Главная Коллекция "Otherreferats" Иностранные языки и языкознание Соціолінгвальний контекст життєтворчості Лесі Українки

Соціолінгвальний контекст життєтворчості Лесі Українки

Розкриття мовно-національного світогляду Лесі Українки в соціолінгвальному контексті. Ставлення письменниці до зовнішньої суспільно-політичної історії мови і її внутрішнього розвитку. Вплив мовних стратегій Лесі Українки на формування мовного світогляду.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 08.11.2022
Размер файла 64,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІОЛІНГВАЛЬНИИ КОНТЕКСТ ЖИТТЄТВОРЧОСТИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Ірина Фаріон

Анотація

мова українка світогляд соціолінгвальний

У статті розкрито мовно-національний світогляд Лесі Українки в соціолінгвальному контексті. Матеріал структуровано за основною проблематикою: мовно-національне виховання, мова як філологія, мова як політика. Проаналізовано ставлення письменниці до зовнішньої суспільно-політичної історії мови та її внутрішнього розвитку. Проведено паралелі з формуванням сучасного мовно-національного світогляду, що мав би ґрунтуватися на мовних стратегіях Лесі Українки.

Ключові слова: Леся Українка, лінгвоперсонологія, мовно-національний світогляд, соціолінгвальний контекст, мова як філологія, мова як політика

Annotation

SOCIOLINGUAL CONTEXT OF THE CREATIVE LIFE OF LESIA UKRAINKA

Iryna Farion Depatment of Ukrainian language National University «Lviv Polytechnic», Lviv, Ukraine

Background: The current conditions of decolonization of scientific discourse, in particular, linguistic personology, require the analysis of significant literary figures in a sociolingual context. Lesia Ukrainka as an outstanding writer, translator and polyglot, socio-political figure in the revealing of this issue occupies a decisive place.

Purpose: The purpose of our study on the basis of epistolary heritage and other certain sources to reveal the linguistic and national worldview of Lesia Ukrainka against the background of sociopolitical circumstances.

Results: The turn of the 20th century is not only the era of the final elaboration of the commonliterary standard of the Ukrainian language, but distinctly bitter conflict between language and society, society and the individual in the divided and occupied parts of Ukraine. We investigated the problem in three main contexts: early language education, language as philology (study of foreign languages, translation, reception of internal and structural linguistic phenomena: from phonetics and spelling to lexical-semantic processes in appellatives and onyms and culture of language), language as politics (reception of the Ukrainian language status in the divided and occupied parts of Ukraine).

Discussion: The colonial socio-political circumstances of Lesia Ukrainka's life only strengthened her sense of linguistic and national ego. Mastering foreign languages not only failed to shake the native language priority, but on the contrary, made it a national core. The criterion of all the surrounding processes was their usefulness for the Ukrainian national cause with a simple intrinsic motivation: “...we are called simply Ukrainians, because we are like that”. The researched issues comply with the modern interpretation of the linguistic and national worldview and antagonistic socio-political processes.

Keywords: Lesia Ukrainka, linguistic and national worldview, sociolinguistic context, language as philology, language as politics, linguistic personology.

Постановка наукової проблеми та її актуальність

Нація повинна боронити свою мову більше ніж свою територію - се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу - се найгірший знак підданства, се кайдани на душу.

Втратити національну мову - се смерть, се значить, що ярмо вже в 'їлося глибоко.

Томас Девіс (переклад Лесі Українки)

Теперішні умови деколонізації наукового дискурсу, зокрема лінгвоперсонології, вимагають аналізу знакових літературних постатей у соціолінгвальному контексті. Леся Українка - як видатна письменниця, перекладач і поліглот, суспільно-політична діячка - в розкритті цієї проблематики посідає визначальне місце. Межа ХІХ - поч. ХХ століття - це не лише доба остаточного вироблення загальнолітературного стандарту української мови, але винятково гострий конфлікт мови й суспільства, суспільства та особистости на роз'єднаних та окупованих частинах України.

