Особливості взаємодії комунікативних регістрів у романі Л. Андреєва "Щоденник Сатани"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості взаємодії комунікативних регістрів у романі Л. Андреєва «Щоденник Сатани»

Мова, як відомо, постійно виявляє прагнення до розвитку. Часто наукові гіпотези, засновані на попередніх наукових дослідженнях, не встигають за розвитком мови. Отже потрібен взаємний зв'язок між такими дослідженнями та мовним аналізом (аналізом мовного матеріалу, зокрема тексту). При цьому мова, як природний феномен, виявляє більш послідовну організованість, аніж відповідні дослідження та їх результати (словники, граматики) [1: 3]. Це звичайно найбільше виявляється в лексиці та орфографії, проте стилістичні та синтаксичні норми також потребують співвіднесення із сучасним мінливим станом мови. До всього зазначеного вище долучається ще й прагматична складова - комунікативна, що актуалізує будь-який текст, неначе наближаючи його до читача, ніби ілюструючи на екрані. Для виявлення ж синтаксичної композиції наукою визначаються так звані комунікативні регістри, що й покликані «оживити» текст.

Питання комунікативної граматики російської мови вивчалися багатьма вченими - починаючи від В. Виноградова та закінчуючи останніми дослідженнями Г. Золотової, В. Одинцова, Н. Онипенко, М. Сидорової. Більш наочно - використовуючи як приклад літературну творчість окремих письменників - ці аспекти розглядалися такими вченими, як Є. Іванчикова, А. Гулак, Н. Кожевникова, Є. Падучева, О. Шкурська. В ілюстраційному ж просторі нашого дослідження (вивчення творчості Л. Андреєва) працювали В. Казак, І. Московкіна, Д. Нечаєнко, Н. Реріх, І. Тихонова. Однак ці науковці аналізували твори письменника переважно з літературознавчого погляду, вивчаючи їх сюжетний та жанровий аспект, тобто певною мірою ретроспективно. Актуалізувати ж ці тексти можна, дослідивши особливості їх комунікативної організації.

Метою нашої статті є аналіз взаємодії комунікативних регістрів мови роману Л. Андреєва «Щоденник сатани» як засобу виявлення його синтаксичної композиції.

Відразу зазначимо, що саме комунікативний синтаксис є ніби ключем до виявлення художньо-мовного стилю письменника. Власне, щоб визначити стиль творця, наблизити його до сучасного сприйняття, певним чином зекранізувати його, ми повинні проаналізувати його мову, зокрема синтаксис, у комунікативному аспекті. Інакше кажучи, саме через відповідний вибір мовних одиниць для висловлювання визначається творча манера мовця (автора тексту) та взагалі постає його образ. У свою чергу тим визначаються й подальші функціональні характеристики відповідного художнього тексту. У науці існує термін ідіолект (на позначення індивідуально створеного мовного комплексу), який і передбачає авторське творення тексту будь-якою людиною.

Г. Золотова вводить поняття `особа, яка говорить' (мовець), зазначаючи, що в процесі творення нею власного мовленнєвого тексту використовуються різночасові дієслівні форми [1: 21], тобто мовець варіює їх (…я заметил несколько седых волос, которых не видел раньше;… которое Я пропел наилучшим фальцетом. Но раз дело доходит до бокса, то отчего не говорить дальше?)¹ відповідно до змін своєї позиції в просторі. Знов-таки, неначе це відбувається в глядацькій залі: автор переміщується в ній і з кожної позиції додає до свого висловлювання певні атрибутові елементи (як кінооператор, за висловленням Г. Золотової).

Дослідниця визначає три «темпоральні лінії», за якими автор висловлювань актуалізує своє просторове місце. Ми спробуємо віднайти в романі Л. Андреєва відповідні фрагменти та вкласти в ці конструкції.

Лінія 1 - календарна, природна, фізична вісь, вічний час, просторовий часовий напрямок (зовнішній щодо тексту):

Он довольно-таки долго заставил Меня ждать в саду и вышел с таким видом холодного равнодушия, что Мне сразу захотелось уехать.

Лінія 2 - текстова, дійова вісь (внутрішня щодо тексту):

Мне было вовсе не весело в то утро. Мне искренне хотелось дружески поплакать в его жилет, а он на корню сушил все Мои благородные порывы.

За формою дієслів і приклад лінії 1, і приклад лінії 2 начебто схожі, проте в другому випадку мовець описує свій стан, свої почуття, тобто події внутрішньо прив'язані до змісту авторського оповідання. У першому ж випадку часова парадигма неначе є загальною, не пов'язаною з почуттями автора, тобто це інша описова ілюстрація (кадр).

Лінія 3 - перцептивна (змінна позиція мовця):

…если бы Мария была Моей рабыней, Я надел бы ей веревку на шею и, нагую, вывел бы на базар: кто покупает? Кто даст Мне больше за неземную красоту? Ах, не обижайте бедного слепого торговца: шире раскрывайте кошельки, громче звените золотом…

Як бачимо, в одному фрагменті тексту змінюються кілька часових форм, а з ними і часових просторових парадигм, причому варіюються навіть видові форми, коли поряд із доконаним видом (даст) присутній недоконаний (не обижайте, раскрывайте, звените). Однак у цілому текст не порушується в просторі, а набуває певних мистецьких візерунків. У тому й полягає творче кредо письменника як експресіоніста.

