Лексико-граматична специфіка епістолярних звертань (на матеріалі "Листів до Олеся Гончара", упорядник М. Степаненко)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лексико-граматична специфіка епістолярних звертань (на матеріалі «Листів до Олеся Гончара», упорядник М. Степаненко)

Людмила Шитик, Дарія Кулініч

У статті проаналізовано лексико-граматичні особливості епістолярних звертань (на матеріалі «Листів до Олеся Гончара», упорядник М. Степаненко). Визначено специфіку епістолярного стилю, пов'язану з уживанням звертань. Описано семантичні групи звертань: звертання-антропоніми; традиційні етикетні форми; загальні звертання, що позначають назви осіб за родовою чи за гендерною ознакою, назви осіб за спорідненістю і свояцтвом у непрямому значенні, назви осіб за товариськими стосунками; спеціальні звертання (назви за фахом, родом діяльності, посадою, академічними титулами); оказіональні звертання. Зроблено кількісні підрахунки використаних у «Листах до Олеся Гончара» звертань, схарактеризовано конструкції, оформлені іншими мовами - російською, білоруською, польською, англійською. Підтверджено, що типовою морфологічною формою звертання є кличний відмінок іменника, а в радянський період - також омонімійний називний. Зафіксовано порушення морфологічних норм (різні відмінкові форми компонентів лексичного словосполучення - один у називному, а інший у кличному відмінку; анорматив Олесе) та орфографічні помилки в написанні імені по батькові письменника. Обґрунтовано анормативність форми називного відмінка як засобу вираження звертань у листах, датованих 1990-1995 рр.

Ключові слова: звертання; вокатив; семантичні групи звертань; морфологічні форми; анормативи; епістолярний стиль; листи до Олеся Гончара.

Shytyk Liudmyla Kulinich Dariya

LEXICAL AND GRAMMATICAL SPECIFICITY OF EPISTOLARY ADDRESS (ON THE MATERIAL OF "LETTERS TO OLES GONCHAR" COMPILED BY M. STEPANENKO)

The article is devoted to the study of lexical and grammatical features of epistolary addresses (on the material of "Letters to Oles Honchar" compiled by M. Stepanenko). The address is interpreted as one of the manifestations of human communication needs which serves to establish and maintain speech contact, as well as to express the emotional and evaluative characteristics of the interlocutor. An epistolary address is a word or phrase by which the author of a letter nominates his addressee in the text of a written message to establish contact with him.

We processed 895 letters to Oles Honchar, in which 1185 addresses in Ukrainian and about 200 units in other languages had been recorded. Lexical features of addresses represent their belonging to the following semantic groups: addresses-anthroponyms (name, patronymic and surname); traditional etiquette forms (пан, товариш); general addresses (names of persons by generic or gender feature; names of persons by kinship in the indirect sense; names of persons by friendly relations); special addresses (names by profession, type of activity, position, academic titles); occasional addresses. Most often, senders address Oles Honchar by patronymic or by name, using it in full or in short form, and sometimes by surname.

The lexical and semantic content of addresses depends on the intention of the speaker, his politeness, knowledge of language etiquette and the peculiarities of the relationship with the writer. In order to strengthen the address, attributive distributors expressed by honorific and emotional-evaluative adjectives are used. Honorific adjectives (шановний, високошановний, найшанованіший, глибокошановний, вельмишановний, високоповажний, etc.) convey a polite attitude and perform etiquette function. Emotional-evaluative adjectives (дорогий, славний, щирий, незабутній, рідний, любий, коханий, etc.) denote sincerity, friendliness, friendly affection and performan evaluative function. We reveal a significant proportion of constructions in which adjectives of both groups are used. This causes a change in the tonality of the communicative situation and reduces interpersonal distance. Possessive pronouns мій, наш, which have partially lost the meaning of possessiveness, strengthen the intimacy, cordiality and sincerity of the relationship. Addresses in Russian, Belarusian, Polish and English are described.

It is found that the grammatical differentiation of addresses directly depends on lexical and grammatical features (proper or common names and substantivized parts of speech) and morphological means of their expression. It is confirmed that the typical morphological form of addresses is the vocative case of the noun, as well as the homonymous nominative case in letters written during the Soviet period. Violations of morphological norms (different case forms of lexical phrase components, a non-normative form Олесе) and orthographic mistakes in spelling of the writer's patronymic are revealed. The non-normative form of the nominative case as a means of expressing the address in letters dated 1990-1995 is substantiated.

