Типологія іменників української та англійської мов у художніх текстах: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Типологія іменників української та англійської мов у художніх текстах: теоретичний аспект

Морфологічний рівень мови так само, як і, фонетичний, зазнаючи впливу різноманітних екстра- та інтралінгвальних чинників, змінюється та уніфікується. Відомим є той факт, що, незважаючи на уніфікацію флективної парадигми багатьох частин мови, морфологічна варіантність є ознакою сучасної української літературної мови. Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. іменник, найголовніша частина колишньої здавна сформованої групи імен, зазнавав продовження процесу усталення відмінкової парадигми. Спробуємо подати характеристику іменникових флексій та визначити основні зовнішньо- та внутрішньосистемні причини флективного варіювання іменників. На думку І.Г.Матвіяса, "іменникові форми й на сьогодні є актуальною проблемою для дослідження. Усі граматичні категорії іменника вимагають поглибленого теоретичного вивчення. Найактуальнішим нам видається аналіз варіантності в складній системі іменникових граматичних структур" [11, с.4].

1.1 Поняття про іменник української та англійської мов

Іменник - самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності виражене класифікаційними категоріями роду й істоти/неістоти, словозмінними категоріями числа й відмінка та власними словотвірними суфіксами, і виконує своєрідні синтаксичні функції.

Саме визначення іменник почали вживати лише з 1873 року. Першим, хто його використав, був О. Партицький. Проте ще й після цього деякі граматики й надалі продовжували називати іменник сущником. Навіть правопис 1926 року дав іменнику визначення “речівник”.

Як одна з найголовніших частин мови іменник у комунікативному процесі забезпечує можливість мислити предметно і інтерпретує предметну частину мовної картини світу.

Предметність у лінгвістиці розуміють як узагальнену назву конкретних предметів, істот, абстрактних понять, явищ, ознак, дій, що позначаються іменниками в процесі лінгвалізації дійсності; ріка, завод, лісник, лось; духовність, затемнення, мороз, блакить, ковзання. Зміст лінгвістичного поняття предметності розкривається за допомогою семантичної класифікації.

Кожне слово має лексичне значення: береза (дерево), університет (вищий навчальний заклад), любов (почуття). Лексичні значення, які на основі семантичної спільності об'єднуються в категоріальне (групове) значення предметності, формують іменник як частину мови. Всі іменники мають узагальнене значення предметності. Воно є релевантною (лат. relever -- відзначати, виділяти) семантичною ознакою, яка відрізняє іменник від інших частин мови.

Семантика окремих лексико-граматичних груп іменників може збігатися з категоріальним значенням дієслова, прикметника, числівника, займенника, прислівника. Дію, стан та ознаку може виражати і іменник, і дієслово. Дієслово виражає дію, стан, ознаку динамічно, процесуально, як таку, що протікає в часі і передбачає носія її -- предмет чи особу. Іменник виражає дію, стан, ознаку статично, безвідносно до часу й носія, тобто опредметнено (пор. зеленіти -- зелень, біліти -- білизна, жовтіти -- жовтизна; читати -- читання, писати -- писання; сидіти -- сидіння, спати -- спання). У таких самих відношеннях до відповідних іменників з опредметненим значенням перебувають прикметники, числівники, займенники, прислівники (блакитний -- блакить, сто -- сотня, сам -- самотність, раптом -- раптовість).

Всі іменники граматично поділяють на назви істот, тобто людей і тварин (лісник, лисиця, сорока) і неістот (ліс, корінь, камінь).

Граматичне значення іменника може бути морфологічно маркованим і морфологічно не маркованим. Морфологічно марковані іменники виражають граматичні значення числа і відмінка (між ярами над ставами; ялина на галявині). Морфологічно не марковані іменники не мають форм граматичних значень (пальто, бюро, журі, таксі, шимпанзе, кенгуру). Значення предметності у них виражає корінь. У морфологічно маркованих іменниках корінь не завжди має значення предметності, він може мати й значення ознаки (білий), значення дії (читати), значення числа (два). В такому разі значення предметності маркується іменниковими суфіксами (білизна, читання, двійка).

