Категорія згоди в українському літературному діалогічному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О. ПОТЕБНІ

УДК 811.161.2'42

Спеціальність 10.02.01 Ї українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КАТЕГОРІЯ ЗГОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

(на матеріалі художньої літератури ХХ Ї початку ХХІ століть)

Войцехівська Наталія Костянтинівна

Київ Ї 2009



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Бріцин Віктор Михайлович, заступник директора Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Жайворонок Віталій Вікторович, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, провідний науковий співробітник відділу російської мови.

кандидат філологічних наук, доцент Мозгунов Володимир Володимирович, Донецький національний університет, доцент кафедри загального мовознавства та історії мови.

Захист відбудеться 20 жовтня 2009 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01 Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “16” вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Т. Я. Марченко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Орієнтація сучасної лінгвістики на проблему міжособистісної мовної взаємодії зумовлює посилений інтерес до діалогічного мовлення, пріоритетними в розгляді якого виступають діяльнісний (Н.М. Дзюбак, Є.Ф. Соботович, Ю.С. Степанов), прагма-дискурсивний (С.Д. Абрамович, Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, А.Д. Бєлова, Н.О. Бондарєва, О.М. Боровицька, С.С. Дикарева, С.С. Єрмоленко, С.Я. Єрмоленко, В.І. Карабан, І.М. Колегаєва, Л.М. Медведєва, Л.П. Науменко, Г.Г. Почепцов, О.Г. Почепцов, Н.В. Ронгінська, О.О. Селіванова, К.С. Серажим, О.В. Тарасова, І.С. Шевченко, Дж. Ліч) і прагма-когнітивний (Я.О. Бондаренко, В.М. Бріцин, Н.В. Гончарова, Т.А. Космеда, В.В. Різун, О.Л. Бессонова) підходи, а також принципи функціоналізму (А.Й. Паславська, О.О. Селіванова).

Дисертаційне дослідження, присвячене аналізу категорії згоди в українському літературному діалогічному дискурсі, здійснено на основі положень і принципів теорії дискурсу (Л.Р. Безугла, П.М. Донець, О.В. Ємельянова, М.Л. Макаров, А.П. Мартинюк, Н.В. Павлик, І.С. Шевченко, T.A. ван Дейк), теорії мовленнєвих актів (Г.В. Ейгер, В.І. Карабан, Г.Г. Почепцов, І.С. Шевченко, Дж. Серль) та когнітології (А. Вежбицька, В.М. Бріцин, В.В. Жайворонок, Т.А. Космеда, М.В. Мамич, Т.В. Радзієвська).

Діалогічний дискурс як різновид дискурсу є складним, комплексним соціолінгвальним і комунікативним явищем, матеріальним результатом реалізації якого є зв'язний текст в усній чи писемній формі. Оскільки він формується та функціонує під впливом як суто мовних, так і низки позамовних (прагматичних, когнітивних, психічних, соціокультурних, історичних тощо) чинників, системне дослідження цих сторін дискурсу дозволяє актуалізувати всю палітру можливих відношень між комунікативними партнерами, декодувати глибинний зміст (який може не відповідати зовнішній формі), визначити позиції учасників комунікації та їхню іллокутивну мету.

Зокрема, такий принцип дає змогу з'ясувати можливі відношення між співрозмовниками в інтеракції. Якщо прийняти положення, що діалогічність спілкування передбачає певну реакцію з боку адресата і така вербалізація думки є актом або заперечення, або ствердження, то стає очевидним, що діалог, як правило, базується на двох типах відношень Ї відношенні згоди з попереднім висловленням співрозмовника та відношенні незгоди з ним.

Більша увага в україністиці приділена дослідженню незгоди, заперечення, полеміки (праці Л.В. Кардаш, О.В. Кардащук, Л.І. Кислякової, Н.М. Коваль, Т.А. Крисанової, Л.М. Ляховицької, Г.В. Малини, О.В. Молчанової, І.В. Музейник, Н.А. Одарчук, Н.Г. Озерової, І.М. Осовської, А.Й. Паславської, О.Г. Пироженко, В.Л. Потикіної, Я.Р. Федоріва, І.О. Феоктістової та ін.), конфліктного дискурсу (праці В.В. Прокопенка, О.П. Снєжик, О.В. Фадєєвої, І.Є. Фролової, О.В. Черненко та ін.) та комунікативних невдач (праці Ф.С. Бацевича, О.В. Герасименко, О.В. Пономаренка, О.В. Проценка, О.Г. Рудої, Л.Л. Славової, О.В. Яшенкової та ін.).