The results of the research show that the most frequent lexeme is Олесю Терентійовичу. Forms Олесь Терентійович and Олесю are less used. Quantitative indicators of addressing forms are summarized in the table.

We see the prospect of further scientific research in deepening other vectors of analysis of addresses, in particular in the study of their functional and stylistic potential.

Key words: words of address; vocative; semantic groups of appeals; morphological forms; anomalies; epistolary style; letters to Oles Honchar.

Сучасний стан розвитку мовознавчої науки демонструє опрацювання складних граматичних проблем, однією з яких є різноаспектне вивчення статусу і функцій звертання як засобу позначення адресата в комунікативних актах. Функціюючи переважно в розмовно-побутовому, художньому й епістолярному стилях мови, звертання постає невід'ємним складником спілкування. Комуніканти послуговуються ним і як засобом вираження емоцій, почуттів, дружнього чи офіційного ставлення один до одного.

Заслуговує на увагу вивчення специфіки епістолярного стилю, який був популярним способом комунікування особливо в XIX-XX ст. Листи є важливим джерелом інформації про епохи, країни, події, людей. Надзвичайно цінними є листи, автори яких - творчі постаті, активні учасники суспільних процесів. Епістолярій має свої особливості в лексиці, морфології, синтаксисі, пунктуації та стилістиці, що репрезентовано і в специфіці використання форм звертань.

Важливим теоретичним підґрунтям різновекторного опрацювання звертань є класичні та новітні мовознавчі студії, що синтезують проблеми сучасного синтаксису, морфології, стилістики, традиційні і новітні підходи до вивчення звертання й кличного відмінка як граматичного засобу його вираження (Вихованець, 1993; Городенська (Ред.) 2017; Грищенко (Ред.), 1989; Загнітко, 2001; Кулик, 1961; Павленко, 2010; Селіванова, 2006; Шульжук, 2010 та ін.). Викликають зацікавлення праці, у яких звертання схарактеризовано як один з елементів комунікативних ситуацій у структурі мовного етикету (Богдан, 1998), засіб формування культуромовної компетенції українців (Красовська, 2010), індикатор вираження категорії ввічливості (Болотнікова, 2018) тощо. У проєкції на епістолярний стиль звертання досліджували з погляду структурної типології та стилістики (Куварова, 2017), семантики й функційно-комунікативної специфіки етикетних одиниць (Вєтрова, 2004), в аспекті поетики епістолярної ввічливості (Журавльова, 2012), соціальних категорій модусу (Телеки & Шинкарук, 2007) та ін.

Дослідники одностайні щодо загального визначення звертання як інтонаційно виділеного компонента речення, що називає істоти або персоніфіковані предмети, яким адресоване мовлення (Шульжук, 2010, с. 173), однак стосовно термінів є деякі розбіжності. Зокрема, автори «Синтаксису сучасної української мови. Проблемні питання» оперують поняттями «кличні комунікати» (вокативні речення) і «кличні модифікації», трактуючи їх як досить складну, синкретичну категорію, яку непросто визначати «як якийсь член чи вид речення» (Слинько, Гуйванюк & Кобилянська, 1994, с. 415). Термін «звертання» використовують паралельно з лексемою «вокатив», мотивуючи це їхньою синонімією. У «Словнику сучасної лінгвістики: поняття і терміни» А. П. Загнітка вокатив витлумачений як «1) те саме, що кличний відмінок; 2) те саме, що звертання» (Загнітко, 2012, с. 138). Аналогічне визначення, але більш розгорнуте, пропонує О. О. Селіванова (Селіванова, 2006, с. 73).

О. К. Куварова вводить стилістично марковане поняття «епістолярний вокатив» (синонім - «епістолярне звертання»), трактуючи його як «слово або словосполучення, яким автор листа номінує свого адресата безпосередньо в тексті письмового послання, орієнтоване на встановлення в тій або тій формі контакту з ним» (Куварова, 2017, с. 142). У контексті нашого дослідження послуговуватимемося терміном «епістолярне звертання».

