Стилі сучасної української мови, їх ознаки та сфера поширення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

Кафедра інформаційної діяльності та туризму

Реферат на тему:

Стилі сучасної української мови, їх ознаки та сфера поширення

Виконав:

студент IC-22-1

спеціальності Інформаційна, бібліотечна та архівна справа

Жалко Олексій

Луцьк - 2022

1. Основні ознаки функціональних стилів

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно під потреб, вдаються до різних мовних засобів. Вибір мовних засобів залежить від мети й завдань спілкування, суспільної сфери спілкування, його змісту та форми (усної, писемної, діалогічної, монологічної), умов спілкування.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово «стиль», що походить від лат. «паличка для письма», тобто письмове знаряддя, яке використовувалося за часів античного Риму і Середньовіччя, багатозначне і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та інших науках.

стиль мова діловий науковий

2. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування

Науковий стиль української літературної мови формувався поступово, починаючи з кінця XIX ст. У 1893 р. почала діяти перша наукова установа, що проводила значну дослідну роботу - “Наукове товариство імені Шевченка у Львові". З 1907р. почало діяти й "Українське товариство в Києві". Обидва товариства видавали українською мовою "Записки", різні збірки та періодичні видання, друкували наукові розробки. Активну участь у формуванні наукового стилю брали такі видатні українські вчені, як І. Франко, М. Драгоманов, А. Кримський, В. Гнатюк, М. Сумцов та ін.

На кінець XIX початок XX ст. українська мова мала вже свою наукову термінологію з багатьох галузей знання, що давало можливість виражати відповідні наукові поняття.

Процес завершення формування наукового стилю української мови з усіма його різновидами і під стилями відбувся тільки в пожовтневий час, коли українська мова набула прав вільного розвитку і її почали вживати в усіх сферах життя.

У 1921р. при Українській Академії наук створено Інститут української наукової мови (ІУНМ - тепер Інститут української мови НАН України). Він став осередком, координаційним центром наукового забезпечення функціонування української мови в усіх галузях суспільного життя.

Одним із першочергових завдань ІУНМ було поповнення й удосконалення, а в більшості випадків вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання.

У 20-ті початок 30-х років науковому розв'язанню цього завдання певний час перешкоджали пуристичні захоплення частини вчених, серед них були і мовознавці, які намагалися штучно творити власні терміни, виходячи тільки з народних, побутово-виробничих назв, нехтуючи інтернаціоналізмами.

Справді наукова термінологія розвиненої мови будується з урахуванням як національних, так й інтернаціональних особливостей функціонування термінології, оскільки вона забезпечує і внутрімовні, і міжмовні контакти.

Сучасна наукова термінологія української мови, маючи власні, історично вироблені національні традиції, розвивається також у згоді з традиціями інших мов, з якими вона контактує.

Так, переборовши негативні наслідки різних ухилів і течій, українська мова виробила науковий стиль, що обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основне призначення пізнавальна наукова інформація, доповнена функцією доказовості. Текст, написаний цим стилем, передає наукове повідомлення, доводячи його істинність, новизну, цінність.

Це численні наукові розробки вчених Академії наук, дисертації професорів і викладачів вищих навчальних закладів, державних діячів, дипломні та курсові роботи студентів тощо.

Науковий стиль застосовується для викладу наслідків наукових досліджень про людину, суспільство, явища природи і под. Головна його суспільна функція - дати об'єктивну інформація, збагатити інтелект читача, збагатити його новими фактами, гіпотезами, ідеями.

Різновиди стилю

Залежно від конкретних завдань і сприймачів інформації у науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний.

Власне науковий (інформація призначена для фахівців певної галузі науки в текстах такого жанру як стаття, наукова доповідь, монографія, реферат, курсова й дипломна роботи та ін.):

Науково-популярний (дохідливий, доступний виклад наукової інформації для нефахівців):

Науково-навчальний (підручники, посібники та інша література, призначена для навчальних закладів усіх типів):

Мова наукового тексту

Особливості мови наукового тексту залежать від його жанру (анотація, монографія, стаття, посібник, конспект і т.д.), від предмета науки (тваринництво, рослинництво, економіка, бджільництво, агрохімія, ветеринарія та ін.) та від методів цієї науки.

Усі засоби й прийоми в науковому тексті спрямовані на досягнення головної мети зосередження думки на логічній послідовності і доказовості викладу.

