Онімна та апелятивна номінація особи в малій прозі І. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

ОНІМНА ТА АПЕЛЯТИВНА НОМІНАЦІЯ ОСОБИ В МАЛІЙ ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА

ВИКОНАЛА СКОЛОЗДРА ОЛЕСЯ РОМАНІВНА

Львів - 2009

АНОТАЦІЯ

Сколоздра О.Р. Онімна та апелятивна номінація особи в малій прозі Івана Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

Дисертація присвячена комплексному аналізові антропонімних та апелятивних номінацій осіб у малій прозі Івана Франка. У дослідженні проаналізовано прискіпливу роботу письменника з номеном, зокрема простежено авторські виправлення антропонімних номінацій персонажів у різних редакціях та виданнях творів. Запропоновано досліджувати номінації осіб у художніх творах, залучаючи синтагматичний та парадигматичний аспекти аналізу. Досліджено номінації осіб відповідно до їхньої національності, соціального стану, віку, професії чи роду занять іменованих персонажів. З'ясовано стилістичне навантаження онімних та апелятивних одиниць, проаналізовано структурні особливості номінацій та частотність уживання номінативних одиниць у текстах малої прози І. Франка.

Ключові слова: номінація особи, літературно-художній антропонім, апелятив, доантропонімне значення оніма, замінник імені, безіменна номінація, промовисте ім'я.

апелятивний онімний семантика антропонім

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Художній твір -- надзвичайно складна та багатогранна система, кожний елемент якої виконує відповідну функцію. Найчастіше лінгвісти звертають увагу на стилістичні, синтаксичні, лексичні особливості тексту. Проте сьогодні назріла потреба аналізувати в художніх текстах способи та засоби номінації осіб, про що свідчать численні праці українських (Д. Бучка, М. Скаба, М. Брус, Т. Вільчинської, О. Кровицької, Т. Наумової та ін.) і зарубіжних (Н. Арутюнової, В. Гака, В. Телії та ін.) мовознавців. Особливо активно філологи аналізують онімну та апелятивну лексику семантичного поля “номінації осіб”, репрезентовану у творах як окремих авторів, так і в творах окремих стилів чи жанрів. Ономастичний аспект проблеми номінацій осіб в українському мовознавстві досліджували Л. Белей, В. Калінкін, Ю. Карпенко, Т. Крупеньова, М. Мельник, В. Михайлов, Т. Немировська, Є. Отін, Н. Попович, Л. Селіверстова, Р. Таїч, Р. Шотова-Ніколенко та ін. Плідно розвивається також польська, російська, чеська, німецька, англійська, французька літературно-художня ономастика (М. Альтман, М. Бйолік, А. Вільконь, С. Ґавор, К. Ґудшмідт, Ч. Косиль, Д. Лампінг, Е. Магазаник, М. Пішковський, С. Речек, О. Фонякова та ін.).

На вибір творів для аналізу насамперед впливають місце письменника в історико-літературному процесі, вага його творчого доробку в розвитку літературної мови, особливості авторського стилю, світогляду, естетичні уподобання митця тощо.

Одним із найкращих майстрів художнього слова в українській літературі є Іван Франко, який вивів українську мову та літературу, українську наукову думку на вершини досконалості. Філологи дедалі частіше звертаються до творчості І. Франка. Твори майстра такого рівня, як І. Франко, завжди привертатимуть увагу дослідників своєю глибиною, метафоричністю, філософічністю, психологічністю, мовним багатством. Його художні тексти неодноразово були предметом мовознавчих, у тому числі й ономастичних, студій. Зокрема, є декілька праць про Франкову лексику (З. Франко, О. Сербенська, І. Ощипко, І. Ціхоцький), синтаксис (І. Білодід, Ф. Жилко, О. Труш); добре вивчено способи номінації осіб у гумористично-сатиричних текстах (Т. Наумова), у казках (Я. Закревська); є низка статей про літературно-художню антропонімію у творах письменника (Л. Белей, І. Денисюк, Л. Полюга, З. Франко та ін.).

Номінації осіб у малих прозових творах І. Франка були об'єктом досліджень лише принагідно або в контексті ширших студій. Тому всебічний аналіз усього комплексу найменувань осіб у малій прозі письменника, в якій такі номінації пов'язані із широким колом суспільних проблем, є актуальним. Внутрішня форма цих номінацій відбиває різні аспекти історії народу, побутові реалії, звичаї, світогляд людей тощо. Оскільки мала проза І. Франка описує життя різних суспільних верств (селян і міщан, представників “соціальних верхів” та “суспільного дна”, бориславських робітників, інтелігенції та ін.), життя осіб різних національностей (українців (русинів), поляків, євреїв (жидів), німців, росіян, угорців (мадярів)), а також життя персонажів різного віку, різних професій та занять, то цікавий матеріал для аналізу дає найменування осіб відповідно до вказаних ознак. Вартісним також є спостереження над тим, як автор через номінацію осіб створював символічні характеристики людської вдачі, як через номінацію переосмислював і накладав нову стилістичну функцію на оніми та співвідносні з ними апелятиви. Саме номінації осіб часто дають змогу реципієнтові декодувати художній текст, зрозуміти підтекст і те значення, які І. Франко вкладав у кожну онімну чи апелятивну одиницю семантичного поля “номінації осіб”, допомагають віднайти прототипа того чи іншого героя і з'ясувати основні способи завуальовування реальних імен у тексті художнього твору. Комплексний аналіз усієї номінаційної системи малої прози допомагає зрозуміти багатогранність Франкової творчості, що й зумовлює актуальність пропонованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка “Функціональні стилі української мови: статика і динаміка” (номер державної реєстрації № 0107U007425). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради філологічного факультету (протокол № 6 від 30 червня 2006 року) та на засіданні наукової координаційної ради “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 35 від 21 грудня 2006 року).

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз номінацій осіб у малій прозі І. Франка. Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

1) виявити всі можливі (онімні та апелятивні) номінації осіб;

2) розглянути взаємодію номінацій осіб із жанром, особливостями художнього світогляду митця, епохою, місцем описуваних подій;

3) звернути увагу на залежність вибору засобів номінацій осіб від віку, соціального стану, національності, професії, заняття персонажів;

4) з'ясувати, якою є частка апелятивної та онімної номінації, яка з них є домінантною;

5) виявити закономірності формування системи іменувань персонажів у малій прозі І. Франка, ступінь відбиття в цій системі реальних мовних антропонімних формул;

6) визначити художнє навантаження онімних та апелятивних засобів номінацій у малій прозі І. Франка;

7) з'ясувати структурні особливості номінацій осіб;

8) виявити дейктичні літературно-художні антропоніми (ЛХА) та визначити основні способи завуальовування справжніх імен реальних людей у художньому творі та основні способи навантаження ЛХА семантикою.

Об'єктом дисертації є тексти малої прози І. Франка (оповідання, новели, нариси), написані українською мовою. Усього проаналізовано 91 твір загальним обсягом 1568 сторінок (65 умовних друкованих аркушів).

Предметом дослідження є номінації осіб у малій прозі І. Франка, репрезентовані антропонімами та апелятивами.

Джерельною базою роботи є тексти малої прози І. Франка, зібрані у 50-томному виданні творів письменника: Франко І. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко / [редкол.: Кирилюк Є.П. (голова) та ін.] - К. : Наукова думка, 1976-1986. - Т. 14-22, у яких виявлено 1444 антропонімні одиниці (10877 вживань) та 3270 апелятивів на позначення осіб (8080 вживань).

Допоміжні матеріали - перші (прижиттєві та посмертні) видання творів автора, які містять авторські виправлення, що свідчать про роздуми І. Франка над вибором антропоніма для номінації персонажів; біографічні розвідки та монографії про життя Каменяра, які допомагають з'ясувати, хто є прототипами персонажів Франкової малої прози та як їхні імена закодовано в художньому тексті.

Теоретико-методологічна основа роботи. Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації послужили: а) праці з ономастики загального характеру (Д. Бучко, В. Никонов, Є. Отін, Н. Подольська, С. Роспонд, О. Суперанська, М. Худаш, П. Чучка); б) праці з літературної ономастики (Л. Белей, С. Ґавор, М. Калінкін, Ю. Карпенко, Ч. Косиль, Є. Отін, О. Фонякова та ін.); в) праці зі стилістики (Н. Бабич, С. Єрмоленко, Н. Сологуб та ін.); г) праці з лінгвістики тексту (І. Кочан, В. Кухаренко та ін.).

При аналізі номінацій осіб у малій прозі І. Франка застосовано різні методи. Головним у дослідженні є описовий метод. Для підрахунку антропонімних та апелятивних одиниць використано статистичний метод. Етимологічний метод вжито для з'ясування доантропонімної семантики ЛХА. Порівняльний метод проявився в процесі зіставлення особливостей номінацій осіб у різних тематичних групах художніх творів.

Наукова новизна дисертаційної праці зумовлена відсутністю комплексних досліджень ономастикону малої прози І. Франка, а також тим, що в роботі вперше здійснено всебічний, системний семантичний та статистичний аналіз номінацій осіб у малій прозі письменника, виявлено закономірності формування системи іменувань персонажів, а також визначено художнє навантаження онімних та апелятивних компонентів номінативних одиниць.

Теоретичне значення дисертації виявляється в обґрунтуванні потреби всебічного (синтагматичного та парадигматичного) аналізу ЛХА, в розкритті важливої ролі власних назв (ВН) у створенні художнього цілого. Результати дослідження підтверджують думку, що ВН персонажів художнього твору наділені своїм, лише їм притаманним контекстним значенням, яке частково або цілком розкриває образ-персонаж, уточнюється та підтверджується апелятивними номінаціями осіб. Матеріали дисертації допоможуть філологам виявити тонкощі роботи майстра зі словом (насамперед із антропонімом), з'ясувати поліфункційність ВН у тексті та мотиви номінації.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можна застосовувати для підготовки спецкурсів і спецсемінарів із літературно-художньої ономастики (ЛХО), стилістики, лінгвістики тексту у вищих навчальних закладах. Зібраний і проаналізований матеріал слугуватиме при укладанні ономастичного словника творів І. Франка зокрема та словника мови прози автора в цілому, а також стане в нагоді при укладанні коментарів до нового багатотомного видання творів письменника.

Особистий внесок здобувача. Основні результати та висновки дисертаційної роботи автор отримав самостійно. Усі статті написано одноосібно.

Апробація матеріалів дослідження. Матеріали й основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження також апробовано на таких конференціях і наукових засіданнях: 1. Міжнародна науково-теоретична конференція ”Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології“ (Вінниця, 2006); 2. Всеукраїнська наукова конференція ”Іван Ковалик і сучасне мовознавство“ (Івано-Франківськ, 2007); 3. Міжнародна науково-практична конференція ”Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження і засіб навчання мови“ (Полтава, 2007); 4. Перша міжнародна науково-теоретична конференція ”Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі“ (Мелітополь, 2007); 5. ХХІ щорічна наукова франківська конференція ”Із секретів творчості Івана Франка: інтерпретація Франкового тексту“ (Львів, 2007); 6. VII Всеукраїнська науково-практична конференція ”Українська література: духовність і ментальність“ (Кривий Ріг, 2007); 7. Друга міжнародна науково-практична конференція ”Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі“ (Кам'янець-Подільський, 2007); 8. Науково-практична конференція ”Українська лінгвостилістика у сучасній науковій парадигмі“ (Київ, 2007); 9. Перша міжнародна науково-практична конференція ”Рідне слово в етнокультурному вимірі“ (Дрогобич, 2007); 10. V Всеукраїнський соціолінгвістичний семінар (Львів, 2008); 11. Міжнародна наукова конференція ”Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти“ (Черкаси, 2008); 12. Всеукраїнська наукова конференція ”Гуцульський діалект у писемних пам'ятках та художній літературі“ (Коломия, 2008); 13. Щорічні звітні наукові конференції кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2006-2008).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми у світлі сучасних ономастичних досліджень, наукову новизну праці, зв'язок роботи з науковими планами та програмами, висвітлено мету та завдання дисертації, об'єкт і предмет аналізу, джерельну базу й використані методи дослідження, теоретичну та практичну цінність роботи, а також подано відомості про публікації за матеріалами дисертації та апробацію роботи на наукових конференціях і засіданнях.

Перший розділ дисертації “Номінація особи як об'єкт дослідження” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Поняття номінації особи: синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження” розглянуто номінацію як процес утворення назви та її результат, а також з'ясовано, що основними компонентами акту номінації є номінатор, реалія, назва та мовленнєва ситуація (позитивна / негативна, контактна / дистантна, однофокусна / багатофокусна), що нерозривно пов'язана з поняттям контексту, в якому більшість онімних та апелятивних номінацій одержує своє змістове наповнення. Тому дослідження номінаційної системи творів автора потрібно проводити у двох аспектах - синтагматичному та парадигматичному. Синтагматичний аспект аналізу, зокрема, передбачає вивчення стилістичного навантаження всіх антропонімів у тексті, їх зв'язку з апелятивами на позначення осіб; дослідження поступового наповнення ЛХА семантикою через актуалізацію доонімного значення номена, через контекстне обігрування та зашифровування реального антропоніма. Парадигматичний аспект аналізу важливий для вивчення особливостей усієї номінаційної системи письменника (антропонімна номінація, замінники імені, безіменна номінація), визначення характерних моделей найменувань осіб, частотності вживання номенів тощо шляхом виділення онімів із тексту.

У підрозділі 1.2. “Специфіка семантики літературно-художніх антропонімів” розглянуто дві діаметрально протилежні концепції про семантику ВН у художньому тексті: концепцію асемантичності оніма (Н. Арутюнова, Дж. Мілл, Д. Реформатський, Ф. Фортунатов та ін.) та концепцію максимальної ваги номена (Л. Белей, В. Калінкін, Ю. Карпенко, Е. Магазаник, Ю. Тинянов та ін.). У роботі дотримуємося положень останньої концепції, оскільки, називаючи персонажа, письменник вкладає в антропонім певну оцінку іменованого героя, тобто використовує номен як найлаконічніший додатковий художній засіб характеристики персонажа. Це підтверджує зібраний та проаналізований у дисертації матеріал.

Підрозділ 1.3. “Літературно-художня ономастика в Україні та світі” присвячений сучасному стану вивчення ВН у художньому тексті, зокрема тут проаналізовано основні здобутки ЛХО, до яких насамперед належать докторські (Л. Белей, В. Калінкін), численні кандидатські дисертації (Н. Бияк, Е. Боєва, Т. Гриценко, Л. Дука, Л. Кричун, Г. Лукаш, І. Маріненко, С. Нагачевська, Т. Наумова, О. Немировська, Т. Немировська, І. Олійник, О. Петренко, Л. Петрова, Н. Попович, Л. Селіверстова, А. Соколова, О. Усова, І. Черновалюк, Л. Шестопалова та ін.), а також монографії (Л. Белей, В. Галич, В. Калінін, Ю. Карпенко, Т. Крупеньова, М. Мельник, Г. Шотова-Ніколенко та ін.). Незважаючи на порівняно велику кількість досліджень, сьогодні перед ономастами лежить ще багато нерозв'язаних теоретичних питань, зокрема немає чіткої класифікації функцій ЛХА, відсутня єдина термінологічна система, а також поза увагою дослідників залишилися ономастикони художніх творів багатьох українських письменників, у тому числі й ономастикон малої прози І. Франка.

