Взаємодія категорій модальності та темпоральності в сучасній англійській мові на матеріалі художнього твору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський університет

КУРСОВА РОБОТА

Тема: "Взаємодія категорій модальності та темпоральності в сучасній англійскій мові на матеріалі художнього твору"

Дніпропетровськ 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МОДАЛЬНІСТЬ ТА ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ

1.1 Поняття модальності в сучасній лінгвістиці

1.2 Класифікації видів модальності

1.3 Засоби вираження модальності

1.4 Категорія темпоральності

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ КАТЕГОРІЙ МОДАЛЬНОСТІ ТА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ ДЖОНА ГРІШЕМА "ПОБРАТИМИ"

2.1 Особливості художніх текстів

2.2 Аналіз модальних засобів у минулому, теперішньому та майбутньому часі на прикладі роману Джона Грішема "Побратими"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Тема даної роботи "Взаємодія категорій модальності та темпоральності в сучасній англійскій мові на матеріалі художнього твору".

В лінгвістиці та в перекладознавстві завжди існував підвищений інтерес до категорії модальності в її багатофункціональних виявах. Модальні відношення і засоби їх реалізації є об'єктом вивчення на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, комунікативно-функціональному та текстовому рівнях.

Актуальності даного дослідження, пов'язана з поширеним вживанням модальних дієслів та інших засобів вираження модальності як явищ в сучасній англійській мові, зі змінами, які мають місце в американській граматиці англійської мови, які в кінцевому результаті можуть стати причиною змін в класичній британській граматиці, важливістю знань засобів вираження модальності, їх значень та порядок застосування, а також з необхідністю наукового підходу до вивчення модальності.

Теоритичною базою дослідження слугували праці таких вчених В.В. Виноградова (1972), Н.Ю. Шведової (1980), Г.О. Золотової (1962), В.Г. Гака (1977), В.Н. Мещерякова (2001), Л.С. Ермолаєвої (1977). Інноваційні підходи в дослідженні цієї категорії спостерігаємо в роботах В.А. Кухаренко (2004), В.Н. Телії (1991), З. Я. Тураєвої (1994), В.М. Ткачука (2002), Н.В. Скибицької (2004) та ін.

Мета роботи - дослідити засоби вираження модальності та їх взаємодію з категорією темпоральності на матеріалі художнього твору.

У відповідності з метою роботи були такі завдання, вирішення яких направлене на всебічне розкриття теми і досягнення поставленої мети: уточнити поняття модальності та темпоральності; навести класифікацю видів модальності та засоби її вираження; виявити особливості використання засобів вираження модальності в англійській мові на матеріалі художнього твору.

Об'єктом дослідження є модальність як функціонально-семантична категорія, засоби вираження модальності та їх взаємодія з категорією темпоральності.

Предметом дослідження є особливості засобів вираження модальності на прикладі художнього твору.

Методи дослідження:

1) теоретичні,

2) емпіричні: дослідження взаємодії категорій модальності та темпоральності; кількісний та якісний аналіз, застосування процедур дистрибутивного, трансформаційного, контекстуального і компонентного аналізу.

Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що в даній роботі систематизовано поняття модальності та досліджена взаємодії категорій модальності та темпоральності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальших дослідженнях у сфері порівняльної лінгвістики, у зіставній граматиці та лексикології.

Структура даної роботи визначається вищеназваними завданнями. У першому розділі даної роботи йде мова про визначення поняття модальності та темпоральності, наводиться класифікаця видів модальності та засоби її вираження. У другому розділі наводиться аналіз взаємодії категорій модальності та темпоральності на прикладі художнього твору. У висновках формулюються результати проведеного дослідження.



РОЗДІЛ 1. МОДАЛЬНІСТЬ ТА ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ

1.1 Поняття модальності в сучасній лінгвістиці

Модальність - одна з центральних мовних категорій. У більшості сучасних мовознавчих праць під цією категорією розуміють співвіднесеність змісту речення з дійсністю, що реалізується в модальній диференціації речення.

Модальність речення (висловлювання) є складовою частиною загальномовної модальності, відповідно, володіючи як загальними, так і диференціальними ознаками, що визначають її місце в загальній системі модальності. В сучасних синтаксичних теоріях модальність визначається як категорія, властива кожному реченню.

На думку академіка В.В. Виноградова, категорія модальності «належить до числа центральних основних мовних категорій, які в різних формах виявляються в мовах різних систем» [17].

Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання, і є невід'ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту; одне з основних властивостей психіки і здатність протиставити «Я» - «не Я» у рамках висловлювання.

За допомогою модальності ми можемо виражати свої думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.

Питання модальності як мовної категорії було об'єктом аналізу в різні періоди розвитку мови.

Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. Незважаючи на давню традицію, до сьогодні питання визначення меж категорії модальності та засобів реалізації модальних значень залишається нерозв'язаним.

Як зазначає Я.І. Рецкер, «немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності» [50]. Ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а отже належить до «вічних» питань мовознавчих дискусій.

О.О. Селіванова визначає категорію модальності як «репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту» [54].

За визначенням Поутсма, «модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану, позначеного присудком» [50]. З іншого боку, Шарль Баллі стверджує: «Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності» [4]. Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов [16] та О.А. Бунь [13].

В. М. Бондаренко конкретизує визначення аналізованої категорії: «Модальність - мовна категорія, яка вказує на характер відображених у змісті речення об'єктивних зв'язків і на ступінь достовірності змісту того ж
речення з погляду мовця» [8]. Дослідник також констатує наявність різних теорій щодо суті цієї категорії, її меж, класифікації модальних значень та речень за модальною ознакою. Вчений зазначає, що
модальність часто ототожнюють з предикативністю, з категорією способу дієслова тощо. Нерідко категорія модальності трактується без урахування рівня мови, на якому вона функціонує.

