Прагматичні кліше з погляду ситуативно-дейктичної моделі перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прагматичні кліше з погляду ситуативно-дейктичної моделі перекладу

Анотація

Ситуативна модель перекладу чеських прагматичних кліше українською мовою розглядається з погляду відповідності дейктичних параметрів. Аналізується персональний дейксис, суб'єктивний і об'єктивний, соціальні ролі, гендерні характеристики, синтаксична позиція. Дейксис місця позначений соціальною детермінованістю одиниць, прив'язаністю до конкретної ситуації, конвенційністю і синтагматично-парадигматичними відношеннями. Часовий дейксис маркований теперішнім часом. Дейксис ввічливості репрезентує себе лексичними, словотвірними і граматичними, засобами.

Ключові слова: ситуативна модель перекладу, ситуативний дейксис, персональний, часовий, локальний дейксис; дейксис ввічливості.

Аннотация

Ситуативная модель перевода чешских прагматических клише на украинский язык рассматривается с точки зрения соответствия дейктических параметров. Анализируется персональный дейксис, субъективный и объективный, социальные роли, гендерные характеристики, синтаксическая позиция. Дейксис места обозначен социальной детерминированностью единиц, связью с конкретной ситуацией, конвенциональностью, и синтагматически- парадигматическими отношениями. Временной дейксис маркирован настоящим временем. Дейксис вежливости репрезентирует себя лексическими, словообразовательными и грамматическими средствами.

Ключевые слова: ситуативная модель перевода, ситуативный дейксис, персональный, временной, локальный дейксис; дейксис вежливости.

Annotation

The situational model of Czech pragmatic cliches translation into the Ukrainian language is considered from point of view of relevance of deictic parameters. The personal, subjective and objective deixis, social roles, gender characteristics and syntactic positions are analyzed. The deixis of location is marked with social determinism of units, adherence to a particular situation, conventionality and syntagmatic and paradigmatic relations. The temporal deixis is marked with the present time, however, each language represents it differently, by undifferentiation of temporal meaning in particular. The deixis of politeness represents itself by a variety of means: lexical, word building and grammatical.

Key words: situational model of translation; situational deixis; personal, temporal, location deixis; deixis of politeness.

Серед розмаїття моделей перекладу було б наївно порушувати питання, яка з них є найефективнішою: усі по-своєму правильні, хоча й підходять до об'єкта з різних боків. Це стосується і лінгвістичної моделі, що ґрунтується на мовній компетенції перекладача і становить мікростратегію перекладу, і комунікативної моделі як макростратегії, успішність реалізації якої залежить від комунікативної компетенції у широкому розумінні цього слова. Необхідним складником останньої вважається не тільки орієнтація на базову модель комунікативного процесу ХТО - ЩО - КОМУ - З ЯКОЮ МЕТОЮ - З ЯКИМ РЕЗУЛЬТАТОМ, де головним правилом перекладу є відповідність комунікативних ефектів оригіналу і перекладу, а й контексту, в межах якого розгортається взаємодія. Ситуативні параметри ХТО - КОМУ - ДЕ - КОЛИ поглиблюють комунікативну модель, надаючи їй присмаку сценічності, оскільки до розгляду залучаються учасники інтеракції, час і місце їх спілкування. Ситуативну (чи ситуативно-денотативну) модель перекладу нерідко співвідносять з теорією фреймів, де фрейм постає структурою усталених елементів, що визначають межі ситуації, увиразнює типове і важливе для епізодів соціальної взаємодії, зокрема рутинної [9]. Відповідно, перекладач у цьому випадку виходить з аналогії предметів, фактів і подій реального світу, їхніх характеристик, думок про них і суджень і знаходить адекватні форми вираження в мові перекладу. Таким чином, поняття адекватності перекладу ширше, ніж еквівалентності, оскільки забезпечує «необхідну повноту міжмовної комунікації в конкретних умовах» [5, с. 152].

Беручи до уваги об'єкт аналізу - прагматичні кліше - і його розгляд з погляду ситуативної моделі важливий ще й тому, що для цього різновиду мовних одиниць ситуативна ознака, після їх відтворюваності, вважається головною [6, с. 1718; 1, с. 1]. Прагматичні кліше (далі - ПК) настільки тісно пов'язані із ситуацією, що, по суті, її уособлюють і вербально репрезентують. Саме ця ознака засвідчує і їхню дейктичність, оскільки поза комунікативним актом, як і більшість дейктиків, кліше не наділені конкретною референцією: вони лише абстрактно, узагальнено, указують на можливість актуалізації в певній ситуації. У зв'язку з цим ситуативну модель слід називати ситуативно-дейктичною.

При декодуванні кліше мови-джерела необхідною умовою є урахування того, що кожне з них прив'язане до конкретної ситуації, а відтак до певного тематичного поля і когнітивно- мовного простору, що як результат сприяє успішному кодуванню одиниць мовою перекладу. Так, дотраслатологічний аналіз ПК Jdu do vysluzby (Я подаю у відставку) передбачає отримання відповідей на низку запитань типу: що означає цей мовленнєвий акт; якою є його мета; чи можна спрогнозувати результат і за яких ситуативних обставин він буде успішним; де перших три запитання стосуються прагматичних ознак, останнє - ситуативних. У відповідь на перше запитання (Що означає мовленнєвий акт?) можна припустити, що це соціальний акт розриву, відмови від укладеної трудової угоди, успішним результатом якого є прийняття відмови. На першому етапі йдеться лише про припущення, оскільки ситуативні чинники на зразок соціальних характеристик мовців, місця і часу невідомі. Тільки тоді, коли ситуативний контекст виголошення акту Jdu do vysluzby (Я подаю у відставку) відповідає низці конвенційних чинників, можна стверджувати, що це акт відмови від укладеної трудової угоди. До них належать: по-перше, ініціатор заяви пов'язаний трудовою угодою; по-друге, адресат уповноважений укладати і розривати трудові угоди; по-третє, місцем виголошення заяви є офіційна інституція, де укладено угоду; по-четверте, ефективність подання заяви здебільшого обмежена часом функціонування установи.

Якщо ж хоча б один із зазначених чинників порушено, є всі підстави переходу акту заяви на інше функціональне поле. Зміна функції чутлива навіть до таких, здавалося б, другорядних порівняно з ХТО і КОМУ складників, як ДЕ і КОЛИ. Конвенційний характер заяви вимагає її реалізації у строго обмеженому локусі: в офіційній установі. Як тільки цей параметр змінено, наприклад замість інституції виступає помешкання мовця, відповідно, зміниться і комунікативна функція: акт заяви про розрив трудової угоди стане актом констатації наміру подати у відставку.

У схожий спосіб діє і зміна темпорального параметру КОЛИ, пор., з одного боку, Я подаю у відставку, а з другого, Я подав у відставку і Я подам у відставку. У першому випадку зміна теперішнього часу на минулий засвідчує констатацію здійсненого факту, у другому - час змінено на майбутній - констатацію наміру, попередження.

ПК на зразок Я подаю у відставку є знаками стереотипних ситуацій, що мають соціально детермінований, соціально необхідний характер, витоки класифікації яких представлено в розвідках Дж. Остіна, Дж. Сьорля та ін. із залученням дієслів-перформативів. Так, Ю. Апресян виділив такі угруповання:

1. Повідомлення, декларації: доповідати, доносити, заявляти, сповіщати; нагадувати, оголошувати, заперечувати, підтверджувати, підкреслювати, проголошувати, свідчити, повідомляти, запевняти, засвідчувати, стверджувати.

2. Визнання: каятися, сповідатися, зізнаватися;

3. Обіцянка: гарантувати, давати слово (давати чесне слово, давати обітницю, давати обіцянку), клястися, зобов'язуватися, завіряти, зарікатися, клястися, обіцяти, присягати;

4. Прохання: заклинати, молити, просити, благати, клопотати;

5. Пропозиції та поради: викликати, кликати (до себе), запрошувати, закликати (до порядку), рекомендувати, радити, пропонувати;

6. Попередження, пророцтво: попереджати, передбачати, застерігати, передрікати, передвіщати;

7. Вимога, наказ: карати, наполягати, доручати, наказувати, вимагати, пропонувати, висувати умову;

8. Заборона, дозвіл: дозволяти, дозволяти, забороняти, накладати вето, давати право, санкціонувати;

9. Згода, заперечення: визнавати, погоджуватися (згоден), заперечувати, протестувати, сперечатися, оспорювати, відмовлятися (робити);

10. Схвалення: благословляти, схвалювати, хвалити, стверджувати, рекомендувати (кого-л.);

11. Засудження: засуджувати, гудити, проклинати, звинувачувати;

12. Прощення: виправдовувати, відпускати (гріхи), прощати, вибачати, знімати відповідальність;

13. Мовні ритуали: дякувати, вітати, співчувати, бажати удачі, вибачатися, вітати, прощатися;

14. Соціальні акти передачі, відчуження, скасування, відмови тощо: брати назад своє слово, повертати своє слово, давати відвід, дезавуювати, денонсувати, довіряти, заповідати, капітулювати, відкидати, відводити, відмовлятися, звільняти від слова, відлучати, відрікатися, подавати у відставку, доручати (дітей кому-л.), присвячувати, здаватися, знімати (пропозиція), уповноважувати;

15. Називання, призначення: призначати, називати нарікати, проголошувати, оголошувати, присвячувати, проголошувати (республіку) [3, с. 200-202].

