Мовні особливості "Ляменту по отцу Іоанні Василевичу" 1628 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовні особливості «Ляменту по отцу Іоанні Василевичу» 1628 року

Лариса Павленко

У статті зроблена спроба проаналізувати специфіку лексики й фразеології найдавнішої друкованої пам'ятки писемності Волині - «Ляменту...» 1628 року. Серед джерел історії національної духовної культури України помітне місце посідають пам'ятки української мови. Особливу увагу привертають регіональні культурні пам'ятки (рукописні й друковані). До найдавніших писемних джерел Волині належить першодрук «Лямент по отцу Іоанні Василевичу» 1628 року. Мова пам'ятки віддзеркалює риси лексики і фразеології жанру ляментів середини XVII ст.

Ключові слова: духовна культура, пам'ятки української мови, жалобні вірші, староукраїнська лексика й фразеологія.

Павленко Лариса. Языковые особенности «Лямента по отцу Иоанне Василевичу» 1628 года. В статье предпринята попытка проанализировать специфику лексики и фразеологии самого древнего печатного памятника письменности Волыни -- «Лямента...» 1628 года. Среди источников истории национальной духовной культуры Украины заметное место занимают прежде всего региональные культурные памятники (рукописные и печатные). К древнейшим письменным источникам Волыни относится первопечатное издание «Лямент по отцу Иоанне Василевичу» 1628 года. Язык памятника отражает отличительные черты лексики и фразеологии жанра «ляментов» середини XVII века.

Ключевые слова: духовная культура, памятники украинской письменности, жалобные стихи, староукраинская лексика и фразеология.

Pavlenko Larysa. Linguistic Features of the «Liament for the Father Ivan Vasylovych» of 1628. The article is an attempt to analyze the specificity of vocabulary and phraseology of the most ancient printed monument of Volyn writing -- «Liament.» (1628). Regional cultural memorials (handwritten and printed) occupy primarily a prominent place among the sources of the national spiritual culture history of Ukraine. The first printed edition of «Liament for the father Ivan Vasylovych» (1628) belongs to the earliest written sources of Volyn. The language of the monument reflects the features of vocabulary and phraseology of the genre «liamenty» of middle of the XVII century.

Key words: spiritual culture, monuments of Ukrainian writing, plaintive poetry, old Ukrainian vocabulary and phraseology.

Постановка наукової проблеми та її значення

пам'ятка українська мова лямент культура

Пам'ятки давньої української мови були й залишаються важливим об'єктом мовознавчих студій. Писемні джерела кожної мови - це невичерпний матеріл «для пізнання минулого, а, отже, й поглибленого усвідомлення сучасного життя мови» [3, с. 54].

Кожному періодові історії властиве певне коло історичних джерел, «зміст і форма яких обумовлені характером суспільного ладу, відповідним рівнем матеріальної культури тощо. Для вивчення історичного процесу як єдиного цілого необхідне дослідження різних видів джерел, в яких відбилась вся сукупність явищ суспільного життя, всі його сторони в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості» [2, с.5].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Мовознавча наука завжди усвідомлювала важливість вивчення історичних джерел для розуміння особливостей політичного, суспільного й духовного життя народу. Пам'ятки української мови були об'єктом наукових студій таких лінгвістів, як С. П. Бевзенко, В. Й. Горобець, Д. Г. Гринчишин, А. П. Грищенко, М. А. Жовтобрюх,В. В. Німчук,А. М. Матвієнко, О. С. Мельничук, В. А. Передрієнко,М. М. Пещак,Г. П. Півторак,В. М. Русанівський, В. Г. Скляренко, І. П. Чепіга та ін. Проте й досі існують значні лакуни у висвітленні специфіки мови й стилю пам'яток української мови. Серед джерел історії мови особливу увагу привертають регіональні культурні пам'ятки (рукописні й друковані). У лінгвістичній літературі активно представлені наукові праці з діахронічного мовознавства, зокрема, досліджено структуру та функціонуванням різножанрових і різностильових писемних пам'яток української культури. Однак вивчення регіональних джерел в історичному аспекті й досі залишається актуальними. Зокрема, якнайпильнішої наукової уваги потребують писемні джерела, що є свідченням матеріальної й духовної історії Волині різних часів. Цей край зберіг традиції часів Київської Русі і водночас розвивав елементи європейських устроїв [1, с. 5].