Найбільш поширеною є думка, що модальність - це граматична категорія, яка характеризує реальність-нереальність змісту висловлювання. Виходячи з цього, модальність визначається як відношення змісту висловлювання до дійсності з точки зору реальності-нереальності.
Відповідно до іншої точки зору, модальність - це граматично виражається ставлення мовця до дійсності.

Іноді модальність інтерпретується як аналогія модальності судження. У цьому випадку мовна модальність прирівнюється до логічного розуміння модальності судження.

В обсяг поняття модальності нерідко включають дуже різнорідні значення: реальність, ірреальність, емоційність, експресивність, твердження, заперечення, сумнів, імовірність, достовірність, істинність, можливість, дійсність, необхідність, намір, бажання, побоювання, опосередкованість, повідомлення, питання, спонукання, причинно - наслідкові, цільові та порівняльно - оцінні відносини і деякі інші. З комунікативної ж точки зору, модальне ставлення - це ставлення повідомлення, що міститься в реченні, до дійсності. У самому загальному плані те, що повідомляється, може мислитися мовцем як реальне, наявне в минулому або сьогоденні, як те, що реалізується в майбутньому, як бажане, або потрібне від кого-небудь, як недійсне тощо. [18].

Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.

1.2 Класифікації видів модальності

Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки воно може бути виражене різними засобами: формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними, модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна [61].

Семантика цієї мовної категорії в мовах різних систем має змішаний лексично-граматичний характер. У мовах європейських вона охоплює мовні рівні.

Традиційно в лінгвістиці виділяють кілька рівнів граматичної категорії модальності:

· об'єктивна модальність, тобто значення відношення того, про що повідомляється до дійсності;

· суб'єктивна модальність, тобто ставлення мовця того, про що повідомляється;

· внутрішньосинтаксична модальність, тобто відношення суб'єкта дії до дії, вираженої інфінітивом, тобто внутрішньосинтаксичні модальні відносини. Значення можливості і необхідності у внутрішньосинтаксичній модальності виражаються за допомогою модальних дієслів і модальних предикативів;

Перша розуміється як відношення висловлення до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того, хто говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна. Це цілком справедливе твердження. Більш того, два типи модальності, що описуються, настільки відрізняються, що нам рекомендується раціонально диференціювати ці два терміни.

За визначенням В.Н. Ярцевої, об'єктивна модальність - «обов'язкова ознака будь-якого вислову, одна з категорій, що формує предикативну одиницю - речення». Вона виражає ставлення того, що повідомляється до дійсності в плані реальності та ірреальності [67].

За об'єктивною модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості.

Суб'єктивна модальність виражає відношення мовця до того, що повідомляється. Вона базується на розумінні оцінки у широкому значенні слова, включаючи не тільки логічну кваліфікацію, але й різні види емоційної реакції. Введення субмодального значення в загальну категорію модальності є містком від речення до висловлювання та тексту і створює передумови до її розподілу на фразову та текстову [35]. На відміну від об'єктивної модальності, суб'єктивна модальність є факультативною ознакою вислову. Змістову основу суб'єктивної модальності створює поняття оцінки у широкому понятті, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію того, що повідомляється, але й також різні види емоціональної (ірраціональної) реакції.

Основою поділу значень об'єктивної модальності виступає характер відношення між предметом думки і його властивістю, тобто характер об'єктивних зв'язків, відображених у змісті речення. Виділяються такі
зв'язки:

а) можливі («Я можу виконати роботу вчасно»);

б) дійсні («Я виконаю роботу вчасно»);

в) необхідні («Я повинен виконати роботу вчасно»).

Судження про можливі, дійсні й необхідні зв'язки можуть бути висловлені з різною мірою достовірності залежно від ступеня пізнання цих зв'язків.

Основу поділу значень суб'єктивної модальності становить рівень достовірності з погляду мовця змісту речення і відповідності його дійсності.
Значення об'єктивної та суб'єктивної модальності різнорідні і не суперечать одне одному, вони виступають компонентами модальної характеристики речення. Засоби їх вираження можуть суміщатися навіть
в межах одного речення. Наприклад, «Звичайно, я можу це зробити».

Речення об'єктивної модальності відрізняються лише за вираженим змістом, а не за формою. До їх складу можуть входити слова можливо, дійсно, необхідно, які служать для репрезентації суджень про можливі,
дійсні й необхідні зв'язки. Своїми лексичними значеннями вони включаються у зміст речень як складові компоненти.

Речення суб'єктивної модальності відрізняються і за формою, і за змістом. Тому лише суб'єктивна модальність становить основу формально-граматичної класифікації речень за модальними ознаками. Різні види
речень, диференційовані за суб'єктивною модальністю, утворюють формальний парадигматичний ряд.

Наприклад: «Він правий»; «Він, мабуть, правий»; «Він, звичайно, правий».

Д. В. Малявін розглядає суб'єктивну модальність як оцінку мовцем висловленого [40].

На думку Г. В. Колшанського, оцінка є всюди, де відбувається будь-яка взаємодія суб'єкта пізнання з об'єктивним світом [32]. Оцінка - це судження мовця, його ставлення, схвалення чи засудження,
бажання, заохочення тощо.

Думки щодо модальних значень досить різні. Крім суб'єктивної та об'єктивної модальності, виділяють також «внутрішню» (ставлення суб'єкта дії до виконаної ним дії) і «зовнішню» модальність (відношення змісту
речення до дійсності щодо реальності-нереальності і ступеня впевненості мовця у висловлених ним фактах).

Ця класифікація запропонована Л. С. Єрмолаєвою, яка вважає, що «в системі дієслівних способів реальними виступають дії не лише такі, що здійснились, а й такі, які здійснюються в певний відрізок часу, а також дії, реальність здійснення яких можлива, бажана, необхідна або ж тільки припускається. Нереальними виступають такі дії, що або не здійснилися, або не здійсняться в зазначений відрізок часу» [24].

Т. А. Золотова пропонує іншу класифікацію, виділяючи в модальності три значення [26]:

1) відношення висловленого до дійсності з погляду мовця;

2) ставлення суб'єкта до дії;

3) ставлення мовця до змісту висловлюваного.

Найдосконалішою вважається класифікація, запропонована Н. Ю. Шведовою. Дослідниця поділяє модальність на об'єктивну і суб'єктивну, зазначаючи, що «крім закладеного в системі форм речення об'єктивно-модального значення, що відносить повідомлення в план реальності/ірреальності, кожний вислів, побудований на основі тієї чи іншої схеми речення, характеризується суб'єктивно-модальним значенням. Якщо об'єктивно-модальне значення виражає характер відношення повідомлюваного до дійсності, то суб'єктивно-модальне значення відображає ставлення мовця до повідомлюваного» [65].

Як бачимо, погляди всіх дослідників збігаються стосовно модальних значень реальності-ірреальності, які розташовані на крайніх полюсах. Решта значень посідають проміжне становище між цими полюсами, одні мовознавці відносять їх до реальних, інші - до нереальних.

Переконливою видається думка Д. В. Малявіна, згідно з якою реальна модальність констатується за наявності відповідності (з погляду мовця) змісту висловленого до дійсності. Всі модальні значення розташовуються за відповідно до реальності і прямують аж до ірреальності, тобто явної невідповідності дійсності.

Чеський синтаксист П. Адаліц зауважує: «Модальність - це поняття досить широке, і незважаючи на те, що можна сформулювати загальну дефініцію, не можна не помітити, що в нього входять характеристики різнорідні» [8], серед яких виділяються такі:

а) ствердження, питання, спонукання;

б) реальність, достовірність, вірогідність, нереальність;

в) ствердження, заперечення;

г) необхідність, можливість, намір тощо.

В. М. Бондаренко зазначає, що основним питанням у вивченні модальності як мовної категорії має бути визначення видів модальних значень, які складають головний її зміст. Учений вважає недоцільним спроби деяких авторів звузити поняття категорії модальності, обмежуючи його трьома видами модальних суджень: можливість, дійсність, необхідність.

В. М. Бондаренко вводить поняття достовірності [8], під яким розуміє характеристику ступеня відповідності змісту речення до відображеної в ньому об'єктивної дійсності. Дослідник зауважує, що в різних мовах кількість ступенів достовірності не однакова, однак вона здебільшого окреслюється трьома виявами:

1) проста;

2) проблематична;

3) категорична.

Усі види достовірності, крім простої, мають ще різновиди. Наприклад: украй малоймовірно; малоймовірно; ймовірно; цілком ймовірно; проста достовірність (факт); звичайно; звичайно ж і т.п.

Мещеряков В.Н., дослідник-лінгвіст, виділяє також сегментну модальність, яка за його визначенням «характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках» [43]. Тому не слід забувати не лише про можливість фіксації модальної енергії на «окремих ділянках», а й про вираження присутності автора - коментатора власного тексту, його відношення до тексту. В розумінні Н.А. Ніколіної, «авторська модальність - це авторська позиція, авторське відношення до повідомлення», тому таке відношення, а відповідно і модальність, зазвичай знаходять своє вираження не в «прямих оцінках», а в таких рівневих виявленнях системи тексту, як його заголовок, ключові слова (семантичні домінанти), власні назви, ремарки [46]. В той же час Н.С. Валгіна зазначає, що авторська модальність - «це вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, його точки зору, позиції, сформульованого заради повідомлення їх читачу» [14].

Також існує логічна модальність, «яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження» [72].

Виділяють також модальність ортологічну і нормативну. В основі першої лежать фактори, що обумовлюють можливість чи необхідність як реальні умови оточуючого середовища та фізичного і психологічного стану людини. В основі нормативної модальності лежать фактори існуючих суспільних норм. Обидві ці модальності можливі в одному реченні.

Наприклад: «Хворий в хорошому стані, і його зараз можна і треба прооперувати».

Слід ще пам'ятати, що модальність являє собою теорію предикативну на логічно-граматичному рівні речення. Адже речення, які в різних мовах передають ідентичну інформацію, мають однакову логіко-граматичну структуру, і, звичайно, їм властиве однакове логіко-граматичне звучання.

Модальність у реченні може бути реалізована на логіко-граматичному рівні і одночасно відсутня на рівні синтаксичному. Модальні значення на синтаксичному і логіко-граматичному рівнях речення можуть бути неоднорідними за своїм характером.

Наступним проблемним питанням щодо мовної категорії модальності виступає категоріальна віднесеність. Одні вчені (наприклад, [12]) відносять модальність до граматичних категорій, інші - до синтаксичних. Так, Л. С. Єрмолаєва зазначає, що модальність - синтаксична категорія, але за межами синтаксичної модальності залишаються лексичні засоби вираження [24].

В. В. Виноградов, Г.В. Колшанський, І.Б. Хлєбникова вважають модальність категорією семантичною.

Така розбіжність поглядів викликана тим, що модальність може виражатись граматичними, лексичними, синтаксичними засобами.

1.3 Засоби вираження модальності

Дослідження форм вираження модальності являє собою дослідження морфологічного аспекту цього лінгвістичного явища. Як нам здається, при формуванні висловлення повинна бути та ланка, що з'єднує засіб (синтаксичну позицію) і форму (морфологічне вираження) вираження модальності. Цією ланкою є засоби вираження відношення висловлення і позамовної дійсності (модальності).