За Ю. Апресяном, таких дієслів у російські мові нараховано близько ста двадцяти, а в українській, за Л. Турик, близько ста сорока і розподілено на чотири групи [11, с. 320-324]. Більшість з них вживаються як перформативи у складі ПК. Останнім часом учені говорять не тільки про перформативні висловлювання, а й перформативні тексти, модус яких формують перформативні дієслова [7]. До такого тексту можна, наприклад, віднести, розділ «Сповідь» роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай».

Наведений список перформативів (тем і підтем) не тільки засвідчує розмаїття ситуацій, а й багатство лексичної синонімії, якою можна скористатися перекладачеві. Трапляється, що виникає спокуса перекласти кожен із наведених перформативів універсальними дієсловом мовлення, гіперонімом - говорити, казати, наприклад, mluvit, povidat (не kazat: knez kaze kazdou nedeli). Останнім часом у чеському дискурсі набуває поширеності іншомовне слово komunikovat у значенні спілкуватися, розмовляти: Chci umet lepe komunikovat, Seniori komunikuji, Domnivam se, ze итёт komunikace zacina u schopnosti umёt komunikovat sam se sebou, хоча словник подає його значення так: komunikovati [-ny-] ned. (z lat.) 1. byt ve spojeni: fyz. komunikujici nadoby spojite *2. (co) dredne neco oznamit [14].

Здатність кліше в загальних рисах репрезентувати ситуацію, бути її знаком спонукає лінгвістів відносити їх до лексико-граматичної категорії, точніше, суперкатегорії інтеракційних дейктичних мовних одиниць, які «організовують простір діалогу, виражаючи різноманітні інтеракційні категорії [1, с. 1]. Якщо говорити конкретніше, то базові види дейксиса - персональний, просторовий і часовий - можна представити системою координат Я - ТИ - ТЕПЕР - ТУТ, актуальної для усього масиву ПК.

До вимог перекладу з погляду ситуативної моделі належить необхідність зберегти автентичність дейктичних властивостей в іншомовному дискурсі. Інакше кажучи, правилом ситуативної моделі перекладу є відповідність (адекватність) дейксису мови оригіналу дейксису мови перекладу. чеський дейктичний гендерний переклад

Аналіз форм вираження дейксису і способів їх збереження в перекладі варто розпочати з персональних, рольових ознак комунікантів.

1. Персональний дейксис ХТО - КОМУ.

Персональний (рольовий) дейксис вважається одним з головних [2, с. 28], точкою відліку якого є мовець, що спрямовує мовленнєвий акт на адресата. Разом з тим він дозволяє слугувати основою розрізнення суб'єктивного (центр координації збігається з мовцем) і об'єктивного (центр координації не збігається з мовцем) дейксисів [10, с. 7]. Якщо вихідною точкою є мовець, говорять про Я-орієнтовані ПК, якщо ж адресат - ТИ-орієнтовані і; як відомо, ця точка може бути формально і не вираженою. Так, в актах згоди до першого угруповання належать висловлювання на зразок:

Я погоджуюся, Я (Ми) не проти, до другого: Маєш (-те) рацію; Як (наче) в око вліпив (-ли), до третього: Що правда, то правда; Що правда, то не гріх; Що й казати; Ще б пак!; Ще б як!; Чому б ні; Чом би й ні; Чом ні. І таке ранжування центрів координації варто зберегти в мові перекладу.

Чималу роль у потрактуванні функцій ПК відіграє синтаксична позиція персональних дейктиків, пор.: Я раджу вам зробити це. - Зробити це раджу вам я; Я дякую вам за це. - За це дякую вам я. Як відомо, у комунікативній структурі речення тема, або відома частина інформації, займає початкову позицію, а рема, що включає нову інформацію, - кінцеву. Задана в оригіналі темо-рематична комунікативна структура повинна неодмінно враховуватися і в перекладі, оскільки перенесення акценту з одного елемента на інший може позначитися на комунікативній функції, зокрема перекодуванні наведених вище ПК у висловлювання констатації факту.

Говорячи про персональний дейксис, вживають ще й синонім - рольовий дейксис, що в широкому розумінні передбачає не тільки формальну вказівку на Я і ТИ, а й урахування характеристик з погляду соціальних ролей, комунікативних позицій, наприклад ієрархічних ознак «вищий» - «нижчий». Так, для системи координат, де мовець ХТО (вищий за статусом), а адресат КОМУ (нижчий за статусом), релевантними є спонукальні акти з дієсловами наказувати, вимагати; для координат ХТО (нижчий за статусом) - КОМУ (вищий за статусом) - просити, благати, вмовляти, що на практиці реалізується в таких актах, як: Я наказую вам, щоб ... - Prikazuji vam, abyste to..., де в чеському перекладі можливий синонім - zadam; Я прошу вас, щоб ... - Zadam vas, abyste to ..., де неможливий синонім - prikazuji.