Мета і завдання статті. Завдання нашої роботи - простежити особливості лексики й фразеології «Ляменту по отцу Іоанні Василевичу» 1628 року, найдавнішої друкованої писемної пам'ятки Волині.

Перша половина XVII ст. в історії України позначена початками національно-культурного відродження. Активне політичне й духовне піднесення цього часу викликало появу нових суспільних і культурних явищ, і серед них - пам'яток нашої історії та духовності. Українська література цього часу - явище надзвичайно складне й багатогранне, передусім з погляду тематичного й жанрового діапазону.

Наприкінці XVI ст. в нашу літературу прийшла специфічна жанрова форма - жалобні, поховальні панегірики, а в XVII ст. великого поширення набувають так звані віршовані «ляменти», «плачі», або «трени», тобто вірші, написані чи з приводу певної трагічної події, чи на смерть якоїсь видатної особи. Нерідко в їх основу клалися народні голосіння й плачі за померлим [5, с. 155].

Найбільш знаними, з виразними рисами поетики «ляменту»-плачу в українській літературі XVII ст. є такі твори: «Лямент дому княжат Острозьких...» невідомого автора, «Україна, татарами терзана... із жалісним лементом просить» Мартина Пашковського, «Плач або Лямент на зшестя з цього світу вічної пам'яті гідного Григорія Желіборського» Петра Презвітера, «Тренос, або Плач.» та «Лямент на смерть Леонтія Карповича» Мелетія Смотрицького, «Вірші на жалосний погреб Петра Конашевича Сагайдачного» Касіяна Саковича, «Розмишляння о муці Христа, спасителя нашого» Іоаникія Волковича, рукописний «Лямент про пригоду міщан острозьких», «Герби і трени на труні» Сильвестра Косова, «Плач Малой России о ляхолюбцах», «Епітафіон» на смерть Івана Брюховецького та «Надгробок» митрополиту Й. Тукальському Лазаря Барановича. Жанрова форма плачу могла використовуватися пізніше в літературі XVIII ст. у творах релігійно-духовного чи соціально-побутового змісту і навіть у травестії.

Серед пам'яток цього жанру помітне місце посідає «Л#мент D по св#тобливе зошломО велебномО господин# wt^U Іоанні Василевичу, презвитери. именемО церкви, православі# восточнаго, братства Лицкого, Въздвижен# Честнаго и Животворящаго Креста Господн#, написаный презО многогрешного ієеродіакона Давыда Андреевича, инока чини святого Великаго Василі» в колекції українських стародруків Національного музею у Львові (далі, покликаючись на видання Л#мент О по св#тобливе зошломО велебномО господині wt^U Іоанне Василевичу, презвитери. именемО церкви, православі# восточнаго, братства Л#цкого, Въздвижеы#

Честнаго и Живот ворящаго Креста Господн#, написаный през ? многогрешного іеродіакона Давыда Андреєвича, инока чини святого Великаго Василі#. в Лицки року 1628, месяц# фебриарі# 11 дн# в дрикарни Павла іеромонаха: фототипія, переклади, дослідження / упор. О. Бірюліна, В. Александрович, В. Шевчук. - Луцьк : Зоря, 2008. - 112 с., в дужках вказуватимемо його скорочену назву Л та сторінку). Ця невелика книжечка (17 сторінок розміром в % аркуша), надрукована на початку 1628 року в Луцьку, є одним із важливих свідчень тієї духовної ситуації, що розвинулася у зв'язку з утворенням Луцького Хрестовоздвиженського братства. Колективна збірка віршів створена духовними особами, вчителями та учнями братської школи, редагована о. Давидом Андреєвичем, одним із авторів кількох віршів, видрукована мандрівною друкарнею Павла Домжива Лютковича.