Як і кожна частина мови, іменник має свої суфікси; -ець (співець), -ик (лісник), -ак (співак), -ок (свисток), -анин (киянин), -ист (бандурист) тощо. Одні суфікси маркують категоріальне значення предметності, інші -- значення ознаки предмета, значення числа, значення процесуальної дії і т. д.

Іменник має свої синтаксичні властивості:

усім іменникам притаманна синтаксична особливість мати при собі узгоджене означення (теплий день, профспілкове бюро) у синтаксичному словосполученні іменник може бути і опорним, і залежним компонентом (цікава книжка, читати журнал)

іменник у словосполучення може керувати залежним компонентом, бути керованим і прилягати до опорного компонента (виховання дітей, будівництво готелю, задоволений станцією Боярка, портом Одеса);

у реченні іменник займає позицію (або виконує функцію) підмета: Темна нічка гори вкрила (Нар. творчість); присудка: Мир -- щастя для народу (Нар. творчість); додатка: Досвітній огонь запали (Леся Українка); неузгодженого означення: Побудував будинок з балконом; обставини: В човні дівчина пісню співає (Нар. творчість).

Найтиповішою, ядерною і первинною в іменника є синтаксична функція (позиція) підмета і додатка, яку називають морфологізованою. Функція (позиція) присудка, неузгодженого означення, обставини в іменника нетипова, неядерна, вторинна, периферійна, тому вона є не морфологізованою.

Фактично іменниками є й субстантивовані прикметники та дієприкметники (вартовий, учений, минуле), оскільки вони: мають категоріальне значення предметності.

Отже, іменник з-поміж інших частин мови виділяється своїм категоріальним значенням (предметністю), специфічними морфологічними категоріями (роду, істоти/неістоти, числа, відмінка), синтаксичними властивостями і власними суфіксами.

Сучасна англійська мова за своїм ладом є аналітичною мовою, тобто має такий граматичний лад, у якому зв'язок слів у реченні виражається переважно порядком слів і у вигляді службових слів - прийменників і поєднань. Але давньоанглійська мова була синтетичною мовою, тобто мовою, у якому зв'язок слів у реченні виражається головним чином у вигляді зміни самих слів. У давньоанглійській мові була розвинена система словозмінних форм: іменники мали розвинену систему відмінювання та категорію граматичного роду, прикметники узгоджувалися з іменниками в роді, числі і відмінку, дієслова мали спеціальні форми для вираження досконалого та недосконалого вигляду та ін. Ці процеси в мові знайшли відображення в роботах А.І.Смирницького, І.П.Іванової, В.Н.Ярцевої та інших вчених.

Іменником називається частина мови, яка позначає предмет , відповідаючи на питання: хто це? (Who is this?) Або що це? (What is this?).

Іменник як частина мови характеризується в англійській та українській мовах спільною лексико-граматичною природою субстанції або «речі». Типологічно ізоморфними є основні класи іменників, якими є: загальні іменники та власні іменники.

Загальні іменники поділяються в контрастних мовах на такі підкласи: конкретні іменники, абстрактні іменники, збірні іменники, назви матеріалів, іменники класу.

Власні іменники, у свою чергу, поділяються в англійській та українській мовах також на деякі загальні підкласи: імена/прізвища людей, національності, прізвища, географічні назви, назви компаній, газет, журналів тощо.

Проте є певний аломорфізм у реалізації значення (і категорії) числа та кількості в деяких групах іменників у протиставлених мовах. Серед них є деякі збірні іменники, які можуть використовуватися в англійській мові як в однині, так і в множині (коли складові члени цих збірних іменників стають іменниками). напр. моя сім'я невелика, мої сім'ї рано встають.

