Проблеми формування культури мовлення майбутніх педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми формування культури мовлення майбутніх педагогів

Лариса Кардаш

Анотації

У статті здійснено аналіз професійного мовлення майбутніх учителів; виокремлено професійне мовлення як обов'язкову складову фахової готовності студентів; досліджено проблему комунікативних якостей педагогічного мовлення; розкрито суть основних понять професійного спілкування; доведено необхідність задоволення науково- практичних потреб у формуванні культури спілкування та забезпечення теоретико-методичної підготовки викладачів педагогічних ВНЗ до діалогізації навчального процесу, що в подальшому сприятиме усуненню цілої низки професійних труднощів та зростанню інтересу студентів до фахової освіти; обґрунтовано основні функції мовлення вчителя та шляхи його вдосконалення.

Ключові слова: культура мовлення, професійне мовлення, мовленнєва поведінка, професійна мораль, комунікативна техніка, діалогічність, експресивність, етика, індивідуальний стиль мовлення.

В статье осуществлен анализ профессиональной речи будущих учителей; выделена профессиональная речь как обязательная составляющая профессиональной готовности студентов; исследована проблема коммуникативных качеств педагогической речи; раскрыта суть основных понятий профессионального общения; доказана необходимость удовлетворения научно-практических потребностей в формировании культуры общения и обеспечения теоретикометодической подготовки преподавателей педагогических вузов к диалогизации учебного процесса, что в дальнейшем будет способствовать устранению целого ряда профессиональных трудностей и росту интереса студентов к профессиональному образованию; обоснованы основные функции речи учителя и пути его совершенствования.

Ключевые слова: культура речи, профессиональная речь, речевое поведение, профессиональная мораль, коммуникативная техника, диалогичность, экспрессивность, этика, индивидуальный стиль речи.

This paper analyses the professional speech of intending teachers; singles out the professional speech as a compulsory component of the students ' professional preparedness; investigates the problem of communication skills ofpedagogical speech; reveals the essence of the basic concepts of professional communication; proves the necessity to meet the scientific and practical needs in building a culture of communication and providing theoretical and methodological training of pedagogical university teachers to interlocution of educational process that in the future will facilitate the elimination of a number of professional challenges and increase the interest of students to professional education; substantiates the basic functions of teacher's speech and ways of its improvement.

Key words: speech culture, professional speech, speech behaviour, professional ethics, communicative technique, dialogicality, expressiveness, ethics, personal style of speech. мовлення педагогічний спілкування

Педагогічне спілкування - це процес організації і розвитку комунікації, взаєморозуміння і взаємодії між учителем та учнями. Педагог виступає в навчальному процесі не тільки як організатор пізнавальної, навчально- виховної та інших видів діяльності учнів, але і як ініціатор комунікації, оскільки його робота передбачає спілкування постійне й довготривале [4].

Необхідність задоволення науково-практичних потреб у формуванні культури професійного спілкування вимагає осмислення та обґрунтування теоретико-методичних засад підготовки педагога, спроможного вирішувати професійні проблеми, пов'язані з професійною комунікацією; бути конкурентоспроможним на ринку праці, опанувати необхідні для цього вміння та навички професійного спілкування. Таким чином, вивчення теоретичних напрацювань дослідників та практичного досвіду підготовки у ВНЗ майбутніх спеціалістів дало змогу сформулювати проблему статті, яка полягає в необхідності розроблення концепції формування культури професійного спілкування в майбутніх педагогів.

Зростання уваги суспільства до проблем культури спілкування фахівців різних сфер життєдіяльності, зокрема, майбутніх учителів, об'єктивне існування такого аспекту культури, як культура професійного спілкування, нагальна необхідність в її формуванні та вдосконаленні зумовлюють доцільність поглибленого спеціального дослідження.

Актуальність і доцільність дослідження зумовлені тенденціями розвитку світової спільноти, інтеграцією України в європейський освітній простір, значним підвищенням ролі комунікації в усіх сферах життєдіяльності.

