Інвективи в конфліктному діалогічному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНВЕКТИВИ В КОНФЛІКТНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Наталія ВОЙЦЕХІВСЬКА

Анотація

інвективний лексика конфліктний дискурс

У статті досліджено інвективну (лайливу, образливу) лексику двох типів -- власне інвективну та констектуально інвективну. Інвективні слова та вирази вживаються в конфліктному дискурсі, щоб принизити комунікативного партнера, завдати йому моральної шкоди, створити його негативний імідж в очах інших. З цієї метою в діалозі використовують зооніми, пейоративи, вульгарні й жаргонні слова, іронію, лайку, а також іншу лексику в образливому значенні.

Ключові слова: конфлікт, діалогічний дискурс, інвектива, пейоратив, образа, лайка, агресія.

Аннотация

Н. ВОЙЦЕХОВСКАЯ

ИНВЕКТИВЫ В КОНФЛИКТНОМ ДИАЛОГИЧЕСКОМ ДИСКУРСЕ

В статье исследована инвективная (бранная, оскорбительная) лексика двух типов -- собственно инвективная и констектуально инвективная. Инвективные слова и выражения употребляются в конфликтном дискурсе, чтобы унизить собеседника, причинить моральный вред, создать негативный имидж в глазах других. С этой целью в диалоге используют зоонимы, пейоративы, вульгарные и жаргонные слова, иронию, брань, а также другую лексику в оскорбительном значении.

Ключовые слова: конфликт, диалогический дискурс, инвектива, пейоратив, оскорбление, брань, агрессия.

Annotation

N.VOITSEKHIVSKA

INVECTIVES IN CONFLICT DIALOGICAL DISCOURSE

This paper investigates invektive (abusive, offensive) vocabulary of two types -- actual invectives and contextual invektives. Invektive words and expressions used in conflict discourse to humiliate the communicative partner, inflict moral damage, create a negative image in the eyes of others. For this abusing purpose the interlocuters use zoonyms, pejoratives, vulgar and slang words, irony and other offensive language means.

Keywords: conflict, dialogical discourse, invective, pejorative, abuse, aggression.

Виклад основного матеріалу

Увага дослідників усе більше сконцентрована на питаннях дисгармонійного спілкування, що виступає невід'ємною складовою людського буття. Об'єктом вивчення виступають комунікативні ситуації з елементами психологічної напруги, що зумовлюють негативні психоемоційні та фізіологічні стани комунікантів, а отже, не сприяють виникненню між ними доброзичливих стосунків і взаєморозуміння. Крайньою формою прояву дисгармонії в спілкуванні виступає конфліктний дискурс, заснований на механізмах різноспрямованої інтеракції: кожен із комунікантів свідомо діє на шкоду мовцю-опоненту, виражаючи свої дії відповідними вербальними і невербальними засобами. Конфліктне спілкування -- це зіткнення співрозмовників, стан їх протиборства, незбіг інтересів, думок, комунікативних намірів. Побудований на стратегії конфронтації конфліктний дискурс характеризується однобічним чи взаємним непідтвердженням рольових очікувань, розходженням комунікативних партнерів у розумінні або оцінці ситуації та виникнення антипатії один до одного. Дії мовців- «опонентів» спрямовані на пряме або побічне блокування досягнення супротивником його цілей, намірів чи інтересів і здійснення своїх власних.

Конфліктний діалогічний дискурс характеризується повсякчасними проявами насилля, дискредитації комунікативного партнера, самоствердження за його рахунок тощо, так само, як і використанням вульгарної, образливої лексики, погроз, обвинувачень. Призначення таких висловлень полягає у свідомому нанесенні моральних збитків співрозмовникові, у підкоренні чи маніпулюванніадресата в інтересах адресанта. Образно кажучи, мовленнєві акти цього типу -- це «замінники тактики фізичного насильства, що викликають в опонента образу, зачіпають його самолюбство, гідність і честь» [1, с. 121], «комунікативний садизм» через «словесне знущання».

У лінгвістиці образливі, конфліктонебезпечні мовні одиниці досліджують під узагальнюючою назвою інвективних. Інвективами вважають пейоративні емоційно-оцінні одиниці, що є засобом вербальної агресії [2], а також будь-які інші негативно-забарвлені мовні одиниці, що функціонують у діалогічному дискурсі як спроба свідомої, навмисної образи співрозмовника. Синонімічними до поняття інвективи виступають «ненормативна, обсценна, табуйована, нецензурна, вульгарна лексика» [3], пейоративи, слова- ярлики, іронічні номінації, лайка, лихослів'я тощо.

