Вербалізація концепту війна у романі П. Загребельного "Європа 45"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Вербалізація концепту війна у романі П. Загребельного «Європа 45»



Вступ

загребельний війна романіст вербалізація

Кожна мова еквівалентна певній системі концептів, за допомогою якої носії мови сприймають, структурують, класифікують та інтерпретують інформативний потік, який надходить із навколишнього світ [27].

Актуалізація теми досліджень полягає в тому, що у сучасних умовах розвитку філософської, літературознавчої і лінгвістичної думки спостерігається новий етап актуалізації та концептуалізації війни й обростання концепту «війна» новими смисловими ознаками [25].

Об'єктом курсової є мова роману П.А. Загребельного «Європа 45».

Предметом дослідження виступають вербальні характеристики концепту «війна».

Метою курсової роботи є опис структури та змісту концепту «війна» на матеріалі роману П. Загребельного «Європа 45».

Досягнення поставленої мети реалізовано шляхом вирішення таких основних завдань:

- з'ясувати погляди вчених на концепт як лінгвістичне явище;

- розкрити зміст поняття «вербалізація», «концепт»;

- уточнити зміст поняття «війна»;

- встановити особливості лексичних одиниць, що пов'язані з досліджуваним концептом;

- проаналізувати роль концепту «війна» у мовній канві роману П. Загребельного «Європа 45».

Методи дослідження. В роботі застосовано переважно описові методи дослідження, орієнтовані на виявлення естетико-змістових функцій мовних одиниць у художньому тексті. Дослідження мови творів письменника потребує виходу за межі лінгвістичних методів, зокрема використання квантитативного методу. Метод лексико-семантичної сполучуваності використано для аналізу значень слів на позначення концепту «війна».

Теоретичне значення курсової. Робота має значення для аналізу мовної картини світу українців, поглибленого розуміння семантичного потенціалу лексичних одиниць, інтерпретації індивідуально-авторського стилю П. Загребельного.

Практичне значення. Основні положення дослідження знайдуть застосування у процесі викладання курсів історії української літературної мови, стилістики, лексикології, культури української мови, діалектології, фольклору.

Матеріалом дослідження стала картотека, створена на основі вибірки із роману П. Загребельного «Європа 45». Матеріал для роботи добирався зі статей мовознавців та літературознавців, лексикографічних праць, у яких найповніше представлено багатство сучасної української мови: - «Великий тлумачний словник сучасної української мови», - Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія, Великий тлумачний словник в 11 томах.

Структура курсової: робота складається зі вступу, трьох розділів, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

У вступі розкриваємо актуальність, мету, об'єкт та предмет нашого дослідження. Висвітлюємо теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі «Теоретичні основи понять «концепт», «вербалізація» висвітлено поняття концепту, його структури, погляди різних науковців на значення та дефініцію даного терміна, подається визначення вербалізації.

У другому розділі «Місце П. Загребельного в історії української літератури», розкриваємо життєвий та творчий шлях письменника, аналізуємо стиль написання та індивідуальність. Розкриваємо зміст та актуальність проблем, порушених у романі «Європа 45».

У третьому розділі «Мовні засоби презентації концепту «війна» у романі П. Загребельного» досліджуємо мікроконцепти пов'язанні з концептом «війна», та їх вербалізацію на прикладі тексту твору.

1. Теоретичні основи понять «концепт», «вербалізація»

1.1 Поняття вербалізація

Вербалізація - процес вербального (словесного) вираження. Переважно - словотворчість для створення мовних зворотів або формулювань, проте іноді розуміється як процес перетворення в слова зорових образів або перетворення «сновидячого» мислення первинних процесів в словесне мислення свідомості. Психоаналіз являє собою спробу вербалізувати невербалізоване, оскільки його зміст - неусвідомлена психічна діяльність - є невербальним за своєю суттю, а вербальні формулювання тільки перекручують його. [2]

Одним з основних засобів вербалізації концепту більшість вчених визнають фразеологізм. Так Н.Ф. Алефіренко в якості найбільш поширених засобів вербалізації концепту відзначає слово, фразеологізм, словосполучення, структурну схему пропозиції і навіть текст, «якщо в ньому розкривається сутність якого-небудь концепту» [2; 8]. Крім того, Л.Б. Савенкова вважає фразеологізм (поряд з лексемою і паремії) одним з основних засобів вербалізації культурного концептe [5].

1.2 Поняття «концепт», його структура та методика описання

Погляди лінгвістів на вербалізацію мовних концептів дуже різняться, так одні дослідники вважають концепти повністю вербалізованими (Р. Якендоф, А. Вербицька). Це призводить до тлумачення концепту як «парадигматичної структури, що виводиться із синтагматичних відношень імені, фіксованих у тексті».

О. Селіванова кваліфікує концепт як «зміст слова - і денотативний, і конотативний, який відображає уявлення носіїв певної культури про характер явища, що стоїть за словом у різноманітності його асоціативних зв'язків». Ядром концепту є поняття, фіксоване у вигляді пропозиційних структур і позначене певною номінативною одиницею. К. зароджуються у процесі пізнавальної діяльності, відображають й узагальнюють досвід людини й інтеріоризовану невідомістю дійсність, підводячи інформацію під певні вироблені суспільством категорії та класи. На думку прихильників розділеності концептуальної та вербальної інформації, у процесі мисленнєвої діяльності К. обертається різними боками й актуалізує різні ознаки та ділянки, які можуть або не можуть мати вербальне позначення. Слово є засобом доступу до концептуального знання, однак воно може представляти різні концепти, тому мова є доволі компактним засобом концептуалізації [6: 552].

Інші мовознавці розглядають концепт як частково вербалізовану одиницю концептосистеми. О. Кубрякова поєднує в дефініції концепту «оперативну одиницю пам'яті, ментального лексикона, концептуальної системи і мови мозку». Дослідниця вважає, що «найважливіші концепти виражені в мові, але частина інформації представлена у психіці принципово іншим способом, тобто ментальними репрезентаціями іншого типу - образами, картинками, схемами» [4: 89].

Способи вербалізації концептуальної інформації визначає мова, її система, що склалася протягом тривалого часу і багато чому сприяла концептуалізації. Однак концептуалізація є динамічним і більш нестійким процесом, ніж мовні зміни. Кожний історичний період у житті етносу вносить відповідні корекції до процесів концептуалізації згідно зі змінами світоглядних позицій, ідеології, норм моралі, оцінок і цінностей тощо. Саме тому З. Попова та І. Стернін розрізнюють стійкі й нестійкі концепти: перші мають регулярні, закріплені за ними мовні засоби вербалізації, актуальні для мислення та спілкування, другі не мають таких мовних засобів, є глибоко особистісними, рідко вербалізуються або практично не вербалізуються [3: 96].