У підрозділі 1.4. “Особливості дослідження Франкової ономастики” з'ясовано, що І. Франко особливо прискіпливо ставився до вибору номінацій персонажів своїх творів. Така увага до називання героїв зумовлена, на нашу думку, тим, що, по-перше, письменник був добре обізнаний із системою найменування осіб у реальному житті, що засвідчує його праця “Причинки до української ономастики” (1906); по-друге, Іван Якович знав багато мов, тому міг добре “відчитати” етимологію того чи іншого імені й розвивати навколо нього потрібні конотації; по-третє, про роздуми письменника над вибором номенів для персонажів свідчать і численні факти, коли майстер слова у процесі написання твору змінював імена, прізвища, андроніми для своїх героїв, що можна з'ясувати, порівнявши різні видання та редакції Франкових творів. Переважно автор замінював імена та прізвища на більш промовисті. Так, щоб показати національність іменованих персонажів, І. Франко змінює українське ім'я Ганя на поширений у Польщі антропонім Мільця (для героїні пропольського світогляду у творі “Герой поневолі”). У польськомовному виданні твору “Маніпулянтка” головну героїню поіменовано як Зося, що є регіональним демінутивним варіантом імені Софія. Українською мовою текст оповідання опубліковано в 1890 р. у збірці “В поті чола”, і головна героїня вже називається Целя. Таку заміну можна пояснити тим, що оповідання частково має життєве підґрунтя і зображує реальних людей, зокрема Целіну Журовську-Зигмунтовську. Про те, що прототипом Целі була Целіна Журовська, свідчить лист І. Франка до А. Кримського, де, серед іншого, письменник називає твори, в яких зобразив життя Целіни, або твори, присвячені їй: “…здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ; її впливом були мої писання “Маніпулянтка”, “Зів'яле листя”, дві п'єски в “Ізмарагді” і недрукована повість “Lelum-Polelum”. Можливо, в польському виданні автор хотів завуалювати прототип героїні, а в українське видання ввів справжнє ім'я з метою посилення реалістичності твору. Письменник змінював не лише власні імена героїв, але й прізвища. Так, для одного з персонажів твору “Герой поневолі” змінено прізвище Закшицький на Валіґурський, що зумовлено, на нашу думку, тим, що ЛХА Закшицький вказував лише на національність носія, а ЛХА Валіґурський, крім вказівки на національну приналежність, містить характеристику героя за діяльністю, оскільки в основі прізвища вбачаємо слово валигора, що означає “людина, яка валить гору”. Валіґурський, справді, був тією людиною, вояком гвардії народової, який одним із перших кинувся валити велику “гору” - Австрійську монархію.

Загалом, досліджуючи ЛХА в малій прозі Івана Франка, потрібно звертати особливу увагу на національність іменованого персонажа, його характер, соціальний стан, рід занять тощо, оскільки майже кожна ВН у творах автора має змістове наповнення, стає своєрідним номінативним кодом персонажа.

Другий розділ “Синтагматичний аспект аналізу номінацій осіб у малій прозі Івана Франка” присвячений розгляду особливостей найменування персонажів відповідно до п'яти тематичних груп творів письменника. У розділі з'ясовано, які номени притаманні для “суспільного дна”, “верхів суспільства”, для персонажів “бориславських оповідань”, творів про село, оповідань про школу та дітей тощо, а також проаналізовано, як з допомогою онімів та апелятивів твориться номінаційна лінія персонажа.

Так, у тюремних оповіданнях початкова номінація переважно апелятивна (нерідко описова), оскільки, прийшовши в тюремну камеру, головний герой твору ще нікого не знав (чоловік середніх літ, молодий сільський хлопчина, якийсь панок, мій сусід, фігурка, коминарчик та ін.). При ближчому знайомстві з персонажами для їх номінації вжито антропоніми (молодий сільський хлопчина - Митро, коминарчик - Івась Новітній, фігурка - Йосько Штерн). Втрата свободи і важкі умови життя зумовлюють використання для номінації персонажів значної кількості лайливих слів (гній смердячий, чортів накоренок, стара собака, злодійське насіння та ін.), арґотичних одиниць (бурґер, кляві яндруси, жолоб, кокорудза та ін.), а також вживання демінутивів у значенні пейоративів (Бовдурик) тощо. Загалом антропонімна номінація у творах цього циклу становить 65%, а безіменна - 35%.

Представників суспільних верхів переважно названо рідкісними, нерідко екзотичними іменами, щоб диференціювати їх від репрезентантів інших суспільних верств (Вікентій, Густав, Денис, Зефірин, Маріан, Емілія, Целіна). У цій групі творів спостерігаємо явище заміни звичайного імені персонажа на екзотичне з метою вираження модусу свободи, зміни одного світу на інший (Євген > Ежен, Семен > Сімон, Іван > Жан, Хома > Томассо > Томассі- но > Массіно, Опанас > Fidelio). Деякі персонажі мають реальних прототипів, власні імена яких автор завуальовував з допомогою криптонімів (Антін К.), анаграми прізвища (Верхратський > Йикьстархрев) тощо. Зафіксовано також чимало канонічних варіантів імен, вжитих для номінації осіб духовного стану (Гаудентій, Ілія, Софрон, Хризостом). Прізвища персонажів у своїх основах містять характеристики іменованих за професією (Архистратиг, Всякдарсовершенський - священики), за соціальним станом (графиня Дідичка), характером, поведінкою чи характерним вчинком (Валіґурський (валив гору Австрійської монархії), Трацький (витратив частину батькового маєтку), Темницький (постійно темнив, говорив неправду), Грозицька (грізним поглядом дивилася на співробітниць), Невірська (зневірилася в житті й покінчила його самогубством), Чимчикевич (ішов помалу в житті, дріботячи ногами) та ін.), за інтелектом (Бессервіссер (всезнайко)) тощо. Характерною особливістю номінації представників “суспільних верхів” є те, що тут порівняно з іншими групами творів досить часто вживається двочленна модель номінації. В її основі лежить традиція іменувати “суспільні верхи”, в тому числі дідичів, священиків, інтелігенцію за двочленною моделлю “ім'я + прізвище” (Хома Бідолаха, Степан Калинович, Йосиф Валіґурський, Густав Трацький, Емілія Валіурська, Целіна Андрониковська, Ольга Невірська та ін.), а також характерними прізвищами із суфіксами -ськ(ий), -цьк(ий), -ович, -евич (Безсторонський, Темницький, Трацький, Калинович, Верещевич, Кричевич, Чимчикевич та ін.). Замінники імені в цій групі творів мають або нейтральний, або емоційно забарвлений характер, хоч варто зазначити, що порівняно мало зафіксовано арґотичних одиниць та лайливих слів, що зумовлено соціальними умовностями, вищим рівнем освіти й виховання, умовами життя іменованих персонажів. У творах І. Франка про “верхи суспільства” антропонімна номінація є домінантною і становить 77%.

Номінація персонажів виробничих оповідань порівняно найбідніша, що, очевидно, зумовлено тим, що це ранні твори І. Франка, хоча антропоніми в “Наверненому грішнику” та в “Яці Зелепузі” мають яскраво виражені конотації. У ролі номінацій головних персонажів нерідко виступають промовисті номени (Яць Зелепуга (ішов слідом за “жидами”, але був недосвідчений у цій справі), Мендель Лямпенліхт (морально маленька людина, що спалила за допомогою лампи іншу людину), Недоварений (якому жінка окропом обпекла ноги) та ін. Апелятивна номінація у таких оповіданнях найчастіше репрезентована лайливими словами (парх єден, жидюга, гой смердяче, піяцисьцє та ін.), що відображає, з одного боку, вільне, розгульне життя бориславців, а з іншого, - важке життя зубожілих бориславських господарів. Антропонімна номінація цих оповідань становить 54%, а безіменна - 46%.

В оповіданнях І. Франка про село переважає антропонімна номінація, причому вибір ЛХА творів повністю відповідає реальному іменникові села, про що свідчать найуживаніші імена (Юра, Микола, Олекса, Хома, Василь, Онопрій, Савка, Петро, Анна, Горпина та ін.) і прізвища (Когутик, Прач, Слимак, Сторож, Гром, Шикманюк, Мартюк, Попівчук та ін.). З-поміж виявлених номенів зафіксовано такі, які викликають у читачів чимало асоціацій. Наприклад, ЛХА Олекса Сторож асоціюється з іменем захисника знедолених Олекси Довбуша, який, як і іменований персонаж, захищав бідних. Прізвище персонажа підтверджує призначення іменованого героя, який стояв на сторожі людських прав, а також викликає алюзії з легендарним царем велетів Сторожем - захисником тухольської громади в повісті І. Франка “Захар Беркут”. Апелятивна номінація репрезентована лайливими словами, які вживають багатші селяни, євреї або інші високопоставлені особи стосовно бідних (непотріб, неліпа якась, чортів накоренок, тото зашмаркане, підсвинок якийсь, опришок та ін.), а також безіменною номінацією для персонажів (отаман, пан, шандар, дротар, хлопець, хлопчище та ін.). Загалом антропонімна номінація в цих творах становить 72%, безіменна - 28%.

Оповідання про школу та дітей також виявляють свої особливості номінації осіб, репрезентовані крізь призму бачення дитини, спогади тощо. Характерною їх особливістю є те, що багато персонажів мають реальних прототипів, справжні імена яких автор або завуальовує (шляхом контамінації імені та прізвища (Ва[силь] + [Ме]лько > Валько), заміни антропонімної основи оніма при збереженні його словотвірної моделі (Сеньків > Леськів)), або переносить у канву твору, вдало обігруючи семантику їхніх основ (Волянський, Красицький, Телесницький та ін.). Серед промовистих номенів особливо яскраві конотації мають ЛХА Шіндер (шкуродер), Красицький (улюблений о. катехит), Староміський (чоловік старих поглядів зі Старого Міста) та ін. Оскільки твори цієї групи нерідко містять біографічні відомості про І. Франка, то, зображуючи самого себе, автор використовує ім'я Мирон (свій найуживаніший псевдонім), яке вказує на реального прототипа. Апелятивна номінація виражена лайливими словами, зверненими до школярів (туман вісімнадцятий, поросяча почеревина, невітцівська дитина, дурний хлопець, паскуда та ін.) та безіменною номінацією (професор, ученик, батько, мати, тітка, школяр та ін.). Загалом антропонімна номінація в малій прозі І. Франка про школу та дітей становить 73%, а безіменна - 27%.

Третій розділ “Парадигматичний аспект аналізу номінацій осіб у малій прозі Івана Франка” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Антропонімна номінація” з'ясовано основні структурні особливості ЛХА та їх джерельну базу. Дослідження структурних особливостей антропонімної номінації осіб у малій прозі І. Франка показало, що панівною (70%) є одночленна модель номінації, в межах якої 44% становлять власні імена персонажів, вжиті в повних (Григорій, Іван, Микола, Мирон, Степан, Яків, Ганна, Марія, Ольга та ін.), демінутивних (Гриць, Густко, Іванчик, Митруньо, Юрцьо, Яць та ін.) чи пейоративних (Василище) варіантах; 20% - прізвища (Бессервіссер, Верещевич, Зелепуга, Куфа, Моримуха, Стебельський, Спориш, Темницький, Шіндер та ін.), 4% - андроніми (Антоньова, Бордючка, Василиха, Гнатиха, Півторачка, Юзефова, Якубова та ін.) і 2% - прізвиська (Битва під Грюнвальдом, Бовдур, Галай, Йойна з трьома бородами, Каганець, Киценька, Недоварений, Сойка та ін.). Двочленна модель номінації складає 30%, з яких імена та прізвища персонажів становлять 29% (Андрій Темера, Зефірин Андрониковський, Зигмунт Зембецький, Йосько Штерн, Мортко Шіндер, Опанас Моримуха, Хома Галабурда, Яць Зелепуга та ін.), імена та по батькові - 0,5% (Володимир Семенович, Микола Федорович, Никанор Ферапонтович, Марія Карлівна), імена та криптоніми - 0,5% (Антін К., Ежен Т., Микола Т., Михайло З.).

Майже кожен ЛХА в малій прозі Івана Франка містить вказівку на національність носія. Для персонажів-поляків, зокрема, зафіксовано типові польські варіанти імен (Вінцентій, Войцех, Зигмунт, Ігнац, Йонтек, Шимон, Шимек та ін.) та прізвища із часто вживаними в Польщі прізвищевими суфіксами -ськ(ий), -евич: Дембовський, Зембецький, Пшестшельський, Домагальські, Валіґурський, Андрониковський. Підтвердженням того, що ці прізвища відповідають польському антропонімікону (на фонетичному рівні), є те, що в них відбито властивий для польської мови носовий к (Дембовський, Зембецький, Ценглевич, Стенжинський), а також такі звукосполуки, як [пш] (Пшестшельський) та [гж] (Гжехоткова). Персонажів-євреїв поіменовано традиційними єврейськими іменами (Гершко, Йойна, Йонка, Йосько, Лейба, Лейбуньо, Мендель, Мошко, Нута, Шміло, Юдка, Сура, Хане та ін.) і прізвищами німецького походження (Ґаммершляг, Ґольдбаум, Ґольдкремер, Ґольдмахер, Ґоттесман, Ґрауберґ, Лямпенліхт, Маультромель, Туртельтауб, Фледермаус, Шіндер, Штерн та ін.). Для персонажів-росіян І. Франко вибирає модель номінації “власне ім'я + ім'я по батькові”, яка не була притаманна для галичан, а панувала серед наддніпрянців і росіян: Володимир Семенович, Никанор Ферапонтович, Микола Федорович; також використовує модель прізвищ із посесивним суфіксом -ов, характерним для російського антропонімікону: Свєтлов, Серебряков. Поодинокими є номінації персонажів інших національностей. Так, в оповіданні “Чиста раса” зафіксовано ЛХА для угорців - Янош та Лайош, в оповіданні “Цигани” - циганське ім'я Пайкуш, у творі “Задля празника” - бельгійський номен Ван-Гехт.

Нерідко вибір номена залежить від соціального стану іменованої особи. Так, представників суспільної верхівки переважно поіменовано двочленною моделлю “ім'я (переважно рідкісне) + прізвище” (переважно із поширеним суфіксом -ськ(ий)): Станіслав Трацький, Йосип Валіґурський, Софрон Телесницький, Зефірин Андрониковський та ін. Для осіб духовного стану вжито рідкісні повні канонічні імена та прізвища на -ськ(ий), -евич: о. Ілія, патер Гаудентій, Чимчикевич, Верещевич, Кричевич, Іван Архистратиг, Хризостом Всякдарсовершенський та ін. Представники нижчих суспільних верств найчастіше поіменовані лише іменем (Панько, Прокіп, Митро, Гарасим, Ромця, Пайкуш, Онуфрій та ін.), прізвищем (Стебельський, Спориш, Панталаха, Слимак та ін.) або прізвиськом (Напуда, Галай, Бовдур, Недоварений та ін.). Свої особливості номінації мають жителі села та міста. Так, для міщанок вжито андроніми на -ов(а) (Антоньова, Войцехова, Гжехоткова, Осипова, Юзефова, Якубова), а для селянок - андроніми на -их(а), -к(а) (Безкрилиха Василиха, Гнатиха, Кострубиха, Лесиха, Митриха, Прачиха, Яциха, Півторачка, Бордючка та ін.).

Аналіз джерельної бази ЛХА показав, що кількісно переважають секундарні ЛХА (89%), взяті з реального антропонімікону як назви реальних людей (Гучинський, Кошицька, Рябина, Фавель, Йонас Туртельтауб, Софрон Телесницький та ін.) та як реальні назви, не пов'язані з реальними людьми (Грозицька, Журковський, Кучеранюк, Півторак, Прач, Спориш, Трацький та ін.). Примарні ЛХА, які утворював сам автор, становлять 8% (Бессервіссер, Всякдарсовершенський, Йикьстархрев, Киценька, Напуда, Упав та ін.), а терціальні, взяті з фольклорних джерел чи літературних творів, - 3% (святий Миколай, Епамінонд, Ругониха, Скрудж, Денис).

Підрозділ 3.2. “Антропонімно-апелятивна номінація”. Антропонімно-апелятивна номінація персонажів репрезентована поєднанням ЛХА з детермінативом, який вказує на вік персонажа (старий Темницький, стара Митриха, дід Заруба, малий Мирон), професію чи рід занять (пастух Гриць, рибак Попівчук, флячниця Якубова, служниця Марина), зовнішній вигляд (довгоносий Громик, Ганка круглолиця, рудобородий Шміло), характер, поведінку, інтелект (Ганка неусипна, дурний Савка, безум Зелепуга), родинні відносини (невістка Анна, донька Горпина, кум Іван, шваґер Чапля), національність (жид Шміло, бельгієць Ван-Гехт, ром Пайкуш) тощо. У деяких таких номінаціях детермінатив служить засобом розрізнення персонажів (старий Темницький, молодий Темницький, перший Хома, другий Хома, давній Опанас, новий Опанас та ін.). Найуживанішими виявилися номінації з компонентами пан, пані, панна, панич (пан Зефірин Андрониковський, пані Целіна Андрониковська, панна Маня, панич Тоньо). Зафіксовано також кілька номінацій описового характеру (Манька з Городецького, Кася з Янівського передмістя, зизоока Ядвіга з-під “Золотого цапа”).

У підрозділі 3.3. “Апелятивна номінація персонажів малої прози Івана Франка” апелятивну номінацію іменованих героїв поділяємо на безіменну номінацію та замінники імені. Безіменна номінація (називання осіб лише апелятивами) присутня в кожному творі І. Франка малого жанру, але єдиною є лише в 13 оповіданнях (12%). Така безіменність персонажів допомогла авторові створити широке тло, типізувати окремі риси героїв, особливо у філософських та сатиричних творах. Нерідко безіменна номінація служить основним засобом вираження провідної ідеї твору. Безіменність переважно репрезентована словами пан, війт, присяжний, шандар, батько, панотець та ін. Замінники імені, під якими розуміємо апелятивне називання персонажів, поіменованих антропонімом, у межах художнього твору уточнюють, доповнюють антропонімні номінації літературних героїв (Бовдур (груба, нерозумна людина, йолоп) - звір - нелюд - тэман - відміна якась; Панило - пан ключник - пан татко - велике пан; Яць Зелепуга - безум Зелепуга - дурний Яць - дурень Яць - дурень - старий безум; Андрусь Тихий - добра, сумирна дитина, Хома Бідо- лаха - бідний Хома), нерідко їх семантика контрастує із семантикою основ ЛХА, що створює іронічний або трагічний відтінок оніма (патер Гаудентій (“той, хто радіє”) - бідний патер - безталанний патер; Матій (“Божа людина”) - нелюд якийсь - кат - ірод - чоловік без серця; Ганка (“лагідна, милосердна, мила”) - одна з тих грубих натур - дівка, як жовняр - затята душа - окаянна; Софрон (“зі здоровим розумом”) - хорий чоловік - хора душа - божевільний). Замінники імені в межах одного твору виступають синонімами один до одного та до антропоніма-домінанти, оскільки виконують одну й ту ж функцію - номінації тієї самої особи.

ВИСНОВКИ

Аналіз номінацій осіб у малій прозі І. Франка дає підстави стверджувати, що поняття стилістичної номінації - складне і багатогранне. Воно включає в себе назву, реалію, номінатора та мовленнєву ситуацію, яка нерозривно пов'язана з контекстом, завдяки якому розкривається змістове наповнення номена. Поняття номінації особи складається з двох важливих частин - пропріальної та апелятивної, які в художньому творі становлять складну систему взаємопов'язаних та взаємозумовлених елементів тексту, стилістичне значення яких можна збагнути лише при всебічному аналізі, залучаючи синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження. Синтагматика допомогла зрозуміти, як автор нанизує номени для називання персонажів, як ці номени взаємодоповнюють один одного, утворюючи номінаційну лінію персонажа, до якої входять номінація-домінанта (переважно ЛХА) та інші другорядні назви. Парадигматичний аспект аналізу показав, що номінації осіб у малій прозі І. Франка обрано відповідно до реального іменника зображуваних епохи та місця, зважаючи на регіональні особливості називання осіб. Улюбленими Франковими іменами виявилися Іван, Мирон, Хома, Олекса, Ольга.

І. Франко часто розмірковував над вибором номенів для персонажів, про що свідчать численні виправлення антропонімів у різних редакціях та виданнях його художніх творів, а також листи письменника, в яких він роздумує про оніми для своїх героїв.

Вибір номінації для Франкових персонажів залежить від жанру твору - герої оповідань та новел переважно поіменовані промовистими антропонімами (Бовдур, Зелепуга, Недоварений, Бідолаха, Новітній, Галай та ін.), а персонажі нарисів, образків - апелятивами або антропонімами, які не мають яскраво виражених конотацій (Панько, Гарасим, Фенна, Митрик, вугляр, війт, жандарм, майстер, робітник та ін.).

Антропонімній номінації персонажів властиві такі явища:

1) актуалізація доантропонімної семантики онімів: Бовдур (груба, нерозумна людина, здатна на вбивство), Ольга (свята, мучениця), Моримуха (отруєний любов'ю до Киценьки), Грозицька (грізним поглядом дивилася на співробітниць), Мендель Лямпенліхт (з допомогою лампи спалив Яця Зелепугу) та ін.;

2) актуалізація доантропонімної семантики онімів + асоціативні конотації: Дорожівський (селянин із Дорожова, який дорожить матеріальними заощадженнями, скупий), Спориш (персонаж, який, мов спориш, стелиться перед владними людьми), Староміський (чоловік старосвітських поглядів зі Старого Міста) та ін.;

3) енантіосемія внутрішньої форми оніма та характеристики персонажа: Матій (“Божий чоловік” - звір, нелюд якийсь), Гаудентій (“той, хто радіє” - безталанний), Софрон (“зі здоровим розумом” - божевільний, хора душа), Бессервіссер (“всезнайко” - неук), Ґоттесман (“Божий чоловік” - людоїд, не чоловік; арідник, не чоловік; люципер якийсь; гадина; нехрист) та ін.;

4) експресивна енантіосемія (вживання демінутива у функції пейоратива і навпаки): Івасуньо, Маріанко, Бовдурик (негативна мовленнєва ситуація), Василище, Півторачище (позитивна мовленнєва ситуація);

5) перенесення в канву художнього твору та обігрування реальних імен реальних людей: Красицький (асоціація з красою - улюблений катехит), Козакевич (конотації - козак і коза), Волянський (учень, який виявив силу волі і вчинив спротив жорстокому вчителеві) та ін.;

6) перенесення в художній твір реальних ВН без усяких змін: Микитич, Міхонський, Лімбах, Фавель, Білинський, Рябина, Кошицька, Гучинський, Ясько Романський та ін.;

7) завуальовування реальних власних назв із допомогою анаграми прізвища (Верхратський > Йикьстархрев), контамінації імені та прізвища (Ва[силь] + [Ме]лько > Валько), заміни антропонімної основи оніма при збереженні його словотвірної моделі (Сеньків > Леськів, Турків > Кострубів, Новосельський > Волянський), заміни реального антропоніма криптонімом (Михайло Заяць > Михайло З., Антін Крушельницький - Антін К.), заміни прізвища при збереженні імені (Гриць Дзюрик > Гриць Тимків), вживання імені літературного героя замість номінації його творця (Михайло Вагилевич > Денис, Є.Олесницький > Скрудж);

Замінники антропонімів виступають у межах художнього твору контекстними синонімами до онімів, виконують функцію різнопланової характеристики персонажів і служать важливими компонентами для побудови номінаційної лінії персонажа.

