Семантична організація фразеологізмів з антропонімічним компонентом та їхня роль у системі української фразеології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семантична організація фразеологізмів з антропонімічним компонентом та їхня роль у системі української фразеології

Дишлева Г.В. Національний авіаційний університет

Стаття присвячена дослідженню структурно-семантичних особливостей фразеологізмів з антропонімним компонентом в українській мові. У роботі проаналізовано теоретичні засади вивчення антропофразеологізмів у лінгвістичних розвідках, обґрунтовано основні риси класифікації антропоніма, якими зумовлена типологія фразеологічних одиниць з антропонімним компонентом, здійснено їх семантичну класифікацію, визначено основні характеристики зазначених фразеологізмів, які є основою формування їхніх типів. Загалом, визначено структурно-семантичні особливості фразеологізмів з антропонімним компонентом української мови як виразників аксіологічних характеристик, а також доведено, що антропонімічний компонент є основним складником антропофразеологізму, його ядром, яке визначає всю сутність фразеологічної одиниці цього типу. Зазначені положення дозволяють зробити висновок про антропоцентричність фразеологічної семантики: фразеологія покриває переважно ті ділянки дійсності, які безпосередньо пов'язані з людиною, з її баченням, оцінкою реалій, з характеристикою психологічних особливостей особистості - пізнавальних процесів, емоційно-вольової сторони діяльності, індивідуально-типологічних ознак особистості.

Ключові слова: фразеологічна одиниця, фразеологічний антропонім, моно- та полісемантичність фразеологізмів, структурно-семантичні особливості, інтенсивність стереотипізації, асоціативно-понятійні групи.

Semantic organization of phraseologies withanthroponymic component and their rolein the system of ukrainian phraseology

Dyshleva G.V. National Aviation University

Introduction. The human being in his speech activity does not only inform about the world, but also expresses his attitude toward it. One of the signs of expressiveness of the speaker's opinion, the level of language proficiency is, in particular, the use of phraseological units.

Interest in the manifestation of the “human factor” in language includes the interest in the image of the human being as an integral part of the linguistic picture of the world, as well as in verbalization, linguistic conceptualisation of different sides and levels of the human personality. That is why it is necessary and important to analyze phraseologisms with an anthroponymic component, as well as to study the question of mono- and polysemanticity of these units.

The purpose of the study is to determine the structural-semantic peculiarities of phraseologisms with the anthroponymic component of the Ukrainian language as expressers of axiological characteristics.

Methods. To solve these tasks and based on cognitive-pragmatic and structural approaches in the work a descriptive method and a component analysis of the values of phraseological units and their components are used in this investigation.

Results. The theoretical principles of studying anthropophrasologisms in linguistic intelligence are analyzed in the paper, the basic features of anthroponym classification which determine the typology of phraseological units with an anthroponymic component are defined, their semantic classification and basic characteristics are given.

Conclusion. The presented classification of phraseological units with an anthroponymic component cannot claim to exhaustively solve the problem of typology the semantic meanings of mentioned phraseologisms, but it offers one of its variants. In further scientific developments it is necessary to investigate the properties of anthroponymic components as parts of phraseologisms, their role in phrase formation, determine the main characteristics of these phraseologisms, elucidate the ethnic peculiarities of expression semantics the anthroponymic component in phraseology of the Ukrainian language, as well as the characteristics of the mechanism to show the character's features, physical characteristics etc. using an anthroponymic component of phraseologisms.

Keywords: phraseological unit, phraseological anthroponym, mono- and polysemantic phraseologisms, structural-semantic peculiarities, intensity of stereotyping, associative-conceptual groups.

антропонім лінгвістичний фразеологізм семантичний

Формулювання проблеми та її актуальність. Людина у своїй мовленнєвій діяльності не тільки інформує про навколишній світ, а й висловлює при цьому своє ставлення до нього. Однією з ознак виразності думки мовця, рівня володіння мовним багатством є, зокрема, уживання фразеологічних одиниць.

Утворення фразеологічних одиниць, їх поява - це живий і постійний процес, викликаний самою потребою людського спілкування. Процес розуміння й аналізу фразеологічного складу мови - це шлях до пізнання ментальності народу, його уявлень про світ і сприйняття себе в цьому світі.

Інтерес до вияву “людського чинника” в мові містить зацікавленість образом людини як складником мовної картини світу, і вербалізацією, мовною концептуалізацією різних сторін і рівнів людської особистості. Саме тому необхідним та важливим є аналіз фразеологізмів з антропонімним компонентом, а також дослідження питання моно- та полісемантичності цих одиниць.