З морфологічної точки зору іменник характеризується в протиставних мовах існуванням системи суфіксів і префіксів, які виконують, як правило, ізоморфну ??функцію в обох протиставних мовах. Ці суфікси поділяються на кілька поширених в англійській та українській підгрупах. Серед них традиційно виділяють продуктивні та непродуктивні суфікси, рідні чи запозичені (міжнародні) суфікси, а також різні семантичні групи суфіксів, які при додаванні до різних коренів чи основ можуть утворювати іменники-агенти. лексичний граматичний іменник прикметник

Повністю відсутні в англійській мові, але доступні українською є збільшувальні суфікси. Зменшувальних суфіксів значно більше в українській (їх 53 в українській та 14 або 16 в англійських іменниках)

Ізоморфними в обох мовах є також групи суфіксів. Основними з них є наступні:

1) міжнародні суфікси, які також утворюють іменники, що позначають доктрину, дію, факт дії;

2) суфікси, що утворюють іменники, що позначають абстрактні поняття стану, мистецтва, якості майстерності. Ці суфікси в обох мовах є умовними за своєю природою.

Префіксальні морфеми в обох мовах також мають багато спільних типологічних ознак. Вони можуть бути національними, іноземними або міжнародними за походженням.

1.2 Граматична категорія іменників української та англійської мов

Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками «хто» або «що». Первинна синтаксична функція іменника -- бути в реченні підметом і додатком.

Морфологічні категорії найвиразніше структуровані у двох центральних частинах мови - іменникові і дієслові. Вони як загальніші морфологічні значення формовані з грамем - окремих підпорядкованих їм (морфологічним категоріям) морфологічних значень. Це означає, що для функціонування морфологічної категорії потрібна наявність співвідносності загальне - конкретне. Така співвідносність уможливлює вирізнення в іменникові чотирьох морфологічних категорій - роду, числа, відмінка та істот/неiстот. Морфологічні категорії іменника варто класифікувати за такими ознаками: а) за кількістю грамем, що утворюють категорію; б) за характером відношень між грамемами категорії; в) за домінантою семантичного чи формального змісту.

Морфологічні категорії іменника належать до багатоознакових одиниць. За ознакою корелятивності/некорелятивності морфологічних форм відповідно в межах того самого іменникового слова чи поза його межами вирізняються три типи категорій: 1) послідовно корелятивна категорія відмінка; 2) непослідовно корелятивна категорія числа; 3) некорелятивні категорії роду та істот/неістот. Послідовно корелятивна іменникова категорія відмінка представлена кореляціями форм того самого іменникового слова. Непослідовно корелятивна іменникова категорія числа реалізована кореляціями того самого слова, але водночас репрезентована протиставленими одна одній формами різних слів. Некорелятивні іменникові категорії роду й істот/неістот не можуть бути кореляціями форм того самого слова, тобто їх завжди реалізують форми різних слів. Отже, категорія відмінка є постійним репрезентантом ознаки корелятивності, категорія числа виявляє здатність до корелятивності, але реалізує її непослідовно. Категорії роду й істот/неiстот абсолютно позбавлені ознаки корелятивності. За градацією ознаки корелятивності (або за її відсутністю) і відповідно за морфологічною центральністю категорії іменника розташовано так: 1) відмінок; 2) число; 3) рід; 4) категорія істот/неiстот. До цих морфологічних категорій прилягає не повністю виявлена у власне-іменниках категорія особи, яка має повний вияв у займенникових іменниках. У предикатних іменниках функціонує не притаманна власне-іменникам категорія валентності, транспонована від вихідних предикатних слів (дієслів, прикметників предикативних тощо).

Морфологічні категорії, які втілюються у словоформах того самого слова, називають словозмінними. Морфологічні ж категорії, що виражені формами різних слів, називають класифікаційними. До абсолютно словозмінних категоpій іменника належить категорія відмінка, і до словозмінних у домінантному (переважному) вияві - категорія числа. Класифікаційні категорії іменника репрезентовані категоріями роду й істот/неістот.

