Слова автора при прямій мові в системі художнього тексту (на матеріалі творчості Григорія та Григора Тютюнників)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

УДК 1.161.2?42

СЛОВА АВТОРА ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ В СИСТЕМІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ ТА ГРИГОРА ТЮТЮННИКІВ)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Гут Наталя Василівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Мойсеєнко Анатолій Кирилович, завідувач кафедри сучасної української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор академік АПН України Мацько Любов Іванівна, завідувач кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

кандидат філологічних наук, доцент Чумак Олена Григорівна, доцент кафедри фонетики і граматики слов'янських мов Київського національного лінгвістичного університету

Захист відбудеться «28» жовтня 2009 року о 12.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий «26» вересня 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л. П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Увага мовознавців до антропоцентричності мовних явищ в останні десятиріччя позначилася на активізації досліджень художніх структур та художніх ідіостилів. Розуміючи текст як своєрідну форму реалізації авторської концепції, авторської індивідуальної картини світу, дослідники наголошують на пріоритетності суб'єктивно-модальної функції в художньому творі. Авторська модальність максимально простежується в художніх текстах як на рівні вияву авторської свідомості, так і на рівні літературної форми.

Літературний твір характеризується наявністю таких мовленнєвих форм, як оповідь-нарація та мовлення дійових осіб. Однією із форм вияву зв'язку між цими пластами є слова автора при прямій мові. Ситуація спілкування, мета та призначення повідомлення визначають форми і засоби передачі чужого мовлення. Авторські слова не лише вказують на те, хто, де, коли, як, за яких обставин говорить, але й сприяють творенню відповідної системи художнього тексту, в якій виконують важливу динамізаційну, композиційну роль.

На різних етапах лінгвістичної науки слова автора досліджувалися як невід'ємна частина конструкцій з прямою мовою. Проблемі прямої мови у руських літописах присвячені роботи Д. Лихачова (1947), О. Молоткова (1958). Синтаксис розмовної мови та пряма мова як виразник живого народного мовлення ставали об'єктом дослідження у працях М. Бахтіна (1986), Л. Булаховського (1952), В. Виноградова (1959), В. Кодухова (1957), В. Рінберг (1987), К. Степанової (1956), Р. Ткаченко (1978), О. Фінкеля (1960), Г. Чумакова (1975) та ін. Стилістичні явища у структурі конструкцій з прямою мовою розглядалися в роботах В. Вронської (1963), І. Кучеренка (2003), М. Милих (1958), Д. Розенталя (1965), А. Федорова (1963), М. Шумилова (1959).

Необхідність дослідження слів автора у художньому тексті як важливих конструктивних компонентів письменницького ідіостилю зумовлена насамперед тим, що саме в художньому стилі вони виконують важливу структурну, композиційно-образну роль.

У центрі творів Григорія та Григора Тютюнників - зображення простої людини, її діяльності, почуттів, ставлення до навколишньої дійсності. Народне уявлення про естетичне (живе, здорове, правдиве, істинне) невіддільне від думки про нерозривність фізичного ідеалу з морально-етичним, а тому естетичне начало стає визначальним чинником художнього творення братів Тютюнників. Щедре використання багатства синоніміки живої української мови, посилення емоційного начала, поєднання епічності викладу з ліризмом, колоритним українським гумором, стилізація народного мовлення - все це характеризує індивідуальний мовосвіт як Григорія, так і Григора Тютюнника.

Окремі питання художнього ідіостилю досліджуваних авторів розглядали Т. Аврахов, О. Бабакова, С. Бибик, Л. Бублик, Н. Кухта, Л. Масенко, Г. Мудрик, І. Семенчук, П. Сердюк, Л. Шевченко, Г. Штонь та ін. Незважаючи на значний інтерес до художніх систем цих письменників, досі не існує монографічних праць, присвячених проблемі функціонування лексико-граматичних засобів у творчості Григорія та Григора Тютюнників, не звернена увага на особливості функціонування слів автора при прямій мові у їхніх творах.