Аналіз досліджень та публікацій. В українській лінгвістиці фразеологічні одиниці з антропонімним компонентом ще не були об'єктом спеціального системного дослідження, хоча окремі аспекти їхньої будови та функціонування розглянуто в працях Л.Г. Авксентьєва, М.Ф. Алефіренка, Н.Д. Бабич, М.Т Демського, С.Я. Єрмоленко, Л.Г. Скрипник, Г.М. Удовиченка, В.Д. Ужченка та ін. Антропоцентричний принцип організації мови зумовлює те, що в центрі цих мовознавчих досліджень перебуває людина, відбір і оцінка нею найрізноманітніших реалій та оцінка самої людини. Такий принцип сучасної лінгвістичниої парадигми в теоретичному мовознавстві останніх десятиліть виявляються у зміщенні дослідницьких акцентів у бік пізнання людини - такою, якою вона постає, відображаючись у дзеркалі мови. Однак, як зауважує відомий дослідник О.І. Дзира, “.. .українська антропоніміка досліджується ще досить нерівномірно, причому не тільки щодо різних синхронних зрізів і територіальних виявів, але й у плані вивчення всієї антропонімічної дійсності” (27, с. 13). Це заважає однозначно класифікувати елементи антропофразеофонду, визначити його місце у фразеологічній системі та обсяг, поняття фразеологічної одиниці з антропонімним компонентом.

Протягом останніх років значно зросла кількість наукових розвідок, зокрема вагомий внесок у розвиток досліджень фразеоантропонімів зробили О.С. Брайченко, І.Д. Скорук, С.В. Глущик, Л.О. Белей, І.Д. Фаріон, Н.І. Рульова, Л.О. Кравченко, С.М. Медвідь-Пахомова та багато інших. Проте у всіх цих дослідженнях розглядалися особові імена, імена по батькові, прізвища та прізвиська людини або їх окремі характеристики. На нашу думку, дослідження всього фонду антропоніміки відбувалося з акцентом саме на антропонім як на “онім”, що уособлює власне ім'я людини, отже, значний масив фразеологізмів з антропонімним компонентом лишався поза увагою мовознавців. Однак до цих одиниць варто зараховувати також і антропофразеологізми, які будь-яким чином стосуються життя і діяльності людини в усіх їх виявах, зокрема на позначення віку людини, її соціального стану, психологічних характеристик, ментальних особливостей, професійних якостей тощо.

Мета дослідження полягає у визначенні структурно-семантичних особливостей фразеологізмів з антропонімним компонентом української мови як виразників аксіологічних характеристик.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) проаналізувати теоретичні засади вивчення антропофразеологізмів у лінгвістичних розвідках;

2) обґрунтувати основні риси класифікації антропоніма, якими зумовлена типологія фразеологічних одиниць з антропонімним компонентом;

3) визначити основні характеристики зазначених фразеологізмів, які є основою формування їхніх типів.

Серед усього фразеологічного матеріалу фразеологізми з антропонімним компонентом якнайкраще відображають менталітет народів з різними національно-культурними традиціями, допомагають виявити особливості, пов'язані зі специфікою сприйняття, пізнання і інтерпретації дійсності, характером її відображення і членування світу в тій чи тій мовній картині світу. Антропонімний компонент у їхньому складі, несучи в собі символьні значення, що виникли впродовж століть у результаті складних культурних і суспільно-економічних умов, визначає семантику фразеологічних одиниць, виконує основну фразеоутворювальну роль, продукує поняття фразеологічної одиниці з антропонімним компонентом та закономірності формування її типів.

Фразеологічні одиниці з антропонімним компонентом визначають основні характеристики людини як індивіда, її місце і роль у суспільстві, характеризують взаємодію і взаємовплив особистості та соціуму, що є засадничою основою формування їхніх типів за ознаками поведінки людини, фізичних і ментальних характеристик, соціального стану, психологічних виявів, родинних стосунків, професійних особливостей тощо.

Антропонімний компонент є основним складником антропофразеологізму, його ядром, яке визначає всю сутність фразеологічної одиниці цього типу.

