Генеза українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 811.161.2'282.2'373 (043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Генеза українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні

10.02.01 - українська мова

Верховод Ольга Вікторівна

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Лєснова Валентина Володимирівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри української філології та загального мовознавства.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гриценко Павло Юхимович, директор Інституту української мови НАН України;

кандидат філологічних наук, доцент Тищенко Тетяна Миколаївна, Уманський державний педагогічний університет, доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться 19 листопада 2009 р. об 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, буд. 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, буд. 2, ауд. 170.

Автореферат розіслано 17 жовтня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Шутова

Загальна характеристика роботи

Кожна народна мова становить те цілісне джерело, яке потребує всебічного та ґрунтовного дослідження. Багатство словникового складу діалектів, збереження в ньому одиниць, відмінних генетичною й часовою віднесеністю, різноманітність мотивів номінації - усе це актуалізує дослідження складу, закономірностей системної організації, особливостей функціонування лексики територіально-мовленнєвих утворень.

У сучасній лінгвістиці набуває поширення ідея системного вивчення лексики, що йде від загальноприйнятого розуміння мови як системи взаємопов'язаних частин та одиниць. Ця настанова сягає ще праць О.О. Потебні, а пізніше її розвинули В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, М.І. Толстой та ін. учені.

У вітчизняному мовознавстві сформувалася традиція вивчення тематичних груп лексики (ТГЛ) як таких типів об'єднань, у яких реалізовано семантичні зв'язки. Уже вивчено окремі тематичні групи діалектної лексики широких говіркових масивів: будівельну лексику західнополіських говірок (О.М. Євтушок), будівельну, транспортну, сільськогосподарську лексику середньополіського діалекту (М.В. Никончук, О.М. Никончук), ковальську лексику українських діалектів (Т.П. Терновська), лексику харчування східнополіських говірок (Є.Д. Турчин), ботанічну лексику ряду діалектів (Л.А. Москаленко, О.А. Малахівська, І.В. Сабадош, О.Ф. Миголинець, М.І. Поістогова, А.О. Скорофатова, Л. Д. Фроляк) та ін.

Лексика живої природи посідає одне з центральних місць у лексичній структурі українських східнослобожанських говірок: вона відтворює одну з важливих для людини сфер довкілля, зберігаючи інформацію про шляхи формування й розвитку цієї тематичної групи, етапи пізнання та вербалізації діалектоносіями позамовної дійсності. Ця лексика, здебільшого, належить до активно вживаної, тісно пов'язана з людиною - відтворює її спостереження над природою.

Опис лексики в межах ТГЛ як сегмента діалектного лексикону дозволяє виявити багатопланові системні зв'язки між лексемами, дослідити характер мотивації номінативних одиниць.

Найменування живої природи становлять розгалужений шар лексики, який неодноразово був предметом лінгвістичного аналізу в східнослов'янській лексикології.

Лексику живої природи вже описували українські (Г.І. Богуцька, Н.П. Дейниченко, І.Я. Філак, О.П. Карабута, Л.В. Дробаха, Р.О. Бачкур та ін.), російські (Р.Я. Тюріна, Г.М. Левіна) й білоруські (А.А. Кривіцкі) лексикологи на матеріалі літературної мови та окремих діалектів. Але здебільшого дослідження стосувалися вузьких тематичних груп лексики або окремих аспектів її вивчення.

Фразеологічні студії української мови також містять аналіз походження, семантики, структури стійких зворотів із зоонімічним компонентом (І.О. Голубовська, Т.І. Гончарова, Т.В. Маркелова та О.Г. Хабарова, Д.В. Ужченко, Т.П. Чепкова та ін.).

У лінгвістичних працях представлено фрагменти етимоло-гічного аналізу зоономенів слов'янських мов (К.О. Березовська, Л.А. Булаховський, О. В. Гура, Г.П. Клепікова, В.Т. Коломієць, В.В. Усачова та ін.).

Водночас мовознавці зосереджували увагу на окремих групах найменувань або аспектах їх вивчення, унаслідок чого відсутній системний опис тематичної групи лексики „Жива природа”.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю системного вивчення лексики живої природи українських східнослобожанських говірок, потребою комплексно дослідити номінативну систему мови, яка передає етнічну своєрідність мовного членування світу, відображає специфіку внутрішнього рефлексивного досвіду народу, його культуру, традиції, звичаї, міфологію.

Науково цінними є назви живої природи, адже, по-перше, цей номінативний масив формувався впродовж усього історичного розвитку мови та еволюції етносу; по-друге, у назвах живої природи яскраво відображено різноманітні зміни в мовленні діалектоносіїв, а тому вона є надійним джерелом для синхронійних та діахронійних досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукової програми кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Структурно-семантичне та функціональне дослідження лексичних одиниць і граматичних категорій в літературній мові й діалектному мовленні”; пов'язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” (номер державної реєстрації 0101U003944). Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні Наукової координаційної ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України (протокол № 2 від 26 квітня 2007 року).

Мета дослідження полягає в з'ясуванні шляхів формування складу, структурної організації та просторової поведінки лексики українських східнослобожанських говірок.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) змоделювати структурну організацію лексики живої природи;

2) дослідити склад лексико-семантичних груп, семантичну структуру та географію елементів цих ЛСГ;

3) з'ясувати принципи мотивації номенів;

4) виявити джерела формування складу та семантики лексики живої природи;

5) удосконалити прийоми вивчення генези новожитніх говірок.