Отже, засоби містять в собі зв'язок засобів і форм вираження модальності. Але в деяких засобах є ще й інша функція: вони допомагають тій або іншій граматичній формі пристосуватися до вираження модальності. Перші з описаних засобів ми будемо називати універсальними (до них відноситься інтонація), другі - неуніверсальними. Засоби і форми вираження модальності об'єднуються у своєрідний блок. Засоби вираження модальності як би з'єднують форми вираження модальності з засобами її вираження. У цьому і полягає їхня роль при формуванні висловлювань. Підкреслимо, що неуніверсальні засоби вираження модальності відносяться до граматики, а універсальні - до фонетики.

Граматичні засоби виконують двояку функцію. З одного боку, вони допомагають формам, позбавленим відмін або тим формам, що використані не у своєму прямому значенні, стати формами вираження модальності, з іншого боку, вони сприяють тим самим з'єднанню форм і засобів вираження модальності.

Зазначимо, що інтонація як засіб вираження модальності з чисто фонетичного феномена перетворюється у феномен фонетико-граматичний, тому що він виконує і граматичну функцію.

Отже, ми бачимо, що адекватний опис модальності можна зробити тільки з опорою на тріаду «спосіб - форма - засіб». При такому підході аналізується кожен бік граматичного вираження модальності. Описаний підхід до дослідження модальності потребує дуже чіткого визначення способів, форм і засобів вираження модальності, а не безладного вжитку цих слів при описанні модальності. Звичайно, мова це синтезує, але задача дослідника - застосування аналізу для з'ясування сутності мови, її змісту.

Коротко охарактеризуємо форми вираження модальності.

У якості вираження модальності ми розглядаємо ті частини мови, що спроможні бути виразниками різноманітних модальних значень. [8]

Перерахуємо їх.

1. Модальні дієслова

May, might, should, ought to, had better, be supposed to, be to, must, have to, have got to, will, be going to, could, be able to, would, used to, shall. Наприклад:

Will you please pass the salt? He is going to be here at 6: 00. You can use my car tomorrow. You could talk to your teacher. I will be able to help you. I would rather go to the park than stay home. I used to visit my grandparents every weekend. Shall I open the window? You may leave the room . He might have been at the library. She should do well on the test. I ought to have studied tonight. You had better be on time or we will leave without you. Party was supposed to begin at 10. You were to be here at 9: 00. Marta isn't in class. She must be sick. I don't have to go to class today. I have got to go to class today.

2. Перефразовані модальні двійники, такі як: be able to, be going to, be about to, have to, have got to, be supposed to, be to, ought to, be allowed to, used to.

3. Ехо конструкція в складних модальних фразах. Ехо конструкція присудка складається з be+доповнення, і повинна містити в собі форму be. Наприклад: Is your father at home? No, but he will be this afternoon.

4. Питальні і заперечні конструкції зі складними модальними фразами. Наприклад:

Could this have been done yesterday? Will they have arrived tomorrow?

Заперечна частка not додається до першого слова фрази.

This couldn't have been done yesterday. You won't be believed if you tell that story. Couldn't this have been done yesterday?

5. Більш складні модальні фрази. Наприклад:

He could have been working all morning. You ought to have been studying this morning. This could have been done yesterday. This work ought to have been finished already.

6. Модальна пасивна фраза. Наприклад: This can be done today. This picture may be painted tomorrow.

7. Модальна прогресивна фраза. Наприклад: He may be working. They may be singing.

8. Модальна досконала фраза. Наприклад: What can he do with this money. I would have helped you if I could .

9. Лексичний спосіб вираження модальності. Наприклад: Perhaps he had somebody like her mind when he painted that girl . (J. London)

Damnable how hard it was to recall anything. That is except his money, of course. What would Mabel look like? She would be illiterate, of course.

10. Граматичний засіб вираження модальності. Наприклад:

I think we should come here again tomorrow. Here will I stand till Caesar pass along. (Shakespeare)

It is desirable that a further copy be retained by the author.

Як ми вже відзначали раніше, усі засоби вираження модальних значень (модальності) можна розділити на два види: універсальні і неуніверсальні. Перші характерні для всіх без винятку висловлювань - це інтонація. Другі присутні лише в деяких висловлюваннях. Призначення засобів вираження модальності - зв'язувати форми і значення її вираження. Неуніверсальні засоби вираження модальності використовуються з метою створення для тієї або іншої форми умов, щоб вона стала формою вираження модальності.

До цих засобів відносяться: наявність двоскладної конструкції з прямим порядком слів, наявність односкладної конструкції, наявність структури складного речення. Якщо дієслівний спосіб використовується для вираження невластивого йому модального значення, то в якості засобу вираження цього значення вживаються частки.

В більшості робіт, так чи інакше пов'язаних з категорією модальності, мають місце відомі положення В.В. Виноградова про сутність цієї категорії, котрі стали майже класичними в мовознавстві. В.В. Виноградов перш за все відносить модальність до істотної конструктивної ознаки будь якого речення і характеризує її як оцінку відношення змісту вимови до дійсності.

Питання про категорії меж модальності залишається і до теперішнього часу суперечливим. Так, Ф.Брюно сказав що в реченнях, в яких висловлюється загальновідомий факт, «об'єктивна ідея», типу “Париж стоїть на Сіні”, модальність не має місця. Таке твердження все ж таки не узгоджується з наведеним ним же визначенням модальності: “Названа дія розглядається як реальне чи можливе. Вона або бажана або небажана, її або рекомендують, або не рекомендують здійснити. Ось в чому заключається модальність.” Але фраза “Париж стоїть на Сені” стверджує цей факт, як реальний, і тому немає підстав назвати її амодальною. А значить в ній модальність має місце як і в будь-якому іншому реченні.