Питання щодо специфіки функціювання звертань у різних стилях мовлення також неоднозначно витлумачене. Б. М. Кулик стверджує, що їх уживають у розмовно-побутовому, художньому (у мовленні персонажів) та в епістолярному стилях, причому це переважно пестливі й голубливі, а також нейтральні з емоційного боку звертання. В ораторському й діловому стилях мови вживають загальні офіційні звертання (Кулик, 1961, с. 167-168).

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою багатоаспектного вивчення звертання й особливостей його функціювання в епістолярії. Неповнота висвітлення проблемних питань, пов'язаних зі статусом звертання та його функціями в реченні, також актуалізує науковий пошук. Вибір теми вмотивований необхідністю проаналізувати великий пласт епістолярних звертань, потребою узагальнити й систематизувати їх, класифікувати відповідно до лексичних та граматичних особливостей. Поглиблений аналіз цих компонентів сприятиме й ґрунтовному висвітленню загальних та часткових проблем використання звертань в епістолярному стилі.

Мета статті - проаналізувати лексико-граматичні особливості звертань у проєкції на епістолярій Олеся Гончара.

Джерелом фактичного матеріалу слугувало впорядковане М. І. Степаненком видання «Листи до Олеся Гончара» (у двох книгах), що вміщує 895 листів (513 увійшли до першої, 382 - до другої книги). Вибір матеріалу дослідження вмотивований різноманітністю представлених форм звертань у листах до письменника. Усього вибрано й проаналізовано 1185 одиниць, оформлених українською мовою, та близько 200 одиниць іншими мовами.

У процесі дослідження використано як основний метод лінгвістичного опису мовних фактів - для інвентаризації, систематизації й класифікації звертань; метод аналізу та синтезу - для характеристики й узагальнення особливостей епістолярних звертань; метод кількісних підрахунків, застосований для виявлення кількісного співвідношення різновидів досліджуваних одиниць.

Проблема лексико-граматичної специфіки звертань тісно пов'язана із засобами вираження епістолярної гоноративності, що мають виразну соціальну природу. Саме за допомогою етикетних форм можлива соціальна взаємодія комунікантів, їхній вплив один на одного. Вибір мовноетикетних одиниць увічливості залежить від соціальної культури спілкування, статусу адресанта й адресата, рівня їхньої освіти, виховання, віку, статі, а також емоційних, етичних особливостей мовного контактування.

На сьогодні відсутня загальна типологія епістолярного звертання, оскільки за основу класифікацій дослідники беруть різні диференційні ознаки, зокрема характер взаємин комунікантів, функційно-комунікативну специфіку, соціобіологічний статус чи мовленнєво- етикетні стандарти й норми, соціальну дистанцію тощо. Спираючись на наявні класифікації (Телеки & Шинкарук, 2007, с. 114; Вєтрова, 2004, с. 5; Клименко, 2005, с. 71-75; Гриценко, 2016, с. 35-116; Радевич-Винницький, 2001, с. 98-100; Болотнікова, 2018, с. 69-73), усі епістолярні звертання, вибрані з видання «Листи до Олеся Гончара», диференціюємо на такі групи:

- звертання-антропоніми (власні назви - ім'я, по батькові, прізвище), напр.: Дорогий Олесю! (від С. Завгороднього) (Степаненко (Упор.), 2, с. 242)²⁾; Дорогий Олесь Терентійовичу! (від В. Брюггена) (2, с. 225); Нині Великдень, то ж годиться, дорогий Олесю Терентійовичу, вітати Вас народним - Христос Воскрес! (від М. Рябого) (2, с. 183); Доброго здоров'я, дорогий Олександр Терентієвич! (від І. Гончара) (1, с. 67); Дорогий і шановний Олесю Гончар! (від Д. Лук'яновича) (1, с. 120); Дорога Валентино Данилівно! (від А. Малишка) (1, с. 282);

- традиційні етикетні форми (т. зв. соціальні гоноративи: пане, товаришу, пане- товаришу)³⁾, напр.: Добрий день, дорогий пане Олесю! (від С. Філіпчука) (2, с. 351); Вельмишановний пане-товаришу (від О. Баканідзе) (1, с. 232); Шановний товаришу! (від І. Романченка) (1, с. 281); Вельмишановний товариш Гончар! (від В. Бабляка) (1, с. 37);