Об'єктом дослідження є лексика живої природи (зоономени) українських східнослобожанських говірок.

У лінгвістичній літературі на позначення назв тварин функціонують два терміни - зоонім і зоономен. Термін „зоонім” використовують у двох значеннях: як власну або як невласну назву тварини (Н.В. Подольська, П.Т. Поротников, М.І. Сюсько та ін.) та як загальну назву тварин у широкому розумінні слова.

Ми не послуговуємося в роботі термінами „орнітонім”, „іхтіонім”, „ентомонім” та ін. і з метою узагальнення та уніфікації використовуємо термін „зоономен” для всіх ЛСГ, що складають ТГЛ „Жива природа”. У лінгвістичній літературі така практика відома: в окремих дослідженнях під терміном зоономен автори мають на увазі назви риб та комах - Н.П. Дейниченко; назви тварин (клас Mammalia), птахів (клас Aves), плазунів (клас Reptilia) - C.Л. Акопова; назви ссавців - З.Ф. Міргалімова; назви тварин, птахів - І.В. Куражова.

Предмет дослідження - динаміка назв живої природи в українських східнослобожанських говірках. Ця тематична група лексики як окремі лексичні одиниці та як компоненти стійких сполучень слів широко представлена в усіх мовах світу й об'єднує одиниці, які за часом виникнення належать до різних епох, при цьому основні номени є давніми за походженням.

У зоолексиці яскравіше, ніж у будь-якій іншій галузі мови, відображено міркування етносу про позамовну дійсність. Загальновідомо, що назви тварин у різних мовах містять різні характеристики. Це свідчить про індивідуальність образного мислення конкретного народу, як складного асоціативно-психологічного процесу, а також про відмінності в цілісній картині світу різноманітних етносів.

Зоонімічна лексика як об'єкт дослідження заслуговує особливої уваги ще й тому, що, підкоряючись мовним нормам, вона формує специфічну підсистему, усередині якої діють свої закономірності, що потребують спеціального вивчення. Безсумнівним є той факт, що в мові закріплюються та стають фразеологізмами ті образні вислови, що асоційовані з культурно-національними еталонами, стереотипами, які при використанні в мові відтворюють для тієї чи тієї лінгвокультурної спільноти її менталітет.

Діалектоносії, даючи назву об'єктові живої природи, вдаються не лише до лексичної номінації (через слово та словосполучення), а й до пропозитивної (через речення) та дискурсивної (через текст) репрезентації його. У нашому дослідженні аналізуємо переважно перший тип номінації як найбільш сталий.

Репрезентований матеріал розглядаємо в ономасіологічному аспекті, у контексті мовних засобів реалізації, зокрема щодо ступеня лексичної диференціації та варіативності номінативних одиниць.

У роботі приділено увагу проблемі однослівної й багатослівної номінації, майже не розробленій у вітчизняній лінгвістиці, та синонімічним відношенням, у які вступають пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці.

Джерела дослідження - власні записи автора, зібрані експедиційним методом у 60 населених пунктах Луганської області за програмою О. Цимбала („Програма дикої фауни”), адаптованою до умов середовища Луганської області. Використано також лексикографічні, лінгвогеографічні джерела.

У дисертації застосовано описовий метод, методики моделювання та картографування лінгвальних об'єктів, які є основними при аналізі діалектного матеріалу. Їхнє використання спричинене необхідністю вивчення закономірностей функціонування живої народної мови, виявлення діалектних явищ української мови на всьому терені її поширення.

Діалектологічне дослідження назв живої природи здійснено у двох аспектах: а) синхронійному, який передбачає опис лексики живої природи на сучасному етапі; б) діахронійному, який підпорядковано розгляду історії номінативних одиниць.

Методику моделювання лінгвальних об'єктів застосовано для визначення особливостей структурної організації, а картографування для з'ясування ареальної поведінки одиниць аналізованої ТГЛ.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено системний різноаспектний опис лексики живої природи українських східнослобожанських говірок, зокрема, виявлено способи номінації тварин, установлено джерела постання аналізованих номінативних одиниць, з'ясовано основні типи ареальної поведінки зоономенів.

Теоретичне значення дисертації полягає в поглибленні теорії номінації, опрацюванні прийомів аналізу семантики зоономенів, з'ясуванні способів відтворення екстралінгвальної дійсності в образній системі мови та внутрішній формі лексики й фразеології говірок; у дослідженні закономірностей формування похідних номінативних одиниць, системної організації лексики діалектної мови. Дисертація поглиблює й розширює відомості про культурну складову лексики східнослобожанських говірок.

Практичне значення роботи визначено тим, що в науковий обіг уведено новий великий за обсягом лексичний матеріал, який може бути використано в наступних ономасіологічних, лінгвогеографічних, етнолінгвістичних дослідженнях; при укладанні регіонального та загальноукраїнського діалектних словників, лексичного атласу української мови. Результати дослідження й додані до дисертації карти є вихідним матеріалом для вивчення лексики українських східнослобожанських говірок у курсі української діалектології, спецкурсах та спецсемінарах.

Особистий внесок здобувача. Авторка роботи самостійно записала, систематизувала, проаналізувала діалектний матеріал, сформулювала основні теоретичні положення, зробила висновки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації висвітлено в доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2007), „Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі” (Київ, 2008), „Українська діалектна лексика як об'єкт словникарства та лінгвогеографії” (Ужгород, 2008); на всеукраїнських наукових конференціях: „Діалектне суміжжя як об'єкт мовознавчих досліджень” (Умань, 2007), „Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея” (Луганськ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в одинадцяти публікаціях та тезах доповідей, з яких вісім опубліковано у фахових виданнях, що містяться в переліку ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел (16 позицій), списку використаної літератури (225 позицій) та 4 додатків на 210 сторінках. Загальний обсяг роботи - 170 сторінок.

