Невербальний код культури крізь призму фразеології української та білоруської мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

Невербальний код культури крізь призму фразеології української та білоруської мов

Г.Г. Демиденко

 Значна частина лінгвістичних пошуків останніх років присвячена одній з найактуальніших тем сучасності - дослідженню взаємозв'язку мови і культури, концептуальної й мовної картину світу, ролі людського чинника в їхньому створенні та загалом у мові, вивченні мовних одиниць як засобу збереження й передачі ментальності, характеру. На цьому цілком слушно наголошують вітчизняні й зарубіжні вчені, розробляючи у своїх наукових працях принципи опису культурних кодів, тобто системи знаків матеріального та духовного світу (Д. Гудков, М. Ковшова, В. Красних, Л. Петрова, Л. Савченко, В. Телія та ін.). Такі знаки, як зазначає Д. Гудков, є «носіями культурних смислів, можуть мати як вербальний (у вигляді власних назв, імен загальних, фразеологізмів, паремій, цитат), так й інший характер, наприклад, авербальний (предметний - природний і артефактний), а також ментальний (стереотипи, вдача, звичаї, ціннісні орієнтації, оцінні стандарти, культурні сценарії)» [1, с. 9]. Отже, у центрі лінгвокультурологічної проблематики перебуває поняття «код культури».

За влучним визначенням В. Красних, «код культури є сіткою, що культура накинула на навколишній світ; вона членує, категоризує, структурує й оцінує його» [3, с. 232-233]. Дослідниця виокремлює такі основі коди: соматичний, просторовий, часовий, предметний, біоморфний, духовний, що визначають спосіб репрезентації ментальних операцій та експлікують національно-культурні особливості сталих виразів. У своїй монографій праці, присвяченій етнокодам у фразеології, Л. Савченко визначає такі культурні коди: субстанціональні (антропний, соматичний, зооморфний, фітоморфний, предметний, природний), концептуальні (спатіальний, темпоральний, геометричний, колоративний, квантитативний, мороріальний, каузативний, аксіологічний, кваліфікативний) і вербальний [6, с. 92-93; с. 125]. невербальний поведінковий фразема мова

На нашу думку, є всі підстави виокремити так званий невербальний код, який постає в системі інших кодів безпосереднім ілюстратором поведінкових тактик мовлян в окремому етнопросторі. Під невербальним культурним кодом розуміємо систему символічних образів, які маркують невербальні явища, мають свій план вираження (вербальний / невербальний), належать до різних концептуальних мотиваційних сфер, наділені одночасно універсальними та специфічними рисами.

Як свідчить спостереження над мовним матеріалом, значна частина фразеологічних одиниць (ФО) української та білоруської мов, що так чи так називають певне невербальне явище, пов'язані з характеристикою окремих емоційних станів лінгвоносіїв. Наприклад, гнів в українському мовному середовищі репрезентує ФО [аж] очі рогом - «у когось дуже незадоволений, насуплений, сердитий вигляд» [7, с. 474]. Натомість у білоруській мові знаходимо вислів ставіць калом вочы - «злосна, выяўляючы варожасць, глядзець на каго-н.» [4, Т.2, с. 612]. Як бачимо, для ілюстрації негативних і сильних переживань використовуються різні лексичні одиниці, відповідно ріг - «на голові деяких ссавців твердий кістковий наріст, що звужується до кінця» і кол (укр. кіл) - «груба палиця (іноді - жердина), загострена з одного кінця; паля, гострокіл». Причому, як нам видається, українському мовцеві прийнятнішим є розуміння мімічної фраземи більше у зв'язку зі знанням про вигнуту форму рога, тоді як для білоруса вислів фіксуватиме уявлення про гостроту предмета, і тим самим його небезпечність.

Вирізняються своїми структурними особливостями ФО, що репрезентують поведінку сердитої людини, а саме завдяки модифікації дієслівних компонентів, як-от: укр. піднімати (підіймати, підносити) голос - «2) говорити голосніше, підвищувати тон, перев. сердячись; сварити кого-небудь, дорікати комусь» [7, с. 127]. У білоруській мові фразеологізм павышаць голас - «гаворачы з рздражненнем, гучней, чым звичайна, прабіраць кого-н.» [4, Т. 2, с. 172] не вирізняється варіативністю складових елементів.