- загальні звертання, що позначають:

а) назви осіб за родовою чи гендерною ознакою, напр.: Спасибі, спасибі Вам, чудова людино, особливо за останні три абзаци (від Г. Прокопенка) (1, с. 189); Дивний ти, чоловіче, талант! (від С. Завгороднього) (1, с. 93);

б) назви осіб за свояцтвом і спорідненістю в непрямому значенні, коли «вокативи родинного зразка <...> вживають у звертанні до адресата, який не має кровної спорідненості з адресантом» (Болотнікова, 2018, с. 79-80), напр.: Батьку наш, пане Олесю! (від І. Іови) (2, с. 306); Простіть, Батьку! (від О. Гижі) (2, с. 355); Вельмишановний і дорогий наш Земляче Олесь Терентійович! (від І. Шаповала) (2, с. 35);Добре, синку! (від П. Панча) (1, с. 16);

в) назви осіб за товариськими стосунками (друже, товаришу), напр.: Коли б ти, друже мій, удіяв таке, щоб і я приїхав у Київ на пленум (від Г. Тютюнника) (1, с. 77); Коротше: вручаю тобі, терпеливий друже, все те, чим жив кілька років! (від М. Безхутрого) (1, с. 178); З Новим роком, любий друже Олесю Терентійовичу! (від С. Козака) (1, с. 414); Шановний товаришу! (від І. Романченка) (1, с. 281);

- спеціальні звертання (на позначення осіб за родом діяльності, посадою, фахом, академічними титулами тощо), напр.: А тепер, дорогий голово Спілки письменників, маю до Вас прохання, особистого характеру (від В. Ґренджа-Донського) (1, с. 289); Високошановний наш Академіку, дорогий Олесю Терентійовичу! (від Л. Паламарчука) (1, с. 403);

- оказіональні звертання, що мають метафорично-поетичне значення й акцентують на досягненнях адресата, напр.: Бажаємо Вам, дорогий наш Прапороносцю, міцного здоров'я, щастя, успіхів, нових книг, які учать добру і людяності (від А. Гая) (2, с. 101); Тож, терпеливо вибачивши мені таку неювілейну преамбулу, дорогий Олесю Терентійовичу, - наш Громадянине, наш Духовнику в соборі народних святинь, Поете-Літописцю народної історії, долі й душі, неокульчужений Правдоборче в часи бюрократично-технократичного вмирання совісті, остигання кровогенного вогню, - прийміть моє, моєї родини, мого подільського роду і земляків сердечно-здоровне вітання з величною, славною роковиною! (від О. Стаєцького) (2, с. 179-180).

Як зазначає Н. М. Журавльова, у західноукраїнському варіанті мовного етикету роль звертань та гоноративів часто виконували лексеми пан, пані, запозичені з польської мови, їх використовували для посилення поваги, уживаючи прикладку, виражену величанням на ім'я, по батькові чи прізвище (Журавльова, 2007, с. 161). Серед дібраного лексичного матеріалу зафіксовано такі приклади: Високоповажний Пане Гончар! (від В. Луціва) (2, с. 261); Батьку наш, пане Олесю! (від І. Іова) (2, с. 305).

Засвідчено еволюцію звертань від пане до товаришу, що згодом перетворилось у друже, у листах Рудольфа Гулки до Олеся Гончара. У період із 1948 до 1952 року Рудольф Гулка використовував звертання пане в кожному своєму листі (напр.: Шановний пане (1, с. 42)), згодом помічаємо нову тенденцію - уживання лексеми товаришу (напр.: Шановний товаришу (1, с. 80)). Уже до 1958 року Рудольф Гулка звертався до Олеся Гончара тільки друже, напр.: Шановний друже, справа з виданням «Перекопу» ще не вирішена, хоч я є цілком приготовлений до перекладу (1, с. 119). На основі зібраного фактичного матеріалу можемо зробити висновок, що стосунки між Рудольфом Гулкою та Олесем Гончаром трансформувалися від офіційних до дружніх, причому з позитивною динамікою.

Трапляється в листах звертання товаришу, що не має семантики, близької до друг, приятель, а є офіційною формою ввічливості, якою послуговувалися в радянський період, напр.: Шановний й дорогий товаришу, обі Ваші книги одержав й передав їх видавництвам (від Р. Гулки) (1, с. 103); Ми з радістю чекаємо Ваших нових книжок і бажаємо Вам, шановний товаришу Гончар, міцного здоров'я й творчих сил на довгі роки (від правління Спілки письменників НДР) (1, с. 375).

Лексеми чоловіче, пане, друже, брате - це звертання, уживані як інтимізувальні вислови в різних комунікативних ситуаціях. Вони не є обов'язковими позначеннями конкретних адресатів мовлення, тому стоять поза групою власне звертань. їхня основна функція - надати мовленню відтінків інтимності (Кадомцева, 1972, с. 227). Зафіксовано такі приклади: Дивний ти, чоловіче, талант! (від С. Завгороднього) (1, с. 93); Милий друже по роботі! (від А Упіта) (1, с. 167); Дорогий друже! (від Г. Тютюнника) (1, с. 116); Будьте здорові, Добрий Чоловіче! (від Ф. Рогового) (2, с. 226).

Звертання на прізвище не характерне для українського мовленнєвого етикету, тому й ужито в листах зрідка, напр.: Вельмишановний та Дорогий Пане Гончар, від імені всіх виконавців, що виступали у цьому концертовому турне на Україні, сердечно дякую за щирі слова Видатного Сина України (від В. Луціва) (2, с. 216); Вибачте, шановний п. Гончар, за ці помилки (від В. Муравецької) (2, с. 318); Дорогий пане Гончар! (від К. Трухановського) (1, с. 318).

Для величання дружини Олеся Гончара, передавання їй вітань адресанти використовували офіційні форми та демінутиви, напр.: Милі й дорогі всім нам люди - Валентино Данилівно, Олесю Терентійовичу! (від О. Силина) (2, с. 201); Дорогі, любі Валя і Олесю! (від П. Воронька) (1, с. 419); Здоров'я Вам усім - мила Валюшо, любий Олесю, добра дітям Вашим (від З. Гончарука) (2, с. 111).

Увиразнити звертання можна за допомогою атрибутивних поширювачів, або етикетних епітетів (Гриценко, 2016, с. 117), виражених прикметниками. А. П. Болотнікова умовно поділяє їх на дві групи: «гонорифічні (шановний, поважний, високошановний, вельмишановний, високоповажний, вельмиповажний тощо) <...> та емоційно-оцінні (милий, ласкавий, дорогий, рідний, любий тощо)» (Болотнікова, 2018, с. 83). Гонорифічні прикметники передають ввічливе ставлення й у препозиції до звертання виконують етикетну функцію, напр.: Доброго дня, вельмишановний Олесю Терентійовичу! (від М. Стрельбицького) (2, с. 182); Шановний Олесю Терентійовичу! (від І. Бугаєнка) (2, с. 175); Високоповажний Олесю Терентійовичу! (від М. Шалати) (2, с. 158). Емоційно-оцінні прикметники маркують щирість, доброзичливість, дружню прихильність і виконують оцінну функцію, напр.: Любий Олесю! (від П. Воронька) (1, с. 38); Дорогий Олесь! Любий, коханий! (від О. Юренка) (1, с. 70); Сердечне спасибі Вам, рідний Олесю Терентійовичу (від П. Жура) (1, с. 342); Добрий день, дорогий Олесю Терентійовичу! (від О. Ковіньки) (2, с. 355); Дорогі Олесю Терентійовичу і Валентино Данилівно! (від В. Кравчука) (2, с. 391); Славна Валентино Данилівно! (від П. Тронька) (2, с. 395).

Продуктивними є конструкції, у яких ужито прикметники обох груп, що змінює тональність комунікативної ситуації, скорочує міжособистісну дистанцію, напр.: Глибокошановний і дорогий Олесю Терентійовичу! (від С. Носаня) (1, с. 386); Високошановний наш Академіку, дорогий Олесю Терентійовичу! (від Л. Паламарчука) (1, с. 403); Зі світлим Днем Вашого Народження, дорогий і найшанованіший Олесю Терентійовичу! (від Г. Прокопенка) (1, с. 441); Дорогий наставнику і вчителю, шановний майстре Олесю Терентійовичу! (від Н. Гнатюк) (1, с. 449); Любий, щирий і високоповажний Олесь Терентійовичу! (від І. Шаповала) (1, с. 511); Високоповажний, Дорогий Олесю Терентійовичу! (від М. Шалати) (2, с. 188); В. Поважаний і Дорогий Олесю Терентійовичу! (від Д. Нитченка) (2, с. 381); Вповажаний, Дорогий і незабутній Олесю Терентійовичу! (від Д. Нитченка) (2, с. 269).