Наказ у формі прохання - непоодиноке явище для сучасного дискурсу. Значну роль тут відіграє спорідненість значень наказу і прохання: від адресата хочуть, щоб той щось зробив, однак ступінь примусу і можливість вибору реакції, зокрема припустимість відмови, у них різні. Реакція на прохання може бути і позитивною, і негативною: прохання надає право на «відступ», спротив, перемовини, суперечки, торги. Відмова у проханні не бажана, але можлива.

Наказ же не передбачає такої свободи, невиконання наказу здебільшого призводить до застосування санкцій, конфлікту. В умовах демократизації дискурсу експлікація індикатора наказу - перформативного дієслова наказую небажана, тому, наприклад, висловлена під час паспортного контролю прикордонником фраза Bud'te tak laskav a predlozte mi svu.j pas має бути перекладена саме як Будь ласка, пред 'явіть (дайте) свій паспорт, а Prosim, predlozte mi svu.j pas як Прошу, пред'явіть свій паспорт. Параметри ситуації, у межах якої перебувають комуніканти - прикордонник і той, хто перетинає кордон - сприяють тому, щоб ввічливе прохання Bud'te tak laskav сприймалося як знак наказу подати документ; альтернативи тут немає.

Останнім часом звертають увагу на тендерну маркованість мовлення, релевантну і при вживанні деяких ПК. Наприклад, у ситуації відпущення гріхів (Odpoustim tve hrichy - Відпускаю твої гріхи) в католицькій і православній релігійній традиції цією функцією наділені чоловіки, на відміну від протестантської; суто чоловіче вітання жінці (ис^ё) Ruce libam повинне бути перекладеним суто чоловічим відповідником на зразок Моє шанування, Мої поклони, щоправда, у наведених українських еквівалентах позиція адресата немаркована гендером, оскільки адресатом може виступати і жінка, і чоловік. З гендерного боку найближчим до чеського є Цілую ручки, але воно змінює стилістику вітання через регіональний характер і патину старовини. Відповідність гендерної маркованості в емоційному реактивному акті на неввічливе прощання Jen si jdi, nikdo tё nedrzi! може бути представлена в таких українських варіантах: Та йди ти, ніхто тебе не тримає! і З Богом Парасю! Останнє, хоч і формально включає звертання до жіночої статі Парасю (так колись говорили, коли дівчину брали заміж) і начебто сприймається як жіноче, функціонально втратило гендерну маркованість і може вживатися і до осіб чоловічої статі, але як фамільярне на зразок російського Скатертью дорога (-жка).

2. Дейктичний показник ДЕ.

Специфіка просторового дейксису ПК полягає в тому, що він указує на місце реалізації стереотипної вербальної дії, яку узагальнено можна подати як ТУТ на відміну від інших висловлювань, де релевантною може бути і локалізація ТАМ. Водночас дейктичний показник ТУТ стосовно ПК має складнішу природу, зумовлену соціальною детермінованістю цих одиниць, прив'язаністю до ситуації, певною точкою відліку, конвенційністю і синтагматично-парадигматичними відношеннями. Серед масиву ПК є одиниці, нестрого прив'язані до місця вживання, але є й такі, що вимагають тільки певного контексту. Взявши до уваги фатичне питання Jak se mas / mate? - контактний стимул, який здебільшого виступає в поєднанні з вітанням, варіантними еквівалентами якого є: Як справи?, Як життя?, Що нового? (діал. Як ся маєш?). Мета його - не отримати інформацію, а сформувати конотативне тло як абсолютну цінність. На нього не прийнято давати розлогу відповідь. Той, хто сприймає такий акт як інформаційний, імовірно, не знає його конвенційної природи. Т.Й. Винокур якось жартома відзначила, що немає нуднішої людини, яка на запитання Як справи? дає детальну відповідь.

З іншого боку, неможна заперечувати факт, що в реальному мовленні оказіональна ініціатива знаходить підтримку і поширюється в узусі, сприяючи розвитку полісемії смислів, функцій. Так, у Чехії за англосаксонським зразком при зустрічі людей часто звучить тепер Jak se mas / mate?, і ця модель набуває поширення, що вплинуло на розвиток функціонального потенціалу виразу, зокрема як індикатора привітання. Оскільки в українській традиції вона, хоч і трапляється, є оказіональною, то й перекладати її краще як у поєднанні з вітанням, аби не втратити інтенцію інтимізації стосунків.

Культурна специфіка позначається й на формах мовленнєвої поведінки. Зіставляючи культурні норми американців і чехів, письменник Й. Несвадба не без гумору відзначав: «Kdyz nekoho oslovite: «Jak se mate?», ашегїсап neodpovi: «Dekuji, a jak se mate vy?», nybrz: «Dekuji, mam se bajecne, a jak se mate vy?» Чехи ж, як тонко підмітив в одному із своїх нарисів

К. Чапек, відповідаючи на питання «Jak se mate?», переважно скаржаться на життя, але роблять це бадьорим тоном, наче похваляються труднощами, без яких живуть лише нероби. У серйозної людини в голові турботи - і це нормальна річ. У поведінковому плані українці теж полюбляють скаржитися, навіть якщо їх справи не зовсім кепські. Можливо, спрацьовує традиційне невдоволення життям, невміння цінувати день насущний, а то й острах не наврочити, не сполохати удачу. Щоправда, тут потрібно зважати на регіональну специфіку, наприклад в Одесі, і взагалі на Одещині, у відповідь на схожі питання люблять похвалятися. Можливо, через пресловутий одеський оптимізм і життєлюбство.

Вираз Jak se mas / mate? використовують і лікарі як інформаційне запитання, але під прикриттям фатичного, контактов становлювального, тим самим пом'якшуючи не зовсім просту для пацієнта ситуацію. Р. Френкель, досліджуючи діалоги лікаря і пацієнта, дійшов висновку, що запитання лікаря Jak se (dnes) mate? (Як справи?) на початку розмови деінде призводить до комунікативної невдачі чи дезорієнтації адресата, оскільки може сприйматися як елемент фатики (у такому разі пацієнт може відповісти: Dobfe, a co vy, pane doktore? (Добре. А як ви лікаре?), а не як професійне інформаційне запитання про стан здоров'я пацієнта. Така двозначність смислу викликана наміром лікаря применшити формальність стосунків за рахунок вживання повсякденних зворотів. Щоб уникнути інтерференції і нейтралізувати непорозуміння, лікар може поставити більш конкретне питання: Mate mjake potize?, Co pro vas dnes mohu ШёШ? [13, с. 94-95]. Відповідно, в перекладі можна компенсувати недостатньо інформаційний зміст фатичного запитання Як справи? додатковими Чи є проблеми?, Що я можу для вас зробити?

3. Часовий дейксис - КОЛИ.

Часовий дейксис описують за допомогою трьох понять: часу певного мовленнєвого акту, часу події і точки відліку в часі. Указівка на час зазвичай виражається за допомогою займенникових прислівників (колись, тепер, потім), дієслівної категорії часу, лексичними засобами, при цьому кожна мова характеризується своїм підходом до темпорального членування дійсності. Специфіка часового дейксису ПК в обох мовах, маркованих перформативністю, полягає у виключній прив'язаності до показника теперішнього часу (ТЕПЕР), проте у формальному вираженні спостерігається певна свобода. Ставлення до часу позначається на слововживанні, наприклад, шанування часу німцями залишило такий рефлекс в багатьох мовах, як німецька точність. При першому знайомстві з чеською мовою очевидне традиційне членування доби на такі часові відрізки, як rano (jitro) - ранок, den - день, vecer - вечір, noc - ніч. При глибшому пізнанні приходить розуміння того, що ці відрізки є базовими і своєю універсальністю дещо спрощують мовну картину бачення часу: вона багатша, має свої нюанси. У чеській мовленнєвій традиції можна натрапити на вітання Dobre dopoledne!, Dobre poledne!, Dobre оdpoledne\, яким відповідає український еквівалент Добрий день!, хоча такі лексичні засоби, як полудень, до полудня, після полудня є звичними для українського слововжитку, але у вітаннях не залишили рефлекси. У науці це значення називають явищем недиференційованісті значення слова в одній мові порівняно з іншою. Те саме стосується виразів Preji hezky podvecer, Preji hezky vecer, які українською передаються еквівалентом Бажаю гарного / приємного вечора! Водночас українська мова має вітання Добридосвіток!, яке, щоправда, виходить з активного вжитку і не має точного еквівалента в чеській мові, крім Dobre rano!, хоча, знову ж таки, у системі чеської є слова usvit (світанок), za svitani (на світанку).

Виразну специфіку ставлення до часу мають і формули, які вживають при зустрічі знайомих людей, що тривалий час не бачилися. Якщо чехи кажуть To uz je let, co jsem vas nev^dёl!, то адекватним її перекладом буде Як давно ми не бачилися!, у російському варіанті Сколько лет сколько зим! При більшій емоційній напрузі можна вжити альтернанти Сто / Тисячу років тебе не бачив!, що відповідає аналогічним російським виразам. Н. Формановська і П. Тучни, автори посібника про російсько-чеський етикет, зауважували, що росіяни схильні перебільшувати часову віддаленість [12, с. 97], натомість чехи трохи стриманіші, точніші. Мовна свідомість народів фіксує і власне ставлення до часу, й уявлення про нього в інших етносів, часто негативно марковане, пор.: za uhersky rok (у чехів), za ruski rok (у поляків).

4. Дейксис категорії ввічливості.

Дейктичні складники ситуативної моделі перекладу ХТО - КОМУ - ДЕ - КОЛИ є базовими і традиційними. У межах комунікативно-прагматичного напряму ці складники, крім персональності, темпоральності і локальності, вимагають ширшого тлумачення, пов'язаного із соціальною та дискурсивною природою ПК, їхньою конвенційністю. Більшість конвенційних ПК, уплітаючись у структуру дискурсу, є ще й «вказівкою» ситуативного тла, пов'язаного із ввічливістю. Такі кліше називають етикетними. Зберегти ввічливість, нехай і формальну, - обов'язок перекладача, особливо коли вона маркована різноманітними обставинами, пор., наприклад нейтральне прощання і офіційне: Na shledanou! - До побачення!, Dovolte nam se s vami rozloucit - Дозвольте нам з Вами попрощатися.

Культура сприйняття ввічливості у кожного народу своя. Так, на думку вчених, етикетні кліше в англійській культурі є стереотипним вербальним засобом встановлення горизонтальної дистанції між комунікантами. У російськомовній культурі - швидше вертикальної [8, с. 103-106]. Можна припустити, що в українців, які культурно і просторово знаходяться між германським й російським етносом, трапляється зазвичай і перше, і друге. Звичайно, спосіб вияву / невияву ввічливості залежить від вихованості. Вихована людина ніколи не буде сприймати ввічливість як вияв слабкості, як привід для іронії, глузування.

Увічливість часто використають письменники як художній прийом у зображенні своїх героїв. Ярослав Гашек у романі «Пригоди бравого вояка Швейка» зробив це особливо майстерно, зображаючи словесний портрет Швейка, наприклад через самооцінку: Ja jsem uplne skromnej a vdecnej za vsechno, co pro mne udelate. - Я дуже скромна людина і буду вдячний за все, що ви для мене зробите. Особливість такої вербальної поведінки героя в тому, що йдеться про надмірність індикаторів ввічливості, зумовленою авторською інтенцією показати не виховану людину, а застосувати унікальний прийом: під прикриттям ввічливості вдатися до глузування простої маленької людини щодо влади, сильних світу цього. Швейк поводить себе так, начебто знаходиться не в осередку брутальності, в епіцентрі подій Першої світової війни, а у вишуканому товаристві. Його вітання і прощання чемні: Ma poklona, vasnosti, Dodry vecer pieju, panove, vsem vespolek, Dobrou noc, vasnosti; звертання - зразкові: vasnosti pane rado, pane doktore / obrarct / feldkurate, nadporuciku, milostpani, cteny pane, а вибачення і подяки вишукані: Dekuji vam, panove, Ja vam, veite mne, pane komisaii, nikdy nezapomenu na vasi dobrotu, Poslusne hlasim, pane obrarct, ze me to strasne mrzi, Pardon.

Цікаво, що йдеться тут не про побутове лицемірство, характерне, скажімо, мольєрівському Тартюфу чи гоголівському Манілову, а саме про глузування. Швейк - не підлабузник і лицемір: надмірною ввічливістю він дискредитує армійські порядки, у тому числі і мілітаристські кліше: At' zije, panove, cisai Frantisek Josef I!, Tuhle vojnu vyhrajem. Швейк, як прапорами, розмахує й іншими типовими для армії лозунгами «тримай рота на замку і служи», «порядок є порядок», «наказ є наказ». Серед усіх дейктиків ввічливості, точніше псевдовічливості, слід виділити вираз рoslusne hlasim, який вживається героєм особливо часто. Poslusne hlasim - це калька німецького кліше (melde gehorsam), (букв. `з послухом доповідаю') з конотацією чиновшановування, характерного для австро-угорського мілітаристського дискурсу, глибинна суть якого зводилася до самоприниження.

На жаль, українські варіантні еквіваленти «насмілюсь доповісти» і «дозвольте доповісти», найоптимальніше дібрані перекладачем роману С. Масляком, не дозволяють передати той ступінь приниження і послуху, притаманний формулам чеської і німецької мов, оскільки включають сему `прийняття на себе відповідальності', що «не передбачено» виразом рoslusne hlasim, а відтак і в доведеній до абсурду австро-угорській мілітаристській субординації. Швейк, звісно, тим «послухом» зловживав. У тексті трапляються діалоги, де кліше вживається в усіх репліках героя, що анітрохи не позначається на художній якості тексту. Варто зазначити, що перекладач іноді пропускає рoslusnё hlasim, чим, на наш погляд, дещо деформує замисел письменника, оскільки той виявив надзвичайну чутливість до добору мовного матеріалу. Мабуть, жодне інше висловлювання не змогло б так виразно, одним штрихом, представити зайняту «маленькою» людиною позицію протистояння чужій народові владі. Слід відзначити, що послух (по-німецьки Gehorsam), який, на думку А. Вежбицької, становить специфіку німецьких культурних норм, у повоєнні роки поступово почав втрачати свою актуальність в Німеччині, тоді як австрійці і надалі виявляють схильність до збереження авторитарності [4, с. 687688]).

Говорячи про способи вираження ввічливості, їх ранжування, варто звернутися до актів запрошення (пропозиції) здійснити певну дію, наприклад випити каву, присісти, увійти в приміщення тощо. Гіпотетичність ситуації запрошення чи пропозиції та інтенсифікації ввічливості підкреслюється в обох мовах різними засобами, насамперед граматичними: а) умовним способом дієслова, б) умовним підрядним реченням, в) запереченням, г) питальною формою речення. Здебільшого ці засоби виступаючи в поєднанні, посилюють насичення ситуації ввічливістю, пор.: Chcete kavu? - ЫееЫё1 byste kavу?; Хочете каву? - Чи не хотіли б ви кави? Як видно, у поданих варіантних формах пропозиції кожен другий варіант представляє одночасне поєднання умовного способу, заперечення і питальної форми. Причому ТИ-орієнтовані запрошення дозволяють об'єктивувати вираз, акцентувати позицію адресата, з повагою поставитися до його рішення, навіть коли пропозиція буде відкинута.

Способами пом'якшення волюнтативного впливу на адресата, є епістемічні вирази snad, mozna, asi, patrm: Snad byste шё1 zajem dnesni vecer stravit s nami?, демінутиви: (Nechces kaficko?, Salecek horkeho caje?, Smёl bych vas kousicek doprovodit? (Jerabek), слова зі значенням «мала кількість»: Jestё krapet (трохи) caje, doktore? (Neff), Nechtёl byste se mceho / trochu napit?, Nechcete si na chvili sednout?, натомість слова шбиё, presm цей вплив посилюють: Prijd'te zitra, urcitё!, Prijd'te zitra presm v pёt.

Варто зазначити, що об'єктивація запрошення через ТИ-орієнтовані запрошення не позбавлена суб'єктивного ставлення до адресата, увиразненого носіями модальних відтінків бажаності, наполегливості (здебільшого частками та прислівниками): Tak si sednete!, Klidm si sednete! Jen si sednete!, No / Nu(z) tak si sednete!, Tak si prece sednete!, Sednete si prosim / laskavё / bud'te tak hodna, Jen si pёknё sednete, Radёj si sednete, Tak si proboha sednete, Treba si sednete, Sednete si konecm, Sednete si prosim, nedejte se pobizet!, Bude mi potёsen^m, sednete-li si. Іноді модальні частки і вирази можуть поєднуватися і, особливо при коректурах і несинтаксичних паузах, слугувати ще й виявом невпевненості в доцільності пропозиції: Mister Engineer, my bysme teda jenom - jaksi si myslime, ze tu posledni kolejnici, co jsme s ni dosahli toho sedla, no teda... ten posledni hrebik do ni... ze byste mel zatlouct vy (Pluhar). Звісно, українська мова має багатий матеріал, а перелік його одиниць залишається відкритим, що дозволяє зробити модальність в перекладі адекватною.

Кожна з наведених вище пропозицій-запрошень характеризується своїм модальним відтінком. В інтерпретації повідомлення одержувачем мови може превалювати дещо інша модальність, у тому числі й не та, що виражається мовцем. Припускаємо, що у процесі перекладу може мати місце поєднання, як мінімум, трьох модальностей - оригіналу, перекладача і адресата.

Заперечення виконує функцію пом'якшення спонукання, але в пропозиції, і особливо в запрошенні, воно, з прагматичного погляду, нівелюючи тиск мовця на адресата, на український погляд, надає й присмаку меншого наполягання, що, скажімо, може сприйматися як не зовсім увічлива і вдала форма пропозиції. В організації української дискурсивної діяльності чималу роль відіграє акт припрошування - наполегливого запрошення, наприклад сідати до столу, частуватися.

Якщо звернути увагу на форму постановки запитань, то заперечна частка пом'якшує прямолінійну постановку питання, пор.: Nechces kaficko? - Chces kaficko?; Не хочеш кавки / кавусі? - Хочеш кавки / кавусі? В українській мові вилучення негації в запрошеннях доречно компенсувати часткою чи, яка надає виразу більшої ввічливості, пор.: Не хочеш кавки / кавусі? - Чи не хочеш кавки / кавусі? - Чи хочеш кавки / кавусі? У вказаних пропозиціях слід звернути увагу також на конкретизатора пропозиції, який має форму демінутива. Уживання демінутивів також є засобом інтимізації мовлення, скорочення дистанції між співрозмовниками, своєрідним вираженням ввічливості на побутовому рівні і, звісно, такі словоформи варто зберегти в перекладі. Чеська й українська мови наділені широкою палітрою словотвірних формантів з метою адекватної передачі смислів й досягнення стилістичного суголосся.

У такий спосіб ситуативна модель перекладу спонукає розглядати ПК як багатогранний дейксис, збереження якого є необхідною умовою роботи перекладача.

Підбиваючи підсумки в цілому, важливо при перекладі прагматичних кліше враховувати такі чинники: по перше, прив'язаність до певної ситуації і сприймати їх як особливий різновид дейксису, що увиразнює персональний, часовий, просторовий, соціальний, конвенційний складники; по-друге, комунікативну специфіку з орієнтацією на інтенції мовця й передбачуваний комунікативний ефект; по-третє, належність до системи мови й носіїв мовної картини світу. Перші два чинники становлять макростратегію перекладу, третій - мікростратегію, а разом забезпечують його адекватність.

Література

1. Алферов А.В. Интеракциональный дейксис как средство организации речевого взаимодействия (на материале французского языка) : автореф. дис. на соискание ученой степени докт. филол. наук : спец. 10.02.05 «Романские языки» / А.В. Алферов. - 2001. - 32 с.

2. Апресян Ю.Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира / Ю.Д. Апресян // Семиотика и информатика : сборник научых статей. - М., 1986. - Вып. 28. - С. 5-33.

3. Апресян Ю.Д. Избранные труды : в 2 т. / Ю.Д. Апресян. - М. : Языки русской культуры, 1995. - Т. 2 : Интегральное описание языка и системная лексикография. - 767 с.

4. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / Анна Вежбицкая ; [пер. с англ.]. - М. : Языки русской культуры, 1999. - I-XII. - 780 с.

5. Воскобойник Г.Д. Тождество и когнитивный диссонанс в переводческой теории и практике / Г.Д. Воскобойник // Вестник МГЛУ. - Серия : Лингвистика. - М. : МГЛУ, 2004. - Вып. 499. - 181 с.

6. Гвоздев В.В. Контекст и некоторые проблемы парадигматики клише / В.В. Гвоздев // Роль контекста в реализации семантических особенностей языковых единиц. - Курск, 1987. - С. 14-22.

7. Грязнова Ю.Б. Перформативные тексты в методологии науки : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук : спец. 09.00.08 «Философия» [Електронний ресурс] / Ю.Б. Грязнова. - М., 1998. - 16 с. - Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/proizvedenie-kinoiskusstva-kak- prostranstvo-mezhkultumogo-dialoga#ixzz3TuShml4J.

8. Карнюшина В.В. Коммуникативно-прагматическое направление в изучении дейктических характеристик английских клишированных словосочетаний / В.В. Карнюшина // Дискурс и коммуникация : лингвокультурологический и лингводидактический аспекты : сборник научных статей. - Сургут : Сургутский гос. ун-т ХМАО-Югры, 2009. - С. 103106.

9. Мински М. Фреймы для представления знаний / Марвин Мински ; [пер. с англ. О.Н. Гринбаума]. - М. : Энергия, 1979. - 151 с.

10. Стернин И.А. К проблеме дейктических функций слова : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. филол. наук : 10.02.01 «Русский язык» / И.А. Стернин. - М., 1973. - 18 с.

11. Турик Л. Перформативні лексеми сучасної української мови / Л. Турик // Вісник Львівського уныверситету. - Серія філол., 2004. - Вип. 34. - Ч.ІІ. - С. 319-325.

12. Формановская Н. Русский речевой этикет в зеркале чешского / Н. Формановская, П. Тучны. - М. : Русский язык, 1986. - 240 с.

13. Hoffmannova J. Jak vedeme dialog s institucemi / J. Hoflmannova, O. Mullerova. - Praha : Academia, 2000. - 188 s.

14. Slovnik spisovneho jazyka ceskeho [Електронний ресурс] / Za vedeni B. Havranka (hlavniho redaktora), J. Belice, M. Helcla a A. Jedlicky. - Режим доступу : http://ssjc.ujc.cas.cz/

Размещено на Allbest.ru