Публічне мовлення та його особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публічне мовлення та його особливості

Поняття діалогу

Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей.

Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють.

Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст - це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту - адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання - нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.

Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі - це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).

Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.

Існує типовий набір смислових частин розмови:

1) установлення контакту із співрозмовником (зоровий - мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);

2) початок розмови;

3) розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичний лад усного діалогічного мовлення.

Правила ведення діалогу

Все наше життя триває у процесі діалогу: вдома, на роботі, під час відпочинку, навіть із самим собою. Для того щоб діалог дав позитивні результати, запрошуємо ознайомитися з такими правилами.

Правила для того, хто говорить:

* доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;

* ввічливість, відсутність категоричності;

* скромність у самооцінках, ненав'язливість;

* орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту;

* постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;

* логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;

* підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;

* вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.

* враховувати дистанцію в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки тощо.

Правила для тих, хто слухає:

* не шкодуйте часу для того, щоб вислухати партнера;

* терпимо й шанобливо ставтесь до того, хто говорить;

* не перебивайте партнера, вислухайте його до кінця;

* дайте партнерові виявити себе в спілкуванні, стимулюйте його активність;

* використовуйте мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної підтримки того, хто говорить.

Дотримання запропонованих правил сприятиме безконфліктному спілкуванню.

Філософ-стоїк Епіктет пояснював, що під час розмови треба більше слухати, ніж говорити: "Недарма Бог дав нам один язик і двоє вух". Уміння слухати має першочергове значення для людського спілкування. За статистичними підрахунками, час, який ми витрачаємо для контактів на роботі і вдома, розподіляється таким чином: 9 % - пишемо, 16 % - читаємо, 30 % - розмовляємо і 45 % - слухаємо (точніше, повинні слухати). Слухати - це не просто мовчати, це вміти зосередити й утримувати увагу на предметі розмови протягом усієї розмови.

Досвідчені, тактовні люди кажуть, що треба вміти мовчати взагалі про все, що має значення лише для тебе. Тому важливо, як писав Цицерон: "Не слід заволодівати розмовою, як вотчиною, з якої маєш право вижити іншого. Навпаки, потрібно намагатися, щоб кожний мав у розмові свою чергу".

Українські прислів'я про спілкування.

* Треба знати, що і де казати.

* Гостре словечко коле сердечко.

* Говорить п'яте через десяте.

* Хто каже до ладу, то вухо наставляй, а хто без ладу, то теж не затикай.

* Менше говори - більше вчуєш.

* Мовчанка гнів гасить.

Поради.

* Говоріть по суті й красиво.

* Говоріть лише тоді, коли є про що сказати.

* Говоріть коротко й точно.

* Говоріть, щоб вас чули.

* Не вживайте незрозумілих слів.

* Говоріть так, щоб вас цікаво було слухати.

* Менше жестикулюйте.

* Не читайте мораль у процесі діалогу.

* Прагніть тримати себе впевнено навіть у складній ситуації.

* Не піддавайтесь емоціям.

* Прагніть постійно контактувати з аудиторією чи опонентом.

Діалогічне красномовство

Діалогічне (полілогічне) красномовство формується не одним промовцем, а двома або кількома. Основні види такого красномовства: бесіда, дискусія, суперечка, диспут, нарада, прес-конференція, інтерв'ю, ділова гра, вечір запитань і відповідей, вікторина, "круглий стіл" тощо.

В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в. політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зокрема в культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог призводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальмування демократичного розв'язання проблем.

Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбесідників, підготовки, відповідного настрою, переконливих доказів, тактовності тощо.

У діалозі-полілозі може бути зіткнення учасників різних ідеологій, різних способів міркування, соціальних ролей, неоднакового життєвого досвіду, діаметрально протилежних душевних станів, різної міри вихованості, а в результаті все-таки треба дійти згоди і знайти прийнятне розв'язання проблеми. Тому оратори і педагоги, для яких також головною формою роботи з вихованцями є діалог-полілог, мають враховувати всі аспекти підготовки діалогу: мовний, логічний, психологічний, педагогічний, аксіологічний (оцінний), політологічний і соціологічний.