Безвихідь для людини, ілюструють фраземи: вішати (хнюпити, опускати) носа (ніс) [7, с. 114]; вішати носа (ніс) на квінту - «журитися, засмучуватися чи бути у відчаї, утрачаючи надію» [7, с. 114]. На основі слов'янського мовного матеріалу В. Мокієнко робить висновок про вторинність фраземи вішати носа на квінту щодо ФО вішати ніс, адже тенденція до їх розмежування наявна ще у збірниках ХVІІІ ст. [5, с. 150-151]. Отже, можемо констатувати спільність за структурно-граматичною будовою, образною основою, емоційно-експресивною конотацією таких лінгвоодиниць: укр. вішати носа [7, с. 114]; вішати носа на квінту [7, с. 114], білор.: вешаць нос; вешаць нос на квінту [4, Т.1, с. 56]. Проте етнокультурні особливості українських ФО зумовлені, по-перше, наявністю варіантів хнюпити, опускати; по-друге, функціонуванням у національному фразеологічному фонді одразу двох сталих зворотів різної структури.

Переживання безвиході в українській мові репрезентує також жестовий фразеологізм [аж] рвати (дерти, скубти) на собі (на голові) волосся (чуба) [7, с. 594]. На думку В. Кононенка, фраземи з наявним компонентом чуб, як-от: нагріти чуба, нам'яти чуба, намилити чуба (звідси й почубитися) актуалізується з огляду на їхнє осмислення як відгомону козацького ставлення до чуба, що був символом чоловічої гордості й честі [2, с. 33-34]. Досить вірогідно, що зумисне псування чуба, його емоційне висмикування характеризує не тільки стан безперспективності, приреченості, але й утрату власної гідності, віри у власні сили. В білоруській мові варіанти до лексеми волосся відсутні взагалі, наприклад: рваць на сабе валасы [4, Т.2, с. 438].

Аналогічну варіативність фіксуємо в іншої ФО з лексемою чуб, яка перебуває в асоціативних зв'язках з соматизмами голова, потилиця, а саме: чухати потилицю (голову, чуба, чуприну) - «1) шкодувати, відчувати незадоволення, гіркоту від того, що зроблено щось не так, як треба; 2) замислюватися над чим-небудь, не знаючи, як вийти із скрутного становища» [7, с. 773]. У білоруській мові натрапляємо на дві фраземи, які за значенням подібні до української, а саме: пачухаць патыліцу - «паклапаціцца, падумаць, як выйсці з пэўнай сітуацыі» [4, Т.2., с. 274]; чухаць патыліцу (-ы) - «быць заклапочаным, засмучаным» [4, Т.2, с. 912].

На ґрунті витлумачення такої ФО, як-от: махнути рукою - «1) перестати займатися ким-, чим-небудь, турбуватися про когось, щось, збайдужіти до когось, чогось; 2) не турбувати, не чіпати когось; 3) перестати сподіватися на щось, чекати чогось» [7, с. 382] - спостерігаємо культурно-національну інформацію, подану у трьох значеннях. Аналізований матеріал засвідчує, що полісемічній ФО в українській мові відповідає моносемічна білоруська фразема махнуць рукой - «перестаць звяртаць увагу на кого, што-н., перестать цікавіцца кім, чым-н» [4, Т.2, с. 33], де акцентовано на втраті зацікавленості й насамперед уваги.

Почуття зневаги ілюструє вислів повернутися спиною (cпинами, плечима), яка означає «виявити байдужість, зневагу і т. ін. до кого-, чого-небудь, знехтувати ким-, чим-небудь» [7, с. 524]. Передусім варто зауважити на більшій варіативності іменних компонентів у структурі ФО в українській мові порівняно з білоруською. Окрім того, фіксуємо відмінні риси в семантиці звороту паварочваць спіну - «праяўляць посную абыякавасць да каго-, чаго-н., переставаць звяртаць увагу на кого-што-н» [4, Т.2, с. 168], де абыякавасць розуміємо як відсутність цікавості до мовця чи теми розмови. У білоруській мові натрапляємо на зворот паказваць спіну - «пагардліва адварачвацца, не жадаючы размаўляць з кім_н.» [4, Т.2, с. 219]. Остання ілюстрація номінує зневагу до співрозмовника, функціонує окремою одиницею в білоруському мовному середовищі, хоч українською лексикографічною працею не зафіксована.

На окреме коментування заслуговує ФО на позначення радості тримати (держати) хвіст (хвоста) трубою (бубликом), що закарбувала в собі образ постави людини, задоволеної собою, чимось. Цей зворот означає «1) не журитися, зберігати почуття оптимізму; бути впевненим у собі; 2) бути занадто самовпевненим; бундючитися; не зважати на інших» [7, с. 722]. Натомість у білоруській мові натрапляємо на фразеологізм трымаць (насіць) хвост трубой (дудой, абаранкам, пісталетам) - «трымацца ўпэўнена, з гонарам, не баючыся, не сумуючы» [4, Т.2, с. 733-734], подібний до українського вислову своєю структурою, проте має відмінності в семантиці. Українська ФО, що ілюструє гучність вимови, на високих нотах означає «підвищеним голосом від обурення, незадоволення, радості і т. ін.» [7, с. 422]. У білоруській мові натрапляємо на вислів на выcокіх нотах (на высокай ноце) гаварыць, пагаварываць - «вельмі гучна, нядобразычліва» [4, с. 150]. Як бачимо, аналізовані лінгвоодиниці мають ідентичну структурну композицію, проте співрозмовник може підвищувати голос під час переживання негативних і позитивних емоцій; у витлумаченні білоруської ФО вказано тільки недоброзичливі емоційні переживання.

