Своєрідність членування діалектного мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Своєрідність членування діалектного мовлення

Вербич Наталія Сергіївна

Дослідження діалектів будь-якої мови починають із записів говіркового мовлення, які пізніше представляють як затранскрибовані тексти. Нині відомо понад 80 хрестоматій і збірників українських діалектних текстів. Справедливо вважають, що такі праці є надійним підґрунтям для подальших досліджень. Доброю традицією стало унаочнення збірників текстів дисками зі звуковими файлами, які повністю або частково дублюють надруковані оповіді чи доповнюють їх новим матеріалом, що дає змогу послухати живе мовлення діалекто- носіїв, адже, за словами П.Ю. Гриценка, “звучання мови може передати тільки саме звучання, а найдосконаліша транскрипція відтворює лише образ звучання” [5, 10]. Не применшуючи значення надрукованих і рукописних (як додатки до дисертацій) текстів, підкреслимо, що часто затранскрибовані монологи не відтворюють сповна особливостей мовлення діалектоносіїв, а є більшою або меншою мірою відредагованими варіантами діалектного мовлення. До такого висновку спонукає добір матеріалу для експериментально-фонетичного дослідження інтонації діалектного мовлення. Чи не найбільше неточностей та різночитань стосується сегментування діалектного тексту.

Проблема виділення сегментів з мовного потоку бага- тоаспектна, оскільки поєднує кілька різнорівневих питань: по-перше, слухове сприйняття оповіді; по-друге, членування звукового файлу за допомогою спеціальних програм для опрацювання усних текстів з урахуванням паузального й мелодичного компонентів інтонації; по-третє, співвідношення суб'єктивного (слухового) й об'єктивного (інструментального) членування та випрацювання алгоритму автоматичного сегментування усного тексту.

Експериментальні дослідження на матеріалі різних мов засвідчили, що аналіз зовнішньої структури тексту, зокрема характеру членування / зв'язності та виділення ключових слів - найважливіший етап сприйняття усного мовлення. Р.К. Потапова вважає, що сегментування спонтанного тексту “сьогодні становить окрему лінгвістичну дисципліну, адже має окремий об'єкт вивчення - різнорівневі мовленнєві сегменти, та предмет аналізу - ознаки виділених і описуваних сегментів як сукупність елементів зв'язного усного мовлення, а також структуру сегментів як сукупність зв'язків між елементами цієї системи” [6, 10]. Отже, сегментування - один із напрямків лінгвістичного аналізу усного тексту; способи, види членування, характеристика його окремих складників є важливими для розуміння специфіки когнітивних (мовленнєво-мисленнєвих) процесів через їхню реалізацію у сфері комунікації.

Аналізуючи затранскрибовані діалектні тексти та працюючи з поданими до них аудіозаписами, спостерігаємо випадки невідповідності реального членування мовлення (підтвердженого інструментальним аналізом) і суб'єктивного, відображеного у графічно відтворених текстах.

Матеріал для порівняння - 6 збірників українських діалектних текстів, які містять диски із записами: “Говори української мови” [ГУМ]; “Говірки Чорнобильської зони” [ГЧЗ]; “Голоси з Підляшшя” [Аркушин]; “Говірки Західної Полтавщини” [ГЗП]; “Говірки Черкащини” [ГЧ]; “Палає пам'яті свіча. Вогонь - не згас” [ХДТ].

У проаналізованих збірниках фіксуємо кілька форм представлення матеріалу: 1) записи подано за традиційною в українському мовознавстві фонетичною транскрипцією; 2) укладачі пропонують транслітерацію текстів засобами графіки української літературної мови; 3) розповіді діалектоносіїв відтворено фонетичною транскрипцією, а членування текстів передано за допомогою розділових знаків; 4) паралельне відтворення двох варіантів розповіді - затранскрибований і транслітерований.

