Лінгвокультурний український компонент у польському поетичному тексті (на матеріалі творів Лева Венглинського)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОМПОНЕНТ У ПОЛЬСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ЛЕВА ВЕНГЛІНСЬКОГО)

Н.М. Совтис, Н.А. Адах

Анотація

Стаття присвячена поетичній спадщині Л. Венглінського - двомовного поета українсько-польського помежів'я - своєрідного лінгвокультурного явища, де відбувалося формування певного типу спільноти, яка стає носієм цілої низки універсальних цінностей, серед яких виділяємо потенційну наявність людей з подвійною мовною, культурною, етнічною належністю, які вільно почувалися в межах двох або трьох культур.

Основна мета статті - з'ясувати роль українських елементів у літературних творах Л. Венглінського, написаних польською мовою, та обґрунтувати, що українізми є невід'ємною частиною подвійної мовної та етнічної ідентичності українсько-польського поета. У статті розглянуто вплив української мови на лексичну систему літературних творів автора. Серед українізмів переважають власне українські лексеми, загальнослов'янські, активізовані в польській мові під впливом української. Серед українських лексичних запозичень у поетичних текстах виділено лінгвокультуреми як засоби презентації індивідуальної культури мовної особистості автора, а також як носія національної лінгвокультури. З'ясовано, що зафіксовані лінгвокультуреми є вербалізаторами культурних знань, виконують кумулятивну та етнокультурологічну функції. Літературні твори Л. Венглінського, написані польською мовою, наповнені унікальним синтезом українських і польських культурних елементів, що дає підстави трактувати його ідентичність як "збірну" та кваліфікувати автора як поета двох народів. Це також слугує підтвердженням активного зацікавлення українськими темами, традиціями в польській літературі ХІХ ст і є своєрідним свідченням полікультурного характеру українсько-польського помежів'я того часу. Перспективи дослідження вбачаємо в порівняльному вивченні лінгвокультурного польського компонента в українських поетичних збірках. венглинський польський мова лексичний

Ключові слова: лінгвокультурема, українізм, помежів'я, білінгвізм, українсько-польські контакти.

Annotation

LINGUOCULTURAL UKRAINIAN COMPONENT IN POLISH POETIC TEXT (BASED ON WORKS BY LEV VENHLINSKII)

N. M. Sovtys, N. A. Adakh

The article is focused on Lev Venhlinskii's poetic heritage. L. Venhlinskii is a bilingual poet of Ukrainian-Polish frontier zone. It is a specific linguocultural phenomenon, where a certain type of community was formed, which becomes a carrier of various universal values among which a potential presence of people with dual linguistic, cultural, ethnic identity who felt freely within two or three cultures is distinguished.

The main aim of the article is to clarify the role of Ukrainian components in L.Venhlinskii's literary works written in Polish and to prove that Ukrainian components are an indispensable part of bilingual and ethnic identity of the Ukrainian-Polish poet. The article examines the impact of writer's Ukrainian identity on the lexical system of L.Venhlinskii's literary works. Ukrainian lexical borrowings in L.Venhlinskii's poetic texts were analyzed and it can be stated that linguoculturemes represent the writer's individual culture and language identity as well as his national linguoculture. The analysis enables us to draw a conclusion that linguoculturemes verbalise cultural knowledge and thus fulfill cumulative and ethnocultural functions.

Venhlinskii's Polish literary works are filled with the unique synthesis of Ukrainian and Polish cultural elements, which makes it possible to assert that his identity is "unified" within two cultures and he becomes a poet of two nations. It also serves as a confirmation of the active interest in Ukrainian topics and traditions in Polish literature of the 19^th century. It is a peculiar evidence of the multicultural character of the Ukrainian-Polish border of that time. We see the prospects of the research in the comparative study of the linguocultural Polish component in Ukrainian poetic collections.

Key words: linguocultureme, Ukrainism, frontier, bilingualism, Ukrainian-Polish language contacts.