Це, власне, той випадок, коли на чолі етнонації в її змаганні до своєї соборної, самостійної і національної держави стає мова через мовно-національний світогляд яскравої персони. Під мовно-національним світоглядом як невід'ємним елементом соціолінгвального аналізу розуміємо систему поглядів, уявлень, почуттів, оцінок та настанов особи щодо мови як основи нації.

Актуальність соціолінгвально-персоналістичної проблематики полягає в історично-сучасному перегукові оцінки та сприйняття мовно-суспільних явищ, а також у досі тривалому мовно-суспільному антагонізмі. Розкриття цієї проблеми вможливлює донести до суспільства історичну суголосність мовно-суспільного антагонізму та розв'язати його на користь української мови та нації, що століттями були знищувані та поневолені.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Зазвичай мовну парадигму Лесі Українки аналізовано з лінгвостилістичного боку, про що свідчать численні праці багатьох українських мовознавців, серед яких, до прикладу, С. Богдан (Bohdan), М. Бойко (Boyko), І. Олійник (Oliynyk), Л. Мацько (Mats'ko), О. Сидоренко (Sydorenko), М. Плющ (Plyushch), П. Тимошенко (Tymoshenko) та ін. Соціо© Фаріон І., 2021 лінгвальний контекст частково або принагідно розглянуто в працях Л. Мацько (Mats'ko) і О. Сидоренко (Sydorenko), В. Власенко (Vlasenko), С. Богдан (Bohdan) та ін., що, на нашу думку, не вичерпує цієї нагальної проблеми в тодішніх та теперішніх умовах мовно-суспільного конфлікту та місця в цьому конфлікті яскравої особистости. Системного дослідження на цю тему ми досі не маємо.

Мета нашої студії на основі епістолярної спадщини та інших окремих джерел розкрити мовно-національний світогляд Лесі Українки. Розвідка передбачає розв'язання таких завдань: систематизувати та описати висловлювання письменниці про зовнішню та внут - рішню історію та структуру української мови на тлі суспільно-політичних обставин; проаналізувати роль та місце української мови в системі «мовного європеїзму» Лесі Українки як поліглота; розкрити суголосний зв'язок між тодішніми й теперішніми соціолінгвальними процесами.

Теоретична цінність отриманих результатів полягає в системному аналізі мовного світогляду письменниці на тлі провідних соціолінгвальних обставин. Практична цінність статті - у розкритті причиново-наслідкових зв'язків між розв'язанням мовного питання в Україні на межі XIX - поч. ХХ століття і суспільно-політичними обставинами та провідним персоналістичним мовним cвітоглядом поч. XXI ст.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

В аналізі мовної особистости та її мовно-національного світогляду неабияку роль відіграє походження та генетичні здатності. Батько Лариси Косач - Петро Косач - дійсний статський радник, себто генерал-майор в армії, походив із гербового заможного українськокозацького шляхетства, що після скасування Гетьманщини, політично асимілюючись, отримало права російського дворянства. Представники цього роду сягали своїм корінням сербського намісника Боснії й Герцеговини Стефана Косача.

Мати, Ольга Драгоманова - перша жінка-націоналістка, перша жінка-академік, перша жінка-видавець - походила з роду Драгоманових, закорінених у грецьку аристократію. Звідси значення слова «драгоман» як «перекладач», що показово вказує на природні здатності до опанування чужих мов. Предки Драгоманових перебували на дипломатичній службі в Богдана Хмельницького (Скрипка 2013: 8-11).

Леся Українка - єдина в нашому мовно-літературному й суспільно-політичному житті, де її псевдонім звучить як національний етнонім чи націонім: «...ми відкинули назву «українофіли», а звемось просто українці, бо ми такими єсьмо» (Листи т. 10: 86 - далі лише том і сторінка). І це тоді, коли не існувало держави Україна, а підавстрійські українці називали себе русинами, підросійські - малоросами.

