Типи стійких сполук слів сучасної української мови за структурно-кількісною характеристикою у гуманітарному тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький національний аграрний університет

Типи стійких сполук слів сучасної української мови за структурно-кількісною характеристикою у гуманітарному тексті

Чечель О.М.

Вивчення такої синтаксичної одиниці як словосполучення має давню історію, проте більшість питань, таких як типологія, співвідношення з іншими мовними одиницями, диференційні ознаки синтаксичних конструкцій тощо, досі не мають одностайного викладу у поглядах лінгвістів (пор. праці О. М. Галкіної-Федорук, В. В. Бабайцевої, Н. С. Валгіної, І. Р.Вихованця, Л. А. Бєловольської, В. В. Виноградова, А. П. Загнітка, Н. В.Бердишевої, М. М. Прокоповича, Н. М. Шанського, Г. М. Удовиченка, К. Ф. Шульжука та ін.). До таких дискусійних питань теорії словосполучення належить питання визначення та аналізу типології стійких словосполучень за структурно-кількісною характеристикою, а саме у гуманітарному тексті.

Мета нашого дослідження - проаналізувати типи стійких сполук слів української мови за структурно-кількісною характеристикою у гуманітарному тексті. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) висвітлити головні підходи до визначення типології словосполучення за структурно-кількісною характеристикою, до яких також належать стійкі сполуки слів;

2) охарактеризувати типи стійких сполук слів української мови за структурно-кількісною характеристикою у гуманітарному тексті.

Визначення типів словосполучень за структурно-кількісною характеристикою залежить від певних чинників: по-перше, від покладеної в основу дефініції словосполучення синтаксичної концепції; по-друге, від визначення функції словосполучення як синтаксичної одиниці. Зважаючи на ці чинники, виділяються два основні варіанти визначення типів словосполучень за структурно-кількісною характеристикою: „підхід від слова”, який використовують Н. С. Валгіна, Л. А. Бєловольська, М. М. Прокопович, В. В. Виноградов та ін., і „підхід від речення”, що застосовують І. Р. Вихованець, В. В. Бабайцева та ін. [1, с. 28; 7, с. 34]. Ми вважаємо, що таку кількісно-структурну типологію словосполучення доцільно застосовувати й до стійких сполук слів.

При дослідженні першого підходу до визначення типів словосполучень за структурно-кількісною характеристикою - „підходу від слова”, варто звернути увагу на праці В. В. Виноградова та М. М. Прокоповича. За твердженням В. В. Виноградова, виокремлення простих та складних словосполучень базується на можливостях поширення слова (слово > просте словосполучення > складне словосполучення). „Прості словосполучення, - зазначає дослідник, - звичайно двослівні, вони складаються з двох повнозначних слів…Характерною ознакою словосполучень цього роду є те, що вони утворюються за допомогою поширення стрижневого слова” [2, с. 10]. Продуктом поширення простого словосполучення, як вважає вчений, є складні словосполучення. Прості та складні словосполучення мовознавець розглядає як граматичні поєднання двох і більше повнозначних слів, що розчленовано позначають єдине поняття. А можливістю виступати єдиним складним позначенням предметів, дій, якостей, як вважає учений, визначаються межі складного словосполученняю. Саме такий підхід до визначення простих словосполучень і кваліфікації складних словосполучень можемо прослідковувати в багатьох працях з граматики (пор. роботи Н. І. Астаф'євої, Н. С. Валгіної, А. П. Загнітка, А. Н. Наумовича, Г. М. Удовиченка, К. Ф. Шульжука та ін.).

Зовсім інший підхід до класифікації простих і складних словосполучень маємо від речення, який передбачає членування речення на словосполучення, а словосполучень - на слова (речення > складне словосполучення > просте словосполучення > слово) [1, с. 29]. Так, у реченні Великого значення надавав М. Грушевський створенню єдиної для всіх українців літературної мови, формуванню наукової мови, тобто стильовій розбудові літературної мови (С. Єрмоленко, с. 17) можна виділити складне словосполучення надавати великого значення і прості словосполучення надавати значення, велике значення. Як ми помітили, підпорядковуючись законам побудови речення, словосполучення, знаходячись у їх складі, змінюють свою початкову форму, адже стійке словосполучення - це утворення, що виникає лише в процесі реалізації речення, при побудові висловлення в процесі розгортання компонентів певної структурної схеми.