Розвинений і всебічно освічений фахівець повинен бути конкурентоспроможним на сучасному та майбутньому ринках праці, вдало вирішувати професійні проблеми, спираючись на майстерність спілкування й співробітництва з різними професійними категоріями.

Тому однією з найактуальніших проблем у сфері професійної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах стає формування різних аспектів технологічної, екологічної, інформаційної, комунікативної і, зокрема, культури професійного спілкування.

Аналіз психолого-педагогічної літератури та досліджень культурологів і соціологів указує на необхідність розроблення концепції формування культури професійного спілкування, що вимагає вивчення напрацювань з цієї проблеми.

Аналіз вітчизняної педагогічної спадщини (праці Х. Алчевської, М. Грушевського, М. Драгоманова, Духновича, М. Костомарова, Т. Лубенця, А. Макаренка, Огієнка, М. Пирогова, С. Русової, Г. Сковороди, М. Сумцова, В. Сухомлинського та ін.) засвідчив зростання інтересу педагогів до культури спілкування, що відкриває перспективи для теоретичного осмислення напрямків формування культури професійного спілкування в нових соціокультурних умовах.

Значний інтерес викликають розвідки, присвячені вивченню особистісної зорієнтованості процесу виховання: Бойко, О. Дубасенюк, С. Золотухіної, І. Зязюна, Н. Кічук, Лозової, А. Мудрика, Н. Ничкало, Е. Носенко, В. Семиченко, Т. Сущенко та ін. Дослідники одностайні, що одним із найефективніших факторів формування культурної особистості є врахування її потреб та інтересів, погоджене з потребами суспільства.

У цьому аспекті значущою є ідея визнання винятковості й вагомості особистості студента, який має бути суб'єктом педагогічного процесу. При цьому спираємося на наукові доробки вчених, які досліджували проблему формування гуманної особистості високого рівня культури, - Г. Балла, І. Беха, О. Бодальова, С. Гончаренка, В. Гриньової, М. Євтуха, І. Зязюна, К. Корсака, В. Кременя, Н. Крилової, В. Кудіна, В. Лозової, В. Лугового, В. Лутая, Г. Нестеренко, І. Прокопенка, О. Савченко, В. Сухомлинського, А. Сущенка, Т. Сущенко, Г. Троцко, та ін.

В останні роки з'явилися праці, що розглядають певні питання формування комунікативної культури. Це, зокрема, дослідження Л. Березницької, М. Васильєвої, О. Вєтохова, Н. Волкової, В. Грехнєва, В. Кан-Калика, І. Комарової, Морозова, А. Мудрика, С. Мусатова, С. Ольховецького, Л. Паламар, М. Пентилюк, Л. Петровської, В. Полторацької, Рябушко, Г. Сагач, Л. Успенського, Є. Цуканової та інших, де розглядаються комунікативна взаємодія, психологічні аспекти комунікативної підготовки студентів, педагогічні умови формування комунікативної компетентності та окремих комунікативних умінь і навичок.

Розгляд наукових праць з даної проблеми свідчить про те, що досить ґрунтовно вивчені лише окремі аспекти професійного спілкування, здебільшого - комунікативний. Водночас відсутні комплексні, концептуально скоординовані дослідження щодо технології формування культури професійного спілкування у студентів педагогічних ВНЗ.

Мета дослідження - обґрунтувати теоретико-методичні засади формування культури професійного спілкування у студентів педагогічних ВНЗ, розробити концептуальну модель реалізації цього процесу у вишах.

Планомірне формування культури професійного спілкування у студентів вищих педагогічних навчальних закладів сприятиме підвищенню якості їхньої професійної підготовки, формуванню активної та виваженої громадянської й життєвої позиції, усебічному професійно-особистісному саморозвитку. Дослідження ґрунтується на осмисленні культури професійного спілкування як невід'ємного складника професійної культури майбутнього фахівця.

