Складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними частинами в казці М. Коцюбинського "Хо"

факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Огарєнко Т.А.

Твори М. Коцюбинського неодноразово ставали предметом вивчення фахівців різних галузей. Мовна манера письменника, на думку більшості дослідників, своєрідна й неповторна, тому глибоке вивчення всіх рівнів творчої спадщини автора дасть можливість пізнати феномен відомого експресіоніста. казка текст речення підрядний

Мета статті - визначити роль складнопідрядних речень з підрядними присубстантивно-атрибутивними в казці М. Коцюбинського "Хо".

Завдання:

1. Виокремити в тексті казки елементарні складнопідрядні речення з підрядними означальними частинами.

2. З'ясувати позицію підрядної частини.

3. Охарактеризувати засоби зв'язку головної і підрядної частин.

4. Установити роль складнопідрядних речень з підрядними присубстантивно-атрибутивними в тексті казки.

Лінгвісти засвідчують, що складні речення виникли значно пізніше, ніж прості, причому первісний тип складних конструкцій становили безсполучникові. Сполучникові (складносурядні й складнопідрядні) структури з'явилися згодом. Історично найпізнішим структурним типом речень є складнопідрядні речення. На базі складних речень мінімальної будови (елементарних, двокомпонентних) утворилися складні ускладнені (неелементарні, багатокомпонентні) конструкції, що свідчать про високий ступінь розвитку мислення і мови.

Учення про складне речення як самостійну синтаксичну одиницю формувалося із середини XVIII ст. до кінця 20-х років XIX ст. Спочатку складнопідрядне речення трактувалося як таке, що має нерівноправні речення у своєму складі. Пізніше почали говорити про пояснення одного речення іншим в одній синтаксичній структурі. Уже в низці граматичних студій початку XIX ст. трапляються терміни "головне речення", "підрядне речення". Термін "складне речення" приходить на зміну терміну "складне мовлення" на самому початку XIX ст.

Наприкінці XIX ст. до аналізу складнопідрядного речення звернулися представники психологічної школи. Для них складнопідрядне речення - це вияв більш досконалого процесу світосприйняття, продукт тривалої граматичної еволюції. У зв'язку з цим О.О. Потебня особливу увагу звернув на процес поступової заміни паратаксичних зворотів [11; с. 674] гіпотаксичними в давньому ладі мови.

Первинно складнопідрядні речення поділялися за частинами мови, позицію яких вони посідали. Такої думки дотримувався М. Греч, Є. К. Тимченко [1; с. 425-426]. Ф. І. Буслаєв удосконалив зазначену класифікацію й на основі логіко-граматичного підходу запропонував прирівнювати підрядні частини до членів речення. З погляду сучасного розвитку синтаксичної науки такий підхід має низку недоліків, однак на той час запропонована ідея була новою і прогресивною. Вона стала поштовхом для подальших пошуків принципів класифікації складнопідрядних речень.

Намагання знайти більш точні граматичні принципи поділу привели науковців до думки про визначальну роль засобів зв'язку в складному реченні. О.М. Пєшковський розробив класифікацію складнопідрядних речень, ураховуючи, як пов'язані головна й підрядна частини: сполучниками чи сполучними словами.

Одновимірність наявних підходів підштовхувала мовознавців до пошуку нових критеріїв виділення складнопідрядних речень. Уперше В.О. Богородицький запропонував брати до уваги, до чого відноситься підрядне речення, якими засобами приєднується, які виражає змістові значення. "Задум В.О. Богородицького зважати на комплекс ознак для визначення підрядних речень - це новий крок уперед. Однак у центрі уваги В.О. Богородицького, як і багатьох його попередників, усе ще лишається тільки підрядне речення, а не складнопідрядне в цілому" [11; с. 430].

Складнопідрядні речення надзвичайно різноманітні як за будовою, так і за змістом, тому класифікації повинні були враховувати максимальну кількість критеріїв: 1. До чого відноситься залежна частина:

а) підрядна частина відноситься до окремого слова головної частини, пояснюючи його; б) до головної частини в цілому. 2. Якими засобами поєднується: а) приєднуються до головних за допомогою сполучників;

б) за допомогою сполучних слів. 3. Позиція: а) місце підрядної частини стосовно головної відносно вільне; б) стійке, фіксоване.

У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи класифікації: 1) логіко-граматичний, заснований на співвідносності підрядних частин цих речень з членами простого речення, згідно з якою серед складнопідрядних речень розрізняють підметові, присудкові, додаткові, означальні і різні різновиди обставинних речень. 2) формально-граматичний, що спирається на засоби зв'язку підрядної і головної частини цих речень, згідно з яким серед складнопідрядних речень розрізняють безсполучникові, сполучникові і складнопідрядні речення із сполучними словами, а сам аналіз цих речень по суті зводиться до аналізу сполучників і сполучних слів, за допомогою яких поєднуються їхні предикативні частини;

1) структурно-семантичний, який в основу класифікації складнопідрядних речень кладе установлення структурних і семантичних співвідношень між підрядною і головною частинами цих речень.