Проблема інвективи та інвективності активно обговорюється в сучасному мовознавстві (див., напр. [1-3; 5-7; 13] та ін.).

Лінгвістична наука розглядає явище інвективи у вузькому та широкому значенні. Інвектива у вузькому потрактуванні ототожнюється із лайкою, тобто закріпленим у мовному узусі знаком табуйованого характеру, що знаходиться поза межами нормативної мови і має переважно усний характер. Фактична інвективна лексика є досить давньою й пов'язується «з індоєвропейським міфоепічним уявленням про магічне замовляння прокляття, коли у свідомості людини свідомо культивувалась віра в божественну дію слова, причому магічна сила слова пов'язувалась із негативним впливом на іншу людину» (переклад мій -- В. Н.) [5, с. 110].

У широкому значенні під інвективою розуміється будь-яка мовна одиниця, вживана в дискурсі з метою образи співрозмовника. Потенційно інвективна лексика позбавлена лайливого значення, але набуває його в умовах контексту. Інакше кажучи, інвективні не самі слова, а їх вживання в конкретній комунікативній ситуації.

Інвектива, за словами І. С. Муратової, -- це образливе слово в найбільш різкій формі, лайка у функції образи [6, с. 198]. У діалогічному дискурсі образа може виражатися вербально і невербально, у прямій чи опосередкованій формі. Проілюструємо цю думку прикладом: Санько-Чорний. Мені з вами більше нічого тут робити!... Я вам більше ні в чому не вірю. Хто ви такі зрештою?! / Еврика. Він нас не знає! Він нам не вірить! Так чому ти сюди ходиш?.. Хто тебе тягне? / Санько-Чорний мовчить. / Еврика (підіймає пляшку горілки). Може, вона, рідненька? А крім того, хліб, сосиски, сир голландський та інша гастрономія. Одне слово, можливість надудлитися і нажертися за його рахунок (киває на Дениса). А цей ударник виробництва вколює, цей філантроп ладен поїти і годувати тебе, дармоїда, цілими тижнями. Чорний, а ти сам розумієш, що ти -- паразит, блощиця, нахлібник?!. Що?! Не подобається? Чи, може, я помиляюсь, Денисе? /Денис (зніяковіло). Нащо ти його так... Хіба справа в сосисках... І, зрештою, я сам знаю, з ким і як мені дружити. / Еврика. Денисе, я просто пояснив йому, що він являє собою на сьогоднішній день і що його з тобою зв'язує. / Магнітофон. Якщо вже почали, засукавши рукава, боротися за справедливість, Еврико, не забудь і про таку дрібницю: за чий рахунок у цьому домі з'являється трикляте вино і закусь для всіх. За рахунок того ж самого благодійника і годувальника Дениса. Може, ти думав, що все з неба падає? Ти теж, до речі, не відмовляєшся. /Еврика. Маг, я не думаю, що ми такі дріб'язкові... / Магнітофон. Ти перший почав -- я продовжив. Ось Денис мовчить, але ж ми всі його боржники, Еврико. Тільки якого біса він усе це робить?! / Денис. Припиніть ці дурні розмови. / Еврика (до Дениса). Почекай! (До Магнітофона). Поясню і це. Денис людина самотня. І ми його сім'я... / Майя (до хлопців). Пробачте, але чому ви говорите про присутню людину у третій особі? Адже це неприємно. Негарно. Образливо! / Еврика (не звертаючи на Майю уваги)...Ми його сім'я! Без нас він що?.. Бедуїн у пустелі. Обруч без діжки. / Денис (підхоплюється). А пішли б ви всі!.. (Вибігає з кімнати) (В. Кашин). Наведений приклад засвідчує «запрограмованість» інвективних засобів та конфронтаційної стратегії ведення розмови на створення конфлікту. Як бачимо, непорозуміння, що виникає спочатку лише між двома учасниками спілкування, поступово переростає в груповий конфлікт. Це пояснюється тим, що «ефективність застосування тактики образи підсилюється у разі присутності під час конфлікту третіх осіб» [13]. У цьому випадку інвективна, образлива, глумлива лексика отримує подвійну адресованість: з одного боку мовець адресує її беспосередньому об'єкту, з іншого -- присутнім особам, аби скорегувати необхідним їй чином уявлення про об'єкт образи.