Ми бачимо, що положення про наявність модальності в кожному вислові, оформленому реченням слід взяти за основу, однак визначення модальності В.В. Виноградова, є загальним і як нам здається перекликається з визначенням логічної модальності Аристотеля: “Всяке судження є судженням про те, що має місце в дійсності, чи про те, що можливо буде мати місце в дійсності”.

Отже, категорія модальності досить об'ємна, різнопланова, функціонує на всіх мовних рівнях і репрезентується різноманітними мовними засобами, властивими тій чи іншій мові.

1.4 Категорія темпоральності

Концепт часу є одним із найважливіших універсальних концептів культури. Це фундаментальна категорія філософії, природознавства, соціології, фізики та інших гуманітарних та точних наук [41]. Як зазначає В. Маслова, концепт часу є не лише самим цікавим і водночас складним, а й самим найважливішим, оскільки через призму саме цього концепту сприймається все, що існує у світі, все, що є доступним нашому розуму і нашому тлумаченню [41].

Мова як форма пізнання і комунікації відображає об'єктивні просторові та темпоральні відносини не прямо, а опосередковано через людську свідомість та складну систему її лінгвального відтворення [34]. Категорія часу не може не знайти свого відображення у мові, оскільки будь яка дія розгортається у часі. Концепт часу є результатом категоризуючої діяльності людини і невід'ємним компонентом мовної картини світу - тієї частини когнітивної інфраструктури, що існує у свідомості певної лінгвокультурної спільноти й відтворюється за допомогою мовних одиниць [48]

Як відомо з філософії, час і простір є формами існування матерії. В об'єктивній дійсності є три основні поділи часу: минулий, теперішній та майбутній час. Минуле та майбутнє - безкінечні, в той час як теперішній момент - це лише мить, проте він є для нас найважливішим, бо це є момент нашого безпосереднього сприйняття об'єктивної дійсності, ми не можемо покинути його [25]. Теперішній момент не завжди співпадає з моментом мовлення і він є демаркаційним (розділовим) пунктом між майбутнім і минулим. Об'єктивний час сприймається людською свідомістю і формується у вигляді поняття темпоральності (часовості), яке потім репрезентується у мові різними засобами. У процесі сприйняття часу, у свідомості людини формується концептуальна модель часу, що репрезентована як базова когнітивна структура, відображена мовними вербалізаторами.

Темпоральність кваліфікується як, семантична категорія, що охоплює всі різновиди значення часу. Людина членує час на окремі відрізки, пов'язуючи їх із поняттями тривалості й нетривалості, повільності й швидкості, початку й кінця, одночасності й різночасності, співвіднесеності з моментом мовлення тощо, морфологічними, синтаксичними, лексичними і словотворчими засобами, які групуються навколо граматичної категорії часу дієслів. Виділяють дієслівні значення теперішнього, минулого й майбутнього часу. Значення одночасності, різночасності, тривалості, повторюваності передають прийменниково-відмінкові й відмінкові форми, складні речення, дієприслівники.

В англійській мові темпоральність формується наступними засобами:

- лексичними (L) - tomorrow, today, yesterday, former teacher, future wife, etc;

- лексико-морфологічними (L / M) - post-war, pre-election, etc.;

- лексико-синтаксичними (L / S) - this week, in a day, a month ago, etc.;

- морфологічно-синтаксичними (M / S) - репрезентовані безособовими формами дієслова із вираженням темпоральних відношень симультанності, претеритарності або постеріорності;

- граматичні (морфологічні) (M) - за допомогою граматичних форм дієслова (tenses).

Найбільш абстрактим засобом вираження концептуальної категорії темпоральності в художніх творах є морфологічний засіб. Морфологічна модель часу базується на тричленній (тернарній) опозиції теперішнього, минулого та майбутнього часів. Аналіз мовного матеріалу свідчить, що в художніх творах часові форми рекурентно вживаються у функціональній транспозиції, коли граматична форма не у своїй власній парадигматичній функції, а в іншій для жвавості опису.

На думку професора М. Я. Блоха у таких випадках відбувається нейтралізація опозиції часових форм, тобто опозиційна редукція [7]. По М. Я. Блоху транспозиції бувають регулярними, тобто граматичними, і стилістичними (коннотативно-емфатичними). Регулярна граматична транспозиція часових форм відбувається, наприклад, у підрядних реченнях умови або часу, де замість необхідних за змістом форм майбутнього часу вживаються форми теперішнього часу. Варіантом граматичної транспозиції презенса є використання для передачі його значення імперативу. Оскільки імператив не виражає дію, що мала місце в минулому, відбувається в межах теперішнього чи здійсниться у майбутньому, а бажану дію, тобто передає спонукання до неї у період мовлення, то логічно розглядати його як волевиявлення мовця, що співвідноситься з площиною презентності, яка в даному випадку створюється через момент комунікації.

Однак це не відкидає врахування смислового значення імператива, що називає дію, яка може бути реалізованою або негайно, майже одночасно з моментом мовлення (continue reading, listen to what he is saying), або в близькому чи далекому майбутньому (bring it tomorrow, tell him when he is grown up).

Імператив репрезентує не факт виконання дії, а лише спонукання до неї та імпліцитне вираження можливості її реалізації, тому наказовий спосіб доцільно пов'язувати не з категорією часу, а з категорією часової орієнтації. Імператив - категорія комунікативна, і його часова орієнтація повністю виявляється завдяки ситуації, що відбивається у акті мовлення [9].

Комплексний розгляд мовних засобів вираження часу, часової віднесеності та часової орієнтації у функціонально-семантичному полі теперішності, що створюється у мовленнєвих ситуаціях, підтверджує, що будь-яке висловлення передає певне відношення до часу.

