Стилістичні функції конструкцій з однорідними членами речення у творі Ірен Роздобудько "Гуцулка Ксеня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістичні функції конструкцій з однорідними членами речення у творі Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня»

Вікторія Мовсісян студентка I курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики

Науковий керівник - кандидат філолологічних наук, доцент Огарєнко Т. А.

Анотація

У статті проаналізовано конструкції з однорідними членами речення, які вживаються у творі Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня». На основні аналізу розглянутих членів речення визначено їхні стилістичні функції у творі.

Ключові слова: ускладнені речення, однорідні члени речення, смислові відношення, стилістичні функції.

Основною комунікативною одиницею є речення. «Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію» [7; с. 33]. За структурними ознаками речення класифікуються на дві великі категорії: 1) прості, що мають лише один предикативний центр; 2) складні, які мають два або кілька предикативних центрів, що становлять семантичну, граматичну та інтонаційну єдність. Але крім цих двох категорій, є ще одна - прості ускладнені речення, у яких наявна напівпредикативність, тобто додаткова до основного висловлення інформація. Найуживанішим та найпоширенішим ускладнювальним компонентом є однорідні члени речення.

Мета пропонованої статті - дослідити стилістичні функції речень з однорідними членами речення у творі Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня».

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

Вивчити погляди науковців на місце однорідних членів речення серед інших ускладнювальних компонентів.

Виокремити в тексті Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня» речення з однорідними членами речення.

Проаналізувати стилістичні функції однорідних членів речення в тексті Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня».

Однорідними називають такі члени речення, які перебуваючи в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують у ньому одну синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв'язком [6; с. 4]. Однорідними можуть бути і головні, і другорядні члени речення. Однорідні члени речення мають такі диференційні ознаки:

а) займають позицію одного й того самого члена речення;

б) пов'язані між собою сурядним зв'язком;

в) відносяться до одного й того самого члена речення;

г) часто мають однакові морфологічні форми й виражають однотипні поняття.

В одному реченні може бути один або кілька рядів однорідних членів. Основними засобами вираження однорідності в блоці однорідних членів є інтонація та сполучники сурядності. Сурядні сполучники не обов'язково завжди наявні в реченні, але перелічувальна інтонація є одним із найважливіших засобів вираження, оформлення однорідності. З погляду історичного розвитку речення з однорідними членами речення трактувалися як злиті. До сьогодні в науковій літературі немає єдиної думки щодо так званого «злиття» речень. Складність природи таких компонентів дає підстави одним лінгвістам досліджувати їх як ускладнені однорідними членами прості речення, іншим - як складні синтаксичні конструкції.

З історії синтаксису відомо, що вперше поняття про «стягненні» реченя запропонував М. І. Греч [9; с. 271]. Термін «однорідні члени речення» ввів О. М. Пєшковський, визначаючи їх як «члени речення, що поєднані або могли б бути без зміни граматичного змісту з'єднані сполучниками» [7; с. 398-399]. Мовознавець надавав великого значення сполучникам, паузам та інтонації як засобам вираження однорідності. Його вчення про однорідні члени речення мало вплив на праці багатьох лінгвістів ХХ століття, зокрема й українських (С. Й. Смаль-Стоцького, В. І. Сімовича, О. Н. Синявського, Ю. В. Шевельова, Л. А. Булаховського, Б. М. Кулика, О. С. Мельничука, І. К. Кучеренка та ін.). І. І. Слинько вживав термін «сурядні ряди», які мають різний характер і відповідно змінюють речення - на ускладнені і напівскладені, тому й розглядав їх насамперед за цими двома типами речень, а потім уже за відношеннями, будовою, сполучниками [9; с. 300].

У сучасних синтаксичних концепціях І. Р. Вихованця та К. Г. Городенської [3; с. 54, 191] речення з однорідністю розглядають як прості формально і семантично ускладнені, дериваційною базою для яких є складносурядні конструкції з певною кількістю лексично тотожних компонентів, а їх згортання зумовлює появу функційно однорідних членів речення.