Актуальність дисертації зумовлена потребою поглибленого дослідження ідіостилів Григорія та Григора Тютюнників, зокрема слів автора при прямій мові в їхній творчості, які ще не були предметом дослідження в українському мовознавстві і які є важливими лексико-граматичними та стилістично-індивідуалізаційними репрезентантами художньо-образних систем прозових творів видатних українських письменників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини “Склад лексики української мови з погляду походження і функціонування”.

Метою дослідження є комплексний структурно-семантичний і стилістико-функціональний аналіз слів автора при прямій мові в системі художніх творів Григорія та Григора Тютюнників.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань: прямий мова тютюнник ідіостиль

- з'ясувати теоретичні засади аналізу художніх ідіостилів з урахуванням функцій слів автора при прямій мові;

- уточнити значення терміна “слова автора”;

- охарактеризувати основні семантичні типи лексичних одиниць на позначення слів автора в ідіостилях Григорія та Григора Тютюнників;

- виявити засоби інтенсифікації дієслівних вводів при прямій мові у творчості досліджуваних письменників;

- описати функціонування слів автора при прямій мові у прозових творах Григорія та Григора Тютюнників.

Об'єкт дослідження - слова автора при прямій мові у прозових творах Григорія та Григора Тютюнників.

Предметом дослідження є структурні та семантико-функціональні особливості слів автора при прямій мові у прозі Григорія та Григора Тютюнників.

Матеріал дисертації - прозові твори Григорія та Григора Тютюнника, приблизно 3600 карток з контекстуальними вибірками слів автора при прямій мові.

Методологія та методи дослідження. Характер дослідження зумовив комплексне використання кількох методів: індуктивного, який визначає напрям дослідження від накопичення мовного матеріалу до його систематизації та визначення закономірностей функціонування лексичних одиниць у художніх ідіостилях; текстологічного - для спостереження за функціонуванням слів автора в тексті; методу моделювання лексико-семантичних підкласів слів; методу кількісних підрахунків - для встановлення частотності окремих елементів у досліджуваних контекстах, та методу порівняльного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз лексем на позначення слів автора при прямій мові в художній прозі Григорія та Григора Тютюнників. У роботі подано структурну, лексико-семантичну класифікацію одиниць, які вводять репліки прямої мови, а також уперше здійснено спробу охарактеризувати особливості авторського художнього творення шляхом порівняння лексико-стилістичного функціонування слів автора в ідіостилях Григорія та Григора Тютюнників.

Теоретичне значення наукової роботи. Комплексне дослідження семантичної та стилістичної організації слів автора поглиблює теоретичні засади опису структурних компонентів прямої мови, надає змогу з'ясувати роль таких одиниць при прямій мові у динамічній системі тексту, а також особливості функціонування їх у художніх ідіостилях.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при написанні теоретичних праць із лексикології, ідіостилістики, лінгвістичного аналізу художнього тексту, при розробці відповідних спецкурсів і спецсемінарів, при підготовці курсових та дипломних робіт студентами. Розглянута проблематика знайде застосування у шкільній та вузівській практиці викладання курсів сучасної української мови.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи і результати дослідження обговорювалися на звітно-наукових конференціях викладачів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (2005-2008 рр.), а також на Всеукраїнській науковій конференції “Феномен А. Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, 2006 р.), VII Міжнародній науковій конференції “Українська термінологія і сучасність” (Умань, 2007 р.), XVI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції “Лінгвація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2008 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Граматичні читання - V” (Донецьк, 2009 р.).

Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблематики висвітлено у 6 публікаціях, з них 5 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі статті одноосібні.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, що містить 212 позицій, та додатків. Загальний обсяг роботи - 203 сторінки, із яких 160 - основний текст, 21 - додатки, 22 - список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету, завдання, предмет і об'єкт, окреслено методологічну базу, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади вивчення слів автора при прямій мові в художньому ідіостилі ” здійснено аналіз праць вітчизняних і зарубіжних мовознавців, які розглядали пряму мову і слова автора, представлено теоретичні положення, пов'язані з дослідженням авторського стилю, обґрунтовано взаємозв'язок понять “текст” та “ідіостиль”, описано основні форми вияву автора у тексті.