Безперечно, сегментування розповіді за допомогою розділових знаків спрощує сприймання, оскільки надає текстам звичного для читача формату. Водночас таке членування унеможливлює відтворення семантичної, прагматичної, експресивної організації діалектного тексту, бо головна функція розділових знаків - відображення насамперед синтаксичної структури фрази. Поширенішим у збірниках є запис із фіксацією пауз. Традиційно в передмовах зазначають, що “коротка пауза в середині фрази між окремими цілісними відрізками мовлення, а також коротка пауза, яка виникла внаслідок перериву мовлення, промовчування і под., передається однією скісною лінією (/), а довга пауза в кінці фрази - двома такими лініями (//)” [ГУМ, 12]. Отже, йдеться про поєднання двох різних характеристик паузального членування - власне акустичної (що стосується тривалості пауз: довга - коротка) і функційної (що пов'язана з місцем реалізації паузи та її значенням: пауза в кінці фрази - в середині фрази). Водночас це суперечить особливостям сегментування діалектного мовлення, яке суттєво відрізняється від членування попередньо підготовленого й відредагованого тексту. Зокрема, результати експериментального (слухового й інструментального) аналізу не підтверджують чіткої кореляції між тривалістю паузи та її місцем у тексті. Спостережено, що міжсинтагмові паузи й особливо паузи вагання можуть суттєво перевищувати за часовим показником міжфразову паузу.

Укладачі хрестоматій усі міжфразові паузи кваліфікують як довгі, тоді як часто ні слуховий, ні інструментальний аналіз не підтверджує цього, пор. членування фраз у хрестоматіях (ліва колонка) і результати комп'ютерного аналізу (права колонка) (табл. 1).

Таблиця 1 Членування фрази в діалектному мовленні

У дужках зафіксовано триваліть пауз у мілісекундах.

Попри неможливість установлення усередненої тривалості, яка віддзеркалювала б релятивну характеристику пауз, помітні відмінності їхніх абсолютних величин. При цьому не завжди довші паузи збігаються з паузами міжфразовими, а коротші - з паузами міжсинтагмовими. Отже, тривалість паузи не може бути однозначним маркером розмежування синтагми / фрази.

Відомо, що в українському кодифікованому усному мовленні інтонаційними параметрами кінця фрази, крім тривалої темпоральної (із перервою у фонації) паузи, вважають кінцеве зниження частоти основного тону з реалізацією термінального тону в низькій зоні, широкий інтервал тону через паузу та уповільнення темпу вимовляння останньої синтагми, максимальну тривалість останнього наголошеного складу (див. [2, 25; 3, 66; 4, 90; 8, 49-54]). За наявності таких інтонаційних параметрів у діалектному тексті (див. рис. 1) слухач-експериментатор без труднощів визначає межу між фразами.

Рис. 1. Осцилограма (1-й графік) та інтонограма (2-й графік) фрагмента мовлення / та'ка 'сама па'роблена так от ста'нок та'ки буу // там і'берда /

Однак у спонтанному діалектному мовленні однозначні, чіткі інтонаційні параметри кінця фрази трапляються не завжди. Виявлено, що аудитори по-різному кваліфікують межу фраз у дуже довгих мовленнєвих сегментах, там, де міжфразо- ва пауза коротка або середня, а остання синтагма має виразний висхідний контур або термінальний тон зафіксовано в середній зоні без яскраво вираженого протиставлення з початком наступного висловлення. У таких випадках можливе подвійне потрактування межі мовленнєвих сегментів: одні аудитори орієнтуються на просодичні характеристики та не фіксують фразоподілу, інші - на синтаксичні характеристики, відносну смислову завершеність фрагмента й відповідно констатують міжфразовий стик. Так, у ГУМ визначено міжфразовий шов між сегментами мовлення / та ' д 'іе шит 'са'рочку / і спад ' ниц 'у / і ' кохту / и 'хустку // усе /усе з ад ' ного палат ' на / [ГУМ, 141], тоді як під час експериментального слухового аналізу троє з п'яти аудиторів позначили в цьому місці міжсинтагмовий шов, що підтверджують і результати інструментального аналізу (див. рис. 2).

Рис. 2. Осцилограма (1-й графік) та інтонограма (2-й графік) фрагмента мовлення /и 'хустку // усе усе з ад'ного палат'на /

В одному й тому ж тексті по-різному встановлюють межу між окремими сегментами мовлення у випадках фіксації не- темпоральної паузи (фізичним корелятом якої є не припинення звучання на деякий час та падіння рівня інтенсивності до нуля, а різка зміна частоти основного тону, темпу, інтенсивності сигналу [10, 67]) та наявність паузи вагання.

Очевидно, під час відтворення діалектного тексту важливим критерієм класифікування паузи як міжфразової є насамперед логіко-семантичні зв'язки в тексті та відносна смислова завершеність окремих фрагментів мовлення, тоді як інтонаційні параметри є лише додатковим маркером сегментування.