Структурно-кількісні типи словосполучень, відповідно до „підходу від речення”, досить детально аналізує В.В. Бабайцева [1, с. 29-32]. Ми вважаємо, що такий аналіз в деякій мірі можна застосовувати і до стійких сполук, адже приклади до певних визначених нею типів як простих, так і складних словосполучень, ми з легкістю знаходимо у гуманітарних текстах. Проте не до усіх типів, сформульованих науковцем, можна підібрати приклади стійких сполук у гуманітарних текстах - це стосується деяких видів складного словосполучення, що показано нижче. Отож, дослідниця вважає, що двокомпонентні словосполучення належать до простих (мати вигляд (С. Єрмоленко,с. 420), відтінюючи зміст (С. Єрмоленко, с. 410) тощо), а також словосполучення, в яких один з компонентів є фразеологізмом (відсовувати на другий план (С. Єрмоленко,с. 252), висуватися на перший план (С. Єрмоленко, с. 256), виступати на перший план (С. Єрмоленко, с. 107), заплющувати очі перед фактом (С. Єрмоленко, с. 253) тощо). Як вважає науковець, складне словосполучення містить в своєму складі три і більше повнозначних слова, а також просте (іноді й складне) словосполучення. До складних словосполучень В. В. Бабайцева відносить такі конструкції:

1) утворення, в яких містяться цілісні словосполучення (підходити з іншими мірками (С. Єрмоленко, с. 77), висвітлення природи мови (С. Єрмоленко, с. 104));

2) сполуки, в яких містяться сурядні словосполучення (наповнюватися глибоким і символічним змістом (С. Єрмоленко, с.379), полягати в ототожненні змісту поняття і значення слова (С. Єрмоленко, с. 238));

3) словосполучення, що містять неоднорідні означення (поширена протилежна точка зору (С. Єрмоленко, с. 102), відносна позиційна самостійність (С. Єрмоленко, с. 137));

4) словосполучення, які складаються з означуваного слова та препозитивних і постпозитивних означальних зворотів (глибоко закорінена національна ідея; національна ідея, глибоко закорінена (С. Єрмоленко, с.273));

5) сполуки, які містять означуване слово та відокремлену прикладку. Щодо цього, то прикладів у гуманітарному тексті стійких сполук, які відповідали б даному типу нами не знайдено;

6) конструкції, що містять у ролі залежного компонента словосполучення з пояснювальними та уточнювальними відношеннями. Стійких сполук слів такого типу в гуманітарних текстах нами не виявлено;

7) словосполучення, що містять слова з подвійною синтаксичною залежністю (дати про себе знати (С. Єрмоленко, с.420), під таким кутом зору (С. Єрмоленко, с.246), не мати під собою ґрунту (С. Єрмоленко, с. 251));

8) сполуки, які містять цілісні словосполучення типу цілком справедливо і под. (цілком справедливо наголошує (С. Єрмоленко, с. 50)).

Проте, така детальна класифікація складних словосполучень нами розглядається критично, бо певні конструкції, які мовознавець відносить до словосполучення, на нашу думку, взагалі до словосполучення не належать (зокрема, сурядні ряди, напівпредикативні конструкції та ін.).