Вона вийшла на творчий шлях у Львові пізньої осени, 15(27) листопада, 1884 року з весняною поезією «Конвалія» в журналі з романтичною назвою «Зоря» (Мороз 1992: 28). Це було публічне творче народження Лесі Українки. Псевдонім «Леся Українка» виник з ініціативи Олени Пчілки: «За однією версією, посилаючи Лесині вірші до галицької «Зорі», мати й дочка хотіли підкреслити, що їх авторка не з Галичини, а з Великої України, тобто не галичанка, а українка. А за другою (її обстоює сестра Лесі Українки - Ізидора Петрівна), Олена Пчілка не любила слова «українофіл», і Лесиним псевдонімом підкреслювала справжню любов до України» (Денисюк та ін.1999: 22).

Дитинство: «вихована я в українській мові» (т. 10: 180)

Народження й життя Лариси Косач припало на час дії Валуєвського циркуляру (1863 р.) та Емського указу (1876 р.) про заборону української мови з відомим формулюванням від самих же малоросів, що «такого язика нєт, нє било і бить нє может» (Фаріон 2017: 42-46).

Суспільно-політичну атмосферу того часу найкраще виповів Д. Донцов: «Вона вродилася і діяла в ту прокляту добу суспільного маразму на Україні, коли героїчний період історії народу затерся в короткій пам'яті сучасників; коли суспільність, «як стадо загублене на бездорожжі», що понуро брело тою дорогою, «де не ростуть ні квіти, ні терни», добровільно замкнулося в тісний круг творчости для «домашнього обіходу»; коли культ самозадоволеного, сентиментального охлократизму (що називався тоді культом демократизму) святив свої найвищі тріюмфи в українській літературі; коли одинокою реакцією нації на удари зовні були лиш - «мовчання, сльози та дитячі мрії» (Донцов 2010: 37).

Її знаменита мати - Олена Пчілка (яка 1905 року була серед тих небагатьох, що добилися дозволу на українську пресу, а 1907 року вже разом із Лесею підписала заяву міністрові освіти з вимогою навчатися українською мовою - Денисюк та ін.1999: 18), щоб не змосковщувати власних дітей, організовує для них початкову домашню освіту, а Леся не навчається в жодному офіційному закладі: «Повинна я сказати, що хоч українських книжок для дітей майже не було, але все ж і не так і мало було в сім 'ї, де хотіли мати їх; це тим більше, що тоді у нас не розрізняли ще дитячої і недитячої книжки. Діти з великою охотою читали Кулішеві твори, оповідання Марка Вовчка. «Пана Твардовського» Гулака-Артемовського знали напам'ять. Великим вкладом в лектуру дітей були Андерсонові казки в перекладі Старицького і сербські пісні в його ж перекладі, що дуже любила Леся» (Денисюк та ін. 1999: 82-83).

Натомість батько спілкувався російською мовою: «Від батька вони не могли б навіть навчитися української мови, бо він нею не уміє говорити. Власне, я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому...Училися обоє перше зо мною, потім до них ходили учителі і вчили їх по гімназійній програмі з деякими одмінами. Леся учила вкупі з братом теж латинь і грецьку мову (вона внаслідок того може вільно читати Гомера у первотворі - тож і перекладає єго по-українському Зо мною она виучила німецьку й французьку мови, сама вивчилась ще по-польськи і по-італьянськи. Отже, перекладає зо всіх сих мов і, як Вам звісно, пише оригінальні речі (все то поукраїнському)»» (Денисюк та ін. 1999: 22-23).

Маленька Леся декламувала байки Л. Глібова, з винятковим пієтетом ставилася до Т. Шевченка, підручними були фольклорні збірники та наочні уроки мітології та фольклору в волинських селах, театр, музика та малярство, праці дядька М. Драгоманова. Серед найулюбленіших - «Міти класичної давности» Г. Штоля, кількатомове видання «Сербські народні думи й пісні» в перекладі М. Старицького, кілька томів «Трудів» П. Чубинського (особливо том з піснями й казками) та казки П. Рудченка (Косач-Кривинюк 1970: 41).