Книга написана й видана на посвяту пам'яті померлого священика Хрестовоздвиженської церкви міста Луцька Іоанна Василевича. Він не входив до кола фундаторів братства, бо почав служити в названому храмі після його заснування. Іоанн Василевич перед тим мав парафію у Красноставі (тепер Польща), де зазнав гонінь і антиправославних репресій. При Луцькому братстві служив сім років, ретельно сповідував духовні принципи православ'я, наполегливо й мужньо працював, виявляючи загальнолюдські чесноти й пастирський талант. Вірші написані із сумної нагоди, автори щиро оплакують духовного поводиря й наставника, який залишив по собі світлу пам'ять, бо своихъ овецъ боронилъ статечне, в вере церкви восточной утвержалъ бе(з)печне [Л, с. 26]. Крім зачину- «ляменту» Давида Андреєвича, збірка вміщує «Трен нищих, спудеїв школи братської Луцької» пенітарха Луцької братської школи Григорія Соминовича, «Елегію» Іоана Карповича, вірш-анаграму «Іоан Василевич», твори «Епітафіон» та «Короніс».

Пам'ятка написана староукраїнською мовою з орієнтуванням на книжні традиції і своєрідні жанрові стандарти, що існували в тогочасній літературній мові. У вступі та власне «ляментовій» частині твору особливо помітні мовні елементи традиційних похоронних голосінь, а саме:

- лексеми, що виражають печаль, жаль, біль з приводу смерті шанованої людини: НасП скорбЦ туга и болезнь т #жка# здыймиет ? [Л, с. 20]; З болем^ серца мого заж не миши стогнати [Л, с. 22]; Заж не миши горких^ слез? з очій впливати [Л, с. 24]; Слушне ж? тедп пристоит? горких сліз ? зажити, иста свои пелпннпм^ плачем^ напоит и [Л, с. 24]; Плачте, wто итеха ваша имирает? ваш^ прелюбезный пастыр^ з очїю зникает ? [Л, с. 32];

- опис могили, гробу: Гроб^ тесный, догО глибокій тебе обыймиет ? [Л, с. 20];

- емоційні одиниці, що вживаються з метою величання покійного (у «Ляменті» воно подається від імені персоніфікованої церкви, якій пресвітер Василевич служивП презичливо, боронячи інтереси пастви); такі похвали знаходимо в багатьох місцях твору. Наприклад: Плачу я, ЦерковЦ твои цноты вспоминаю, твою кУ мнЬ щирУю любов розмышл#ю [Л, с. 24]; ...скрутна смерть ... правдивого пастир# зненацка порвала [Л, с. 24]; Где шествовати, твое серце Бог? керовалЦ тебе, мУжа честна, имП в пожитокП даровал^ [Л, с. 26]; бытО зычлывый w ваше спасене [Л, с. 30]; Злых^ карал^ добрих вабил до далшеи цнот [Л, с.30]; w спасенне их^ старалО# Уставне [Л, с. 30];

- мовна вказівка на неможливість більше зустрітися з покійним: Юж ? болш^ не будете миле обцовати, ни жадной Ут Ьхи в дУхУ заживати [Л, с. 30]; Юж? не будете столові его wкрУжати, ни хлЬба щоденнаго вд#чне заживати [Л, с. 34];

- словесний опис конкретних справ покійного - турбота про

хворих, піклування шпиталями, убогими, сиротами:Бо кревнымЦ и

всЬм^ людемЦ имЬО выгодити, под^ ча<Л прикро голодных^ часові выкормити [Л, с. 32]; Плачте хорыи, плачте т#жко зболклыи, ваш^ кормитель, добродЬи, wто Уст УпУіт ? [Л, с. 32]; И всЬм^ хорым^ достатки гойне додавано, а сам^ w ни(х) пилное мЬО з любви старане, о живность и спасене, с кошто(м) своим^ дбане. Им^ служачи, готові быШ з ними и УмрЬти, найт #жшУю хоробУ охот не терпЬти [Л, с.32]; УбогихЦ сам^ ибогій, любо wпатровап? [Л, с. 34]; Твого сьмо кожного дн# заживали хлЬба, и все мЬвали, чого колвек^ было треба [Л, с. 340].

