Етносимволіка слова у текстах замовлянь (на основі лінгвістичної концепції Івана Огієнка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етносимволіка слова у текстах замовлянь (на основі лінгвістичної концепції Івана Огієнка)

С.А. Шуляк, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Анотація

Аналізується символіка знаків етнокультури у текстах українських замовлянь на основі мовних досліджень Івана Огієнка. Визначаються особливості функціонування лексики на позначення назв, що віддзеркалюють реалії давніх народних вірувань. Розрізняються образи одухотвореної природи, які становлять основу первісного релігійного світогляду. Розглядається загальнонаціональний характер досліджуваних етносимволів та їх семантичні значення у текстах замовлянь. Вивчаються лексеми, які вживаються для позначення українського побуту та стали визначальними ознаками національної культури. Описується змістова природа лікувальних замовлянь, номінації хвороб та магічна функція замовного слова.

Ключові слова: Іван Огієнко, етносимволи, лексема, українські замовляння, семантика, образ, текст.

Abstract

The article analyzes the symboHsm of s^ns of ethno culture іп the texts of Ukrainian spells whkh are based on the language researches by Tvan Ohnenko. We defined the pecuHarities of vocabulary functionrng to denote the names whkh reflect the reaHties of antient folk betiefs. There к a diff'erentiation between spmtual nature whkh к a bask for primary гєі^юш beHefs. We learned the national character of the researched ethno symbols and then semantic meanmgs іп the texts of spells. Also we researched the lexemes for denoting иктатілп tife whkh became an essential part of national culture. The article describes the contextual nature of the spells for treatment, nommations of the hlnesses, and magk function of the word of spell.

Key words: Tvan Ohnenko, ethno symbols, lexeme, Ukralrnan spells, semantics, mage, text.

етнокультурна український замовляння вірування

Сучасні дослідження українського фольклору як цілісної суб'єктно- образної системи з її онтологічним статусом у загальнонаціональному культурному просторі є актуальною складовою сучасного пізнання, частиною комунікативної компетенції; воно визначає механізми, прийоми і стратегії систематизації методів різних наук, інтегрування їх в єдиний універсальний фольклорно-теоретичний комплекс [1, с.6].

О.І. Голубовська звертає увагу на те, що мова в багатстві своїх форм і значень містить ключі до таємниць розумового універсаму певної культури, до пізнання способу мислення народу, особливостей менталітету її носіїв [2, с.85].

І.І. Огієнко зазначає, що рідна мова - найголовніший ґрунт, на якім духовно зростає й цвіте нація; найголовніший наріжний камінь існування народу, як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу [3, с.35-37]; в мові - наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання [4, с.126].

У величезній за обсягом і багатогранній за проблематикою науковій, просвітній, культурологічній спадщині видатного діяча українського відродження Івана Огієнка осібне місце посідають праці, присвячені різноманітним аспектам розвитку української мови [5, с.6]. Жива мова, як цілість, надзвичайно багата на найрізніші форми - архаїчні й нові, рідкі й часті; у своїй же цілості - як збірність усіх говорів нації - народна мова надзвичайно цінна й розвинена, вона ховає в собі всю живу історію й живу ще довгу будучину нашої мови: має багато давніх форм, відомих нам іще з перших наших пам'яток, має й форми нові, пізніш повсталі; тільки глибоко знаючи живу мову цілої нації, а не окремих її одиниць чи місцевостей, зможемо корисніше творити всеукраїнську літературну мову, як оруддя найдоцільнішого всеукраїнського порозуміння; з такого погляду вплив народної мови на літературну і потрібний, і корисний, бо без нього літературна мова може стати занадто штучною, від живої занадто далекою [6, с.55-56].

В.В. Жайворонок наголошує, що слово ототожнюється з реалією, і віра в реалію породжує віру в магію слова, яким, за народними віруваннями, можна лікувати, причаровувати, відвертати, насилати, накликати, наврочувати, проклинати, здійснювати бажане; так постають у мові формули замовляння, побажання, ворожіння, нашіптування, насилання, звернення до Бога за допомогою, а також розмаїті ритуальні дискурсивні одиниці [7, с.667].