Серед усього розмаїття підходів до розуміння концепту (лінгвокультурологічний - С. Воркачов, В. Кононенко; лінгвокогнітивний - З. Попова, Й. Стернін, психолінгвістичний - А. Залевська, К. Харді) у нашій студії домінантним виступає лінгвокультурологічне трактування, згідно з яким концепт - «згусток культури» в ментальній сфері індивіда, основна одиниця культури з складною структурною організацією, до якої, за Ю. Степановим, належить все, що відноситься до структури поняття, та все, що «робить його фактом культури: етимологія, історія, О.П. Коцюба стиснута до основних ознак змісту, сучасні асоціації й оцінки…» [7; 40]. Звісно, лінгвокультурологічний аналіз концепту одночасно набуває когнітивних обрисів, оскільки культурний концепт має ментальну природу й фіксує колективні знання і вміння, які стають надбанням індивіда (Карасик, Г. Слишкін та ін.). При виокремленні концептів, типових для російського лінгвокультурного ареалу, В. Маслова акцентує на необхідності вивчення культурних концептуальних утворень на матеріалі текстів художньої літератури, адже часта апеляція митців слова до певних природних і суспільних явищ сприяє їхній концептуалізації й локалізації в ментальному просторі етносу [8; 95].

Концепт має шарову будову, і кожен шар є результатом культурного життя різних епох. Він складається з історично різних, за часом утворення, за семантикою, та походженням прошарків і має особливу структуру, що включає в себе:

1) основну (актуальну) ознаку;

2) додаткову (пасивну, історичну) ознаку;

3) внутрішню форму [8; 41].

Отже, розглянувши поняття концепт та вербалізація, можна зробити висновок, що концепт є багатозначним явищем, його можна розглядати з різних точок зору, ним займалося багато науковців і в кожного з цього питання була власна думка. На даний момент концепт відбиває мовну картину світу. Щодо явища вербалізації, то основною її функцією є словесне вираження наших думок, почуттів, образів та ін.



2. Місце П. Загребельного в історії української літератури

2.1 Життєвий і творчий шлях романіста

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1824 р. у с. Солошине на Полтавщині. У 1941 p., щойно закінчивши середню школу, пішов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Київського артучилища, в серпні цього ж року був поранений. Наступного року знову був тяжко поранений, потрапив у полон. У 1945 р. П. Загребельний працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

У 1946 р. він вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Закінчивши університет у 1951 p., розпочав діяльність журналіста.

У 1957 р. видав збірку оповідань «Учитель», повість «Дума про невмирущого», наступного року - збірку «Новели морського узбережжя». У 1959 р. письменник розпочав пригодницько-політичну дилогію, видавши перший роман «Європа 45». У 1961-1963 pp. Загребельний працював головним редактором «Літературної газети», видав другу книгу дилогії «Європа. Захід».

Протягом 1960-1980 pp. письменник створив основну частину своїх романів, які принесли йому світове визнання: «День для прийдешнього» (1963), «Диво» (1968), «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Розгін» (1976), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан (Сповідь у славі)» (1983) та інші.

Оцінки цих творів були далеко не однозначні: від схвальних до знищувальних, але саме це і засвідчувало, що з'явилися твори небуденні, автор здобув славу одного з найерудованіших письменників свого часу.

У 1974 р. за романи «Первоміст» і «Смертьу Києві» П. Загребельний отримав Державну премію ім. Т. Шевченка. У 1980 р. твір «Розгін» був відзначений Державною премією СРСР.

П. Загребельний у 1979-1986 pp. очолював Спілку письменників України. Був депутатом Верховної Ради СРСР 10-го і 11-го скликань, Верховної Ради УРСР 9-го скликання. Протягом 1980-1990 pp. письменник видав твори: «Південний комфорт» (1984), збірник «Неймовірні оповідання» (1987), «Вван» (1988), фантастичний роман «Безсмертний Лукас» (1989), «Гола душа» (1992), пригодницьку повість «Ангельська плоть» (1993), «Тисячолітній Миколай» (1994), «Юлія» (1997) та інші твори.

П. Загребельний власноруч переробляв свої прозові твори на п'єси: «День для прийдешнього» переробив на «Хто за? Хто проти?», а «З погляду вічності» на «І земля скакала мені навстріч», які були поставлені українськими театрами.

Основний жанр П. Загребельного - це роман, хоча в його доробку є і новели, і оповідання, і повісті. Проте серед жанрово-стильового розмаїття романістики письменника особливе місце, безперечно, займає історична белетристика.

Роман «Диво» був першим історичним твором П. Загребельного. Твір має оригінальну композицію: у ньому поєднуються в одній розповіді далека минувшина й сучасність, зіставляється те, 'що реально було розділене майже тисячоліттям. Це стало можливим завдяки тому, що центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської - дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком, - незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться», яке однаково належить як XI століттю, так і XX. Але ще більшим дивом у романі постають люди. Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Майстерно змальований в романі митець Сивоок, будівничий Софії Київської. Його доля - це доля талановитого майстра з древлянських земель, який багато блукав по тодішній Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом, полонений, потрапив до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів і аж згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, на рідну землю.

Складним, суперечливим постає образ князя Ярослава, який зображується реальною людиною: твердим і цілеспрямованим, але водночас жорстоким, закоханим у книги, мудрим, і в той же час незахищеним, слабким, як звичайний смертний.

У романі автор не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософсько-етичне тлумачення, робить це досить непомітно, ненав'язливо, часто через самих героїв. Завдяки такому глибокому проникненню в психологію персонажів, авторові вдалось порушити досить багато важливих проблем не тільки того часу, але й сучасності: влада та мистецтво, влада і людина, талант і держава, тлінне й нетлінне, проблема творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності, добра і зла, проблема вибору. Протягом твору автор ненав'язливо підводить читача до думки, що «справжня історія - це історія творення, а не руйнування».

