Семантичні групи простих присудків у поезіях А.С. Малишка

студентка II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики

Основною синтаксичною одиницею є речення, яке має найважливішу функцію - комунікативну. Спілкування відбувається тільки завдяки реченням, оскільки вони виражають думку. Визначальною характеристикою речення є предикативність. У двоскладному реченні ця категорія реалізується у двох головних членах речення: підметі й присудку. Зазначені компоненти можна розглядати як з погляду формально-синтаксичного (на основі синтаксичних зв'язків), так із позиції семантико-синтаксичної структури - на основі семантико-синтаксичних відношень. Присудок пов'язується з підметом предикативним зв'язком і є стрижневим компонентом речення.

Мета статті - дослідити семантичні групи простих присудків у поезіях А.С. Малишка зі збірки «Березень».

Завдання:

1. Вивчити погляди науковців на роль присудка у вираженні предикативності.

2. Узагальнити класифікації присудків.

3. Виокремити прості присудки в поезіях А.С. Малишка (збірка «Березень»).

4. Проаналізувати визначені присудки з погляду семантики.

Граматична структура двоскладного речення зорганізується вдома головними членами - підметом і присудком. Семантично достатньо цих компонентів, щоб зміст речення був зрозумілим. Підмет і присудок визначаються відносно один одного, тому всі мовознавці розглядали присудок у нерозривному зв'язку з підметом. Відомо, що Ф. І. Буслаєв визначав присудок з погляду логічного і граматичного. Логічний присудок - це головний член з усіма залежними словами, тобто вся група присудка. Сам присудок передає значення предикативної ознаки в широкому розумінні.

Категорія присудка як головного члена речення пройшла тривалий шлях становлення. Як зазначає О. І. Крижанівська, у текстах давньокиївського періоду зафіксовано всі види простого речення, у тому числі двоскладні, тобто ті, у яких предикативний центр виражений двома головними членами [4, с. 166]. Функціонували такі структурні типи присудків, які виділяються і в сучасній українській мові - прості й складені. Щодо простого присудка, то цікавим є те, що він міг виражатися активним нечленним дієприкметником. Окрім того, говорячи про функцію давального (першого і другого), О. І. Крижанівська спирається на думку О. Безпалька про те, що другий давальний (дієприкметник) має певні ознаки предикативності й наближається за функцією до дієслова-присудка [4, с. 170]. Не дивно, що в українській синтаксичній науці поширені думки про дієприкметник і дієприслівник як другорядні присудки.

Мовознавці єдині в думці, що основною ознакою речення є предикативність. «Предикативність - комплексна синтаксична категорія, що виражає співвіднесеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю» [7, с. 44].

З погляду формально-синтаксичної організації основу речення становлять структурні схеми, що є своєрідним зразком, за яким можна побудувати будь-яке речення. Залежно від синтаксичних зв'язків виділяють компоненти речення, які важливі для визначення типів речення. Основним формально - синтаксичним типом простого речення є двоскладні речення. Найважливішим структурно-семантичним елементом речення є присудок.

«Присудок - головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з підметом» [7, с. 73].

Присудок функціонує у двоскладному реченні, становить разом з підметом предикативний центр. Предикативна основа є необхідним мінімальним складником для існування речення.

На думку Н.Л. Іваницької, ознаками, які диференціюють присудок як компонент формально - граматичної структури речення, є такі: ядерність у системі інших синтаксичних компонентів; заміщення субпозиції головної позиції двоскладного речення, взаємозумовлений зв'язок із підметом, детермінованість підмета з боку синтаксичного часу, способу, особи; об'єм, що визначається сукупністю морфологічних форм вираження; межа, що визначається одним повнозначним словом чи єдністю кількох слів, які в структурі речення становлять семантико-граматичне ціле [3, с. 68]. Дослідниця зазначає, що перші три ознаки є головними, визначальними для присудка як компонента синтаксичної структури двоскладного речення. Вони вказують на відмінність присудка від головного компонента односкладного речення і разом з тим увиразнюють його як компонент речення, відмінний від інших, у тому числі й від підмета у двоскладному реченні.

Обсяг і межа виступають ознаками, які характеризують формально-граматичну природу присудка. Ознаками, які визначають присудок як компонент семантико-граматичний (предикат), є синтаксичне значення дії, стану, ознаки, що конкретизуються лексичним значенням конкретних словоформ. Ці ознаки співвідносять даний компонент речення з позамовною дійсністю. Кожен із варіантів формально - граматичного присудка, незалежно від структури, указує на одне із значень - дію, стан чи ознаку.

Присудком є головний член двоскладного речення, який називає дію, стан або ознаку як предикативну характеристику, приписувану підмету. Присудок пов'язується з підметом зв'язком координації і відповідає на питання: що робить підмет? що з ним робиться? який він є? що він таке?

За структурою розрізняють простий і складений присудки. Деякі вчені, окрім названих, виділяють ще й складний присудок.

Н.Л. Іваницька традиційно виокремлює типи присудків, зазначаючи, що в українській мові субпозиція присудка може реалізуватися в одноелементній структурі - відповідно утворюється одноелементний, чи простий присудок, двохелементній - утворюється двохелементний, чи складений присудок, і трьохелементний - утворюється трьохелементний присудок [3, с. 70].

Простий присудок виражається повнозначним дієсловом в одній із форм дійсного, наказового чи умовного способу. Замість особових дієслів, зазначає мовознавець, позицію присудка можуть реалізувати неузгоджені вигуково-дієслівні форми типу хап, скік, які в тексті одержують значення дієслова минулого часу доконаного виду з відтінком інтенсивності дії. Простими можуть бути лише дієслівні присудки. За основу виділення простих присудків беруть спосіб реалізації дієслівними лексемами їх семантики. Усі дієслова, окрім безособових, як абсолютивної, так і релятивної семантики, можуть реалізувати позицію присудка й утворювати структуру простого, чи одноелементного присудка.

Простий присудок у переважній більшості випадків буває однослівним. Є простим також присудок, виражений: а) дієсловом у складеній формі майбутнього часу: А тепер будемо вечеряти всі разом (В. Собко); б) дієсловом умовного способу: На місці вчительки я б тебе за такий зошит виставила з класу! (О. Донченко); в) дієсловом наказового способу як простої, так і складеної форми: А ти напиши про щось справжнє з життя нашого класу (О. Донченко); Хай потішається парубча (Ю. Бедзик).

Простий дієслівний присудок виражається також:

1) інфінітивом, хоч така форма більше характерна для розмовного мовлення;

2) вигуковою формою дієслова, яка передає коротку, миттєву дію: Заридала Катерина та бух йому в ноги (Т. Шевченко);

3) звуконаслідувальними словами: А чобітки їхні - дзень-дзень (О. Гончар);

4) дієсловом бути в дійсному, умовному чи наказовому способі із значенням «бути в наявності, перебувати»: Був чудовий липневий ранок (М. Коцюбинський); За чверть години вони будуть дома (Ю Бедзик); Ще є в людей такі серця! (А. Малишко); О вісімнадцятій нуль-нуль будь обов «язково вдома;

5) фразеологічними сполученнями: Сьогоднішня 'їхня сварка зводила нанівець ту теплу робочу дружбу (Іван Ле); Він без угаву править теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (О. Гончар);

6) стійкими сполученнями дієслова та іменника, які за значенням відповідають одному слову, типу брати участь, подати команду, взяти напрям і под.: Черниш козирнув і подав команду на п'ятий рейс (О. Гончар); Через кілька хвилин слухняна емка, голосистим гудком привітавши вартового на воротах, вилетіла в поле і взяла напрям на хутір Марцинюки (Ю. Збанацький).

До складу простого дієслівного присудка можуть входити модальні частки як, як не, ну, давай, ніби, наче, мов, немов, начебто, собі, так і, аж: Сонце щойно випливло з-за обрію. Воно ніби залягло на далекій смужці лісу, велике і червоне (Ю. Збанацький);… а дрібнота уже за порогом як кинеться по улицнх, та й давай місити недобитків православних, а ті голосити; Я аж засміявся (Т. Шевченко).

Простий дієслівний присудок іноді ускладнюється. Ускладнені форми простого дієслівного присудка включають:

1) дві однакові повторювані форми одного й того ж дієслова: Ліс густішав і густішав (О. Гончар);

2) дві однакові повторювані форми одного й того ж дієслова з часткою так: А заєць побіг так побіг;

3) два спільнокореневі дієслова, одне у формі інфінітива, а друге в дієвідмінюваній формі, з часткою не: Крові багато проллється, а подолати нас ніхто не здолає (Ю. Збанацький);

4) дві дієслівні форми, одна з яких має ослаблене лексичне значення, типу давайте попрацюємо, взяв та й збудував, знай співає, піду попрацюю і под.: Я б прийшов допоміг (В. Собко);

5) простий дієслівний присудок може ускладнюватись частками було, бувало, давай;

6) ускладнює форму дієслівного простого присудка частка собі, наприклад: Улітку наша річка обміліла, пливе собі ліниво (М. Рильський).

А.П. Загнітко також підтверджує, що «присудок виступає організаційним, композиційним і смисловим центром речення і виражає два значення: 1) конкретне, лексичне (дію суб'єкта, його ознаку, стан, родове поняття тощо); 2) граматичне - віднесеність предмета, що конкретизується, до дійсності. Лексичне і граматичне значення можуть поєднуватися в одній лексемі або поширюватись в інших лексемах…» [2, с. 483]. Семантика присудка надзвичайно важлива в художніх творах.

Поезії зі збірки «Березень» відзначаються продуктивним уживанням простих присудків. Семантика дієслівних лексем надзвичайно різноманітна.

