Біблійна репрезентація часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

Біблійна репрезентація часу

Колоїз Ж.В.

Анотація

біблійний час лексичний семантичний

У статті йдеться про категорію часу загалом та біблійний час зокрема, який починається зі створення світу та людини. Лексичному аналізові піддано одиниці, які служили для виміру часу тих чи тих біблійних подій, а саме: година, день, тиждень, місяць, рік. Темпоральні компоненти репрезентовано через відповідну ієрархічну систему; охарактеризовано їхні семантичні особливості.

Ключові слова: час, старозавітний та євангельський (новозавітний) текст, темпоральний компонент, лексема, значення.

Аннотация

Колоиз Ж. В. Библейская репрезентация времени.

В статье рассматривается категория времени вообще и библейское время в частности, начинающееся от сотворения мира и человека. Произведен лексический анализ единиц, которые послужили для времяисчисления тех или иных библейских событий, а именно: час, день, неделя, месяц, год. Темпоральные компоненты репрезентированы соответствующей иерархической системой; охарактеризованы их семантические особенности.

Ключевые слова: время, старозаветный и евангельский (новозаветный) текст, темпоральный компонент, лексема, значение.

Annotation

Koloiz Z.V. The Biblical representation of time.

The article deals with the time category in general and Biblical time in particular that starts with the creation of the world and a man. The author gives the analysis of units which served to measure the time of any Biblical events that are: hour, day, week, month, and year. Temporal components are represented in corresponding hierarchic system; the author characterizes their semantic features as well.

Key words: time, Old Testament and New Testament texts, temporal component, lexeme, meaning.

Виклад основного матеріалу

Життєвий шлях кожного вірянина, від народження й до смерті, наповнений релігійним змістом, що формує його моральні орієнтири, а церковний календар організовує та впорядковує людське буття.

Тривалість буття забезпечує існування матерії, однією з основних об'єктивних форм якої є час. Це поняття належить до визначальних категорій людської свідомості, оскільки відображає порядок зміни об'єктів і явищ дійсності [3: 250]; його кваліфікують як фундаментальний елемент у побудові картини світу, зокрема й мовної.

Категорія часу віддавна викликала і викликає зацікавлення дослідників різних царин. Уже у Стародавній Індії існувало спеціальне вчення про час - клаваду, у якому час уподібнювався безкінечному потоку, що охоплюю всі предмети та є причиною їхньої змінності і тлінності. Однак суспільна свідомість подолала величезний шлях розвитку, перш ніж отримала наукове філософське розуміння часу. Сучасна наука оперує розмаїтими часовими моделями, з-поміж яких вирізняються насамперед філософська, релігійна, художня, мовна і т. ін. У зв'язку з цим час розглядається і як «атрибут, загальна форма буття матерії, що виражає його тривалість та послідовність зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі» (філософське витлумачення) [8: 101], і як «тривалість, яка визначається періодом обертання Землі навколо своєї осі стосовно зірок» (астрономічне витлумачення) [4: 1371] тощо. У релігійному витлумаченні час як форма земного існування, властива конкретним матеріальним речам, протиставляється вічності: на відміну від вічності, що є статичною та незмінною, час характеризується протяжністю і піддається кількісному виміру.

Попри відсутність єдності поглядів на тлумачення категорії часу диференціація абсолютного, космічного та емпіричного часів ніколи і ні в кого не викликала принципових заперечень. Останній тлумачать як відносну субстанцію, основним призначенням якої є практична орієнтація в повсякденному житті. Емпіричний час складається з періодів, для виміру яких людина звертається до найбільш стійких циклічних процесів. Тривалiсть iснування явищ i предметiв вимiрються століттями, роками, місяцями, днями, годинами, хвилинами і т. ін. Такі часові поняття репрезентовані в усіх світових культурах, хоч, безумовно, у кожній з них наявні національно-культурні специфічні риси щодо означення тих чи тих періодів емпіричного часу. Так, скажімо, у більшості світових культур рік поділяється на чотири сезони (весна, літо, осінь, зима), але, наприклад, у східнослов'янському календарному році кожен з цих циклів передбачає по три місяці, а в англійському - на зиму і літо припадає по чотири, а на осінь і весну - по два.