Еристика (від гр. егізіікок - той, що сперечається) - це риторика діалогічного мовлення. Вона виявляється в таких жанрах, як:

дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка.

Жанри діалогічного публічного мовлення.

Дискусія (від лат. аіясивкіо - розгляд, дослідження) - це обговорення певної проблеми або групи питань чи одного дуже важливого питання з метою досягнення істини. Мовно-жанрові ознаки дискусії добре простежуються у зіставленні її з полемікою.

Полеміка (від гр. ро 1еті1со$ - військовий, ворожий) - це також обговорення певної важливої проблеми чи окремого питання. Проте якщо для дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки і зіставлення аргументів і контраргументів, то для полеміки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині. В дискусії протилежні сторони називаються опонентами, у полеміці - супротивниками, суперниками, конкурентами. У дискусії опоненти шукають істину, компроміс, консенсус, угоду, злагоду; у полеміці - утвердження власного погляду, перемогу своєї позиції. Дискусія ведеться за певними правилами і за згодою її учасників. Тема дискусії формулюється заздалегідь або до початку дискусії. Учасники її почергово висловлюють свої положення, думки, спростування, в результаті чого дискусія набуває логічного, зв'язного ! характеру. Мовні засоби дискутування мають бути прийнятними v' для всіх учасників дискусії, толерантними. Використання неперед-бачуваних засобів осуджується і може зупинити дискусію без висновків і завершення її. Натомість полеміка не дотримується таких правил. У ній перемагає ініціатива суперників, ситуативність спілкування, непередбачувані і раптово знайдені "під руку" засоби не завжди переконливої, але наполегливої і напористої аргументації.

Диспут (від лат. (ііврито - досліджую, сперечаюсь) - це заздалегідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (наукову, політичну, літературну тощо) публічна суперечка між попередньо визначеними опонентами. Тема обирається така, яка містить у собі складну проблему, різні тлумачення або різновекторні шляхи її розв'язання. Саме тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно висвітлити проблему і знайти шляхи її вирішення.

Дебати (фр. сіеЬаїез, від оеЬапге - сперечатися) - це представлення своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення розв'язання важливих державних, громадських проблем на противагу іншій стороні (учаснику) дебатів. Риторика діалогічного мовлення також виробила певні правила, технологію і культуру еристики. На основні та окремі з них варто звернути увагу освіченим громадянам, особливо тим, хто готує себе до активної державної, політичної, громадської чи якоїсь іншої публічної діяльності. Передусім слід пам'ятати про таке:

-- Ніколи не треба дискутувати чи сперечатися з приводу тем, понять, що є аксіомами і не потребують доведення. Такі теми не дають простору, перспективи для розгортання думки, дискусія "захлинеться", опоненти не зможуть себе показати. Слід обирати теми, що "потребують роботи думки" (Арістотель).

-- Пам'ятайте, що основною і найкращою метою всіх без винятку суперечок є змусити супротивника думати так, як ви, прийняти вашу позицію. Ця висока і, на ваш погляд, благородна мета потребує від вас стратегії і тактики.

-- Ніколи не викладайте відразу всі положення, тези чи аргументи. Тут монологи не потрібні. Ніби намацуючи дорогу, виберіть одне, але добре сформульоване положення. Послідовно додавайте по одному тези й аргументи, але завжди майте про запас що сказати.

-- Вгамуйте хвилювання, страх, бо інакше вони пригальмують вашу думку. Пам'ятайте: тут, як у монолозі, чим більше хвилюватиметесь, тим гірше думатимете і говоритимете. Переляканого пожаліють, але не пошанують. Потім, коли повернеться спокій і твереза думка, відчуєте незадоволення собою і помітите свої помилки та упущення.

-- Будьте уважними до опонента, суперника, конкурента, запам'ятовуйте не тільки те, що він каже, а й те, що казав раніше. Помітивши суперечність у його висловлюваннях, повертайтеся до раніше сказаного ним та вже забутого і методом сократівської іронії заженіть у кут: ставте запитання, поки він не стане сам собі заперечувати.