Активно використовуються дієслова із значенням руху, напр.: Я ж бачив учора в саду на алеї Ішла кароока, ішла чорнобрива, - Вони й повернулись від сонця до неї… (5, с. 256); І я промчуся близько-близько (Лиш ніч повіє у лице). (5, с. 265); Де ніч бреде собі до старості, Крізь шум юрби многоязикої, Де ходять хлопці окуляристі, Пізнавши мудрості великої (5, с. 2666).

Дієслова на позначення фізичної дії регулярно спостерігаються у поезіях А.С. Малишка: Як він підійметься густий, Росистий і колючий, Як він похилить колос свій З-під молодої тучі (5, с. 273); Вільхову кору оббива Малесенька пташина, І прокидається трава, І зорі - як шипшина (5, с. 272);… Охрім всіх коней підкував, Підрізав буйні гриви (5, с. 272).

Дієслова можуть передавати семантику мовлення, говоріння: Чотири хлопці за широким плесом Вмивалися на тихому світанку, Втирали піт з чола і гомоніли, Розкотисто сміялись (5, с. 263); Волошка, рута і півонія Зовуть, палаючи одразу (5, с. 265); Про це я вам не оповім, Пожду до урожаю. (5, с. 273); Дуб із дубом встали рядом, Гомоніли древнім ладом. (5, с. 266). Зрідка трапляються дієслівні форми, що порушують морфологічні норми української мови, однак їх уживання стилістично виправдане, оскільки автор у такий спосіб передає просторічне мовлення, як-от: Твій син ще й слова не говоре, Для нього сон - як слова линь (5, с. 265).

Дієслова, що називають процес, позначають певну незакінчену дію, яка мислиться як щось тривале:.Я поїду в далеке місто, Їй коханого привезу (5, с. 262); Воно край неба сіло відпочити, Неначе лісівничий клопітливий. (5, с. 263); Будуть знов казки та небилиці, Розшумляться спогади, мов сад (5, с. 262).

Стан як певна категорія може передаватися в українській мові різними одиницями: словами категорії стану в односкладних безособових реченнях, описовими конструкціями, а також дієсловами на позначення стану. Так, в аналізованих творах поета активно використовуються дієслова із значенням стану, наприклад: Можливо, син тобі насниться, Коханням з смутком пополам. (5, с. 265); І знов пливе ясна блакить За мною, наді мною, Грибною вільгістю пахтить і віє листвиною (5, с. 272); Степ і степ Наснився трактористу (5, с. 273).

Присудки виступають потужним засобом створення слухових образів, наприклад: Хай похрумка заєць трішки, Виспиться як слід (5, с. 267); Ще не шелеснуть явори, Ще зорі сиплються в яри, А вже в мелодії високій тремтить дихання сивих нив (5, с. 258); Буде здаватися: гуси злетілися, Бджоли гудуть і гудуть над гарматами (5, с. 259); Гуси над нею летять і курликають, Грім упада, ударяючи глухо. (5, с. 259); Поїзди гудуть за Ірпінню, За Мостище лине луна… (5, с. 261).

Для поезії важливим засобом упливу на читача є зорові образи, які вимальовують описувану картину, таким чином поглиблюючи й посилюючи враження від твору. Дієслова на позначення зорового сприйняття продуктивно вживаються в поезіях зі збірки «Березень», як-от: В далекім полі тануть журавлі, Як видиво навіки неповторне. (5, с. 262); Рілля парує (5, с. 273); Заблиснув із узбочин Шипшини жар нетлінний (5, с. 257); Синіє сон: синиця Дзвенить: «Сівіто-віто» (5, с. 257); У хлопців очі враз заголубіли, Нашивки заяскріли на петлицях. (5, с. 264).

Проаналізувавши семантичні групи простих присудків у поезіях А.С. Малишка, можемо зробити висновок, що поет вживає лексеми з різноманітними значеннями: зоровими, слуховими, із семантикою стану, мовлення, фізичної дії, процесу, завдяки чому читач може вимальовувати найточніші, найяскравіші картини.

Бібліографія

малишко присудок предикативність семантика

1. Буслаєв Ф.И. Историческая граматика русского языка / Ф.И. Буслаєв. - М.: Учпедгиз, 1959. - 623 с.

2. Загнітко А.П. Теоретична граматика сучасної української мови: Морфологія. Синтаксис / А.П. Загнітко. - Донецьк, 2011. - 991 с.

3. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові / Н.Л. Іваницька. - К., Вища шк., 1986. - 167 с.

4. Крижанівська О. І. Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика / О. І. Крижанівська. - К.: Академія, 2010. - 246 с.

5. Малишко А.С. Твори в п'яти томах: Том 1. Поезії. - К.: Дніпро, 1986. - 429 с.

6. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання / І. І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. - К.: Вища шк., 1994. - 670 с.

7. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: підручник / К.Ф. Шульжук. - К.: Академія, 2004. - 406 с.

Размещено на Allbest.ru