Роль невербальних компонентів та мовчання в діалозі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

Інститут комп'ютерних наук та інформаційних технологій

Кафедра прикладної лінгвістики

Реферат

на тему: "Роль невербальних компонентів та мовчання в діалозі"

Виконала: студентка групи ФЛ-25

Деревянко О.С.

Перевірила: старший викладач кафедри ПЛ

Назарчук Р.З.,

доцент кафедри ПЛ

Карамишева І.Д.

Львів - 2018

План

Вступ

1. Невербальні засоби спілкування, їхня роль та класифікація

2. Мовчання як комунікативно значущий та комунікативно незначущий знак. Його роль у комунікації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Типи невербальних компонентів та мовчання в діалозі.

Об'єкт дослідження: невербальні компоненти, їх класифікація, та роль; мовчання в діалозі, комунікативно значуще та комунікативно незначуще мовчання, компоненти його структури.

Предмет дослідження: класифікація невербальних засобів спілкування, їхня роль, компоненти мовчання.

Завдання: дослідити, яку роль виконують невербальні компоненти та мовчання в діалозі.

Метою реферату є виявлення особливостей використання невербальних засобів спілкування, дослідження ролі мовчання, розгляд комунікативно значущого мовчання та комунікативно незначущого мовчання.

1. Невербальні засоби спілкування, їхня роль та класифікація

Невербальні засоби спілкування - елементи комунікативного коду, які мають немовну природу разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання та сприйняття повідомлень.

В спілкуванні вони несуть від 60 до 80 % інформації. Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали. Одні чутливі до них, інші або нічого не знають про цю сферу комунікації, або не мають досвіду їх фіксації та розшифрування. Вважається, що жінки більш здатні до сприймання та інтуїтивного розуміння невербальних засобів, аніж чоловіки. Розвитку цієї здатності сприяє передусім спілкування матері з дитиною. Проте більшість невербальних засобів набуті людиною за її життя і зумовлені соціо-культурним середовищем.

Невербальне спілкування займає важливе місце у житті кожного індивіда, оскільки, як зазначив Г.В. Колшанський, несловесні знаки - це не залишок, який виділяється з мовної системи, а особливий функціональний компонент парамовної системи, тобто та комунікативна підсистема, яка доповнює функцію вербальної комунікативної системи. Серед невербальних засобів спілкування першою слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система - це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система - це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантичне значущу інформацію. Зауважимо, що різні спеціалісти в термін "паралінгвістична та екстралінгвістична комунікація" вкладають різний зміст. Серед невербальних засобів особливою є система організації простору і часу спілкування - проксеміка. Ідеться про розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема монологу та діалогу. Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, - основний засіб візуального спілкування.

Сукупність засобів невербального спілкування поділяють на кінесику і некінесичну підсистеми.

Особливе значення у ході комунікації має кінесична система. Дослідники зазначають, що "вираз обличчя, поза, жести, коли йдеться про сприйняття співрозмовника як особистість набагато ефективніші, ніж його словесне вираження". Таким чином, невербальні сигнали повинні гармоніювати з вербальним мовленням, бути з конгруентними, доповнюючи, підсилюючи його, хоча вони здебільшого не усвідомлюються мовцем і практично не контролюються ним.

Вираз обличчя, його міміка несуть інформацію про характер людини, її настрій, суб'єктивне ставлення до співрозмовника. Кам`яний вираз обличчя насторожує, викликає психологічний дискомфорт, небажання спілкуватися. Так у Японії, де поширене обличчя маска, представнику іншої культури важко зрозуміти співрозмовника. Мімічні рухи мають у різних народів відмінне значення: українці підморгують, аби на когось чи щось звернути увагу, натякнути, покепкувати; англійці таким мімічним знаком супроводжують вітальні фрази або уживають його замість вітання; в багатьох східних культурах підморгування вважається поганою звичкою і може образити людину. Підняті брови в Німеччині означають захоплення а в Англії вираз скептицизму.

Посмішка відіграє ледь не найпомітнішу роль серед різноманітних знаків позитивного ставлення практично у всіх європейських культурах. Відомий девіз "keep smiling", запозичений у американців, знаходить широке визнання в різних культурах, зокрема у німців. Проте посмішка у американців далеко не завжди виражає дійсний стан людини, а лише показує його увагу та доброзичливість до співрозмовника.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді залежить від типу культури. Існують, звичайно, жести, експресивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаючи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці - лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника. невербальний спілкування кінесична мовчання

Комунікація людей через невербальні канали відбуваються також за допомогою особистих, спільних та суспільних артефактів. Особливої значущості у контексті міжкультурного спілкування набувають суспільні артефакти, оскільки це ті об`єкти, які велика кількість людей розділяє як певна суспільна або навіть етнічна група.

Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Також бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які нерідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигнали не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди віддають перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербаліку.

2. Мовчання як комунікативно значущий та комунікативно незначущий знак. Його роль у комунікації

Займаючись дослідженням вербальної комунікації, лінгвісти все більше приділяють увагу невербальним компонентам мовлення, які супроводжують не лише процес спілкування та відображають емоційний стан комунікантів, а й репрезентують певну смислову інформацію. Одним із невербальних засобів комунікації є мовчання, лінгвістичний інтерес до якого зріс наприкінці ХХ ст. і не втрачає своєї актуальності до сих пір. Як у східній, так і у західній філософії науковці дійшли висновку, що мовчання не є контрадикторним мовленню, а натомість його субститутом чи складовим. Мартін Хайдеггер вважав мовчання конститутативною частиною дискурсу. Моріс Мерло-Понті зазначала, що поза вербальним повідомленням існують приховані імпліцитні змісти, частину яких передає мовчання. Надходження нового змісту не обмежується вербальним повідомленням. Для того щоб змовчати, і у такий спосіб виконати невербальну дію, людині також необхідно володіти певною інформацією. Мовчання породжується різними чинниками. Окрім експлікування сумніву і невпевненості, це ще й небажання розголосити таємну інформацію, відкрити справжній хід думок, підказати оптимальні способи рішення складних ситуацій. Мовчання можна використати для осмислення думок, ідей, емоцій та дій. До інших імплікацій мовчання належать: індикація певного безмовного розуміння, маніфестація страхів відкрито висловитись та ціла гамма інших супутніх сумніву, невпевненості та хезитацї емоцій та переживань.

Семантичне навантаження мовчання відзначив у своєму трактаті ще Л. Вітгенштайн.

Відома теза філософа: "Про що не можна говорити, про те слід мовчати", - порушує проблему існування невиражального у мові та засвідчує можливість використання мовчання як альтернативної форми висловлювання. Не кожне мовчання може бути комунікативним та інформативним.

В. Богданов пропонує розрізняти комунікативно значуще та комунікативно незначуще мовчання. Об'єктом лінгвістичних досліджень виступає комунікативно значуще мовчання, яке у вербальній комунікації виконує певну знакову функцію", передає інформацію та містить значну кількість найрізноманітніших комунікативних смислів семантико-прагматичного характеру". Мовчання, яке позбавлене функціонального навантаження та засвідчує фізіологічний стан людини (наприклад, мовчання під час виконання роботи, сну чи прогулянки), вважається комунікативно незначущим.

Комунікативно значуще мовчання поділяється на декілька типів, які виникають в діалозі завдяки зміні комунікативних ролей:

І тип: мовчання адресата, мовчання у процесі спілкування;

ІІ тип: мовчаня комуніканта, мовчання замість мовлення;

ІІІ тип: еліпсис як мовчання-пропуск синтагматично надлишкового компонента.

Кожним типом мовчання виконується окрема функція: першим типом - ролемаркувальна, другим - інформаційна, третім - синтаксично-конструктивна. Мовчанню притаманний ситуативний характер, а його актуалізація відбувається у мовленні. Просодична невербальна одиниця мовчання в умовах усної комунікації реалізується за допомогою пауз.

Термін паузація характерний для усного дискурсу, в якому актуалізуються інтонаційні засоби комунікації. Паузація - один із невід'ємних елементів просодичної організації усного мовлення. Між паузою та мовчанням існують гіперо-гіпонімічні відношення: мовчання включає паузу як фонетичну складову. Важливо зазначити, що пауза - це не завжди мовчання, але мовчання у комунікативній поведінці без паузи не існує. Мовчання за кількісними характеристиками є наддовгою паузою при перериванні мовлення.

Виділяють такі умови знаковості мовчання, як: "усвідомлене і навмисне використання мовчання з боку його відправника", "поінформованість одержувача про навмисний характер мовчання" та "наявність у адресанта й адресата спільного знання стосовно значення мовчання". Мовчання може бути знаком і мовленнєвим актом, ці дві його характерні властивості взаємопов'язані. За мовчанням ховається певне значення, що дозволяє говорити про знакову природу цього феномену. Але недостатньо розглядати мовчання лише як знак, оскільки для нього характерна структура та головні функції мовленнєвого акту.

Висновки

Отже, невербальні явища, що беруть участь у спілкуванні, будучи біологічно культурно детермінованими, нерозривно пов'язані із загальною моделлю людської поведінки. У такому розумінні невербальні засоби є сукупністю типових дій (рухів різних частин тіла, закріплених національно-культурними традиціями в певному мовному колективі використовуваних у різноманітних соціально-комунікативних ситуацій). Незважаючи на глобалізацію інформаційних систем, розвиток міжнародних, політичних, економічних та культурних зв'язків, несловесні символи зберігають етнічні особливості і так само як вербальна мовна система, мають обов'язковий характер і передаються з покоління в покоління як частина загальної матеріальної і духовної культури. Мовчання як об'єкт дослідження та інтерпретації має необхідний зв'язок зі словом на метамовному рівні, тобто для опису мовчання використовується слово. Воно (слово) покликане відповісти на питання про можливість вичерпання смислів мовчання за принциповою поліфункціональністю останнього: адже мовчання тим і відрізняється від слова (говоріння), що допускає безліч інтерпретацій. Справедливим є і зворотне твердження - "про що можна говорити, про те слід мовчати" (Л. Вітгенштейн) - в ідеалі люди, спілкуючись, повинні були б "мовчати свої думки", зміст яких ще не спотворений і не урізаний словом. Мова "переодягає" думки, причому настільки, що зовні виражена думка не дозволяє судити повною мірою про форму початкової думки. Більш того, форма зовнішнього вираження думки створюється людиною навмисно, але зовсім не для того, щоб по ній можна було судити про її істинність. Фактично ми говоримо дуже малу частину того, що маємо на увазі, тому що більша частина інформації імплікатівна і розшифровується за допомогою семіотичного багажу (імпліцитне значення усвідомлюється, не маючи форми). Мовчання, таким чином, багатозначне, але і мова не обов'язково (і далеко не завжди) знімає багатозначність.

Список використаної літератури

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. - К., 2004, с. 376.

2. Юр'єва Оксана Юріївна. Особливості невербальної передачі інформації в процесі міжкультурної комунікації. -13 квітня, 2009. Режим доступу: http://naub.org.ua/?p=270.

3. Бацевич Ф.С. Вступ до лінгвістичної прагматики. -К: Академія, 2011.

4. Крестинский С.В. Интерпретация актов молчания в дискурсе / С.В. Крестинский // Язык, дискурс, личность: сб. науч. тр. - Тверь, 1990.

5. Яремко М.В. Мовчання у мовленнєвій комунікації, Львів, Університет Івана Франка. Режим доступу: http://lingvj.oa.edu.ua/articles/2012/n23/73.pdf.

Размещено на Allbest.ru