Такі темпоральні лінії (осі) змішуються між собою, дозволяючи авто - ру-мовцю урізноманітнювати свою просторово-часову позицію. Так, Г. Золотова застосовує термін креативна для суміщених ліній 2 і 3 (як найбільш творчий простір для мовця), термін односпрямованість часу - для ліній 1 і 2 (як найбільш постійний простір) [1: 24, 25]. Є. Падучева описує `наративний режим інтерпретації', за яким текст не ототожнюється з мовленнєвою ситуацією, додає до цього `дійсний історичний стан', що також не збігається з актуальним висловлюванням [4: 13].

¹ Тут і далі цитуємо за текстом роману [2].

Для визначення часової просторовості залучено також парадигму категорії виду дієслова, у межах якої визначаються форми доконаного / не - доконаного виду, що додають необхідні характеристики описовості. За академічним визначенням, категорія виду виражає дію з погляду того, як вона розвивається в часі: її або сповна реалізовано, або лише спрямовано на реалізацію, ця дія може бути неперервною, що перебуває в процесі розгортання та становлення [3: 211]. Є. Падучева у своїй класифікації часових інтервалів також визначає, що дієслова доконаного виду репрезентують інтервал, який не має тривалості в часі, додаючи до цього перфектний стан (після настання події, із цими ж дієсловами) та стійкий стан, репрезентований дієсловами недоконаного виду [4: 15-18].

У свою чергу креативність автора-мовця найбільш виявляється через категорію комунікативних типів мовлення, або мовленнєвих регістрів, які показують міру абстрагування мовця від дійсності.

Г. Золотова визначається три таких регістрових композитиви для монологічного мовлення та два - для діалогічного.

1. Репродуктивний (зображувальний) регістр, коли мовець відтворює ті події, що їх спостерігає безпосередньо, в актуальному часі, однак у креативному сенсі (суміщені лінії 2 і 3):

Потом мы помолчали.

Схорошо сделанной грустью Я развел руками…

Воодушевление игры покинуло Меня.

Якщо в першому фрагменті маємо традиційну синтаксичну конструкцію, що звично описує наявну ситуацію, у другому мовець описує свої безпосередні відчуття, а в третьому робить це в метафоричній формі.

2. Інформативний регістр, коли мовець повідомляє про події, опосередковано пов'язані з актуальним часовим простором (суміщені лінії 1 і 2). Часто інформативний регістр поєднується з репродуктивним:

Мне показалось, что он ударит Меня…

С наслаждением мы купаемся в дешевой роскоши отеля, и - подумай! - Я уже действительно начинаю любить бронзу, ковры, стекло и камни.

Дюжина негритянских ребят не могла бы слизать с Моего лица той патоки, которую вызвало на нем одно только скупое обещание Магнуса передать мой привет Марии.

У першому фрагменті суміщено два часових простори: спочатку перерваний у тривалості, але в дійсному часі (мне показалось), а далі - також перерваний, але в майбутньому (он ударит Меня). У другому фрагменті друга частина описує сенсорний результат першої частини. Третій уривок тексту становить ніби окремий текст зі своєю метафорикою та описовістю.

3. Генеритивний регістр, коли мовець узагальнює інформацію, співвідносить її з універсальним досвідом (з лінії 1 на лінію 3). Так створюються афоризми, прислів'я, певні сентенції:

Здесь все так непрочно, что, расставшись с человеком на час, можешь потом разыскивать его в вечности.

Нежность переходила в любовь, любовь становилась страстью, а мы все молчали…

Перший уривок репрезентує різночасовий простір, який однак сприймається читачем як актуальний, оскільки тут присутня означена вище певна ідіоматичність, можна сказати - навіть мудра вічність. У другому фрагменті також наявний універсальний досвід людства, ідіоматичність, однак остання сурядна частина є власне авторською - сенсорною та ірраціональною.

Відносно видової парадигми також зауважимо, що протиставлення доконаного / недоконаного виду дієслів у межах одного текстового фрагмента дозволяє виявити співвідношення часу відповідної дії, про яку говориться, та часового фону. Причому формально ці дієслова можуть не настільки чітко передавати тривалість/нетривалість дії, проте в контексті повідомлення вони чітко виявляють відношення тривалості (як тла) і результативності:

…мы уже собирались спать, как вдруг какой-то неосторожный удар смычка, и Я мгновенно весь наполняюсь вихрем бурных слез, любви и какой тоски!

В умовах діалогічного мовлення маємо ще два регістри (комунікативні типи мовлення), які, відповідно до завдань діалогу, вимагають від об'єкта певних дій (волюнтивний) та віддзеркалюють відповідну реакцію на отриману ситуацію (реактивний) [1: 33]:

- Но когда же вы приступите к делу?

- Я хочу делать, но Я не знаю, что делать. Вероятно, не приступлю до тех пор, пока вы, Магнус, не решитесь оказать мне помощь.