Основний зміст дисертації

У Вступі відображено стан дослідження в східнослов'янському мовознавстві лексики живої природи, описано етапи вивчення українських східнослобожанських говірок; обґрунтовано актуальність теми; визначено мету й завдання, об'єкт і предмет, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію результатів роботи.

Перший розділ „Діалектна лексика як об'єкт лінгвістичних досліджень” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Основні аспекти вивчення структурної організації та генези діалектної лексики ” розглянуто аспекти вивчення діалектної лексики, зокрема системний (виявлення етапів розвитку мовних явищ, їх послідовність, хронологічні межі) та ареальний (з'ясування відношень між окремими діалектними зонами); проаналізовано стан дослідження генези українських діалектів.

У другому підрозділі „Стан дослідження номінативних процесів у діалектній лексиці” висвітлено розуміння вченими сутності номінації; звернуто увагу на специфіку вторинних номінативних процесів, проблему мотивації. Під номінативним процесом розуміємо акт надання предметові дійсності або уявного світу назви, що зумовлено відповідною номінативною ситуацією, яка є основною для вибору мотиваційних ознак, важливих у структурі нового значення та засобів його вербального вираження. Дослідження номінативних процесів у діалектній мові передбачає розв'язання таких проблем: визначення типів номінації (лексична, пропозитивна та дискурсивна); виявлення формальних засобів передачі суб'єктивної оцінки (словотвірні афікси, трансформація); опис вторинної номінації, атракції та лексичної субституції; розгляд випадків табуїзації та евфемізації; установлення зв'язку процесів найменування з народними звичаями, обрядами та повір'ями; вивчення екстралінгвальних чинників (змін господарського й культурного укладу життя) та внутрішньомовних процесів (міжмовних і міждіалектних контактів, інтенсивності нівеляційних процесів).

У третьому підрозділі „Експресивність та емоційність як чинник творення номінативних одиниць” розглянуто різні аспекти конотації, зокрема емоційність, експресивність, оцінність, які дослідники розуміють по-різному. Підкреслено, що функції експресивних та емоційних елементів у діалектних найменуваннях живої природи часто чітко не розмежовані, органічно поєднані. Тому поряд з поняттям „оцінна” / „емоційно-оцінна лексика” в роботі використано термін „емоційно-експресивна лексика”.

Другий розділ „Генетична стратифікація номінативних процесів у лексиці живої природи сучасних українських східнослобожанських говірок” містить три підрозділи.

У першому підрозділі „Структурна організація ТГЛ живої природи, причини виникнення переносних найменувань у ній” репрезентовано внутрішню організацію досліджуваної ТГЛ (шість ЛСГ: „Дикі тварини”; „Птахи”; „Риби”; „Земноводні. Плазуни”; „Комахи”; „Представники інших класів”), яка об'єднує ряд мікропарадигм, вичленованих на підставі реалізації диференційних ознак, основних і додаткових. При цьому з'ясовуємо, що ЛСГ „Дикі тварини” та ЛСГ „Птахи” містять найбільший набір диференційних ознак, зокрема: 1) загальну назву реалії; 2) лексичну реалізацію опозицій `самець' : `самиця' та `доросла особина' : `маля'; 3) емоційно-експресивні назви істот; 4) фразеологізми, прислів'я та приказки, порівняння, евфемізми, пов'язані з назвою реалії; 5) повір'я, звичаї, символіка, прикмети, пов'язані з реалією. лексика семантичний говірка номен

У другому підрозділі „Типи номінативних одиниць у ТГЛ „Жива природа” та їх генеза” приділено увагу видам номінації. У межах загальної теорії номінації слідом за Г.В. Колшанським виділяємо три типи номінації: 1) лексичну (за допомогою слова й словосполучення); 2) пропозитивну (за допомогою речення); 3) дискурсивну (за допомогою тексту).

У ТГЛ „Жива природа” в обстежених говірках зафіксовано переважно однослівні номени (1438 назв - 82,6%), серед яких виділяємо чотири групи найменувань:

1) слова, що є давніми за походженням, охоплюють широкий ареал і зафіксовані в Новому тлумачному словнику української мови (1153 назв - 92,68%);

2) зоономени, які репрезентують власне лексичні діалектні відмінності протиставного типу (36 назв - 2,89%), серед них виділяємо: а) слова, наявні лише в обстежених говірках і не зафіксовані в лексикографічних джерелах сучасної української літературної мови та інших діалектів: ^|векла `голуб', рого<sup>|</sup>носе<sup>и</sup>ц' `жук-олень', вос'ми^|н'іж^шка `гусениця'; б) слова, зафіксовані в українських східнослобожанських та інших говірках української мови: лисо<sup>|</sup>вин `самець лисиці звичайної', йож `їжак звичайний', стр'е<sup>і</sup>ко<sup>|</sup>за `бабка', мок^|лиц'і `гниди'; в) слова, які побутують у суміжних російських говірках: воў<sup>|</sup>ч'онок `маля вовка', гус' `самець гуски', мошка<sup>|</sup>ра `комаха - загальна назва', у^|л'ітка `слимак';

3) слова, які в аналізованих говірках мають значення, відмінні від літературної мови та інших діалектів, зберігаючи при цьому спільне звучання (18 назв - 2,89%); серед назв цієї групи виділяємо: а) перенесення назв одних тварин на інших: шяч'е^и|н'а `кріт', су<sup>|</sup>рок `ховрах крапчастий', ^|воўч'ік `капустянка звичайна'; б) перенесення інших реалій на тварин, що може відбуватися за різними ознаками: місце перебування (горо<sup>|</sup>д'анка `ластівка'), виконувана дія (стри^|бун `коник зелений', плаву<sup>|</sup>нец' `водолюб великий'), специфіка поведінки (дроко^|виц'а `ґедзь'), кількість (ху<sup>|</sup>доба `таргани'), спосіб харчування (коро^|йед `жук-носоріг'); в) субстантивовані прикметники та дієприкметники, що називають характерну для тварини ознаку: кри<sup>|</sup>лат'і, пе<sup>и</sup>р<sup>|</sup>нат'і `птах - загальна назва', поў^|зуч'і `плазуни';

4) зоономени, у яких зафіксовано діалектні особливості звукового складу, спричинені несистемними, нерегулярними фонетичними явищами, що мають індивідуальний, лексикалізований характер (37 назв - 2,97%). Серед фонетичних особливостей: типова для слобожанських говірок відсутність переходу [о] в [і] в новому закритому складі: крот `кріт'; горох<sup>|</sup>востка `горихвістка'; давньоруську форму іменника заєць ужито із суфіксальним [а]: ^|зайац'; відсутність протетичних приголосних: ^|орлич'ка `горлиця звичайна', уж `вуж звичайний'; рефлексація h через [е]: ^|бяелка `білка'; відсутність метатези: ме<sup>и</sup>д<sup>|</sup>вяід' `ведмідь'; заміна африкат іншими приголосними звуками: бжо^|ла, пч'о^|ла `бджола свійська або медоносна'; жмяіл' `джміль земляний'; м'якість [р'] у кінці слова: ко^|мар' `комар', сян'і<sup>|</sup>гур' `снігур'; м'якість [ч'] на початку та в кінці складу: с'і^|кач' `самець дикого кабана', сич' `сич хатній', ч'а^|бак `лящ', воў<sup>|</sup>ч'ок `капустянка звичайна' та ін.

Двослівні найменування аналізованої ТГЛ виявляють менше функціональне навантаження (310 назв - 17,3%) і в більшості випадків є дублетами до останніх. Серед вільних сполучень слів виділяємо: а) атрибутивні словосполучення, у яких прикметник указує на місце побутування тварини: вод'а^|на к^|риса `видра', л'іс<sup>|</sup>ниi <sup>|</sup>голуб `горлиця звичайна', ^|тала го^|родн'а `павук'; б) словосполучення, у яких атрибутивним компонентом є узгоджений прикметник або іменник-прикладка, що вказують на манеру поведінки тварини: <sup>|</sup>дика <sup>|</sup>кяішка `ондатра', зо^у|зул'а оди^|нока `зозуля звичайна', мура<sup>|</sup>вяеi тру<sup>|</sup>д'ага `мураха', ^|коник пригу^|нец', ^|коник стрибу^|нец' `коник зелений'; в) словосполучення, у яких узгоджене означення вказує на колір: <sup>|</sup>с'іра <sup>|</sup>гага `гуска сіра', ^|соне^ич'ко крас^|нен'ке `сонечко семикрапкове', ц'вяіт<sup>|</sup>ниi ме<sup>и|</sup>телик `метелик'; г) словосполучення, у яких схарактеризовано розмір тварини: ^|ч'іжики ма^|нен'кяі `чиж', ве<sup>и|</sup>лике <sup>|</sup>око `махаон', ^|доўгяі пара^|зити `глисти'; ґ) словосполучення, у яких указано на місце походження: аме<sup>и</sup>ри<sup>|</sup>канс'киi жук, аме<sup>и</sup>ри<sup>|</sup>канс'киi коло<sup>|</sup>рад `колорадський картопляний жук'; д) словосполучення, у яких відбито біблійну символіку: ^|божа ко^|роўка, ^|божяйа ко^а|роўка `сонечко семикрапкове', <sup>|</sup>божа ко<sup>|</sup>маха `бджола свійська медоносна'; е) двослівні образні назви: со^|рока во^|рона, со^|рока бяіло^|бока `сорока', ко<sup>|</sup>н'ок горбу<sup>|</sup>нок `коник зелений', рак не^ибо^|рак `рак річковий'; є) інші словосполучення: <sup>|</sup>з'ін'с'ке шяч'е<sup>і|</sup>н'а `кріт', ^|йаiц'а бло^|хи `гниди', п<sup>|</sup>тич'е на<sup>|</sup>селе<sup>и</sup>н':а `птах - загальна назва'.

Пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці в назвах живої природи наявні, але їхнє функціональне навантаження значно менше порівняно з лексичною номінацією.

У третьому підрозділі „Чинники вторинної номінації” розглянуто вторинні назви, серед яких виділяємо метафоричні, евфемістичні, лексико-фразеологічні одиниці. Метафоричні інновації в назвах живої природи виникають, імовірно, унаслідок того, що мовці помічають спільну рису між давно знаним предметом, явищем, істотою та представником тваринного світу. Така риса в цьому випадку стає характеристикою, оскільки саме вона дає підстави використати стару фонетичну оболонку слова й наповнити її новим змістом. Серед метафоричних назв окрему групу становлять найменування, пов'язані з об'єктами реальної дійсності: предметами, тваринами, людиною, її ім'ям, професією, соціальним статусом тощо: ^|мяіша, мяі^|шутка, ми^|хаiло `ведмідь бурий', куз'<sup>|</sup>мич', куз'<sup>|</sup>ма, куз'<sup>|</sup>ко `жук кузька хлібний'; ку^|мас'а `лисиця звичайна'; ко<sup>|</sup>л'уч'іi клу<sup>|</sup>бок `їжак звичайний'; сту^|кач', ^|л'ікар, л'ісо^|виi ^|доктор - `дятел'; пяіс'<sup>|</sup>н'ар, с'пяі<sup>|</sup>вак, с'пяі<sup>|</sup>вун - `соловей східний'; пасту^|шок `жайворонок польовий'; <sup>|</sup>хатка - `сич хатній'; шах^|тер `вугор'.

Зафіксовано також зоономени, утворені на основі народних прикмет, легенд, вірувань, у яких відбито давнє світосприйняття народу, його вподобання, етика: ^|киртиц'а - `кріт' (за легендою - син багатія, якого той зарив, аби вкрасти півгектара землі в бідняка); і<sup>|</sup>ван - `лелека' (за повір'ям - людина, перетворена за недотримання обіцянки перед Богом на птаха, який по полях та болотах визбирує нечисть: вужів, жаб, черв'яків).

У досліджених говірках репрезентовано евфемістичні назви живої природи, в основі творення яких лежать різні мотиваційні зв'язки: зовнішність: ву^|хатиi `заєць', тоўстошя<sup>|</sup>ч'ок `хом'як'; колір: жоўто^|пузи `ящірка', красног<sup>|</sup>руд<sup>т</sup>ка `снігур'; манера поведінки: хит^|рунка, ^|хитра, хит^|риц'а, крадо^|курка `лисиця', за<sup>|</sup>пасниц'а `білка'; місце перебування: бо^|лот'анка `лелека'; запах: во<sup>|</sup>н'уч'ка `тхір лісовий'; звуки, які видає тварина: ^|вяіт'ут'ен' `дикий голуб', <sup>|</sup>туркан `самець горлиці'; уявна подібність до демонологічних персонажів: вам^|пяір, у^|пир `кажан', домо<sup>|</sup>виi `ласка'; табу, пов'язані з уявленнями наших предків: бяі^|да, вяішя^|ч'ун, пе^ире^ид^|вяісник бяід, пре^ид^|в'існик не^ишя^|ч'ас'т'а `сич хатній'.

До чинників вторинної номінації в ТГЛ „Жива природа” відносимо також стійкі порівняння, прислів'я та приказки.

Серед стійких словосполучень високою частотою вияву в аналізованій ТГЛ вирізняються стійкі порівняння, які, маючи у своєму складі назву й властивості тварин, образно характеризують людину, її зовнішність, характер, особливості вдачі, поведінку, подружнє життя: ^|хитриi йак лис, трус^|ливиi йак ^|зайец', го^|лодниi йак воўк, с'л'і^|пиi йак кр'іт, ск^|ритниi йак ку^|ниц'а, ве^и|села йак п^|ташка, вор^|куйут' йак голуб^|ки, на^|дуўс'а йак сич', с'пяі^|вайе моў соло^|веiко, з^|р'ач'іi йак со^|ва, ^|тихиi йак ^|риба у во^|д'і, ^|жалит' йак змяі^|йа, праце^и|л'убниi йак му^|раха, ^|муч'айе йак мяіл' ^|норкову ^|шапку.

У прислів'ях, так само як і в стійких порівняннях, характерні риси тварин часто пов'язані з рисами людей. Так, в аналізованих говірках уособленням жорстокої людини є вовк, яструб та щука: пожа^|л'іў воўк ко^|билу / за^|лишиў кяіст^|ки та г^|риву; жа^|л'ійе ^|йаструб ^|курку / ^|поки ўс'у не^и обску^|бе; на те і шя^|ч'ука ў ^|мор'і / шоб ка^|рас' не^и др'і^|маў; хитрої - лисиця: ли^|са се^име^и|рих вол^|коў прове^и|де; досвідченої - пацюк, горобець, дятел, соловей: с^|тарайа к^|риса ло^|вушку об^|ходит'; ст^|р'іл'аного гороб^п|ц'а на по^|ловяі не^и об^|дуриш; ста^|рого ^|д'атла ў гн'із^|д'і не^и з^|ловиш, не^и ўч'і солоў^|йа с'пяі^|вати; відображенням характеру стосунків між людьми - борсук, ворона, сорока, окунь, рак: два борсу^|ки в од^|н'іi но^|р'і не^и ужи^|вуц':а; во^|рона во^|рон'і ^|оч'і не^и вик^|л'овуйе, д^|ружн'і со^|роки ор^|ла закл'у^|йут', ч'іi ^|бере^иг / то^|го і ^|риба; ^|окун' з ^|раком не^и по^|мир'ац':а; для сатиричного змалювання негативних людських рис використовують образи ведмедя, ворони, гуски, сокола, метелика та ін.: ве^ид^|мяід' на ^|вухо насту^|пиў; с^|кяіл'ки б во^|рона не^{и |}каркала / соло^|ўйем не^и с^|тане; ста^|ра ^|гуска / а ^|шийу ^|вит'агнула; гла^|за йак у ^|сокола / к^|рила йак у ^|мухи; ти б / ме^и|телику / не^{и |}дуже пи^|шаўс'а / сам у^|ч'ора ^|гус'ін':у буў.