В лінгвістичній літературі найпоширенішим розумінням тексту є таке: це письмове повідомлення, що характеризується цілісністю і зв'язністю, змістовою і структурною завершеністю та відображає ставлення автора до повідомлюваного. Явища об'єктивного світу, людського буття, переосмислені та інтерпретовані письменником, можуть по-різному виражатися в його творах. Своєрідним “посланням” автора до потенційного читача є художній текст, важливим чинником творення якого виступає авторська свідомість, що забезпечує своєрідність змістового і мовного вираження. Художній твір дає простір індивідуальній словесно-мовній творчості, а отже, значення індивідуальних особливостей авторської присутності в художньому тексті надзвичайно велике.

У філологічній науці широко послуговуються різними термінами: “автор-творець”, “автор-оповідач”, “образ автора”, “голос автора” та ін. В основі кожної наукової концепції лежить той факт, що автор у художньому тексті - це творча енергія, що знаходить вираження на різних рівнях художньої структури, забезпечуючи інтеграцію, взаємозв'язок і взаємодію всіх елементів художнього цілого. Проте жодну з форм персоніфікації суб'єкта оповіді дослідники не ототожнюють з реальним автором, оскільки будь-яка форма оповіді є лише способом вираження авторської інтенції. У художньому творі автором, який повідомляє про чуже чи власне висловлювання, є та особа, від якої ведеться розповідь.

Вплив авторської концепції на естетичне перетворення мови в художньому тексті зумовлює виникнення поняття ідіостилю. Аналіз теоретичного матеріалу дає підстави трактувати індивідуальний стиль як особливість організації мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з поміж інших. Крім того, ідіостиль будь-якого письменника формується такими чинниками, як добір, комбінаторика та частотність використання мовних засобів, визначається як суб'єктивними, так і об'єктивними факторами, поєднанням загальнонаціонального та індивідуального.

Художній твір характеризується двоплановістю свого вираження, оскільки у ньому органічно переплітаються авторська і діалогічна мова. Будучи двома структурно автономними пластами оповіді, вони поєднуються в єдине ціле за допомогою слів автора, що різними способами здатні вводити висловлювання в текст.

Таке поєднання мови діалогічної та мови описово-констатаційної несе виразне стилістичне навантаження: пряма мова - засіб індивідуалізації автором своїх персонажів, розкриття їхнього внутрішнього світу; потенціал авторських слів реалізується у передачі інтенції автора та функції впливу на читача, створенні адекватного сприйняття реальної мовленнєвої комунікації у тексті художнього твору.

Особливою складністю позначене питання граматичного статусу слів автора у структурі конструкції з прямою мовою. Більшість дослідників наголошує на специфіці відношень між реплікою та авторськими словами, розглядаючи такі побудови як безсполучникові складнопідрядні чи складносурядні речення, безсполучникові складні речення з різнотипними частинами тощо. У пропонованому дослідженні приєднуємося до поглядів мовознавців І. Кучеренка, М. Милих, В. Рінберг, які кваліфікують слова автора як синтаксично незалежний компонент конструкції з прямою мовою, який завжди становить окреме речення і вводить репліку, вказуючи на акт говоріння, особу, якій належить мовлення, ситуацію, за якої воно відбувалося, тісно пов'язуючись зі словами прямої мови інтонаційно та за змістом.

Функціонуючи як самостійні структури, у художньому тексті слова автора маркують висловлювання дійових осіб, виражають імпліцитний зміст, забезпечуючи бажану автором інтерпретацію художнього твору. Надаючи інформативності не лише конструкції, до якої входять, а й значно ширшому контексту та характеризуючись наявністю конститутивних елементів, такі компоненти виконують виразні смислові, текстотвірні, стилістичні функції, що, зрештою, зумовлює статус слів автора як важливих лексико-граматичних, індивідуалізаційних репрезентантів ідіостилю того чи того письменника.