Більшість учених помічали, що з-поміж складнопідрядних речень виділяються ті, у яких підрядні пояснюють усю головну частину, і ті, у яких підрядні відносяться до опорного компонента в головній частині. Однак тривалий час це знання не оформлювалося в стійку класифікацію. На думку дослідників, уперше спробував установити два типи підрядності (які пояснюють головне в цілому чи якийсь член головного) О.О. Шахматов, пізніше продовжив ці напрацювання М.С. Поспєлов, який виділив одночленні й двочленні складнопідрядні речення. Незважаючи на тривалі дискусії з приводу поділу складнопідрядни х речень, саме ідея М.С. Поспєлова була покладена в основу подальшої класифікації В.А. Бєлошапкової, яка набула популярності в наукових колах та в шкільній програмі [2]. У зв'язку із вченням М.С. Поспєлова,

B. А. Бєлошапкової поширилася структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень, яка враховувала: а) до чого приєднується підрядна частина - до всієї головної чи до одного слова в ній; б) якими засобами пов'язується головна й підрядна частини; в) у яких відношеннях перебувають частини складнопідрядного речення. Відповідно усі складнопідрядні речення розподілялися між двома типами: розчленованої структури з неприслівним зв'язком і нерозчленованої структури з прислівним зв'язком.

Різновиди складнопідрядних речень становили й становлять інтерес для дослідників, достатньо наукових праць присвячено вивченню структурних, семантичних, комунікативних особливостей складнопідрядних речень. Наприклад, В.П. Заскалета дослідила історію формування складнопідрядних речень з підрядними означальними [5].

Об'єктом вивчення стали складнопідрядні речення з підрядними означальними, виділювані на логіко- граматичних засадах класифікації, причому атрибутивність кваліфікувалася у вузькому значенні: означальними вважалися тільки ті складні конструкції, у яких головна частина має означуваний іменник чи інший субстантивний повнозначно-лексичний компонент. На матеріалі з писемних пам'яток XI - XVIII ст., з окремих художніх творів українських письменників кінця XVIII - ХІХ ст. окремих фіксацій аналізованих мовних явищ у Словнику староукраїнської мови XIV - XV ст., у Словнику української мови XVI - першої половини XVII ст. з'ясовано особливості становлення структури складнопідрядних речень з підрядними означальними, розвитку системи їх засобів зв'язку та формування семантики цих синтаксичних одиниць.

Науковець визначила період, на який припадає виникнення та становлення складнопідрядних речень; з'ясувала, які конструкції стали чи могли стати основою для формування складнопідрядних речень загалом і складнопідрядних речень з підрядними означальними зокрема; окреслила відносну хронологію функціонування сполучних засобів у структурі аналізованих речень; дослідила причини й динаміку структурних та семантичних змін, що відбулися в складнопідрядних реченнях з підрядними означальними на ґрунті української мови; установила, які формально-граматичні засоби зв'язку кількісно домінували у відповідні періоди історії української мови.

Наталя Володимирівна Морозова дослідила структуру та семантику складних речень в ідіостилі Євгена Гуцала [9].

Докторська дисертація С.В. Ломакович стала першою спробою ґрунтовно опрацювати займенниково-співвідносні речення української мови, здійснити детальний комплексний аналіз цих специфічних конструкцій, кваліфікуючи їх з погляду формальної та семантичної організації [7]. На ґрунті значного фактичного матеріалу вивчено групи співвідносних слів за значенням, структурно-семантичні різновиди займенниково-співвідносних речень (відповідно до класифікації В.А. Бєлошапкової автор виокремлює ототожнювальні, фразеологічні, вміщувальні). Аналіз займенниково-співвідносних речень здійснено в роботі з використанням поняття асиметрії лінгвістичного знака; висунуто нове тлумачення цього терміна щодо складного речення як синтаксичної одиниці: асиметричні - це конструкції, які мають складну форму і невідповідний їй зміст. Специфічною рисою СПР з опорним займенником, за спостереженнями

C. В. Ломакович, є наявність підрядних підметових і присудкових.

В останні десятиліття особливе зацікавлення науковців викликає комунікативний підхід до розгляду синтаксичних одиниць, зокрема й складнопідрядних речень. Зважаючи на достатню розробку попередніх підходів, погляд на складне речення з позиції актуального членування викликає все більший інтерес. Т ак, функціонально-комунікативні вияви складнопідрядних речень прислівного типу дослідив В.В. Орєхов [10]. Вивчивши історію актуального членування, проаналізувавши погляди щодо його статусу, автор наукової праці дослідив комунікативну будову прислівних складних речень з лексично вираженою та лексично невираженою темою, у складі кожного із зазначених типів речень виділив найпоширеніші структурно- семантичні типи, описав особливості розгортання ярусної структури їх актуального членування..