Під керівництвом матері - цього «ректора» домашнього університету - за програмою чоловічої гімназії Леся опанувала грецьку, латинську, російську, французьку, німецьку мови, а згодом вивчила - італійську та англійську: «Власне, я «навчила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше» (Денисюк та ін. 1999: 84, 20, 22-23).

Вже 1885 року як основна лектура з української мови виходить перший перекладний твір Лесі Українки спільно з братом Михайлом «Вечерниці: Оповідання М. Гоголя» за редакцією Олени Пчілки. Бо з якої ж то рації українці мають читати М. Гоголя російською мовою? Олена Пчілка не просто була її біологічною матір'ю: «в Олені Пчілціу нас хочуть бачити лиш фізичну, не духову мати Лесі Українки. За духового батька її уважають дядька її, брата матері, - Михайла Драгоманова. На мою думку - без жадних підстав». Саме від матері Леся перейняла духовий світ, ще не розкладений «безоблачним ліберальним гуманізмом 19-го віку» (Донцов 1991: 170, 173).

Мова як філологія

Про своє знання європейських мов без «жадних» дипломів Леся Українка писала в листі до М. Павлика 27 березня 1903 року, коли йшлося про її бажану можливість переїхати до Львова і жити саме з викладів чужих мов у галицьких гімназіях: «Французьку і німецьку мови я знаю далеко порядніше, ніж звичайно знають «першіучениці»різних гімназій та інститутів в Росії, знаю і теоретично, і практично остільки, що можу статті в тих мовах писати, а листи і поготів (навіть вірші німецьким білим віршем перекладала), говорити мені по-французьки, що по-російськи сливе все одно. Італьянську мову знаю тепер, у всякім разі, ліпше, ніж скільки треба, наприклад, в консерваторії співу, розмовляю тепер плавко і досить, щоб провадити ділову кореспонденцію. Англійську знаю теоретично (все-таки можу і вголос читати, не тільки очима) і можу без словника перекладати з неї. Якби мала учеників поляків, то знаю по-польськи стільки, скільки треба, щоб пояснити при лекціях. Російську мову знаю не менше, ніж кожний українець, що перейшов російські школи (хоч я їх не переходила), але вимову маю в російській мові гіршу, ніж у французькій, характерну для українки, і менше всього була б охоча, власне, сю мову викладати (т. 12: 57-58).

У листі до свого дядька Леся зізнається в намірах перекладацької праці, аби не споглядати світу через російське вікно, що породжує «отой невдалий дилетантизм», та ще й тому, що російські автори так пишуть «наче люди з зав 'язаними очима» - сумбурно, безпомічно на думки та фантазію, «безпорадно в рішенні навіть елементарних психологічних проблем» (т. 12: 236): «Біда, що більшість нашої української громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через те не бачить як слід світу - ні того, що в вікні, ні того, що поза вікном <...>. Та вже тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке «западничество», що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянськоїмови, аби могти читати чужу літературу» (т. 10: 85). Переклади Лесі Українки - це не лише знання чужих мов, а передусім актуалізація можливостей своєї, рідної мови та реалізація себе через вроджену мову.

Для сьогоднішнього зангліїзованого світу повчально довідатись, що в часи Лесі Українки саме зі знанням цієї мови було найбільше проблем: «Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто знає, хоч деякі і збираються зайнятись нею» (т. 10: 45). У листі до своєї бабусі (1893 р.) Леся зазначає, що «англійська мова дуже трудна, але я все-таки вивчуся, моя учительниця каже, що у мене єсть способность і що я, певне, скоро виучусь» - і вивчилася (т. 10: 181). Грандіозний план перекладу світової літератури, який уклала з пам'яти 18-тилітня Леся й надіслала в листі до брата Михайла в грудні 1889 року, - приголомшує: понад 50 авторів з англійської, німецької, іспанської, польської, російської та ін. літератур (Денисюк та ін. 1999: 86-88). Знання десятка мов змушує її вивести на найширші світові дороги рідну мову - українську. Пишучи публіцистичні, наукові статті, листи, рецензії різними мовами у час заборони українського слова - вона всі свої художні шедеври створить українською мовою - і саме це зробить її класиком української і світової літератури. Неабиякий урок для теперішнього згубного утилітарного підходу до сприйняття мови як засобу комунікації чи престижу з показовим відчуженням від рідної мови та пониження її суспільного статусу.