Членування усного тексту на синтагми - загальновизнаний спосіб сегментації усного кодифікованого мовлення, що залежить передусім від змістової єдності сполучуваних елементів; саме інтонаційне об'єднання дає змогу слухачеві сприймати їхню значеннєву цілісність.

Синтагму розуміють як “ритмо-інтонаційну єдність, мовленнєвий такт, що складається з одного чи кількох слів, об'єднаних у смисловому та інтонаційному відношенні. Синтагма створюється мелодикою, наголосом, темпом і паузою. Вона збігається з видихальною групою, тобто відрізком мовленнєвого ланцюжка, який вимовляється одним напором видихуваного повітря без пауз” [9, 590-591]. Однак таке визначення стосується насамперед мовлення підготовленого або виголошеного з опорою на написаний текст, де спостерігаємо чітке членування тексту відповідно до встановлених правил і норм сегментування, а самі синтагми є відносно завершеними щодо змісту й синтаксичної організації одиницями.

Діалектне мовлення з огляду на свої основні характеристики - спонтанність і непідготовленість - недостатньо струк- туроване, межі окремих елементів часто нечіткі, розмиті.

Отже, спонтанність, яка виявляється в породженні тексту в момент говоріння, одночасності мисленнєво-мовленнєвих процесів, коли мовець не має достатньо ні часу, ні можливості для попереднього докладного обмірковування думки, зумовлює наявність у логіко-семантичній структурі діалектного монологу помилок, обмовок, самовиправлень, еліптичних конструкцій, перебудову щойно висловленої думки, невиправданого багатослів'я, не досить чітких синтаксичних конструкцій, появу чималої кількості слів-зв'язок, повторів, конструк- цій-кліше, слів-паразитів, надмірної кількості вигуків, вагання під час пошуку потрібного слова. Брак часу для обдумування спричиняє, з одного боку, спрощене (невигадливе) оформлення фрази, клішованість мовлення [12, 161], часто заважає знайти найоптимальнішу, відшліфовану форму висловлення. З другого боку, процеси високої автоматизації застосування лексичних, граматичних і фонетичних засобів полегшують вибір мовленнєвих засобів.

Щодо усного спонтанного тексту до сьогодні не маємо загальноприйнятого терміна на позначення одиниці сегментування. Серед запропонованих понять найчастіше трапляються такі: мовленнєвий блок, міжпаузальна група, конструктивно-синтаксична одиниця, мовленнєвий такт, фонетичне слово, ритмічна структура, ритмогрупа, акцентна одиниця. Водночас у більшості досліджень науковці, обираючи новий термін для окреслення реального відрізка мовлення, не відмовляються від терміна синтагма, а вживають його паралельно з обраним поняттям. Пошук нового позначення пов'язаний насамперед із розумінням синтагми як “фонетичної єдності, що становить єдине змістове ціле у процесі мовлення-дум- ки” [11, 87], тобто одиниці, що відзначається смисловою й синтаксичною цілісністю, а членування тексту на синтагми узгоджується передовсім із синтаксичним членуванням [7, 469]. діалектний мовлення фраза синтагма

У діалектному мовленні не всі мовленнєві відрізки можемо співвіднести з синтаксичними одиницями (реченням, словосполученням) і схарактеризувати як змістово завершені через наявність гезитаційних явищ, які руйнують фонетичну єдність, у “змістовому цілому” з'являються невиправдані граматикою чи семантикою тексту тривалі паузи, різкі зміни частоти основного тону тощо. Це стосується уривків із еліптичними конструкціями, повторами, самообривами, паузами вагання тощо. Такі елементи в діалектних хрестоматіях часто пропускають, не фіксують (див. попередні й наступні приклади). Так само складно кваліфікувати як традиційну синтагму однослівні сегменти зі службовими словами (і, а, от, так, ось, ну) та довгі конструкції, що часом містять кілька частин складного речення або кілька окремих простих речень: / та й вже си'діла там си 'діла по 'тому вже нак'лали там 'йісти на стіл во'ни го' рілку при'несли та й за'ч 'ели гуво'рити / [с. Яворів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; 1967 р.]; / йой так ме 'ні с' туді так йа сі перевер'тайу на о 'ден бік на другий бік так йа сі ку'пайу в 'тому 'житі / ... / а'би так йа сі в цім 'житі ку'пайус ' а'би так х'лопец ' до 'мене прис'тав а'би так ме'не л 'у'бив йак йа до 'цего 'жита сі ту'л 'ейу / [с. Бабинопілля Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; 1969 р.]; / йале'жала в 'лікарні з ру'койу син то ле'жав на туберку'л 'оз в лі'карні а о'дин си'нок 'дома страж'дав 'коло в'с 'ойі госпо'дарки / [с. Небилів Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.; 1967 р.]; / йак і 'нині наш ук'райінец ' пі'де слу'жити в 'армійу пос'лужит дес ' там на ' Дал 'н 'ем Вос 1 ток 'е при 'ходит та й вже тут ну ні 'хто не поні'майу ні'как не мо вже 'мамі го'ворит то / [с. Турка Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.; 1964 р.].

