Звуковий код у текстах українських замовлянь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звуковий код у текстах українських замовлянь (на матеріалі міфопоетичного ономастикону)

Постановка проблеми. Однією з важливих проблем сучас ної лінгвістики є вивчення особливостей і принципів міфоло гічного назовництва. Дослідники головним чином звертають увагу на семантичні аспекти реконструкції складників міфо- поетичного ономастикону, переважно евфемістичних за харак тером. Не менш важливим є вивчення звукового коду міфоло гічних номінацій у синхронічному й діахронічному аспектах. звуковий замовляння міфологічний

Дослідженням фонетичних або акустичних особливостей замовлянь, реалізованих на текстовому або ритуальному рівнях, займалися як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, серед яких М. Зав'ялова [1], І. Жилінська [2], Т. Гречковська та Л. Українець [3], Т. Лукінова [4] й ін. Малодослідженим, проте, залишається звуковий код власних назв, уживаних у текстах українських за мовлянь, що зумовлює актуальність обраної теми.

Мета статті полягає в розкритті функціональних і генетич них особливостей власних назв, що є одним із найвиразніших засобів реалізації звукового коду в текстах українських замов лянь. Під звуковим кодом розуміємо фонетичне оформлення номінацій, у якому міститься важлива для міфологічної свідо мості інформація, зумовлена стратегією і тактикою контактів людини з представниками потойбічного світу. Звуковий код ґрунтується на диференційних ознаках міфологічного мислен ня, тому зрозуміти механізми його дії можна лише крізь приз му архаїчної свідомості. Окрім того, звуковий код є носієм ін формації, яка для свідомості сучасної людини є прихованою, оскільки первісний зв'язок між звуком і значенням, звучанням і його обереговою функцією на сьогодні втрачено, а замовляння є тим жанром, який дає змогу встановити цей зв'язок внаслідок своєї подвійної природи (магічної за сутністю і поетичної в ме тодологічному відношенні [5, с. 13]).

Виклад основного матеріалу дослідження. У замовлян нях «захистити людину мало не лише ретельно дібране слово, а й звуки, уживання яких ініціювало приховані можливості підсвідомої дії на слухача та створювало певні образи, які на бували містичної сили, тобто виходили за межі земного знан ня» [3, с. 79]. Різноманітні акустичні прийоми (тобто звукові коди), використані в замовних текстах, спрямовані на надан ня магічному слову ще більшої сакральності, підсилення його дієвості. Звуковий код у міфологічних текстах реалізується за допомогою низки мовних засобів, зокрема різного роду повто рів (алітерацій, асонансів, парономазії), абракадабри тощо. Ма гічна функція звука в текстах є універсальною й виражається на двох рівнях - діахронічному та синхронічному. Виявлення звукового коду в діахронічному зрізі передбачає встановлен ня зв'язку звукової оболонки слова з його етимологією, тобто внутрішньою формою. Особливістю таких випадків є те, що із сучасного погляду вони є незрозумілимий з'ясувати їхню зна чущість можна лише на тлі широкого культурно-історичного контексту. Звуковий код у замовляннях, однак, може виявляти ся й синхронічно, і в такому разі певні фонетичні закономірнос ті утворення номінацій чи побудови текстів можна побачити й відчути на сучасному етапі. Визначальними при цьому будуть фоностилістичні засоби організації замовних текстів, тобто різ ного роду звукові повтори, уживані з метою увиразнення тек сту, а також посилення його сугестивного впливу. Розгляньмо кожен із цих аспектів.