- анафоричний заклик оплакати померлого: Плачте ж? всЬ Уломныи, слезы выливайте, добродЬ# свого доброть вспоминайте [Л, с. 34]; Плачте ж? горливе, слезы горко выпускайте [Л, с. 34]; Плачте жЦ горкїи слезы горко выливайте, остатнюю послУгУ патрону вдайте [Л, с. 36]; Плачте и землю землЬ жалосне ГОдаите, его наУкУ в своей пам#ти тримайте [Л, с. 39].

Типова риса народних голосінь - звернення до небіжчика, що використовують подекуди у віршах збірки: БУдеш^жити, також? нам^ горкій боль коишЦ горкїи слезы з зрениц^ наших^ роишЦ иж? насЦ w ГОче, скоро оп УскаешЕ, насС, см Утных^ сынов^ в дУхУ, оставллеш ? [Л, с. 58].

Тогочасна українська православна еліта, свідома свого патріотичного обов'язку, незважаючи на наступ католицизму на східнослов'янські землі, дбала не лише про захист батьківської віри, а й зберігала рідну мову. Відомо, що для вивчення історії мови «першорядне значення мають ті писемні пам'ятки, що за своїм характером найбільшою мірою відбивають живомовні явища певного періоду» [1, с. 5)]. Таким і є «Лямент», який через свою стильову й мовну специфіку належав до загалом відомого, але не досить збереженого жанру «жалобних» віршів. Він містить чимало народнорозмовних рис. Ці ознаки пам'ятки відображає її лексико- фразеологічна система.

З погляду семантичних особливостей лексика віршів характеризується тематичною багатоманітністю. У ній представлені слова на означення конкретних і абстрактних реалій. Це лексичні одиниці, які вже функціонували в мові попередніх епох, а також слова, що з'явилися внаслідок використання власних словотворчих ресурсів і запозичень. Помітне місце посідає в аналізованій пам'ятці емоційна лексика різної категоріальної належності - іменники: скорбЛ тУга, цнота, w смУткУ, щирость, фрасУнокЛ 'печаль', в Убозств'Ь, прикметники:слезный,

т #жка#, премУ(д)рый, любезный, прелюбезный, прислівники: ревниво, фрасобливо, т #жко, прет #жко, нел#кливе, св #щенно, статечне, жалобне, дієслова: голосити, плакали, фрасовати, стогнати. Пам'ятка, з одного боку, містить лексичні одиниці з виразною маркованістю конфесійного стилю: Богъ, Превишнии, Творець всего св^та, Вышний Цар, преизрение Бжие, аггелЛ Церква Божа, церква, презвитер, іерсдіакон, инок, іеромонах, пастир, оф^ ра, акафист ъ, благочестя, святобливо, горныи кгмахи, православіе, царЛ СоломонЛ Ізраиль, АаронЛ священна, з іншого - усталені означення народнорозмовного, фольклорного забарвлення: гробъ т 'Ьсный, доль глибокій, бозезнь (болесть) т #жка#, т #жкий боль, чистыи голУбы, любая охота, смертельнее жало, голоднии часы,горки сыроты, хлгкба щоденнаго, смртны(й) трУнокЛ дни давнии, см Утокь прет #жкій, горке ибоство, моцный дубь, океань глибокій, скорб т #жкая, т #жка туга, смУтокь горки, жаль сердечныи, немногіи л-Ьта, гріх т#жкїи, в^чныи смУтокь, весна красна, праця штоденна, чась вольныи, чась веселыи, в^чна нагорода, горкій боль, горкїи слезы, крвава вода, св#тая земля, щирая любов, мУжь честныи, люта смерть, многїи дни, т #жкии недугь, чистая Д^ва.

Книжного відтінку надають текстові іменники й прикметники складної словотвірної будови: ШбосЬчныи, правов^рныи, горкопелынныи, т Ажкобольныи, долгошедивый, прикрогоркїи, т #жкоболныи, многогрішныи.

Трапляються в пам'ятці й фразеологізми, наприклад: Шбфитыи ('рясні') слезы выливают, зышол с того св^та, кь смерти дорог У скончиль, на кождого смерть чигаеть, своего в^ку могль кончить, ГОдалЛ дУха Бог У, в иншУю ГОишолЛ дорог У, слезы лица обмивали, смерти вкУсит и, окремі з них мають виразно народнорозмовний характер:заживали хліба, виливайте слезы, выпУстилЛ дУха, см Утокь наводить, слезы выпускайте, з очїю зникает Л

Залишкові морфологічні форми, що збереглися передусім у південно- західних говорах української мови, наближають структуру тексту до народної стихії: кгдысте нав^жали, сьмо заживали, горкос# см Ущаеть.

Зверненням до книжної традиції слід вважати використання традиційних граматичних елементів, до яких належать архаїчні відмінкові форми іменників: потомкове, сынове, сыномЛ 'синам', з очїю, словы; такі фрагменти прикметникової парадигми, як давня флексія -аго: православія восточнаго, честнаго и живот ворящаго, великаго Василія за наявності й новіших форм на -ого: многогрішного; активне вживання іменних прикметників: жерця вірна, мужа чесна; давні дієслівні форми: псует, опущает, угасает ся, зажить, славил, ховал, виждь; архаїчні займенники та прислівники: ово ж, гди, колвекП У тексті пам'ятки трапляються лексичні раритети, які нерідко є запозиченнями: місяця фебруарія, ялмужна 'милостиня, пожертва'. Специфічними архаїчними одиницями виступають лексеми, пов'язані із класичною міфологією: Бсдай бись впрсдП вШ ХаронскихШІ лод#х погибала [Л, 42]; Бодай бы впродШІ Вулкана млаты т# скришили, троглавного Цербера зибы потребили [там само]; Леталской воды хочемП с# напити [там само].

Архаїчні форми - це данина стилю, що перебуває на межі художньої й конфесійної сфери.

Досить виразно виявлено в тексті «Ляменту...» вплив польської мови. З цього приводу І. П. Чепіга зазначала:«Історично зумовлений

взаємовплив української та польської мов був особливо помітний у лексиці. Українській мові запозичення з польської були необхідні для називання нових реалій і понять, які постійно виникали в мові під впливом громадсько-політичного, господарсько-економічного і науково-культурного життя польського суспільства» [4, с. 38]. Серед полонізмів, що входять до мовної палітри пам'ятки, - одиниці і лексичного рівня, і морфологічні та фонетичні форми, властиві тогочасному власне книжному мовленню: по святобливе зошлом, мешкане, цнота, фрасовати 'сумувати', обцовати 'спілкуватись', прожекгнати, жекгнаемШ, теди, зичливе, статечне, лацне, ведлуг, бесполІШ тощо.

Загалом стиль пам'ятки - підкреслено трагічно урочистий, навіть піднесений, чому сприяє вживання певних поетичних форм, насамперед - традиційних епітетів. Урочистість стилю підкреслюється використанням конфесійної лексики і складних слів.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Аналіз луцького першодруку першої половини XVII ст. дозволяє стверджувати формування типових для епітафій і плачів жанрових мовних ознак, що в перспективі потребують глибокого й докладного опрацювання в контексті мовної специфіки цього жанру.

Список використаної літератури

2. Передмова / Я. І. Дзира // Літопис Самовидця. - К.: Наук. думка, 1971. - С. 5-8.

3. Пещак М.М. Історичні писемні пам'ятки як джерело розвитку мовознавчої науки / М. М. Пещак // Мовознавство. - 1987. - №3.- С. 49-54.

4. Чепіга І. П. Всупереч унії та єзуїтській експансії / І. П. Чепіга // Мовознавство. - 1985. - №4. - С. 35-40.

5. Шевчук В. «Про Олексія, чоловіка Божого» - драма з 70-х років XVII століття / В. Шевчук // Муза Роксоланська. Українська література XVI--XVIII століть: У 2-х кн. - Кн. 2.: Розвинене бароко. Пізнє бароко. -- К.: Либідь, 2005. -- С. 151--158.

Размещено на Allbest.ru