масло / и тєжь сыры добрыи / вшєляко(г) рожаю / хочєшъ купити добрую шапку? / Або книжку зацнYЮ / фран- цуз^ю? / Або нємєцкую? / Або латинс^ю? / Або нєписанYЮ (КСУМ : Розм., 26 зв.). Чи не схоже на сучасні тенденції об'єднання книжкових крамниць із продуктовими?

Як перифразу іноземних (зокрема, європейських) країн можна тлумачити лексему Заморє `заморська країна': ш(т)кудь идєшь изали з заморж: иду з Францїи (кінець XVI ст.) (СлУМ, 10, 101). У цьому контексті заморська країна - це Франція.

3. Ад 'єктивно-субстантивні словосполуки. З погляду лексичної сполучуваності (комбінаторики) виокремлюють численну групу номінаційних ад'єктивно-субстантивних словосполук (АСС), які позначають різні галузі життя та діяльності українського суспільства XVI-XVIII ст. На основі текстів пам'яток цього періоду Г. Дидик-Меуш виокремила найбільші групи номінаційних АСС, зокрема, “Географічні назви” (див. словник “Українські краєвиди XVI-XVIII ст.”), “Адміністративно-територіальні назви”. До останніх дослідниця відносить найменування країв (переважно європейських), земель, які виникли завдяки широкій сполучувальній здатності субстантива земля (землж): “землж Венґерскаж `Угорщина' (1659); землж Саскаж `Саксонія'; землж Баварскаж `Баварія'; землж Британскаж `Англія'; землж Французкаж `Франція'; землж Инфлжнтскаж `Швеція'; землж Гишпанскаж `Іспанія'; землж Рускаж `Україна-Русь'; землж Московскаж `Московія'; земля Шоцкая `Шотландія' / земля Шкоцкая `Шотландія' (1656-1671 рр.); земля Шлонская `Сілезія'; Речь Посполитая `Польська держава' і `міська громада' та ін.” [Дидик-Меуш : 286].

Можемо доповнити групу наведених вище АСС іншими суб- стантивами: антвєрчєского мтста `Антверпен' (КСУМ : Розм., 55-55 зв.); Вєнєцкихь границь (КСУМ : Коп.Четв., 75), Венецкую державу `Венеційська республіка' (СлУМ, 17, 40); до волоских границь `Волощина, Румунія' (КСУМ : МИВР, 322, 1630 р.); до краєвь влоскихь `Італія' (КСУМ : Ист.фл.син., 36 зв.); краєвь сєрбскихь и булгарски(х) (КСУМ : Ист.фл.син., 53-54 зв.); з вло(с)ки(х) сторо(н) `Італія' (КСУМ : Кр.Стр., 52); вь Купрско(м) островт `Кіпр' (КСУМ : О обр., 27); вь страны италїискїа `Італія / Римська імперія' (КСУМ : Проп. Д., 19); зємли мwлдавскои `Молдова' (КСУМ : БББ II, I); Краина Нє- мєцка (УП-2, 528); въ край Нтмецкіи (КСУМ : Коп.Пал., 900901); зємли нємєцкой (КСУМ : Ист.фл.син., 51 зв.); в коронп> Полско `у Польщі' (КСУМ : Перло, 4 зв., Чернігів, 1646 р.); Римской столици (КСУМ : Ист.фл.син., 469 зв.); са(с)кие краины `Саксонія' (КСУМ : Кр.Стр., 34); в швє(д)скои зємли (КСУМ : Перло, 4 зв.; УП-2, 427), земля Угерская `Угорщина' (УП-2, 127); в угерском повттт; на угорском кролевствт (УП-2, 126); въ францY(з)ской зємли (СлУМ, 17, 40).

Спостерігаємо випадки квазіомонімії: волоский, за нашими спостереженнями, стосується Волощини (Молдавського князівства) і є похідним від волохи, волоховє (СлУМ, 4, 211-212); цей ад'єктив зафіксовано у сполуці з іменником зємля (границы / краи) (КСУМ : МИВР, 322, 1630 р.; Кр.Стр., 44 зв.); влоскій, влаській походить від влох `італієць' / `Італія' (у мн.) (СлУМ, 4, 112-113) і пов'язаний з Італією: Присптвши до славного Влась- кія земля Града Антенорова и се смотренієм нткоим вышняго обрттох нткоих от земля <... > (УП-2, 199). У цитованому контексті йдеться про італійське місто Падую (перифраза - Град Антенорів; від Антенора, легендарного засновника міста).