У третьому розділі „Специфіка вияву опозиції сем під кутом зору становлення ТГЛ „Жива природа” репрезентовано опис опозиції зоономенів за статтю та віком тварин. Матеріал, зафіксований у східнослобожанських говірках, свідчить, що функціональна активність загальної назви тварини й відповідних до неї дериватів чоловічого, жіночого та середнього роду не є однаковою для різних сем: наявні випадки, коли родова опозиція відсутня, а репрезентантами семи є лише загальна назва тварини; для інших сем виявлено часткову опозицію, наприклад: `самець' : `самиця'; `самець' : `маля'; `самиця' : `маля'; `доросла тварина' : `маля'. Трапляються випадки, коли інформатори називають лише самця або самицю.

Сему `вік' у назвах тварин виявлено спорадично тоді, коли корелятами є семи `маля тварини', `тварина, якій виповнився рік' та `стара тварина', наприклад: ка^|рас' ста^|риi : ка^|рас' моло^|диi.

Опозиція сем `самець' : `самиця' : `маля' в українських східнослобожанських говірках об'єднує однослівні назви та словосполучення. Серед однослівних назв виділяємо: 1) суплетивні назви як спільну модель з назвами свійських тварин (вепр : сви^|н'а : каба^|н'а); 2) афіксальні утворення (ве^ид^|мяід' : ве^ид^|медиц'а : ве^идме^и|жа).

Четвертий розділ „Ареалогія лексики живої природи в українських східнослобожанських говірках” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі „Загальна характеристика просторової диференціації східнослобожанських українських говірок” проаналізовано матеріали Атласу української мови й лінгвогеографічні праці, присвячені дослідженню різних ТГЛ у східнослобожанському мовному континуумі (К.Д. Глуховцева, В.В. Лєснова, І.О. Ніколаєнко). Діалектологічні джерела засвідчують, що східнослобожанським говіркам притаманні такі особливості, як мінімальна диференціація, ареальна мозаїка, а також здатність утворювати мікроареали.

У другому підрозділі „Просторова диференціація лексики живої природи в українських східнослобожанських говірках” на підставі картографування аналізованих зоономенів підкреслено, що для досліджуваного обширу характерні два типи ареальної поведінки: 1) мінімальна диференціація; 2) ареальна мозаїка. Разом з тим, на більшості карт виділяємо мікроареали для: а) повної або часткової опозиції; б) спільної назви для самця, самиці та маляти тварини; в) відсутності назви.

Мінімально диференційованими виявилися 48 сем-опозитів, або 55,2% від загальної кількості. До цього типу відносимо ті випадки, коли: а) у більшості досліджених говірок опозицію реалізовано однаковими номенами; б) у більшості говірок назва аналізованого номена відсутня; в) у більшості обстежених говірок не представлено опозицію для зоономенів, уживають спільну назву для самців, самиць та малят. До першого підтипу відносимо п'ять опозицій, серед них `самець зайця' : `самиця' : `маля' (див к. 1); до другого підтипу - три опозиції; до третього - 40 опозицій.

Ареальну мозаїку репрезентовано на 39 картах (44,8%). Виділяємо: а) власне ареальну мозаїку „чисту”; б) ареальну мозаїку з окресленням мікроареалів, що зумовлено специфікою досліджуваної групи лексики. До першого підтипу відносимо сім опозицій, серед них `самець синиці голубої' : `самиця' : `маля' (див. к. 2); другий тип представлено 32 опозиціями, серед них `самець миші хатньої' : `самиця' : `маля' (див. к. 3).

У структурі ТГЛ „Жива природа” для характеристики ареальної поведінки опозитів `самець тварини' : `самиця тварини' : `маля тварини' обрано п'ять ЛСГ із шести досліджуваних (серед репрезентантів ЛСГ „Комахи” в досліджуваних говірках опозити зафіксовано спорадично лише для окремих сем).

Мінімальна диференціація характерна для репрезентантів усіх картографованих ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”, „Риби”, „Земноводні. Плазуни”, „Представники інших класів”. Мозаїчний характер ареальної поведінки виявили репрезентанти двох ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”.

Висновки

Лексичній системі досліджуваного ареалу властиві такі ознаки, як відкритість, динамізм і безперервність у розвитку.

Дослідження формування ТГЛ „Жива природа” в українських східнослобожанських говірках виявило різноманітні номінативні процеси, які нерідко тісно пов'язані з позамовною основою - народними традиціями, звичаями, повір'ями та світоглядом народу, що зумовлює широке залучення культурного тла для реконструкції джерел, імпульсів та етапів динаміки окремих номінативних одиниць та їх структурних об'єднань.

Аналізована тематична група лексики є великою за обсягом, містить у своєму складі давні за походженням номінативні одиниці; значна частина цих номенів належить до активно вживаних, тісно пов'язана з побутом і культурою народу, віддзеркалює наслідки пізнання й осмислення діалетоносіями явищ природи.