Iменникові граматичні категорії мають стосунок до семантики, морфології, синтаксису і словотвору. Тому їх потрібно розглядати в таких виявах: а) за ознакою семантичної або формальної домінанти їхнього змісту; б) за їхньою синтаксичною чи несинтаксичною спрямованістю (закріпленістю) у граматичній системі; в) за характером морфологічного вираження категорії (у межах того самого слова чи в різних словах); г) за специфічністю для іменника або за корелятивністю категорії в різних частинах мови (за можливої граматичної рівноправності (нерівноправності) в одній з частин мови). Визначальною категорією іменника виступає категoрія відмінка.

Категорія істот/неістот -- відношення предметності до граматичного поняття живого і неживого.

Одні іменники називають об'єкти живої природи, інші -- неживої. Об'єкти живої природи представлені в мові назвами людей (осіб) і тварин: лаборантка, Світлана, бібліотекар, Корольова, лікар, Георгіївна; птиця, муха, заєць. Назви об'єктів предметності, які пов'язані з граматичним поняттям живого, в морфології утворюють грамему істоти.

Назвами явищ, предметів, понять позначено об'єкти неживої природи: буря, Миколаїв, інститут, вулиця Садова, відродження. Назви об'єктів предметності, пов'язані з граматичним поняттям неживого, становлять грамему неістоти.

Категорія істоти/неістоти в українській мові понятійна. Реальне поняття і граматичне поняття живого/неживого не збігаються. Живими з позиції реальності є всі об'єкти, в яких відбувається обмін речовин: людина, тварини, птахи, комахи, мікроорганізми, рослини. Але з позиції граматичної іменники, що називають об'єкти рослинного світу, не належать до істот.

Отже, є достатні підстави протиставлення істоти/неістоти вважати класифікаційною морфологічною категорією з двома грамемами. В українській мові грамема істоти розширює свою сферу завдяки переносному вживанню назв неістот (лялька, бовдур, тип, вимикач тощо) та їх персоніфікації.

Категорія роду -- відношення між узгоджуваними і узгоджувальними словами.

Кожен іменник належить до певного роду (було літо -- сер. р., тепла весна -- жін. р., світлий день -- чол. р.). Усі узгоджувальні слова за типом відношень традиційно розподіляють на чотири ряди (групи), які умовно називаються чоловічим, жіночим, середнім і парним родом. Тому категорія роду є класифікаційною. Здатність розподілятися на родові групи притаманна іменникам, прикметникам, прикметниковим займенникам, дієприкметникам, дієсловам минулого часу, оскільки вони належать до узгоджуваних. У зв'язку з тим, що флексії множинної форми можуть виражати тільки відмінкові значення, слова у множині на родові групи не поділяються: столи, берези, двері, канікули. Флексії сингулятивної форми виражають і відмінкові, і родові значення, тому в словах форми однини виявляється категорія роду: блакитний -- блакитна -- блакитне, але блакитні (прапори, сукні, озера).

Категорія роду іменника є категорією незалежною, постійною граматичною ознакою, яка маркує предметність, бо не зумовлена іншими словами у реченні. В інших частинах мови категорія роду залежна, словозмінна, оскільки вона зумовлена родовою формою опорного іменника, по відношенню до якого вони в узгоджувальних сполуках є залежними.

Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови. Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на такі групи: чоловічого, жіночого, середнього родів. Окрему групу становить спільний рід іменників.

Рід іменників може виражатися такими способами:

1. Лексичним, тобто словами різних коренів. Цей спосіб властивий назвам тільки людей і тварин (свійських) і відповідає поділові з статтю: чоловік - жінка, бик - корова.

2. Морфологічним, тобто специфічними закінченнями іменників у називному відмінку однини для назв істот і неістот:

а) чоловічий рід має переважно нульове закінчення (олівець, край), а також -а(-я) (суддя, Микола) і -о (Петро);

б) жіночий рід має закінчення -а, -я і нульове: парта, хвиля, любов.

3. Словотворчим - притаманним лише похідним іменникам, коли суфікс утворює:

а) співвідносні іменники (для назв людей і тварин) чоловічого, жіночого і середнього роду: письменник - письменниця, заєць - зайчиха - зайченя;

б) переважно іменники збірні та з абстрактним значенням середнього роду: роззброєння, павутиння, козацтво.

4. Синтаксичним, тобто узгодженням з родовою формою іменника родових форм прикметників, дієприкметників, порядкових числівників, дієслів минулого часу й умовного способу та деяких займенників: чорноокий Слава, дуже загартований забіяка, прийшла б Петрук, другий малолітка, інший сирота [4].

Категорія числа - відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів.

Значення іменникової категорії числа пов'язане з позамовною дійсністю і має номінативний характер. Тому категорія числа іменника граматично незалежна, та разом з тим вона має синтаксичну особливість -- її форма за правилами узгодження вимагає відповідної форми від залежних прикметників і прикметникових займенників і дієслів минулого часу (був наш журнальний стіл -- були наші журнальні столи).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість,утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом . Вони мають значення однини і значення множини і виявляють цеу певній граматичній формі: верстат -- верстати, сівалка -- сівалки. Інші іменники значення числа не мають,тобто їх предметність не пов'язана з кількісним виявом, наприклад: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа.

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини). Традиційно кожний компонент таких рядів вважається не самостійним словом, а корелятивною (співвідносною) словоформою своєї парадигми -- сингулятивної (одиничної) і множинної (плюративної): дорога -- дороги, село -- села, будинок --будинки.

Категорія відмінка -- відношення іменника до інших слів у словосполученні чи реченнях, яке виражається в протиставлених рядах граматичних форм.

Граматичні форми іменника, тотожні за значенням, утворюють ряди, що перебувають між собою у відношенні протиставлення: немає книги, зошита, олівця; пишу братові, сестрі, матері; пишу олівцем, ручкою, крейдою; сидить на дубові, на стільці, на дахові. Вони випливають із синтаксичних зв'язків іменника з іншими словами в реченні чи словосполученні.

Як і категорія числа, категорія відмінка є словозмінною. На відміну від категорії роду і категорії числа в іменника, як і в прикметника, вона залежна з тією різницею, що іменникова категорія відмінка має самостійне відмінкове значення, а прикметникова самостійного відмінкового значення не має.

Категорія відмінка в українській мові становить сім рядів форм, які розрізняються між собою морфологічним значенням і системою закінчень: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний відмінки.

Функція відмінків -- це зв'язок іменника з іншими словами в словосполученні і реченні, а засобом вираження відмінкової функції виступає відмінкове закінчення з прийменником або без нього. Взаємозалежність між відмінковою формою іменника (морфологічне явище) і виявом її в словосполученні чи реченні (синтаксичні одиниці) спричиняє морфолого-синтаксичний характер категорії відмінка, на відміну від категорії роду і числа, які в українській мові мають морфологічний характер.

На відміну від української, іменник в англійській мові характеризується наявністю двох граматичних категорій: 1) категорії числа, що складається з двох чисел - однини та множини; 2) категорії детермінованості (означеності-неозначеності), що виражена артиклями у препозиції [4, с. 8].

Категорія числа представлена в обох зіставних мовах, але не однаково. В англійських іменних частинах мови вона характерна тільки для іменників. Основним способом утворення форм множини в англійській та українській мовах є зовнішня флексія, іноді супроводжувана змінами кореневих приголосних: англ. knife ? knives; укр. друг ? друзі. В англійській мові є декілька іменників, форми яких зберігають залишки англо-саксонської палатальної переголосівки - спосіб формотворення, що зветься внутрішньою флексією: goose?geese; foot?feet; mouse?mice.

Іншою особливістю англійської мови, не властивою українській мові, є запозичення іменників з інших мов разом з іншомовною флексією множини: antenna - antennae, datum ? data, phenomenon ? phenomena, хоч і спостерігається тенденція до витіснення іншомовної флексії споконвічною флексією -s: antenna ? antennas, medium - mediums поряд з antennae та media відповідно. Форми множини без флексії в українській мові мають тільки запозичені іменники, що закінчуються на деякі голосні: укр. колібрі, пончо, кенгуру. А в англійській мові флексії множини позбавлені досить численні навіть одвічно германські іменники: deer, sheep, swine, tneut [3, с. 9].