Як перифразу на позначення певної частини Європи можна тлумачити АСС краины заходниє: бовтм африканє, арабовє, мавритани, римлтнє, фра(н)^зовє, и га(л)ли, но(р)тмани..., не(м)цы, славтнє и литовскиє продковє, ча(с)то сє там ^ тые краины заходниє ткъ тєпльїе, вча(с)нє и богатьіє Yбєгаю(т) (КСУМ : Кр.Стр., 3 зв.).

Іншу групу - на позначення європейських народів та їх представників - становлять АСС із субстантивами народ, род та інші: народ анкглийский (УП-2, 429); обивателем венецьким (УП- 2, 200), пановъ Вєнєцкихъ, панствє Венєцкому (КСУМ : Прич., 7); италийских полчыщ (УП-2, 552); род сикилійский `італійці' (УП-2, 429); италтйском родт (УП-2, 459); царевича швецкого (УП-2, 539); уго(р)скаж к(р) [королева] (КСУМ : ЛТ, 164); кроль францYCкий (КСУМ : Розм., 23-23 зв.).

До назв, які репрезентують СП “Географія”, належать також: а) гідроніми, що входять до складу АСС зі стрижневим компонентом море: море Балтийское `Балтійське море' = море Бал- тицкое = море ПрYCкое (КСУМ : Кр.Стр., 58 зв.); море Ишпан- ское `Середземне море' (КСУМ : Кр.Стр., 76 зв.) = море Межи- земное (КСУМ :. Крон., 56 зв.) = море Межиземское (КСУМ : Крон. 25-26 зв.) = мюре Медижланское = море Сицилїское (КСУМ : Крон., 27-28 зв.) (доклад. див. [Дидик-Меуш, Сло- бодзяник : 198-207]); б) ороніми, до складу яких входить опорний іменник гора: гори Алпійскиє `Альпійські гори; Альпи' (КСУМ : Гр.Сл., 195), гори Пиринійскиє `Піренейські гори; Піренеї' (КСУМ : Гр.Сл., 195) (доклад. див. [Дидик-Меуш, Слободзяник : 67-69]).

Деякі географічні об'єкти названо непрямо (за допомогою перифраз) чи неточно (їхнє значення можна встановити з контексту): море въ Немцахъ `Балтійське море' (КСУМ : КЛ, 87), ожїань Нтмєцкий `імовірно, Північне море' (КСУМ : Перло, 3-3 зв.).

Пам'ятки документують назви окремих об'єктів ландшафту європейських країн: и въ фран^(з)ской зємли єсть ртк(а) роданъ, которой такал єстъ моцъ и ґвалтовность (СлУМ, 17, 40).

Група АСС “Предмети матеріального побуту” входить до СП “Матеріальна культура”. Це назви відомих предметів європейського побуту: са(б)ля вго(р)ская `угорська' (ТУ : 106), шкло бенецкоє `венеційське, виготовлене у Венеції' (КСУМ :

АрхЮЗР, 3/ІУ, 123, Володимир, 1649 р.) / шкло венецъкое (КСУМ : АрхЮЗР, 3/ІУ, 96, Луцьк, 1649 р.), кгермачокъ бттц- кий <албо муравский> `віденський, привезений із м. Відень' (КСУМ : АЮЗР, ІІ, 242, XVII ст.), кресло кгданьское (там само), столик флядровый `фландрський = фламандської роботи' (там само), фландрская фарба `фламандська фарба' (КСУМ : Розм., 49-50 зв.), а також численні назви інших реалій торгового обігу.

СП `Духовна культура' (ССП `Освіта / наука', СМП `Іноземні мови') представлене групою АСС “Іноземні мови” з опорним субстантивом тзыкъ (мова): языком волоскимъ (КСУМ : Пе- рест., 38 зв.); жзыка вло(с)ко(г) (КСУМ : Кр.Стр., 86 зв.), Пол- скимъ языкомъ (КСУМ : Коп.Пал., 665); мова франщзскал (КСУМ : Проп.р. 24-25 зв.); языковъ чужозє(м)ских (КСУМ : Перло, 4 зв) тощо. Прикметно, що знання європейських мов уможливлювало паломництво у святі місця: Постигл єси жзиков втжєствїє многих /Латинского, Влаского, и Грєков оубоги(х) / И потим а(ж) до Римоу достижє самого / тп>ла Пєтра и Павла навтдил стго (КСУМ : Анаф. ХІІ, 21, Венеція, 1641). Цікавим є співвідношення іменників мова і вимова: в одному випадку вони є омонімічними: розмаитYЮ розныхъ наций вымовY (КСУМ : Розм., 3 зв.), а в іншому вимова має значення `своєрідний характер вимови, властивий певній мові': <...> то єс(т) мова и вы- мова францYЗскаA: то цвттъ і wзддба шла(х)ты // и дворжновъ (КСУМ : Проп.р. 24-25 зв.; СлУМ, 5, 213). Утім, якщо звернутися до першої половини цієї цитати, то конотація зазначеної АСС різко змінюється на негативну: Єдна(к) такъ бри(д)каж нашого вткоу єстъ нєцнота, ижъ на оулицы нтчого часттй нє nочYє(ш) на(д) блюзнурство <... > (там само). Знання французької мови й відповідний акцент (пор. з модою на французьку, поширеною в XVIII ст. у дворянських аристократичних колах), очевидно, були маркерами, хоча й освічених, але засуджуваних у творі католиків (комунікативний контекст).

4. Катойконіми. У проаналізованих нами джерелах зафіксовано багато катойконімів (назв мешканців європейських країн/міст) та етнонімів, які репрезентують розмаїття європейських народів, їхні історичні контакти та відносини. Наводимо список зафіксованих лексем за абеткою: ангелчикъ (анґлїйчикь) `англієць' (СлУМ, 1, 105), а^гє^чи^ (КСУМ : Кр.Стр., 10 зв.), анкгліки `англійці' (УП-2, 539; 552); авинчїки (авинжны) `мешканці Афін' (СлУМ, 1, 147); болгаринъ (СлУМ, 3, 15-16); брук- селчикъ `житель Брюсселя' (СлУМ, 3, 77); венхры (венгринъ) `угорці' (СлУМ, 3, 225-226), вє(н)кгровє (КСУМ : Кр.Стр., 68 зв.); венеты `венеціанці' (СлУМ, 3, 226); влохъ `італієць' (СлУМ, 4, 112-113), влошка `італійка' (СлУМ, 4, 113); волохи / волоховє `жителі Молдавського князівства; молдавани, волохи' (СлУМ, 4, 211-212), волошинъ `молдаванин, волох' (СлУМ, 4, 215-216); генуєнчикъ `мешканець Генуї' (СлУМ, 6, 203); ги- шпанъ `іспанець' (СлУМ, 6, 211), гишпановє `іспанці' (КСУМ : 1582 Кр.Стр., 26 зв.); грекъ / грекини `греки' (СлУМ, 7, 82); го- лянданы `голландці' (УП-2, 429); горваты `хорвати' (УП-2, 124); гречанинъ / гречинъ / хречинъ / кгречинъ `грек' (СлУМ, 7, 83); ґданщане, кґданщанє `мешканці Ґданська' (СлУМ, 7, 133); елиннъ `грек' (СлУМ, 9, 45); индерлянъдовъ (Р.в.) `нідерландці' (КСУМ : АрхЮЗР, 6/І, 401); италияны `італійці' (УП-1, 152-153), италшны `італійці' (УП-2, 550); іспаньї `іспанці' (СлУМ, 13, 240); лжхъ `поляк' (КСУМ : ЛБ, 221, 1627); нпмецъ (СлУМ, 1, 105), нпмцп `німці' (УП-1), немци / нпмцы / нпмци (УП-2, 126-127); Поляци (КСУМ : Перест., 49-50 зв.); по(р)тукга(л)чиковє `португальці' (КСУМ : Кр.Стр., 26 зв.); саксоновє / сасовє `сакси' (КСУМ : Кр.Стр., 34); сербъ (КСУМ : АрхЮЗР 6/І, 504); словаки (КСУМ : Кр.Стр., 39 зв.); вранцузове (КСУМ : Відп.ПО, 1105), французы `французи' (УП-2, 552); угре `угорці' (СлУМ, 7, 82), угры (УП-2, 125); чехи (КСУМ : Кр.Стр., 90 зв.; Аз.В., 230; УП-2, 124); харватъ (КСУМ : ЛБ, 221, 1627 р.); швайцары `швейцарці', швайчары (УП-2, 552); швєдовє (КСУМ : Кр.Стр., 47 зв.), шотъ, шотовє `шотландці' (шотландська імміграція в Речі Посполитій) (ТУ : 246, 259).

Як засвідчують наведені вище приклади, навіть у межах того самого твору / пам'ятки на одній сторінці трапляються графічні варіанти тих самих лексем: анМйчикъ / анкгліки; немци / нпмци / нпмци; италияны / италшны. Цікавим явищем є метатеза: индерлянъдовъ (Р.в.) від `нідерландці'.

Засвідчено синоніми на позначення народностей: влохи - италияны, ллхъ - полякъ, грекъ - елиннъ, индерлянъди - голянданы, угре - вентры. Найбільшу варіативність (фонетичну, словотвірну, лексичну) спостерігаємо в лексемах на позначення греків: грекъ, грекини / гречанинъ, гречинъ, тречинъ, кгречинъ / елиннъ.

У наведених прикладах системно виявляється й полісемія: наприклад, нпмецъ має такі лексико-семантичні варіанти: 1. `Особа, яка належить до німецької національності, основне населення Німеччини': Зась што хлпба бплого з'масло(м) за- живає(т), жкь нпмцп, такоє внєт з голодY вмирає(т) (КСУМ : Сак., 49). 2. `Німеччина (= держава)': море въ Немцахъ `Балтійське море' (КСУМ : КЛ, 87). 3. `Військо Німеччини': на завтрєзнову нпмцп шту(р)мовали... (КСУМ : ЛТ, 169).

У масштабній хроніці М. Стрийковського (перекладена з польської на староукраїнську в перших десятиліттях XVII ст.: українці цікавилися і захоплювалися цим літописом (див. [Куп- чинський : 5-6]) ідеться про походження європейських народів, їхні історичні контакти: гомє(р) їафєтовь снъдрYгш / м>(т) которого идYтъ нпмцы (КСУМ : Кр.Стр., 9 зв.-10); та(м) тьіє краины помо(р)скиє и и(н)шиє которьіє тєпєр нтмцы дєржат, вси были под(д)аньіє полжко(м) (КСУМ : Кр.Стр., 35 зв.); завжды нтмцы з словака(ми) сармата(ми) в прилєгло(сти) и в спо(л)но(м) товарьіствє для спо(л)ны(х) грани(ц) мєшка(ли) (КСУМ : Кр.Стр., 39 зв.).

На користь того, що деякі зі згаданих народів сприймалися мовною свідомістю тогочасного українця не розрізнено, свідчать контексти, де різні катойконіми чи етноніми позначають єдине змістове ціле (власне європейців): 1) іспанців, італійців, голландців, французів, угорців: зобравши немалый полкъ и купу людей розных наций, ку потребе своей... въ земли его королевское милости... мешкаючихъ, то есть: гишпановъ, волоховъ, индерляндовъ, французовъ, венкгровъ и инъшихъ <...> (КСУМ : АрхЮЗР, 6/І, 401); 2) французів, німців, греків: Але - дай то, ижъ Влоши (`італійці') того замолчали (и) кгволи сво- имъ папежомъ! Ино Оранцузове (ино) Немцы, ино Грекове, ино герєтикове, явные неприятеле папежские (КСУМ : Відп.ПО, 1105); 3) італійців, німців, англійців, литовців: wни вст

звьітє(з)ства и рьщє(р)ски(х) сує(т)ностє(и) крьівавобитньїє бои нєхто и(н)ши(и) нє вло(х) (`італійці'), нє нтмє^, нє мо(с)квити(н),... ани а(н)гє(л)чикъ (`англійці') показова(л), wдно лито(в)скиє кншжата (КСУМ : Кр.Стр., 10 зв.);

4) німців, сербів, італійців: ...юсобливє чужозє(м)цов^нтмцовъ, Сербовъ, волоховъ... (КСУМ : ЛНБ, 5, II, 4060, 103).

СП “Людина. Соціум” репрезентують характеристики європейських народів: Французы - гордьіє и непотягновленны, /Хвалящиися, горди, алчни нарицають (УП-2, 552).

ІІ. Приядрова зона. 5. До приядрової частини відносимо відапелятивні оніми й деонімізовані апелятиви.

Апелятив уживався як власна назва (зворотний апелятивації процес - онімізація), таке прізвисько вказувало на походження людини - приміром, Ян, філософ і ритор, родом із Парижа:

А такъ кгды сл были южъ вст на то(м) съборъ згромадили выбрали промєжи сєбє захо(у)дници философа и рытора... вєликого красомовЦY, жна парижанина (КСУМ : Ист.фл.син., 37).

Цікавими є оказіоналізми, похідні: а) від топоніма; б) від антропоніма: алякантъ (аллкантъ) `сорт вина' (походить від назви іспанського міста Аліканте) (СлУМ, 1, 101) та бартолъ `книги, написані італійським письменником-єзуїтом і проповідником Даниїлом Бартолем' (початок XVII ст.) (СлУМ, 2, 24). Прикметною особливістю цих новотворів є апелятивація - перехід від статусу власної назви (антропоніма) до загальної (апелятива).

6. До приядрової частини належать прислівники, які позначають спосіб висловлення іноземною мовою: по анкгєлс^ `по- англійськи' (КСУМ : Розм., 4 зв.); по влоски (КСУМ : ОЛЗ, 156), по влоску (КСУМ : Розм., 4 зв.) по влоску / по волоску (КСУМ : Перест., 38 зв.) `по-італійськи'; погрєчєс^ (КСУМ : Кр.Стр., 32), погрєцку (КСУМ : Аз.В., 148); по гишпанс^ (КСУМ : Розм,. 4 зв.); по латинт (КСУМ : Розм., 4 зв.); по нємєцки (КСУМ : Травн., 364), по нємєц^ (КСУМ : Розм., 4 зв; Кр.Стр., 54-55 зв.), понємєц^ (КСУМ : Уж., 48 зв., 1643); по польску (КСУМ : Перест., 38 зв.; Коп.Пал., 958); по портYкга(л)скY (КСУМ : Розм., 4 зв.); по флжндръс^ `по-нідерландськи' (КСУМ : Розм., 4 зв.); по францYЗKY (КСУМ : Розм., 8-9 зв.), по фран^с^ (КСУМ : Розм., 17-18 зв.).

Більшість зазначених прислівників стосується іноземних мов. На розмаїтті європейських мов наголошується у французькому розмовнику, який переклав у середині XVII ст. І. Ужевич на руську (староукраїнську) й церковнослов'янську мови: Абысь / напотымъ / жадного нєпотребова(л) / тлYмача / лечъ латво / м>ными самъ мовити моглъ / и тобт выгодити / упартрывъши тылко / розмаитYю розныхъ наций вымовY (КСУМ : Розм., 3 зв.). Ідеться тут про цілком прагматичну й утилітарну мету вивчення мов - кращу бізнес-комунікацію (відповідно, кращі результати і більші прибутки): жкъ вєлє зась / богатыми зостали / бєзъ тыхъ жзыковъ /познанл? /Кто жъ добрєрадить /або мтстомъ або зємлєю / жадного иншого жзыка / м>трочь / прирожоного неYмтючи (КСУМ : Розм. 3 зв.). Чим не виклики сьогодення?

А в іншому розділі цієї праці можемо “послухати” діалог героїв книжки - молодих людей, які мешкають у Парижі середини XVII ст.: Давыд: ходи(т) ли до школы // Ыанн: такъ єсть YЧитсA по фра(н)^(с)^ южъ мовити //Д: та^жє? ДобрєсА стало // Янє розYмmєшъ / по франщз^ мовити //1: нє такъ досконалє лєчъ / YЧYCA (КСУМ : Розм., 8-9 зв.). Марія та Анна також обговорюють труднощі в опануванні іноземної мови: М: Анна ты нє / єстє(с) вєсола / чємY / ничого нє мовишъ // А: што жъ маю мовити / лєпєй єсть ми(л)чати нижли / злє говорити / нє Yмmю досконалє / по фран^ску мовити / прєто жъ // мил- ЧY (КСУМ : Розм., 17-18 зв.).

Інший приклад міжмовної комунікації знаходимо у сфері ділових переговорів: На тоє всє, ижъ не розумтлъ Никиф по польску, повтдали му вкоротце по волоску тоє... (КСУМ : Перест., 38 зв.).

Про збереження власної (православної) ідентичності йдеться в такому контексті: ба! Безмаль южъ не такъ, бо хотяжъ по- Полску мовимо, але правъ и звычаевъ запомнилисмо (КСУМ : Коп. Пал., 958).

Прислівники, які позначають спосіб називання певного об'єкта іноземною мовою, використовують у процесі їхнього тлумачення. Наприклад, пиро по ла(т)нски, кумєтират по грєчєски... бєрєнъ по нємєцки а по роу(с)ки гроуши огородныа (КСУМ : Травн., 364); ОлYсъ по ла^тнски... нємєцкаа или синАа кащста (КСУМ : Травн., 329).

Такі контексти формують СП “Духовна культура”, а саме: ССП “Освіта і наука”, СМП “Іноземні мови”. Приклади міжмовної комунікації відносимо також до СП “Людина і соціум”.

Водночас прислівники позначають і спосіб виробництва, властивий певній європейській країні: На тотъ часъ покрыто по влоски частою вАзю и чєрєпицєю поливаною (КСУМ : ОЛЗ, 156). По влоски тут має значення `як у італійців, за звичаєм італійців'.

Такі контексти репрезентують СП “Матеріальна культура”.

ІІІ. Периферія. Про зв'язок із культурною спадщиною Європи свідчать імена / назви давньогрецького походження, здебільшого з античної міфології (міфоніми): Венусъ `богиня

Венера' (СлУМ, 3, 227), вода < Леталская вода (вода забуття) (СлУМ, 4, 146), Ерато `одна з 9 муз, покровителька ліричної поезії' (СлУМ, 9, 48), Каллиопє (найстарша серед 9 муз) `поезія, віршування' (СлУМ, 14, 22), Минерва (СлУМ, 17, 184).

Прикметним тут є також явище апелятивації (деонімізації) - зміни статусу власної назви на загальну: аристотель `про представників світських наук, не визнаних церковною догматикою' (СлУМ, 1, 125), атлАнть `про людину великої фізичної сили й міцної будови' (за ім'ям міфічного грецького велетня) (СлУМ, 1, 144-145), ахиллесь `про сміливу людину' (СлУМ, 1, 147), буцефаль `сильний кінь, якого приборкав Александр Македонський' (СлУМ, 3, 104), геркулесь / геркуль `велетень' (СлУМ, 6, 206), гиганть `міфічний велетень; про видатну людину' (СлУМ, 6, 209).

Ці та інші назви входять до СП “Духовна культура”.

Висновки

Хоч у ХУІ-ХУІІ ст. Європи як цілісного адміністративно-територіального об'єднання ще не існувало, проте у свідомості українців деякі європейські країни осмислювалися як одне ціле, про що свідчать окремі контексти вживання назв країн / міст і їхніх мешканців чи етнонімів. Саме тому ми розглядаємо не концепт кожної країни чи міста окремо, а мегаконцепт Європи, який формувався в мовній свідомості українців уже в ті часи.

Наші предки віддавна цікавилися історією та географією Європи, що демонструють переклади відомих історичних хронік та літературних творів. Водночас у ХУІ-ХУІІ ст. українці вирушали в подорожі європейськими країнами (насамперед - через Польщу - до Італії, Рима), де здійснювали паломництво святими місцями й здобували освіту в найкращих університетах. Щоб успішно здійснювати міжкультурну комунікацію, мандрівники вивчали іноземні мови. Знання мов також ставало подорожнім у пригоді для ведення ділових переговорів / торгівлі, ознайомлення з книжками мовою оригіналу.

Читання й переклад літератури, вивчення іноземних мов, подорожі Європою, спілкування з іноземцями істотно збагачували мовну картину світу українців. Номінативне поле концепту ЄВРОПА ХУІ-ХУІІ ст., окрім ключового слова Європа, поповнилося численними назвами на позначення різних європейських країн / міст, об'єктів їхнього ландшафту; народів Європи, їхніх мов і звичаїв. Семантичний простір концепту був доволі розгалуженим і формувався між двома “полюсами”: духовною та матеріальною культурою Європи.

Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в поглибленому вивченні семантичного простору концепту й діахронному аналізі наступного періоду його розвитку.

Джерела

КСУМ - Картотека “Словника української мови XVI - першої половини XVII століття” [зберігається в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України м. Львова]:

Адел. - Адєлфотнє. Грамматіка доброглаголиваго єллинословєн- скаого языка... Львів, 1591.

Аз.В. - Ієромонах Азаріас. Віра Єдинои Стои каеоличєскои Ап^стлскои Црквє на Всході. Київ, бл. 1619.

Анаф. - Анаеима тне тімнє кир Григорію Кірніцкоми. Венеція, 1641 // ЗНТШ. Львів, 1896. Т. ХІІ. С. 19-22.

АрхЮЗР - Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Київ, 1859-1911.

Відп.ПО - Відповідь Іпатія Потія Клирику Острозькому. Володи- мир,1598-1599.

Гр.Сл. - Прп(б)наго Максима грєка, Инока ю(т) стыл Аеонскїа горы, ижъ годитьсл, нікому придавати што або оуймовать в Боз- скомъ вызнаню або складі нєпокаллной христїанской вірьі Слово а... Слово ⥠Київ, 1619 // Ієромонах Азаріас. Віра Єдинои Стои каеоличєскои Ап^стлскои Црквє на Всході.

DBB - Documente Bucovinene de Teodor Balan. Vol. I (1507-1653), Vol. II (1519-1662).

Ист.фл.син. - Исторїа w листрикїйскомь, то єсть w разбой- ничєскомъ фєрарскомь або флорєнско^м синоді, в коротці правдивє списанал. Острог, 1598.

КЛ - Київський літопис. Б.м.н., поч. XVII ст.

Коп.Пал. - Копистенський Захарія. Палінодія. Київ, 1621.

Коп.Четв. - Копистенський Захарія. Присвята, князю Степану Яковичу Святополк-Четвертинському.

Крон. - Кройника то єсть исторїа світа на шєсть віков, а чтыри монархіи розділєна. З розмаиты^х гисторико^в жидовски^х, и пога^нскихъ. Львів, поч. XVII ст.

Кр.Стр. - Кройника которая прє® тымь николи світа не видала с пол- ского на рYCкии дїалєктъ прєложона прєзь Матфєя Стриковъского, 1582.

ЛНБ - Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України.

ЛБ - Беринда П. Лексикон словенороський. Київ, 1627.

ЛТ - Львівський літопис 1498-1649.

МИВР - Кулиш П. Я. Материалы для истории воссоединения Руси. Т. І. (1578-1630).

ОЛЗ - Опис Луцького замку. Луцьк, 1552.

О обр. - Ю образіхь. Ижъ якъ в старомъ законі росказ^на бжго были, так и в новомъ ют самого Ха Бга початокь маютъ // Ієромонах Азаріас. Віра Єдинои Стан каеоличєскои Ап^стлскои Црквє на Всході. Київ, бл. 1619.

Перест. - Борецький І. Пересторога зіло потребная на потомные часы православным христіаном. Львів, 1605-1606.

Перло - Сіа книга названная. Перло Многюцінноє. Сьставлєнна ТрYДOлюбїємъ: прєзь Киріла: Транквіліона. Чернігів, 1646.

Прич. - Марка АнтонїА архієпскопа СпадАнтєнского. Причины ютєханьА єго зє Влюхь. Єв'є або Вільна, п. 1616.

Проп.Д. - Проповіді Данила (Смотрицького). Смотрич, ІІ пол. XVI ст.

Проп.р. - Різні проповіді. Б.м.н., поч. XVII ст.

Просф. - Просфонима. Львів, 1591.

Розм. - Розмова (Рукописна українська пам'ятка кінця XVI ст.).

Сак. - Вірші на жалосный погрєбь Зацного Рьщєра Пєтра Конашєви- ча Сагайдачного... Зложоный Прєзь... Касїана Саковича. Київ, 1622.

Травн. - Травник - лікарський порадник. XVI ст.

Уж. 1643 - “Граматика слов'янська” І. Ужевича. Київ : Наук. думка, 1970 (паризький список).

Сл. - Словарь русского языка XVIII века. Вып. 10. СПб. : Наука, 1998. иЯЬ : https://slovar-russkogo-yazyka-xviii-v.slovaronline.com/ (дата звернення: 17.03.2022).

СлУМ - Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. : [у 28 вип. / редкол.: Д Гринчишин (відп. ред.) та ін.]; НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича. Львів, 1994-2017. Вип. 1-17.

ТУ - Торгівля на Україні, XIV - середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина / АН УРСР. Археограф, комісія та ін.; Упор. В. Кравченко, Н. Яковенко; Редкол.: М. Котляр (відп. ред.) та ін. Київ, 1990. 408 с.

УП-1 - Українська поезія: Кінець XVI -- початок XVII ст. / Упорядники В. Колосова, В. Крекотень. Київ, 1978.

УП-2 - Українська поезія: Середина XVII ст. / Упорядники В. Крекотень, М. Сулима. К., 1992.

концепт європа лексема семантичний

Література

1. Богомолець-Бараш О.М. “Єврослова” в мовній картині світу українця ХХІ століття (за матеріалами асоціативного експерименту). Мовні і концептуальні картини світу. 2019. Вип. 2(66). С. 17-25.

2. Богомолець-Бараш О.М. Специфіка вербалізації концепту ЄВРОПА в мовній картині світу Г. Сковороди. &ийїа Linguistica. 2021. Вип. 18. С. 37-56.

3. Веретейченко І. Функціонування концепту європеїзму в літературно-критичних текстах українських письменників. Мандрівець. 2015. № 1. С. 62-66.

4. Вільчинська Т. Слово і концепт: методика аналізу. Лексика на перетині наукових парадигм: колективна монографія / за ред. Л. Струганець. Тернопіль : ФОП Осадца Ю. В., 2018. С. 106-122.

5. Гайда О.М. Граматика та семантика прийменника в українській мові XVI-XVII ст. (на матеріалі документів Львівського ставропігійського братства) : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Івано-Франківськ, 2015.