Постановка наукової проблеми

Тривала історія українсько-польських взаємозв'язків неодноразово була предметом наукових дискусій. Особливу зацікавленість викликає мовотворчість письменників

українсько-польського помежів'я, яке стало носієм низки універсальних цінностей. Серед останніх виділяємо декілька основних - потенційну наявність людей із подвійною мовною та культурною ідентичністю, які вільно почували себе в межах кількох культур, а також особливу цінність "приватної" батьківщини. Для А. Мальчевського, С. Гощинського, Б. Залеського, З. Фіша, М. Грабовського, Ю. Словацького, Т. Заборовського та багатьох інших письменників такою батьківщиною із сакральним змістом стали Полісся, Волинь, Галичина, Поділля.

Наше дослідження присвячене творчості Лева Венглінського (18271905), який народився в м. Журавно (Україна) і тривалий час проживав у Польщі. Поетичні твори, написані українською та польською мовах, відображають не лише певний стан розвитку обох мов у ХІХ столітті, але й феномен полілінгвальної свідомості літературних текстів. Поет вільно володів обома мовами, які добре знав із дитинства, тому визначити, яка мова була для нього рідною, досить складно. У цьому аспекті білінгвізм поета, на нашу думку, варто розглядати як різновид "синкретизму" пограничної художньої свідомості, яка надає додаткового змісту та виходить за межі етнонаціонального українського або польського наповнення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В україністиці ім'я Лева Венглінського стало відоме завдяки літературознавчим студіям Р. Радишевського, який популяризував його творчість у контексті представників "української школи” в польській літературі [3]. На думку М. Москаленка, Л. Венглінський і як поет, і як перекладач польської, чеської, словацької, сербської, литовської, німецької, французької поезії належить до авторів, які зробили відчутний внесок у розвиток української та польської літератури середини XIX ст. [2: 189].

Порівняльний лінгвістичний аналіз його двомовної спадщини здійснила Н. Совтис [4].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми

Поетичну діяльність Л. Венглінський розпочав із видання українською мовою збірки в трьох томах "Nowyi poezyi matoruskii t.j. pisny, dumy, dumki, chory, tanci, ballady etc. W czystom jazyci Czerwono-Rusyniw, wedla zytia, zwyczajiw ich obyczaiw narodnych" [12], яку написав латиницею для популяризації української теми в європейському літературному просторі. Гостра критика використання латинського алфавіту з боку українських культурних діячів спровокувала творчу перерву майже у двадцять років та видання близько п'ятнадцяти збірок і циклів поезій польською мовою. Можливо, лінгвістичний чинник теж відіграв роль у виборі польської мови, яка на той час мала більш сформовані норми й достатній для написання творів високого стилю лексичний склад порівняно з української мовою другої половини ХІХ століття, адже польською написані збірки на історичну, соціально-політичну, філософську тематику, а українською мовою - твори ліричного характеру, які сам автор називає піснями. Варто пам'ятати, що в основі поетичної творчості лежить не лише вигаданий світ, який виник під впливом творчої уяви, але й мова, якою творить письменник, а також культура, власна історико-літературна пам'ять, що допомагає по-новому розкрити образ автора та його біографію. Саме тому, на нашу думку, важливо окреслити значущість українського чинника, який, хоч і не є домінувальним, але залишається невід'ємним маркером у польськомовній творчості.

Метою нашого дослідження є з'ясування ролі українського компоненту в польськомовних творах як невід'ємного елементу подвійної мовної та етнічної українсько- польської ідентичності автора. Для досягнення мети застосовано такі методи: описовий, порівняльно - історичний, етимологічний.

Для виявлення особливої національної ментальності та "картини світу" двомовного поета особливо важливо серед українських лексичних запозичень у поетичних текстах виділити лінгвокультуреми як засоби презентації індивідуальної та національної лінгвокультури, адже мовна особистість невід'ємна від мовних традицій і новаторства, мовної картини світу, знання основних концептів та символів національної культури.

Лінгвокультуремою називаємо стійку, відтворювану в лінгвоетнічному соціумі мовну одиницю, яка відображає культурний досвід поколінь і національні цінності суспільства. З цього погляду вона є надбанням і скарбом нації.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Аналіз чотирьох польськомовних збірок ("Echo z za Tatr i Karpat", "Echo z ziemi lez i krwi i parallela historyczna", "Piesni od znoju i z boju", "Plewa i Ziarno") підтверджує відчутний вплив української мови на всіх мовних рівнях [4: 160]. Наприклад, у системі вокалізму та консонантизму засвідчуємо непослідовність використання ф/o/u; коливання в опозиції І та l; відсутність чіткого розрізнення h, ch, g. У граматичній системі відзначаємо додавання відповідного займенника до форм 1 і 2 особи дієслів, непослідовність вибору закінчення в чоловічо- особистих формах називного відмінка множини тощо. Спостерігаємо також відсутність узгодження в роді підмета й присудка, що відбувається, як правило, у формі множини минулого часу: "I czemuz tych skinien nie sluchaly Czechy?" [14: 68]; використання конструкцій, де займенник siз стоїть у позиції після дієслова, інколи в кінці речення, що пояснюємо римуванням: "Lecz wiek osiemnasty coraz gorzej wrozy, Ze, co bron nie zdola - w niedalekim czasie Podstзpem, intryg^, zdrad^ zrobic da siз" [14: 87]. На увагу також заслуговує використання значної кількості зменшувально-пестливої лексики, але прикладів із виразними українськими формальними визначниками, як, наприклад, суфікс -enk, фіксуємо небагато: pomalenku, niemalenki.

Серед українських запозичень більшість походить зі спільного слов'янського джерела, ці слова набули активності під впливом української мови: balamucic, hulac, hozy, halas, holota, hultaj, siolo та ін., а також запозичення зі східних мов, для яких українська була посередником: bachmat, bohater, chata, horda, kajdany, jar, kurhan, sahajdak і т.д. [4: 175-179]. Загалом у творах виявлено понад 120 лексичних запозичень з української мови.

До мовних одиниць, у семантиці яких містяться ціннісні орієнтації та соціально-історичний досвід українського народу, відносимо: степ "великий рівнинний простір': "Karawanз para ci^gnie w lot skwapliwy przez puszcze i stepy, przez bory i niwy" [14: 222]. Походження укр. степ докладно не з'ясоване: припускається сх.-сл. *сьтепь, яке зближується зі словами топот, топтать, і далі реконструюється його первісне значення як витоптане місце [1: 5: 409]. У польській мові стало відомим із XVIII ст., особливого поширення набуло в ХІХ ст. у творчості письменників-романтиків [6: 53]. Для українців степ означав завжди більше, ніж географічне поняття, - це рідний край, батьківщина, і саме в поезіях Л. Венглінського спостерігаємо символічні, як і для усної народної творчості, значення: степ - безмежність, рідна земля, батьківщина, вище втілення безмежності землі: "Gdzie kres tйj rowni? Kresu tu niйma, Niйma, choc siзgaj jak chcesz oczyma" [11: 74], "Step i tylko step, i nic procz stepu" [10: 73], "Step rodzinnym jego gmachem!" [10: 56].

У творах Л. Венглінського образ сільської хати набуває вищого та духовного змісту, трансформуючись у символ "малої батьківщини", "отчого порогу": "Do miejsc swych ojczystych, do dworow czy chat" [14: 253], стає символом Всесвіту, рідної землі, безперервності роду, тепла, затишку, материнської любові, захисту: "Moim swiatem kraniec wioski, Gdzie m^ chatз dzwiga brzeg" [13: 99], "Kazdy w chacie swojйj na cieplйj pierzynie o szczзsciu swйm roi" [13: 203]. Укр. хата запозичене з пізньоскіфсько- сарматського *хаta (ір. kata 'комора") [1: 6: 161] зафіксоване в польській мові XVI - XVII ст. зі значенням "бідна халупа" [5: 67], лише в XIX - XX ст. поширюється значення "невеликий сільський будинок" [7: 1: 273].

До символічних лінгвокультурем відносимо гідронім Дніпро, який став символом України: "A Dniepr niby Dunaj, cos w porohach szumi, Szumi o przeszlosci, a lud go rozumiй...O wianku, kurhanku... i o wieczornicach" [11: 65]. Починаючи з "Повісті временних літ", річка Дніпро описана в багатьох фольклорних, художніх прозових та поетичних творах різної тематики та різних часів. Як символ релігійного вибору та історичної долі річка неодноразово згадується в легендах про святого апостола Андрія та хрещення Русі, у старовинних переказах, думах, під час українського відродження ХІХ ст. Дніпро стає живою національною святинею, яку шанують і донині. Невід'ємним феноменом Дніпра, про який пише поет, є його пороги "підвищення дна, що порушує спокійну течію річки'. Укр. пороги виводиться з псл. *porgb [1: 4: 522]. Автор зберігає в онімі повноголосся - oro- (пор. пол. progi).

У зазначеному вище уривку з поезії засвідчуємо ще одне запозичення з української мови - kurhan "земляний насип над могилою, пізніше козацькою могилою'. Укр. курган походить із половецького kurgan "насип, фортеця" [1: 3: 152]. У понятті курган закладені глибинні та потаємні смисли, які нерозривно пов'язані з життям, побутом і світоглядом українського народу. Це те, що пов'язує українця з його пращурами, а розрита могила сприймається як наруга над найсвятішим. На території України близько 150 тисяч курганів висотою 3-5 метрів, а найбільші з них досягають висоти 20 метрів зі 100- метровим діаметром: Чортомлик, Нечаєва Могила, Огуз, Солоха, Олександрополь. Ці величезні земляні насипи нагадують єгипетські піраміди, їх видно на рівнині на десятки кілометрів.

Українське козацтво є невід'ємною й органічною частиною історії України. Укр. козак походить із тюркських мов; тур. kazak "козак", крим.-тат. казак "вільна, незалежна людина; шукач пригод'; пов'язане з дав.-тюрк. kez - "ходити, блукати, мандрувати" [1: 3: 496]. У польську мову XVI ст. запозичено зі значеннями, "воїн", "охоронець", "українець", "розбійник", останні два значення домінують у пізніші періоди [8: 150]. Однак у поезіях Л. Венглінського назву використано винятково з позитивною конотацією, наприклад, у збірці "Echo z ziemi lez i krwi i parallela historyczna": "союзник поляків у боротьбі з татарами" "Мц Lachy Да trzy szlachy, Kozaki za nimi, Gdzie Tatary: Wrцg ich stary - Tam siз gзsto dymi" [11: 15]; "вірний" "O wiernym Kozaku, o zemscie z zazdrosci" [11: 65]; "юнак, воїн': "Chodzi kozak po ryneczku, Ulicami po miasteczku" [11: 66]; "Czego blotem brniesz kozacze? Czego dumasz niеboracze?" [11: 66].

Як невід'ємний символ козацтва автор згадує народний номен човна чайка: "Po nim jak jaskцlki lec^ czajki zwinne" [11: 65]. На чайках в основному запорозькі козаки виходили в Чорне море й здійснювали свої походи. З хвиль Дніпра Л. Венглінський переносить чайку на води Тиси та Дунаю: "Gdy ciз jeszcze husta czajka Falmi Tisy lub Dunaju - Wtedyc bratku calkiem w raju, Mysl po siфdmйm niebie lata" [10: 51].

В аналізованих поезіях засвідчуємо також назви свояцтва. З негативно конотованим значенням автор уживає лексему swiekrucha "мати чоловіка': "O wianku, kurhanku... i o wieczornicach, o lutej swiekrusze i o czarownicach" [11: 66]. "Чужу матів" в українській традиції вважали призвідницею всіх майбутніх негараздів молодої жінки в чужій сім'ї, лютою та непривітною, з якою доведеться "ділити" увагу чоловіка. Лексему teszcza "матір дружини" автор використовує з нейтральним значенням: "A i teszcza tu i synek" [14: 114]. Варто зазначити, що в давніх народних піснях теща ніколи не фігурує в негативному плані, значення "зла теща" та безліч жартів про стосунки зятя й тещі з'явилися в пізніший період, що пов'язуємо зі зміною становища жінки в сім'ї та суспільстві.

У поезіях Л. Венглінський використовує також лінгвокультуреми-реалії: Paska ''великодній хліб”: "Ten na kosz przenicз sypie, kamien krзci siз i zgrzypie: bзd^ paski, placki z niйj" [13: 243]. Обрядовий хліб, який готували до Великодня та освячували, - символ Царства Небесного та воскресіння, хліб вічного життя, яким став для людей Ісус Христос. Korowaj 'весільний хліб”: "A gdy na wsi kto siз Zeni, Dawaj wцdki i korowaj¹'. Походження укр. коровай найбільш імовірним видається від псл. *korwa "корова", очевидно, зумовлене подібністю обрядових хлібних виробів за формою до корови чи її голови з рогами або вимені (пор., випечені вироби: гусочка, пташечка), а також тим, що за традицією коровай символізує родючість [1: 3: 35].

Українські власні назви не лише несуть смислове навантаження, але й слугують відображенням історичних подій і політичних візій автора: "Zal, ach Zal mi za gцrami mйj strony rodzinnйj, Za mйm Zabiem, Czeremoszem" [13: 78]; "OtцZ bracia i rodacy! Od Baltyku aZ po Lwцw... Gdzie panowal Lach, Nowy stawmy gmach" [13: 260]; "Nam Praga, Oszmiana i

Human, Fiszhauzen, tarnowska rzez Dose tresci ach! Daly do duman, Do serca'Z naukз tз wez" [13: 294]; "A na wzgцrzach siedmiu zasiadl Kijцw stary, Niby Rzym slowianski, niby Stambul drugi" [11: 78].

Українські лексичні запозичення Л. Венглінський використовує у творах соціально-політичної проблематики: bohater. "Slawa Z siз wojenna krцla-bohatera Piorunem rozeszla po szerokim swiecie, A Otton do Gniezna pierwszy siз wybiera I pelen podziwu dla jego osoby, Hojnosci^ jak mзztwem Chrobrego olsniony Ozdabia mu czolo blaskiem swej korony" [13: 57], kajdany: "Bцg z tob^, Ojczyzno, znзkana, splakana, Jзcz^ca w pazurach szakala-tyrana [...] Kajdany w twe cialo siз wzarly, Swiat gluchy, spodlony albo zaumarly..." [13: 270]. Часто спостерігаємо українізми в романтичних поезіях: hulac "Wцz czasu siз toczy szybko nad spodzianie. Paryz kulce przyslal - to na pozegnanie. Do dom wracac trzeba, bo tez i niestety, Nie ma o czйm hulac, ni wielbic kobiety" [13: 84].

На особливу увагу заслуговують авторські коментарі до поетичних збірок, у яких Л. Венглінський пояснює деякі українські обряди, традиції або назви, на думку автора, не відомі для польського читача. Наприклад, "Umiйc czary, rцzne wrцzby, Grad rozpзdzic, zakl^c chmury, grom odwracac gdzies na gцry..." [13: 162]. "Жінки, коли наближається буря або град, складають лопати, мітли на хрест перед будинком, щоб уникнути біди, або заговорюють хмари за допомогою магічних дій" [13: 397] (переклад наш - Н. С.). "Zakukala mi kukulka na ciemnej jedlinie: Jak^s wrфzbз zl^ czy dobr^?" [13: 69]. Автор пояснює: "Кукулка, яку Червоно-Русини називають зозулею, відіграє велику роль у піснях цього народу як, наприклад, рута, калина та барвінок" [13: 397] (переклад наш - Н. С.). Варто зауважити, що в збірці "Piesni od znoju i z boju" Л. Венглінський використовує українську назву птаха зозуля: "Ej ptaszyno, i ty powrцz, powrцz nam zazulo!" [13: 72]; "Ej zazulo! Powrцz ty nam, ty nasz bratni ptaku!" [13: 73]. У збірці "Plewa i ziarno" поет описує національний одяг гуцула, порівнює його з французькими, німецькими, австрійськими національними костюмами. Дуже цікаві міркування автора про особливості української та польської мов. Поет звертає увагу на ввічливе звернення до батька або матері в українській мові, де використовують дієслово у формі множини: tatus Ьуіі, таШй m6wШ, замість однини, як у польській мові: о^'сїес Ьуі, matka m6wйa [14: 361].

Висновки та перспективи дослідження

Зафіксовані лінгвокультуреми є вербалізаторами культурних знань, а отже, виконують кумулятивну та етнокультурологічну функції. Автор через літературний твір вступає в діалог із читачем, художній текст, коли змінює свого адресата, передбачає пошук шляхів наближення такого твору до сприйняття читача, вихованого в традиціях іншої культури, відмінної від культури мови, що перекладається. При цьому білінгвальна спрямованість творчості такого письменника стає засобом збереження його культурної ідентичності під час переходу на іншу мову в художніх текстах, водночас його друга мова є формою інобуття етнокультури. Білінгвізм письменника є способом трансляції однієї етнокультури в іншу. Тут ідеться про близькі лінгвокультури - українську та польську, що передбачає не лише взаємний інтерес, але й знання особливостей національних культур читачами. Це підтверджує мультикультурний характер українсько-польського помежів'я, а також поширення та популярність українських тем, традицій, а також мови й культури в польській літературі ХІХ ст.

Польськомовна творчість, насичена неповторним синтезом українських культурних елементів, дає підстави стверджувати про "збірність" ідентичності письменника українсько-польського помежів'я, а також кваліфікувати його як поета двох націй.

Для глибшого дослідження білінгвальної картини світу поета науково перспективним видається порівняльне вивчення лінгвокультурного польського компонента в українських поетичних збірках.

Список використаних джерел

1. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редколегія O. С. Мельничук та ін. 2012. 568 с.

2. Москаленко М. Нариси з історії українського перекладу. Київ, 2006. C. 172-190.

3. Радишевський Р. П. "Українська" та "польська" школи в літературі українсько-польського пограниччя. Київські полоністичні студії / укл. та відп. ред. P. Радишевський. Київ, 2005, Т. 7. С. 7-30.

4. Совтис Н. Поетична мова Л. Е. Венглінського в контексті лінгвокультурного діалогу України та Польщі. Київ, 2015. 352 с.

5. Hrabec S. Elementy kresowe w jзzyku niektцrych pisarzy polskich XVI i XVIII w. Torun, 1949. 159 s.

6. Jurkowski M. Step ukrainski w jзzyku polskim. Antoniemu ьMalczewskiemu w 170 rocznicз pierwszej edycji "Marii". Bialystok, 1997. S. 399-410.

7. Karlowicz J., Krynski A., Niedzwiedzki W. Slownik jзzyka polskiego: w VIII t. Warszawa. T. I: AG. 1900. 955 s.

8. Rytter G. Wschodnioslowianskie zapozyczenia leksykalne w polszczyznie XVII wieku. Lцdz, 1992. 172 s.

9. Uliasz S. Literatura Kresцw - kresy literatury. Rzeszцw, 1994. 245 s.

10. Wзglinski L. Echo z za Tatr i Karpat. Krakцw, 1885. 288 s.

11. Wзglinski L. Echo z ziemi lez i krwi i parallela historyczna. Krakцw, 1885. 456 s.

12. Wзglinski L. Nowyi poezyi maloruskii t.j. pisny, dumy, dumki, chory, tanci, ballady etc. W czystom jazyci Czerwono-Rusyniw, wedla zytia, zwyczajiw ich obyczaiw narodnych: w III t. Lwiwhorod, Peremyszl: Nakladom autora, 1858. T I.: Luczy: poezyi maloruskii. 80 s. T 2. Oman. 80 s. T 3.: Rusalka. 126 s.

13. Wзglinski L. Piesni od znoju i z boju. Krakow, 1885. 402 s.

14. Wзglinski L. Plewa i Ziarno. Krakow, 1885. 375 s.

References

1. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymological dictionary of the Ukrainian language] (1985-2012). O. S. Melnychuk (Eds). (Vols. 1-7.) Kyiv: Nauk. Dumka [in Ukrainian].

2. Moskalenko, M. (2006). Narysy z istorii ukrainskoho perekladu [Essays on the history of Ukrainian translation]. Kyiv: Vsesvit [in Ukrainian].

3. Radyshevskyi, R. P. (2005). "Ukrainska" ta "polska" shkoly v literaturi ukrainsko-polskoho pohranychchia [Kyiv Polish Studio]. Kyivski polonistychni studii ["Ukrainian" and "Polish" schools in the literature of the Ukrainian-Polish borderlands]. Rostyslav Radyshevskyi (Ed). Kyiv [in Ukrainian].

4. Sovtys, N. (2015). Poetychna mova L. E. Venhlinskoho v konteksti linhvokulturnoho dialohu Ukrainy ta Polshchi [L. Venhlinskii's poetic language in the context of the linguocultural dialogue of Ukraine and Poland]. Kyiv: PP TD Edelveis i K. [in Ukrainian].

5. Hrabec, S. (1949). Elementy kresowe w jзzyku niektфrych pisarzy polskich XVI i XVIII w. [Bord,erland elements in the language of some Polish writers of XVI and XVIII centuries]. Torun [in Polish].

6. Jurkowski, M. (1997). Step ukrainski w jзzyku polskim [Ukrainian Steppe in Polish language]. Antoniemu Malczewskiemu w 170 rocznicз pierwszej edycji "Marii\ Bialystok [in Polish].

7. Karlowicz, J., Krynski, A., (19001927). Niedzwiedzki. Slownik jpzyka polskiego [Dictionary of Polish language]: w VIII t. Warszawa [in Polish].

8. Rytter, G. (1992). Wschodnioslowiahskie zapozyczenia leksykalne w polszczyznie XVII wieku [Eastern Slavic borrowings in Polish language of XVII century]. Lodz [in Polish].

9. Uliasz, S. (1994). Literatura Kresow - kresy literatury [Literature of Kresy]. Rzeszow [in Polish].

10. Weglinski L. (1885). Echo z za Tatr i Karpat [Echoes from the Tatras and the Carpathians]. Krakow: nakladem autora [in Polish].

11. Weglinski, L. (1885). Echo z ziemi lez i krwi i parallela historyczna [Echoes of tears and blood from the earth and historical parallels]. Krakow: nakladem autora [in Polish].

12. Weglinski, L. (1858). Nowyi poezyi maloruskii t.j. pisny, dumy, dumki, chory, tanci, ballady etc. Czystom jazyci Czerwono-Rusyniw, wedla zytia, zwyczajiw ich obyczaiw narodnych. Lwihorod, Peremyszl [New Little Russian poetry, i.e. songs, dumas, dumkas, choirs, dances, ballads etc. in the pure language of the Red Ruthenians, according to their life and folk customs]. [in Polish].

13. Weglinski, L. (1885). Piesni od znoju i z boju [Songs from the field and from battle]. Krakow: Nakladem autora [in Polish].

14. Weglinski, L. (1885). Plewa i Ziarno [Chaff and grain]. Krakow: Nakladem autora [in Polish].

Размещено на Allbest.ru