Відносно категорії роду між українською та англійською мовами розбіжності більш суттєві, ніж у сфері категорій числа і відмінка. Рід є однією з найхарактерніших категорій української мови, у той час як в англійській мові граматична категорія роду відсутня. В українській мові рід як мовна категорія притаманна усім іменникам, за винятком pluralia tantum. Кожен іменник у складі своїх сем, що визначають його граматичну сутність, обов'язково має сему роду - чоловічого, жіночого та середнього. В англійській мові суто граматичні засоби вираження значення роду відсутні. Лише одним суфіксом, що виражає значення жіночого роду є -ess: actor - actress, heir - heiress, lion - lioness, tiger - tigress [3, с. 13-16].

На сьогодні чи не єдиною беззаперечною граматичною категорією іменника в англійській та українській мовах є категорія числа. Обидві мови мають два числа: однину і множину.

За категорією числа в англійській, і українській іменники поділяються на два підкласи: злічувальні та незлічувальні. Перший має протилежність чисел, а другий -- ні. Незлічувальні іменники знову поділяються на ті, що не мають протилежностей у множині, і ті, які не мають протилежностей в однині.

Граматичне явище опозиції, що становить основу категорії числа, легше представити на прикладі англійської мови. Таким чином, англійська іменникова лексема може містити дві опоземи (boy-boys, boy's-boys'). Багато лексем мають лише одну опозиму (table-tables), а багато інших не мають опозим (чорнило, новини). В опозимі boy-boys «одиничність» виражається однією морфемою, а «множинність» позначається морфемою [z], у написанні -s.

В опоземах boy's-boys' обидва члени мають морфеми -'s, -s', але ці морфеми можна розрізнити лише на письмі. У розмовній мові їх форми не відрізняються. Відрізнити їх можна лише по поєднанню: boy's head - boys' heads.

Англійська мова має досить простий спосіб побудови форми множини: вона має лише одне закінчення форми множини - (e)s (з його 3 фонетичними варіантами [s], [z], [tz]), яке додається до основи іменника. Винятків із цього правила небагато: це слабка форма множини типу: children, oxen.

Кілька простих життєвих іменників мають в англійській мові одну й ту саму форму для однини та множини (sheep, deer, and swine). Ось деякі звороти запозичених іменників: Це латинські: curriculum - curricula.

На відміну від англійської, українські числові флексії визначаються групами відмінювання, до яких віднесені іменники. Кожна відміна іменників має інше закінчення і частково за родом іменників.

На відміну від категорії числа, категорія відмінка в сучасній англійській мові завжди була спірною. Деякі граматики знайшли в сучасній англійській мові два відмінки (О. Джесперсон, Б. Роховська, Б. Хаймович), інші знайшли в англійській мові чотири відмінки (Г. Курме, Н. Дойчбейн), а ще інші граматики були схильні бачити в англійській мові п'ять-шість і більше відмінків. Російський граматик Г. Воронцова взагалі не визнавала відмінків в англійській мові, оскільки знак -' розглядала як постпозитивну частку, що виражає володіння.

Більшість англійських іменників вживаються в загальному відмінку. Англійський присвійний відмінок можна підрозділити на залежний присвійний відмінок і незалежний присвійний відмінок. На відміну від англійської українська має дуже складну систему відмінювання іменників.

У протиставлених мовах у вираженні категорії роду не існує ідентичності. Морфологічна категорія роду в українській мові ідентифікується або через окремі звороти додатка, або через флексію кінцевої форми дієслова, що сполучається з іменником.

У сучасній англійській мові подібні гендерні відмінності неможливі. Відсутність морфологічної категорії роду в англійській мові легко довести незмінними атрибутивними додатками до іменників, які мають цю категорію в українській мові.

Прикметник «великий» не виражає лише гендерну відмінність англійських головних іменників «імператор», «героїня» чи «бажання», як це є в українській мові.

Размещено на Allbest.ru