У другому розділі “Структурно-семантичний аналіз слів автора (на матеріалі творів Григорія та Григора Тютюнників)” проаналізовано погляди мовознавців на проблему типології мовних одиниць загалом та слів автора при прямій мові зокрема, на матеріалі прозових творів Григорія та Григора Тютюнників подано семантичну характеристику слів автора при прямій мові та розглянуто різні способи вираження їх на граматичному рівні.

У художньому творі слова автора забезпечують зв'язок висловлювання дійової особи з комунікативною ситуацією, у межах якої воно актуалізується. Як корелююча структура між наративом і репліками персонажів, вони мають складну лексико-семантичну, синтаксико-морфологічну та прагматичну типологію. Здатність вводити висловлювання прямої мови - це та загальна формальна ознака, яка інтегрує функціональну мікросистему авторських вводів у загальнотекстову структуру твору.

Лексичні одиниці, які входять до складу слів автора, часто отримують додаткові відтінки значень, завдяки чому втілюються художні образи, важливі для побудови всієї системи художнього тексту. Така ситуація сприяє функціонуванню не лише лексичних та контекстуальних, а й авторських синонімів, які разом формують численні групи та підгрупи.

У словах автора при прямій мові домінантну функцію виконують дієслівні лексеми, зокрема група дієслів говоріння, яка у творах Григорія та Григора Тютюнників представлена лексичними одиницями:

а) із загальним значенням говоріння;

б) із значенням особливого способу промовляння (інтенсивність звучання, чіткість / нечіткість вимови, темп мовлення, забарвлення звучання);

в) із значенням спрямованості на мовленнєву взаємодію (дієслова із семантикою запитання, відповіді, спонукання, характеру процесу мовлення);

г) із значенням особливих мовленнєвих діяльностей.

Нерідко в художніх контекстах, у результаті конкретизації словами автора змісту прямої мови, “нейтральне” дієслово мовлення здатне виступати синонімічним еквівалентом до інших дієслів. Наприклад, дієслово казати, що загалом позбавлене особливих конотацій і констатує лише факт здійснення висловлювання, у ролі ввідного компонента може вживатися як еквівалент лексем на позначення питання, відповіді, подяки, прохання, привітання, прощання тощо, наприклад: - Коли всі будуть дуже вчені, хто в землі порпатиметься? - сказав Тимко (Григорій Тютюнник); - Ні, дядьку, не бачив, -сказав я, не розуміючи, чого він про це питає (Григір Тютюнник); Потис мені командир руку і каже: “Спасибі тобі, Охріме Сазоновичу, за службу. Представлю тебе до нагороди” (Григорій Тютюнник); Дівчина, ховаючи очі від солдата, що курив біля дверей і вже ступив був крок їй назустріч, підійшла до Івана і, дивлячись у підлогу, сказала: “Потанцюйте зі мною…” (Григір Тютюнник); - Здрастуйте, - кажу йому (Григорій Тютюнник); - Прощавайте, - сказав, уже тримаючись за клямку, і спробував усміхнутися, але не зміг: щось незнайоме досі, холодне й байдуже, як татові очі уві сні, не дало мені того зробити, то тільки губи скривив (Григір Тютюнник).

Друга за чисельністю група об'єднує вводи на позначення рухів, жестів, міміки мовця. Хоча невербальні комунікативні системи людини є підпорядкованими, вторинними, оскільки “за своєю функцією лише приєднуються до мови, використовуються мовою і декодуються за допомогою мови” (Г. Колшанський), як компоненти слів автора кінемні лексеми детермінують і уможливлюють використання сконденсованих фраз, здатні заповнювати недостатній мінімум вербалізованої структури висловлювання. Такі конструкції сприяють особливій образності мовлення, відтворюючи різні дії співрозмовника, що стосуються зображення рухів, зовнішнього вигляду, манер особи, якій належить пряма мова. Наприклад: - Ах, яка я до того всього цікава, - сплеснула вона руками (Григорій Тютюнник); - Наче тебе прошено … - стинає плечем Софійка легенько, щоб не розбудити дитину (Григір Тютюнник); - Хабар? - насупив брови Гнат і показав ногою на кошик (Григорій Тютюнник); - Так і живе, - зніяковіла Рита (Григір Тютюнник).

Найменш продуктивною групою є дієслова на позначення психічної діяльності (думки, пам'яті, емоційно-психологічного стану мовця, сприймання), які дозволяють відтворювати найтонші відтінки при передачі мовленнєвого акту, нерідко надаючи експресивності репліці: Я дивився в стелю, що з кожною хвилею синішала, вищала, і думав: “Піду з цієї хати. Сьогодні ж. Шукатиму радистів…” (Григір Тютюнник); - …на пасовиську… - почув Сергій уривок фрази (Григорій Тютюнник); “Тато! - згадав я раптом. - Так усміхався тато!” (Григір Тютюнник); - От тобі й старий, - розвеселився Дорош (Григорій Тютюнник); Коли побачив Ванька, у грудях солодко щемнуло: “Прислала кликати…” (Григір Тютюнник); - Що ж це? Як? Що це? - забухкало молотком у Тимкових грудях. - Товаришу комісар, як же це так? Чому? (Григорій Тютюнник).

Окрему групу становлять структури, в яких ввідне дієслово опускається, але авторські слова містять залежні від нього лексеми (прислівники різних лексико-семантичних груп, сурядні сполучники тощо): Відійде трохи, візьметься руками в боки, подивиться-подивиться та й знову: - Іван… Та звідки ж ти взявся? (Григорій Тютюнник); Потім обернувся до мене та: - А ти, недоуздок, чого тут трешся? (Григір Тютюнник).

Певний підсилювальний відтінок у зображення ситуації породження репліки вносить використання різних лексико-семантичних груп інтенсифікаторів у словах автора при прямій мові. У прозових творах братів Тютюнників виокремлюємо групи таких одиниць, які вказують на висоту, силу звуку, тембр голосу, темп звучання репліки, на темпоральні характеристики, ставлення суб'єкта до співрозмовника, процес мовлення чи певний акт виконання дії, на стан суб'єкта, жести та міміку в момент розмови тощо.

Значення дієслівної лексеми може по-різному характеризуватися завдяки введенню до слів автора інтенсифікаторів. Порівняймо: - Ти, Кузьку, не ображайся, - вже м'якше сказав Оксен, - але я тобі скажу так, що, крім свого носа і живота, ти нічого не бачиш (Григорій Тютюнник); - Порвуть машину, - охрипло каже Олекса Помазан до Сергуні Чабана, свого товариша, що йде поруч і свистить (Григір Тютюнник); Дід повернувся до святої Марії <…> і рішуче сказав жінці: - Мордуй на місці, воля божа, але ями я на себе копати не буду (Григорій Тютюнник); - Ну, тоді до побачення, - так же ввічливо, хоча трохи завчено сказав хлопчик і пішов до гурту (Григір Тютюнник).

У досліджуваних текстах у ролі інтенсифікаторів функціонують:

а) окремі слова: Задери піджак та постьобай себе батогом, - сміючись, радив Тимко (Григорій Тютюнник); - Що, Стехо? - дурнувато всміхається Степан (Григір Тютюнник);

б) сполучення слів: Відскакали ми від того поляка, а Харитонов і кричить на повному чвалі: “Ось як у нас рубають на Тихім Дону!” - і знову врізався в гущу уланів (Григорій Тютюнник); Бабуся подивилася на неї злякано, приголомшено і сказала по хвилі: “Ти не ходи більше, дочко, бо добра з того мало, а тільки гріх…” (Григір Тютюнник);

в) предикативні одиниці з модально-порівняльними частками “мов”, “ніби” тощо: Тоді баба згорбилася і, розхитуючись зі сторони в сторону, завила, мов різали б її: - І не-ща-а-асна ж мо-оя голівонько … (Григорій Тютюнник); - О, директор! - вигукнув Котя так, ніби й не спав щойно (Григір Тютюнник).

У словах автора розгляданих творів на граматичному рівні категорія інтенсивності дії реалізується переважно якісними прислівниками (569 разів), дієприслівниковими зворотами (249 разів), прийменниково-іменниковими та прикметниково-іменниковими словосполученнями (35 разів), дієприслівниками (11 разів).

Широке використання Григорієм та Григором Тютюнниками різної граматичної і смислової структури інтенсифікаторів не лише індивідуалізує їхню авторську мову, визначає манеру коментування чужих висловлювань, а й допомагає передати авторське сприйняття того чи того персонажа.

Для представлення ситуації спілкування у ролі ввідних слів можуть використовуватися й інші частини мови. Група іменних вводів у творах досліджуваних авторів функціонує з метою репрезентації:

а) власне комунікативної ситуації: - Хто там, питаю? - голос Сергія

посуворішав (Григорій Тютюнник); - Зараз виноситимуть… - шепіт по натовпу (Григір Тютюнник);

б) фактора мовця і фактора адресата: Ми посміялися, а баба: “Не хочу, щоб на квартирі був отой чорний, і все” (Григорій Тютюнник); То вже до молодиці: - Драстуйте, тітко! З новосіллям вас, чи як? (Григір Тютюнник);

в) просторової локалізації звучання репліки: Іду до воріт не озираючись, а від хати: - Куди ж ти, хлопче? Пообідав би. Голодний же, по очах видать. Заверни його, Тетяно! (Григір Тютюнник).

Для слів автора, які не містять у своїй структурі актуалізованого дієслова, характерна інтонаційна та змістова незавершеність. Вони потребують доповнення прямою мовою і лише разом з реплікою утворюють граматичну конструкцію, яка виражає відносно завершену думку.

У третьому розділі “Функціонування слів автора в ідіостилях Григорія та Григора Тютюнників” простежено роль аналізованих одиниць у художньо-композиційній системі досліджуваних творів, встановлено вплив частотності вживання основних різновидів слів автора на особливості авторських стилів, а також здійснено порівняльний аналіз стилістичного використання слів автора у творах Григорія та Григора Тютюнників.

У художньому тексті автор прагне різнобічно показати спілкування дійових осіб. Сама комунікативна ситуація нерідко зумовлює відбір певних мовних одиниць; синонімізація різноманітних лексичних та граматичних засобів у межах авторських слів надає можливість уникнути структурної і стилістичної одноманітності. Письменник не лише констатує, але й оцінює, зображує персонажів твору. Слова автора у такій ситуації є одним з основних засобів створення стилістичної різноплановості функціонування конструкцій з прямою мовою.

В ідіостилях Григорія та Григора Тютюнників специфічне поєднання авторського мовлення та реплік персонажів відіграє важливу динамізаційну і текстотвірну роль. Слова автора функціонують з метою

а) констатації факту висловлювання та передачі його змісту;

б) компресії діалогічної мови та передачі ефекту мовчання;

в) деталізації змісту висловлювання;

г) характеристики персонажів, зокрема портретної;

ґ) передачі особливостей мовленнєвої діяльності персонажів;

д) опису фізичного стану героя;

е) показу жестів, міміки, дії, пози у момент розмови;

є) передачі емоційно-психологічного стану героїв;

ж) показу стосунків між співрозмовниками;

з) опису навколишнього середовища.

Ідіостилі Григорія та Григора Тютюнників, характеризуючись певною подібністю способів введення прямої мови та засобами її опису, відрізняються своєрідністю художньої репрезентації персонажа. Кожен із письменників, використовуючи мовні засоби, втілює їх у своїх текстах по-різному.

Як Григорій, так і Григір Тютюнники передають у словах автора основну інформацію про персонажів, вказуючи їхні імена, прізвища чи прізвиська: - Дуже вона мені потрібна, - без нотки злості промовила Дорина (Григорій Тютюнник); - Яку сьомаку? - хрипить Помазан і закашлюється, щоб подумати, як викрутитися (Григір Тютюнник).

Такі номінанти можуть не лише називати героїв, а й містити у своїй семантиці інформацію про їхній вік (- Ой не буде, синочку мій, не буде, - заволала стара (Григорій Тютюнник)), соціальний статус (- Дурні дітиська. Так. Дурні дітиська, - говорив господар, тяжко відхекуючись (Григір Тютюнник)), рід занять (- Міцно стоїть, холера, - хвалився Мирон трактористам (Григорій Тютюнник)), родинні відношення (Тітка Ялосовета озвалася з печі: - Спи, синок, рано ще, мабуть. Я од самого вечора і очей не стуляла (Григір Тютюнник)).

Залежно від конкретної мети висловлювання автори добирають ту чи іншу лексему, яка відповідає настановам комунікації. Такі структури здебільшого вказують на номінацію мовної дії з подальшим описом того, хто говорить. Григорій Тютюнник часто акцентує увагу на певній характеристичній деталі у зовнішності своїх героїв: Сівалка поламалася, товаришу голова, - труснув він білими кучерями і примружив голубі з нахабинкою очі (Григорій Тютюнник). Авторська мова Григора Тютюнника поряд з констатацією факту мовлення нерідко містить багатоплановіші описи: Подати, щоправда, не зразу подав, а спитався у Сашка-поштаря, молодого ще поквапливого хлопця в окулярах, що як говорив, ковтав по півслова: - А скільки це, Сашко, за рік процентів набіжить, як я тобі шістсот сорок два карбованці здам? (Григір Тютюнник).

Уникаючи великих описів, автори зазвичай за допомогою одного влучного вводу досить точно характеризують персонажа. Звуження слів автора до однослівної будови зі вживанням присудків на позначення говоріння пояснюється прагненням письменників посилити значимість репліки прямої мови. Такі структури можуть використовуватися й тоді, коли персонажі, по суті, перебирають на себе функції автора з метою лише повідомити про факт здійснення діалогу без додаткової його

характеристики: - Це мій гріх, - зітхнув Марко. - Як полягали ми вчора спати, чую, щось мацає за плечі. «Це ти, Марку?» - питає. «Я», - відповідаю. «Ходімо надвір, я тобі щось скажу», - просить Герасько (Григорій Тютюнник); - <…> А тут молоковоз під'їжджає, одкликав

Петра за лавку, чую, каже: «Ти ж мені обіцяв, а оддаєш Аксьонові!». <…> Ну, я - в підсобку. А цих нікельованих там десятків зо два стоїть... Кажу: «Ти ж казав, що одне, що тільки мені» (Григір Тютюнник).

Використання авторами лексем на позначення особливого способу промовляння зумовлене потребою через голос передавати почуття персонажа. Конструкції з тим самим дієсловом, залежно від супровідного інтенсифікатора, можуть вводити різні за змістовим навантаженням репліки. Пор.: А Павло, ляпаючи себе долонями по колінах, закричав, захлинаючись від сміху: - А що, Гнате, получив гривеник здачі? (Григорій Тютюнник); Вони сердилися i то по-своєму, то по-нiмецьки кричали, вибалушивши чорнi циганськi очi: - Дурнi! Сольдато iтальяно... дати вам маркен... Денаро деля... Гросдойчен Райхес, унд зi мюссен... вi повiннi дати... фюр дiзес вертфоллє гельд: лютте - молько, бурро - масльо,

формаджо - сiр... Манджяре! Ессен! їсти!.. (Григір Тютюнник).