Посилюють інтимність, сердечність і щирість взаємин присвійні займенники мій, наш, що частково втратили значення присвійності, уживаючись як поширювачі звертання, вираженого власною чи загальною назвою, напр.: Такі-то справи, мій друже (від С. Завгороднього) (2, с. 65); Дорогий мій Олесю! (від О. Юренка) (1, с. 78); Спасибі тобі, дорогий мій друже (від С. Завгороднього) (1, с. 200); уже мій високий, чому чим більше зробиш доброго на світі, тим більше стаєш небажаним, наче чужим, у тому ж, здавалося б світі, якому ти служиш усіма помислами, всім серцем? (від С. Козака) (1, с. 421); Мої дорогі, мої любі Олесю й Валю! (від І. Новосельцевої) (2, с. 270); Дорогий наш Олесь Терентійович! (від В. Кравчука й І. Брикульця) (2, с. 399).

У зверненні до осіб, які мають високий соціальний статус адресата, уживають займенники другої особи, супроводжувані відокремленими звертаннями-прикладками, напр.: Я буду вдячний Вам, Олесю Терентійовичу, якщо знайдеться можливість відповісти мені в цій справі (від П. Ротача) (1, с. 419); Спасибі ж Вам, дорогий Олесю Терентійовичу, за новий Ваш подвиг! (від Д. Демерджі) (1, с. 446); Дякую так само красно і Вам, мила Валентино Данилівно, славна Дружина (яке слово) великого Чоловіка - Людини (від О. Силина) (2, с. 13); Ви, дорогий Олесь Терентійович, наш земляк, яким пишаються всі полтавці (від С. Писаренка) (2, с. 121). Займенники другої особи множини зі значенням однини використовують у реченні задля того, щоб засвідчити шанобливе, увічливе ставлення до особи-адресата. Така пошанна форма звертання відповідає етикетним нормам і є способом вираження позитивної ввічливості в українській мові (Журавльова, 2007, с. 161). Дібраний лексичний матеріал не фіксує самостійного функціювання займенника Ви в ролі звертання, натомість бачимо використання власної назви, що демонструє спонукання до роздумів і привернення уваги.

Часто вживані в листах звертання-патроніми - звернення на ім'я по батькові - також передають шанобливе ставлення до співрозмовника, старшого за віком, чи до особи, рівної за соціальним статусом, напр.: Рідний Олесе Терентійовичу! (від М. Негоди) (2, с. 414); Шановний Олесь Терентійович! (від М. Мащенка) (2, с. 421); Дорогий Олександре Терентійовичу! (від М. Щепенка) (2, с. 270); Добрий день, дорогий Олесю Терентійовичу!!! (від В. Батюка) (1, с. 470).

Серед дібраного лексичного матеріалу виявлено помилкові імена по батькові, як-от: Олесю Трохимовичу, Олександре Костянтиновичу. Безперечно, адресант не хотів образити Олеся Терентійовича, таке сталося через незнання справжнього імені по батькові письменника або випадково.

Результати дослідження засвідчили, що найчастотнішою є лексема Олесю Терентійовичу, менш уживані - Олесь Терентійович й Олесю. Лексеми совісте, синку, пане- товаришу, правдоборче, наставнику, духовнику, доле, Галілеянине, господарю, громадянине, академіку, Валюшо, Валентина Данилівна, Леонід Миколайович, Павло Архипович, Павле Архиповичу, Терешків сину, О. Тр., Ол. Тер., Олександр Терентєвич, Олександр Терентійович, Олесь Терентьєвичу, Олесю Гончар, Олесю Терентійович, Олесю Терентієвичу, Олесю Терентьовичу, Олесю Трохимовичу та ін. використані лише по одному разу.

Узагальнену інформацію про кількісні показники форм звертання, рік написання листів та позицію звертань у реченні представлено в табл. 1.

Таблиця 1

Кількісні показники форм звертань у «Листах до Олеся Гончара»