Так, наступне речення наукового викладу логічно продовжує, розвиває думку попереднього.

Основними рисами наукового стилю є сувора відповідність нормам літературної мови; понятійність і предметність, об'єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем , таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Мовні особливості:

лексико-фразеологічний рівень

· наявність великої кількості термінів із різних галузей знання (напр., математичні - квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус тощо; біологічні - цитоплазма, вакуолі, фітонциди і т. п.);

· переважання абстрактної лексики і запозичених слів;

· багатозначні слова використовуються зазвичай у одному із значень (напр.: за тлумачним Словником української мови в 11-ти томах слово дерево може вживатися для позначення багаторічної рослини з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону, зрізаних стовбурів цієї рослини, матеріалу з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби, бездушної, тупої людини (перен.). У наукових працях із біології функціонує тільки значення “багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону”);

· відсутність емоційно-експресивної лексики;

граматичний рівень

· велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;

· переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами -ство, -цтво, -ння, -ття ( напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);

· мінімальне вживання особових займенників;

· переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб”єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону ( з підручника);

· нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;

· наявність цитат, посилань;

· чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.

3. ОДС, його підстилі, сфера застосування

Офіційно-діловий стиль (ОДС) - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності Основне призначення -- регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей:

· специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

· Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

· Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність -- це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

· Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій.

ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

- між підприємствами, організаціями та установами;

- між державою та приватними особами;

- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

- між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

- службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

- службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Основні риси стилю.

1. Стислість і уніфікованість. Ця риса стилю виявляється в широкому використанні кліше - усталених словесних формул, закріплених за певними ситуаціями спілкування. Якщо в інших функціональних стилях кліше є, як правило, стилістичним недоліком, помилкою, то тут сприймається як звичайний, обов'язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує процес укладання текстів, приводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.

Кліше - це мовні одиниці (словосполучення чи слово з прийменником), яким властиві постійний склад компонентів та їх порядок, звичність звучання, відтворюваність готових блоків: встановити контроль, у зв'язку з, надати допомогу та ін.

Вирізняють такі види кліше:

- прості, що складаються з двох слів: мати на увазі; вживати заходів, за власним бажанням, обіймати посаду та ін.;

- ускладнені, що мають більше двох слів: брати участь у заходах; що в подальшому йменується; на Ваш запит від ... повідомляємо та ін.;

- складні, що мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків; прошу надати матеріальну допомогу. Помилки у використанні кліше: більша половина, переважна більшість, зняти з займаної посади.

Точності ділової мови сприяють такі чинники:

· використання слів тільки в прямому значенні, щоб уникнути різнотлумачень;

· наявність словесних повторів, уникнення небажаної синонімії;

· використання відповідної професійної термінології, однорідних членів речення, цифр, точних вказівок на факти.

· використання суспільно-політичної, дипломатичної, юридичної, наукової, військової, адміністративно-канцелярської термінології (напр.: роззброєння, конституція, правоздатність, законодавство, комюніке, ультиматум, статус-кво і т. ін. Існує низка обов'язкових вимог при використанні терміну в діловому тексті.

Логічність і аргументованість викладу. Ця риса передбачає відображення дійсного стану речей.. Логічність досягається через розповідний характер викладу, прямий порядок слів у реченні. Логічність забезпечує смислову послідовність тексту. Тому елі] чітко і послідовно висловлювати думку. Часто надмірне захоплення «зайвими словами» та інші недоречності можуть бути причинам! помилок у логіці викладу тексту. Логічність порушується, якщо тексті зустрічається:

а) поєднання логічно несумісних слів: жахливо вдалий ден(вдалий день не може бути жахливим);

б) використання зайвих слів: моя власна думка (в цій фразі одні з двох слів моя чи власна зайве; слід сказати: моя думка, власна думка);

в) зміна форми дієслова з активного стану на зворотний: вибачте мені - вибачаюся, (правильною є форма вибачте мені, оскільки вибачаюся означає - «вибачаю себе»);

г) правильне чергування низки однорідних елементів речення акти і документи, (правильно слід писати: документи і акти, том)що слово «документи» означає родове поняття);

г) неправильне узгодження чи координація присудка із складним підметом: дехто з нас знали, (правильно слід писати: дехто в нас знав).

Відсутність емоційності, експресивності, образних засобів (напр.: вояцтво, злодюга, мертвець, потворний, гидкий, довжелезний тощо);і широке використання безособових та наказових форм, відсутність розмовно-просторічної лексики (напр.: мерзотник, борзописець, пізнувато, недоумкуватий і т. ін.); відсутність жаргонної, діалектної, арготичної лексики («відбити бабки» - повернути борг; «гопник» -злодій; «припайка» - судовий процес);

Консервативність.

Публіцистичний, художній, розмовний стилі, їх ознаки та сфера застосування.

Публіцистичний стиль - це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандистських виданнях).

Основне призначення стилю - обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.

Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільне політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національна Ідея, актуальність тощо. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний.

Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж.

Художній стиль - це мова художньої літератури, «особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу» .

Основне призначення стилю - різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомоги художніх образів.

Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми.

Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності.

Художній стиль реалізується в таких жанрах, трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.

Основне призначення стилю - вплив на душевні переживання людини.

Головні ознаки стилю: вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святий Дух, Спаситеїь, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана тощо), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів.

Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.

Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби.

Основне призначення стилю - обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи на подання допомоги, виховний вплив.

Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів.

Розмовний стиль має «істотно виявлений різновид - розмовно-професійний, тобто мова, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах».

Епістолярний стиль.

Основне призначення стилю - поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора.

Головні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості - звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць.

До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.

4. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Поняття «професійна мова» охоплює три функціональні різновиди літературної мови - офіційно-діловий, науковий, розмовний. На думку О.А. Лаптєвої, науковий і діловий стилі у період свого становлення «поряд з процесами дивергенції завжди репрезентували зближення, в результаті чого утворився складний конгломерат вихідних спільностей і взаємопроникнень». Обидва стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Науковий і офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) («я дослідив», «я повідомляю») і замінюють її першою особою множини («ми дослідили», «ми повідомляємо») або безособовими конструкціями («було досліджено», «дослідження було проведено»).

Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомоги яких можна:

· наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, розглянемо (наведемо) тепер приклад, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки,аж ніяк не;

· пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу,як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, передусім(передовсім), так, тільки, лише, навіть;

· поєднати частини інформації: / (й), також;, тобто, іншими словами, інше кажучи, або інакше, крім того, разом з тим, між іншим,мало того, заразом, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося;

· вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу:по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що..., перейдемо до...;

· висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обов'язково,неодмінно, безпомилково, розуміється, не потребує доведення..., можливо, ймовірно, самозрозуміла;

· узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином, зрештою, врешті, після всього, сутність викладеного дає підстави твердити про...; на основі цього ми переконалися в тому...;

· зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину(умову) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й...;всупереч положенню (твердженню); як з з'ясувалося, попри те, внаслідок цього, а отже, незважаючи на те, як з'ясувалося;

· зробити критичний аналіз відомого або бажаного: з цієї теми уже є...; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує,підкреслює, виокремлює, зупиняється на..., формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що...; звичайно, особливо слід (варто) відзначити, загальноприйнято, одним з найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладений погляд на..., викладені дискусійні (суперечливі, невідомі, загальновідомі, істинні) відомості, зроблено спробу довести, наведені переконливі докази, враховані попередні висновки, взяті до уваги, схвальним є те, що,варто спробувати, необґрунтовано твердити, можна погодитися.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов'язкового складника-мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи. Укладаючи конспект, студенти розуміють структуру наукового тексту й особливості його будови, усвідомлюють необхідність правильно скорочувати слова, написати план і виконати певну компресію тексту. Особливу увагу треба приділяти власне українській термінології, що перебуває у пасивному словнику переважної більшості фахівців, бо терміни співіснують в одному семантичному полі з не термінами (виражальні слова), що є «сигналами для розумової діяльності: «думай», «зверни увагу», «зупинись», «подивися з другого боку», «зістав»».

Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид - розмовно-професійний. Під час занять студенти відтворюватимуть фрагменти професійної діяльності, вирішуватимуть ситуативні задачі, в яких можна запропонувати будь-яке мовне явище чи комунікативну проблему. З цією метою варто проводити тренінги, які орієнтуватимуть студентів на створення діалогів чи вміння вступати в дискусію, уважне слухання опонента чи втручання в розмову, висловлення власного погляду чи узагальнення думок тощо.

Отже, поняття «професійне мовлення» репрезентує принаймні три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.

Размещено на Allbest.ru