У цьому діалозі зв'язок між волюнтивним регістром (як питанням) і реактивним (як відповіддю) реалізується навіть формально - через дієслово приступить. А потенційна результативність виявляється через службову умовну конструкцію до тех пор, пока…

Окрім описаних вище мовленнєвих регістрів Г. Золотова також пропонує класифікацію регістрових варіантів, що представлені в умовах змішування регістрових композитів і обов'язково - як елементи текстової структури [1: 442-448]. Ці ситуації підвтерджуються й фрагментами тексту роману Л. Андреєва.

Варіант наочного прикладу передбачає перемикання просторово-часового плану, що пов'язане з певними ілюзіями персонажів (персонажі ніби переміщуються в просторі та часі, що відтворюється за допомогою не лише перфективних дієслів теперішнього та майбутнього часу, а й у цілому смислового контексту). Так, в уривку, що вище репрезентував генеритивний регістр (Я обеспокоился. Здесь все так непрочно, что, расставшись с человеком на час, можешь потом разыскивать его в вечности), виділена частина ніби наочно ілюструє ситуацію, коли в актуальному часі ви розлучаєтеся з людиною на годину, а вимушені шукати її вже в далекому майбутньому, причому ця ситуація тут же підсвідомо уявляється (можливо, розлучилися назавжди). Від власне генеритивних регістрових рис цей мікротекст відрізняється наявністю першої частини, що становить приклад змішування часових полюсів: мовець перебуває в актуальному часовому проміжку, а далі прямує за гене - ритивним регістром.

Варіант потенційного узагальнення передбачає використання вже не лише дієслівних форм (у цьому разі - особових), а й займенників або звер - тань-конструкцій, які виконують функцію узагальнення щодо називання особи-діяча. Цей прийом властивий монологічному мовленню, зокрема розповідному. Наприклад, у фрагменті Когда ты влюбляешься в женщину, Мой земной товарищ, и тебя начинает трясти лихорадка любви, ты считаешь себя оригинальным? виділені елементи є носіями такого узагальнення: мовець звертається до всіх читачів і водночас - до кожного окремо. Відносно займенників зауважимо, що письменник у цьому романі, де оповідь ведеться від автора, називає себе - через займенники - з великої літери (По отъезде его преосвященства Меня окружили радостной толпой Мои друзья, которыми Я, во избежание одиночества и скуки, набил задние комнаты Моего дворца), що спричинено характером самого образу (так би мовити, Сатани) з одного боку, а також експресіоністичними нахилами Л. Андреєва.

Варіант генеритивно-волюнтивний передбачає використання в тексті коротких прислів'їв - як експресивного вставного елемента в структурі загального висловлювання. Ці елементи вносять відповідні додаткові нюанси в смислову тканину тексту - етнографічні, особисті, історичні та ін. Можемо додати сюди й традиційні порівняння чи додаткові конструкції (з аналізованого тексту: Как шхуна с опущенными парусами, Я дремлю в полуденном зное заснувшего океана. Ни шороха, ни всплеска). В іншому прикладі (Ивновь увидел Я покинутый Эдем, его зеленые кущи, его немеркнущие зори, его тихие светы над тихими водами) виділяємо відомі біблійні атрибутивні концепти.

Зазначені вище п'ять комунікативних типів мовлення віддзеркалюють різноманітні стосунки мовця з екстралінгвістичною (позамовною) дійсністю, його ставлення до власного висловлювання, до висловлювань свого партнера в діалозі, до навколоподійного фону. Певна річ, як й інші наукові категорії та парадигми, комунікативні регістри пов'язані між собою різноманітними просторовими зв'язками, що зумовлює більш докладну їх стратифікацію, однак в умовах цієї статті ми зупинилися лише на основних.

Якщо висловитися простіше, репродуктивний регістр передбачає відтворення того, що спостерігає мовець; інформативний - того, що мовцю відоме і про що він думає; генеритивний - того, що містить універсальну інформацію та співвіднесено з життєвим досвідом; волюнтивний - спонукання співрозмовника в діалозі до певної дії; реактивний - оцінної реакції на наявну ситуацію. А всі вони покликані актуалізувати текст, наблизивши його до читача й цим виконавши відповідні комунікативні завдання.

У подальшому плануємо дослідити особливості комунікативного синтаксису як засобу виявлення художньо-мовного стилю письменника, зокрема на матеріалі творчості Л. Андреєва.

Література

комунікативний регістр граматичний роман

1. Коммуникативная грамматика русского языка / [Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю.]; под. общ. ред. Г.А. Золотовой. - М., 2004. - 544 с.

2. Андреев Л. Дневник сатаны [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://royallib. ru/book/andreev_leonid/dnevnik_satani.html

3. Сучасна українська мова: підручник / [О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Д.Ю. Шевченко та ін.]; за ред. О.Д. Пономарева. - 3-тє вид., перероб. - К.: Либідь, 2005. - 488 с.

4. Падучева Е.В. Семантические исследования: Семантика времени и вида в русском языке; Семантика нарратива / Падучева Е.В. 2 изд., испр. и доп. - Языки славянской культуры, 2010. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru