Синтаксична й стилістична архітектура дефінітивної фрази у спеціалізованому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

СИНТАКСИЧНА Й СТИЛІСТИЧНА АРХІТЕКТУРА ДЕФІНІТИВНОЇ ФРАЗИ У СПЕЦІАЛІЗОВАНОМУ ДИСКУРСІ

Круковський В.І.

Круківська О.В.

Турчанінова В.Є.

Анотація

У статті розглянуто синтаксис і стиль дефінітивної фрази спеціалізованого (законодавчого) дискурсу. Встановлено, що її синтаксис підпорядковується звичайному синтаксису французької мови, проте характеризується складністю: складнопідрядні рестриктивні речення, надфразні єдності, мікротексти. Архітектура дефінітивної фрази телескопічна (нанизування, зчеплення) і відповідає поступовій тематичній прогресії.

Хоча законодавчий дискурс є спеціалізованим, синтаксис його дефінітивної фрази може бути експресивним: інверсія, сегментація, симетрія, ритм. Стиль французької законодавчої дефінітивної фрази виконує естетичну функцію. Основні типи ритму фрази: мажорний і мінорний каданси. У мажорному кадансі протазис коротший за аподозис, а в мінорному довший.

Ключові слова: синтаксис, фраза, структура, складник, стиль, архітектура, ритм, сегментація, симетрія.

Annotation

The article deals with syntax and style of the definitive phrase of the special-purpose (legal) discourse. We established that its syntax is subject to the ordinary syntax of French language but its feature is complexity: compound restrictive sentences, supraphrasal unities, microtexts.

The architecture of the definitive phrase is telescopic (chain sequence, linkage) and is in compliance with gradual thematic progression). Although legal discourse is a special-purpose one, the syntax of its definitive phrase can be expressive one: inversion, segmentation, rhythm. The style of the French legal definitive phrase performs an esthetic function. The main types of the rhythm of the phrase: dur and moll cadences. The protasis is shorter than apodosis for dur cadence and the protasis is longer for moll cadence.

Key words: syntax, phrase, structure, component, style, architecture, rhythm, segmentation, symmetry.

Виклад основного матеріалу

Одним із найуживаніших способів розкриття значення слова є дефініція (Д), яку ми розглядаємо як дискурсивну операцію встановлення відношення між двома мовними одиницями - означуваним терміном і його дискурсивним значенням у певній галузі знання, результатом якої є вираження природною мовою відмінності іменованого терміном концепту від усіх інших, розкриття його сутності на основі знань і досвіду, уточнення його змісту. Дефініція присутня в спеціалізованих дискурcах, функція яких полягає в передаванні спеціальних знань. Спільними ознаками спеціалізованих дискурсів є спеціальний вокабуляр, національний характер, уніфікованість, стандартизація, закріпленість певних лексичних одиниць нормативно- технічними документами. А особливий синтаксис і стиль - це ознаки, що різко протиставляють ці типи мовлення іншим різновидам сучасних національних типів мовлення. У літературі багато разів підкреслювалося, що в спеціалізованих дискурсах використовуються переважно складні речення, напр., В. М. Лейчик [5, с. 22]. Але постає питання, чи є ці синтаксичні ознаки характерними для Д французького законодавчого дискурсу, чи дотримується французький законодавець при формулюванні легальної дефініції (ЛД) синтаксису загальновживаної мови, чи є їхній синтаксис і стиль особливими, маркованими і в чому полягають ці особливості? французький стилістичний текст синтаксичний

Об' єкт дослідження - легальна дефініція. Предмет - синтаксична і стилістична архітектура ЛД. Матеріал дослідження: французькі нормативно-законодавчі тексти. Завдання: виявити та схарактеризувати основні типові синтаксичні форми ЛД та їхні модифікації, синтаксичну структуру фрази ЛД, її складники, а розширивши концепт стилю, зробити стилістичний аналіз, який дозволить охопити всі аспекти фрази: звуки, мелодику, ритм, форми, розташування синтаксичних мас. Актуальність дослідження. Якщо семантичний компонент Д досліджується дуже активно (І. А. Андреюк, Є. І. Безрукова, П. М. Денисов, Р. Кокурек та ін.), то її синтаксис і стиль все ще залишаються “за кадром”. А тому їхнє дослідження в різних дискурсах, зокрема у французькому законодавчому, є надзвичайно актуальним, оскільки робіт, присвячених синтаксису й стилю французьких ЛД, в українській лінгвістиці дуже мало.

Теоретична база цього дослідження грунтується на працях Н. Д. Арутюнової, С. Г. Бархударова, Е. Бенвеніста, Л. Блумфілда, В. М. Лейчика, Н. Хомського, П. Ле Гофік, Ж. Рей-Дебов та ін.

Синтаксис як науку про словосполучення і фразу деякі науковці, напр., М. Аріве, Р Кокурек, протиставляють лексикології й семантиці, виходячи з опозиції семантичний - формальний синтаксис [10, с. 15; 13, с. 530]. Для цілей нашого дослідження варто розглянути фразу та її складники формально, тобто незалежно від їхнього семантичного навантаження, спираючись на дистрибутивний підхід, що залишається на рівні очевидних відношень, представлених у висловленні, а саме - на рівні дистрибутивних відношень (Л. Блумфілд, З. Харріс, Н. Хомський).

Фраза як синтаксична основа дефініцій. Кожна дефініція представлена у формі структурованої сукупності елементарних фраз (в українській термінології в цьому сенсі частіше використовують поняття “речення”) [8, с. 291]. О. О. Андрієвська зауважує, що у французькій мові термін “фраза” застосовується до будь-якої незалежної синтаксичної одиниці - як до простої, так і до складної [1, с. 6]. Фраза є першою синтаксичною основою дефініції. Функціональний аспект фрази виділяє Е. Бенвеніст: “Фраза, число й різноманіття яких безкінечне, є самим життям мови в дії. Звідси висновок: разом із фразою ми залишаємо поле мови як системи знаків і входимо в інший світ, світ мови як інструменту комунікації, вираженням якої є дискурс” [2, с. 128]. Аж до часу утвердження теорії дискурсу й тексту фразу ідентифікували з максимальною одиницею аналізу, напр., А. Берендонер, фігурально висловлюючись, розглядав її як “острів поєднаних відношень” [11, с. 45]. У свою чергу П. Ле Гофік уважає фразу абстрактною позаконтекстною одиницею, послідовністю слів, організованих відповідно до синтаксису, і відносить її до вищого рівня синтаксису, оскільки фраза - це повна й автономна одиниця, висловлення, що не входить до синтаксичної конструкції вищого порядку [14, с. 75]. Звичайно, це не означає, що елементи фрази позбавлені відношень з іншими елементами в інших фразах, але ці відношення не синтаксичні. Напр., якщо референт займенника міститься в попередній частині того самого дискурсу, тобто є його антицидентом, то ці відношення базуються на семантиці. Проте Ж. Рей-Дебов застерігає: “Фраза - знак, а не реальність. Саме такою її слід вивчати, коли ми говоримо про метамову дефініцій, так само, як карта не є територією, а лише її символом” [18, с. 4]. Виходячи із ситуаційної концепції фрази як мовного знака, В. Г. Гак говорить, що “референтом висловлення є ситуація, тобто сукупність елементів, які наявні у свідомості мовця в об'єктивній дійсності в момент “мовлення” і певною мірою зумовлюють набір мовних елементів при формуванні самого висловлення” [3, с. 358]. У процесі побудови фрази і наповнення її змістом задіяні численні фактори. Сучасна лінгвістика, зокрема дистрибутивна, розглядає фразу як синтагматичну одиницю, тобто як утворення, що відповідає інваріантній структурі складників, отриманій у результаті систематичного застосування процедури комутації [10, с. 665]. Таким чином, фраза складається з номінальної синтагми - SN і дієслівної синтагми - SV [3, с. 530]. До цієї найтиповішої простої форми можуть додаватися атрибути (ознаки), які специфікують спосіб існування підмета. У традиційній граматиці фраза аналізується в реченнях, які, як правило, складаються з підмета й присудка, тоді фраза поділяється на два відмітні речення (пропозиції): просте й складне.

Проста фраза - це незалежне (самостійне) речення, що має два складники: номінальну синтагму, що називається підметом, та дієслівну, що наділяється статусом присудка. Серед ЛД структура у вигляді простої фрази поширена мало, як приклад можна навести: “Celui (nantissement) d'une chose immobiliere s'appelle antichrese” [19, а. 2072].

Типова форма простої фрази - дієслівна, де дієслово центр фрази. Але така конфігурація не єдина, оскільки часто спостерігається інверсія, напр.: “Est agent exclusif celui auquel est consentie une exclusivitepour un territoire... ” [19, а. 1946]. Канонічна структура простої фрази складається з трьох членів: підмет + присудок + атрибут [10, с. 666]. Проте в матеріалі нашого дослідження жодної дефініції, що мала б таку тричленну форму, виявити не вдалося: очевидно, що для французького законодавства така проста непоширена форма не вважається прийнятною, оскільки складність означуваних юридичних концептів потребує деталізованого пояснення. Як правило, розглядувана елементарна структура збільшується (процес розширення) за рахунок кількох додатків до того чи іншого члена дефініції. Таким чином, просте непоширене речення, найменш уживане в ЛД, переважно зазнає дії процесу розширення і може набути більш-менш розгорнутого вигляду. Так, дефініція “Le vol est une soustraction frauduleuse de la chose d'autrui” [20, а. 313] являє собою просту фразу, виражену канонічною номінальною структурою (SN + SV), яка у вигляді лаконічного опису визначає складові елементи юридичного концепту (в цьому разі - “крадіжки”). Опис підмета здійснюється шляхом наведення кількох ознак, проте фраза залишається простою структурою, оскільки її розширення - це розширення (екстенсіонал) основної ознаки крадіжки, якою є “шахрайське вилучення” (soustraction frauduleuse).

Часом проста фраза може набувати форми інверсійної канонічної дієслівної структури: V + SN + attribut. Таку структуру має, наприклад, дефініція “зброї”: “Estune arme toutobjet congu pour tuer ou blesser” [20, a. 311-1]. Фраза може являти собою просту структуру з розширеними ознаками для уточнення об'єкта. Дескриптивна частина фрази, найрозвинутіша її частина, поєднує всі складові елементи юридичного концепту: “Une infraction est un comportement strictement interdit par la loi penale et sanctionne par une peine prevue par celle-ci. On distingue trois categories d'infractions: la contravention, le delit et le crime” [20, a. 111].

Модифікація ЛД передбачає відхилення від класичної моделі, причому модифікації може зазнавати один або відразу кілька компонентів, і тоді ускладнення або розмивання дефініції може диференціюватися залежно від ступеня й характеру відхилення від класичної дефінітивної форми. Перехід від дефініції до її модифікованих варіантів не різкий і нагадує алгоритм породжувальної граматики, де “межа між базою, трансформацією й реченням відсутня...” [6, с. 71]. Таким чином, базову дефінітивну структуру можна вважати глибинною відносно її реалізацій.

Модифікація насамперед пов'язана з парафрастичним характером тлумачення, адже дати слову визначення (дефініцію) рівнозначно складанню парафрази, яка буде йому семантично квазіеквівалентною [7, с. 85]. А це означає визнання можливості принаймні двох формулювань, здатних означити цей варіант [4, с. 36], відтак застосування парафрази в ЛД стає причиною появи певної кількості варіантних типів дефініцій для репрезентації однотипних лексичних значень. Але це явище притаманне лише родо-видовій дефініції, інші типи дефініцій - метамовні, перелікові, генетичні - не породжують синонімічних парафраз.

Крім цих повноскладних ЛД, існують ще неповні, що пов'язане з дією процесу звуження; у таких дефініціях, як правило, випускається дієслово-зв'язка etre, тобто дієслово, яке спільно з атрибутом (прикметником, номінальною синтагмою і т. ін.) утворює присудок номінальної синтагми підмета [10, с. 39]. Ці конструкції характерні, головним чином, для уточнювальних дефініцій типу: ministre: Ministre de Travail. Такі ЛД досить частотні, що пояснюється прагненням законодавця до економії.

Проте прості речення - не єдиний спосіб реалізації ЛД, навпаки, типова ЛД - це складна фраза, а інколи й надфразна єдність - складне синтаксичне ціле з кількох висловлень у формі речень. Багатофразові ЛД наявні переважно в текстах юридичних документів, прийнятих після 1958 року. Намагання законодавця охопити якомога більше диференційних ознак об'єкта приводить до того, що у функції дефініції виступають розгорнуті речення, що, звичайно ж, порушує модель Dfd -Dfn (дефінієндум - дефінієнс).

Складна фраза надає дискурсу більшої гнучкості, відображає складніше бачення речей і завдяки зв'язкам між головним і підрядним(и) реченням(и) визначає часові або логічні відношення між основною інформацією й похідною, між думкою та аргументами [9, с. 37]. Складну фразу у французьких ЛД можуть утворювати одне або кілька головних і підрядних речень. Так, “L 'administration estpure et simple” - головне речення дефініції “адміністрування”, а структури: “Quand le mineur est un enfant legitime, dont les parents sont vivants, non divorces ni separes de corps et ne se trouventpas dans un des cas prevus a l'article 373” [20, a. 389-3] є підрядними реченнями, які уточнюють головне речення.

Що стосується специфіки компонентів складної фрази, то можна помітити, що підрядні речення в ній - це модифіковані фрастичні елементи, тобто фрази, що втратили свою автономію і вже певною мірою не можуть уважатися фразами. Головні речення складної фрази мають такий самий синтаксис, як і синтаксис простої фрази, а розрізнювальною рисою складної фрази визнається синтаксична структура її підрядних речень [10, с. 248]. Оскільки підрядне речення, як відомо, залежить від певного слова головного речення, інструментом відображення цього зв'язку між головним і підрядним реченням у французьких ЛД виступають сполучникові вирази або сполучники підрядності (que, qui, quand, comme, lorsque, si, apres que, avant que, і т. ін.), напр.: “Lorsau 'il sera ecoule dix ans dix ans depuis le jugement...” [20, a. 122].

За всієї різноманітності формулювань ЛД найбільш уживаними, за нашими спостереженнями, виявилися ті, що відповідають двом логічним структурам: причина - наслідок (ефект), мета - умова, проте в обох цих випадках відношення логічного передування майже завжди виражається через відношення часового передування.

Підрядне речення може мати багато функцій. Воно може бути додатком до іменника, прикметника чи прислівника. Воно може бути додатком до обставини і мати різні форми (спосіб дії, час...). Найпоширеніша форма підрядного речення в ЛД - це додаткове речення (proposition completive). Положення підрядного речення у фразі залежить від характеру (природи) додатка і його прямої прив'язки до головного речення.

Структура фрази. Фрастична структура ЛД представлена трьома формами: класична, інверсійна й заперечна. Класична структура відповідає канонічній моделі: підмет + дієслово + атрибут, напр.: “L'architecture est une expression de la culture” [19, a. 1977]. Ця конструкція підпорядковується звичному для французької мови, нормальному в ній порядку. Вона становить логічну структуру фрази, визнаної за домінуючу модель побудови фрази. У конструкціях цього типу використовується дієслово-зв'язка (копула) йге.

Інверсія розглядається як наслідок порушення канонічного (підмет S + присудок V + додаток C) порядку слів у фразі. Інверсія є частою практикою дефініцій у французькому законодавстві. Структури з інверсією представлені у двох формах. Форма 1: ^ дієслово + підмет / атрибути. Як правило, цей тип конструкції використовується з дієсловом etre, але досить часто і з дієсловом constituer, напр.: “Est agent exclusif celui auquel...” [19, a. 51]; “Constitue un bail a construction...” [19, a. 251-1 § 1]. Форма 2: ^ додаток (атрибут) + дієслово + підмет. Напр.: “Tout contratpar lequel une personne physique ou morale s 'assure, moyennant la remuneration, le concours d'un mannequin est presume etre un contrat de louage de services” [19, a. 738]. Поширена в ЛД інверсія забезпечує висхідний рух фрази, що дозволяє акцентувати об'єкт висловлення.

Вона є відображенням помпезності, притаманної деяким жанрам юридичного мовлення, певною формою театралізації вираження об'єкта, проте справжнє завдання цього прийому - не досягнення стилістичного ефекту, а виявлення природи об'єкта висловлення.

За правилами логіки дефініція не може бути заперечною [4, с. 35], не прийнято в такий спосіб визначати концепт і в термінології. Нормативами ISO визначається: “дефініція має описувати, чим є концепт, а не чим він не є” [12, с. 12]. Проте інколи з метою уникнення двозначності закон акцентує, якого характеру (режиму) означуваний термін не має. Напр.: “La societe en participation n 'est pas une personne morale” [19, a.1831-1]. У законодавчому дискурсі концепти нерідко будуються через їх заперечення. Таке заперечне формулювання - одна з виразних характеристик законодавчого стилю, принаймні у разі дефініції.

Якою б не була структура вжитої фрази, дефініції притаманна експресивна функція: вона свідчить про певне ставлення законодавця до свого дефінітивного висловлення. Мовець - архітектор дефініцій, враховуючи історію предметів, він створює з них чуттєву реальність.

Складники фрази. Вище було сказано, що фраза складається з трьох головних елементів: підмета, дієслова, атрибута або додатка. Зробимо синтаксичний аналіз головних елементів французької дефінітивної фрази.

Підмет. З погляду теорії поняття підмета складне, а його виявлення не завжди очевидне. З логічного погляду цілком слушно вважати, що процес висловлення передбачає певного учасника, який виконує дію, сам зазнає чиєїсь дії чи перебуває в певному стані [15, с. 58]. Закономірно буде поставити собі запитання, що визначає дефініція? Вище ми говорили, що ЛД визначає ситуацію, яку ми розглядаємо як стан. Цей ідентифікований стан можна вважати тоді підметом (суб'єктом) фрази. Підмет можна визначати за допомогою питань: хто? або що?, і тоді він стає автором дії, вираженої дієсловом. При цьому не будемо брати до уваги випадки, коли підмет є пасієнсом чи простим об'єктом, хоча в законодавчому дискурсі, а саме, в дефініціях у разі інверсії часто вживається пасивний стан. Підмет не зазнає дії, а виконує дію і виступає просто елементом номінального позначення означуваного об'єкта.

Деякі науковці, напр., Н. М. Штейнберг визначають підмет як “термін, який позначає буття (стан) чи річ, що слугує відправним пунктом для думки у формулюванні фрази”, тоді висловлення формулюється стосовно до терміна [9, с. 110]. Для М. Аріве підмет - це “те, стосовно до чого щось висловлюють” [10, с. 245 ]. З морфо-синтаксичного погляду, підмет - це елемент, що управляє дієсловом і який зобов'язує його узгоджуватися в числі, можливо, в роді або, як колись говорили граматисти, які не вживали слово “підмет”: “це субстантив, який управляє дієсловом” [10, с. 245]. Підмет фрази ЛД може бути простим, тобто виражатися одним терміном, напр., спільним найменуванням із артиклем Taction, l'activite, l'agent, l'annee judiciaire..., який займає позицію перед дієсловом відповідно до канонічної конструкції фрази, слідуючи логічному порядку французької мови: підмет + дієслово + атрибут чи додаток. Властивості підмета аналізуються не як один чи кілька прямих додатків, а як атрибути підмета, введені за допомогою елемента дієслівного типу est або constitue.

Підмет ЛД може бути складним, напр., словосполученням, що виступає як синтаксично неподільна єдність, яка означає сукупність предметів: “Propriete de la marque, I'abus de confiance, les interetsfondamentaux de la nation.. Г. Зв'язок між двома термінами аппозитивної конструкції забезпечує прийменником “de”, який виконує тут роль експлікативної частки. Термін-прикладка завжди передує опорному слову, напр.: “abus de confiance”.

Прості й складені підмети завжди представлені в номінальній формі. Функція підмета - означити означуваний термін, виражений особовою формою. Безособова форма, яка у французькій мові характеризується вживанням відмінюваного дієслова в третій особі однини, де підмет виражається займенником “il”, який нічого й нікого не представляє, є винятком у ЛД, напр.: “Ily a concours d'infractions..r [20, c. 1322].

Присудок у французькій мові найчастіше виражається дієсловами, що виражають дію, стан, становлення тощо, і може мати складні форми, що об'єднують сукупність морфологічних категорій. Дієслово виконує також семантико-синтаксичні функції, де воно виступає як необхідний елемент зв'язності між сукупністю номінальних синтагм, що утворюють фразу.

У дієслівних виразах, які переважають у ЛД, уживаються, як правило, два дієслова “etre” i “constituef” Це останнє має синтаксичний і граматичний статус, однаковий із дієсловом “etre”. Дієслова “etre” i “constituer” у ЛД реалізують широкі функціональні можливості. У простих конструкціях використовується винятково дієслово “etre”. Наприклад, дефініція: “Les produits naturels sont les produits spontanes de la terre” [1, a. 2764] має конструкцію: SN (підмет = іменник) + SV (присудок = дієслово) + AN (іменна частина присудка - атрибут = іменник). Сукупність номінальних синтагм утворює додаткове підрядне речення: SV + SN sujet + SN prop. + SV1 (infinitif) + SV2 (infinitif), напр.: “Est une arme tout objet congu pour tuer ou blesseb' [19, a. 132-75]. Дієслова “etre” i “constituer” однаково задіяні в складних конструкціях, так, додаткове речення у пре- чи постпозиції до цього дієслова виступає компонентом складної фрази.

Проте просте речення - не єдиний спосіб реалізації ЛД, навпаки, типова ЛД - це складна фраза, а інколи й надфразна єдність. Основна характеристика складної фрази полягає в тому, що вона складається, головним чином, із номінальних синтагм. “L'effraction consiste dans le forcement, la degradation ou la destruction de tout dispositif de fermeture ou de toute espece de cloture” [20, a. 132-73]. У разі, якщо складники підрядного речення мають описувати дії, номінальні синтагми вводяться дієслівними синтагмами в інфінітиві: “Un attentat consiste dans le fait de commettre un ou plusieurs actes de violence... mettre en peril les institutions de la Republique... porter atteinte a l'integrite du territoire national' [20, a. 226].

Найчастіше дескриптивна частина дефінітивної фрази, найрозвинутіша її частина, об'єднує всі складові елементи юридичного концепту. В синтаксичному плані цей елемент фрази являє собою додаткове речення, залежне від опорного слова головної частини, яким в ЛД, звичайно, є іменник - підмет фрази. “ Une infraction est un comportement strictement interditpar la penale et sanctionne par une peine prevue par celle-cf' [20, a. 111].

Дистрибутивний підхід передбачає, що підрядне додаткове речення розміщується ліворуч або праворуч від дієслова. Воно може належати до простого морфологічного класу, де за дієсловом слідують прийменникові складники, напр. в дефініції “vol”. “Le vol est la soustraction frauduleuse de la chose d'autruf ' [20, a. 311-1]. Воно може належати також, і це частіші випадки, до складного морфологічного класу. Тоді за дієсловом слідує складник фрази, тобто підрядне речення. “Constitue une intervention la demande dont l 'objet est de rendre un tiers vartie au proces engage entre les parties d'originaire” [20, a. 66]. Додаткове речення в ЛД є означальним додатковим реченням.

Проведене дослідження виявило, що у складних конструкціях додаткове речення, як правило, набуває форми “зчеплення” номінальних синтагм, а дієслівні синтагми нанизуються одна на одну. З цього синтаксичного аналізу форми ЛД видно, що законодавець просто підпорядковується класичним правилам синтаксису.

Стилістичний аналіз фрази передбачає розгляд загальної архітектури фрази, яка будується навколо двох основних елементів: внутрішніх і паралельних. Внутрішні елементи фрази стосуються таких засобів експресивного синтаксису, як: інверсія, сегментація, симетрія, ритм фрази. Ці конструкції в ЛД можуть просто відхилятися від норм побудови синтаксису французької мови або повністю поривати з ними. Вони впливають на ритм фрази, тобто на спосіб розташування звукових мас. У свою чергу паралельні елементи фрази структурують синтаксичні рамки фрази.

Цей стилістичний аналіз дефініцій доповнює, винятково в деяких питаннях, синтаксичний аналіз фрази. Стилістика - не додаткова галузь синтаксису, вона накладається на нього чи швидше вбудовується в нього. Почнемо цей стилістичний аналіз форми ЛД з розгляду архітектури фрази.

Архітектура фрази. ЛД можуть мати складну, так звану телескопічну структуру, характерну, зокрема, для складної фрази, компоненти якої пов'язуються між собою шляхом нанизування чи зчеплення: кожне речення випливає з попереднього. Фраза розгортає свої складники суворо відповідно до правил поступової прогресії. Така модель фрази особливо підходить ЛД, представленим у вигляді дескрипції фактів, оскільки звичайно вони є довгими. Напр., дефініція “геноциду”: “Constitue un genocide le fait, en execution d'unplan concerte tendant a la destruction totale ou partielle d'un groupe national, ethnique, racial ou religieux, ou d'un groupe determine a partir de tout autre critere arbitraire, de commettre ou de faire commettre, a l'encontre de membres de ce groupe, l'un des actes suivants: atteinte volontaire a la vie; atteinte grave a l'integrite physique ou psychique ; soumission a des conditions d'existence de nature a entrainer la destruction totale ou partielle du groupe; mesures visant a entraver les naissances; transfertforce d'enfants” [20, a. 211-1].

Ця фраза розгортається поступово, після родового висловлення “le fait” відразу ж слідує уточнення - третя сторона, актант (тобто той, на чию користь виконується дія) [17, с. 31]: “en execution d'un plan concerte tendant a la destruction totale ou partielle”. На це уточнення нанизується позначуваний об'єкт “un groupe national, ethnique, racial ou religieux, ou un groupe determine a partir de tout autre critere arbitraire”. Після визначення властивостей об'єкта іде перелік специфічних ознак геноциду: “atteinte grave a l'integrite physique ou psychique; soumission a des conditions d'existence de nature a entrainer la destruction totale ou partielle du groupe; mesures visant a entraver les naissances; transfert force d'enfants”. У цій фразі в логічній послідовності перераховуються всі факти, що становлять акт геноциду.

Внутрішня організація фрази. Дослідження показало, що в ЛД часто застосовується інверсія як зміна інтрасинтагматичного порядку слів у реченні, яку було проаналізовано вище. В стилістичному плані інверсія підмета-дієслова сприяє розгортанню групи підмета, посилюючи процес опису й аналізу означуваного об'єкта.

Як засіб експресивного синтаксису в ЛД уживається сегментація фрази для виокремлення означуваного об'єкта, тобто компонентів висловлення, що утворюють тему і рему, але в цьому разі метою такого членування фрази ЛД є не саме виокремлення теми, а швидше аналітична будова самої дефініції об'єкта. Сегментована фраза звичайно довга і складається з численних номінальних і дієслівних синтагм. “Ont le caractere d'associations familiales les associations... qui groupent: des familles constituees par le mariage et la filiation legitime ou adoptive: des couples maries sans enfants; toutespersonnesphysiques...” [19, a. 2281]. Розчленована, розбита на частини фраза, подана окремими “порціями”, краще задовольняє потреби законодавця.

Дослідження встановило, що законодавець, не вагаючись використовує в ЛД симетричні конструкції, які сприяють опису об'єкта, представляючи певні реалії й пояснюючи їхнє застосування. Такою є, напр., дефініція геноциду. Як ми бачили вище, ця дефініція складається з двох частин. Перша частина стосується специфіки геноциду “en execution d'un plan concerte...”. Друга частина уточнює реальне поле дії правопорушення, визначаючи акти, що входять до поля кваліфікації геноциду. Таким чином, законодавець ставить на одну вісь симетрії загальний концепт геноциду (plan concerte.) і галузь застосування цього загального концепту (atteintes volontaires a la vie...).

Ритм фрази. Аналіз фрастичної структури ЛД виявив два основних ритми фрази: мажорний і мінорний каданси. В мажорному кадансі аподозис довший за протазис, що відповідає нормі французької мови, і має таку конструкцію фрази: S + V = attribut ааі cimplement. Складові елементи фрази розташовуються в порядку наростання лексичної маси. Напр., у разі дефініції “effraction” (крадіжка зі зломом). “L 'effraction consiste dans le forcement, la degradation ou la destruction de tout dispositif de fermeture ou de toute espece de cloture...” [20, a. 311-4]. Такий особливий ритм фрази посилює суб'єктивізм цієї дефініції законодавця.

У мінорному кадансі, протазис довший за аподозис і відповідає таким фрастичним конструкціям: V + S + attribut ааї complement, напр., у дефініції “arme” (зброя) [20, а. 311-1], або attribut чи complement + V + S, як у дефініції “l'homicide involontaire” (“ненавмисне вбивство”): “Le fait de causer, dans les conditions et selon les distinctionsprevues a I'article 121-3, par maladresse, imprudence, inattention, negligence ou manquement a une obligation de securite ou de prudence imposee par la loi ou le reglement, la mort d'autrui constitue un homicide involontaire puni de trois ans d'emprisonnement et de 45 000 euros d'amende“ [20, а. 121-3].

Такий каданс посилює ефект змісту ЛД. Мажорні й мінорні каданси залежать від позиції акме, яке делімітує зростаючу інфлексію, іменовану протазом [16, art. “protase”], а низхідна флексія іменується аподозом [16, art. “apotose”]. У ЛД акме, кульмінаційний пункт фрази, завжди відповідає атрибуту підмета або додатка.

Паралельні елементи фрази - це “подвоєння однієї чи кількох аналогічних синтаксичних позицій” [16, art. “parallelisme”]. Таке повторення синтаксичних елементів приблизно однакової конструкції і довжини, а значить, рівного ритму, трапляються головним чином у розширеній моделі фрази описового перелікового типу французьких ЛД, де застосовується безсполучниковий чи сполучниковий зв'язок між членами речення - як однорідними, так і неоднорідними. Найчастіше між членами речення у французьких ЛД виступає сполучник “et” (і), що характеризується як “coordonnant universel” (“універсальний сполучник”) [9, с. 31] або як “cle d'or stylistique” (“золотий ключ до стилю”) [10, с. 124], та сполучники “ou” (чи) та “soit” (абоі, гарантуючи ритмічну рівновагу між членами речення та підкреслюючи семантичну схожість понять (“батько й син”) чи їхню протилежність (“бідні або багаті”), що забезпечує логічність, точність і ясність законодавчої думки, напр.: “le spectacle, la restauration et le jeu, reunis sous une direction unique” [19, a. 1853]; les delais et les formes [19, a. 1466]; soit un engagement d'une duree indeterminee... soit un engagement d'une duree au moins egale a un an [19, a. 897]; mineurs interdits ou absents [19, a. 1031].

Висновки і перспективи подальших розвідок

Синтаксис ЛД підпорядковується звичайному синтаксису французької мови. Проте, як і в інших підмовах для спеціальних цілей, він, справді, є складним: ЛД представлені різними синтаксичними конструкціями: від простих однофразових до складносурядних, складнопідрядних (головним чином дієприкметникових і дієприслівникових, додаткових і означальних речень), що поєднують сурядний і підрядний зв'язок. Намагання законодавця передати якомога більше диференційних ознак юридичного концепту спричинює те, що в ЛД у функції дефініції виступають розгорнуті речення (надфразні єдності, мікротексти), що порушують канонічну тричленну модель дефінітивної фрази. Законодавець, не вагаючись, відходить від традиційних норм, пов'язаних із будовою фрази (напр., інверсія), а це означає, що французькі ЛД характеризуються широким уживанням нелітературних форм дискурсу.

Синтаксис дефінітивної фрази в законодавчому дискурсі тісно пов'язаний зі стилем, наявним у всіх ЛД. Французький законодавець для кращого звучання складної довгої фрази використовує інверсію, сегментацію та паралелізми. Таким чином, стиль французьких ЛД виконує естетичну функцію, що дозволяє серед іншого адаптувати значеннєву інформацію до обставин дійсності. Очевидно, що дефініції є лише одним із засобів, уживаних законодавцем для вираження своєї думки. Ця тема, безперечно, потребує подальших розвідок в іншого типу дискурсах з метою виявлення найоптимальнішої синтаксичної і стилістичної форми дефініцій.

Література

1. Андриевская А. А. Синтаксис современного французского языка: [учебник] / Александра Алексеевна Андриевская. К.: Вища школа, 1973. 203 с.

2. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист; [пер. с фр. Ю. Н. Караулова]. М.: УРСС. 2002. 446 с.

3. Гак В. Г Теоретическая грамматика французского языка: [учебник] / Владимир Григорьевич Гак. М.: Добросвет, 2000. 832 с.

4. Денисов П. Н. Лексика русского языка и принципы ее описания: [монография] // Петр Никитич Денисов. М.: Изд-во “Русский язык”, 1980. 252 с.

5. Лейчик В. М. Терминоведение: предмет, методы, структура: [учебник для вузов] / Владимир Моисеевич Лейчик. [3-е изд. испр. и доп.]. М.: КомКнига, 2009. 256 с.

6. Литвинов В. П. Мышление Ноама Хомского: [монография] / Виктор Петрович Литвинов. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 116 с.

7. Погрібна О. О Дослідження семантичної структури іменникових дефініцій у тлумачному словнику / Оксана Олексіївна Погрібна // Мовознавство. 2003. № 1. С. 84-87.

8. Сучасна українська мова: [підручник для студентів гуман. спеціальностей вузів] / за редакцією O. Д. Пономарева. [3-є вид. перероб.] - К.: Либідь, 2005. 487 с.

9. Штейнберг Н. М. Грамматика французского языка. Часть II. Синтаксис простого и сложного предложения: [учебник для студентов и фак. ин. яз.] / Надежда Максимилиановна Штейнберг. Л.: Просвещение, 1972. 214 с.

10. Arrive M. La grammaire d'aujourd'hui. Guide alphabetique de linguistique frangaise / M. Arrive, F. Gadet, M. Galmiche, - P.: Flammarion, 1989. 712 p.

11. Berrendonner A. Elements de pragmatique linguistique / Alain Berrendonner. P.: Minuit, 1981. 287 p.

12. ISO 704: 2000. Travaux terminologiques: principes et methodes. [2e ed]. Geneve: ISO, 2000. 41 p.

13. Kokourek R. La langue frangaise de la technique et de la science / Robert Kokourek. P.: La Documentation Frangaise, 1991. 264 p.

14. Le Goffic P. Grammaire de la phrase frangaise / Pierre Le Goffic. P.: Hachette, 1993. 336 p.

15. Lagane R. Problemes de definition: le sujet / Rene Lagane // Langue frangaise. La syntaxe.-

16. P. : Larousse, 1969. N. 1. P. 52-58.

17. Mazaleyrat J. Vocabulaire de la stylistique / Jean Mazaleyrat, Georges Molinie. P.: PUF, 1989. 845 p.

18. Mel'cuk I. Vers une linguistique Sens-Texte. Legon inaugurale / Igor Mel'cuk. P.: College de France, 2004. 145 p.

19. Rey-Debove J. Etude linguistique et semiotique des dictionnaires sur le langage / Jacqueline Rey-Debove. P.: Le Robert, 1971. 249 p.

Джерела ілюстративного матеріалу

20. Code civil. P.: Dalloz, 2004. 707 p.

21. Code penal. P.: Dalloz, 2001. 406 p.

Размещено на Allbest.ru