Одним із продуктивних засобів звукового коду в замовлян нях є евфемістичні номінації, в основу яких покладені особли вості звукової поведінки небезпечних істот. Універсальним для багатьох слов'янських та неслов'янських традицій є утворення назв табуйованих істот за допомогою шиплячих і свистячих звуків, що зумовлено специфікою евфемістичного оберегово- го називання в архаїчній моделі світу. Порівняймо, наприклад, білоруські Сакадын, Сакатун, Сас, Сахон, Шавела-Шавела, Шыпуха, Шаха-Ваха - назви на позначення змії, шат (чорт), шэндя (лихоманка), шихля (лихоманка), шышыга (міфічна істота), шчьілікун (чорт), шзшкі (вольныя нячьісцікі); росій ські Сохва, Сахон - номени на позначення змії, шиш, шишик, шишко, шишок, шешка, - назви на позначення нечистого духу, біса, чорта, шишига, шошычиха, шишитиха, шишимора - наз ви жіночого демонічного персонажа; давньоіндійські Шеша (змій), Шушна (демон засухи). У текстах українських замов лянь ця особливість виражається в номінаціях на позначен ня змії (Шамра, Шарма, Шевелуха, Шевельда, Шевела, цар Савул, цар Сай, цар Сакатін, цариця Саварова, сивилуха) та лихоманки (Шашая). В основі таких назв лежить зв'язок між етимологією слова і звуком. Так, наприклад, онім цар Сакатін, очевидно, походить від дієслова сокотати, що означає «крича ти, кудахкати (про курей); базікати, тріщати» [6, с. 165]. Ети мологічно це слово є звуконаслідувальним утворенням, тобто виникло на основі звуків, які видає курка/півень [7, с. 345-346]. При цьому варто враховувати глибинний міфологічний зв'я зок між півнем і змією, яка може вилуплюватися з півнячого яйця [8, с. 31]. Окрім того, згідно з міфологічними уявленнями багатьох культурних традицій, образ півня тісно пов'язаний із образом сонця [9, с. 309], а сонце є супротивником змія як представника хтонічного, підземного світу. Отже, онім цар Сакатін є звуконаслідувальною евфемістичною назвою змії, в основу якої покладено особливість звукової поведінки істоти, а міфологічна рецепція образу півня дає змогу говорити про обе- регову значущість власної назви цар Сакатін на позначення змії/змія. З іншого боку, не можна оминути увагою існування дієслова сокотити, що означає «берегти, стерегти» [6, с. 165] і, можливо, теж має мотивувальне значення для аналізованої назви. Наголосімо, що подвійна мотивації онімів, уживаних у замовляннях, є поширеним явищем, адже логіка міфологічної свідомості тяжіє до використання максимального прагматично го ефекту від імені.

Потрібно зауважити, що модель називання змії за допомо гою лексем зі «звуконаслідувальною» семантикою/походжен- ням засвідчують й інші культурні традиції. Порівняймо, на приклад, литовське замовляння від змії: “Ciuzu, ciuzute, slamu, slamute: kam pasmaugei mano dukterj." / «Шелесте-шелесту- ха, шурха-шурхотуха, нащо задушила мою дочку.», де назви змії утворені від звуконаслідувальних дієслів, зокрема ciuzinti, ciuzeti «шурхотіти, шелестіти», ciulbeti «щебетати, цвірінчати», slameti «шурхотіти, шелестіти» [1, с. 81, 92]. Це дає підстави говорити про те, що українська культурна традиція органічно вписується в індоєвропейську, свідченням чого є спільні меха нізми міфологічного назовництва.

Власні назви на позначення представників потойбічного світу, що містять свистячі або шиплячі звуки, є, з одного боку, звуконаслідувальними евфемізмами, а з другого - обереговими, відлякувальними, адже шипіння й свистіння створює виразний акустичний ефект та імітує звукову поведінку змії, яка, як ві домо, шипить-сичить з метою заробігання атаці супротивника. Так зване «шипіння/сичання» з апотропеїчною метою часто стає засобом вираження звукового коду, що засвідчують тек сти з наскрізним повтором свистячих або шиплячих звуків. Як зазначають Л. Українець і Т Гречковська, «саме акустичний компонент, схожий на шипіння, здатний породжувати у свідо мості мовців різні асоціації, що й вирізняє [ж], [ч], [ш], [дж] із-поміж інших приголосних» [3, с. 80]. На думку науковців, цей характерний шум репрезентує магічну функцію голосу в замовляннях: «Бешихо-бешихниця! Шпарихо-шпарихниця! Болюча, колюча, огняна, пекуча, ти тут не розпоряджайся, ізвідусіль забирайся» [10, с. 40] або «На Есіанский гори совы- няче гниздо, а въ тимъ гнизди царыця-совыця, выймай свои слугы, выймай свои зубы, сири й били, смугасти, полосасти.» [11, с. 37]. Відзначимо також, що тавтологічні номінації на зразок бешихо-бешишище, пристріте-пристрітище, уроки-у рочища, Юро-юрочище, Обіходе-Обіходище тощо теж засвід чують використання звукового коду, адже з-поміж інших ау- гментативних суфіксів (-уг-, -уган-, -ил- тощо) для їх утворення обрано саме суфікс -ищ- із шиплячим компонентом.

Отже, використання в текстах замовлянь звукового комп лексу зі свистячими й шиплячими приголосними є невипад- ковим і демонструє визначальні риси архаїчної свідомості, що полягають у досягненні оберегового ефекту за принципом «подібне лікується подібним» (за рахунок не лише семантичної структури, а й звукової оболонки номінації й тексту).

У синхронічному зрізі звуковий код виявляється за допо могою різного роду повторів, які на лексико-фразеологічному рівні представлені окремими номінаціями (гадина Ладина, Осоха-Солоха), а на текстовому - синтаксичними конструкці ями, до складу яких уходять власні назви (наприклад: «Ішов святий Єгор із Осіянських гор...» [12, с. 155]). Серед усіх різ новидів звукових прийомів найпродуктивнішою для текстів українських замовлянь є паронімічна атракція, або паронома- зія, тобто повторення подібних або ідентичних складів у двох або більше словах одного речення з метою їх звукового упо дібнення [13, с. 120]. У замовних текстах паронімічна атракція як різновид мовної гри виконує різні функції. Продуктивним є зближення слів задля евфонічного ефекту, що є важливим на- віювальним чинником у магічних текстах. Зауважмо, що в ба гатьох випадках прагнення до милозвучності впливає на вибір імені в певному замовлянні. Прикладом цього може бути номен вітре-брате Кондрате, ужитий у любовному замовлянні: «До брий день, вітре-брате Кондрате. Не вій, вітре, по долинах, а вій, вітре, по (ім'я) слідах» [10, с. 68]. Внутрішня форма імені Кіндрат, яке походить із латинського quadratus «чотирикутний, квадратний» [14, с. 68], не несе смислового навантаження, на впаки, ім'я вибирається оказіонально й зумовлене звуковою подібністю до апелятивів вітре-брате. Підтвердженням цьо го може бути використання номінації Кіндрат у лікувальних текстах різної тематики, наприклад, у замовляннях від червів («Ишли три брати, усі три Кондрати и несли (називають ту часть тпла, гдп развелись черви) сь червями. Було червей восемь - стало семь...» [11, с. 288]) або від переляку («Було два брати й обидва Кіндрати. Один Христову молитву читає, а другий - переляк вимовляє та на бистру воду і на буйний ліс од- силає...» [10, с. 22]). В обох випадках ім'я Кіндрат уживається, на нашу думку, передусім із евфонічною метою.

Загалом співзвучність нерідко є одним із чинників добору імені в тексті. Звернімо увагу на номенМаргарита на позначен ня простоволосої жінки, ужитий у замовлянні від лихоманки: «Під дубом Маврійським / Стояли святії архангели... /...І ба чили вони, як виходило з моря / Сім простоволосих жінок./... «Наші імена єсть : Первая - Непа, хторая - Лета, / Третяя - Лелія, четвертая -Желтія, /П'ятая - Оленеса, шостая - Го- рита, / Сьомая - Маргарита; /Всі ми огненнії.» [15, с. 65]. В основу принципу подання імен, безумовно, покладено риму, при цьому більшість онімів є семантично й символічно значу щими. Так, номени Желтія, Горита є прозорими за значенням і вказують на симптоми хвороби. Назва Оленеса, на нашу думку, є варіантом імені Олена, що є міфологічно маркованим, адже вживається на позначення різних істот і явищ, об'єднаних, про те, спільною належністю до підземного, хтонічного світу або водного простору (пор. в замовляннях - цариця Олена (змія), Олена /Єлена (вода), Оліян (берег), у казках - зміючка Олен- ка та ін.). До цього ряду долучається й лихоманка Оленеса як представник потойбічного світу. Символічно містким є номен Лелія, співвідносний із назвою квітки лілея, образ якої в мі фології є амбівалентним. З одного боку, лілея, особливо біла, асоціюється з чистотою, невинністю, а з іншого - зі смертю й підземним світом [9, с. 591]. Обидва мотиви мають, як нам ви дається, мотивувальне значення для оніма Лелія на позначення лихоманки, виражаючи водночас і позитивну, і негативну се мантику. Власна назва Лета, на нашу думку, теж може мати кілька мотивацій. Першу визначаємо за етимологією лексеми, яка походить від сербохорватського лета й означає метушли ву жінку, яка снить [16, с. 264]. Згідно з другою мотивацією, назва лихоманки Лета походить від імені давньогрецької бо гині забуття - Лети. І перше, і друге значення є значущим для прагматики замовляння. Затемнення внутрішньої форми харак терне для оніма Непа, адже такої лексеми немає в більшості доступних нам словників слов'янських мов. Єдиним винятком є дієслово непаить зі значенням «не щастить», зафіксоване в «Дополненіи къ опыту областнаго великорусскаго словаря» [17, с. 142]. Це свідчить про те, що, очевидно, слово було запо зичене й, можливо, трансформоване. І дійсно, у давньогрецькій мові існує низка слів із подібним звуковим комплексом, об'єд наних спільними значеннями «внизу», «підземний», зокрема уєр^є(у) «внизу, знизу», уєртєрюд «той, що знаходиться внизу, підземний», уєртєрої «мешканці підземного царства, мерці» [19, с. 1129]. Ці значення якнайтісніше пов'язані з образом лихоманки, яка в народному уявленні є представником потой- біччя. Зрештою, прагматика останнього номена Маргарита, на нашу думку, не стосується його семантики та внутрішньої фор ми, оскільки жіноче ім'я Маргарита походить із латинського та^агіїа й означає «перлина» [14, с. 157]. Значущою натомість є звукова оболонка власної назви, яка римується з попередньою лексемою Горита. Усе це демонструє можливість оказіональ ного добору власного імені, насамперед задля милозвучності.

У багатьох випадках прагматичні інтенції вживання пароні- мічних номінацій не вичерпуються лише евфонічним ефектом і часто пов'язані із символічною значущістю певних звуків. Так, повторення на початку слів звукосполучення [хр] в замовлянні на охорону сну має оберегову мету, адже актуалізує асоціативне поле номенів Ісус Христос, хрест, охрана, охороняти, сохрани- ти, хранитель тощо, наприклад: «Спать ложиться, Христом храниться. Христос-хранитель, храни мою душу, храни моє тіло від світання до смеркання...» [10, с. 71]. Слушність цієї думки засвідчує продуктивність повторення звукосполучень [хр], [кр] у текстах оберегових замовлянь, наприклад: «Спать ложуся, крестом крєщуся, крєстом крещуся, крестом укри ваюсь, крестом ангела прізиваю, крестом дьявола прогоняю. Ангєл мой, хранітєль мой, храні мєня до полночі, Матєрь Бо жая - до свєту, а Ісус Христос - до конца вєку» [10, с. 106] або «Господи, помилуй, укрепи тєло й дух (ім'я) дитя, укрой пла щаницею своєю, крилами ангела загороді, і охрані от всякой напасті...» [10, с. 107].

Парономазія з метою подвоєння є одним із найпродуктив ніших засобів створення аналітичних власних назв на позна чення табуйованих міфологічних істот, сакральних об'єктів, природних явищ, наприклад: водичка Йорданичка, Ганна Осіянна, гадина Ладина, дуб Якуб, цариця Яриця, цариця Ли- стриця, цариця Риця, цариця Веретениця, цариця Елениця, святий Центій-Віцентій, Хоха-Яроха, Осоха-Солоха, стри- каїл Михаїл, Михайло Рихайло,Михайло Придибайло та ін. Та кий звуковий збіг є невипадковим, у його основі лежить, окрім створення евфонічності назви, прагнення до повтору-подвоєн- ня, а отже, посилення й сакральності імені, і сили самого тек сту. Така функція пов'язана з амбівалентністю семантики чис ла два, яке може бути або позитивним і позначає в такому разі збільшення сили помічника (наприклад, Михайло-Придибайло позначає святого Михаїла й того, хто швидко приходить на до помогу), або негативним і тоді вказує на роздвоєність істоти як аномальність і нецілісність, а отже, її належність до потойбіччя (наприклад, Хоха-Яроха (змія)).

Іноді принцип подвоєння імен (тобто утворення максималь но співзвучних онімів) використовується для позначення різних істот, наприклад: «... У тебе кінь Халамин, у мене син Саламин. Візьми коня Халамина, та посади Саламина... Щоб в цей час і минуту до мене прибув... Іван до дівчини Марії» [12, с. 43] або «На морі на Діяні, на острові на Кияні, там стояв дуб, а в дубі дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді цариці: одна Киліяна, друга Ілі- яна, а третя цариця Веретениця...» [12, с. 150]. Такий прийом нанизування, римування імен, на нашу думку, увиразнює рит мічну організацію текстів, що, згідно з логікою архаїчного мис лення, безпосередньо впливає на їхню магічну силу.

Важливість звукового коду як важливого чинника побудови замовлянь засвідчують тексти, у яких заради звукового ефекту знехтувано символікою та семантикою міфологічно маркова них явищ і, відповідно, їхніх назв. Так, традиційним для тек стів українських замовлянь є образ землі Тетяни, до якої звер тається суб'єкт за допомогою, наприклад: «Добрий день, вода Уляно, земля Тетяно, колодязь Іван. Вода йорданська, земля тетянська очищає луга і берега. Очисти новонародженого...» [10, с. 57]. Зрідка земля має назву Уляна, що зумовлено пере несенням назви води на позначення землі, оскільки дуже часто знахар звертається до обох стихій: «Добрий день, земля Уляна, а вода Тетяна. Тобі на глибінь, а моїй дитині на здоров'я...» [10, с. 57]. Прикметним є текст, у якому вжито назву земля Зіна: «Добрий день, тобі зємля Зіна / Шоб ти всякого зілля зароді- ла... / Поможи мені цього зілля нарваті... /1 тобі, Мать Свя та Земля, /Заплачу» [20, с. 331]. Визначальним при з'ясуванні прагматичних інтенцій номінації земля Зіна є контекст, який демонструє прийом повторення звука [з], що, на нашу думку, має посилювати асоціації зі словами земля, зелений, зілля тощо.

Зрештою, не можна оминути увагою такий поширений для багатьох культурних традицій вияв звукового коду, як абрака дабра, або заум. Як зазначає О. Левкієвська, заум - це різновид ритуального магічного мовлення, що становить набір беззміс товних, викривлених слів, зазвичай ритмічно організованих і заримованих, а часто - імітованих іншомовних слів [21, с. 279]. Прагматику абракадабри влучно визначила Н. Мечковська, на думку якої, «і у вимовляльно-звуковій своєрідності замовлянь, і в смисловій непрозорості, невиразності їх мови яскраво від билася «правопівкульна» природа фідеїстичного тексту: йому протипоказана пласка зрозумілість побутового мовлення; зате тут, як і в мистецтві слова, вироблялися засоби вербального навіювання та фасцинації» [22, с. 182]. Отже, такі не завжди зрозумілі набори звуків уважалися більш ефективним засо бом впливу. В українській замовній традиції цей прийом хоч і не дуже поширений, але зустрічається або в структурі дея ких текстів (наприклад, у замовлянні від змії: «Іісус Христос никасарандара, сарандара, моракдара, марандара, рок соте- ус, хазаульти і сетидир, ульти. Апостол Павел рахаз, Петр еситат, аспида угас, василиска дечен, Христос берти амінь, амінь, амінь» [23, с. 389]), або у вигляді окремих заклинальних формул (наприклад: «Лжарство на пропасницю. Напиши по греческу: Эты отезамата + / Стакоринъ фито + / Станти міотероно +...» [24, с. 277]). Окремим виявом зауму є, на нашу думку, і деякі оніми, походження й семантику яких на сьогод ні з'ясувати практично неможливо. Так, власні назви Месора, Омуга, Персанда на позначення лихоманки є, на нашу дум ку, зразками зауму: «Лихорадок считается 12-ть; оні дочери Ирода царя. Вот их імена: Зябуха, Гнитыця, Месора, Чорна, Тынна, Омуга, Персанда...» [25, с. 739]. Підставою для тако го висновку є те, що семантика й походження інших імен є прозорими та вказують на місце мешкання хвороби (Тинна), її симптоми (Зябуха, Гнітиця), ціннісну характеристику (Чорна у значення зла, потойбічна, негативна істота). Натомість оніми Месора, Омуга, Персанда в словниках різного типу не зафіксо вані. Вірогідним є припущення, що ці номени були запозичені з іншої мови, зокрема грецької, адже, на думку О. Черепанової, «у замовляннях, записаних у ХІХ столітті, зустрічається низка імен трясавиць, немотивованих з точки зору сучасної мови і, імовірно, узагалі неслов'янського походження... Частину цих імен можна розглядати як зіпсовані, перетворені в народному вживанні імена з грецьких замовлянь» [26, с. 53]. Але слов ник давньогрецької мови теж не фіксує таких лексем, є лише схожі, зокрема пєрою від лєрЗю «спустошувати, руйнувати, знищувати», Пєроєфоуг| «Персефона, володарка підземного царства» [19, с. 1309]; Мєоорі «месорі, єгипетський місяць, співвідносний із серпнем» [19, с. 1075]. Що стосується номена Омуга, то лексем із таким звукосполученням у словнику вза галі немає, натомість засвідчено слово а^оу^а «розривання, виривання» [18, с. 100]. Установити вірогіднісний зв'язок назв лихоманки з давньогрецькими словами досить важко, оскільки, очевидно, вони були спотворені. Проте такий принцип номіна ції узгоджується з логікою міфологічної свідомості, відповід но до якої незрозуміле, зокрема запозичені слова чужої мови, є більш ефективним засобом боротьби, ніж знайоме, «своє». Окрім того, аналізовані власні назви могли бути дійсними іме нами лихоманки в грецьких замовляннях, адже, як відомо, сю жет східнослов'янських замовлянь від лихоманки прийшов із грецької культурної традиції.

Висновки. Отже, можна зробити висновок про значущість звукової організації текстів замовлянь, що становить своєрід ний звуковий код, реалізований у тому числі за допомогою власних назв. Цей код може виявлятися в діахронічному зрізі, що відображено у зв'язку звука і значення, або в синхронічно му, що виявляється в уживанні різноманітних звукових пов торів. Функціональна специфіка фонетичних мовних засобів, уживаних у замовних текстах, зумовлена передусім вірою в ма гічну силу слова, а також прагматикою міфологічного мислен ня, для якого найголовнішим є використання максимального прагматичного ефекту від слова та імені.

Література

1. Завьялова М. Балтославянский заговорный текст : Лингвистический анализ и модель мира / М. Завьялова. - М. : Наука, 2006. - 563 с.

2. Жилинская И.А. Звуковой код в текстах русских и белорусских за говорив / И.А. Жилинская // Русский язык: система и функциониро вание : сб. материалов V Междунар. науч. конф., 11-12 окт. 2011 г., Минск / редкол. : И.С. Ровдо (отв. ред.) и др. - Минск : Изд. центр БГУ, 2011. - С. 112-115.

3. Українець Л. Шиплячі консонанти в українських народних замов ляннях : конотаційний аспект / Л. Українець, Т. Гречковська // Рідний край : наук., літ.-худож. альм. / гол. ред. М. Степаненко. - Полтава : Вид-во ПНПУ ім. В.Г Короленка, 2012. - Вип. 1 (26). - С. 79-84.

4. Лукінова Т.Б. Мовна архаїка слов'янських замовлянь / Т.Б. Лукінова // Мовознавство. - 1998. - № 2-3. - С. 47-61.

5. Топорова Т.В. Язык и стиль древнегерманских заговоров / Т.В. Топо рова. - М. : URSS, 1996. - 214 с.

6. Словарь української мови : у 4 т. / зібр. редакция журнала «Киевская старина» ; упоряд. Б.Д. Грінченко. - К. : Видавництво АН УРСР, 1959. - Т. 4 : Р - Я. - 1959. - 563 с.

7. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / уклад. РВ. Бол- дирєв та ін. - К. : Наукова думка, 2006. - Т. 5 : Р - Т. - 2006. - 704 с.