На даному етапі розвитку професійної освіти не забезпечується належний рівень готовності майбутніх фахівців до виконання ними професійних та суспільних обов'язків з точки зору володіння культурою професійного спілкування.

Дослідження базується на розумінні формування культури професійного спілкування у студентів педагогічних ВНЗ як цілісного педагогічного процесу, спрямованого на оволодіння ними знаннями про основи професійного спілкування, розвиток комунікативних умінь і виховання особистісних якостей, значущих для культури професійного спілкування.

Сьогодні проявляється тенденція зміни функціональної структури впливу педагога на учня. Якщо протягом усієї історії людства в ній значно переважав інформаційний аспект, то сьогодні, у зв'язку з розвитком засобів масової комунікації, педагог втрачає передову позицію як джерело нової інформації. У школі починає помітно переважати інший зміст ролі педагога - бути провідником у світі знань. У вузах інформаційна функція викладача поки що зберігається на досить високому рівні. Проте з появою нових підручників, використанням комп'ютерних технологій навчання роль спілкування з викладачем також буде змінюватися. Активізується функція передачі учневі функцій самоконтролю, самоорганізації, самооцінки. Від викладача студент зможе одержувати допомогу в життєвому і професійному самовизначенні, у пошуку власного стилю діяльності, у подоланні бар'єрів пізнання й особистісних проблем [16].

Кожна епоха розвитку людства характеризується певним типом культури. Так само характеризується і кожна сфера життя та діяльності людини. Уже в ранньому віці в дитині закладаються основи її культури, у тому числі й культури поведінки та спілкування. Маючи таку базу, людина протягом свого життя прагне її підвищувати. До цього її стимулює бажання постійно відкривати для себе щось нове в навколишньому світі з тим, щоб адекватно в ньому орієнтуватися.

Культура, до якої людина приєднується з дитинства, багатогранна. Це художня культура, культура життєвого самовизначення, економічна культура, політична та правова, інтелектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та культура сімейних взаємин, професійна культура. Аналіз свідчить, що саме культура спілкування тісно переплітається з усіма іншими названими компонентами, а культура психічної діяльності безпосередньо пов'язана з культурою життя особистості загалом [9].

Найбільш яскраво людина виявляється в діяльності з іншими під час виконання професійних обов'язків. Від культури поведінки, говоріння, слухання та мови часто залежать результати професійної діяльності. Саме в цьому аспекті можна говорити про професійну культуру, тобто про відповідність поведінки, говоріння, слухання, мови у професійній діяльності загальноприйнятим нормам і принципам, насамперед моральним, а також вимогам, що ставляться саме до цієї професії. Людина, займаючись якимось видом діяльності, не тільки виявляє свої моральні якості, а й впливає через них на інших, ідучи до поставленої мети. Є низка професій, представникам яких варто не тільки знати, а й діяти відповідно до моральних принципів, бо об'єктом їхньої діяльності є людина.

Професійна мораль - це те, що конкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми, принципи, поняття) у конкретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика. Коли говорять про професійну етику, мають на увазі такі моральні обов'язки, у яких відбивається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег за фахом, до партнерів, до суспільства загалом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальності й готовність виконувати свій професійний обов'язок [6].

Центральним поняттям професійної моралі є поняття професійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральних цінностей спеціалісту допомагає професійна совість. Вона перетинається з такими поняттями як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість. Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирішення з ними під час спілкування ділових проблем.

Спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, переживати та співпереживати. Водночас правила етикету залежать від моральної культури особистості, відбивають її суть - тобто мотиви, потреби, цілі, установки тощо. Крім того, моральна сторона етикету тісно пов'язана з естетичною. Безпосередньо з мораллю пов'язані такі норми етикету як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідності інших), вихованість (уміння поводитись пристойно будь-де).

Людина протягом життя перебуває "у стані становлення", розвитку. Ще в дитинстві вона засвоює певні моральні норми та правила етикету. Проте потім її поведінка змінюється залежно від життя. Певною мірою це залежить також від індивідуальних особливостей людини - темпераменту, характеру, здібностей. Той, хто не сприйняв етичних норм і правил етикету, не засвоїв техніку гуманного спілкування, стає агресором; припускаючись грубощів, може легко принизити іншого, спрямовує на нього своє роздратування. Такі люди можуть, врешті-решт, стати соціально небезпечними.

Мовленнєва поведінка, на думку І. Зимньої [5], проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність. Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення - орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним. Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні завдання. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з урахуванням багатьох обставин - ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т.д.

Суттєвими ознаками культури поведінки будь-якої людини є використання системи національно-специфічних стереотипів, стійких форм спілкування, призначених для встановлення і підтримання контактів. У процесі спілкування педагог покликаний створювати відповідну комунікативну обстановку, яка б стимулювала мовленнєву активність учня. Важливо не вишукувати помилки чи неточності у висловлюваннях, а виражати дійсний інтерес до обміну інформацією, підкреслювати переваги, не наполягати на негайних відповідях, дати можливість подумати, не перебивати. Важливою характеристикою вербальної і невербальної поведінки є стиль мовлення. У соціолінгвістиці, як відомо, розрізняють два основні його різновиди: офіційний і неофіційний. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Учитель повинен володіти гнучкістю переходу від одного стилю до іншого, враховуючи конкретну ситуацію спілкування. Безперечно, для вироблення індивідуального стилю мовленнєвої поведінки фахівця необхідний досить тривалий період. Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється в певній манері самовираження - лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом із тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони тощо як у формальному, так і в неформальному спілкуванні [8].

Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є вміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи у тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції, на основі зворотного зв'язку вносити корективи у свої дії [10]. Діалог як форма спілкування - це процес взаєморозвитку партнерів. У стані діалогу дві особистості починають утворювати загальний психологічний простір, створювати єдине емоційне "співіснування", у якому вплив перестає існувати, поступаючись місцем "психологічній єдності суб'єктів, у якій розгортається творчий процес взаєморозкриття і взаєморозвитку, створюються умови для самовпливу і саморозвитку. Будучи адекватним суб'єкт-суб'єктному характеру самої людської природи, діалог є найбільш релевантним для організації найпродуктивніших і особистісно розвиваючих контактів між людьми [7, с. 51]".

Крім імпровізаційності, діалогічності важливою є експресивність, яка дозволяє посилити виразність слова. Культура мовленнєвої поведінки передбачає осмислення своїх експресивних проявів, їх критичну самооцінку і свідоме використання можливостей мови у спілкуванні. Відмічено, що в багатьох людей проявляється стереотипність емоційного самовираження, що є небажаним. Експресивність мовленнєвої поведінки зумовлена використанням виразних засобів різних рівнів. На лексико- семантичному рівні вона залежить від вибору слів. Вираженню емоцій при цьому сприяють вигуки, частки, сполучники. На синтаксичному рівні мовленнєва експресія зв'язана з використанням окличних, спонукальних конструкцій, незавершених речень, риторичних запитань, анафор (повторення слова чи граматичної конструкції на початку речення), епіфор (повтор слова чи словосполучення в кінці речення), інверсії. Засобом виразності мовлення виступає образність і метафоричність слова, тобто оперування мовленнєвими формами, які мають переносне значення. Експресивність усного слова зумовлена комплексом невербальних проявів - інтонаційних, мімічних, жестикуляційних. Значення невербальних комунікацій надзвичайно велике, оскільки вони можуть виконувати всі основні функції мовленнєвих знаків і фактично замінити значну частину усного мовлення. Усе вищесказане стосується так званої комунікативної техніки.

Під технікою спілкування або комунікативною технікою слід розуміти сукупність засобів (прийомів), які використовуються в процесі спілкування з метою досягнення бажаних результатів спілкування [16]. Комунікативна техніка є, фактично, основою педагогічної техніки.

Педагогічна техніка - це комплекс умінь, який допомагає вчителю глибше, повніше, талановитіше виразити себе, досягти оптимальних результатів у педагогічній діяльності. Це - уміння педагогічного спілкування, техніка і культура мовлення, міміка, пантоміміка, професійна саморегуляція педагогом свого психічного стану і т.п.

Що є важливішим у педагогічному спілкуванні: досконале володіння технікою спілкування, чи здатність встановлювати відносини на стратегічному рівні? Якщо припустити, що ефективність спілкування в першу чергу визначається технікою, тобто володінням комунікативних знань, умінь, навичок, то більшість педагогів не дуже б відрізнялися за рівнем ефективності педагогічного спілкування.

Ця різниця могла б хіба що залежати віддосвіду. Адже в професійній підготовці вчителя, на жаль, дуже мало місця і часу відводиться техніці педагогічного спілкування. Більшість умінь і навичок педагоги отримують стихійно, з досвідом, у процесі педагогічної діяльності.

Отже, логічно було б допустити, що педагоги, які працюють у школі тривалий час, володіють більшою комунікативною компетентністю, спілкуються більш ефективно. Певною мірою це дійсно так, але прямого зв'язку тут, безперечно, нема. У багатьох випадках молоді педагоги досягають більшої ефективності у спілкуванні, ніж їх старші колеги. Очевидно, це можна пояснити тим, що різні люди по- різному набувають комунікативного досвіду. Вони відрізняються за рівнем компетентності в силу різних комунікативних установок, відмінностей в особистісно- емоційній сфері, тобто відмінностей в базових стратегічних орієнтаціях. Деякі орієнтації сприяють оволодінню необхідними вміннями і навичками спілкування, і таким чином підвищують ефективність спілкування, інші ж перешкоджають успішному формуванню комунікативної компетентності. У той же час, безперечно, самі по собі особистісні властивості, установки, орієнтації, не завжди забезпечують повну ефективність спілкування без застосування відповідної техніки спілкування [8].

Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Учитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності. Вираз "мовлення вчителя" ("педагогічне мовлення") вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу - усні висловлювання. Педагогічне мовлення має на меті забезпечити: а) продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями; б) позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;

в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання; г) раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя. З поняттям "педагогічне мовлення" тісно пов'язане поняття "комунікативна поведінка вчителя". У сучасній літературі - це не просто процес говоріння, передачі інформації, а така організація мовлення і відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи [3].

Для характеристики комунікативної поведінки вчителя мають значення: тон мовлення; виправдане використання оцінних суджень; манера спілкування з учнями; характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення. Усне мовлення вчителя існує у двох різновидах: а) монологічне мовлення (розповідь, шкільна лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оцінні судження (мотивація шкільної оцінки під час оцінювання знань; оцінка поведінки, позанавчальної діяльності учня); б) діалогічне мовлення (бесіди з учнями, які побудовані у формі запитань та відповідей). Окрім того, у шкільній практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями між учнями та вчителями під час зустрічі, а також спільне обговорення певних навчальних проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення. Щоб сприяти успішному виконанню педагогічних завдань, мовлення вчителя повинне відповідати певним вимогам, тобто мати певні комунікативні якості. Так, вимога правильного мовлення педагога забезпечується його нормативністю (відповідністю мовлення педагога нормам сучасної літературної мови), точністю слововживання; вимога виразності мовлення - його образність, емоційність, яскравість. Взагалі, поняття культури мовлення вчителя визначається такими його комунікативними якостями: правильність, термінологічна точність, доречність, лексичне багатство, виразність, чистота.

Якщо звернутися до робіт науковців, які досліджують проблему комунікативних якостей педагогічного мовлення, то можна уявити собі ідеальну модель мовлення сучасного вчителя. Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення, яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам педагогічного спілкування. Педагогічно доцільне мовлення характеризують логічність і переконливість. Його інтонації, мелодичний рисунок різноманітні та виразні, ритм і темп оптимальні для кожної конкретної ситуації спілкування [11].