Вітчизняною та зарубіжною лінгвістикою накопичено чималий досвід у дослідженні граматичної категорії часу (О. О. Потебня, В. М. Русанівський, О. І. Бондар, О. В. Бондарко, Р. І. Вихованець, О. П. Загнітко, О. К. Безпояско, К. Г. Городенська та ін.), у багатьох наукових доробках детально аналізуються питання художнього часу (М. М. Бахтін, М. П. Брандес, О. І. Москальська та ін.), наявні спроби аналізу філософської категорії часу на мовному матеріалі (Р. М. Гасильна, М. Г. Макаров, О. В. Маслієва, В. В. Панфілов та ін.), принагідно опрацьовуються питання номінативних одиниць на означення емпіричного часу (Т. І. Плужникова, А. С. Самойленко, Ю. Я. Ширяєва та ін.). Водночас особливості біблійної репрезентації часу, передусім із лінгвістичних позицій, вивчені недостатньо. Це пояснюється, з одного боку, занепадом конфесійного стилю в материковій українській мові, з іншого, - войовничою атеїстичною ідеологією радянської влади, її багаторічною антирелігійною пропагандою. У період демократизації українського суспільства конфесійний стиль починає відновлюватися й активно розбудовуватися, викликаючи зацікавлення різних учених, зокрема й мовознавців.

Дослідження його особливостей здійснюється як безпосередньо (на відповідному фактичному матеріалі), так і опосередковано, крізь призму різних узаємовідношень. Очевидним є те, що релігійна культура, біблійне слово мали вагомий вплив на формування культури українського народу, його міфічного мислення, адже саме «слово було засобом створення загальних понять; воно уявлялося незмінним центром змінних стихій» [5: 283]. Щоправда, окреслена проблема потребує всебічного вивчення, глибокого осмислення та ґрунтовної наукової розвідки. Не претендуючи на заповнення цієї прогалини, ми поставили собі за мету здійснити лінгвістичний аналіз біблійного календаря, продемонструвати особливості репрезентації часу у старозавітних та новозавітних (євангельських) текстах.

Біблійний календар починається зі створення світу та людини. Одиницями, які служать для виміру часу тих чи тих біблійних подій, є година, день, тиждень, місяць, рік.

Година є мінімальною темпоральним елементом, за допомогою якого репрезентується час у Біблії. Лексема, використовувана для означення цього поняття, уперше трапляється ще в Старому Завіті і маніфестує багатозначність. З одного боку, звуковий комплекс використовується для номінації певного періоду часу, певної пори, певного моменту («У ту саму годину вийшли пальці руки людської» [Даниїл 5: 5]), з іншого, ? для позначення відтинку часу, що є структурним компонентом чи то дня, чи то ночі і характеризується кількісними показниками: «Тоді Даниїл, якому ім'я Валтасар, майже годину пробув у здивуванні» [Даниїл 4: 16]; «…і сім годин пройде над тобою, доки пізнаєш, що всевишній володарює над царством людським і дає його кому захоче» [Даниїл 4: 29]; «…вони не п'яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня» [Діяння 2: 15]; «І покликавши двох сотників, сказав: «Приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб із третьої години ночі йшли до Кесарії» [Діяння 23: 23]. Перша ситуація демонструє те, що біблійне літочислення, цілком імовірно, могло передбачати й відповідні структурні елементи, які в ієрархічній системі займали місце до години, на що вказує приблизне окреслення часової межі - майже годину. Друга ситуація містить означено кількісний числівник, який у поєднанні з іменником указує на загальну тривалість події в часі, не окреслюючи його вихідної та кінцевої межі. В останніх ситуаціях темпоральний компонент година увиразнюється порядковим числівником ? третя (визначає певний порядок при лічбі) та іменниками день / ніч, які займають наступну сходинку у відповідній ієрархічній системі. Святе Писання демонструє, що за часів Ісуса Христа день у євреїв уже поділявся на дванадцять годин («Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього, а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним» [Іоана 11: 9-10]). Свідченням цього є також і притча про господаря дому, який вийшов рано-вранці наймати робітників для свого винограднику: «А коли вийшов він близько третьої години, то побачив інших, що стояли на торгу без діла… А як вийшов він знову близько шостої і дев'ятої години, зробив так само. Нарешті, вийшовши об одинадцятій годині, він знайшов інших, що стояли без діла, і говорить їм: чого тут стоїте цілий день без діла?... Коли ж настав вечір, господар винограднику говорить управителеві своєму: поклич робітників і віддай їм плату, почавши з останніх і до перших» [Матвія 20: 3-8].

Згідно з біблійними відомостями, день поділявся також на чотири тричасові частини, що називалися першою, третьою, шостою та дев'ятою годинами: «Була третя година, і розіп'яли Його» [Марка 15: 25]; «Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися» [Діяння 10: 9]. Новозавітні тексти ілюструють «протікання в часі», подекуди окреслюють часові межі за зразком «від…до»: «О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев'ятої години» [Марка 15: 33]. У таких ситуаціях темпоральна іменникова лексема здебільшого супроводжується порядковим числівником (третя, шоста, дев'ята (година). Нічний час розподілявся принаймні на чотири «сторожі»: «У четверту сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю» [Матвія 14: 25]. У старозавітному тексті згадується й ранкова «сторожа»: «І в ранкову сторожу поглянув Господь на стан єгиптян зі стовпа вогненного» [Вихід 14: 24].