Іншим маргінальним засобом актуалізації презенса є бездієслівна реалізація теперішності, пов'язана не з морфологічним, а синтаксичним часом. Найчастіше таку репрезентацію часу знаходимо у номінативних реченнях, які передають ставлення персонажів до об'єктивної реальності, виражаючи у мові їх враження від почутої інформації чи спостереження (захоплення, обурення, здивування, занепокоєння, засмучення, розчарування тощо). Бездієслівна реалізація теперішності відноситься до засобів експресивного або експресивно-презентативного відображення об'єктивної реальності у мові.

"A real gentleman. Rich. Expensive" [68].

За допомогою специфічних просодичних засобів мовець може, незалежно від морфологічної структури слова чи фрази, не лише виразити презентну ситуацію, зосередитися на ній, а також передати найрізноманітніші емоції. У сфері емоційно-вольового виявлення теперішності визначальне місце належить вигукам, які несуть певне смислове навантаження. У період спілкування чи споглядання іноді спонтанно створюється ситуація, яка спонукає мовця більше до вираження емоцій, ніж до словесної передачі інформації, експресивних оцінок, опису почуттів тощо. Як смислова, так і імпліцитна граматична моносемантика вигуку та вигукових фраз забезпечується мовленнєвою ситуацією.

До бездієслівних засобів, що актуалізують момент комунікаційного акту як точку відліку часу, а, отже, орієнтують на актуальне теперішнє, відносимо також звертання, яке може виражатися реченням або словом. У художніх творах інтонаційна та змістова конотації звертання випливають із контексту:

"Doctor, let me speak. Get the captain and squire down to the cabin, and then make some pretence to send for me. I have terrible news." The doctor changed countenance a little, but next moment he was master of himself. "Thank you, Jim," said he quite loudly, "that was all I wanted to know," as if he had asked me a question [69].

Звертання у прикладі експлікує орієнтацію на теперішність моменту мовлення.

Різниця у темпоральних функціях вигуку та звертання полягає у поняттєвому імпліцитно вираженому значенні теперішності. Для теперішності, на яку орієнтує вигук, що є реакцією на побачене або почуте, характерне значення наслідку, результату. Звертання орієнтує на теперішність наміру або планування.

Традиційні формули привітання, прощання, вибачення, побажання, які можна назвати етикетними, також функціонально підтверджують орієнтацію на теперішність. Момент їх вираження стає точкою відліку часу, складовою площини теперішності, створеної комунікативною ситуацією. Для реалізації історичного презенсу необхідний сприятливий контекст, приорітетна роль у створенні якого належить лексичним маркерам, які у поєднанні з презентними граматичними формами у претеритному оточенні створюють особливо яскраве сприйняття описуваного. Вживання історичного презенсу як способу досягнення екстремальної концентрації уваги читача на певних стадіях розгортання подій є інструментом міжособистісним (автор - реципієнт), вираженим через текст. Надамо приклад, ілюструючий даний випадок транспозиції:

Marsha goes off in pursuit of the nurse and I see her catch up to and literally grab the woman. They confer out of hearing. I see the nurse shrug, then move away, then Marsha close the distance again. More conferring, then the two of them separate and Marsha returns... [68].

Подібно до історичного презенса, який передає кореляції теперішнього та минулого, футуральний презенс відображає зв'язки теперішнього з майбутнім. Реалізуючи значення футурального презенсу, граматична форма Рresent Simple виражає не лише зв'язки теперішнього з майбутнім на часовій осі. Вона фіксує зміни у динаміці сюжету - від лінійного до асоціативного, поєднуючи змістове, композиційне і художнє навантаження:

On Sunday morning, while I'm taking care of Stella, I descend on our good friends, the Dorsets, Tammy and Bill Dorsets. Their daughter, Marissa, is one of the few kids who plays normally with Stella […]. While they are in the next room, I chase the two parents around the kitchen. Bill D. is trying to make coffee for us."Jim, you're like a caged animal," says Tammy. "Light somewhere" [68].

Отже з проведеного аналізу тематичної літератури можна зробити висновки:

Модальність - явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена.

Лінгвісти-дослідники виділяють логічну, авторську, сегментну модальність, проте слід зазначити, що поділ модальності на об'єктивну та суб'єктивну є більш традиційним.

Перша розуміється як відношення висловлення до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того, що говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна ж факультативна.

Час сприймається людською свідомістю і формується у вигляді поняття темпоральності, яке потім різними засобами знаходить своє вираження у мові.

Мовними засобами вираження темпоральності в англійській мові є наступні: лексичні, лексико-морфологічні, лексико-синтаксичні, морфологічно-синтаксичні, граматичні (морфологічні).



РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ КАТЕГОРІЙ МОДАЛЬНОСТІ ТА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ ДЖОНА ГРІШЕМА "ПОБРАТИМИ"

2.1 Особливості художніх текстів

В найрізноманітніших сферах мова використовується по-різному. Для науково-технічного тексту необхідний один стиль написання, для газетно-журнально інформаційного - інший, для художнього - свій естетичний підхід. Всі вони мають ряд відмінних рис на всіх мовних рівнях - лексичному, морфологічному, синтаксичному та текстовому. Як зазначає Н.А Николіна., кількість-жанрово-стильових різновидів мови залежить як від зовнішньо мовних (історичні умови функціонування літературної мови, соціально-психологічні основи відтворення мовних типів спілкування), так і внутрішньомовних чинників (порядок слів, флективність, наявність варіантних форм тощо) у взаємозв'язках [46].