Образа -- це згрубілий, немилосердний глум, що виникає з антипатії до діалогічного партнера. З цією метою вживається, насамперед, лексика на позначення негативної оцінки фізичних, інтелектуальних, розумових здібностей, моральних достоїнств і якостей адресата, напр.: 1) -- Ну всьо, поц, ти попався. / Вони нависли наді мною, закриваючи глибоке небо та крони дерев. / -- Ти шо, пацанів не уважаєш, да? -- перепитав він. -- Чюєш, Сєрий? /--Да я бачю. Хіпаблуд ванючій, кажи, а дє другий поц? / Я продовжував подивляти красу зеленої глиці на гілках. / -- Ти шо, курва, кітаєц який-та? (Л. Дереш); 2) Ксенія. Ти казав, що не хочеш дітей. <...> Ти навіть збирався стерилізуватися. /Арсеній. Мені ще нема тридцяти пяти. Тому мене висміяли в клініці. На жаль -- ми не в Штатах. / Ксенія. Ти ідіот. / Арсеній. Гаразд. Я збирався стерилізуватися не тому, що не хочу дітей. Навпаки -- я їх хочу. /Ксенія. Збоченець (С. Лисенко); 3) Данило (в трамваї). О! Жіночко, ви марно так притискаєтесь -- що б зі мною не зробили, я все одно на вас не оженюся... / К. Я не вам не «жіночка», я кондуктор! Оплатіть, будь ласка... / Данило. Що оплатити? Операцію зі зміни статі з «кондуктора» на жіночу? До речі, було б цікаво спробувати... /К. Та ви... та ви... ти! Ідіот! Як ти смієш!!! Хамло! (М. Козиренко).

Образа діалогічного партнера відбувається через глум над його ґендерною, віковою, етнічною, професійною чи соціальної належностю, напр.: кітаєц, нігер, хохол, москаль, шмаркач, паразит, блощиця, щеня: Еврика. Що це ти наробив, дурню... А звідки у тебе ніж взявся? Хоч це ти пам 'ятаєш?! / Санько-Білий. Іди від мене... /Еврика (термосить його). Та покинь прикидатися! Це я -- Еврика, мене не обдуриш. Я питаю: пам 'ятаєш, де взяв ніж? / Санько-Білий. Іди геть!.. Я нічого не пам'ятаю... / Еврика (даєляпаса). Ну і чорт з тобою, пропадай, щеня! (В. Кашин).

Стилістично знижені назви представників деяких народів: жид -- про євреїв; кацап, москаль, московій -- про росіян; сябри, бульбаш -- про білорусів; фріц -- про німців; хохол -- про українців; янкі -- про американців тощо виступають у конфліктному дискурсі образою великої прагматичної сили.

Поряд із ними широко представлені назви тварин -- зооморфізми, зооніми, зоосемантизми, анімалізми в інших термінологіях [4; 11, с. 378-379; 12, с. 231]. Використання в діалозі назв тварин (зоосемантичних метафор) у функції інвективів -- це доволі поширена практика бруднослів'я, побудована на прийомі приписування тваринам певних недоліків у зовнішньому вигляді чи характерних звичках, напр.: кобила, свиня, жеребець, гадюка, козел та ін. Така традиція відображення природи, зокрема її тваринного світу, сягає «ще дохристиянських часів, коли людина вважала себе частиною природи, а саму природу персоніфікувала, наділила представників рослинного і тваринного світу рисами, притаманними людині» [11, с. 378].

У кожного народу існує власна система кодування зоохарактеристик [4], свої стереотипи і уявлення про представників фауни, що можуть збігатися (напр., лисиця в українській та англійській мові означає хитру людину, вовк -- жорстоку і безжальну) чи не збігатися (напр., курча -- недосвідчений, молодий, нетямущий (укр.) та боягуз (англ.)). У межах однієї мови здебільшого преставлене подвійне позитивно-негативне (меліоративно-пейоративне) уявлення про тварин. Однак, засвідчується «домінування пейоративного напряму аксіологічних переосмислень, що пояснюється негативною спрямованістю людської свідомості при характеристиці навколишньої дійсності, особливо негативних проявів суспільно-побутового способу життя людей, а також дискретним характером негативних емоцій при оцінюванні властивостей та дій суб'єкта, відображуваних через образи представників тваринного світу» [4].