В українські мові фіксуємо дві лінгвоодиниці на позначення захоплення, задоволення, а саме: пальчики облизувати - 1) бути дуже задоволеним чим-небудь (перев. їжею, питвом); бути в захопленні від кого-, чого-небудь» [7, с. 452]; очі розгоряються - «1) чий-небудь погляд, вигляд виражає почуття задоволення, захоплення і т. ін.; хтось радіє або стає збудженим; 2) хтось з інтересом розглядає кого, що-небудь» [7, с. 825]. Відповідно, у білоруській мові тільки паціраць рукі - «адчуваць, перажываць вялікае задавальненне ад поспеху ў якой-н. справе» [4, Т. 2, с. 272];

Українська ФО роззявляти (розкривати) рот (рота) є полісемантичною: «1) починати говорити, висловлювати якесь бажання; 2) виявляти велике зацікавлення, захоплення чи здивування, слухаючи когось або розглядаючи щось; 3) посягати, зазіхати на що-небудь чуже; 4) просити їсти, голодувати; 5) бути неуважним, неквапливим» [7, с. 609]. Звужену семантику має подібний вислів білоруської мови паразяўляць (паразявіць) раты - «1) крайне здзівіцца, стаць моцна ўражаным (пра ўсіх, многіх); 2) зазяваўшыся, перастаць рабіць што-н. (пра ўсіх, многіх)» [4, Т. 2, с. 252].

Зміни кольору шкіри притаманні індивідові під час емоційного реагування на будь-який чинник міжособистісної взаємодії, позначений позитивним чи негативним тоном. Так, скажімо, обличчя без рум'янця, позбавление природного кольору, є ознакою хвороби, страху, подиву тощо. Наприклад, в українській мові наявні дві одиниці на позначення змарніння людини, а саме: як з воску (із гіпсу) виліплений - «надзвичайно блідий (про обличчя)» [7, с. 76]; як смерть зі сл. блідий, побіліти - «дуже, надзвичайно» [7, с. 669]; білор. бледны, худы як смерць - «вельмі (бледны, худы)» [4, Т.2, с. 586]; білор. як палатно «вельмы белы, бледны, збялець, пабялець» [4, с. 226].

Отже, проаналізовані приклади підтверджують багатогранність як української, так білоруської фразеологічної системи, що репрезентує невербальний код культури, співвіднесеність ФО на позначення психологічних станів з культурно-етнічними реаліями й особливостями української та білоруської комунікативної поведінки.

Список літератури

1. Гудков Д. Б. Телесный код русской культуры: материалы к словарю / Д. Б. Гудков, М. Л. Ковшова. - М. : Гнозис, 2007. - 2008 c.

2. Кононенко В. І. Мова у контексті культури : [монографія] / Віталій Іванович Кононенко. - Київ-Івано-Франківськ : Плай, 2008. - 390 с.

3. Красных В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология : [курс лекций] / Виктория Владимировна Красных. - М. : ИТДК «Гнозис», 2002. - 284 с.

4. Лепешаў І. Я. Фразеалагічны слоўнік беларускай мовы : у 2_х т. / І. Я. Лепешаў. - Мінськ : Беларуская энцыклапедыя імя П. Броўкі, 2008. - Т. 1. - 672 с. ; Т. 2 - 704 с.

5. Мокиенко В. М. Славянская фразеология : [учеб. пособ. для филол. спец. вузов] / Валерий Михайлович Мокиенко. - [2-е изд., испр. и доп.] - М. : Высшая школа, 1989. - 287 с.

6. Савченко Л. В. Феномен етнокодів духовної культури у фразеології української мови : етимологічний та етнолінгвістичний аспекти : [монографія] / Любов Василівна Савченко. - Сімферополь : Доля, 2013. - 600 с.

7. Словник фразеологізмів української мови [уклад. В. М. Білоноженко та ін.]. - К. : Наукова думка, 2003. - 1104 с.

Аннотация

В статье раскрывается реализация невербального культурного кода в белорусском и украинском языках; определяются особенности «невербальной» семантики устойчивых выражений исследуемых языков, обращается внимание на этнокультурный фон фразем, их способность передавать эмоциональные состояния носителей языка.

Размещено на Allbest.ru