Сьогодні функціональний стиль визначається як:

- різновид мови (функціональний стиль), закріплений традицією за однією із найбільш вагомих сфер суспільного життя, що віддзеркалюється в фонетиці, граматиці, лексиці;

- загальновизнана манера, спосіб виконання конкретного мовленнєвого акту;

- індивідуальна манера, у тому числі й літературно-художня;

- мовна парадигма епохи, під якою розуміють стан мови в стильовому відношенні в конкретну епоху [37].

Виходячи із розуміння стилів та функцій мови, виділяють шість функціонально-стильових типів текстів:[71]

- розмовні (розмовно-побутові та розмовно-ділові);

- офіційно-ділові (державні, політичні, юридичні тощо);

- суспільно-інформативні (публіцистичні);

- наукові (спеціальні, науково-популярні);

- художні (вся жанрова різноманітність художньої літератури, критики);

- релігійні (книги Священного писання, апокрифи, проповіді тощо).

Художній стиль, як і всі інші мовні стилі, одночасно є і стилем мови (певним комплексом своєрідних стилетвірних засобів -- тропеїчно, передусім метафорично, вживаних слів, синонімів, омонімів та ін.), і стилем мовлення, тобто писемним і усним використанням усіх стилетвірних засобів художнього стилю як особливої мовної комунікативної підсистеми.[1]

Художньо-літературний стиль називають ще белетричним (франц. belles lettres -- красне письменство). Ця назва стосується переважно прози, яка сповнена гостросюжетності, перипетій (несподіваних подій), інтриг і подій. модальність темпоральність лінгвістика текст

Художній (літературно-художній чи художньо-літературний) стиль здебільшого писемний за своєю формою, він представлений в усіх жанрах художньої літератури -- романі, повісті, оповіданні, поезії, драматичних творах тощо. Художнє мовлення реалізується і в усній формі. Літературно-художні тексти звучать по радіо, телебаченню, під час концертів тощо.

Основною функцією мови художнього твору, є функція зображувальна у найширшому значенні цього слова: це і використання специфічних засобів словесного зображення: синонімів, антонімів, епітетів, метафор, порівнянь; це і вживання немаркованих мовних засобів, їх здатності «живописати» при змалюванні портретів, пейзажів, описів, при відтворенні кольорів, звуків, запахів; це і впровадження евфонічних засобів мови, її ритмомелодики та ін.

Типовими стилетвірними особливостями художнього стилю є певні особливі прикмети -- лексичні, фразеологічні і граматичні.

Специфіка художніх творів полягає в різко виявленій індивідуальності, неповторності мови кожного письменника, в єдності комунікативних та естетичних функцій тексту, в широкому використанні елементів різного стилістичного забарвлення, в естетичній значимості будь-якої лінгвістичної одиниці.

У художній літературі широко використовуються слова і словосполучення з переносним, образним значенням (метафори, метонімії, синекдохи, епітети, літоти, алегорїї, гіперболи, порівняння та ін.), якими актуалізується, індивідуалізується, а водночас і типово забарвлюється художній текст. Цим, зокрема, досягається вторинне осмислення зображуваних у художньому тексті подій, явищ. Набагато частіше, ніж в інших стилях, у художніх текстах вживаються фразеологізми, особливо ідіоми, прислів'я й приказки, «крилаті» вислови.

Будь-яка лексична одиниця (літературно-нормативне чи діалектне слово, зворот, словосполучення, неологізм, архаїзм, екзотичне чи вульгарне слово, слова чи вирази іншомовного походження, скорочення слів і найбільш незвична його видозміна) може увійти до складу певних художніх текстів.

2.2 Аналіз модальних засобів у минулому, теперішньому та майбутньому часі на прикладі роману Джона Грішема "Побратими"

Враховуючи все вище написане розглянемо засоби вираження модальності у минулому, теперішньому та майбутньому часі на прикладі художнього твору - роману "The Brethren" by John Grisham.

For years, after law school, he'd been a light social drinker, nothing serious. [70].

В даному реченні маємо - лексико-синтаксичні засоби вираження темпоральності: for years та after law school, які вказують на минулий час та тривалість протікання дії. Також на минулий час події вказує дієслівна форма - Past Perfect. В даному реченні присутній лексичний спосіб вираження модальності - nothing serious.

Дієслово must висловлює припущення, зазвичай засноване на фактах, на знанні і майже межує з упевненістю. Поєднання дієслова must з неперфектним інфінітивом означає, що передбачувана дія (або стан) є одночасним зі зробленим припущенням, причому саме припущення може ставитися як до справжнього, так і до минулого часу. Маємо в романі:

His father must be nearly eighty now.

You must be hungry after your long walk.

We must have taken a wrong turning. [70].

Дієслово must вживається у значенні припущення, ймовірності, тобто великій мірі впевненості. Хто говорить вважає припущення цілком правдоподібним.У цьому значенні дієслово must приблизно відповідає модальним словами: evidently, apparently, certainly, most likely, probably.

Для вираження припущення дієслово must вживається:

1. У поєднанні з Indefinite Infinitive для вираження припущення, що відноситься до сьогодення. Наприклад, зустрічаємо в творі :

He must know the address.

Both of them must be in the library now. [70].

Після must вживається Continuous Infinitive, коли висловлюється припущення, що дія відбувається в момент мовлення:

Where is he?- He must be drinking in the bar[70].

Також must у значенні ймовірності вживається з простою формою інфінітива дієслів, зазвичай не вживаних у формі продовженого виду (to be, to think і т.п.)

2. У поєднанні з Perfect Infinitive для вираження припущення, яке відноситься до минулого. Маємо в романі:

They must have forgotten to send us a copy of the telegram with their letter. та:

The cases must have been damaged during the unloading of the vessel. [70].

Поєднання дієслова must з перфектний інфінітивом означає, що передбачувана дія передує висловленню припущення, в той час як саме припущення може ставитися як до справжнього, так і до минулого часу:

Для вираження припущення, що відноситься до майбутнього, must не вживається. Маємо в романі:

The term will be probably change (is likely to change) after submitting an application.

He probably doesn 't know about it.

They probably didn' t see him. [70].

Як бачимо дієслово must у значенні припущення вживається майже виключно в стверджувальних реченнях.У негативних реченнях дане дієслово не вживається зовсім, а в питальних реченнях зустрічається рідко, причому ці питання мають риторичний характер.

У негативних реченнях припущення виражається за допомогою модального слова evidently. Зустрічаємо в романі:

Evidently, she did not know what to answer. [70].

Коли до можливості домішується відтінок сумніву, невпевненості, вживається дієслово may. Воно означає припущення про можливості дії, що може статися, але може і не відбутися. Дієслово may у цьому значенні може вживатися як з перфектним, так і з неперфектним інфінітивом.

He may be at prison tomorrow.

В даному реченні маємо лексичний засіб вираження майбутнього часу прислівник tomorrow.

Модальне дієслово may вживається для вираження припущення, в правдоподібності якого мовець не впевнений:

1. У поєднанні з Indefinite Infinitive для вираження припущення, що відноситься до теперішнього чи майбутнього часу:

He may know how to find the house.

в даному реченні на теперішній час вказує форма дієслова.

He may come to Bangkok in the summer. [70].

В даному прикладі на майбутній час вказує лексичний засіб вираження темпоральності - in the summer.

Після may вживається Continuous Infinitive, коли висловлюється припущення, що дія відбувається в момент мовлення:

Where is Beech?- He may be writing the letter. [70].

В даному реченні на те що дія відбувається у момент говоріння вказує форма дієслова.

Для вираження припущення may вживається також в негативній формі. Маємо в романі:

You may not find him there.

У поєднанні з Perfect Infinitive дієслово may означає що відноситься до теперішнього часу припущення про можливість вчинення будь-які дії (або наявності стану) у минулому. Читаємо в романі

They may have left Bangkok.

He may have lost your home-address. [70].

В даних речаннях на минулий час вказують форми дієслів.

Цікаво відзначити, що дієслово may у значенні припущення дуже поширений як у художній, так і в науковій літературі; для останнього більш характерне вживання дієслова may з перфектний інфінітивом.

Модальне дієслово might вживається для вираження припущення в непрямій мові, яка залежить від дієслова в минулому часі:

1. У поєднанні з Indefinite Infinitive. Читаємо в романі:

It was a bad photo, nodoubt selected by Quince because it might be difficult to identifyhim, if anyone ever tried. [70].

2. У поєднанні з Perfect Infinitive:

He said that she might have lost their photos after she had moved a new house.

В даному реченні про минули час дії нам говорить форма дієслова як в головному так і в підрядному реченні.

В поєднанні форми might з перфектно формою інфінітива might висловлює здогад про можливість чого-небудь, а також припущення з великим ступенем невизначеності та сумніву.

"I don't know how long the silence lasted. It might have been for half and hour." [70].

В даному реченні на тривалість дії вказує лексико-синтаксичний засіб вираження темпоральності - for half and hour

Поєднання might c перфектно формою інфінітива може виражати також передбачувана дія, здійснення якої свідомо неможливе.

Had she been fourteen instead of twenty-four, she might have been changed by then (but she was twenty-four, conservative by nature and upbringing). [70].

Слід зауважити, що форма might у значенні припущення використовується головним чином у стверджувальних реченнях. Якщо ж після might є заперечення, воно відноситься не до припущення, а до дії (або стану), вираженої інфінітивом.

Історично дієслова should і ought були двома формами одного дієслова, які виражають обов'язок.Але з розвитком мови вони стали позначати різні значення і в сучасній мові ці дієслова вже використовуються окремо і вони розглядаються як два окремих дієслова. Аналогічно іншим модальним дієсловам, дієслово should втрачає своє значення бажаності і, крім значення обов'язку, також позначає припущення, засноване на фактах.

It should be about five now. [70].

В даному реченні ознакою того що припущення відноситься до теперішнього часу є прислівник now

Слад зазначити, що дієслово should не так часто використовується в цьому значенні, як правило, значення припущення передається дієсловом must.

Дієслово ought вживається аналогічним чином, висловлюючи обумовлену, засновану на певних обставинах, ймовірність.

Ought втрачає своє первісне значення і також висловлює припущення засноване на фактах.

Поєднання дієслів should і ought з неперфектним інфінітивом вказує на одночасність припущення і передбачуваної дії (або стану), поєднання з перфектний інфінітивом - на передування запропонованої дії висловлюваному припущенню:

If he started at nine he ought to be here by four. [70].

В даному реченні маємо ознаку того що одна дія передує іншій у вигляді минулої форми дієслова - started. Маємо навіть точну вказівку коли саме відбувалася дія at nine. На майбутній час вказує висловленого припущення вкузють слова by four.

Дієслова should і ought у значенні припущення можуть вживатися не тільки в позитивному, але і негативному реченні, причому заперечення відноситься не до припущення, а до дії (або стану), вираженої інфінітивом:

It ought not to be very hard to find a man who is prepared to come and talk German to me for an hour.

У значенні припущення дієслово ought вживається, не дуже часто, так як в даному значенні воно зазвичай замінюється дієсловом must. Однак в романі зустрічаємо кілька стійких виразів з дієсловом ought:

He ought to know them.

You ought to be ashamed of yourself [70].

His children would follow the money, and for the rest of their lives his grandchildren would hear the whispers about their grandfather.

У даному реченні для вираження припущення про дію яка можливо буде відбуватися у майбутньому використовується модальне дієслово would.