Розв'язати складну проблему вибору й потрактуванння одиниці усного мовлення може розуміння синтагм як семантично значущих і акустично відокремлених блоків, пов'язаних між собою вільним (із семантичного та синтаксичного боку) зв'язком при переривчастому, розірваному мовленні, або ж тісним зв'язком - при плинному, логічному усному мовленні [2, 97]. При цьому єдиним надійним сигналом сегментації спонтанного тексту є пауза, а реальною одиницею членування стає відрізок звукового мовлення, обмежений з двох боків паузами.

Відзначимо виявлені типові неточності сегментування фрази на синтагми у збірниках діалектного мовлення.

Трапляються випадки зміщення міжсинтагмового шва: напр., у наведеному фрагменті си' д'іли ми / йак то од 'но в'ремйа піш'ли ми в ш'колу / [ГЧ, 432] межа позначена після слова ми, а у звуковому файлі фіксуємо нетемпоральну паузу після слова як-то, див. інтонограму аналізованого фрагмента мовлення, що демонструє зміну частоти основного тону в слові одно (виділений сегмент на рис. 3).

Рис. 3. Осцилограма (1-й графік) та інтонограма (2-й графік) фрагмента мовлення / си' д 'іли ми / йак то од' но в 'ремйа піш'ли ми в ш' колу

Об'єктивно не підтверджений міжсинтагмовий шов (і відповідно коротку паузу) часто встановлюють на межі окремих синтаксичних одиниць (однорідних членів речення, вставних і вставлених конструкцій, двох частин складного речення), дублюючи в такий спосіб розділові знаки: 1 Ол 'га 'Накоєна / з 1 найу 1 точно / [ГЧ, 432]; так єун ' думайе / шо це долЖно помог'т 'і / от / оун на ху' доб 'і сп 'робуйе / на чоло ' є 'іку сп' робуйе / а 'га / помог'ло / [ГЧЗ, 297-298], водночас ні слуховий, ні інструментальний аналіз звукових файлів не дає об'єктивних підстав позначати ті межі (див. інтонограми на рисунках 4, 5).

Рис. 4. Осцилограма (1-й графік) та інтонограма (2-й графік) фрагмента мовлення /' Ол 'га 'Накоєна з'найу 'точно\

Рис. 5. Осцилограма (1-й графік) та інтонограма (2-й графік) фрагмента мовлення /так єун ' думайе шо це долЖ но помог' т 'і / от оун на ху' доб 'і сп 'робуйе на чоло' є 'іку сп 'робуйе а 'га помог'ло

Очевидно, таке членування у виданнях ґрунтується насамперед на врахуванні смислових зв'язків у монологах та орієнтацію укладачів хрестоматій на знання про основи сег- ментування писаного тексту. Адже відомо, що в кодифікованому усному мовленні (зокрема під час читання й виголошення підготовлених виступів) існує взаємозв'язок між синтаксичним і фонетичним членуванням. Водночас важливо пам'ятати, що діалектне мовлення - це явище спонтанне і його граматика в широкому розумінні суттєво відрізняється від граматики писаного тексту. У спонтанних оповідях унаслідок одночасності й синхронності процесів обдумування, планування й продукування мовлення кореляція зміст - форма часто порушується, окремі сегменти мовлення не пов' язані чіткими формально- граматичними зв'язками (межі фраз / синтагм “розмиті”, їхнє просодичне оформлення не має чітких делімітативних ознак).

Особливе питання відтворення реального звукового мовлення на письмі - ігнорування пауз вагання. Укладачі збірників діалектних текстів або замінюють паузу вагання позначкою паузи граматичної, або не фіксують її (табл. 2).

Таблиця 2 Паузальне членування фрази в діалектному мовленні

Питання природи й функціонування пауз вагання дуже складне й потребує спеціального розгляду. Доведено, що під час породження тексту зазначені паузи виконують низку функцій: комунікативну (забезпечують канал зв'язку між співрозмовниками); планування (дає мовцеві час для прийняття рішень про побудову фрази, сприяє формуванню синтаксичного каркасу висловлення); відновлення якості мовлення; фатичну (контактовстановлювальну); маскування мовленнєвих труднощів та збентеження, що вони спричиняють; ритмоутворюваль- ну. Під час сприйняття інформації паузи вагання забезпечують зв'язок між окремими частинами висловлення; надають додатковий час для усвідомлення почутого; маркують нові тематичні фрагменти дискурсу; сприяють концентрації уваги на важливому елементі повідомлюваного тощо [1, 21-22].

У дослідженнях спонтанного мовлення неодноразово підкреслювали, що ігнорування явищ гезитації загалом і пауз вагання зокрема або їхня заміна на граматичні паузи порушує ефективність мовленнєвої комунікації. Адже пауза вагання - це асемантичний сегмент, який може змінити чи навіть зруйнувати граматику висловлення, або, навпаки, забезпечити комунікативну дієвість спонтанного тексту.

Отже, під час роботи над збірниками діалектних текстів потрібно уникати низки давніх штампів. Ідеться, зокрема, про змішування акустичних і функційних характеристик пауз. У передмові до збірників варто визначити обраний принцип сегментування усного мовлення - логіко-семантичний з опорою насамперед на змістовий чинник, або власне інтонаційний - з орієнтацією на реальне паузальне членування текстів.

Важливою умовою представлення реального діалектного тексту є відмова від орієнтації на кодифіковану літературну норму, зокрема редагування усного тексту за зразками писемного тексту (мова про обов'язкове позначення пауз на місці розділових знаків, ігнорування пауз вагання тощо).

Уважаємо, що орієнтація на відтворення спонтанного мовлення (а не попередньо продуманого, відредагованого) не лише покращить якість видань діалектних текстів, але й уможливить використання збірників для розв' язання низки наукових проблем, які до сьогодні не були в полі зору діалектологів. Маємо на увазі, зокрема, аналіз комунікативних і когнітивних аспектів діалектного мовлення, мовленнєвої поведінки діалек- тоносія, стратегій і тактик діалектного мовлення, впливу на структуру діалектного дискурсу екстра- та соціолінгвальних чинників тощо.

Література

1. Александрова О.А. Речекоммуникативный статус паузы колебания: дисс. ... канд. филол. наук. Великий Новгород. 2004.

2. Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К. 1991.

3. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація спонтанного мовлення. К. 1985.

4. Борисюк І.В. Форми і функції інтонації українського спонтанного мовлення. К. 1990.

5. Гриценко П.Ю. Тексти як джерело дослідження чорнобильських говірок // Говірки Чорнобильської зони. Тексти. К. 1996.

6. Потапова Р.К. Теоретические и прикладные аспекты речевой сегментологии // Проблемы фонетики ІІ: Сб. ст. М. 1995.

7. Русский язык. Энциклопедия / Гл. ред. Ю.Н. Караулов. М. 1997.

8. Типологія інтонації мовлення / Відп. ред. А.Й. Багмут. К. 1977.

9. Українська мова. Енциклопедія. К. 2004.

10. Цеплитис Л.К. Анализ речевой интонации. Рига. 1974.

11. Щерба Л.В. Фонетика французского языка. М. 1963.

12. Яковлева Э.Б. Специфика сегментации спонтанной речи и коммуникативная значимость хезитаций // Теория и практика речевой коммуникации: тезисы докладов. М. 2004.

Анотація

The article focuses on the features of oral spontaneous speech segmentation. This study shows the difference between real sound file and its fixing in collections of dialectal texts. The difference between punctuation and pause segmentation was observed. Special attention was paid to the elliptic constructions, reiteration, hesitation pauses. It was emphasized on need to use special programs for analysis segmentation of the dialectal speech.