Описові ж та науковій інтерпретації категорії згоди у вітчизняному мовознавстві присвячена незначна кількість праць. Глибше це питання вивчене на синтаксичному рівні при розгляді нечленованих конструкцій (слів-речень) як одного з різновидів простого речення в синтаксичних описах сучасної української мови (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, О.І. Леута та ін.), у працях П.С. Дудика, І.Д. Сухомлина та О.П. Кущ. Спеціальні дослідження засобів вираження позитивної оцінки проведено в підсистемі модальних слів, часток та прикметників (праці Н.М. Кислициної, К.С. Симонової та ін.). Порівняльне дослідження деяких засобів вираження згоди здійснене Н.М. Кислициною та О.І. Чайкою.

Окремі аспекти зазначеної проблеми порушено в наукових розвідках учених, що працюють у галузі мовленнєвого етикету (праці О.Р. Білодід, С.К. Богдан, Л.І. Клочко, О.М. Миронюк, О.С. Скалянчук та ін.), психолінгвістики (Н.В. Сапригіна) та конфліктології (В.В. Прокопенко).

Повніше ніж в українському мовознавстві категорія згоди та засоби її вираження досліджені на матеріалі російської (І.В. Галактіонова, О.О. Кибець, О.В. Ковальчук, О.А. Михайлова, О.В. Озаровський, Т.М. Свірідова та ін.), англійської (І.М. Рудик, О.В. Фадєєва, О.В. Черненко, Т.В. Чрділелі, І.А. Штик, Т.П. Щедріна), німецької (М. Баумерт, Л.І. Маєвська, М.П. Чуриков) та французької (Е.М. Андрієвська) мов. Зокрема, шляхом експериментально-фонетичного експерименту визначено особливості інтонаційного вираження висловлень зі значенням згоди (Е.М. Андрієвська), проаналізовано стилістичне використання та експресивне забарвлення таких речень у публіцистиці (Т.М. Михальчук, О.В. Озаровский, О.С. Яковлєва), розглянуто взаємозв'язок висловлень згоди і комунікативного статусу мовців у діловому дискурсі (Т.В. Чрділелі), вивчено тактики досягнення взаєморозуміння в політичному мовленні (М.П. Чуриков), розв'язано проблему дихотомії істинної та псевдозгоди (Т.В. Булигіна, А.Д. Шмельов).

Зазначене зумовлює актуальність комплексного вивчення категорії згоди як невід'ємного компонента повсякденної мовленнєвої практики, відкриває нові перспективи для дослідження функціонального аспекту мови, для розуміння мови як діяльності, орієнтованої на взаєморозуміння комунікативних партнерів та ефективність спілкування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах теми, що розробляється у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України „Лексика східнослов'янських мов у синхронічному та діахронічному висвітленні” (НДР № 0103U003645). Тему дослідження затверджено вченою радою Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол № 10 від 31 листопада 2006 р.).

Метою дослідження є комплексний опис сутності та реалізації категорії згоди, вивчення її взаємозв'язку з іншими мовними категоріями, зокрема категорією заперечення, вивчення структури комунікативних актів із відношеннями згоди, ознак, функцій та умов появи унісонних висловлень, визначення й систематизація функціональних видів згоди та її конотацій, аналіз мовних засобів вираження згоди в діалозі.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Сформувати теоретичні засади лінгвістичної кваліфікації когнітивно-комунікативної категорії згоди.

2. З'ясувати причини появи унісонних висловлень в українському літературному діалогічному дискурсі, охарактеризувати їхні ознаки та функції, а також визначити умови успішності кооперативного спілкування.

3. Описати структуру комплексного комунікативного акту згоди, його зовнішні та внутрішні складники, варіанти моделі побудови.

4. Визначити статус унісонних висловлень у комунікативному акті згоди та виявити перформативну формулу, яка лежить в основі згоди.

Систематизувати різновиди згоди з урахуванням унісонних функцій та конотацій і розглянути засоби їхнього вираження в українському літературному діалогічному дискурсі.

Об'єктом дослідження виступає згода як когнітивно-комунікативна категорія. згода мовний акт висловлення

Предметом дослідження є розгляд висловлень унісонного характеру в системному аспекті.

Матеріалом дослідження стали 2500 діалогів із реактивним висловленням згоди, виділені методом суцільної вибірки з текстів української літератури ХХ-ХХІ століть загальним обсягом 11000 сторінок.