Перші спроби витлумачення деяких власних імен знаходимо вже в писемних пам'ятках Київської Русі, зокрема ще в літописі Нестора-літописця у XII ст. Це були надто спрощені пояснення етнічних назв слов'ян, окремих територіальних і особових назв. Словником, у якому Памва Беринда вперше на історико-пізнавальному ґрунті намагався виявити джерела походження власних імен людей, був “Лексіконь славеноросскій и именъ тлькованіє” (1627).

На початку ХІХ ст. київський митрополит Євген Болховітінов збирає власні імена людей, опрацьовує їх і в 1813 р. видає працю “О личных собственных именах у Славянорусов”, у 30-х роках ХІХ ст. збирає власні імена для свого “Словника української мови” П.П. Білецький-Носенко, виходять статті Г.П. Галагана, А.І. Степовича, В.М. Яструбова.

Початок наукового вивчення слов'янської антропоніміки прийнято пов'язувати з працею Ф. Міклошевича “Die Bildung der slavischen personennamen” (1860), у якій учений розглядає процес творення слов'янських особових назв. Саме на другу половину ХІХ - поч. ХХ ст. припадають перші дослідження з української антропоніміки. Першим запропонував чітку і своєрідну класифікацію українських власних назв прізвищевого типу В.Ю. Охрімович у статті “Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних”, перший розділ якої має назву “Про сільські прозвища”. Основоположними працями для української науки є роботи І. Я. Франка, який уперше в українському мовознавстві вказав на історичну зумовленість виникнення й функціонування прізвищ і запропонував свою класифікаційну схему. Б.Д. Грінченко зібрав власні народні імена та їхні діалектні форми і в 1909 р. видав невеликий словник “Крестные имена людей”, а також словник української мови. У 1926 р. М.І. Корнилович у праці “Огляд народних родових прізвищ на Холмщині і Підляшші” висвітлює шляхи і джерела творення прізвищ, їх еволюцію в історичній перспективі. У 1930-х роках І. Огієнко уклав словник українських імен в літературній формі.

Справжнє пожвавлення наукового інтересу до вивчення українських власних імен у лінгвістичному плані спостерігається після публікацій ґрунтовних досліджень Л.Л. Гумецької, присвячених історичному словотворенню українських антропонімів XIV - XV ст. (1958), та О.Б. Ткаченка, який на основі лінгвогеографічного методу дійшов висновку щодо виникнення і поширення деяких прізвищ (1958).

Чимало праць, написаних протягом 1960-1980-х років, присвячено дослідженню власних особових імен українців. З українських пам'яток писемності ХVII-ХVIII ст. вивчали прізвищеві назви А.М. Залеський (1964), А.О. Свашенко (1965), В.Ю. Франчук (1965). Базовими є роботи російських учених В.А. Ніконова, С.І. Зініна, В.Д. Михайлова, О.В. Суперанської, Л.М. Щетиніна, Л.В. Успенського тощо.

Окремо слід відзначити монографію М.Л. Худаша “З історії української антропонімії” (1977), у якій розглянуто цілий комплекс антропонімічних проблем, насамперед розв'язано загальнотеоретичні, екстралінгвальні та джерелознавчі питання української антропоніміки. Відомий дослідник О.І. Дзира зауважив (2013), що низку вагомих праць з теоретичних і практичних питань антропоніміки підготував П.П. Чучка, зокрема “Антропонімію Закарпаття”, де зібрано й описано імена та прізвища, що побутують на Закарпатті (1969). Пізніше він продовжив вивчення власних імен у дослідженні “Антропонімія як засіб етнічної ідентифікації людності” (1988).

Упродовж останніх років власні особові імена з погляду їх функціонування у складі багатолексемних найменувань розглянула С.М. Медвідь-Пахомова (2003). Окремим аспектам антропоніміки присвячено розвідки І.В. Єфименко (2003) та С.О. Вербича (2010).

Л.О. Кравченко продовжила вивчення власних назв і подала ґрунтовну їх класифікацію (2014), О.М. Горенко визначила специфіку українських антропонімів, зіставляюючи власні імена та їх літературні аналоги (2007), О. М. Алексєєва охарактеризувала вплив історичних, соціальних, культурних та лінгвальних факторів на розвиток сучасної антропонімічної системи України (2014). Проте всі ці дослідження стосувалися тільки особових імен, імен по батькові, прізвищ та прізвиськ людини. Закономірно, що коло фразеологізмів з антропонімним компонентом значно звужувалося, зводячись лише до власних назв.

