Огляд інфінінтивних речень у системі односкладних конструкцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний медичний університет

ОГЛЯД ІНФІНІТИВНИХ РЕЧЕНЬ У СИСТЕМІ ОДНОСКЛАДНИХ КОНСТРУКЦІЙ

Бурковська О. - кандидат філологічних наук, доцент

кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 1

Анотація

Стаття присвячена проблемі інфінітивних речень у системі односкладних конструкцій. У лінгвоісторіографічному аспекті проаналізовано суперечливі погляди вчених-лінгвістів на синтаксичну форму інфінітивних речень як незалежний тип односкладних речень.

Ключові слова: інфінітив, синтаксичний статус, безособові речення, односкладні речення, модальність.

Аннотация

Бурковская О. - кандидат филологических наук, доцент кафедры языковых и гуманитарных дисциплин № 1 Донецкого национального медицинского университета ОБЗОР ИНФИНИТИВНЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ В СИСТЕМЕ ОДНОСОСТАВНЫХ КОНСТРУКЦИЙ

Статья посвящена проблеме инфинитивных предложений в системе односоставных конструкций. В лингвоисториографическом аспекте были проанализированы спорные взгляды ученых-лингвистов на синтаксическую форму инфинитивных предложений как независимый тип односоставных предложений.

Ключевые слова: инфинитив, синтаксический статус, безличное предложение, односоставные предложения, модальность.

Annotation

Burkovska O. - Candidate of Science (Linguistics), Associate Professor, Department of Philology and Humanities No. 1, Donetsk National Medical University

REVIEW OF INFINITIVE SENTENCES IN THE SYSTEM OF ONE-MEMBER CONSTRUCTIONS

The article is devoted to the problem of infinitive sentences in the system of one-component constructions. In linguistic-historiographical aspect the controversial views of linguistic scholars on the syntactic form of infinitive sentences as an independent type of one-member sentences were analyzed.

Key words: sentence, syntactic status, nominative sentence, titles, intonation.

Постановка проблеми

У сучасному мовознавстві при класифікації односкладних речень виникають об'єктивні труднощі, пов'язані з вибором класифікаційного принципу, причому історія вивчення односкладних речень спричиняє явний висновок про недостатність урахування тільки однієї будь-якої ознаки як основи для розподілу речень на певні групи. Інфінітивні речення в системі односкладних конструкцій являють однотипні структури, що виражають широке коло модальних значень. У науковій думці існують різні підходи до визначення односкладних інфінітивних речень. Ці речення є досить своєрідними, тому їх важко привести до певної структурної схеми.

Аналіз останніх досліджень

Протягом тривалого часу до питання дослідження інфінітивних конструкцій лінгвісти зверталися неодноразово. Вони досліджувалися у студіях Ф. І. Буслаєва, О. О. Потебні, О. О. Шахматова, О. М. Пєшковського, Л. А. Булаховського, Д. М. Овсянико-Куликовського, Є. М. Галкіної-Федорук, В. В. Бабайцевої, Н. К. Перцевої, Є. О. Сєдєльнікова, О. С. Скоблікової, К. А. Тимофєєва, І. О. Молозовенко, О. В. Падучевої, О. Г. Руднєва, В. Л. Георгієвої, З. Д. Попової, А. П. Загнітка та ін., але єдиної думки щодо реченнєвого статусу зазначених конструкцій вчені не дійшли.

Мета пропонованої статті - представити теорії лінгвістів щодо синтаксичної форми інфінітивних конструкцій, як окремого структурно- семантичного типу односкладних речень.

Виклад основного матеріалу дослідження

За свідченням науковців, які працювали над проблемою походження інфінітивних речень, у хронологічному плані інфінітивні речення є найдавнішими поміж інших типів односкладних речень. Вони існують з доісторичних часів, але проблема їхнього виникнення дотепер залишається невирішеною [9, с. 14].

На думку Ф. І. Буслаєва, інфінітив за своєю природою зберіг окремі ознаки іменного походження і тому може виконувати функцію не тільки присудка, але й підмета й додатка [3, с. 264], що спричинило проблему кваліфікації інфінітивних речень як дієслівних чи іменних.

Проте О. О. Потебня з цього приводу зазначає, що «інфінітив тільки був колись іменем, але не залишився ним, говорячи іншими словами, він є іменем в етимологічному та родом дієслова в синтаксичному відношенні» [11, с. 338-340].