Слова автора в прозових творах Григорія Тютюнника частіше вживаються в контекстах, що передають негативний емоційний стан героя, ніж позитивний. Це досягається за допомогою відповідних дієслівних лексем (49 разів з 85), а також цілого спектру інтенсифікаторів з мінусовим знаком (52 випадки вживання із 70): - Піди їх поспитай, - розсердився Охрім за те, що його перебивають (Григорій Тютюнник); Сотник закінчив жувати, порився у кишенях, незадоволено пробурчав: - Тютюн промок. Дай сухенького (Григорій Тютюнник).

Для ідіостилю Григора Тютюнника навпаки характерним у словах автора є зображення переважно позитивних емоцій, хоча життя у його творах “далеко й далеко не ідилічне, а люди не безгрішні” (І. Дзюба): - Та вже раз іздалеку... - добрішає Онисько, бічком наставляючи дядькові під важку, зогріту в пазусі пляшку, і запускає в лантух із соньками широку, як цебро, гільзу з-під німецького снаряда, мірку (Григір Тютюнник); - А й справді! - здивувалися і пораділи ми (Григір Тютюнник); - Здрав'я желаєм, товариш майстер! - урозлад, весело крикнули ми (Григір Тютюнник).

Григорій Тютюнник використовує ширший спектр дієслів на позначення незгоди із співрозмовником, в той час як Григір репліки прямої мови у такому випадку вводить переважно за допомогою антонімічної пари погоджуватися - заперечувати. Пор.: - Гаразд, - погодився отець (Григір Тютюнник); - Ну да, - заперечив йому другий (Григір Тютюнник); - Ніякого напуску. Ти з дороги збився, - заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); - А скажете - ні? Я більше всіх посіяв, - виправдовується

Охрім (Григорій Тютюнник); - <…> А ми не проти влади. Богу дякувати, ми не якісь там лісовики, а порядні господарі. У мене двоє дітей, а в Миколи та Теодосія по троє, - доводив сумлінно дядько, ніби порядність господарів цінилася кількістю дітей (Григорій Тютюнник); - Тебе не

спитали, сморкуна! - огризнувся Гнат, і знову до Ганни: - Ну, ти йтимеш на роботу чи ні? (Григорій Тютюнник).

У художніх текстах Григорія та Григора Тютюнників пряму мову часто вводять синтаксичні конструкції, що не містять у своїй структурі лексеми на позначення власне акту говоріння. Автори акцентують увагу на засобах комунікації, які супроводжують власне мовленнєвий акт.

Лексичний ряд на позначення сміху розширюється письменниками за допомогою метафоризованих лексем та дієслів зі зниженим стилістичним забарвленням: - Ти на таких харчах як посидиш на сіновалі - куркою закудкудачеш! - качався від сміху Тимко (Григорій Тютюнник); - А що влучив? - загигикав бас, і вершники зникли (Григорій Тютюнник); - Кривоматній! - підсипала Палажечка, теж закипаючи зловтішним сміхом (Григір Тютюнник); - Ой, та ну вас, дядю, к монахам... - давилася реготом дівчина (Григір Тютюнник).

Важливою деталлю портретної характеристики в авторських словах у творчості Григора Тютюнника є означення манери рухатися, сидіти, звички виконувати одні і ті ж дії, чого не спостерігаємо у прозі Григорія Тютюнника: - Я вже приготувався, - сказав сам собі, зітхнув і знову заквапився, загойдався на милицях, далеко вперед викидаючи ногу (Григір Тютюнник); Тоді на Кравчину находить голодний сказ. Він хапає миску, бігає з нею кругом хати, шукаючи вітру поза причілками, а знайшовши, заходжується віяти ложкою борщ, як віють зерно до млина, і кричить так, що на всім кутку собаки ґвалт зчиняють: - Мало мене біля горна пече?! Га? Мало?! (Григір Тютюнник). У Тютюнника старшого, навпаки, домінує безпосереднє введення реплік невербальним компонентом, що надає лаконічності, сконденсованості всій конструкції з прямою мовою: - Тату, тату, - штовхає він знову Мирона, - а де його дім? (Григорій Тютюнник); - А що? - озирається він на всі боки (Григорій Тютюнник).