Незаперечним є факт, що фразеологізми відображають у своїй більшості людину. У центрі мовотворчості перебуває людина, відбір і оцінка нею найрізноманітніших реалій та оцінка самої людини. Домінанта антропоцентризму у фразеології відчутна в характеристиці людини, а також у виборі нею сфер діяльності.

Вибір об'єкта опису, пов'язаного з людиною, характерний для багатьох вчених. Зокрема В.Д. Калашник досліджував естетичний аспект фразеологізмів з антропонімним компонентом (2011), О.Г. Сошко подала моделі фразеологізмів щодо внутрішніх характеристик людини (2013), Д.С. Чепок дослідила семантику фразеологічних одиниць на позначення почуттів (2013). Однак, хоча ці праці були ґрунтовними у плані вивчення значимих характеристик індивіда, стосувалися вони лише окремих виявів людської особистості.

Важливими для відображення сфер, у центрі яких перебуває людина, були виокремлення й дослідження у фразеології тематичного поля “Людина” (Н.Д. Коваленко, Ю.Ф. Прадід, Л.І. Арсеньєв та інші). Так, структуру й семантику фразеологічного поля емоцій та емоційного і психічного стану досліджували А.М. Емірова, І.В. Кашина, Є.М. Покровська, Н.В. Ляшенко.

Р.І. Яранцев класифікував близько 800 російських фразеологічних одиниць, розташувавши їх у 47 тематичних розділах, які входять до трьох частин. Дві з них - “Емоції людини”, “Властивості і якості людини” - найтісніше пов'язані з антропологічним принципом сучасної фразеології. Н. Д. Коваленко, поставивши за мету здійснити “ідеографічний опис фраземіки західно-подільських говірок”, предметом усього дослідження обрала 10 фразеологічно- семантичних полів на позначення явищ, ознак і процесів, “пов'язаних із життям та діяльністю людини”, як-от: “Фізичний стан людини”, “Положення тіла в просторі”, “Розумова діяльність людини”, “Мовленнєва діяльність людини”, “Психічний стан людини”, “Суспільна поведінка людини”, “Трудова діяльність”, “Соціальний стан”, “Характеристика людини”, “Стосунки між людьми” і дійшла висновку, що ідеографічний аналіз фраземіки говірок Західного Поділля засвідчив чітко виражений антропоцентричний характер. Фразеологізми української мови з компонентом “душа” проаналізовані в дисертації О.П. Каракуці. Здійснюючи ідеографічну характеристику вказаних фразеологічних одиниць, авторка описує структуру дев'яти груп фразеологізмів, серед яких визначає групи на позначення життєдіяльності людини; фізичного стану людини; явищ, пов'язаних з кінцем біологічного існування людини; процесу харчування; суспільної діяльності індивіда. У кінцевому підсумку вони різнобічно фокусують людину в багатьох її інтелектуально-моральних та характеристично-емоційних виявах.

О.О. Потебня (1993) наголошував, що “...зміст народної поезії становить не природа, а людина, тобто те, що є найважливішого у світі для людини” (с. 188). Мова “наскрізь антропоцентрична”. Присутність людини відчутна на всьому просторі мови, але найвиразніше, мабуть, помітна саме в лексиці, особливо у фразеології, адже ідіома не тільки і не стільки називає предмет, скільки зображує його багатоаспектно, з усією різноманітністю конототивних нюансів. Об'єктивація у фразеологізмі почуттів, думок, настроїв, уявлень, внутрішніх переживань виходить на передній план, вибудовує безкінечність фразеоструктур, мікроструктур, пронизує не тільки поверхневий рівень духовного життя людини, а й проникає в глибину сенсорних відчуттів, вибудовує її менталітет і прагматичне поле. Фразеотворча система стає виявом глибинної діяльності руху, активізуючи попередній досвід людини. Як зазначає В.Д. Ужченко (2007), твердження, що понад 95 % фразеологічних одиниць так чи інакше пов'язані з людиною, стало мало не хрестоматійним. Розподіляючи фразеологічні одиниці гуцульських говірок між двома тематичними полями, М.В. Олійник доходить висновку, що фразеологізми тематичного поля “Людина” становлять 92,8 %, фразеологізми “Сприйняття навколишнього світу” - 7,2 %.