8. Славянские древности : [этнолингвистический словарь] : в 5 т. / под общ. ред. Н.И. Толстого. - М. : Международные отношения, 2009. - Т. 4. - 2009. - 656 с.

9. Мифы народов мира : [энциклопедия] : в 2 т. / гл. ред. С.А. Токарев. - 2-е изд. - М. : Сов. энциклопедия, 1988. - Т. 2 : К - Я. - 1988. - 719 с.

10. Фісун В.П. Словесна магія українців / В.П. Фісун. - К. : Бібліотека українця, 1997. - 88 с.

11. Харьковский сборник: Литературно-научное приложение к «Харь ковскому календарю» / Харьковский губернский статистический комитет ; под ред. В.И. Касперов. - Харьков : Типография Харьковс кого губернского правления, 1894. - Вып. 8. - 394 с.

12. Українські замовляння / упоряд. М.Н. Москаленко ; вступ. ст., комент. М.О. Новикова. - К. : Дніпро, 1993. - 309 с.

13. Домбровський В.Г Українська стилістика і ритміка. Українська пое тика / В.Г Домбровський ; упоряд., передмова О.Р Баган ; наук. ред. Я.К. Радевич-Винницький. - Дрогобич : Відродження, 2008. - 446 с.

14. Власні імена людей : [словник-довідник] / Л.Г Скрипник, Н.П. Дзят- ківська ; за ред. В.М. Русанівського. - 3-є вид., випр., доп. - К. : Наук. думка, 2005. - 335 с.

15. Ви, зорі-зориці...: українська народна магічна поезія (замовлян ня) / упоряд., ред., передмова і післямова М.Г Василенко ; упоряд. Т.М. Шевчук. - К. : Молодь, 1991. - 334 с.

16. Этимологический словарь славянских языков : праславянский лексический фонд / ред. О.Н. Трубачев ; РАН, Ин-т рус. языка им.

17. В. Виноградова. - М. : Наука, 1987. - Вып. 14 : *1аЬаИ - * Шер1ъ]ь. - 1987. - 269 с.

18. Дополнение к опыту областного великорусского словаря. - 1858. - 328 с.

19. Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь : около 70 000 слов / сост. : И.Х. Дворецкий ; под ред. С.И. Соболевский. - М. : ГИС, 1958. - Т. 1 : А - Л. - 1043 с.

20. Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь : около 70 000 слов / сост. : И.Х. Дворецкий. - М. : ГИС, 1958. - Т. 2 : М - «Омега». - 1958. - С. 1044-1904.

21. Ігнатенко І. Народна медицина Середнього Полісся : традиції та су часність (на польових етнографічних матеріалах) / І. Ігнатенко. - К., 2013. - 336 с.

22. Левкиевская Е.Е. Заумь / Е.Е. Левкиевская // Славянские древности : в 5 т. Т. 2. Д - К : [этнолингвистический словарь] / [Т.А. Агапки на, Л.Н. Виноградова, А.В. Гура, ГИ. Кабакова, Е.Е. Левкиевская, А.А. Плотникова] ; Ин-т славяноведения и балканистики РАН ; отв. ред. Н.И. Толстой. - М. : Международные отношения, 1999. -

23. 279-282.

24. Мечковская Н.Б. Язык и религия : лекции по философии и истории религии : [учеб. пособ. для студ. вузов] / Н.Б. Мечковская. - М. : Гранд : Фаир-Пресс, 1998. - 350 с.

25. Драгоманов М. Малороссийские народные предания и рассказы / М. Драгоманов. - К., 1876. - 434 с.

26. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черни говской и соседних с ней губерниях / Б.Д. Гринченко. - Вып. 1 : Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. - Чернигов : Типография Черниговского Губернского Земства, 1895. - 308 с.

27. Иванов И. Знахарство, шептанье и заговоры / И. Иванов // Кіевская старина : ежемесячный исторический журнал. - К. : Тов-во Гирич, 1885. - № 12. - С. 730-744.

28. Черепанова О.А. Типология и генезис названий лихорадок-тряса виц в русских народных заговорах и заклинаниях / О.А. Черепано ва // Язык жанров русского фольклора. - Петрозаводск : Изд. ПГУ, 1977. - С. 44-57.

Размещено на Allbest.ru