Звернімося також до підходу І.Р. Вихованця, який виділяє прості та ускладнені словосполучення, враховуючи їх формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки, а саме: 1) кількість повнозначних слів у їх складі; 2) одноразовий чи кількаразовий вияв підрядного або сурядного зв'язку; 3) наявність чи відсутність поєднання підрядного й сурядного зв'язків; 4) кількість і характер форм (способів) синтаксичного зв'язку; 5) неускладненість чи ускладненість семантико-синтаксичних відношень між компонентами словосполучення [3, с. 192-198]. На його думку, прості (елементарні) словосполучення є первинним і головним об'єктом синтаксису словосполучення, які будуються на основі одноразового застосування підрядного або сурядного зв'язку і співвідносного із синтаксичним зв'язком семантико-синтаксичного відношення [3, с. 192]. Звідси слідує, що прості словосполучення зазвичай складаються лише з двох мінімальних синтаксичних одиниць (прозоре значення (С. Єрмоленко, с. 225), зіткнення вислову (С. Єрмоленко, с. 421), яскраво втілюватися (С. Єрмоленко, с. 194)). Елементарне словосполучення будується за відповідною структурною схемою (структурним зразком), яку можна вважати абстрактною формулою, на основі якої будуються різні словосполучення з різним лексичним значенням. Тобто, можна сказати, що просте словосполучення має формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну організацію. Як вважає І.Р. Вихованець, ускладнені словосполучення становлять собою різні об'єднання простих словосполучень на базі підрядного або сурядного зв'язків. Такі синтаксичні конструкції охоплюють різноманітні комбінації простих словосполучень і містять в своєму складі як мінімум три компоненти [3, с. 196].

Узагальнивши та проаналізувавши основні підходи та думки щодо структурно-кількісної характеристики словосполучень, вважаємо доцільним вирізнити у гуманітарному тексті такі структурно-кількісні типи стійких сполук української мови: прості і складні.

До простих стійких сполук ми відносимо таку синтаксичну одиницю-конструкцію, яка утворюється насамперед поєднанням двох повнозначних слів (чи з прийменником, чи без нього) на основі підрядного зв'язку та певних семантико-синтаксичних відношень, а структурна схема якого закріпилася як мовний факт. Пор., з речення Тобто вислів як мак розпускався виконує функцію усталеної фольклорної формули, яка може вводитися в будь-які пісенні контексти, де треба передати високий ступінь позитивної оцінки (С. Єрмоленко, с. 177). можна вичленувати такі прості стійкі сполуки: виконує функцію, вводитися в контекст, передати ступінь, ступінь оцінки. Або з речення Онтологічна зорієнтованість дослідження, тобто постійне звернення до буттєвості об'єкта, дає постійну можливість для нових відкриттів аж до часткового або й повного заперечення раніше добутих знань (В. Русанівський, с. 4) можна виокремити такі прості стійкі сполуки: зорієнтованість дослідження, дає можливість, повного заперечення, добутих знань. словосполучення гуманітарний текст мова

Спираючись на праці більшості дослідників фразеології (Л. Г. Авксентьєва, М. Ф. Алефіренка, В. М. Мокієнка, О. І. Молоткова, В. Д. Ужченка, А. М. Чепасової, М. М. Шанського та ін.), ми вважаємо, що до простих стійких сполук належать конструкції, в складі яких наявні фразеологічні одиниці. Вищезазначені науковці звертають увагу на те, що всі слова, які стали компонентами фразеологічної одиниці, „перестали бути словами в повному смислі” [14, с. 63] і зберегли в новоствореній синтаксичній конструкції лише частину лексемних властивостей.

Фразеологічна одиниця становить собою результат семантичних змін слів-компонентів і характеризується стійким лексичним та специфічним категоріальним значенням, яке зумовлюється певними чинниками (за типологією А. М. Чепасової): а) за частиною об'єктивного світу, яку передає фразеологічна одиниця (предмет, процес, ознака, властивість тощо), б) за типом колишнього граматичного значення синтаксичної моделі, в) за характером категорійного значення стрижневого слова колишнього словосполучення, г) за типом, специфічним для слів з цим категорійним значенням, формоутворення. Категоріальне значення фразеологізму, відповідно до вищевказаних характеристик включається у висловлення в готовому вигляді, використовуючи лише один раз синтаксичний зв'язок, а структурна схема стійкої сполуки залишається такою ж, як і при з'єднанні двох словоформ. Пор.: Взагалі, якщо стати на точку зору Уорфа, то доведеться визнати, що люди, які розмовляють різними мовами, поведуть себе по-різному в одній і тій самій ситуації (С. Семчинський, с. 254); Саме під таким кутом зору там була викладена і теорія мовної відносності (С. Семчинський, с. 246).

