Лексико-семантична структура метафори в романі Ліни Костенко "Записки українського самашедшого"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА МЕТАФОРИ В РОМАНІ ЛІНИ КОСТЕНКО «ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО САМАШЕДШОГО»

M.С. Ковальчук

Анотація

метафора костенко семантичний метафоричний

Проаналізовано метафоричні конструкції у романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», визначено їхнє семантичне наповнення, простежено значеннєвий зв'язок метафор різних груп, з'ясовано експресивну функцію, розглянуто особливості метафоричного стилю сприйняття дійсності головним героєм.

Ключові слова: метафора, семантичне наповнення, експресивна функція, лексико-семантична група, індивідуально-авторська метафора.

Аннотация

Проанализированы метафорические конструкции в романе Лины Костенко «Записки українського самашедшого», выявлены их семантическое наполнение, рассмотрена смысловая связь метафор разных групп, определена их экспрессивная функция, описаны особенности метафорического стиля восприятия действительности главным героем.

Ключевые слова: метафора, семантическое наполнение, экспрессивная функция, лексико-семантическая группа, индивидуально-авторская метафора.

Annotation

The author of the article has analysed the metaphoric constructions in Lina Kostenko's novel «Ukrainian Samashedshii's Notes», explored their semantic content, considered the semantic link of metaphors of various groups, determined their expressive function, described the peculiarities of the metaphoric style of the main character's reality perception.

Keywords: metaphor, semantic content, expressive function, lexico-semantic group, an actually poetic metaphor.

Виклад основного матеріалу

Метафора - складний, багатогранний та унікальний засіб пізнання людиною навколишньої дійсності. Вона здавна привертала до себе увагу багатьох дослідників, які намагалися осягнути суть цього феномену мислення і мови.

Метафори досліджують з точки зору філософії, риторики, мовознавства, літературознавства, логіки, психології. Деякі дослідники (Т. Єщенко, Б. Іванюк та Ю. Тимошенко) навіть пропонують виділити вивчення цього явища в окрему галузь науки - метафорологію.

Метафора постає як особливий засіб пізнання людиною навколишньої дійсності, яке реалізується безпосередньо в мові і мовленні, і важливим об'єктом лінгвістичного дослідження, що функціонує на перетині семантики, граматики та стилістики. Така багатоаспектність метафори становить значний інтерес для багатьох мовознавців.

Довершені поетичні метафори Ліни Костенко неодноразово ставали об'єктом дослідження у працях Л. Пустовіт, Н. Слободи, Н. Ашиток, Л. Краснової, Т. Єщенко, О. Козлової та ін.

У 2011 році побачив світ перший прозовий роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», який став подією в сучасному літературному житті України. На думку Ю. Горблянського та М. Кульчицької, указаний роман - це твір-застереження, інвектива людству та його глобально-цивілізаційному фарисейству й безвідповідальності, своєрідно структурований інтелектуальний роман, у якому репрезентовано цілісний есеїстичний концепт осмислення повсякденної апокаліптики сучасності [1, с. 73].

Літературознавці відзначили, що «Записки українського самашедшого» написано «лаконічною, яскраво метафоричною, а подекуди й афористичною мовою», що передбачає «багату емоційну гаму з боку реципієнта» [4, с. 88].

Мета нашої статті - розглянути особливості функціонування метафор у романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».

Поставлена мета проектує виконання таких завдань: виокремити й описати метафоричні конструкції, визначити їхнє семантичне наповнення, простежити значеннєвий зв'язок між метафорами різних груп, з'ясувати експресивну функцію метафор як засобу реакції головного героя на події, що відбуваються у світі.

У більшості праць, пов'язаних з аналізом лексико-семантичних особливостей метафор, значну увагу приділено їх морфологічній структурі (Л. Пустовіт, О. Тищенко, Т. Єщенко, Н. Кожевникова, Л. Кравець) або синтаксичній (Н. Слобода, О. Тараненко, В. Телія, Ю. Левін та ін.).

Домінування лексико-семантичного аспекту у вивченні цього явища виправдане, тому що метафора - це взаємодія значень [7, с. 5], зокрема Л. Пустовіт зазначає: «Під лексико-семантичною структурою метафори розуміється вся система переносних значень та номінацій, які виникли при незвичній сполучуваності слів і відображають не тільки індивідуальну мовно-мисленнєву творчість авторів, але й тенденції розвитку лексичної семантики в системі літературної мови» [7, с. 1].

Мисленню людини властива асоціативна природа, за допомогою якої стає можливим відтворення певних зв'язків між явищами, які знаходять своє відображення в семантичних особливостях метафори. На думку О. Тараненка, «передумовою метафоризації певного слова, як відомо, є те, що суб'єкт помічає щось спільне між референтом цього слова і якимсь об'єктом» [див.: 9, с. 29].

Розрізняють внутрішню та зовнішню семантичну структуру метафор (або ж, за термінологією В. Королькова, семасіологічний та номінативно-предметний аспекти [2, с. 54].

Внутрішня структура залежить від компонентного складу метафори та семантичних відношень між складовими. Вона тісно пов'язана із граматичною структурою, особливо в аспекті компонентного складу.

Зовнішню структуру метафори розуміють як співвідношення метафори із явищами об'єктивної дійсності, які вона називає.

Існують різні типології внутрішньої семантичної структури метафори. Так, Л. Пустовіт за компонентним складом поділяє метафори на прості, ускладнені (із розгортанням семантики одного або двох компонентів) та складні (такі, що мають кілька семантичних ядер) [7, с. 19-21].

За ступенем семантичної спаяності компонентів виділяють три типи метафоричних сполучень: безпосередньо-асоційовані (метафори, компоненти яких мають спільну сему), опосередковано-асоційовані (спільна семантична ознака береться автором «ззовні», асоціація не логічного, а емоційно-образного характеру), узагальнено-асоційовані (називають предмети, поняття не прямо, а описово). В основі лексико-семантичної класифікації метафор В. Ковальова, О. Тараненка, Є. Черкасової лежить співвідношення назв у межах категорій живого і неживого.

Отже, загальноприйнятої й універсальної лексико-семантичної класифікації метафор немає, бо творчість письменників є втіленням їхнього індивідуального світосприйняття. Саме індивідуально-авторська метафора «концентрує й узгоджує у своєму семантичному полі найвіддаленіші та найнесумісніші асоціації, а тому постає суцільним нечленованим тропом, якому властиве... відносне декодування, можливість розгортатись у внутрішній сюжет, недоступний для раціонального тлумачення» [5, с. 35].

Вважають, що метафора «тяжіє до поезії, ліризує зображально-виражальні можливості мови» [5, с. 35]. У прозі метафора спрямована на «відображення суті конфлікту, який розкривається у зіткненні персонажів», «метафоричність стилю нерідко пов'язується з відображенням напруженості конфлікту», «завдяки метафоричності точніше вимальовуються деталі загальної дії» [6, с. 40]. Українська дослідниця Л. Пустовіт відзначила, що «важливою рисою структури метафори в сучасній художній прозі є широке використання різних шаров лексики». Так, зокрема, частим є вживання у переносному значенні термінологічної та професійної лексики, що виступає «як образний засіб неспеціального тексту» [6, с. 41].

Отже, у статті спробуємо з'ясувати особливості художньої майстерності Ліни Костенко і розглянути метафору не лише як засіб створення специфічної мовної образності в мовній тканині твору, а й як засіб осмислення автором навколишньої дійсності в контексті розгортання нової тематики та проблематики.

У творі «Записки українського самашедшого» за функційною характеристикою виділяємо групу метафор, яку можна асоціювати з головним героєм твору, його мікрокосмом, внутрішнім світом.

Роман написано від імені 35-річного київського програміста, який глибоко і болісно аналізує всі вади і трагедії сучасності, пропускаючи їх через власну душу. Щоб художньо осмислити внутрішній стан головного героя, Ліна Костенко використовує влучні метафори, які експресивно відтворюють кожен порух душі, кожну відповідь на подразник, яким найчастіше є інформація, а точніше «інформаційний коктейль» [5, с. 8]. Тому метафори часто мають у своєму складі специфічну термінологічну лексику зі сфери програмування. Ця особливість зумовлює їхню свіжість та новизну: Я системний програміст. У мене в голові добрий процесор. Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів [3, с. 67], Мегабайти моєї пам'яті привалила інформація [3, с. 13], Файли моєї пам'яті хочуть струснути всі ці кошмари. На моніторі свідомості хочу намалювати щось красиве і добре. Натомість у вічі лізе всяка погань. Випари людських боліт, викиди атомних станцій, вихлопи політичних труб, - словом, всі мутагени на нашу психіку [3, с. 105], Може, я вже й збожеволів. А може, я - навпаки - нормальніший від нормальних, просто у мене більше сигнальних лампочок у голові [3, с. 337].

Герой роману є заручником «абсурдів» сучасного світу. Це слово неодноразово повторюється у метафорах і сигналізує про втрату надії та життєвих орієнтирів: Обростаєм абсурдом [3, с. 12], Я проламуюсь крізь абсурд [3, с. 85].

Окремою є група метафор на позначення реакції свідомості головного героя на шал інформаційного потоку: Почуваюся ехолотом у болоті. Ловлю сигнали зі світу, а вони дедалі глухіші й зловісніші [3, с. 59], Гортаю стоси газет, заходжу на сайти, читаю інтернет-видання, купую часом навіть якусь жовту пресу - просію, прошеретую, може, й добуду з того інформаційного мотлоху якийсь об'єктивний факт [3, с. 85], Газети забомбили свідомість... Кожен тобі сипле в голову своє сміття... Закидаються чутки, які ферментують хаос [3, с. 29], Я справді забагато читаю газет... це як поганий наркотик, інформаційна ширка, настрій не піднімається, а голова болить [3, с. 108], Селеві потоки брехні заливають суспільство. З брудної піни дезінформації виринають уламки правди [3, с. 30].