Як і в сучасній мові, день протиставлявся ночі, як світло темряві: «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший» [Буття 1: 5]. У біблійному витлумаченні день передбачав поділ не лише на години, але й, так би мовити, на неофіційні темпоральні складові, як-от: 1) світанок - час перед появою сонця: «Після суботнього вечора, на світанку першого дня після суботи, прийшла Марія Магдалина та інша Марія подивитися на гріб» [Матвія 28: 1]; 2) схід сонця: «І як на світанку ранковому, при сході сонця на безхмарному небі, від сяйва після дощу виростає трава з землі» [2 Царств 23: 4]; 3) денна спека (близько дев'ятої години; найжаркіша пора): «І явився йому Господь біля діброви Мамре, коли він сидів при вході в намет свій, під час спеки денної» [Буття 18: 1]; 4) полудень (близько дванадцятої години): «…веди цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні» [Буття 43: 16]; 5) прохолода дня (час перед заходом сонця): «І почули Господа Бога, який ходив по раю під час прохолоди дня» [Буття 3: 8]; 6) вечір: «…пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому: чи ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці» [Марка 13: 35].

Як свідчить біблійний текст, євреї розрізняли два вечори: перший розпочинався близько трьох, а другий близько п'яти годин по полудні. До того ж день рахувався від одного вечора до наступного (пор.: у сучасному витлумаченні день - «частина доби від сходу до заходу сонця, від ранку до вечора» [4: 214]): «І був вечір, і був ранок: день перший» [Буття 1: 5]; «І був вечір, і був ранок: день другий» [Буття 1: 8] і т. ін. Саме такими словами розділяються дні створення неба, землі, суші, моря, небесних світил тощо. Їх було шість, бо «завершив Бог до сьомого дня діла свої, які він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл своїх, які чинив. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив він від усіх діл своїх» [Буття 2: 1-3] (пор.: сучасна назва сьомого дня тижня - неділя < недhля < *nedзlja < ne dзlati - з'явилася в період запровадження у слов'ян християнства, яке забороняло працювати на сьомий день (первинне значення - «неробочий день, день відпочинку»: «Шість днів роби діла свої, а сьомий день відпочивай, щоб відпочив віл твій і осел твій, заспокоївся син раби твоєї і прибулець» [Вихід 23: 12]).

Звуковий комплекс на означення відповідного часового проміжку (сім днів) трапляється в Біблії досить часто: «Через сім днів води потопу ринули на землю» [Буття 7: 10]; «Він почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба; і він уже не повернувся до нього» [Буття 8: 12] тощо. Водночас з'являється й лексема, тотожна за значенням зі словом тиждень: «закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших» [Буття 29: 27]. З часу воскресіння Ісуса Христа дні тижня рахувалися з неділі і закінчувалися суботою (сьомим неробочим днем): «І дуже рано, у перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце» [Марка 16: 2]; «Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу» [Луки 24: 1]; «Першого ж дня тижня, коли учні зібралися на переломлення хліба, Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв із ними і продовжив слово до опівночі» [Діяння 20: 7] і т. ін. У християн перший день тижня на честь воскресіння отримав назву «день Господній» (пор. рос.: воскресенье; Вербное воскресенье - Вербна неділя; Прощёное воскресенье - Прощена (Сиропусна) неділя і т. ін.).

Суботою номінували цілий тиждень загалом, а відтак інші шість днів вважали суботніми. Згідно зі Святим Писанням біблійні дні тижня не мали спеціальних назв (і лише день підготовки до суботи співвідносився із п'ятницею: «І настав уже вечір, бо була п'ятниця, тобто день перед суботою» [Марка 15: 42]).

Крім лексеми тиждень, використовувалася ще й лексема седмиця (седмина), що позначала церковний тиждень, який починався з вечора суботи і закінчувався дев'ятою годиною наступного суботнього дня: «Й утвердить завіт для багатьох одна седмина, а в половині седмини припиниться жертва і приношення» [Даниїл 9: 27]; «Сімдесят седмин визначені для народу твого і святого міста твого, щоб покритий був злочин, запечатані були гріхи і згладжені беззаконня» [Даниїл 9: 24]. Слід, очевидно, зауважити, що число сім є знаковим: тиждень складається з семи днів, із семи тижнів - свято седмиць (період часу від Пасхи до П'ятдесятниці), кожний сьомий рік називався суботнім («Шість років засівай землю твою і збирай врожай її, а в сьомий залишай її в спокої, щоб годувалися убогі з твого народу, а залишками після них годувалися звірі польові» [Вихід 23: 10-11]), після семи суботніх років наступав п'ятдесятий - ювілейний (< ювілей ? «протяжний звук труби»): «І нарахуй собі сім суботніх років, сім разів по сім років, щоб було у тебе в семи суботніх роках сорок дев'ять років; і засурми трубою в сьомий місяць, у десятий день місяця, у день очищення засурміть трубою по всій землі вашій; і освятіть п'ятдесятий рік і оголосіть свободу на землі всім жителям її: нехай буде це у вас ювілей. П'ятдесятий рік нехай буде у вас ювілейним» [Левит 25: 8-11] (пор.: у сучасному витлумаченні ювілей - «урочисто відзначувала річниця якої-небудь події або діяльності певної особи, існування установи, міста; звичайно обчислюється в круглих і переважно великих числах» [4: 1419]).

Найвищою темпоральною одиницею в біблійній часовій ієрархії є рік, межі якого окреслені вже у старозавітних текстах: «У шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий день місяця, у цей день відкрилися всі джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися» [Буття 7: 11]; «Шістсот першого року до першого дня першого місяця припинилася вода на землі» [Буття 8: 13]; «Але звіт мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік» [Буття 17: 21] тощо.

Біблійний рік установлений, як відомо, після виходу євреїв із Єгипту і починався з весняного рівнодення: «місяць цей нехай буде у вас початком місяців, нехай буде він у вас першим між місяцями року» [Вихід 12: 1]. Біблійний місяцелік передбачав дванадцять найменувань. Вихідною точкою при його розбудові став місяць ? небесне світило (рос.: луна): «І місяць усім у свій час служить вказівкою часів і знаменням віку: від місяця вказівка свята; світло його зменшується після досягнення ним повноти» [Сирах 43: 6-7]. Відтоді старозавітний календар перейшов у процес формування та наповнення святами: «Тричі на рік святкуй мені: дотримуйся свята опрісноків: сім днів їж прісний хліб, як Я повелів тобі у призначений час місяця Авива, тому що в ньому ти вийшов з Єгипту» [Вихід 23: 14-15]. Старозавітний календар періоду «до полону» репрезентує назви чотирьох місяців: Авив, Зиф, Афаним, Бул. Цей календар був сонячним, рік рахувався від урожаю до врожаю: «додержуйся і свята жнив перших плодів праці твоєї, які ти сіяв на полі, і свята збирання плодів наприкінці року, коли збереш із поля працю твою» [Вихід 23: 16]; «І свято седмиць роби, свято початків жнив пшениці і свято збирання плодів наприкінці року» [Вихід 34: 22]. Від періоду полону юдеї запозичили місячний календар вавилонян і їхні назви місяців: Нисан, Тіар, Сиван, Тамуз, Ав, Елул, Мархешван, Кислев, Тебеф, Шеват, Адар. Причому виникло два новоліття: одне весняне, а інше осіннє. Місяць починався з появою молодика, тобто молодого місяця.