На сьогоднішній день (значною мірою завдяки сучасній екранізації) більш відомим і популярним твором П. Загребельного є роман «Роксолана», в якому письменник вдається до художнього осмислення реальних історичних подій, розповідаючи про п'ятнадцятилітню Анастасію Лісовську, доньку священика із Рогатина, яку захопила в полон татарська орда. Дівчину продали в рабство; вона потрапила до гарему турецького султана Сулеймана, за рік вибилася з простих рабинь-одалісок в султанські дружини (а їх не могло бути згідно з Кораном більше чотирьох), стала улюбленою дружиною султана, баш-кадуною, а після смерті султана кілька десятиліть керувала безмежною Османською імперією і впливала на життя всієї Європи.

В авторському післяслові П. Загребельний так коментував причину, з якої він звернувся саме до образу Роксолани: «Досі постать Роксолани була безплотною, часто ставала об'єктом псевдо патріотичних захоплень, використовувалася деякими авторами як своєрідний рупор для їхніх розумувань, - тут (тобто в «Роксолані») вона, як принаймні здається авторові, віднаходить ті необхідні виміри і якості, які роблять її особистістю. Власне, роман - це історія боротьби нікому не знаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом».

Павло Загребельний сьогодні є одним з найпопулярніших українських письменників, чия творча спадщина приваблює все більше нових читачів. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу, неодноразово екранізувалися. Не всі з них стали непересічним художнім надбанням української прози, але всі активно сприймалися читачем, обговорювалися критикою, тою чи іншою мірою впливали на літературний процес [12].

2.2 Роман «Європа 45» як відблиск подій Великої Вітчизняної Війни

Роман «Європа 45» виріс із подій Великої Вітчизняної Війни. Він є одним з монументальних творів про незламність, непохитність; його герой -

радянський лейтенант Михайло Скиба в тиловому лігві ворога - і один у полі воїн. Практично він ніколи не воює одиноким, бо діє в середовищі й атмосфері співчуття, серед однодумців.

Однак, розповідь про пригоди й подвиги нескореного лейтенанта в підпіллі - лише одна з сюжетних ліній роману, яка визначила батально - пригодницькі засоби зображення. Одночасно виникла й інша, навіть поважніша - викривальне зображення ідеологів повернутого фашизму і тих, хто з'явився на аренах Європи, замість них.

У романі йдеться про партизанів - одинаків, солдатів різних армій, людей різних національностей: поляк, англієць, італієць, француз, голландець, американець, німець. Вони об'єднуються в партизанський загін під назвою «Москва» для боротьби проти темних сил війни, ризикують власним життям, перебувають постійно під прицілом автоматів, але все ж таки йдуть до своєї мети.

Інтернаціональний загін «Москва» поступово перетворюється на малу

проекцію цілої Європи - він складається з людей різного стану, вподобань, традицій; виразно в око впадають народні характери, до яких інші ставляться з повагою, розумінням, а інколи й з добродушним сміхом.

Окремі долі, рядових, сержантів, піхотинців, парашутистів, розвідників - усі вони залежать від обставин загальних, важливих, політичних. Долі своїх героїв письменник насичує несподіваними пригодами, напруженими змінами, ризикованими ситуаціями.

Сам роман складається із 41 розділу, дія в яких уривається, повертається на старе місце, перехрещується, неодмінно й стрімко рухаючись вперед.

У першому розділі роману «Людина - це воля» розповідається про втечу Михайла Скиби та його трьох радянських товаришів із баржі «Лорелай».

У другому розділі «У пастці» автор зображує польського майора Генрика Дулькевича, який разом зі своїм приятелем потрапляє у пастку, його намагається вбити німецький солдат, проте полякові вдається втекти.

Третій розділ «З вогню та в полум'я» повертає нас до образу Михайла Скиби, але вже в іншій ситуації і в нових проявах вдачі. Щойно врятувавшись від страти, переживши в муках смерть трьох своїх союзників по концтабору, гнаний зголоднілий, до меж можливого, Скиба дарує життя прирученій сарні з козенятком - він не може кривити душею перед довір'ям.

А мине лише година і він без вагань переможе своєю кмітливістю, впертістю, хитрістю озброєного ворога.

З'являються у сюжеті нові, персонажі новобранці загону Скиби. В главі «Той, що впав з неба» головною дійовою особою стане парашутист - розвідник у тилу, американець німецького походження Юджін Вернер.

У романі автор подає образ голландця Якоба ван Роота у якому втілює духовну мужність народу. У загоні герой старший від усіх, до того ж він позбувся в мандрах ноги, рухатись йому важко, партизанити й поготів. До партизанів пристав, щоб помститися за смерть дочки Анн і за безчестя батьківщини.

Ще одним не менш цікавим персонажем є представник фашизму, німець - Гейнц Корн, який переходить на бік партизанів, йому набридло воювати, у війні він не баче сенсу.

У загоні «Москва» зібралося девять бійців, і лише командир Скиба був радянським громадянином. Про інших громадян восьми західноєвропейських і центрально - європейських країн сказано не так уже й багато, а про самі країни й поготів.

Закінчується твір не менш цікаво. Радянський солдат Михайло Скиба залишається з немовлям на руках, нації яка знищіла його Батьківщину, військових товаришів, порушила спокій домівок мільйонів родин.

Павло Загребельний сьогодні є одним з найпопулярніших українських письменників, чия творча спадщина приваблює все більше нових читачів.

В усіх своїх історичних романах письменник звертається до трагедійних ситуацій (йому загалом дуже близька поетика трагічного), перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий їхнього життя.

Роман «Європа 45» став визначною сходинкою в еволюції П. Загребелюного, свідченням його формування як прозаїка монументальних форм. У романі автор зображує події Великої Вітчизняної війни, свідко якиї йому довелося бути. Як люди боролися з свою Батьківщину за мир [11; 31].



3. Мовні засоби презентації концепту «війна» у романі П. Загребельного «Європа 45»

загребельний війна романіст вербалізація

Концепт «війна» є одним із найважливіших концептів мовної свідомості та займає визначальне місце мовній картині світу. Про це свідчить той факт, що слово війна розглядається уу всіх словниках.

Тлумачні словники дозволяють виявити наступні характерні ознаки даного концепту:

1. Організована збройна боротьба між державами, суспільними класами тощо. Війна людей їсть, а кров'ю запиває (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 78); Війну [2914-1915] ведуть усі великі держави заради грабежу, поділу світу, за ринки, за поневолення народів.

2. перен. Стан ворожнечі між ким-небудь; суперечка, сварка з кимсь; боротьба. [9; Т. 1; 669].

3.1 Мікроконцепт «зброя» та військова техніка

У творі автор використав багато назв різної зброї, як холодної так вогнепальної, присутня також і вибухівка, що є складовою концепту «війна».