Лінгвісти О. М. Пєшковський, Л. А. Булаховський, В. В. Бабайцева, К. Перцева, Є. О. Сєдєльніков, О. С. Скоблікова, К. А. Тимофєєв, О. Молозовенко, О. В. Падучева, Г. П. Арполенко, З. К. Тарланов та інші виділяють інфінітивні речення в окремий структурно-семантичний тип односкладних речень.

О. М. Пєшковський першим інтерпретував інфінітивні речення як самостійний тип речень, у яких інфінітив не сполучається з безособовим дієсловом чи дієсловом-зв'язкою; йому належить термін інфінітивні речення [10, с. 381].

Про інфінітивні речення О. М. Пєшковський зауважував, що в них присудок «зображує діяльність без діяча або діяльність, відірвану від свого діяча», і визначав їх як «речення, у яких підмет усунуто не тільки з мови, але й із думки» [10,с. 382].

При цьому він також відзначав, що в таких реченнях «є норма, і член, що позначає діяча. Член цей - давальний відмінок іменника при інфінітиві, і цей давальний тут треба відрізняти від давального, що залежить від інфінітива в загальному порядку (як мені сказати йому про вас? - при звичайному словопорядку перший давальний - давальний дійової особи, другий - звичайний)» [10, с. 381].

Своє визначення інфінітивних речень дає В. І. Теркулов: «Специфічною синтаксичною особливістю інфінітивних у власному розумінні цього слова речень є вживання в їхньому складі незалежного предикативного інфінітива». «У цьому їхня відмінність від тих односкладних речень, у складі яких є залежний (той, що примикає) інфінітив, наприклад: Ему нужно работать і т. п.» [13, с. 262]. Лінгвісту належить перша ґрунтовна характеристика інфінітивних речень, що стало поштовхом та підґрунтям для багатьох учених, які досліджували проблему інфінітивних та безособових односкладних речень. Дослідник виділяє 3 групи інфінітивних речень:

1. власне інфінітивні речення без частки «би»;

2. власне інфінітивні речення з часткою «би»;

3. дієслівно-інфінітивні речення (з дієсловом «бути») [2, с. 195].

Поділяючи погляди О. М. Пєшковського, К. А. Тимофєєв заперечує «безособовість» інфінітивного речення, але зовсім з іншої позиції. Учений вважає, що немає підстав розглядати інфінітивні речення як безособові, тому що, згідно з його поясненням, у складі присудка інфінітивних речень відсутня безособова форма дієслова. На його думку, «особовість» або «безособовість» інфінітива - насамперед морфологічне поняття, а інфінітив, із морфологічної точки зору, стоїть поза категорією особи [14,с. 14].

Близькою до зазначеної вище є інтерпретація та класифікація інфінітивних односкладних речень як самостійного типу в другому томі Академічної граматики російської мови 1954 року під редакцією В. В. Виноградова та Є. С. Істриної [5, с. 43].

Продовжуючи вчення О. М. Пєшковського про інфінітивні речення як особливий тип односкладних речень, В. В. Виноградов зазначає, що в безособових реченнях модальне значення (необхідності, можливості, неможливості та ін.) реалізується перш за все лексично - безособовим дієсловом або словами категорії стану, до яких належить інфінітив. В інфінітивних реченнях модальність визначається «самою формою інфінітива та інтонацією, а посилюється й диференціюється частками» [4, с. 396-418].

Внесок у розвиток синтаксичної теорії односкладних речень, особливо інфінітивних, здійснили Є. М. Тулапіна та Г. П. Арполенко. На їхню думку, варто всі інфінітивні речення поділити на дві групи: інфінітивні речення з ускладненою основою та інфінітивні речення з неускладненим інфінітивом [9, с. 2; 2, с. 195]. інфінітивний речення односкладний лінгвіст

Досліджуючи лінгвістичні праці О. М. Пєшковського, Г. О. Шевцова та В. В. Бабайцева також розглядають інфінітивні речення як самостійний структурно-семантичний тип [6, с. 537; 1, с. 106].

О. С. Скоблікова цілком справедливо зазначає: «У безособових реченнях умови й можливості здійснення дії оцінюються тільки в принципі, у порядку простої констатації. В інфінітивних реченнях перспектива дії характеризується виявленням активного вольового або емоційного ставлення мовця. Майже завжди вони розкривають діяльний пошук рішень: спонукання до дії, питання з метою з'ясувати доцільність дії або умов її вчинення; екпресивне ствердження її бажаності, доцільності, необхідності, неможливості. У зв'язку з цим інфінітивні речення відрізняються від безособових більшою спеціалізованістю цільового призначення: багато з них вживаються тільки в спонукальному, питальному, розповідному або бажаному (оптативному) значенні. Саме з відмінностями комунікативного призначення пов'язані різновиди інфінітивних речень» [12, с. 24].