Безіменна номінація виступає основним засобом для вираження узагальненого образу, типовості персонажів або акцентує на тому, що герой художнього твору є другорядним, епізодичним.

Отже, вибір номінації для персонажів залежить від національності іменованої особи, від її соціального стану, зовнішнього вигляду, інтелекту; а також від жанру твору - герої оповідань та новел переважно поіменовані промовистими антропонімами, а персонажі нарисів, образків - апелятивами або антропонімами, які не мають яскраво виражених конотацій. Онімні та апелятивні номінації особи в малій прозі І. Франка є найлаконічнішим засобом різнопланової характеристики персонажів, виконують функцію текстової скрепи, показують досконале знання автором реального антропонімікону та вміння вдало переносити власні назви в канву художнього тексту, відображають глибину та оригінальність Франкового мислення, показують, як із допомогою номена можна розкрити образ-персонаж, відобразити ставлення до іменованого автора та інших персонажів у контактній та дистантній ситуаціях; зрештою вкотре підтверджують незаперечну думку, що І. Франко - неперевершений знавець мови у всіх її проявах, каменяр і філософ українського слова.

ПУЬЛІКАЦІЇ

1) Сколоздра О. Словотвір українських прізвищ із чоловічими християнськими іменами в основах / Олеся Сколоздра // Вісник Львівського університету. Серія філологічна / [редкол.: Гарасим Я.І. (голова) та ін.]. - Львів : Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. - Вип. 38. - Ч. 1.- С. 203-208.

2) Сколоздра О. Явище гетерономінації особи у художньому тексті (на матеріалі оповідань Івана Франка про духовенство) / Олеся Сколоздра // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія / [редкол.: Матвіїшин В.Г. (голова) та ін.]. - Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. - Вип. XV-XVIII. - С. 365-368.

3) Сколоздра О. Номінація персонажів оповідань Івана Франка “Батьківщина” та “Сойчине крило” / Олеся Сколоздра // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць / [редкол.: А.В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К. : Акцент, 2007. - Вип. 27. - Ч. 1. - С. 438-447.

4) Сколоздра О.Р. Номінація осіб у малій прозі Івана Франка про інтелігенцію / О.Р. Сколоздра // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : Філологічні науки / [відп. ред. Ю.О. Маркітантов]. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2007. - Вип. 15. - Том 1.- С. 259-264.

5) Сколоздра О. Номінація осіб в оповіданнях Івана Франка про школу та дітей / Олеся Сколоздра // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / [укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін]. - Донецьк : ДонНУ, 2008. - Вип. 16 - С. 320-325.

6) Сколоздра О. Власні назви персонажів у прозі Івана Франка як національний ідентифікатор / Олеся Сколоздра // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство) : у 5 ч. - Ч.1. / [відп. ред. Ожоган В.]. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - Вип. 75 (3). -- С. 105-109.

7) Сколоздра О. Функціональне навантаження власних імен персонажів у малій прозі Івана Франка / Олеся Сколоздра // Мовознавчий вісник : зб. наук. праць / [відп. ред. Г.І. Мартинова]. - Черкаси, 2008. - Вип. 6. - С. 316-322.

8) Сколоздра О. “Гуцульські” оповідання Івана Франка та Марка Черемшини: ономастичні спостереження / Олеся Сколоздра // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія : Філологія (мовознавство) / [редкол.: Матвіїшин В.Г. (голова) та ін.]. - Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2008. - Вип. ХІХ-ХХ. - С. 148-151.

9) Сколоздра О.Р. Промовисті імена в малій прозі Івана Франка / О.Р. Сколоздра // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В.А. Зарва]. - Ніжин : ТОВ “Видавництво Аспект - Поліграф”, 2008. - Вип. XVIII : Лінгвістика і літературознавство. - С. 172-178.

10) Сколоздра О. Онімно-апелятивна номінація особи у малій прозі Івана Франка / Олеся Сколоздра // Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф. (Вінниця, 4-5 жовт. 2006 р.) / [редкол.: Дудик П.С. (голова) та ін.]. - Вінниця : Вінницький державний пед. ун-т імені М. Коцюбинського, 2006. - С. 93-98.

11) Сколоздра О. Номінація осіб “суспільного дна” (на матеріалі оповідання Івана Франка “На дні”) / Олеся Сколоздра // Лінгвостилістика: об'єкт - стиль, мета - оцінка : зб. наук. праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С.Я. Єрмоленко / [відп. ред. академік НАН України В.Г. Скляренко]. - К. : НАН України. Ін-т укр. мови, 2007. - С. 281-288.

12) Сколоздра О. Номінаційне поле оповідання Івана Франка “Яць Зелепуга” / Олеся Сколоздра // Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження і засіб навчання мови : зб. наук. доп. : у 2 т. / [відп. ред. Н.Ф. Баландіна]. - Полтава : Освіта, 2007. - Т.2. - С. 247-250.

13) Сколоздра О. Номінація осіб - представників єврейської національності у малій прозі Івана Франка / Олеся Сколоздра // Рідне слово в етнокультурному вимірі : матеріали Першої міжнар. наук.-практ. конф. (Дрогобич, 14-15 лист. 2007 р.) / [упор. М. Федурко, В. Котович, Г. Філь]. - Дрогобич : Посвіт, 2007. - С. 128-134.

Размещено на Allbest.ru