Вогнепальна зброя:

Слово автомат автор використав у тексті 30 разів, що становить 30% від загальної кількості слововживання вогнепальної зброї.

Автомат: «Доки в нього в руках автомат, він вільний, він буде битися за свою волю, за своє життя, за свою честь» [2; 82]. «Ось зараз Михайло чесоне з автомата, і той навіть не встигне озирнутися, щоб побачити, звідки ж прийшла його смерть» [2; 47]. «Навіщо мені аж два автомати?» [2; 50]. «Тут як в американській дуелі, мав рацію той, хто вистрілив першим, і тому Юджін, не вагаючись не роблячи ніякої спроби затримати палець, що вже натиснув на спусковий гачок, вистрілив просто в обличчя тому, хто наводив на нього автомат». «Юджін вважав, що зараз усе для нього зосередиться на пострілі з автомата…» [2; 63]. «Гейнц труснув ранцем, перевіряючи міцність кріплень, поправив автомат…» [2; 83].

Ми нарахували 25 випадків вживання слова пістолет, що становить 25% слововживань.

Пістолет: «Тепер у нього крім захованого до кишені пістолета, під рукою не було нічого» [2; 97]. «Автомат і пістолет - це вже краще» [2; 50]. «Кумедно підкидав ноги, розмахував пістолетами…» [2; 51]. «Тепер у нього, крім захованого до кишені пістолета, під рукою не було нічого» [2; 97]. «- Геть з машини! Швидко! - по-німецьки скомандував він, і як ствердження цієї команди під самісінькі носи німкені і її пасажира ткнули свої пістолети Юджін і пан Дулькевич» [2; 99]. «Він завжди був прибічником рішучих дій і вважав пістолет єдиним аргументом у всіх суперечках і непорозуміннях» [2; 149]. «У сірих костюмах з галстуками, в дорогих фетрових капелюхах, вони мали цілком пристойний мирний вигляд, якби в кожного з них у правій витягнутій вперед руці не поблискував пістолет» [2; 217].

У романі наявні 5 випадків слововживання слова кулемет, що становить 5% від загальної кількості слововживань вогнепальної зброї.

Кулемет: «Пістолети, чотири автомати, станковий кулемет, - брехав

Фінк, щоб налякати гестапівця» [2; 137]. «Одного кулемета було б досить, щоб зчистити з луки всіх парашутистів Скорцені, не давши їм змогти зробити жодного пострілу» [2; 213]. «За наказом самого фюрера негайно купіть тисячу американських і англійських автоматів і гвинтівок, і п'ятсот ручних і станкових кулеменів» [2; 354].

У творі є 6 зразків вживання слова торпеда, що становить 6%.

Торпеди: «Тоді, саме тоді, як гримів тисячокілометровий руський фронт, як помирали сотні тисяч невідомих майорові солдатів, як лилася кров народів усієї Європи, як горіли від фашистських бомб квартали Іст - Енду, як ждав він фашистської торпеди в свою каюту на «Йорку»…» [2; 178]. «То була торпеда» [2; 133]. «Балони висіли під літаками, немов торпеди. То були торпеди відчаю і заклятої впертості» [2; 232].

Слово ракета вжито у тексті 10 разів що становить, 10% загальної кількості.

Ракета: «Це ракета, - сказав Михайло. - Та сама ракета, якими німці обстрілюють Лондон» [2; 273]. «Вона виповзла з лісів і боліт, лякливо озираючись, миттю ховалась назад, як тільки десь спалахував постріл, терпляче очікувала, поки догорять бліді вогні ракет…» [2; 82]. «Димний хвіст ракети манив їх до себе, примушував забувати про втому й небезпеку» [2; 274]. «Того самого каналу, по якому Честерові хотілося якнайшвидше дістатися до ракет» [2; 303].

У романі письменник використав слово гвинтівка 10 разів, що становить 10% слововживань.

Гвинтівка: «За наказом самого фюрера негайно купіть тисячу американських і англійських автоматів і гвинтівок і п'ятсот ручних і танкових кулеметів» [2; 354]. «Гвинтівка не рятувала від страху»; «Годину тому можна було бачити, що на палубі баржі стовбичить високий, маслакуватий солдат в окулярах і що в руках солдата гвинтівка» [2; 3]. «Звук першого пострілу з німецької гвинтівки заглушив кволий голос правди, і ми не чуємо його ось уже п'ять років!» [2; 76].

Ми виділили 12 випадків вживання слова гармата у романі, що становить 12%.

Гармата: «Фронт жив і вночі. Він пульсував білими зблисками автоматних і кулеметних черг, зітхав пострілами важких гармат, здригався од вибухів бомб, що їх розсипали невтомні радянські штурмовики» [2; 84]. «…цих дивовижних двадцятикілометрових зенітних гарматок, які за одну мить випускали в повітря сотні снарядів» [2; 22]. «Так, гармата замість масла» [2; 303].

По 5 разів автором було використано слова, що становить 35% від загальної кількості слововживань вогнепальної зброї:

Шомпольна рушниця, двостволка: «Стіни їжачилися зброєю. Старовинні пістолети сусідили тут з кривими мисливськими ножами, шомпольні рушниці висіли поруч з дорогими східними кинджалами, новенькі бельгійські двостволки, легкі» [2; 321].

Карабін: «Кілька німецьких солдатів, озброєних коротенькими італійськими карабінами, зганяли до гурту тих коней, що відстали». [2. C465]

Парабелум: «Паребелум був обшмугляний, блискучий, плямистий, мов каландра, стріляний - перестріляний і такий великий, що, здавалося, не вміститься на маленькому круглому столикові» [2; 117].

Поп-поми: «Кліфтон Честер, вибравши вільну мить, розмовляв з хлопцями, які чергували біля пом - помів на верхній палубі» [2; 125].

Браунінг: «Групенфюрер дістав браунінг, гарненький браунінг з ручкою із слонової кістки, підійшов до в'язнів і вистрілив одному з них голову» [2; 294].

До вогнепальної зброї можна також віднести такі слова:

Магазин: «П'ять пальців руки, що належали невідомо кому, підтримували автомат за коробку магазина» [2; 301]. 251 «Гейнц зарядив свій автомат магазином з трасуючими кулями, і з десяток маленьких вогняних комет врізалося в цистерну, що стояла навпроти станції» [2; 251].

Арсенал: «Та тут цілий арсенал! - прошепотів Дулькевич…» [2; 321].

Кобура: «Меткі шарфюрери зібрали в них кобури з пістолетами й винесли до вітальні» [2; 286]. «Для Фінка це було порятунком від ганьби, тому він з радістю навіть дістав з кобури свій браунінг і поклав його на стіл» [2; 336].

Складові вогнепальної зброї.

Куля: «Він сипонув в обличчя Юджіну одразу ж добру сотню якихось круглих гаркових, зовсім не зрозумілих ні Михайлові, ні американцеві слів, що вилітали в нього з рота, немов кулі з автомата» [2; 100]. 95

Патрон: «Я не випущу живими звідси жодного з них. У мене, крім пістолета ще є автомат і цілий ящик патронів» [2; 119]. 122 251

Переферією вогнепальної зброї є слово - постріл та розстріл.

Постріли: «Уже давно постріли для Фінка були, як для мисливського собаки, традиційним складником одвічного порядку на світі» [2; 294]. «Юджін вважав, що зараз усе для нього зосередиться на пострілі з автомата…» [2; 63].

Розстріл: «В таких випадках його суд короткий: відставка або розстріл» [2; 291].

Отже, проаналізувавши вогнепальну зброю, яку автор використав у романі в загальній кількості 100 слововживань, та зіставивши з результатом кожного слововживання поданих слів, ми з'ясували, що найбільше у тексті присутні такі слова: автомат - 30%, пістолет - 25%, гармата - 12%.

Холодна зброя

У романі П. Загребельний використав не дуже багато назв холодної зброї, це перш за все пов'язано з зображенням подій Вже Великої вітчизняної війни коли більшого поширення набула вогнепальна та вибухова зброя.

Кинджал: «Пане Сливка, ось вам кинджал» [2; 321].

Тесак: «Тут є пістолі й аркебузи, тесаки й вінчестери» [2; 321].

Ніж: «Юджін видряпався все вище і став ножем обрізати шматки парашуту…» [2; 62].

Cікач: «Стіни їжачилися зброєю. Старовинні пістолети сусідили тут з кривими мисливськими ножами, шомпольні рушниці висіли поруч з дорогими східними кинджалами, новенькі бельгійські двостволки, легкі» [2; 321].

Шпага: «Пане Бенедетті, хочете шпагу?» [2; 321].

Вибухова зброя

Слово міна автор використав 5 разів, що становить 10% від загальної кількості слововживання вибухової зброї.

Міни: «Він лишає позад себе розсатанілу смерть, кров, крики, посвист куль, далекі громи гармат і близькі рики мін» [2; 84].

15 разів у тексті зустрічається слово вибухівка, це 30%.

Вибухівка: «Михайло і Юджін швидко підсилили заряди вибухівки з обох боків колії, заклали змивачі, запалили шнур і кинулися в ліс, де їх чекав пан Дулькевич» [2; 92]. «Той, що був з вибухівкою, лежав біля самої залізничної кололії, вірніше не лежав, а висів між деревами, розгойдуючись на міцних стропах» [2; 61]. «Вони мали все необхідне для військової одиниці: зброю, вибухівку, карту, компас» [2; 89].

У романі налічується 25 разів вживання слова бомба, що становить 50%, від загальної кількості слововживань.

Бомба: «Згодом налетіли вже інші «кондори» з бомбами, незграбні, але грізні» [2; 131]. «А штурмовики, зробивши коло над станцією, посипали колії пекучим градом куль, потім почали кидати бомби…» [2; 81]. «Згодом налетіли інші кондори - вже з бомбами, незграбні але грізні» [2; 132]. «Навколо все горіло й руйнувалося, бомби сипалися на Кельн…» [2; 224]. «Німецькі міста палають від англійських бомб» [2; 229]. «Бомба розтрощила пам'ятник» [2; 333].

5 разів використав автор слово авіабомба, це 10%.

Авіабомба: «Партизани злякано зіщулилися, почувши такий знайомий, такий моторошний посвист авіабомб, вони поприпадали до підлоги сарая, ховаючись від осколків, що захурчали у всі боки, пробиваючи тоненькі стінки будівлі» [2; 414].

Дослідивши вибухову зброю, ми з'ясували, що загальна кількість слів вибухової зброї 50. Найчастіше у тексті зустрічається такі слова: бомба - 50%, міни 10%, вибухівка - 30%.

Як бачимо мікроконцепт «зброя» має досить ширкий лексичний склад у поданому творі та велику кількість слововживань у прямому значення, у переносному зістрічається досить рідко.



3.2 Мікроконцепт «техніка» та «військові звання»

Військова техніка

У романі досить часто зустрічається різна техніка у великій кількості слововживань, пов'язана безпосередньо з концептом «війна», це і повітряна, підводна, сухопутна, яка дає більш якісну оцінку подіям, що описанні.

Літак-снаряд: «Смію вас запевнити, що це не примітивний літак - снаряд ФАУ-1.» [2; 274].

Джип: «На базі все було американське: літаки, льотчики, джипи, намети» [2; 55].

Танк: «І серед цієї мішанини танків, людей, машин зовсім загубився маленький загін людей, одягнутих у форму ворога, в ненависну есесівську форму, що була тут, у Західній Німеччині, найкращою перепусткою, яка не викликала підозри» [2; 417]. «Стрункі фрахтові з трюмами, набитими снарядами й патронами з гірляндами танків на палубі…» [2; 122].

Боїнг: «Він і не знав, що цієї липневої ночі разом з тим «боїнгом», який віз його на завдання, летить ще тисяча «боїнгів» і «ліберейторів», щоб розстелити «бомбові килими» над прирейнськими містами.» [2; 60]. «Чотиримоторний «боїнг» перекинув Юджіна до Англії, на військово - повітряну базу Стенмор» [2; 55]. « «Боїнг» ішов не сам» [2; 59]. «Юджін тішив себе думкою, що разом з «боїнгом» летить клаптик рідного американського неба…» [2; 61].

Штурмовики: «А штурмовики, зробивши коло над станцією, посипали колії пекучим градом куль, потім почали кидати бомби, і Гейнц тепер зовсім забув про жандармів і про фельдфебеля…» [2; 81]. «Штурмовики зникли через кілька хвилин» [2; 82]. «Він відірвав крило начисто якраз тієї миті коли, штурмовик наближався до корми пароплава…» [2; 132]. «З гестапо в канцелярію Герінга весь час надходили тривожні сигнали про неіснуючі заміри штурмовиків…» [2; 140].