-- Не підмінюйте тему суперечки і не дозволяйте опонентові це робити, якщо сперечаєтеся чесно. Перескакуючи з однієї теми на іншу, жодної не розглянете вичерпно, і не буде з чого робити висновок. Впорядкуйте спочатку всі питання теми і послідовно обговорюйте кожне, виділяючи результат одним реченням, а потім з цих речень сформулюєте висновки.

-- На початку розмови домовтеся про метамову (терміни, дефініції, поняття, категорії, класифікації, джерела тощо).

-- Не намагайтеся все заперечувати. Використайте прийом умов-ного схвалення, при якому можна погодитися з певними положеннями опонента. Станьте ніби на його позицію, але потім заперечте йому у найсуттєвішому. Так ви пом'якшите йому біль за втраченою позицією.

-- Уникайте суперечок про те, чого добре не знаєте. Вчіться вчасно переводити розмову в інше русло. Майте для цього якісь заготовки, свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо. Але не смійтеся зі своїх жартів, хай інші з них сміються.

-- Будьте завжди готовими не тільки до кроку вперед, але й до кроку назад, не соромтеся вибачитися, перепросити. Заспокойте себе тим, що, добре підготувавшись, ви іншим разом надолужите втрачене.

-- Якщо дискусія чи полеміка публічна, не забувайте про аудиторію, залучайте її до паритету (колеги знають.., слухачі підтвердять.., студенти пам 'ятають...), але дуже шанобливо і не висловлюйте негативних оцінок.

-- Намагайтеся основні положення, поняття, дефініції, ознаки повторити, підкреслити у різних контекстах кілька разів з тим, щоб ваша позиція запам'яталася і закріпилася.

-- Пам'ятайте, що, як і в монологічній промові, головним у діалогічному спілкуванні (і суперечці) є тези й аргументи. Для діалогу вони мають бути дуже короткими, точними і "ударними". Тези формулюються за принципом актуального членування речення:

тема (дане) - рема (нове).

-- Аргументація має будуватися на причиново-наслідкових зв'язках і законах формальної логіки: це є так тому-то...; якщо це є таким, то...

-- Найкращими аргументами у суперечці є доказові положення, точні факти і цифри, конкретні явища, події.

-- Завжди починайте розмову якомога приємнішим, спокійнішим і тихішим тоном, щоб був простір для наростання суперечки і щоб завжди відчували, що є можливість підвищення тону, але ніколи не підходьте до межі підвищення тону, не зривайтеся на крик, бо смішно виглядатимете в очах присутніх. Зробіть очевидну паузу і, якщо не зможете приємним, то хоча б байдужим тоном обов'язково завершіть розмову (на жаль. Ви мене не зрозуміли, шкода, що ми не домовилися; це втрата для мене, як, можливо, і для Вас; продовжимо розмову наступним разом; шкода, що ніхто з нас не переконав іншого).

-- У розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст недобрі, злі, останні слова, негайно зупиніться (глибоко дихайте носом). Пам'ятайте, що після будь-якого конфлікту з суперником доведеться миритися і щось прощати, тоді самому буде незручно за різні слова. Коли настрій поганий, не дискутуйте, бо все одно програєте, й уникайте ситуацій "з'ясування стосунків".

-- Продумайте тактику відступу, відкладання на потім - на. випадок неуспіху чи поразки (Сьогодні справді ще не час, але...;

Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз...; Ви самі з часам переконаєтеся...).

У разі поразки ведіть себе чемно і гідно. Придумайте варіанти:

вчуся дискутувати: хотів переконатися в тому, що Ви знавець;

Ви для мене зразок для наслідування; я поступаюсь Вам, залишаючись при своїх переконаннях; і все ж аргументи не вичерпані тощо).

В усіх випадках, навіть образливих для вас, пам'ятайте про мовний етикет. Мило привітавшись поширеним звертанням, зробіть опоненту комплімент, запевніть його у своїй повазі, почніть розмову з нейтральних коротких тем (погода, час, дорога, люди), не помітно і м'яко підходьте до основної теми. У процесі дискусії також не забувайте кілька разів звернутися до опонента (на ім'я, ім'я і по батькові, шановний, друже, мій опоненте тощо), перепросіть, запропонуйте щось, висловіть свої наміри в бажальній формі (я б хотів почути, чи міг би я спитати Вас).

Пам'ятайте про ввічливість і пошанні мовні формули навіть тоді, коли програєте суперечку. Програвайте красиво - це також одна з ваших перемог.

Шукайте спільні думки з своїм опонентом, а не те, що вас розділяє.

Дотримуватись культури мовлення потрібно не тільки тому, хто висловлюється, а й тому, що слухає. Тому, правила ведення діалогу існують як для двох сторін. Отже, правила для мовця:

1. Що говорить наказується доброзичливе ставлення до співрозмовника. Забороняється своєю промовою наносити адресату різного роду збиток: образу, зневагу. Слід уникати прямих негативних оцінок особистості співрозмовника. Всі ці: ти дурень, невдашка, безтолоч, перестаньте пороти дурниці, ще ніколи не зустрічав такого безглуздого співробітника і т.д. і т.п. - Не сприяють досягненню комунікативної узгодженості, сприятливим взаємодіям, а значить, і успішній роботі. Отже, перше правило - шанобливість, доброзичливість до адресата.

2. Що говорить наказується, здійснюючи доброзичливість, проявляти доречну в даній ситуації спілкування (обов'язково доречну, "по і відповідну", а не перебільшену) ввічливість. Це означає, що необхідно врахувати вік, стать, службове або суспільне становище адресата і інші його соціальні позиції та ролі і змішав свої власні соціальні ознаки з цими показниками партнера. Що можна сказати добре знайомому, молодшому або рівному в невимушеній обстановці, то не підійде старшому, малознайомого, в офіційній обстановці. Необхідно намагатися пом'якшувати свою промову, знімати зайву категоричність. Так, начальник підлеглому може адресувати свою вимогу у вигляді прохання; відмовляються людина може уникнути прямої відмови, а висунути замість цього аргумент своєї зайнятості (На жаль, не можу, приїжджає сестра, і я буду зайнятий).

3. Що говорять, не рекомендується ставити в центр уваги власне "я", наказується бути скромним в самооцінці, не нав'язувати співрозмовникові, вперто і категорично, власних думок і оцінок (але це не означає - не переконувати!), Вміти стати на точку зору партнера, перейнятися так званої емпатією. Це поняття, взяте з області психіатрії, застосовують і в лінгвістиці тексту, коли розглядають мовне вираження солідаризації з яких-небудь учасником описуваної ситуації. Так, наприклад, про одне й те ж подію ми можемо сказати: Лекція прочитана професором і Професор прочитав лекцію. Вибір мовного побудови буде залежати від того, як ми оцінили ситуацію і "чию сторону прийняли", що порахували висунутим на перший план.

4. Четверте правило безпосередньо пов'язане з третім. Що говорить наказується поставити в центр уваги слухача, з огляду на його соціальні ролі, його особистість і обізнаність в темі, предмет мовлення, ступеня його зацікавленості. Слід не скупитися на мовні засоби адресації, постійно підтримуючи контакт уваги, розуміння, інтересу. Всі ці: вам, напевно, цікаво дізнатися..., і ви, звичайно, знаєте..., повторні звернення, мімічні та жестові знаки уваги - дуже важливі для ведення мовлення. Якщо мовець не дивиться на співрозмовника, в його очі, не "прочитує" в ньому розуміння та зацікавленість, ніби забуває про свого партнера, значить, він зосередився на собі, а таким чином сприятливого для обох комунікативного результату досягти важко.

5. Що говорить необхідно вміти вибрати тему для розмови, доречну в даній ситуації, цікаву, зрозумілу партнеру. Ясно, що в сім'ї і в установі ми обираємо різні теми, хоча є і загальні. Під час обідньої перерви, у транспорті або поліклініці, в гостях чи на конференції - скрізь ми орієнтуємося у виборі теми. Є й такий цікавий аспект, як національна специфіка типовою в ситуаціях спілкування тематики. Так, наприклад, в Англії часто розмовляють про погоду. Недарма у Бернарда Шоу в "Пігмаліоні" Еліза Дулітл розучує вимова фрази, яку вона повинна вживати в салонах: Сьогодні прекрасний день!

6. Мовець повинен слідувати логіці розгортання тексту, стежити за тим, щоб висновок не суперечив посилці, щоб слідства витікали з причин. Недарма ж у народі про нелогічною мови кажуть: Почав за здоров'я, а кінчив за упокій; У городі бузина, а в Києві дядько. Композиція тексту, слідування одного за іншим, розбивання тексту на смислові шматки особливо важливі в публічній промові, наукової та ораторської.

7. Мовець повинен пам'ятати, що поріг смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача обмежені. Дослідження показують, що найбільш сприятлива довжина усного висловлювання дорівнює семи словами плюс / мінус два слова (тобто 5-9 слів), а час усного повідомлення без паузи може тривати від 45 секунд до півтори хвилини і не перевищувати істотно цей час. Значить, рекомендується вживати короткі фрази і не перевищувати середню довжину безперервного (без пауз) говоріння. Необхідно також стежити за тим, щоб слухач не втомився, давати йому перепочити, знову зосередитися. Крім пауз, є інші засоби пробудження уваги: це повторні звернення, різного роду кошти авторизації і адресації тексту, інакше кажучи, вказівок на себе, який каже, і на слухача, апеляції до нього. Особливо важливі вони в публічній промові, коли мовець змушений утримувати увагу цілої аудиторії. Тоді він час від часу вводить у свою мову ті мовні засоби, які в лінгвістиці називають метакомунікативну, тобто такими, які інформують про намір автора ввести новий шматок тексту, про побудову тексту, послідовності думок, спрямованості адресату думок мовця тощо: Ми вже раніше говорили з вами про...; Ви, звичайно, знаєте, що... ; Хочу ще раз зупинитися на.

8. Мовець повинен постійно вести відбір мовних засобів відповідно до обраної стилістичної тональністю тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування в цілому, на офіційність або неофіційність ситуації. В одних випадках ми спілкуємося в побутово-побутової середовищі, з близькими людьми (будинки, з друзями), в інших - в нейтрально-повсякденній середовищі, з незнайомими людьми (в магазині, транспорті, поліклініці, на вулиці і т.д.), інша річ - наукове, навчальний, професійне спілкування. Кожен раз у мовця народжуються стилістично різні тексти, які якщо і допускають іностілеве вкраплення, то спеціально внесені, виправдані.

9. Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, приймає від нього безліч сигналів невербальної (невербальне) комунікації: жести, пози, міміку, загальну манеру триматися. всю культуру поведінки і культуру мовлення. Перш за все необхідно зберігати прийняту в даній національній та соціальної культури дистанцію між собою і партнером (якщо, звичайно, оратор не відділений кафедрою від аудиторії). Відомо, що, наприклад, латиноамериканці люблять меншу для спілкування дистанцію, ніж англійці.[4, с.331]

Слухач повинен відчувати, що говорить посилає йому доброзичливі жестові і мімічні сигнали, додатково пробуджує в ньому контакт уваги, контакт розуміння, рітмізуя за допомогою жестів свою промову, жестами виділяючи головне. Втім, про невербальних засобах комунікації у нас попереду ще цілий розділ. Правила для слухача:

1. У порівнянні з іншого будь-якою діяльністю слухання висувається на перший план, коли люди хочуть досягти узгодженості в діях. Якщо хто-небудь звернувся до вас з промовою, необхідно перервати справи й уважно вислухати, про що він вам повідомляє. Звичайно, і вступив в контакт повинен відчувати, чи можна зробити співрозмовником зайнятого віддалишся. Так, у службових відносинах переривати зосередив працівника неетично, в транспорті краще звернутися з питанням не до того, хто зайнятий читанням, а до що стоїть просто так, але вже коли скоро до вас звернулися, неодмінно треба залишити свої заняття і вислухати.

2. Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця. Вже коли ви виступили в ролі слухача, майте такт, терпіння, прикладіть намагання вислухати уважно і до кінця. Навіть якщо вам доводиться слухати, з вашої точки зору, не вчасно, навіть якщо, з вашої точки зору, що говорить меле нісенітницю, вмійте вислухати - такі правила хорошого тону. Якщо ж у цей момент вислухати зовсім неможливо, тактовно перенесіть час бесіди, вказавши аргументи вашій зайнятості. Все це особливо важливо враховувати тим, хто з точки зору соціальних ознак старший за віком, становищем. Отже, шанобливість до партнера під час слухання - найважливіше правило спілкування.

3. Доброзичливо, з повагою вислуховуючи співрозмовника, постарайтеся не перебивати його, не збивати з думки, не вставляти недоречних або уїдливих зауважень, не переводити слухання у власне говоріння.

4. Четверте правило пов'язане з другим і третім. Вислуховуючи, поставте в центр уваги мовця та його інтереси. Дайте йому проявити себе в мові. Підкреслюйте зацікавленість у ньому, в його словах - поглядами, мімікою, жестами.

5. У ролі слухача треба вміти вчасно оцінити мова співрозмовника, погодитися або не погодитися з ним, відповісти на поставлене запитання, на спонукання зреагувати дією і словесно. Інакше кажучи, необхідно поєднувати в собі роль слухача з роллю мовця, вміло вступаючи в діалог, але при цьому не забувати, що не варто займати все тимчасове простір бесіди власним говорінням. Отже, в діалозі дай говорити іншому, не йди від ролі слухача. Саме в цьому випадку "слово - срібло, а мовчання - золото".

6. Якщо слухати більше, ніж два, не слід відповідати на питання, заданий іншому співрозмовникові, взагалі реагувати на мова, спрямовану не до тебе. У цьому випадку в народі обсмикують недоречно що вступив у бесіду: Тебе не питають, Не встрявай в…, Тобі б помовчати і т.п. Але якщо той, до кого спрямовані слова, не реагує, що, звичайно, поза правилами ведення мовлення, то другий, ніби сторонній, що слухає може взяти на себе відповідь, тим самим рятуючи становище в загальній бесіді і організуючи той тип мови, який називають полілогом. [6, с.164]

Отже, діалог є основною частиною спілкування людини. Щодня людина вступає в діалог. Діалоги - невід'ємна частина будь - якої професії. Завдяки вдалій розмові, можна досягти очікуваного результату. Щоб провести вдало розмову потрібно дотримуватися культури мовлення. Спілкуючись ми не помічаємо як робимо помилки у висловлюванні. Тому культура ведення діалогу є не менш важливою для життєдіяльності людини. Якщо ж людина не вміє висловлюватися згідно мовленнєвого етикету, їх буде дуже важко добитися компромісу з співрозмовником. Дуже важливим є не тільки вміти гарно говорити, але й вміти вислухати співрозмовника.

Власне, основне правило культури ведення діалогу тільки одне: маєш можливість висловитися сам, але змушений слухати з повагою іншого.

Правила ведення діалогу

Якщо Ви не можете знайти переконливих аргументів - запитайте в свого опонента, що він сам думає з цієї проблеми.

Не ображайте свого опонента: він має право на власну точку зору.

Додержуйтесь "правила мікрофону": тільки той, хто тримає його в руках, має право висловлюватися. діалог диспут текст

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: [підручник] / Флорій Сергійович Бацевич. - К.: Академія, 2004 - 344 с.

3. Вандишев В.М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: [навчальний посібник] / Валентин Миколайович Вандишев. - К.: Кондор, 2006 - 264 с.

4. Горбун О.Д., Галузинська Л. І., Ситнік Т. І., Яременко С.А. Ділова українська мова: [навчальний посібник] / За ред. О.Д. Горбуна. - К.: Знання, 2000 - 226 с.

5. Злотницька І. М. Ділова українська мова [навчальний посібник] / Ірина Михайлівна Злотницька. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 - 256 с.

6. Хміль. Ф. І. Ділове спілкування: [навчальний посібник] / Федір Іванович Хміль. - К.: Академвидав, 2004 - 280 с.

Размещено на Allbest.ru