У сучасному тлумаченні значна увага при визначенні особливостей однорідних членів речення звертається на закономірності їх поєднання. Так, Н. С. Валгіна констатує: «Щоб стати однорідними, члени речення повинні опинитися в сурядному ряду, тобто вступити один з одним в синтаксичні відношення перелічувальні, зіставно-протиставні чи розділові, а це можливо за логічної однозначності сполучуваних слів і їх лексичної зіставлюваності» [2; с. 222]. Звідси робиться визначальний висновок про те, що однорідними виступають члени речення, «...пов'язані сурядними відношеннями, які визначають однаковість їх синтаксичної позиції в реченні» [2; с. 222]. А. П. Загнітко кваліфікує ряд як тип конструкцій з паралелізмом, що співвідноситься з поняттям сурядності та однорідності. Ряд, на думку вченого, охоплює такі функційні різновиди: однорідні члени речення; неоднорідні, але сурядні члени; пояснення; уточнення; включення [4; с. 554].

При аналізі однорідності суттєвим постає з'ясування смислових відношень між однорідними компонентами, що виступає можливим за умови врахування семантико-синтаксичного навантаження сурядного сполучника. Усі різновиди смислових відношень можна згрупувати на такі категорії :

Єднальні. Відношення єднальності між однорідними членами речення можуть реалізовуватися і за допомогою сполучників сурядності - єднальних, і без сполучників. Такі відношення виражаються сполучниками і(=й), та(=і), ні...ні; ані...ані та передають різні відтінки смислових відношень: власне- єднальні, єднально-перелічувальні, єднально-видільні та ін.

Зіставно-протиставні. Зіставно-протиставні відношення виражають об'єднання двох несумісних, протилежних однорідних членів речення. Такі однорідні компоненти часто утворюють замкнені ряди, їх однорідність постає всупереч логічному значенню членів речення. Здебільшого зіставно-протиставні відношення виражаються за допомогою сполучників а, але, зате, проте, однак, та (але) та ін.

Розділові. Розділові відношення виражають семантику роздільності, чергування, взаемовиключення понять. Вони реалізуються за допомогою сполучників або, чи, то, або...або, чи...чи, не то...не то, чи то... чи то, то... то та інші.

Приєднувальні. Приєднувальні відношення відображають особливості постання однорідних членів речення в процесі мовлення про ті чи ті речі, продовження ряду виникає як щось додаткове. Приєднувальні відношення реалізуються за допомогою сполучників і також, і так само, причому, також.

Градаційні. Градайійні сполучники як...так і; не тільки....а й; не тільки...але й; не стільки...скільки; не так...як; якщо не...то реалізують градаційні відношення в замкнених рядах. Їх також ще називать парними сполучниками. однорідний речення текст стилістичний

Труднощі при вивченні однорідних членів речення виникають у помилковому визначенні повторюваних слів, форм, сполучень однакових дієслів як однорідних компонентів. Отже, не виступають однорідними:

повторювані слова, що виконують функцію одного члена речення і вживаються з метою наголошування на чомусь, посиленого вияву ознаки тощо, наприклад: Ох не рання любов, не рання! (Л. Костенко);

повторювані однакові дієслівні форми, що об'єднуються частками не, так: так не так, читати так читати, хочеш не хочеш тощо;

стійкі сполучення з парними сполучниками: ні те ні се, і сміх і гріх, ні слуху ні духу. Труднощі можуть виникати при пунктуаційному оформленні однорідних членів речення. Як вже було вище зазначено, однорідні члени речення пов'язуються між собою або тільки інтонацією, або інтонацією і сполучниками сурядності. Якщо в реченні є сполучник(и) сурядності, то проблем із пунктуацією не повинно бути. Якщо ж ускладнювальні компоненти пов'язані між собою тільки інтонацією, то в більшості випадків саме тут і виникають труднощі. Для уникнення помилок слід послуговуватися такими правилами:

Кома при однорідних членах речення ставиться:

а) якщо однорідні члени речення, з'єднані протиставними сполучниками а, але, проте, зате, однак, та (= але), то кома ставиться завжди;

якщо однорідні члени речення поєднані безсполучниковим зв'язком;

в) між однорідними членами речення перед повторюваними сполучниками (єднальними й розділовими) і...і, то...то, не то...не то, ні...ні, або...або, чи...чи, чи то...чи то;

г) між парами однорідних членів, з'єднаних єднальними сполучниками і (й), та (-і).

Кома не ставиться:

а) якщо єднальний (і, й, та = і) або розділовий (чи, або) сполучники вжиті один раз;

б) якщо два однорідні члени речення, з'єднані повторюваними сполучниками і, ні, становлять стійкий вираз;

в) перед першим повторюваним сполучником, якщо з нього починається перелік.

Отже, категорія однорідності належить до семантико-синтаксичних категорій речення, яка корелює з формально-синтаксичною категорією сурядності як часткове та загальне поняття, поєднуючись між собою сурядним зв'язком (сполучниковим і безсполучниковим). Як вже було вище зазначено, однорідні члени речення - один із найуживаніших ускладнювальних компонентів у художній літературі. Для прикладу проаналізуємо твір Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня», який від початку до кінця насичений однорідними членами речення.

Найчастіше авторка вживає однорідні присудки, за допомогою яких відбувається нагромадження викладеної інформації, а також передається його стисліть та водночас інформативність, наприклад: Вони порозумілися б, допомогли б одне одному (8; с. 65); Він поволі розпалюється всередині, досягає розмірів грудної клітини, тисне на стінки і тягне із судин усі соки (8; с. 59); Це вона вмикає біль, не відпускає, висмоктує з Оксани всі життєві соки (8; с. 65); Усі питання вона вирїшила давно і вїдповїла на них жорстко (8; с. 59); Треба було ось так: стиснути зуби, проклясти себе і тікати (8; с. 61); Узяла Маркізу, ткнулася їй в шерсть мокрим від сліз обличчям (8; с. 61).

Не оминає письменниця і однорідні підмети: А речей i різних дрїбничок тут було багато (8; с. 65); Втома i вїдчуття деякого дежа в'ю несподівано охопили її (8; с. 62); Вокзал та вулиці міста у цю вранішню годину були порожні, нагадували скляну скриньку (8; с. 66); Як вона та її тіло заповнюються чимось гарячим, живим, рухомим, заповнюється по вінця, огортає теплом серце і легені (8; с. 63). При порівняльному аналізі кількості однорідних присудків та підметів, ми зауважили, що перших у творі набагато більше. Це пояснюється тим, що в тексті мало описів природи, людини, його характеру. Акцент більше робиться на емоційному стані головної героїні, що краще висловити дієсловами та дієслівними формами.

Однорідні другорядні члени речення досить продуктивно вживаються в тексті. Спостереження виявило, що найбільш частотними є однорідні додатки. Їхня стилістична функція полягає в тому, що вони уможливлюють перелік однотипних понять, важливих для письменниці. Ряди однорідних додатків створюють ефект градації, що, у свою чергу, посилює експресивний, емоційний вплив на читача. Окрім того, однорідні додатки шляхом деталізації досягають семантичної глибини висловлення. Наприклад: Треба попити настоянку півонії чи ехінацеї, волокординчик чи ще щось (8; с. 65); Потім нарікала на шлунок, підшлункову залозу, легенї, нирки (8; с. 265); А сама вона збожеволіє від відчаю і хронічної втоми (8; с. 58); I піддалася музиці, словам, юнацькій романтиці життя (8; с. 64); Наготувала обід і вечерю на тиждень (8; с. 58); А головне - з цим вічним «ліхтариком болю» і порожнечею в грудях (8; с. 64).