Одним із таких зоонімів є собака, дуже поширений в українському конфліктному дискурсі, адже «українці з давніх- давен займалися скотарством, тому слова-назви тварин, що жили поряд, є частовживаними» [12, с. 234]. Пейоративна оцінка собаки полягає в його ототожненні зі злістю внаслідок основного інстинкту цієї тварини -- гавкати, злитися; а також асоціюється з брехнею, пліткарством, підступністю, нещирістю, хитрощами, улесливістю, дурістю, зайвістю, лінощами, невільним життям, смертю, невдячнісю, ворожнечею [4], напр.: І я підриваюсь, кричу, шо на поїзд опаздую чисто, і за мною ще двоє пацанів підривають. <...> Ну, й ми добігаєм, а двері одкриті не на цю сторону, а на слєдующу. А там дивимся, шо в вагоні сидять тож такі синьолобі (п'яні -- В. Н.), і кричим: «Пацани, открийте чисто двері, ми опаздуєм, дайте на поїзд сісти». А вони так -- оп! -- не откривають. Ми: от сволочі, не дають на поїзд сісти. А Жирний тут бере, ми замічаєм, таку здорову камінюку і хуяк -- прямо у вікно, де ті синьолобі! Вилазе провідниця -- гав-гав-гав, гав-гав- гав! (С. Пиркало). Як відомо, зоосемізм собака вживається не лише як власне інвектив, але і в ритуальних висловах-прокльонах: Хай він своєму роду сниться -- свиням та собакам.

В образливому значенні функціонує лексема пес (символ старості, немічності, непотрібності), що виступає «інвективом у всіх слов'ян..., бо в православ'ї пес -- це нижча істота» [4].

Атрибутивна ознака «старе -- молоде» є характерною для зоонімів, що пов'язуються з віковими особливостями старих і молодих звірів [4]. Інвективне значення демонструють, напр., лексеми щеня, теля тощо: -- То вчися, теля! -- Лавр віддав зброю та повернувся до Вовка (С. Батурин).

Однак у конфліктному дискурсі пейоративна оцінка адресата через порівняння з тваринами є суб'єктивною. Вона, за словами І. Шахновської, виступає емоційною констатацією власних суджень мовця, що не містить доказів. Крім того, образу зараховують до антисоціальних дій: її автор, зашкоджуючи іміджу опонента, сам втрачає своє позитивне обличчя [13].

Вагоме місце в конфліктному діалогічному мовленні посідають т. зв. посили, семантичним ядром яких є відсторонення адресата від адресанта (Та йди ти собі! А пішли б ви всі!), як правило, з позначенням місця відсилання -- «чужого» простору, а саме тілесного низу (іди в дупу): я виражаю своє негативне ставлення до тебе і своє бажання не бачити, не чути і т. ін. тебе, не мати з тобою справи (вгазалі або в цій ситуації); я виражаю вимогу, щоб ти вчинив так, щоб моє бажання було виконано; вибір способу виконання належить тобі; водночас я хочу образити тебе і роблю це. Іншими словами, посили -- це одночасні директиви і експресиви (за Дж. Сьорлем) [9, с. 25]. Напр.: 1) Ліза: Та у нас ще нічого не було! / Ксенія: Але тобі хотілося? / Ліза: Не буду брехати. Такий гарний хлопчина... / Ксенія: Він боїться дітей. / Ліза: Він же сам ще дитина. І ти -- дитина. / Ксенія: Іди в дупу! (С. Лисенко); 2) Лада. Нащо ти мене принижуєш! Уже забув свої обіцянки?.. / Еврика. Відчепись! Я нічого не памятаю. / Лада (зітхнувши). Ну, добре. Не хочеш женитися -- не женись, але хоч стався до мене, як до людини. Адже я жінка, Костю... /Еврика. У нас з тобою виникла психологічна несумісність. /Лада. Чого ж ти ходиш до мене, Костенько?! / Еврика (роздратовано). За інерцією. Можу не ходити... Та йди ти собі! (В. Кашин).

У конфліктному дискурсі вживаються інвективні засоби на позначення агресивного характеру взаємостосунків комунікантів, номінації предметів і об'єктів знеціненого матеріального світу, богохульства, напр.: [Степан (до Гордія):] Анахтемо, замовчи, бо тут тебе і чорт злиже! (М. Кропивницький); -- І от ще й продасть Новакович землю... може бестія продати, бо й йому грошей треба!.. Чорти б його взяли... цю скотиняку Новаковича!.. (Б. Грінченко).

Демонологічна лексика й «елементи народної демонологічної концептосфери <...> стали елементами мовної картини світу українців, формуючи національний світогляд» [14, с. 119]. У конфліктному дискурсі часто вживаними є демономен чорт і його синоніми, напр.: біс, гаспид, дідько, куций (куцак, куцан, куць), демон (гемон), диявол, сатана, люципер (люцифер), лукавий, нечистий, нечиста сила, нечистий дух, лихий, чорний, враг, проклятий [14, с. 119]. У цьому випадку чорт та його синоніми вживаються як лайка [8, с. 362-363] або прокльон [14, с. 121]: іди до чорта/ біса/дідька/лиха (під три чорти) [10, Т. 1, с. 349-350], хай (нехай, бодай) чорт (нечистий, лихий) бере / візьме (ухопить) [10, Т. 2, с. 951-952]; чорт (чорти) його (її і т. ін.) матері та який чорт (гаспид) [10, Т. 2, с. 954]; чорта пухлого [10, Т. 2, с. 955]; к чортовому (сучому, лисому) батькові; к чортовій (бісовій, лихій, нечистій) матері / до чортової (бісової, лихої, нечистої) матері [10, Т. 1, с. 466]; іди к чортовій/нечистій матері (к бісовому батькові) [10, Т. 1, с. 350] та ін. Наведемо кілька прикладів: -- Ну, як агітатор? -- допитується Євдоким Юрченко у задуманого Величка. -- Хай йому чорт! -- з серцем відповідає той (М. Стельмах); Дочко! Чого ти проклинаєш? Що він тобі винен? -- Та хай йому сім чортів і все лихе; чи я ж проклинаю? І чого ви вчепились? (А. Свидницький); -- Чорти б вас [гусарів] забрали до себе у пекло! -- вилаявся пошепки Корж (З. Тулуб); Кудись раптом поділася властива Харкевичу ввічливість, і він крикнув: -- Чорт забери, що ж я тут маю ночувати? (І. Головченко) тощо.

У конфліктному дискурсі широко представлена вульгарна, жаргонна лексика. Актуалізація злочинного, злодійського, тюремного жаргону пов'язана насамперед із криміналізацією суспільного життя і свідомості, а також із бажанням наслідувати псевдоавторитети. Перетин соціальних і мовних процесів демонструє такий текст: Толян. Дай-но закурить!.. / Чоловік. Дай не проходить. / Толян. Шо, жалко?.. / Чоловік. Жалко у пчолки. / Толян. Да? Ну ладно... Я даю тобі... десять купонов за сігарету. Согласєн?.. / Чоловік. Ха! Десять купонов!.. Багач! Це січас уже не дєньгі, парень. Щас пачка знаєш, скіки стоїть? Іди, купи за десять купонов... Найшов дурачка... / На протилежній лаві за всім, що діється, понуро спостерігає Штир з компанією. / Штир (неголосно). По рогам йому в'єхать, чи шо?.. /Мультик. Толян! Да в'єдь ти йому по рогам!.. (Штир несподівано дає Мультикові дзвінкого потиличника). / Штир. Сядь, шестьорка!.. (До Толяна): -- І ти сядь тоже. Чого до фраєра доколупався? Домой ти їдеш, чи знов на кічу хочеш? Лівер давить?.. (О. Ірванець).

Конфлікт -- це явище, в основі якого подвійна психологічна природа: він здатний створювати і руйнувати [1, с. 126]. Так само і мовні засоби, що функціонують у конфліктному дискурсі, можуть виконувати протилежні функції: кооперативну та конфронтаційну. Конфлітонебезпечність інвективної лексики -- як мови лайок, лихослів'я та образ -- пов'язана із закладеною в ній комунікативною перспективою, оскільки образа передбачає безпосередню реакцію адресата. Разом із тим, інвективність у дискурсі може виконувати і протилежну функцію. У конкретних ситуаціях спілкування грубі вислови, лайка допомагають зняти психологічне напруження мовців, слугують способом емоційної розрядки, «випускання пари». У цьому значенні інвектива застосовується в катарсичних цілях: мовець, вживаючи непристойну лексику, порушує тим самим вербальне табу і отримує через вихід негативного емоційного заряду моральне задоволення [7, с. 11].

Отже, у конфліктному дискурсі широко представлена інвективна лексика: слова і вирази, в яких інвективний (образливий) відтінок значення закладений первісно, та контекстуальні інвективні мовні засоби, що отримують образливе, лайливе забарвлення лише в контексті. Інвективні мовні засоби спрямовані на негативну оцінку діалогічного партнера, його приниження, висміювання (у т. ч. перед іншими учасниками дискурсу) й пов'язані з вербальним вираженням інструментальної агресії. У ролі інвектив можуть вживатися пейоративи, зооніми, іронічні вислови, назви-ярлики, вульгарні й жаргонні лексеми тощо, а також будь-які інші слова в образливому значенні. Перспективним є подальше вивчення дискурсивних особливостей інвективних висловлень.

Список використаної літератури

1. Білоконенко Л. А. Пейоративна й інвективна лексика в міжособистісному конфлікті / Л. А. Білоконенко // Філологічні студії. Вип. 7. Ч. 2. 2012. С. 119-127.

2. Гуз О. П. Поняття інвективи в сучасній лінгвістиці (на матеріалі французького масмедійного політичного дискурсу) / О. П. Гуз // Наукові записки: зб. наук. пр. / редкол.: Гнатюк М. І. та ін.; Нац. ун-т «Остроз. акад.». (Філологічна). Острог, 2013. Вип. 37. С. 94-97.

3. Карпенко М. Ю. Інвективні сайтоніми / М. Ю. Карпенко, О. Ю. Карпенко // Науковий вісник ПНПУ ім. К. Д. Ушинського. Лінгвістичні науки. № 13. Одеса: Астропринт, 2011. С. 145-151.

4. Крижко О. А. Образно-номінативна та оцінна характеристика фольклорних зоосемізмів української мови / О. А. Крижко // Вісник Запорізького національного університету: Серія «Філологічні науки». Запоріжжя: ЗНУ, 2008. № 1. С. 114-120.

5. Курьянович А. В. Инвективные речевые жанры в пространстве современной межличностной коммуникации / А. В. Курьянович // Вестник Томского государственного пед.ун-та. 2005. № 3. С. 106-112.

6. Муратова І. С. Мовна інвектива як одиниця вербальної агресії / І. С. Муратова // Вісник Житомирського державного університету: Серія «Філологічні науки». 2009. Вип. 48. С. 198-201.

7. Носова В. Н. Французская инвективная лексика в прагмалингвистическом и коммуникативно-дискурсивном аспектах: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.05. «Романские языки» / В. Н. Носова. Воронеж, 2011. 24 с.

8. Словник української мови: в 11-ти т. К.: Наукова думка, 1970-1980. Т. 11. 1980. 700 с.

9. Ставицька Л. Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників / Леся Ставицька. К.: Критика, 2008. С. 11-70.

10. Фразеологічний словник української мови: у 2-х кн. / Уклад. В. М. Білоноженко, В. О. Винник, І. С. Гнатюк та ін. К.: Наукова думка, 1993. 980 с.

11. Хмара В. Назви тварин (зоосемізми) у фразеологічних одиницях сучасної англійської мови: лінгвокультурологічних аспект / В. Хмара // Сучасні напрямки досліджень міжкультурної комунікації та методики викладання іноземних мов: матеріали ІІІ Всеукр. науково-практичної конф. студентів та молодих науковців (Житомир, 25 лютого 2011 р.). Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. С. 378-380.

12. Чорненький М. І. Частотність вживання зоосемізмів в українській літературі / М. І. Чорненький // Записки з українського мовознавства: зб. наук. пр. Вип. 18. Одеса: Астропринт, 2009. С. 231-237.

13. Шахновська І. Емотивні висловлювання як основний засіб реалізації комунікативної тактики образи (на матеріалі американської драматургії ХХ століття) / Ірина Шахновська // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: зб. наук. пр. Вип. 11. К., 2007. С. 402-406.

14. Якимович-Чапран Д. Лінгвокультурні конотації українських демономенів (на матеріалі лексеми чорт) / Дарія Якимович-Чапран // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. 2009. Вип. 4. С. 118-131.

Размещено на Allbest.ru