Складні синтаксичні структури однозначно виступають більш точним засобом передачі думки. У реченнях нерозчленованої структури підрядні частини доповнюють і пояснюють компонент головної, таким чином забезпечуючи інформативність повідомлення. Особливо цінними є підрядні присубстантивно-атрибутивні (означальні), оскільки вони уможливлюють такі характеристики, які не можна передати прикметниками, дієприкметниками, займенниками, тобто окремими лексемами.

У казці "Хо" складнопідрядні речення з підрядними означальними поряд з підрядними з'ясувальними посідають чільне місце. Залежна частина пояснює іменники - назви конкретних й абстрактних понять, наприклад: Прищеплений дитині, виплеканий анормальними умовами суспільними, він стає чіпкою пошестю, робиться потугою, що тамує вічний поступ усього живучого... (6, с. 59); Буйна фантазія тручає бідного Макара Іванович по похилості в якусь чорну безодню, звідки нема стежки наверх (6, с. 73); Петрик - се син куховарчин, що бавиться часом із паничем (6, с. 60); Адже скільки дівчат пішло вже по тій стежці, що стелеться перед нею... (6, с. 66).

Місце підрядної означальною не є чітко визначеним, трапляється пост- й інтерпозиція. З метою найточнішої передачі думки автор максимально наближує залежну присубстантивно-атрибутивну частину до опорного іменника в головній частині, тому місце підрядної варіативне. Постпозитивне розташування свідчить, що в попередній головній частині міститься інформативно недостатній субстантив, який потребує пояснення, розтлумачення, як-от: Як вам відомо, - вів далі доктор, - позавтра в місті Луцькому має відбутися гучний похорон нашого славного письменника, що сими днями помер (6, с. 74); Гомонять про якусь землю, що громада має купити в сусіднього дідича (6, с. 80); Ледве-ледве пізнає Хо в ньому юнака з повним рум'яним обличчям, що рвався до слова пам'ятного вечора (6, с. 82).

Інтерпозиція підрядної частини з атрибутивним значенням нерідко трапляється у творі, наприклад: За столом, ближче до лампи, що крізь молочний кльош розливає м'яке світло по хаті, сидить із шитвом мати (6, с. 59); І випадок, на який рахували старі, лучився, погіршуючи й без того важку ситуацію (6, с. 65).

Окреме місце посідають конструкції, у яких роль опорного компонента виконує не одна лексема, а словосполучення прономінативного слова й субстантива. Деякі науковці пропонують у таких синтаксичних одиницях не брати до уваги займенник, оскільки основне значення несе іменниковий компонент. Інші, навпаки, відстоюють думку, що саме прономінатив є визначальним у цій сполуці. На нашу думку, найбільш умотивованим буде розглядати сполуку займенника й іменника як неподільне поєднання і прив'язувати підрядну частину до усього словосполучення. Наприклад: Там принесено з крамниці такий вінок з срібла, що аж сяє на сонці... (6, с. 76); Тільки в ту альтанку, що під старезним волоським горіхом у садку, не пуска його дикий виноград, звившись тісно й щільно в одну зелену стіну (6, с. 63); Тут і компрометація, і втрата посади, і допити, і таке страхіття, що й малим дітям не сниться (6, с. 76).

Найпродуктивнішим засобом поєднання головної частини з підрядною означальною є сполучні слова що, який, як-от: Отож, єдності, яка б робила нас із кволих навіть одиниць незламною силою, потребуємо й ми... (6, с. 78); А кроти, що стануть підривати твій будинок? (6, с. 78); Як же се він, Макар Іванович, урядовець, людина офіціально лояльна, прилюдно виступить з ним у такій справі, що вже сама з себе трохи...як би се сказати?...ну, трохи небезпечна! (6, с. 74); На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слуха (6, с. 57). Зрідка роль сполучних засобів виконують прислівники де, коли, звідки. Функціонування таких нетипових для означальних частин одиниць сприяє появі супровідних семантичних нашарувань, зокрема локативних, наприклад: Отам за горою, де воно сідає... (6, с. 60), ... .сміється Хо під вікном, де опець (6, с. 62); Буйна фантазія тручає бідного Макара Іванович по похилості в якусь

чорну безодню, звідки нема стежки наверх (6, с. 73); Довго чигає Хо на хвилину, коли лікар буде вільнішим (6, с. 81).

Уживання складних речень з присубстантивно-атрибутивними підрядними частинами у творі М. Коцюбинського умотивоване як структурно, так і семантично. Такі синтаксичні одиниці дають можливість назвати такі означальні характеристики, які неможливо передати одним словом у зв'язку з граматичними особливостями української мови (наприклад, не завжди можна утворити активний дієприкметник теперішнього часу) або з відсутністю лексичної одиниці, яка б точно передавала потрібн у ознаку.

Отже, у казці "Хо" М. Коцюбинського продуктивно вживаються складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними частинами, у яких сполучним засобом найчастіше виступають сполучні слова що, який. Зазначені синтаксичні конструкції уможливлюють розгорнуту означальну характеристику, яку однією лексемою неможливо передати.