Велику кількість фразеологізмів першої групи автор пояснює “тісними контактами людини з природою”, проте й друге семантичне поле характеризує поле “Людина”, оскільки сприйняття навколишнього світу може здійснюватися лише людиною. На матеріалі болгарської мови Н.А. Смолякова описала тему “Людина, характерні риси особистості, становище людини в суспільстві”, яка ґрунтується на розумінні людини як осердя всіх процесів сенсоутворення. Однак, незважаючи на багатогранність дослідження фразеологічних одиниць, які різнобічно характеризують людину, необхідно зауважити, що більшість цих фразеологізмів не мають у своєму складі антропонімного компонента. Відсутність ґрунтовних досліджень у цьому напрямі уможливлює всебічне вивчення та докладну класифікацію фразеологічних одиниць з антропонімним компонентом.

Загальноприйнятої класифікації фразеологічних одиниць з антропонімним компонентом немає, що об'єктивно визначається метою і завданнями дослідження. Ураховуючи значні напрацювання в галузі вивчення походження і семантики фразеологізмів, можна зробити висновок про різні підходи до виокремлення груп: логіко-семантичний, семантико-граматичний, функціональний, генетичний, структурний, морфологічний та інші. У нашому дослідженні з опертям на логіко-семантичний підхід основою для виокремлення фразеологічних одиниць стали такі критерії: значення слів-компонентів та співвіднесеність фразеологізмів із фактами дійсності. Значення кожної фразеологічної одиниці з'ясовувалося за її тлумаченням у фразеологічних словниках української мови (Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В. М. Білоноженко та ін. К.: Наук. думка, 2008; Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови: в 2 т., 1984) та виявом значень у конкретних фразеологічних структурах. У результаті систематизації фразеологічних одиниць за названими критеріями було виділено такі групи (через великий обсяг фразеологічних одиниць та значну кількість підгруп в окремих групах класифікація подається скорочено):

I. Власні назви

Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці (на печі печуть, а на лавці січуть) - Коли підходить до нього пані. “Чому ти, - питає, - чоловіче, озираєшся?" - “Та шукаю, - каже, - своєї Долі". - “Навіщо вона тобі?" - “Як навіщо? Он братова Доля слугує йому, а моєї нема. Мені, як тому Савці, нема долі ні на печі, ні на лавці" (Г. Булашев).

II. Міфологічні назви

авгієві стайні, авгієві стойла, стайня Авгіова - Цікавий знати, чи довго б у них стало охоти чистити такі авгієві стойла, які вони щодня роблять в редакції при помочі того, що вогні звуть “рукописями"(Леся Українка).

III. Назви античного походження

гомеричний сміх, гомеричний регіт - Максим і Марко Баніт були невтомні. Вони ще влаштували комічний бокс, який викликав новий вибух гомеричного реготу (Д. Ткач).

IV. Назви біблійного походження

Адамові діти - Схаменіться: Усі на сім світі - І царята, і старчата - Адамові діти (Т. Шевченко).

V. Демонологічні назви

біс вселився (поселився) - Та коли переступили поріг готелика,... знов поселився в Тетяну Василівну біс незгоди (П. Загребельний).

VI. Назви на позначення світу людини та її місця у світі 1. зовнішній вигляд, вік, фізичні дані, фізіологічний стан викапаний батько, вилитий батько - Викапаний батько, мовив з легкою осмутою в голосі. - Отако, а!.. Тридцять років нема Платона! І ось син його (Ю. Бедзик).

2. внутрішній світ людини

без царя в голові, нема царя в голові - Хай тільки пан обдере... Я йому такого пущу півня! - грізно каже Чіпка. Дід аж не стямився. - Що це ти кажеш, сину? Чи ти не маєш Бога в животі, а царя в голові? (Панас Мирний).

3. родинні зв'язки, сімейний стан, доля людини батьки і діти - Вони старі - “Батьки і діти ", Як відомо, відвічна драма, Донька хотіла б в світ летіти, Так з хати не пускає мама. (Б. Лепкий)

4. соціально-правовий стан, професійна характеристика вільний козак - Колись хотілося, а нині волів би бачити Дмитра відважним січовиком, не чиїмось там слугою, а вільним козаком, підвладним тільки своїй совісті (Я. Стецюк).

5. ставлення до людей, стосунки між людьми та між людиною і природою для милого друга і коня з плуга - Хто матусю поховає - спис тому вручаю я, Хто дружині дасть притулок - хай бере мого коня. Не бродяга я безрідний, а для друга милого і коня із плуга (В. Мисик).

6. оцінка поведінки або результату діяльності людини, характеристика ділових якостей людини