Для означення першого місяця використовувалася чи то назва з відповідним порядковим числівником, чи то лексема Нисан (у нашому витлумаченні - березень): «І зробив раду у перший місяць, який є місяць Нисан у дванадцятий рік царя Артаксеркса» [Есфір 3: 7]. Зауважимо: порядковий числівник доволі часто використовується в ролі так званого слова-супровідника, як-от: «І було у тридцятий рік, у четвертий місяць, у п'ятий день місяця» [Єзекиїль 1: 1]; «І було у шостому році, у шостому місяці, у п'ятий день місяця» [Єзекиїль 8: 1]; «У сьомому році, у п'ятому місяці, у десятий день місяця» [Єзекиїль 20: 1]; «У десятому році, у десятому місяці, у дванадцятий день місяця» [Єзекиїль 29: 1] тощо. Згідно з біблійними відомостями місяці диференціювалися як: а) весняні (березень - Нисан, квітень - Зиф): «у четвертий рік царювання Соломона над Ізраїлем, у місяць Зиф, який є другим місяцем, почав він будувати храм Господу» [3 Царств 6: 1]; б) літні (травень - Сиван, червень - Тамуз): «І покликані були тоді царські писарі в третій місяць, тобто в місяць Сиван, у двадцять третій день його» [Есфір 8: 9]; в) жаркі (липень - Ав, серпень - Елул): «Стіна була зроблена у двадцять п'ятий день місяця Елула за п'ятдесят два дні» [Неємія 6: 15]; г) теплі (вересень - Афаним, жовтень - Бул): «І зібралися до царя Соломона на свято всі ізраїльтяни в місяці Афанимі, який є сьомий місяць» [3 Царств 8: 2]; «На четвертий рік, у місяці Зиф, у другому місяці, поклав він основи храму Господнього, а на одинадцятому році, у місяці Булі, ? це місяць восьмий - він закінчив храм» [3 Царств 6: 37-38]; ґ) осінні та зимові (листопад - Хаслев, грудень - Тебеф): «У четвертий рік царя Дарія було слово Господнє до Захарія у четвертий день дев'ятого місяця Хаслева» [Захарія 7: 1]; «І взята була Есфір до царя Артаксеркса у царський дім його в десятому місяці, тобто в місяці Тебефі» [Есфір 2: 16]; д) холодні (січень - Шеват, лютий - Адар): «У двадцять четвертий день одинадцятого місяця - це місяць Шеват - у другий рік Дарія було слово Господнє до Захарія» [Захарія 1: 7]; «і упав жереб на дванадцятий місяць, тобто на місяць Адар» [Есфір 3: 7]. Назва Ве-Адар - додатковий Адар - використовувалася для номінації тринадцятого місяця, поява якого була спричинена необхідністю привести у відповідність місячний рік до сонячного, унаслідок чого й виникли звичайні та високосні роки.

Для означення деяких місяців використовувалися паралельні назви, скажімо, назва першого місяця Нисан - «місяць квітів» з'явилася лише згодом, спочатку вона співвідносилася з періодом колосіння ранніх хлібів (ячменю) й репрезентувалася звуковим комплексом Авив - «місяць колосків». У цей місяць, про що вже згадувалося вище, Бог вивів євреїв із Єгипту: «І сказав Мойсей народу: пам'ятайте цей день, у який вийшли ви з Єгипту, з дому рабства, бо рукою міцною вивів вас Господь звідти, і не їжте квасного: сьогодні виходите ви у місяці Авиві» [Вихід 13: 3-4].

Місяць Сиван мав ще й назву Сиуал, яка, імовірно, вказує на якесь язичницьке божество [2: 653]: «Варух прийняв узяті з храму Господнього для повернення їх у землю Юдейську в десятий день місяця Сиуала» [Варух 1: 8]. З язичницьким божеством пов'язують і назву місяця Тамуз [2: 686].

Визначення часу не орієнтувалося на природні цикли, а було штучним, хоч у Старому Завіті представлений поділ місяців на декади: «І вийшов народ з Йордану в десятий день першого місяця» [Навин 4: 19]. Він і до сьогодні частково зберігається у християнській традиції (пор.: сорокаденний піст перед Великоднем називається Великим постом, або Чотиридесятницею; п'ятдесятий день після Великодня називається Клечальною неділею, або П'ятдесятницею і т. ін.).

Біблійний час - це велика таїна, розгадати яку можна лише через усебічне та ґрунтовне дослідження. У період, описаний у старозавітних та євангельських текстах, не існувало календаря в сучасному його витлумаченні. А відтак біблійна репрезентація відповідної категорії вимагає чимало зусиль спеціалістів різних царин. Перспективним видається питання щодо вивчення її впливу на формування сучасного церковного календаря, зокрема православної церкви. Адже біблійна репрезентація часу мала безперечний уплив на формування християнського церковного року, української християнської культури.

Література

1. Біблія: Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. К.: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2007. 1415 с.

2. Библейская энциклопедия: репринтное издание / Труд и издание архимандрита Никифора. М.: «ТЕРРА», 1991. 902 с.

3. Большой энциклопедический словарь: В 2-х томах / Сост. и главн. ред. А. М. Прохоров. М.: Советская энциклопедия, 1991. Т.1. С. 250.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн. ред. В. Т. Бусел. К.-Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.

5. Потебня А. А. Теоретическая поетика / Сост., вступ. ст., комент. А. Б. Муратова / А. А. Потебня. М.: Высшая школа, 1990. 344 с.

6. Самойленко А. С. Об определении понятия время / А. С. Самойленко // Диалог языков и культур: теоретический и прикладной аспекты: Сб. научн. ст. Архангельск: Изд-во Поморского ун-та, 2006. Вып.1. С. 262?265.

7. Українська міфологія / Упорядник Валерій Войтович. К.: Либідь. 2002. 664 с.

8. Философский энциклопедический словарь / редкол. С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. [2-е изд.]. М.: Советская энциклопедия, 1989. С. 101.

Размещено на Allbest.ru