Виразне стилістичне забарвлення мають також ряди однорідних обставин. Уживання таких однорідних конструкцій нагнітає, динамізує вислів, відтворює перебіг думки: I щоденно, щохвилинно думати про вибір на користь останньої (8; с. 62); Особливо взимку і навесні (8; с. 62); Вона часто бачила таких на вулицях і на майдані біля Макдональдзу - з поголеними головами і ланцюгами на пасках (8; с. 67); Зранку і до вечора вона терпіла цю безкінечну порожнечу всередині (8; с. 59).

За наявності однорідних означень увага концентрується на подібних якостях одного й того самого предмета чи процесу, тим самим надаючи реченню додаткових емоційних забарвлень, наприклад: I млосний, довгий, пронизлий біль наповнював груди (8; с. 61); Запруда проривається страшною і нестримною повінню (8; с. 65); I в уяві чітко поставала її обідрана і засмальцьована димом дев'ятиповерхівка на околиці промислового містечка (8; с. 65); Оксана кинула останній погляд на розпластане, вивернуте тільце Маркізи (8; с. 58); Він не викликав особливої довіри - старий, тлустий і лисий (8; с. 59).

Аналізуючи засоби зв'язку між однорідними членами речення в оповіданні «Гуцулка Ксеня», можна зробити висновок, що в тексті переважає безсполучниковий зв'язок, який передає як динамічність, різкий перехід дій, так і спокій та монотонність. Наприклад: Вони порозумілися б, допомогли б одне одному (8; с. 65); I млосний, довгий, пронизлий біль наповнював груди (8; с. 61); Узяла Маркізу, ткнулася їй в шерсть мокрим від сліз обличчям (8; с. 61).

Сполучниковий зв'язок використовується письменницею, коли необхідно пов'язати парні поняття. За такої потреби залучаються переважно єднальні сполучники і, та (=і), ані...ані, які уможливлюють передачу єднальних відношень, наприклад: Що далі робиться з цими грошима, вона не знала: ані діти, ані чоловік на листи не відповідали (8; с. 63); Вокзал та вулиці міста у цю вранішню годину були порожні, нагадували скляну скриньку (8; с. 67); Наготувала обід і вечерю на тиждень (8; с. 58); Усі питання вона вирішила давно і відповіла на них жорстко (8; с. 59).

Отже, проаналізувавши стилістичні функції речень з однорідними членами у творі Ірен Роздобудько «Гуцулка Ксеня», можна зробити висновок, що в тексті кількісно переважають однорідні присудки та додатки, які несуть додаткову емоційно забарвлену інформацію. Завдяки однорідності створюється своєрідна логічність та емоційність речень, а через це - їхня стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність.

Бібліографія

1. Бевзенко С. П., Литвин Л. П., Семеренко Г. В. Сучасна українська мова. Синтаксис: навч. посіб. Київ: Вища шк., 2005. 207 с.

2. Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка. Москва: Выс. шк., 1973. 312 с.

3. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. Київ: Рад. шк., 1982. 193 с.

4. Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови: Морфологія. Синтаксис. Донецьк, 2011. 991 с.

5. Кучеренко І.К. Логіко-синтаксична природа речень з однорідними членами. Мовознавство. 1999. № 4. с. 29-37.

6. Огарєнко Т. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. Просте ускладнене речення. Складне речення. Курс лекцій. Кропивницький, 2018. 76 с.

7. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. М.: Учпедгиз, 1956. 404 с.

8. Роздобудько І. Я знаю, що ти знаєщ, що я знаю: новели.Київ: ВЦ «Академія», 2016. 226 с.

9. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. Київ: Вища шк., 1994. 670 с.

10. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підручник. Київ: Академія, 2004. 406 с.

Размещено на Allbest.ru