До числа інфінітивних Г. О. Золотова відносить речення, підмет яких представлено інфінітивом у поліпредикативному реченні, що містить оцінку названої інфінітивом дії, типу Сидеть здесь глупо (К. Паустовский). До цієї ж групи, виходячи з теоретичних позицій Г. О. Золотової, слід віднести й речення, підмет яких представлено інфінітивом зі значенням дії чи стану, що викликає певний психічний стан суб'єкта, вербалізованого або невербалізованого. Каузальний стан у таких реченнях представлено словами на - о, що містять разом зі станом, й оцінку цього стану, наприклад: Поставить оперу - трудно (К. Паустовский) [7, с. 139].

Ідеї О. С. Скоблікової знайшли своє відображення та подальший розвиток у працях С. Я. Гехтляр та В. І. Казаріної. С. Я. Гехтляр розподіляє всі «безпідметові» речення, присудок яких виражений незалежним інфінітивом, на три модальних типи відповідно до того, що структура одних призначена (в прямому вживанні) для подання модального плану реальності, другий тип, як правило, виражає модальність спонукання. Зміст речень третього типу пов'язаний із гіпотетичною модальністю. В. І. Казаріна виділяє два типи інфінітивних речень з реальною модальністю - розповідні й питальні та речення з ірреальною модальністю, які характеризуються наявністю семи волевиявлення, спонукання до означеної дії або бажаність, переважність дії, що представлена інфінітивом [8, с. 211].

Семи волевиявлення, спонукання формують наказові речення зі значенням категоричного спонукання, активного й «суворого», оформленого у вигляді наказу, заклику, настанови, наприклад: Разойтись! Нечего тут стоять!» - крикнул он на толпу (Л. Толстой) [8, с. 217].

Аналіз праць багатьох видатних лінгвістів дозволяє зробити висновок, що інфінітивні речення слід відносити до окремого структурно-семантичного типу односкладних речень на таких підставах:

1. Відсутності сполучення інфінітива з дієсловом або дієсловом- зв'язкою.

2. Вживання у складі інфінітивних речень незалежного предикативного інфінітива.

3. Модальності, яка визначається формою інфінітива та інтонацією, а посилюється й диференціюється частками.

4. Спеціалізованістю цільового призначення, а саме, вживання в спонукальному, питальному, розповідному та оптативному значенні.

Перспективи подальших розвідок вбачаємо у більш поглибленому дослідженні структур, які є загальновживаними у мові, але викликають неоднозначне відношення у наукових колах.

Література

1. Бабайцева В. В. Односоставные предложения в современном русском языке. Москва: Просвещение, 1968. 160 с.

2. Брицын В. М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. АН УССР. Ин-т языковедения им. А. А. Потебни / отв. ред. Г. П. Ижакевич. Киев: Наук. думка, 1990. 320 с.

3. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка. Москва, 1968. 623 с.

4. Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения. Вопросы грамматического строя. Москва: Изд-во АН СССР, 1955. С. 396-418.

5. Грамматика русского языка / под ред. В. В. Виноградова, Е. С. Истриной. Т. 2. Синтаксис. Часть первая. Москва: АН СССР, 1954. 704 с.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис. Донецьк: ТОВ «ВКФ» «БАО», 2011.992 с.

7. Золотова Г. А. Коммуникативная грамматика русского языка. Москва: Наука, 2004. 544 с.

8. Казарина В. И. Современный русский синтаксис: структурная организация простого предложения: учебное пособие. Елец: ЕГУ им. И. А. Бунина, 2007. 329 с.

9. Маркітантова В. Ю. Дискусійні питання теорії інфінітивних речень в українському мовознавстві. URL: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Npkpnu_fil/2009_18/1_04_Markitantova.pdf

10. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. Москва, 1938. 511 а

11. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Т. 4. Москва: Просвещение, 1977. 406 с.

12. Скобликова Е. С. Современный русский язык: Синтаксис простого предложения. Москва: Просвещение, 1979. 236 с.

13. Теркулов В. І. Композити російської мови в ономасіологічному аспекті: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук: спец. 10.02.02 «Російська мова». Київ, 2008. 38 с.

14. Тимофеев К. А. Инфинитивные предложения в русском языке: автореф. дисс. докт. филол. наук. Благовещенск, 1951. 28 с.

Размещено на Allbest.ru