Що стосується складної стійкої сполуки, то ми вважаємо, що це, насамперед, ускладнене на основі підрядного зв'язку поширення простої стійкої сполуки. Пор., з речення Якщо застосовувати до аналізу тексту твору метод лексико-семантичного поля «час», виявимо цілу низку номінацій часу:…(С. Єрмоленко, с. 265) можна виокремити таку складну стійку сполуку: виявити цілу низку номінацій. Або з речення Визначаючи характер словосполучення за категоріальними ознаками головного компонента (порівняймо дієслівні, іменникові, прикметникові, прислівникові словосполучення), можна глибше розкрити специфіку класу слів, що за відповідними формальними і семантичними показниками зараховуються до певної частини мови. (М. Жовтобрюх, с. 120) можна вичленувати таку складну сполуку: глибше розкрити специфіку.

Як ми помітили, більшість складних стійких сполук слів являють собою поширені одним чи кількома компонентами (завдяки валентним властивостям слів-складників простої стійкої сполуки) моделі простих стійких сполук. Слідуючи цій думці, ми приєднуємося до позиції Г. М. Удовиченка, який стверджує, що „в основі всякого складного словосполучення лежить модель простого словосполучення. У кожному складному словосполученні семантика простого словосполучення уточнюється третім елементом, вираженим одним або кількома словами” [13, с. 97]. Пор.: В рамках цієї основної опозиції проводиться поділ речень на односкладні й двоскладні (М. Жовтобрюх, с. 133); Письменники, художники слова тонко вловлюють моменти невидимого зв'язку людини з рідним словом (С. Єрмоленко, с. 94); Ще й нині не досягнуто повної згоди щодо розглядуваних термінів (С. Семчинський, с. 58).

Можна також погодитись із класичною концепцією типології складних стійких сполук (сполуки, побудовані за схемою „просте словосполучення + залежне від нього слово”; синтаксичні конструкції типу „слово + залежне від нього просте словосполучення”; утворення структури „стрижневе слово + два або три не пов'язані одне з одним залежні слова, які не утворюють словосполучення”), проте, на наш погляд, доцільно було б уточнити її. Отож, якщо слідувати цій концепції, то з'ясовуємо, що поза межами складних словосполучень залишаються конструкції, в яких залежні слова теж мають свої поширювачі. Пор., з речення Теорія мовної відносності відсуває на другий план практичну діяльність людини як джерело, рушійну силу і критерій в процесі пізнання (С. Семчинський, с. 252) можна вичленувати складну стійку сполуку відсуває на другий план практичну діяльність, в якій словоформи план і діяльність мають свої поширювачі (другий і практичну відповідно). Ми вважаємо, що такі стійкі сполуки повністю є складними.

Звернімо увагу на складні стійкі сполуки, які містять цілісні словосполучення, напр., Народна пісня розкриває перед нами широкі можливості іменникового словотворення (С. Єрмоленко, с. 223); Отже, в найпоширеніших класифікаціях простих речень об'єднуються дві ознаки: характер структурної основи речення (двоскладність і односкладність) і виділення морфологічного класу, який функціонує в ролі структурної основи, наприклад, односкладного речення (М. Жовтобрюх,с. 132). Ми вважаємо, що ці синтаксичні стійкі сполуки належать до складних словосполучень, бо злитість компонентів цілісної сполуки має не лексичний, а синтаксичний характер (у межах цілісної сполуки реалізуються певний синтаксичний зв'язок і певний тип семантико-синтаксичних відношень, а також вони зберігають своє лексичне значення.

Треба зазначити, що у мовленні також можуть утворюватися різні складні стійкі сполуки, моделі яких не закріплені як мовний факт, а структура яких не зумовлена валентністю стрижневого компонента,. Пор.: Суперечка, виникнувши навколо питання про зрозумілість україномовної преси, торкнулася теоретичних проблем становлення й розвитку писемно-літературної мови (С. Єрмоленко, с. 20); Крім стилістичного відтінку розмовності, останнє речення відзначається й специфікою вираження загального значення: в ньому на перший план виступає семантика належності, включення до певної групи (М. Жовтобрюх, с. 33).

Підсумовуючи сказане, варто наголосити на тому, що у сучасному мовознавстві існують різні підходи до вирішення проблеми виділення у гуманітарному тексті структурно-кількісних типів стійких сполук слів, тому воно належить до дискусійних питань синтаксису словосполучення. Незважаючи на це, нами запропоновано авторське бачення досліджуваної проблеми, яке ґрунтується на узагальненні наявних поглядів щодо питання виділення структурно-кількісних типів словосполучень сучасної української мови.

Література

1. Бабайцева В. В. Простые и сложные словосочетания / В. В. Бабайцева // Русский язык в школе. - 2007. - № 4. - С. 27-32.

2. Виноградов В. В. Очерки по истории русского литературного языка (XVII-XIX): Учебн. для студ. филол. фак. ун-тов / В. В. Виноградов - М.: Высшая школа, 1982. - 529 с.

3. Вихованець I. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник / І. Р. Вихованець. - К.: Либідь, 1993. - 368 с.

4. Долгов Ю. С. Тип валентности как грамматическая категория в русском языке / Ю. С.Долгов // Русское языкознание - К.: Лыбидь, 1990. - Вып. 21. - С. 44-49.

5. Єрмоленко С. Я. Мова і українознавчий світогляд: Монографія / С. Я. Єрмоленко - К.: НДІУ, 2007. - 444 с.

6. Жовтобрюх М. А. Синтаксис словосполучення і простого речення / М. А. Жовтобрюх - К.: Наукова думка, 1975. - 222 с.

7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: монографія / А. П.Загнітко. - Донецьк : ДонДУ, 1996. - 365 с.

8. Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс): У 2-х ч. - Ч. 1.: навч. посіб. / А. П.Загнітко - К.: ІЗМН, 1996. - 202 с.

9. Прокопович Н. Н. Словосочетание в современном русском литературном языке: монография / Н. Н.Прокопович. - М.: Просвещение, 1966. - 399 с.

10. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Видання друге, перероблене і доповнене / С. В. Семчинський - К.: АТ «ОКО», 1996 - 416 с.

11. Тулина Т. А. Функциональная типология словосочетаний: монография / Т.А.Тулина. - К.: Вища шк., 1976. - 176 с.

12. Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові: монографія / Г. М. Удовиченко. - К.: Наук. думка, 1968. - 288 с.

13. Чепасова А. М. Семантические и грамматические свойства фразеологизмов: монография / А. М. Чепасова. - Челябинск: Челябинский гос. пед. ин-т, 1983. - 92 с.

Анотація

Статтю присвячено висвітленню дискусійного питання синтаксису - опису типів стійких сполук слів гуманітарного тексту сучасної української мови за структурно-кількісною характеристикою. Здійснено аналіз різних поглядів щодо розв'язання цього питання, а також пропонується авторське бачення опису типології стійких словосполучень гуманітарного тексту української мови за структурно-кількісною характеристикою.

Ключові слова: гуманітарний текст, словосполучення, стійка сполука, структурно-кількісна характеристика, текст.

Статья посвящена освещению дискуссионного вопроса синтаксиса - описания типов устойчивых соединений слов гуманитарного текста современного украинского языка по структурно-количественной характеристике. Осуществлен анализ различных взглядов относительно решения этого вопроса, а также предлагается авторское видение описания типологии устойчивых словосочетаний гуманитарного текста украинского языка по структурно-количественной характеристике.

Ключевые слова: гуманитарный текст, словосочетание, структурно-количественная характеристика, текст, устойчивое соединение.

Article is devoted to discussion questions of syntax - describe the types of persistent compounds words Humanitarian text of the modern Ukrainian language for the structural-quantitative characteristic. The author proposes the analysis of different views on solving this issue and a vision describing the typology of persistent humanitarian phrases text of the Ukrainian language for structural-quantitative characteristic.

Key words: a humanities text, a phrase, a stable compound, a structural-quantitative characteristic, a text.

Размещено на Allbest.ru