ТГЛ „Жива природа” об'єднує шість ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”, „Риби”, „Земноводні. Плазуни”, „Комахи”, „Представники інших класів”, у межах яких навколо основних і додаткових диференційних ознак сформувалися мікропарадигми. Хоча в основі структурної організації ТГЛ „Жива природа” лежить денотативний принцип, усе ж для формування ТГЛ і ЛСГ як цілостей різного порядку важливими виявилися наявність / відсутність загальної назви реалії; наявність / відсутність родового розрізнення денотата; здатність зоономена утворювати форму множини, мати експресивно-оцінні похідні, утворювати образні вислови та ін. Основними зв'язками в аналізованій лексико-семантичній системі є синонімія, семантичні опозиції, мотивації.

Давність виникнення більшості лексем, які позначають об'єкти живої природи в українських східнослобожанських говірках, підтверджено спільністю основних найменувань на синхронійному й діахронійному рівнях, активним використанням основного лексичного фонду. На підставі дослідження генези лексики виділено кілька груп найменувань: а) давні за походженням слова, що охоплюють широкий ареал і зафіксовані в сучасних лексикографічних джерелах (1153 одиниці - 92,68%); б) зоономени, які репрезентують власне лексичні діалектні відмінності протиставного типу (36 одиниць - 2,89%), зокрема, слова, наявні в обстежених говірках і не зафіксовані в лексикографічних нормативних джерелах та інших діалектах; слова, зафіксовані в східнослобожанських та в інших говірках української мови; в) слова, які побутують у суміжних російських говірках.

Окрему групу складають слова, які в говірках мають значення, відмінні від літературної мови та інших діалектів (18 одиниць - 1,46%); це, зокрема, номени: а) які постали внаслідок перенесення назв одних тварин на інших; б) які репрезентують перенесення назв інших реалій на тварин; це може відбуватися за різними ознаками (місцем перебування, виконуваною дією, специфікою поведінки, кількістю, способом харчування тощо); в) субстантивовані прикметники та дієприкметники, що називають характерну для тварини ознаку.

Гетерогенність досліджуваного ареалу зумовила активізацію динамічних процесів у говірках, унаслідок чого постали зоономени з трансформованим, нерегулярним звуковим складом; такі фонетичні зміни мають лексикалізований характер (37 одиниць - 2,97%).

Традиційно в системі повнозначних слів розрізняють одиниці номінативно нейтральні та номінативно експресивні. Функції нейтральних та експресивно-емоційних засобів, використаних для утворення діалектних зоономенів, найчастіше не розмежовані. Наявність зменшувально-пестливих суфіксів у діалектних назвах живої природи не завжди свідчить про вираження позитивної чи негативної оцінки, інколи такі суфікси мають інше словотворче значення (засіб реалізації опозиції `самець' : `самиця').

У структурі ТГЛ „Жива природа” одними з провідних є опозиції назв тварин за статтю та за віком. Лексичну реалізацію опозицій `самець' : `самиця'; `доросла особина' : `маля' в досліджуваних говірках репрезентовано однослівними корелятами та сполученням слів. Серед однослівних назв поширені: а) суплетивні назви як спільна модель з назвами свійських тварин; б) афіксальні утворення з різною функціональною активністю (в одних випадках родова опозиція відсутня, а репрезентантами семи є лише спільні назви тварини; в інших випадках виявлено часткову опозицію за моделями: `самець' : `самиця', `самець' : `маля', `самиця' : `маля', `доросла тварина' : `маля'; засвідчено випадки наявності назви лише самця або лише самиці.

В українських східнослобожанських говірках репрезентовано різні за структурою типи номінативних одиниць. Найпоширенішою є номінація на рівні слова й словосполучення (1631 номінативна одиниця, або 88,64% від загальної кількості); номінація за допомогою речення й мікротексту є менш характерною для аналізованої ТГЛ (209 одиниць, або 11,36%). Пропозитивні номени - це здебільшого образні вислови, що функціонують у мовленні як своєрідні синоніми до однослівних найменувань чи словосполучень. В окремих випадках пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці заступають однослівної назви. До дискурсивної номінації мовці вдаються з метою коментування семантичних відтінків синонімів, пояснення мотивів номінації, в основу яких - характерні ознаки тварини.

Вторинні назви - це один із поширених способів номінації тварин у літературній мові й діалектах. Вторинна номінація містить оцінку позначуваного, яка в багатьох випадках залежить від ситуацій, дій, характеристик, що лежать в основі переосмислення мовних одиниць. Явища й предмети дійсності викликають у мовців різноманітні асоціації, які, стаючи стійкими, впливають на семантику, експресивну та стилістичну значущість, сполучуваність слова. Такі стійкі асоціації забезпечують переносне вживання слова, мотивувають його семантичне переосмислення.

Метафоричні, евфемістичні назви та назви-табу є основними репрезентантами вторинних найменувань в аналізованій групі лексики, слугують засобом вираження різноманітних змістових та емоційних відтінків, відображають специфіку внутрішнього рефлексивного досвіду народу, пов'язані з його культурою, традиціями, звичаями, свідчать про асоціативний спосіб пізнання діалектоносіями навколишньої дійсності. Метафоричні назви (30 фіксацій) найбільш характерні для ЛСГ „Дикі тварини”, „Птахи” та „Комахи”. Здатність до утворення евфемізмів (41 фіксація) виявили ЛСГ „Дикі тварини” та „Птахи”.

Вторинні номени не витісняють уже наявну назву (дериват чи описову форму), а співіснують з нею як дублетні. Частота вживання та просторове поширення вторинних номенів не однакове для різних лексико-семантичних груп.

До вторинних номенів у ТГЛ „Жива природа” належать фразеологічні одиниці - стійкі порівняння, прислів'я та приказки. В обстежених говірках висока частота вияву характерна для стійких порівнянь, які, маючи у своєму складі назву, що репрезентує риси поведінки, властивості тварин, образно характеризують людину, її зовнішність, особливості вдачі, поведінку, подружнє життя.

У прислів'ях, так само як і в стійких порівняннях, характерні риси тварин часто пов'язані з рисами людей тощо.

На відміну від однослівних назв та лексичних словосполучень, фразеологічним одиницям притаманна більш виражена експресивність, образність. Лексико-фразеологічні одиниці можуть побутувати паралельно з метафоричними назвами. Кількісно й функціонально вони становлять помітний шар вербальних засобів репрезентації понять, пов'язаних з лексикою живої природи.

Просторова поведінка лексики живої природи в східнослобожанських говірках підтверджує наявність у цьому мовному континуумі загальних ареальних тенденцій південно-східного наріччя: у слобожанському говорі відсутнє виразне протиставлення діалектних зон. На підставі картографування виділено два типи ареальної поведінки сем-опозитів - мінімальна диференціація та ареальна мозаїка.

Мінімально диференційованими виявилися 48 сем-опозитів із 87 проаналізованих (55,2%). До мінімальної диференціації відносимо ті випадки, коли: а) у більшості досліджених говірок опозицію реалізовано однаковими номенами; б) у більшості говірок назва аналізованого номена відсутня; в) у більшості обстежених говірок не представлено опозицію, уживають спільну назву для самців, самиць та малят.

Репрезентанти 39 проаналізованих опозицій сем (44,9%) демонструють ареальну мозаїку, серед якої виділяємо: а) власне ареальну мозаїку; б) ареальну мозаїку в поєднанні з окресленням мікроареалів, що зумовлено специфікою досліджуваної групи лексики. Для обстеженої території більш характерним є другий підтип. Найчастіше мікроареали виділено для спільної назви тварини.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Верховод О. В. Типи номінації зоонімів у східнослобожанських українських говірках / О. В. Верховод // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2006. - № 9. - С. 147 - 151.

2. Верховод О. В. Репрезентація тематичної групи лексики „Жива природа” у діалектних словниках / О. В. Верховод // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2007. - № 11. - С. 181 - 186.

3. Верховод О. В. Лексикографічна обробка ТГЛ „Жива природа” у Словарі за редакцією Б. Грінченка / О. В. Верховод // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 15. - С. 262 - 267.

4. Верховод О. В. Назви живої природи в українських східнослобожанських говірках / О. В. Верховод // Наук. часоп. Нац. пед. ун-ту імені М. П. Драгоманова. Сер. 10. Проблеми граматики і лексикології української мови. - Вип. 3. - К., 2008. - С. 76 - 82.

5. Верховод О. В. Лексична реалізація опозиції `самець' : `самиця' : `маля' тварин у ЛСГ „Дикі тварини” (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) / О. В. Верховод // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2008. - № 1. - С. 183 - 193.

6. Верховод О. Номінативні процеси в лексиці живої природи (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) / Ольга Верховод // Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі. До 100-річчя професора Ф. Т. Жилка : тези доп. міжнар. наук. конф. (5 - 7 берез. 2008 р.). - К., 2008. - С. 50 - 52.

7. Верховод О. Евфемізм як чинник вторинної номінації (на матеріалі лексики живої природи) / Ольга Верховод // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. - Вип. 12. - Ужгород, 2008. - С. 87 - 90.

8. Верховод О. В. Стійкі порівняння в ТГЛ „Жива природа” в українських східнослобожанських говірках / О. В. Верховод // Слобожанська беседа : матеріали Другої регіон. наук. конф. - Луганськ, 2008. - С.195 - 200.

9. Верховод О. В. Представлення лексики на позначення живої природи в Словнику української мови Б. Д. Грінченка / О. В. Верховод // Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея : матеріали Всеукр. наук. конф. до 145-ої річниці з дня народження Б. Д. Грінченка. - Луганськ, 2008. - С. 21 - 27.

10. Верховод О. В. Просторова поведінка назв живої природи в українських східнослобожанських говірках / О. В. Верховод // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2009. - № 2. - С.193 - 202.

11. Верховод О. Назви живої природи в лексико-фразеологічних одиницях / Ольга Верховод // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. - Вип. 13. - Ужгород, 2009. - С. 20 - 23.

Анотація

Верховод О. В. Генеза українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2009.

У дисертації досліджено генезу східнослобожанських українських говірок у лексичній системі на матеріалі тематичної групи лексики „Жива природа”: змодельовано структурну організацію лексики живої природи; досліджено склад та семантичну структуру лексико-семантичних груп; з'ясовано основні принципи мотивації номенів; виявлено способи формування складу та семантики лексики живої природи. Розглянуто формальну й семантичну варіативність найменувань; висвітлено особливості реалізації лексичної опозиції за статтю тварин; виділено основні моделі мотивації назв. Проаналізовано просторову поведінку репрезентантів сем `самець' : `самиця' : `маля тварини', зокрема окреслено типи ареальної поведінки лексичних одиниць: мінімальну диференційованість, ареальну мозаїку та виділення мікроареалів.

Ключові слова: діалект, українські східнослобожанські говірки, тематична група лексики, лексико-семантична група, зоономен, сема, номінативна одиниця, мотивація, просторова поведінка, мікроареал.

Аннотация

Верховод О. В. Генезис украинских восточнослобожанских говоров на лексическом уровне. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Луганск, 2009.