Міноносець: «А навколо конвою, охоплюючи його віялом, шугають по холодних сірих полях води міноносці й морські мисливці, на палубах яких чатують біля скидачів глибинних бомб безсонні команди» [2; 123]. « «Тірпіц» іде з крейсером «Адмірал Шеєр», дванадцятьма ескадрами міноносцями, з повітря його прикривають сотні літаків» [2; 126]. «Вони економлять військові кораблі, бояться, щоб - боронь боже - німці не потопили який - небудь міноносець…» [2; 128].

Танкери: «В морі комодор конвою шикує свої транспорти й танкери в похідний ордер» [2; 123]. «Вони запалили один танкер і той довго палахкотів страшним червоним полум'ям» [2; 131].

Кондори: «Згодом налетіли інші «кондори», - вже з бомбами, незграбні, але грізні». «Спочатку над районом, в якому розсипалися транспорти, закружляв фашистський розвідник «кондор»…». «Три транспорти розламалися навпіл, один перевернувся, - але й це було не все: тепер мала настати торпедна атака з - під води, з підводних човнів, що покликані хижим «кондором»…» [2; 131]

Штукаси: «Однак поки підводники десь лаштувалися до атаки, налетіли «штукаси», ревучі штурмовики «Юнкерс - 87», які падають майже на палубу корабля, скидають важелезну бомбу і з жахливим ревінням проносяться далі» [2; 131]. «Ніс «Меркурія» здригнувся від удару «штукаса» він навіть осів трохи вниз…» [2; 132].

Крейсер: «Лінійні крейсери, броненосці, фрегати» [2; 124]. «…куди з Скапа - Флоу вже поспішають швидкохідні есмінці, потужні крейсери і поважні авіанти» [2; 123]. «Однотипний з ним лінкор «Бісмарк» одним - єдиним залпом бортових гармат потопив на початку війни найбільший військовий корабель світу - британський лінійний крейсер «Худ»» [2; 125]. «Він рятував не фашистів - рятував себе, щоб вижити, щоб уціліти, повернутися додому, до Англії, й розповісти про вчинок капітана Роупера, розповісти про те, що він не міг говорити там, на крейсері…» [2; 135].

Корабель: «Ви знаєте, яке завдання cтавиться перед кожним військовим кораблем?» [2; 127]. «Сучасний військовий корабель напханий гучномовцями» [2; 124]. «Тоді жоден ворожий корабель не повернеться до свого затишного фіорду» [2; 126]. «А я саме хотів попросити вас, щоб мене пустили на мій корабель» [2; 128]. «Вони працювали, не зважаючи ні на що, незважаючи на торпеди, незважаючи на те, що корабель тоне» [2; 133].

Катюша: «Як рвонуло щось біля мене!. Здається, ота їхня «катюша»…» [2; 336].

Мерседес: «Коли чорний гестапівський «мерседес» поїхав далі, позаду неподалік від шосе, лишилася купка свіжої, ретельно утрамбованої землі, з німецькою солдатською каскою зверху» [2; 521]. «Зв'язаних, немічних, їх кидали їх кидали в кузов важкого «мерседеса», немов дерев'яні оцупки» [2; 162]. «Відчиняти дверцята його відомого броньованого «мерседеса», відомого всій Європі» [2; 289].

Бомбоскидач: «Невідомо, що думав американський льотчик, коли його

рука потяглася до важеля бомбоскидача, та це й не цікавило тих людей, що були на землі» [2; 414].

Хорх «З настанов своїх кервівників по школі він знав, що «хорх» - машина високопоставлених фашистських чиновників» [2; 97]. «Він ще раз хотів озирнутися, і в цей час водій «хорха» засигналив» [2; 98]. «Тому сержант мовчки рушив до «хорха»…» [2; 99]. « «Хорх рвонув з місця» [2; 101].

Мікроконцепт «військові звання»

У романі Павло Загребельний використовує багато назв різних військових звань, які походять з різних мов та військ.

Військові звання німецького походження

Обергрупенфюрер (нім. Obergruppenfьhrer) - одне з вищих звань в СС і СА. Введено в листопаді 1926 року, спочатку - як вище звання в структурі організації СС [7]. «Яволь, гер обергрупенфюрер! - гаркнув Фінк, намагаючись збагнути наміри свого шефа» [2; 144]. «…чи ж треба казати, як дорожив Рольф своїм становищем втаємниченої й довіреної людини обергрупенфюрера» [2; 143]. «- Я вже звелів це зробити, але ж обергрупенфюрер має ці фунти, що перед вами»; «Обергрупенфюрера не запросив есесівців сідати, не запропонував їм сигар, залишив їх обох біля порога, довго мовчав кидаючи крижані погляди то на Фінка, то на Гйотля…» [2; 151]. «- Але ж, гер обергрупенфюр, - несміливо промовив Гйотль, - я хотів тільки перевірити, я хотів користі для нашої справи» [2; 153]. «Зустрівши машину Гейндріха біля Лібенської лікарні, вони спершу кинули в неї гранати, а коли автомобіль спинився, добили обергрупенфюрера і його попихачів автоматними чергами» [2; 155].

Рейхсфюрер (нім. Reichsfьhrer: «імперський вождь охоронних загонів») - спеціальне звання в СС, що існувало з 1926 по 1945 рік (у 1925-1926 Оберляйтер СС). До 1933 року це була посада, а починаючи з 1934 року стає вищим званням в СС [13]. «Певно, це робиться для самого рейхсфюрера СС - подумав він, сидячи в шкіряному фотелі й попихкуючи дорогою сигаретою…» [2; 144]. «І тепер Фінк був певний, що Гейдріх хоче догодити рейхсфюрерові СС давши йому до рук новий спосіб збагачення замінити пошук «філософського камення» продукуванням фальшивих грошей» [2; 145]. «Не раз і не два Гейдріх натякав Гіммлерові, що на чолі міністерства внутрішніх справ потрібна тверда людина, а не такий слимак як той Фінк, але рейхсфюрер СС вдавав, що не розуміє натяків свого начальника гестапо й СД» [2; 154]. «- Ви гість рейсфюрера СС, і я справді поводжусь по - свинські, говорячи вам такі речі»; «Вам треба сьогодні ж увечері вказати рейхсфюрерові один пункт на цій карті» [2; 189]. «Крім того, знайте, що якраз ця жінка вибрала вас на важливу місію одкриття таємниці рейхсфюрерові» [2; 190]. «Рейхсфюрер СС переконав Гітлера, що розшуки таких сановних осіб, як дуче, не можна провадити з допомогою тривіальних розвідницьких методів…» [2; 211].

Шарфюрер (нім. Scharfьhrer) - звання в СС і СА, яке існувало з 1925 по 1945 рік. Відповідало званню унтерфельдфебеля у вермахті. Шарфюрером часто називали унтер-офіцера, який командував штурмовою групою в спеціальних операціях. [14] «Раш мовчки натиснув на кнопку сигнального дзвінка і наказав шарфюрерові…» [2; 147]. «Біля моториста сидить одноногий диявол, який знає тут усе чисто й слідкує, щоб шарфюрер нічого не вчинив з дрезиною ці ось тут оточили барона і дихають на нього ненавистю й зневагою»; «І серед цієї пишноти - невідомі голодранці, один з яких надів картуз і плащ штурмбанфюрера Фінка інші красуються в шинелях шарфюрерів…» [2; 339].

Оберштурмбанфюрер (нім. Obersturmbannfьhrer) - звання в СА та СС. Відповідало званню підполковника [15]. «- Покличте до мене оберштурмбанфюрер Гйотля» [2; 147]. «Через два роки він уже був оберштурмбанфюрер СС, знову був у рідному Відні…» [2; 148]. «Обережно пане оберштурмбанфюрер гукнув Фінк» [2; 152]. «Це кажу вам я, оберштурмбанфюрер Гйотль, доктор юриспруденції Віденського університету» [2; 190]. «Може, тієї хвилини, коли йому передавали цей наказ, оберштурмбанфюрер Гйотль і згадав не без жалю свого колишнього співробітника великого практика Рольфа Фінка…» [2; 196]. «Оберштурмбанфюрер побоявся їхати до нейтральної Швейцарії, де його легко могла викрасти американська розвідка і тому назвав Італію» [2; 198]. «Оберштурмбанфюрер здивувався: які там ще скриньки?» [2; 201].

Фельдфебель я, чол. У царській армії та в деяких сучасних іноземних арміях - чин старшого унтер-офіцера; особа, яка має цей чин [9; Т.10; 574].

«Під час переїзду, як і протягом усієї останньої ночі, біля приречених перебувало четверо солдатів - вартових під командою фельдфебеля Кноблауха» [2; 6]. «- Ось показав фельдфебель безпалу ліву руку, - бачив, як одчесало?» [2; 70]. «- А той? - кивнув на інтенданта фельдфебель» [2; 71]. «- Мабуть, так воно і є, - погодився фельдфебель» [2; 72]. «- Один момент, - попросив фельдфебель, - влаштовуйся в цій кімнаті, я зараз» [2; 74]. «- Не кричи будь ласка, - попросив Гейнца фельдфебель» [2; 76]. «Знову цокали підкови, шурхотіла щебінка, щебетав як теща на іменинах, фельдфебель, а Гейнцові хотілося кричати від радості й щастя» [2; 82].

Зондерфюрер (нім. Sonderfьhrer - особливий керівник) - у Німеччині до 1945 року особи, які під час війни призначені виконувати обов'язки офіцера в різних сферах діяльності, де були потрібні їхні професійні здібності, без урахування їх військового досвіду [16]. «Присутні Фельдфебель Кноблаух з команди 4225 і зондерфюрер гестапо Швайнегунд» [2; 6]. «Зондерфюрер вигукнув номер, скомандував йти вперед» [2; 159].

Штурмфюрер (нім. Sturmfьhrer) - звання що, виникло як посада в 1925 році і стало званням в 1928. Відповідало званню лейтенанта. З 1930 звання Штурмфюрер стало першим офіцерським званням в кількох організаціях нацистської партії [15]. «Виконувати вирок було виділено загін солдатів у складі двадцяти чоловік під командою штурмфюрера» [2; 7]. «Штурмфюрера цілковито відчув себе в звичній обстановці, пересмикнув плечима, ще раз пригладив ріденьке волосся Гільди…» [2; 104]. «Це дуже довго, - зітхнув штурмфюрер» [2; 105]. «Фінк і Науйокс стали після тієї ночі штурмфюрерами» [2; 141]. «Швенд розплатився з четниками, потиснув їм руки, сів у «фіат» поруч з мовчазним шофером - штурмфюрером СС, і теж поїхав з тусака, щоб ніколи туди не повертатися» [2; 358].

Штаб - арцт - військовий лікар дивізії [17]. «Присутній при екзекуції штаб - арцт Ванце о шостій годині тридцять чотири хвилини констатував миттєву смерть усіх чотирьох засуджених» [2; 7].

Унтер-офіцер, а, чол., військ. Звання молодшого командного складу із солдат в дореволюційній російській та деяких сучасних іноземних арміях [9; Т. 10; 452]. «Унтер - офіцер Гейнц Корн з двома солдатами одержував біля інтендантського вагона продовольство на свою роту» [2; 67]. «- Зараз би сюди кошик, - мрійливо промовив унтер - офіцер, - такий, знаєте, сплетений з білої лози кошик з круглою високою ручкою, і на тій ручці підмішені грона рейнського винограду, смажена качка і копчена ковбаса, тьмяно - червона з білим поясочком, а внизу, в кошику - груші» [2; 68]. «Унтер - офіцер теж спочатку мовчав, лише час до часу коротко відповідаючи на запитання інтендента» [2; 67]. «А чому він має цікавити мене, унтер - офіцера Гейнца Корна» [2; 73]. «Таким і застав унтер - офіцера Арнульф, повертаючись з другої кімнати…» [2; 74]. «Кого саме, унтер - офіцер Корн теж знав досить точно» [2; 80].

Штабс - фельдфебель, я, чол. У царській армії та в деяких сучасних іноземних арміях - чин старшого унтер-офіцера; особа, яка має цей чин [9; Т. 10; 574]. «Перед ним стояв високий, як і він сам, але чистенький і гарненький, мов цяцька, штабс - фельтфебель і посміхався одразу всіма тридцятьма двома зубами» [2; 69]. «Вів жандармів товариш його дитинства штабс - фельдфебель Арнульф Марія Фінк» [2; 80].

Групенфюрер (нім. Gruppenfьhrer) - військове звання вищих фюрерів СС з 1930 та СА з вересня 1925, яке відповідало званню генерал-лейтенанта Вермахту, а також спеціальне звання у ряді напіввійськових формувань СС та СА [18]. «Він ще й групенфюрер військ СС і особистий друг Гіммлера, і сам фюрер дуже високої думки про нього, - сказав, лякливо озираючись, Арнульф» [2; 72]. «…мій добре знайомий групенфюрер Кюммель вже готується до того, щоб з своїм корпусом, який диспонує страшною зброєю відплати завдати нищівного удару і Англії, і аліантам, що висадилися у Франції» [2; 111]. «У газетах мигтіли все нові й нові імена групенфюрерів, про яких Фінкові ніколи не доводилося чути» [2; 223]. «Просить поговорити з групенфюрером Кюммелем якому він зробив якусь послугу» [2; 224]. «- Це подарунок групенфюрера фон Кюммеля» [2; 227]. «Він повинен сьогодні ж поїхати до групенфюрера і запевнити в відданості ідеям великого фюрера» [2; 229]. «Групенфюрер подивився на них осудливо: виховані люди не палять на вулиці» [2; 292]. «Групенфюрер гнав чоловіка до самісінького верфовіття» [2; 293]. «Комендант нерішуче тупцював біля групенфюрера» [2; 295].

Штурмбанфюрер - німецьке військове звання яке відповідало посаді майора Вермахту [19]. «Хвалити бога, що ти не належиш до тих людей, які не сміють лишати без відповіді запитання штурмбанфюрера Фінка - самовдоволено посміхнувся Рольф» [2; 104]. «- Я зворушений цим знайомством, - штурмбанфюрер приклав губи до холодної руки Доріс» [2; 108]. «- Абсолютно точно, - весело клацнув високими закаблуками офіцерських чобіт штурмбанфюрера» [2; 109]. «- Я не хочу розголошувати військових таємниць, - набундючився штурмбанфюрер» [2; 111]. «Та штурмбанфюрер тепер уже нічого не чув» [2; 114]. «Штурмбанфюрер схаменувся першим» [2; 117]. «Штурмбанфюрер востаннє диркнув дзвінком, сплюнув і вилаявся» [2; 136].

Гауляйтер (нім. Gauleiter) - вище партійне звання у фашистській Німеччині, особа, яка здійснювала всю повноту влади на певній території. Партійне звання гаулейтера прирівнювалося до загальновійськового звання генерал-полковника. Призначалися гаулейтери безпосередньо Гітлером [20].

«Гауляйтер, старий пруссак, з свинячими очицями, бундючний і самовпевнений, не міг терпіти в себе під боком цього бандиткуватого молодика, який не тільки шпигував зо кожним його кроком і доносив у Берлін Гіммлеру…» [2; 138]. «В той же час Фінк добре знав, що в листах, які він возив до Ріхау, зацікавлено всього лише дві особи: сам Гейдріх та дружина світового гауляйтера, пишнотіла, з біса апетитна блондинка» [2; 139]. «…Гітлер зідрав з нього погони і наказав гауляйтерові Баварії Вагнерові арештувати зрадника» [2; 141].

Фюрер: «Все віддавав фюрерові й рейху» [2; 139]. «- Ну, чи вірю я в перемогу і в фюрера?» [2; 108]. «- Мій обов'язок примушує мене залишатися там, де я потрібний фюрерові й рейху, - скромно потупився штурмбанфюрер [2; 110]. «Йшлося про листування державної ваги, як сказав Рольфові Гейдріх, про листи в яких зацікавлені сам фюрер і Гіммлер» [2; 138]. «Фюрер негайно викликав Геббельса і Дітріха» [2; 140]. «У тридцять дев'ятому році Фінкові пощастило бути біля самого фюрера» [2; 142]. «Після цих слів Фінк назавжди втратив повагу до всіх державних діячів світу, ясна річ, окрім фюрера і його міністрів» [2; 143]. «Він з погордою ставився до абверу, де за його переконанням, зібрались якісь підозрілі людці, вороги фюрера» [2; 145]. «Так вчить наш фюрер» [2; 146]. «Темне, як у самого фюрера (адже той - також австрієць!), волосся, густі чорні брови, з - під яких лагідно позирають допитливі очі» [2; 147]. «Ніхто не повинен знати більше, ніж йому слід, як сказав наш фюрер» [2; 195]. «Стурбований фюрер сам приїхав до Італії» [2; 203]. «Отже, треба було негайно розшукати дуче і привести до фюрера» [2; 205].

Обер - лейтенант (від нім. ober - старший, фр. lieu tenant - заступник, від lieu - місце і tenant - посідає) - військове звання молодшого офіцерського складу в арміях Німеччини, Австрії та Швейцарії [21]. «Фюрер увійшов поперед великої групи генералів, серед яких був і обергрупенфюрер СС та генерал поліції, колишній злочинець, з ганьбою вигнаний з морського флоту, обер - лейтенант Рейнгард Гейдріх» [2; 142]. «Знову на поверхню виплив обер - лейтенант Карлсен, якому Гейдріх звелів прочитати для Фінка та Гйотля коротеньку лекцію про фунти стерлінгів…» [2; 150]. «Фінк навіть не встиг подумати про те, куди подівся його вигаданий тихий чиновник в окулярах, не встиг, бо здивувався ще більше, побачивши біля столу Кальтенбруннера свого давнього знайомого обер - лейтенанта Карлсена» [2; 155]. «Та замість банди побийголів до кімнати нечутним кроком увійшов висохлий, начищений і наблищаний не гірше за самого Гейдріха обер - лейтенант з петлицями відомства адмірала Канаріса…» [2; 145]. «- Одержавши вашого наклепницького листа, я хотів був наказати вас повісити на першій же гілляці, але обер - лейтенант Карлсен вступився за вас, повідомивши, що у вас і до цього бували випадки завихрення в психіці» [2; 156]. «- Абсолютно вірно, Карлсен, - похвалив обер - лейтенанта Гейдріх» [2; 146].

Рейхсмаршал (нім. Reichsmarschall - «імперський маршал») - найвище військове звання та посада в історії різних держав Європи [22]. «Але раптом одного прекрасного ранку цей сержант дізнається, що в рейхсмаршала Генріка колекція орденів утричі багатша» [2; 113].

Гестапівець: «У гестапівця одразу розвіявся сон» [2; 137]. «Сумніватись не доводилося: до ферми наближались гестапівці» [2; 217]. «Гестапівець, одразу ж заплутався в картоплинні, тоді як унтер, перестрибуючи за одним махом через десять кущів, добігав уже до Юджіна» [2; 219]. «Михайло полоснув по гестапівцях, що котилися вже по схилу горба» [2; 220]. «…де лежали два забиті ними гестапівця» [2; 233].