І.І. Огієнко стверджує, що наш народ не все відкинув з своєї давньої віри, що власне до давньої віри своєї скоро прищепив він кращі ідеї християнства [8, с.68].

Багато етносимволів набули загальнонаціонального характеру; одні з них стали типовими ознаками українського краєвиду (соняшник, рожа, явір, тополя, калина, верба, сад, біла хата, лелека, соловейко, криниця із журавлем, став, луг, яр); для українця не байдужими є вербова кладка як символ єднання молодих закоханих сердець, писанка як джерело життя, першопочаток усього живого, червоний цвіт маку як символ дівочої чистоти, молодості, краси, нарешті, калиновий міст як народнопоетичний символ незворотного шляху прожитих років [7, с.671].

Чимало етносимволів стали знаками національної культури (барвінок, верба, калина, клечання, гільце, світлиця, воля, доля, майдан, Україна, Дніпро, Чигирин, Суботів, Батурин, Січ, Великий Луг, Низ, козак, гетьман, гайдамака); вони пов'язані з поворотними моментами в житті окремої людини (наприклад одруження, родинне життя) або цілого народу в його історичному поступі [7, с.671].

Мета нашої статті - дослідити символіку знаків етнокультури у текстах українських замовлянь на основі мовних досліджень Івана Огієнка та сучасних науковців. Досягнення поставленої мети стає можливим за умови виконання таких завдань: визначити особливості функціонування лексики на позначення назв, що віддзеркалюють реалії давніх народних вірувань; розрізнити образи одухотвореної природи, які становлять основу первісного релігійного світогляду; розглянути загальнонаціональний характер досліджуваних символів та їх семантичні значення у текстах замовлянь; описати змістову природу лікувальних замовлянь, номінації хвороб та магічну функцію замовного слова.

Лексичні приклади подаємо в тих формах і мікроконтекстах, у яких вони трапляються в досліджуваних текстах українських замовлянь.

Природу багатьох слів і значень мовних одиниць можна пізнати лише з огляду на етнокультурні контексти, так віра в навроки (вроки, уроки), тобто первісно - в надсилання нещастя кому-небудь злими речами, намовами (все гніздо постало, отже, від ректи), поступово злилася з віруванням у недобре око (звідки зочувати, зочити, зочення) і друге певною мірою заступило першу; тепер зурочувати і зочувати функціонують як синоніми, відповідно навроки (вроки, уроки) сприймаються як наслідок зочення (тобто наслання недобрим поглядом, оком) й асоціативно збагачуються ще двома синонімами - призір і прозір (з кореневим зір) [7, с.668]. У замовляннях функціонує й інша назва - пристріт - це така хворість, коли людину ні з сього починає ламати, морозити, кидати в гарячку; буває вона, ця хворість, з очей; знахарки кажуть, що є такі люди, «завернуті», що як подивляться на кого-небудь або на скотину, то обов'язково захворіє або що інше станеться з людиною чи твариною, перебувшого під поглядом «завернутого» [9, с. 44]. Замовляння від пристріту промовляють три рази в хаті перед тим, як кудись іти: В дорогу вбіраюся і з Господом Богом стрикаюся, мисяцем окружуся, а зорою подпережуся. Я, хрещена порождена (Ніна неданя) ні посмішки, ні пристріту, ні вроків не боюся [9, с.45]. А ще інакше: Зозулька в потилицю моїм ворогам, /А колючка в серце, /Хто на мене зогляне, нехай серцем прив'яне [9, с.45].

Давні народні вірування віддзеркалюються у назвах хвороб, які зазвичай функціонують у персоніфікованих конструкціях замовного тексту. Так, переляк, ляк, переполох, страх - не тільки хворобливий стан, а й дух, який його викликає [10, с.362] і до нього звертаються як до особи, наприклад: Я тебе, переполох, перерубаю, я тебе пересікаю, я тебе, переполох, визиваю і викликаю із твоїх очей, із твоїх речей, з плечей, із в 'язей, із мізків, із кісток, із грудей, із боків, із живота, із поперека, із ніг, із рук, із пальчиків, із семи десяти суставчиків [9, с.35].

Сушець (сухоти, сухотка, стень) - народна назва туберкульозу, який «висушує» легені й увесь організм людини [10, с.513]: Встаю не благословенна, / Іду не хрещена / Із дверей у двері, / Із воріт у ворота. / Підходжу під ясний місяць, /Під дрібні зірки, /Де в чистім полі /Стоять три тополі. / Там вклякаю -/ Матір Божою благаю: / - Мати Божа, заступнице, / Зніми з мене сухоти й гризоти, / З легень, з печень, / Із серця, з-під серця, / Із білих рук, із босих ніг [9, с.15].

Безсоння - тривале перебування без сну (від перевтоми, хвилювання, через хворобу тощо); неспання; стан чи хвороба, які, за повір'ями, приписували впливові нечистої сили, передусім демонічним жіночим істотам; вважали, що на дітей відьми надсилають крикси і плакси [7, с.32]. Формули-пропозиції сватання-братання уживаються в лікувальних замовляннях, де звертаються до одухотвореної природи, наприклад лісу. Лісе, лісе, /Лебедине! / Посватаймосе, / Побратаймосе; /Бо у мене син (чи донька), / А у тебе донька: / Озми від моєго сина / Плаксивниці, / Насилниці, /Неспокійниці! /Дай моєму сину /Легоньке спанічко. /Й сопочиваніч- ко, / Аби легко спав, / Спочивав /1 здоровий устав! [9, с.206].

Важливою є думка 1.1. Огієнка про те, що для вивчення старої української віри маємо бездонне й надзвичайно цінне своє джерело, джерело, що доступне для вивчення й сьогодні: це залишки колись величного селянського побутового обряду [8, с.32]. Так, викачування яйцем - магічний обряд зняття переляку з дитини за допомогою яйця, яким знахарка, перехрестивши дитя та, помолившись, тричі качала його яйцем на голові, тричі поводила ним уздовж рук та ніг; на завершення знову молилася та хрестила дитину, а яйце кидала собаці, - «щоб вибрехала недугу»; золотуху викачували кульками з гарячого хліба [7, с.85]. У текстах українських замовлянь також зустрічаємо виливання хвороби на віск, як-от: Святії архангели, архистратителі - / Божі мужителі! / Станьте мені до помочі - / Всякі хвороби на віск виливати: Вийди, пристріт, переляк, навій, сквозняк, / Віхор, віхриця, сквозняк, сквозниця, / Навій, навійниця, лунатік, параліч, / З лому, з щему, з глуху. / Зійдіте, всякі хвороби, / Які є захворювані, на віск вийдіть: /Від огня, від меча, /Від нашествія Духа святого [9, с.17].

Вимовляння на сіль різного роду болячок досить продуктивно функціонує у замовляннях, адже «сіль - здавна у великій пошані (ще з Чорноморсько-Дунайської доби); часто вживається при ритуальних обрядах, бо «сіль - свята річ» [7, с.541]; наприклад: моляться «Отче наш», беруть сіль у руку, краще грудочку, тримають весь час над болячим місцем, над головою та промовляють: Болячка польова, болячка віхрова, / Болячка навіяна, болячка вітрова, / Болячка навіяна, болячка набродяна, / Болячка наспана, болячка наслана - / Я тебе вимовляю, на сіль виганяю... Сіль перегоряє, /піч перепікає, /Народженого, хрещеного (Трохима) / Всяка хвороба минає [9, с.32-33].

Одним із етносимволів, які в пошані ще з давніх часів, є вогонь, як-от у замовному тексті: Огонь богач, / не йди од нас. /Хто тебе буде звати - / не йди з хати [9, с.334]. Вогонь - за народними уявленнями, найвеличніший дар сонця-неба (заразом з водою, землею, повітрям), принесений людям сином могутнього бога Сварога - Сварожичем; за ту найвищу мудрість землі і неба предки почали молитися життєдайному богу Сонця, стали вогнищанами, бо твердо вірили, що вогонь бога Сварожича вбереже і не спалить невинного: він святий, Божий, праведний [10, с.83]. У замовлянні рожі важливу ритуально-обрядову функцію виконує вогонь, адже за його допомогою знешкоджується хвороба, напр.: Йшла Божа Мати на гору цвіти рвати; / Все красні і красні. / Вона тоті цвіти рвала, / Рожу з тіла білого вживала - та й в огонь! / Там тобі горіти, /Попелом на мохи, на чорні луги, /На густі лози, на темні очерети /На сухі ліси летіти, /А рабу Божому (ім 'я) горе не знати. / То не я шептала -/Пречиста в головах стояла, /Рожі вишіптувала, відкликала [11, с.61].

Народна уява переосмислює не лише предмети, а й дії, ознаки; скажімо, схиляння людини перед вогнем породило й переосмислення самого процесу - горіння; в етносимволіці - це любов [7, с.670], як-от: - Не лети ж ти, огненний бугало, ліса палить, землі сушить, а трави в 'ялить! Полети ж ти, огненний бугало, до козака у двір, де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш: чи в лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи в напитках, чи у вечері, чи у постелі, - учепися ти йому за серце, затоми ти його, зануди, запали ти його; щоб він трясся і трепетався душею і тілом за мною народженою, хрещеною, молитв'яною дівчиною (...) [9, с.218-219].

Вода - за народними віруваннями, найвеличніший дар неба Матері- Землі, бо вона оживлює її та робить плодючою; вода також виступає як спосіб магічного очищення [10, с.83], наприклад: Водице-кринице! / Ти умиваєш луги, береги, / Умий рожденного, хрещеного (Петра) / Від усякої погані, від усякої болі, /Від усякої нечисті, від усякого бруду. /Водице-здравнице, го- вірнице, / Як ти в Бога славна, / Так аби славен був / Рождений, хрещений (Петро) / Во віки віків! [9, с.25]; Як завертається вода / З усіх ріків, потоків у море, / Так завертаю цю біль, / Це заклинання, / На того раба Божого, що його надіслав/На цюрождену, хрещену (Ганну) [9, с.27].

Земля у текстах замовлянь виступає як персоніфікована істота, як-от: Як та свята земля спить [9, с.37]. Хворобу можна вислати в землю, але тоді вона набуває негативних конотацій, наприклад: І зсилаю тебе, злий душе- переполоше, / В землю пустую, безконечнюю, / Де козак на коні не гуляє [9, с.38]; Святії архангели сказали: /- Проклинаємо ми вас і заклинаємо /В землю пустую, в землю безлюдную, /Де дівка косою не має, / Де козак на коні не гуляє/1 куди чоловічеське око не заглядає [9, с.65].

Дикі рослини (як і дикі тварини) в замовляннях істотно переважають над рослинами окультуреними. Так, «дуб» зустрічається частіше від «дерева», «калина» - від «куща», «рута» - від «зілля» і т п.: конкретність і детальна розробленість кожної групи символів завжди прямо пропорційна їхній архаїчності [12, с.232], як-от: Єсть за морем дуб - / У вись високо, а в глиб глибоко, / Під тим корнем копит-ключ; / Той ключ усю землю одмикає. / Всі немощі одбирає [9, с.65].

У весняних язичницьких ритуалах (порівн. «вербна субота», «вербна неділя» християнської слов'янської обрядовості) верба - символ зростання, вона першою оживає навесні; нею шмагають, щоб спричинити за аналогією зростання дітей або худоби; шмагають «до сліз»: сльози - магічна подоба дощу; пролиття сліз забезпечує дощі на майбутні посіви, і водночас очищення від темних сил; християнський ритуал переосмислив цю вербну магію у звичаї проливання сліз на жмут зелені для «змивання гріхів» [13, с.237]. Символом помічного дерева верба виступає у наведеному далі контексті: Посеред двора стоїть верба, на тій вербі - золота кора. Там три дівиці гуляли і оцю кору лизали, а (ім 'я) усякі поради уговоряли, сліди-послідки на Тихий океан відправляли, звідтіля (ім'я) здоров'я присилали [12, с.29].

Сонце, зорі, місяць - ці символи зустрічаються чи не в кожному із текстів замовлянь. Ось деякі приклади: Добрий день тобі, сонечко яснеє. Ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, величне й поважне; ти освіщаєш гори і долини і високії могили, - освіти мене, рабу Божу, перед усім миром християнським: добротою, красою, любощами й милощами; щоб не було ні любійшої, ні милішої од раби Божої народженої, молитв 'яної (...) [9, с.219]; Зорі, зірниці, є вас на небі три рідні сестриці, четверта хрещена, породжена (Марія). Ідіть ви, зберіть ви красу, покладіть на хрещену, породжену (Марію). Як ви ясні, красні межи зорями, щоби була така красна межи дівками [9, с.219]; Місяцю молодий, ти як серп золотий! /Хай тобі буде на підлов 'я, /А мені - на здоров 'я! / Є у тебе три сестриці: / Запека, зануда, завара. / Ти запеку запечи, / Ти зануду зануди, / Ти завару завари, /А до мене милого, /Коханого приведи! [9, с.222].

Отже, символіка знаків етнокультури у текстах українських замовлянь характеризується різноплановістю та високою частотністю. Досліджувані символи набули загальнонаціонального характеру та стали знаками національної культури. Основу первісного релігійного світогляду наших предків становлять образи одухотвореної природи, віддзеркалюючи реалії давніх народних вірувань. Лікувальні замовляння спрямовані на допомогу стражденному, і, залежно від хвороби, мають у своєму складі відповідні помічні засоби. Найпродуктивнішим є рідна мова, яка в текстах замовлянь виконує магічно-впливову функцію, а «слово, як породіння Духа, безсмертне, й немає сили на його знищення» [6, с.202]. Подальші дослідження стосуватимуться тематичної класифікації лексики українських народних замовлянь.

Список використаних джерел

1. Івановська О. Український фольклор: семантика і прагматика традиційних смислів / Олена Івановська. - К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2012. - 336 с.

2. Актуальні проблеми сучасної лінгвістики: курс лекцій / І.О. Голубовська, І.Р Корольов. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. - 223 с.

3. Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Рідна мова / Іван Огієнко (митрополит Іларіон); упоряд., авт. передмови та коментарів М.С. Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2010. - 436 с.

4. Огієнко І.І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу / Іван Іванович Огієнко. - К.: Довіра, 1992. - 141 с.

5. Тимошик М. «...І поки житиме мова - житиме й народ» / М. Тимошик // Літературна Україна. - 2012. - №1. - С. 6-7.

6. Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Іван Огієнко (митрополит Іларіон); упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2001. - 440 с.

7. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / Віталій Вікторович Жайворонок. - К.: Довіра, 2006. - 703 с.

8. Огієнко І.І. Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: у 2 т. / Іван Іванович Огієнко. - К.: Україна, 1993. - Т. 1-2 - 284 с.

9. Ви, зорі-зориці... Українська народна магічна поезія: (Замовляння) / упоряд. М.Г. Василенка, Т.М. Шевчук; передм. М.Г. Василенка. - К.: Молодь, 1991. - 336 с.

10. Войтович В.М. Українська міфологія / Валерій Миколайович Войтович - К.: Либідь, 2005. - 664 с.

11. Вербальна магія українців / вступ. сл. Л. Дунаєвська; авт. передм. О. Павлов; упоряд. та приміт. Т/ Полковенко, В. Фісун. - К.: Бібліотека українця, 1998. - 98 с.

12. Словесна магія українців / упоряд. В. Фісун. - К.: Вид-во «Бібліотека українця», 1998. - 103 с.

13. Українські замовляння / упоряд. Н.М. Москаленко; автор передмови та коментаря М.О. Новикова. - К.: Дніпро, 1993. - 309 с.

Размещено на Allbest.ru