Щодо цього знаковий Лесин переклад (на замовлення Б. Грінченка в журналі «Нова громада», 1906 р.) статті ірландського письменника Ф. Фегі (1854-1935) «Справа ірландської мови» про «обангличанення Ірландії», де до настанови на початку ХХІ ст. з навальною англоварваризацією маємо такі слова: «...геній завжди здобуде собі всесвітнє признання, хоч би він промовляв найрідшеуживаною мовою» (Фегі). Як зауважує С. Богдан, що вичерпно проаналізувала соціолінгвальний контекст перекладу цієї статті, «трагічна історія ірландської мови беззастережно була проєктована Лесею Українкою на історію української» і, додамо, мала дзеркальне відображення упродовж ХХ і початку ХХІ ст. (Богдан 2018: 80).

Леся була щаслива чути рідну мову з уст простого народу, хоч куди її закидувала доля. Зокрема, в листі до матері з Ялти 1908 року вона ділиться доброю пригодою, що має «дуже добру служанку, дівчину з МалоїПерещепини <... >. Вона вже звикла, що з нами можна говорити по-простому, і вже не мучить мені вух тим «новорусским жаргоном», що панує в нашому дворі. Наші хазяї полтавці і вся двірня з України, але мова така, що аж жаль слухати (хоча хазяйка передплатниця «Рідного краю» і величає себе малоросіянкою), вже досить того, що кухарку Горпину звуть Грушею...» (т. 12, с. 235). Типовий для Лесі акцент на культурі мови й зросійщеному антропонімі максимально підсилює її несприйняття чужого складника (оцього «новорусского жаргона») в устах українців.

Тож закономірно, що Леся перекладе статтю ірландського письменника Ф. Фегі, де ономастично-антропонімний контекст показовий як національне самозречення: «Давні християнські ймення, поєднані з народними спогадами про героїзм, святість або лицарство, - такі ймення, як Конор, Бріан, Патрік, Кольман, Меве, Бріґіда і багато інших, - здебільшого зникли, а їх замінили Вільям, Джон, Джордж, Чарльз, Лізбета, навіть Джонатан, Енестесия (Анастасія) і Джірімайя (Єремія)! Давні, виразисті назви річок, гір і горбів - назви, що ховають у собі цілий скарб легенд і переказів - тепер уже здебільшого бринять незрозуміло і безглуздо для вуха ірландських людей. Декотрі замінені неподобними англійськими словами, близькими тільки самими згуками до первісних ірійських слів. Так, напр., Tuam-Greine (сонцевий горбок) звівся на Tom-Graney (Томова клуня); “Maghdamh” (волове поле) змінилось в “Madame”; “Log-shruthain” (балка з джерелом) перейшло в “Lugruftian” (злодіяка); TighLorcain (святий Лаврін) - в “Still-organ” (ще орган); a “Monaster-linn” (монастир О'Лінна) - в “Money sterling” (монета стерлінг!).

Замісць давніх гельських вітаннів побожних і лагідних - “Помагай Біг ”, “Бог і Марія хай будуть з вами”, “Благословенні будьте ”, “Ратуй вас Боже ” - тепер уже настали бездушні міські англійські церемонії.» (Фегі).

Письменниця не брала участи в лінгвістичних дискусіях, які гаряче вирували на межі ХІХ - поч. ХХ століть передусім щодо діялектної основи літературної мови, проте в листі до О. Маковея висловилася за змішану основу українськомовного стандарту: «...зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекту, адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів, без жадного насильства, сварки й колотнечі. Я не такий завзятий лінгвіст, щоб так уже преломляти копье за мову, маю надію, що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині, і на Україні. Принаймні мене в Галичині розуміють і старі, і діти»» (т. 10: 209).

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены