Відапелятивні ороніми історичної Уманщини антропогенного походження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра української та іноземних мов

Уманського національного університету садівництва

Відапелятивні ороніми історичної Уманщини антропогенного походження

О.Б. Колесник,

кандидат філологічних наук, старший викладач

С.П. Каричковська,

кандидат педагогічних наук, доцент



Метою статті є з'ясування мотивів номінації деяких оронімів історичної Уманщини як регіону, що охоплює окремі райони Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей і тяжіє до Умані. Важливим є аналіз назв у діахронному аспекті (упродовж їхнього функціонування, починаючи від перших фіксацій у писемних текстах до наших днів).

Дослідження онімного матеріалу передбачає використання методів наукового пізнання, з-поміж яких: описовий - для інвентаризації та систематизації оронімів, узятих із писемних текстів XVII-XIX ст. та документів архівних установ України, порівняльно-історичний - для встановлення причин номінації форм рельєфу, що зафіксовані на території Уманщини в XVII ст., діахронічний - як засіб дослідження назв у часі, у їхньому історичному розвитку.

Назви, пов'язані з елементами рельєфу, відображають різноманіття ландшафту історичної Уманщини. Розташування в Центральній Україні сприяло створенню самобутнього природного комплексу досліджуваної території. У власних назвах це виражається, насамперед, у використанні географічної термінології. Для історичної Уманщини термінами, що стали власними назвами, є балка, долина, грот, левада, могила, яр.

Перетворення й перехід географічних номенів у мікротопоніми відбувається на основі фіксації одиничності та індивідуальності самої реалії. Але поряд з онімізацією топонімного апелятива в утворенні мікротопонімів беруть участь складні конструкції, в атрибутивній частині яких виступають лексеми, виражені ландшафтною термінологією: Глибока долина; Громовий, або Левовий грот; Кривавий яр; Поле працьовитого Юрентоха Кушніра. Більшість назв на позначення рельєфу містить у собі характеристику фізико-географічних властивостей природних реалій. Мікротопоніми характеризують об'єкти за їх розміром, формою і протяжністю.

Відапелятивні назви історичної Уманщини, що відображають рельєфно-ландшафтні особливості місцевості, поділено на дві групи:

1. Мікротопоніми натурогенного походження (відображають низинний рельєф місцевості, підвищений рельєф, рівнинну місцевість, фізико-географічні властивості об'єкта (форму, розмір та інші ознаки денотата), указують на метафоричність, флору і фауну регіону);

2. Мікротопоніми антропогенного походження (пов'язані з діяльністю людини).

З'ясовано, що досліджувані назви, пов'язані з елементами рельєфу, відображають не лише різноманіття ландшафту історичної Уманщини, а й вказують на заняття населення, етнічний склад; пов'язані з назвами споруд, будівель, господарських об'єктів, шляхів сполучення та певними подіями і випадками. Більша їх частина існує нині лише в наукових працях, зникнувши з мовлення місцевих жителів, а деякі оніми зазнали частиномовних та компонентних змін протягом історії свого функціонування.

Ключові слова: апелятив, оронім, лексема, мікротопонім, словотвірна модель.

відапелятивний оронім антропогенний



В статье рассмотрено происхождение названий, связанных с элементами рельефа и зафиксированных в исторических источниках Уманщины XVIII-XIX вв. Исследуемые онимы представлены в диахроническом аспекте, что позволяет проследить словообразовательную структуру и семантические особенности на протяжении всего периода функционирования названий.

Ключевые слова: апеллятив, ороним, лексема, микротопоним, словообразовательная модель.



Anthropogenic appellative derived oronyms of historical Uman region

Oksana B. Kolesnyk, Uman National University of Horticulture (Ukraine).

Svitlana P. Karychkovska, Uman National University of Horticulture (Ukraine)

Key words: appellative, oronym, lexeme, microtoponym, word-building pattern.

The aim of the article is to find out the motives for the nomination of some oronyms of the historical Uman region that covers certain districts of Cherkasy, Kirovohrad and Vinnytsia regions and tends to belong to Uman. It is important to analyze the names in the diachronic aspect (their usage from the first mentions in written texts to the present day).

The study of onym material involves the use of scientific cognition methods, including descriptive one for sorting out oronyms taken from written texts of the seventeenth and nineteenth centuries and documents from Ukrainian archival institutions, comparative-historical - to establish the reasons for the nomination of land forms recorded in Uman region in the seventeenth century, diachronic - as a means of studying names in historical development.

For the first time the oronymic factual material of Uman region of the 17th-19th centuries was introduced into scientific circulation and its structural word-forming and lexical-semantic features in the diachronic aspect are investigated. Given that such objects were renamed, oronyms usually had several variants, and even within the same document, different models of the name of a particular object were recorded.

The names associated with the relief elements reflect the landscape diversity of the historical Uman region. The location in Central Ukraine contributed to the creation of an original natural complex of the study area. In proper names, this is expressed primarily in the use of geographical terminology. For the historical Uman region, the terms that have become proper names are beam, valley, grotto, levada, grave, and ravine.

The transformation and transition of geographical nouns into microtoponyms take place on the basis of fixing the singularity and individuality of reality itself. But along with the onymization of the toponymic appellation in the microtoponymformation complex constructions have been involved, in the attributive part of which there are lexemes expressed in landscape terminology: Deep Valley; Thunder, or Lion's Grotto; Bloody ravine; The field of the industrious Yurentokh Kushnir. Most names for landforms contain a description of the physical and geographical properties of natural realities. Microtoponyms characterize the objects by their size, shape, and length.

The appellative derived names of the historical Uman region which reflect the relief and landscape features of the area are divided into two groups:

1. Microtoponyms of naturogenic origin (reflect lowland terrain, elevated terrain, plain terrain, physical and geographical properties of the object (shape, size and other features of the denotation), indicate the metaphor, flora and fauna of the region);

2. Microtoponyms of anthropogenic origin (related to human activity).

It was found that the studied names associated with the elements of relief, reflect not only the diversity of the landscape of the historical Uman region, but also indicate the occupation of the population, ethnic composition; related to the names of structures, buildings, facilities, roads and certain events and occasions. Most of them exist today only in scientific works, having disappeared from the speech of the locals, and some onyms have undergone partial linguistic and component changes during the history of their usage.



Власні назви дрібних географічних об'єктів утворюють особливий і досить помітний шар пропріальної лексики кожної національної мови, тому останнім часом такі оніми стали предметом більш активних ономастичних досліджень. Наразі існує нагальна потреба у вивченні і дослідженні мікротопонімів усіх регіонів України, оскільки значна частина слів назавжди зникає з пам'яті місцевих жителів, для яких переважним є топонімне, а не історичне значення географічних назв. На зламі ХХ і ХХІ ст., крім ґрунтовних праць з ономастики (Є. Черепанова [Черепанова, 1984], Я. Пура [Пура, 1990], О. Михальчук [Михальчук, 1998], Н. Лісняк [Лісняк, 1998]), опубліковані статті, предметом дослідження яких є структура, семантика, етимологія, мотиваційні зв'язки тощо мікротопонімів лише окремих регіонів: Г. Аркушин [Аркушин, 2007, с. 12-15], О. Бабічева [Бабічева, 1994, с. 151157], Н. Бицко [Бицко, 20о7, с. 95-98], Т. Поляруш [Поляруш, 1994, с. 131-133] та ін.

Мета цієї статті - з'ясування мотивів номінації деяких оронімів історичної Уманщини як регіону, що охоплює окремі райони Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей і тяжіє до Умані. Важливим є аналіз у діахронному аспекті (упродовж їхнього функціонування, починаючи від перших фіксацій у писемних текстах до наших днів).

Дослідження онімного матеріалу передбачає використання методів наукового пізнання, з-поміж яких: описовий - для інвентаризації та систематизації оронімів, узятих із писемних текстів XVII-XIX ст. та документів архівних установ України, порівняльно-історичний - для встановлення причин номінації форм рельєфу, що зафіксовані на території Уманщини в XVII ст., діахронічний - як засіб дослідження назв у часі, у їхньому історичному розвитку.

Найменування географічного об'єкта значною мірою залежить від фізико-географічних особливостей місцевості. Для ландшафту, на теренах якого формувалася історична Уманщина, характерною ознакою є незначні підвищення, особливо в західній частині, більша ж її частина - рівне степове місце. Рівнини, що простягаються підвищеними місцевостями, характеризуються відкритими, рівними і непересіченими площами, з дещо незначними спадинами і складинами, а в деяких місцях є повністю горизонтальними. Такі рівні місця можуть обмежуватися навкруги або з боків пагорбами і утворювати долини, більш чи менш глибокі [Фундуклей, 1852, с. 21]. Підвищені береги річок пересікаються балками, чорноземний ґрунт місцевості залягає на глині, під якою простягається пласт сірого граніту. Крім звичайної, у багатьох місцях знаходиться глина різноманітних кольорів: білого, сірувато-білого, жовтого, коричневого, червоного і свинцевого [Цубенко, 2008, с. 256]. Родючі сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти з ділянками чорноземів сприяють веденню землеробських і садово-городніх робіт. Гранітний пласт, що йде вздовж північної смуги, сприяв тому, що дно й береги майже всіх річок і ярів усіяні темно-сірим гранітом та жорствою [Фундуклей, 1852, с. 443].

Різноманіття ландшафту виражається, насамперед, у використанні географічної термінології. Для історичної Уманщини термінами, що стали власними назвами, є балка, долина, грот, левада, могила, яр.

У мікротопонімній системі, що складається навколо кожного поселення, географічний об'єкт інколи буває поодиноким, оскільки територія поширення мікросистеми невелика. У цьому випадку індивідуальність об'єкта частіше визначається лише одним географічним терміном. Перетворення й перехід географічних номенів у мікротопоніми відбувається на основі фіксації одиничності та індивідуальності самої реалії. Але поряд з онімізацією топонімного апелятива в утворенні мікротопонімів беруть участь складні конструкції, в атрибутивній частині яких виступають лексеми, виражені ландшафтною термінологією: Глибока долина; Громовий, або Левовий грот; Кривавий яр; Поле працьовитого Юрен- тоха Кушніра. Більшість назв на позначення рельєфу містить у собі характеристику фізико- географічних властивостей природних реалій. Мікротопоніми характеризують об'єкти за їх розміром, формою і протяжністю.

Відапелятивні назви історичної Уманщини, що відображають рельєфно-ландшафтні особливості місцевості, можна поділити на 2 групи:

1. Мікротопоніми натурогенного походження. Відапелятивні ороніми цієї групи відображають низинний рельєф місцевості: Балка (с. Поташ), Долина (с. Свинарка), Глибокая долина (м. Умань), Громовой гротъ (м. Умань), Сухой Яръ (с. Сушківка), Окопъ (с. Пеніжкове); підвищений рельєф: Високія Могилы (с. Веселий Кут), Шпиль (с. Молодецьке); рівнинну місцевість: Степковка (с. Роги), Bodanowe pole (с. Великі Трояни); фізико- географічні властивості об'єкта (мікротопоніми, що позначають форму, розмір та інші ознаки денотата): Глубокой (с. Гродзеве), Долгой (с. Чеснопіль), Круглякъ (с. Онопріївка), Кру- тенькой (с. Дзензелівка), Погибна (с. Гордашівка); указують на метафоричність (Поясъ (с. Городниця), Szyika (с. Покотилове), флору (Дубниковъ (с. Дзензелівка) і фауну регіону (Волчій (смт Маньківка), Гусяче (м. Умань).

2. Мікротопоніми антропогенного походження. До цієї групи відносимо назви, що позначають:

а) типи й види поселень

Селище, могила (с. Гордашівка). Назва відома з ХІХ ст.: Мог. Селище (1860 р.) [Шуберт, 1860-1890]. Сепулкронім утворений лексико-семантичним способом від лексеми селище «мЬсто, гдЬ было село» (Грінч., IV, 112). Лексеми село й селище функціонували у східнослов'янських мовах з давніх часів як назви типів поселень і форм землеволодіння та землекористування. Давній слов'янський апел. селище має прадавнє значення «жилая земля, поле, пашня», «мЬсто поселенья, съ землею». Втративши більшість своїх значень, термін зберіг основне - «тип поселенння».

Як зазначає О. Бабичева, лексеми село і селище функціонували в східнослов'янських мовах з давніх часів як найменування типів поселень і форм землеволодіння та землекористування. Утративши велику кількість значень, ці терміни зберегли основне - «тип поселення». Період топонімізації був довготривалим та поступовим і відбувався, на думку дослідниці, таким чином: земля ^ оброблювана земля ^ землеволодіння ^ землекористування ^ тип поселення; і наступний перехід терміна в топонім: тип поселення ^ найменування поселення. Як підтвердження активної топонімізації лексем село і селище з'явилися численні найменування з кореневою морфемою сел-: с. Селище (Сумск., Черніг., Харк. обл.). Більш широкий спектр найменувань з лексикоутворюючою топоосновою сел- зареєстрований у мікротопонімії Чернігівсько-Сумського Полісся: Селище, Селищне Багно, Селищанський Ліс та ін. [Бабичева, 2002, с. 10-11].

Пізніші значення лексеми селище - «весьма большое село, гдЬ болЬе одной церкви», «всякое поселенье, селитьба», «гладко выгорЬвшее или уничтоженное, снесенное селенье, остатки жилого мЬста» (Даль, IV, 121). За даними В.П. Шульгача, в Україні відомо 13 найменувань у формі Селище [Шульгач, 2001, c. 123]. Назва не збереглася.

б) мікротопоніми, що вказують на заняття населення

Конюхів, байрак (с. Веселий Кут). Назва відома з ХІХ ст.: Ов. Конюховъ (1860 р.) [Шуберт, 1860-1890]. У джерелах пізнішого часу фіксуємо складену назву зі зміненим терміном- індикатором: Конюховъ-яръ (1869 р.) [ЦДІАК України, ф. 492, оп. 34, спр. 640, арк. 1]. На нашу думку, оронім походить від апел. конюх «конюхъ» (Грінч., II, 279), «той, хто доглядає коней» (СУМ, IV, 276). Можливе також відантропонімне походження назви, хоча прізвище Конюх (Конюхов) на території історичної Уманщини не засвідчене. Очевидно, в основі назви - прізвисько. В.П. Шульгач, аналізуючи ойконім Конюхи (Локачинський р-н Волинської обл.), подає його як форму множини від антропоніма Конюх або похідне від загального слова конюхи (характеристика людей за родом зайнятості) [Шульгач, 2001, с. 68]. Подібні ойконіми відомі в Білорусі - с. Канюхі (Могильовська обл.), Росії - с. Конюхи (колишня Псковська губернія). Назва байраку не збереглася.

в) мікротопоніми, пов'язані з назвами споруд, будівель, господарських об'єктів, шляхів сполучення

Велика дорога, поле (с. Бабанка). Назва відома з ХІХ ст.: Большая дорога (1870 р.) [ЦД^К України, ф. 492, оп. 34, спр. 632, арк. 2]. Дромонім утворений від апел. большая дорога «великий шлях, стовповий шлях» (Уман., I, 41). Словник за ред. Б. Грінченка фіксує апелятивне словосполучення велика дорога зі значенням «дальняя дорога» (Грінч., I, 131). Словник української мови подає словосполучення великий шлях зі значенням «упорядкований широкий шлях, який сполучає значні населені пункти», утворення велика дорога зазначене з ремаркою застаріле: велика дорога, заст. «далека дорога» (СУМ, І, 318). Очевидно, загальна назва дороги стала власною назвою суміжного поля. Мікротопонім не зберігся.

Кошари, байрак (с. Дмитрушки). Назва відома з ХІХ ст.: Оврагъ Кошары (1860 р.) [Шуберт, 1860-1890]. Оронім є плюративним утворенням від лексеми кошара «сарай, загорода для овець» (Грінч., ІІ, 296). Очевидно, у цьому байраці утримували худобу. Аналогічні власні назви, похідні від апелятива з тим же значенням, поширені й в інших регіонах України. В. Шульгач подає ойконім Кошари (Луцький р-н Волин. обл.) як похідне від апелятива кошара (~укр. кошара 'хлів, загорожа для овець'). Пор. також назви поселень Кошари в Луганській, Одеській, Сумській обл., рос. Кошары - у колишніх Вологодській, В'ятській, Казанській, Курській губ. [Шульгач, 2001, с. 70], мікротопоніми Кошарня (вулиця), Кушара (пасовище) [Лісняк, 2010, с. 254]. Назва не збереглася.

Криничний, яр (с. Лісове). Назва відома з ХІХ ст.: Яръ Криничной (1860 р.) [Шуберт, 18601890]. Можливе відойконімне походження ороніма, оскільки колишня назва сусіднього населеного пункту - Ризина Криниця (нині с. Ризине). На нашу думку, мікротопонім мотивований апел. криничний = криничаний «родниковый» (Грінч., ІІ, 307), криничный «отнсщс. къ криниць» (Даль, ІІ, 498) < криниця «ключъ, родникъ» (Грінч., ІІ, 306). Назва не збереглася.

Одая, урочище (Пеніжкове Христ.). Назва відома з ХІХ ст.: Въ урочищі Одая есть 11 кургановъ (1895 р.) [Антонович, 1895, с. 128]. Мікрохоронім утворений лексико-семантич- ним способом від апел. одая «загонъ для рогатого скота внь села» (Грінч., ІІІ, 38). Назва не збереглася.

Свічкарня, урочище (м. Умань). Назва відома з ХІХ ст.: Свечарня (1854 р.) [Присо- вский, 1854, с. 315]. Мікрохоронім утворений лексико-семантичним способом від лексеми свічарня «свЬчной заводъ» (Грінч., ІУ, 110). Очевидно, поблизу урочища розташовувався свічковий завод. У джерелах ХІХ ст. зазначено, що станом на 1848 р. в Умані було 2 заводи «Сальныхъ свЬчей» [Военно-статистическое Обозрение Российской Империи, 1848, с. 180]. У зв'язку зі зникненням реалії назва нині не функціонує. Вона використовується лише в працях дослідників: У сиву давнину заснувалося Уманське передмістя під назвою «Свічкарня» [Уманський краєзнавчий музей, НВФ-349, арк. 5].

г) мікротопоніми відетнонімного походження

Жидівчик, байрак (с. Кищенці). Назва відома з ХІХ ст.: Оврагъ Жидивчикъ (1839 р.) [ЦДІАК України, ф. 445, оп. 4, спр. 24, арк. 3]. Оронім утворений суфіксальним способом від лексеми жидів «принадлежащій еврею» (Грінч., І, 483) < етнонім жид «еврей» (Грінч., І, 483). Назва збереглася, не зазнавши змін: урочищеЖидівчик [Діденко, 2006, с. 97].

ґ) оказіональні мікротопоніми

Основою виникнення оказіональних мікротопонімів є певні події, випадки, пов'язані з людиною чи твариною. Частина назв вищеназваних груп також, можливо, з'явилася, завдячуючи якомусь випадку, але, не маючи цьому підтвердження, а керуючись лише значенням лексем, мікротопоніми включені до тієї чи іншої групи. До цього пункту входять лише ті назви, що, згідно з даними інформаторів, справді відбувалися в певний період і інформатори самі пам'ятають цей випадок або нам відомо про події з писемних джерел.

Дрижиполе, урочище (с. Охматів). Уперше мікрохоронім зафіксовано в літописах ХУІІ ст. під 1655 р.: Року тисяча шестсот пятдесят пятого на Дрижиполи Богдан Хмел- ницкый з Москвою на ляхов зимою и на орду зимою воевали и мно[го] лядзкого войска збыли [Мыцык, 1984, с. 229]. Ця назва пов'язана з битвою українсько-російського війська проти польсько-татарської армії під Охматовим у 1655 р. У сучасних довідкових історичних виданнях Дрижипольська битва визначається як значна історична подія, а Дрижиполем називається «урочище поблизу Охматова (нині село Черкаської області), де над річкою Багвою у січні 1655 р. стояв табір українського війська. Великі морози і брак палива призвели до того, що учасники битви страждали від холоду, звідси й пішла назва - Дрижиполе» [Українське Козацтво, 2002, с. 121]. Підтвердження цьому знаходимо в писемних пам'ятках літописного жанру:...поле потом названо Дрожиполемъ, бо тамъ много от морозов великих дрижало и померзало [Софонович, 1992, с. 208]; Хмелницкій... рушилъ зъ Ставищъ ку Уманю и тамъ за Пятигорами на Дрижиполю въ поляхъ споткалися зъ ордою и тими войсками коронними, и стала война великая [Літопись Самовидца, 1878, с. 39]; Якая битва Поляковъ зъ Хмелницкимъ тамъ на Дрижиполі Охматовскомъ чрезъ два дні, въ крЬпкихъ и силнихъ морозахъ будучи, въ ровной мірі знайдовалася, и зъ обохъ сторонъ болшъ пятнадцяти тисячъ войска пало [Величко, 1848, с. 211].

Докладний опис битви, який, на думку автора, умотивовує назву Дрижиполе, знаходимо в Чернігівському літописі. Літописець козакам приписує утворення назви: 1654. Ляхи зымою Умання доставали, а Хмелницкій съ козаками и зъ Москвою, надъ которою гет- маномъ былъ Борисъ Васильевичъ Шереметъ, ишли на от^чъ Уманню. Довідавшися того Ляхи, же Хмелницкій зъ Москвою и козаками идеть до Умання, оставивши Умань, стрітили Хмелницкого въ степу, въ такомъ містцу, где небуло ни воды, ні дровъ, ни сіна, и тамъ его, маючи при себі Татаръ, осадили; а морозы велмы были великіе - тое чинилося по Крещеніи - и такъ три дни будучи во обложеню, где ни козаки, ни Москва, ни коні '>хъ ничего ни пилі, ни іли, а четвертаго дни, обозъ свой Хмелницкій оточивши гарматами, бо вже немоглъ бы трвати голоду и зимна, пошолъ на проломъ, стріляючи, зд^алъ и ручной стрілбьі безперестанку; а пробившися на волю, бо не могли ему Ляхи що чинити, обернулся на Ляховъ и на Орду и много '>хъ побилъ, и ажъ до Букувъ міста и за Буки гонилъ '>хъ. А тую войну козаки и прозвали Дрижаполемъ [Черниговская Летопись, 1856, c. 23]. Наведені приклади дають підстави думати, що цей мікротопонім утворився шляхом лексикалізації словосполучення поле дрожі.

Більшість сучасних істориків у своїх працях уживають мікротопонім Дрижиполе, пов'язуючи його появу зі стражданням людей через сильні морози і відсутність їжі, напр.: 29-30 січня на полі Дрижіполі під селом Охматовом на Київщині, серед лютих морозів, стався генеральний бій.... Багато людей замерзло [Дорошенко, 1992, с. 41]; Недалеко Ох- матова, на Дрижиполі (в січні 1655) дійшло до завзятого триденного бою. Битва велася на великому морозі [Крип'якевич, 1992, с. 194]; Ця кровопролитна битва, що ввійшла в історію як «Дрижипільська» (поле бою через сильний мороз перетворилося на поле дрожі), не виявила переможця [Нарис Історії Уманщини, 2001, с. 23].

На нашу думку, в основі загального значення мікротопоніма лежить семантика дієслова чи віддієслівного іменника. Є. Тимченко в історичному словнику реєструє дієслово дрижати зі значенням «тремтіти, труситися; двигтіти», яке ілюструє достатньою кількістю прикладів, зокрема з Літопису польського наводить такий фрагмент: Которое поле тепер называют Дрижи поле, бо там много от морозов дрижало и померзало (Тимч., ІСУЯ, II, 826). Можна припустити, що цим самим автор дотримувався думки, що в основі назви лежить антропоморфна семантика - реакція людського організму на природні умови (холод). Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. кодифікує лексему дрижати як полісем, друге і третє значення якого також здатні пролити світло на етимологію мікротопоніма: «2) трястися від холоду, тривоги, страху; 3) перен. боятися кого-небудь, відчувати страх перед кимсь» (СУМ XVI-XVII, 8, 205). Відповідно, в основі назви Дрижиполе лежить синкретизація «кліматично-сезонної» і «психологічної» семантики дієслова.

Метод укріплення козацького табору возами під час боротьби також дозволяє припустити ще одну мотивацію мікротопоніма: дрожки - невеликий легкий двомісний віз на ресорах (СУМ, II, 421). Возами, які ставили один на другий, козаки укріпили свій табір. Докладний опис козацького укріплення знаходимо тільки в літописі С. Величка та в «Iсторії русів», але й там в аргументації читаємо про те, що «въ провіанті и фуражі сділался крайній недостатокъ, да и стужа зимняя стала уже несносною» [Исторія Русовъ, 1846, с. 130]. Автор «Iсторії русів» мікротопонім подає в лапках: «Дрыжи Поле», що, можливо, є додатковим свідченням народного походження назви, ще неузвичаєного в історичній науці [Исторія Русовъ, 1846, с. 130]. Зважимо також на те, що в цьому творі зазначається час, коли відбувся прорив козацького війська, - це була ніч. Відповідно, польсько-татарське військо було дуже наляканим. Але врахуймо також і такі чинники, як час і тривалість битви та відстань від населених пунктів. За умови сильних морозів звук металу (шабель) чути було на досить значну відстань. Це ж можна говорити і про тупіт копит, від якого здавалося, що земля двигтіла. Звісно, що жителі навколишніх сіл і містечок чули це все й були не менш налякані, аніж самі учасники битви.

O.I. Михальчук, яка досліджувала особливості функціонування назви Дрижиполе в літописі Самовидця, кваліфікує мікротопонім як утворення, що вказує на особливості ґрунтового покри- ву [Михальчук, 2006, с. 258]. Дієслово дрижати та іменниковий дериват дрижанє вживалися в українській мові ХУІІ ст. зі значенням «коливатися, хитатися» (СУМ ХУІ-ХУІІ, 8, 205). На користь «ґрунтової» гіпотези свідчить те, що поле, на якому відбувалася битва, до 1655 р. мало назву Багва - від назви річечки Багви, яка тут протікала:...посередъ чистого поля Охматовского (преждеяко вишейріхомь Бавинарицаемого...) (1655 р.) [Величко, 1848, с. 210]. За свідченням М.Т. Янка, діал. Багва - «мокра заболочена рівнина», «мокре місце між двома горбами» (ТСУ, с. 38). Нині серед місцевого населення вживається мікротопонім Бави [Василик, 2010-2019], а назва Дрижиполе функціонує здебільшого в історичних працях.

Кривавий яр, яр (Черповоди Ум.). Оронім відомий з ХІХ ст.: Obok wsi lezq tak zwany «krwawyjar» (1880 р.) (SGKP, І, 833). Назва є складеним утворенням, у якому атрибутивний компонент (кровавий, заст. «кривавий») уживається зі значенням «пов'язаний із пролиттям крові, з жертвами» (СУМ, ІУ, 337), пор. Krwawy «1. Такий, у якому або на якому є кров;

2. Кольору крові, червоний» (SP, ХІ, 280), крівавий «кровавый» (Грінч., ІІ, 308). За переказами, у цьому яру відбувався бій гайдамаків з польським військом [Василик, 2010-2019]. Назва збереглася, не зазнавши змін: Кривавий яр [Василик, 2010-2019].

Отже, назви, пов'язані з елементами рельєфу, відображають не лише різноманіття ландшафту історичної Уманщини, а й вказують на заняття населення, етнічний склад; пов'язані з назвами споруд, будівель, господарських об'єктів, шляхів сполучення та певними подіями і випадками. Більша їх частина існує нині лише в наукових працях, зникнувши з мовлення місцевих жителів, а деякі оніми зазнали частиномовних та компонентних змін протягом історії свого функціонування.



Умовні скорочення

Грінч. - Словарь української мови: у 4 т. / упоряд. з доданням власного матеріалу Б. Грінченко. Київ, 1907-1909. Т. І-ІУ.

Даль - Толковый словарь живого великорусскаго языка Владимира Даля. Санкт- Петербург - Москва, 1903-1909. Т. І- ІУ.

СУМ - Словник української мови: в 11 т. / за ред. І.К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1970-1980. Т. І-ХІ.

Уман. - Уманець М. Словарь російсько-український: в 4 т. / М. Уманець, А. Спілка. Львів, 1893-1898. Т. 1-4.

Тимч., ІСУЯ - Історичний словник українського язика / за ред. Є. Тимченка. Харків, Київ, 1930-1932. Т. І-ІІ.

СУМ ХУІ-ХУІІ - Словник української мови ХУІ - першої половини ХУІІ ст.: у 28-ми вип. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2001. Вип. 8. 256 с.; 2008. Вип. 14. 256 с.

ТСУ - Янко М.Т. (1998). Топонімічний словник України: словник-довідник. Київ: Знання.

SGKP - Stownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow stowianskich. Warszawa, 1880-1895. T. І-ХІУ.

SP - Stownik polszczyzny XVI wieku / red. M.R. Mayenowa, F. Peptowski (t. 1-34), K. Mrowcewicz, P. Potoniec (od t. 35, do hasta ROWNY), Ossolineum, Wroctaw 1966-1994.



Список використаної літератури

Антоновичъ, В.Б. (1895). Археологическая карта Кіевской губерніи. Москва: Типографія М.Г. Волчанинова.

Аркушин, Г. (2007). Відбиття говіркових особливостей у мікротопонімії північно- західної України. Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія, 354-355, 12-15.

Бабичева, Е. (2002). Этнографический аспект в топоосновах Слобожанщины (на материале земледельческой лексики). І.М. Желєзняк (Ред.), Студіїз ономастики та етимології (с. 7-16). Київ: Кий.

Бабічева, О.Л. (1994). Назви земельних ділянок Дяснянсько-Сеймського межиріччя і їх відображення в мікротопонімії. О.С. Стрижак (Ред.), Питання історичної ономастики (с. 151-157). Київ: Наукова думка.

Бицко, Н. (2007). Мікрогідроніми (назви ярів) Тернопільщини (лексико-семантичний аспект). Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія, 354-355, 95-98.

Василик, О.Б. (2010-2019). Матеріали топонімічних експедицій. Неопублікований рукопис, Уманський національний університет садівництва, Умань, Україна.

Величко, Самоил (Ред.). (1848). Літопись событий въ Югозападной Россіи въ XVII-мъ вікі. Составилъ Самоилъ Величко, бьівшій канцеляристъ канцеляріи Войска Запорожска- го (Т. 1). Кіевь: Лито-Типографическое Заведеніе Іосифа Вальнера.

Военно-статистическое обозрение Российской империи, издаваемое по высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального штаба (Т. Х). Киевская губерния. (1848). Санкт-Петербург: Типография Департамента Генерального штаба.

Діденко, О., Стефанович, І., Чорномаз, Б. (2006). Збірник археологічних пам'яток Уманщини (Т. 1). Умань: Уманьське видавничо-поліграфічне підприємство.

Дорошенко, Д.І. (1992). Нарис історії України (Т. 2). Київ: Глобус.

Конисский, Георгий (1846). Исторія Русовъ или Малой Россіи. Москва: Университетская типография.

Крип'якевич, І.П. (1992). Історія України. Львів: Світ.

Лісняк, Н. (2010). Мікротопоніми Західного Поділля, співвідносні з мікротопонімами Чернігівсько-Сумського Полісся. Волинь-Житомирщина: історико-філологічний збірник з регіональних проблем, 22 (1), 250-256.

Лісняк, Н.І. (2004). Мікротопонімія Західного Поділля (Автореф. дис. канд. філол. наук). Ужгородський національний університет, Ужгород.

Літопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеЖемъ трехъ малороссйскихъ хроникъ: Хмельницкой, «Краткого Описанія Малороссіи» и «Собранія Историческаго» (1878). Київ: Типографія К.Н. Милевскаго.

Михальчук, О. (2006). Назви урочищ у ХУІІ столітті (на матеріалі літопису Самовидця). Д.Я. Телегін (Ред.). Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні (с. 256 259). Київ: Ферокол.

Михальчук, О.І. (1998). Мікротопонімія Підгір'я (Автореф. дис. канд. філол. наук). Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Київ.

Монке, С.Ю., Петренко, А.І., Кузнець, Т.В., Карасевич, А.О., Кривошея, В.В., Кривошея, І.І. (2001). Нарис історії Уманщини (з найдавніших часів до 60-х років XX століття). Київ: ВПЦ «Київський Університет».

Мыцык, Ю.А. (1984). «Літописец» Дворецких - памятник украинского летописания ХУІІ в. В.И. Буганов (Ред.). Летописи и хроники (с. 219-234). Москва: Наука.

Поляруш, Т.І. (1994). З історичної мікротопонімії північно-східного Лівобережжя (лексико-семантичні моделі). О.С. Стрижак (Ред.), Питання історичної ономастики (с. 131-133). Київ: Наукова думка.

Присовский, И. (1854). О преданиях уманцев. Киевские губернские ведомости, 46, 315.

Пура, Я.О. (1990). Походження назв територіальних мікроб'єктів Рівненщини. Рівне: б.в.

Софонович, Ф. (1992). Хроніка з літописців стародавніх. Київ: Наукова думка.

Турченко, Ф.Г. (Ред.). (2002). Українське козацтво: Мала енциклопедія Київ: Генеза.

Уманський краєзнавчий музей, НВФ-349, 21 арк.

Фундуклей, И. (1852). Статистическое описание Киевской губернии (Часть І). Санкт- Петербург: Типография Министерства внутренних дел.

ЦДІАК України, ф. 445, оп. 4, спр. 24, 28 арк.

ЦДІАК України, ф. 492, оп. 34, спр. 632, арк. 1-2.

ЦДІАК України, ф. 492, оп. 34, спр. 640, арк. 1.

Цубенко, В.Л. (2008). Документи з історії військових поселень в Україні. Харків: САГА.

Черепанова, Е.А. (1984). Микротопонимия Черниговско-Сумского Полесья. Сумы: СумГПИ им. А.С. Макаренко.

Черниговская летопись (1856). Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским (Т. I.). Київ: Університетська типографія.

Шуберт, Ф.Ф. (1860-1890). Военно-топографическая карта Российской Империи. Оновлено з https://raremaps.ru/vse2/karty-shuberta.html

Шульгач, В.П. (2001). Ойконімія Волині: Етимологічний словник-довідник. Київ: Кий.



References

Antonovych, V.B. (1895). Arkheolohycheskaia karta Kievskoi huberniy [Archaeological map of Kiev province]. Moscow, Typohrafiia M.H. Volchanynova Publ., 163 p.

Arkushyn, H. (2007). Vidbyttia hovirkovykh osoblyvostei u mikrotoponimii pivnichno-zakhidnoi Ukrainy [Reflection of speech features in microtoponymy of north-western Ukraine]. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu. Slovianska filolohiia [Scientific Herald Chernivtsi University. Slavic Philology], vol. 354-355, pp. 12-15.

Babicheva, O.L. (1994). Nazvy zemelnykh dilianok Diasniansko-Seimskoho mezhyrichchia i yikh vidobrazhennia v mikrotoponimii [Names of land plots of the Dyasnyansk-Seym interfluve and their reflection in microtoponymy]. In O.S. Stryzhak (ed.). Pytannia istorychnoi onomastyky [Questions of Historical Onomastics]. Kyiv, Naukova dumka Publ., pp. 151-157.

Babycheva, E. (2002). Etnohraficheskii aspect v topoosnovakh Slobozhanshchiny (na materyale zemledelcheskoileksiki) [Ethnographic aspect in the topological foundations of Slobozhanshchina (based on agricultural vocabulary)]. In I.M. Zheleznyak (ed.). Studiiz onomastyky ta etymolohii [Studies in onomastics and etymology]. Kyiv, Kyi Publ., pp. 7-16.

Bytsko, N. (2007). Mikrohidronimy (nazvyyariv) Ternopilshchyny (leksyko-semantychnyi aspekt) [Microhydronyms (names of ravines) of Ternopil region (lexical-semantic aspect)]. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu. Slovianska filolohiia [Scientific Herald of the Chernivtsi University. Slavic Philology], vol. 354-355, pp. 95-98.

CDIAK Ukrainy, fund 445, register 4, archiving 24, 28 plates.

CDIAK Ukrainy, fund 492, register 34, archiving 632, plates 1-2.

CDIAK Ukrainy, fund 492, register 34, archiving 640, plate 1.

Cherepanova, E.A. (1984). Mykrotoponymyia Chernyhovsko-Sumskoho Polesia [Microtoponymy of Chernihiv-Sumy Polesie]. Sumy, SumGPI im. A.S. Makarenko Publ., 456 p.

Chernyhovskaya letopys [Chernyhov Cronicle] (1856). Yuzhnorusskie letopisi, otkrytye і yzdannye

N. Belozerskym [South Russian Chronicles discovered and published by N. Belozersky]. Kyiv, Universitetska Typografiya Publ., vol. 1., 44 p.

Didenko, O. (2006). Zbirnyk arkheolohichnykh pamiatok Umanshchyny [Collection of archeological monuments of Uman region]. Uman, Uman VPP Publ., 344 p.

Doroshenko, D.I. (1992). Narys istorii Ukrainy: u 2 tomah [Essay on the history of Ukraine: in 2 vols]. Kyiv, Globus Publ., vol. 2, 349 p.

Fundukley, I. (1852). Statisticheskoe opisanie Kievskoj gubernii [The statistical description of Kyiv Province]. Saint Petersburg, Typografiya MVD Publ., 349 + IX p.

Konissky, Georgy (1846). Istoriia Rusov ili Maloi Rossii [History of Rusy or Little Russia]. Moscow, Universitetskaya tipografiya Publ., 305 p.

Krypiakevych, I.P. (1992). Istoriia Ukrainy [History of Ukraine]. Lviv, Svit Publ., 194 p.

Letopis Samovidca po novootkrytym spiskam s prilozheniem treh malorossijskih hronik: Hmelnickoj, "Kratkogo Opisanija Malorossii" i "Sobranija Istoricheskogo" [Samovidets chronicle on the new lists with addition of three Little Russian chronicles: Hmelnitskaya, “The Short Description of Little Russia” and “The Historical Collection”]. Ryiv, Typografiya K.N. Milevskogo Publ., 1878, 207 p.

Lisniak, N. (2010). MikrotoponimyZakhidnoho Podillia, spivvidnosnizmikrotoponimamy Chernihivsko- Sumskoho Polissia [Microtoponyms of Western Podillya, correlated with microtoponyms of Chernihiv- Sumy Polissya]. Volyn-Zhytomyrshchyna: istoryko-filolohichnyi zbirnyk z rehionalnykh problem [Volyn- Zhytomyr region: historical and philological collection on regional problems], vol. 22, issue 1, pp. 250-256.

Lisniak, N.I. (1998). Mikrotoponimiia Zakhidnoho Podillia. Avtoref. dys. kand. filol. nauk [Microtoponymy of Western Podillya. Extended abstract of cand. philol. sci. diss.]. Kyiv, 20 p.

Monke, S.Yu., Petrenko, A.I., Kuznets, T.V., Karasevich, A.O., Krivosheya, V.V., Krivosheya, І.І. (2001). Narys istorii Umanschyny (z najdavnishykh chasiv do 60-kh rokivXXstolittia [The overview of Uman region history (from the earliest times till 60^s of the 20^th century)]. Kyiv, Kyivsky universitet Publ., 266 p.

Mykhalchuk, O. (2006). Nazvy urochyshch u 17 stolitti (namateriali litopysu Samovydtsia) [Names of tracts in the 17^th century (on the material of the chronicle of Samovydets)]. In D.Ya. Telegin (ed.). Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v Ukraini [New studies of monuments of the Cossack era in Ukraine], issue 15. Kyiv, TOV NVP "Ferokol” Publ., pp. 256-259.

Mykhalchuk, O.I. (1998) Mikrotoponimiia Pidhiria. Avtoref. dys. kand. filol. nauk [Pidhirya Microtoponymy. Extended abstract of cand. philol. sci. diss.]. Kyiv, 20 p.

Mytsyk, Yu.A. (1984). "Litopysets" Dvoretskykh, pamiatnyk ukraynskoho letopysanyia 17 v. [“Chronicler” of Dvoretskye, a monument to the Ukrainian chronicle of the seventeenth century]. In V.I. Buganov (ed.). Letopisi i khroniki [Annals and Cronicles]. Moscow, Nauka Publ., pp. 219-234.

Polyarush, T.I. (1994). Z istorychnoi mikrotoponimii pivnichno-skhidnoho Livoberezhzhia (leksyko- semantychni modeli) [From the historical microtoponymy of the north-eastern Left Bank (lexical-semantic models)]. In O.S. Stryzhak (ed.). Pytannia istorychnoi onomastyky [Questions of Historical Oonomastics]. Kyiv, Naukova dumka Publ., pp. 131-133.

Prisovsky, I. (1854). O predanijah umancev [About the traditions of Uman residents]. Kievskie gubernskie vedomosti [Kiev Provincial Journal], no. 46, p. 315.

Pura, Ya.O. (1990). Pokhodzhennia nazv terytorialnykh mikrobiektiv Rivnenshchyny [Origin of names of territorial micro-objects of Rivne region]. Rivne, 209 p.

Shubert, F.F. Voenno-topograficheskaja karta Rossijskoj Imperii (1860-1890) [The military map of Russian Empire (1860-1890)]. Available at: https://raremaps.ru/vse2/karty-shuberta.html (Accessed 15 June 2021).

Shulhach, V.P. (2001). Oikonimiia Volyni: Etymolohichnyi slovnyk-dovidnyk [Placenames of Volyn: Etymological dictionary-reference book] Kyiv, Kyi Publ., 189 p.

Sofonovych, F. (1992). Khronika z litopystsiv starodavnikh [Chronicle of Ancient Annals]. Kyiv, Naukova Dumka Publ., 336 p.

Tsubenko, V.L. (2008). Dokumenty z istorii viiskovykh poselen v Ukraini [Documents on the history of military settlements in Ukraine]. Kharkiv, SAGA Publishing House, 376 p.

Turchenko, F.G. (ed.). (2002). Ukrainske kozatstvo: Mala entsyklopediia [Ukrainian Cossacks: a small encyclopedia]. Kyiv, Genesa Publ., 141 p.

Umans'kyj krajeznavchyj muzej [A study of local lore museum in Uman], no. 349, 21 plates.

Vasylyk, O.V. Materialy toponimichnyh ekspedycij (2010-2014) [The materials of the toponymic expeditions (2010-2019)] [in Ukrainian, unpublished].

Velichko, Samoil (1848). Lctopis sobytlj v Jugozapadnoj Rossli v ХУІІ vsks. Sostavil Samoil Velichko, byvshljkanceljarist kanceljarH Vojska Zaporozhskago, 1720 [Chronicle of Events in South-Western Russia in the 17^th Century. Compiled by Samoil Velichko, former clerk of the office of the Zaporozhsky troops, 1720]. Kyiv, Ioseph Valmer Publishing, vol. 1, 211 p.

Voenno-statystycheskoe obozrenye Rossyiskoi ymperyy, yzdavaemoe po vysochaishemu povelenyiu pry pervom otdelenyy Departamenta Heneralnoho shtaba [Military-statistical review of the Russian Empire, published by the highest order at the 1st branch of the Department of the General Staff], vol. 10, issue 1. Saint Petersburg, Department of the General Staff Publ., 1848, 333 p.

Размещено на Allbest.ru