6. Гнатюк Л.П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції. Київ : ВПЦ “Київський університет”, 2010. 446 с.

7. Гриценко П.Ю. Дослідження лексики українських говорів. Мовознавство. 1984. № 5. С. 22-30.

8. Гриценко С.П. Динаміка лексикону української мови XVI-XVII ст. Київ : КММ, 2017.

9. Дидик-Меуш Г., Слободзяник О. Українські краєвиди XVI-XVII ст. Слово - текст - словник. Львів, 2015. 384 с.

10. Дидик-Меуш Г. Комбінаторика в українській мові XVI-XVШ століть: теорія, практика, словник. Львів, 2018. 688 с.

11. Купчинський О. Вступне слово // Стрийковський Мацей. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / Відп. ред. О. Купчинський. Наукове товариство ім. Шевченка. Львів, 2011. 1075 с. (Історичні джерела. Т. 10).

12. Лисиченко Л.А. Лексико-семантичний вимір мовної картини світу. Харків : ВГ “Основа”, 2009. 192 с.

13. Мислива-Бунько І.Я. “Єврослова” в сучасній україномовній газетно- журнальній публіцистиці. Лiнгвiстичнi студії. 2012. Вип. 24. С. 20-23.

14. Монахова Т. Типи семантичних деривацій концептів дім і дорога в ідіолекті Валерія Шевчука. Волинь - Житомирщина. 2010. № 20. С. 271-280.

15. Ніка О. Концепт як барокова стилістична фігура (на матеріалі писемних пам'яток другої половини ХУІІ ст.). Нові дослідження пам 'яток козацької доби в Україні. 2013. Вип. 22, ч. 2. С. 211-216.

16. Нудьга Г. Українські студенти в університетах Європи у 1418 століттях. Хроніка - 2000. 2007. Вип. 71. С. 108-152.

17. Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі “спільної колиски”. Київ : ВЦ “Академія”, 2001. 152 с.

18. Прихода Я.І. Європа як концепт. Наукові записки Інституту журналістики. 2002. Т. 7. С. 152-158.

19. Трач Н.С. Єврометафори в мовленні мас-медіа (українсько-польські паралелі на матеріалі видань “Український тиждень” та “ва7еіа Wyborcza”). Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська академія". 2014. Т. 164. С. 66-73.

20. Шевченко Л.Л. Методика концептуальних досліджень. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 10 : Проблеми граматики і лексикології української мови. 2012. Вип. 9. С. 52-56.

21. Яворська Г.М., Богомолов О.В. Непевний об'єкт бажання: ЄВРОПА в українському політичному дискурсі: Монографія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. 136 с.

22. Ястремська Т. Моделювання українського діалектного простору: концепти ВЕРХ / НИЗ. Львів : НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2021. 804 с.

References

1. Bohomolets-Barash, O.M. (2019). “Eurowords” in Ukrainian world image dimensions of XXI century (drawing on the associative experiment results). Linguistic and Conceptual Views of the World, 2(66), 17-25. https://doi.org/10.17721/2520-6397.2019.2.02 (in Ukrainian).

2. Bohomolets-Barash, O.M. (2021). Peculiarities of verbalization of the concept EUROPE in Hryhorii Skovoroda's language model of the world. Studia Linguistica, 18, 37-56. https://doi.org/10.17721/StudLing 2021.18.39-54 (in Ukrainian).

3. Vereteichenko, I. (2015). Functioning of the concept of Europeanism in the literary-critical texts of Ukrainian writers. Mandrivets, 1, 62-66.

4. Vilchynska, T. (2018). Word and concept: methods of analysis. Vocabulary at the intersection of scientific paradigms: a collective monograph / ed. L. Struhanets. Ternopil : Osadtsa Yu. V., 106-122 (in Ukrainian).

5. Hayda, O.M. (2015). The grammar and semantics of prepositions in the Ukrainian language of the XVI-XVII centuries (based on the documents of the Lviv Stauropegion Brotherhood). PhD thesis (Linguistics). Ivano- Frankivsk, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University (in Ukrainian).

6. Hnatiuk, L.P. (2010). The Linguistic Phenomenon of Gregory Skovoroda in the Context of the Old Ukrainian Book Tradition. Kyiv : “Ky- ivskyi universytet”, 446 p. (in Ukrainian).

7. Hrytsenko, P.Yu. (1984). Research of vocabulary of Ukrainian dialects. Movoznavstvo, 5, 22-30 (in Ukrainian).