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені його педагогічними функціями. Основні педагогічні функції мовлення вчителя:

- забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань;

- забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів;

- забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями.

Особливості усного педагогічного мовлення як одного з видів мовлення публічного:

- адресний характер мовлення вчителя (воно звернене до учнів);

- зміст такого мовлення приймається учнями з двох каналів - звукового (через слово, інтонацію) та візуального (через міміку, жести, рухи вчителя);

- імпровізаційний характер усного педагогічного мовлення.

Шляхи вдосконалення мовлення майбутнього вчителя:

- самоконтроль та розвиток культури мовлення, створення для себе установки на оволодіння правильним літературним мовленням у всіх ситуаціях мовленнєвого спілкування;

- самоконтроль та розвиток умінь виразного мовлення;

- розвиток загальних психологічних особливостей особистості, що створюють передумови для успішного оволодіння мовленнєвими навиками та вміннями [12].

Засвоєння норм літературної мови - тривалий процес, який починається з раннього дитинства і триває впродовж всього свідомого життя. Тому не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, але й словесно-естетичний рівень педагогічних знань формує особистість учителя.

Учитель зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, умінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії.

Література

1. Гончаренко С.У Український педагогічний словник / Гончаренко С.У - Київ: Либідь, 1997. - 376 с.

2. Грабовська С.Л. Комунікативний менеджмент і управління трудовими ресурсами в некомерційних організаціях / Грабовська С.Л. - Львів: Світ, 2005. - 198 с.

3. Жинкин Н.И. Психологические основы развития речи / Н.И. Жинкин // В защиту живого слова. - М. : Просвещение, 1966. - С. 5-25.

4. Занюк С. Психологія мотивації та емоцій: навч. посібник [для студентів гуманітарних факультетів ВНЗ] / Занюк С. - Луцьк: Ред вид відд. Волиндерж ун-ту ім. Лесі Українки, 1997. - 352 с.

5. Зимняя И.А. Педагогическая психология / Зимняя И.А. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 480 с.

6. Кан-Калик В.А. Грамматика общения / Кан-Калик В.А. - М. : Роспедагентство, 1995. - 108 с.

7. Ковалёв Г.А. Общение и диалог в практикеобучения, воспитания и психологической консультации / Ковалёв Г.А. - М. : Наука, 1987. - 87 с.

8. Козубовська І.В Спілкування в діяльності соціального педагога / І.В Козубовська, О.Л. Лацанич // Соціальна робота в Україні і за рубежем: психолого-педагогічні, правові, соціологічні, медичні аспекти: зб. наукових статей. - Ужгород; Херсон, 2002. - С. 134-139.

9. Ларіна Т.Є Невербальні засоби спілкування на уроках літератури / Т. Ларіна // Українська мова та література. Шкільний світ. - 2008. - № 22-24. - С. 5-8.

10. Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляція поведения индивида / Б.Ф. Ломов // Психологические проблемы социальной регуляции поведения; [под ред. Е.В. Шороховой]. - М. : Наука, 1976. - С. 77-78.

11. Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії : посібник [для вчителів] / Олійник Г.А. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 224 с.

12. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли окружающих по их жестам / Пиз А. - М. : Эксмо-Пресс, 2000. - 272 с.

13. Степаненко В. Етика в проблемних і аналітичних задачах: [навч. посіб.] / Степаненко В. - К. : Лібра, 1998. - 272 с.

14. Терлецька Л. Основи психології спілкування / Терлецька Л. - К. : Главник, 2006. - 112 с.

15. Томан І. Мистецтво говорити / Томан І. - К. : Україна, 1996. - 268 с.

16. Юсупов М. Психология взаимопонимания / М. Юсупов - Казань: Татарск. книжн. изд-во, 1991.- 192 с.

Размещено на Allbest.ru