Базовим методом, що дозволив досягти поставленої мети та розв'язати завдання дослідження став метод лінгвістичного спостереження та опису. Крім того, в дисертації було використано й інші методи та прийоми: метод дискурсивного аналізу Ї для комплексного опису комунікативних ситуацій згоди з урахуванням когнітивних, функціональних, психологічних, соціальних та інших складників, ролей і статусів співрозмовників, для виділення стратегій, тактик і способів досягнення згоди в діалозі; контекстуально-інтерпретаційний метод Ї для визначення функцій та причин виникнення висловлень згоди в процесі спілкування; метод діалогічної інтерпретації Ї для виявлення конотацій згоди та вербальних мовних засобів їхнього вираження; методика конверсаційного аналізу Ї для встановлення механізмів управління поведінкою співрозмовника в комунікативних ситуаціях згоди, з'ясування вибору мовцями вербальних засобів вираження взаєморозуміння.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в україністиці здійснено комплексне дослідження категорії згоди в діалозі на засадах комунікативного, прагмалінгвістичного та когнітивного підходів. Уперше також досліджено ознаки, функції, умови і причини появи унісонних висловлень у процесі комунікації, побудовано перформативну формулу висловлень зі значенням згоди, виявлено численні конотацій згоди та засоби їх вираження.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно є внеском у створення когнітивної та комунікативної граматики української мови, розвиває проблеми комунікативної лінгвістики, теорії дискурсу. Дослідження категорії згоди в діалогічному дискурсі в межах функціонального і когнітивно-комунікативного підходу до вивчення мовних явищ сприяє опису закономірностей розвитку та функціонування мови в соціумі, розумінню механізмів побудови мовних одиниць та їхнього семантичного наповнення, дозволяє осмислити з лінгвістичного погляду процес управління мовленнєвою поведінкою учасників діалогу.

Практичне значення дисертації визначає можливість використання отриманих результатів у курсах сучасної української мови, загального мовознавства, спецкурсів із прагмалінгвістики, семантики й прагматики мовленнєвого спілкування, теорії діалогічного дискурсу. Результати дослідження актуальні для опрацювання комунікативно-орієнтованих методик викладання рідної та іноземної мов.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертації та одержані результати обговорено на засіданнях відділу загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (2006-2009 рр.), на V Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2007), ХVI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 2007), VII Міжнародній науковій конференції „Міжкультурні комунікації: ноосферна парадигма в мові” (Алушта, 2008), ІІІ Міжнародній науково-методичній конференції „Теорія і технологія іншомовної освіти” (Сімферополь, 2008), VIIІ Міжнародному науковому семінарі „Пред'явлення світу в гуманітарних дискурсах ХХІ століття” (Луганськ, 2009).

Публікації. Основний зміст дослідження відображено у восьми наукових статтях, шість із яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації виконано одноосібно. Загальний обсяг публікацій Ї 2,5 др. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури (321 позиція) та джерел ілюстративного матеріалу (89 позицій), додатка. Розділи, у свою чергу, поділяються на підрозділи та параграфи. Загальний обсяг дисертації Ї 288 сторінок, обсяг основного тексту Ї 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано її мету, основні завдання, визначено об'єкт, предмет, схарактеризовано методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, окреслено джерельну базу, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі Ї “Теоретичні засади вивчення комунікативного акту згоди в українському літературному діалогічному дискурсі” Ї розкрито сутність згоди як категорії, виявлено основні наукові концепції її дослідження в лінгвістиці, логіці, філософії, психології, соціології, семіотиці, показано зв'язок категорії згоди з іншими мовними категоріями, встановлено поліфункціональність унісонних висловлень у діалозі, описано структуру, ознаки та умови здійснення комунікативного акту згоди, визначено універсальну модель побудови висловлень зі значенням згоди в діалогічному дискурсі, а також проаналізовано стратегії, тактики і прийоми досягнення взаєморозуміння.

Згода виступає багатоаспектною та складною за своєю суттю категорією, що перебуває на перехрещенні інтересів декількох лінгвістичних дисциплін Ї прагма- та психолінгвістики, етнології мовлення, теорії мовленнєвої діяльності. Залучаючи знання з інших наук, лінгвістика розглядає згоду в комунікативному, логіко-змістовому і формальному аспектах. Відношення згоди спирається на логіко-філософські категорії й поняття „тотожність”, „істина”, „достовірність” та „наявність/відсутність альтернативи”.

Існування логічного та філософського складників, широта семантичних модифікацій у дискурсі зумовлюють багатоаспектність лінгвістичного витлумачення категорії згоди. З лінгвістичного погляду вона є категорією, що позначає збіг, схожість думок, позицій, поглядів двох співрозмовників, виражає позитивну реакцію на думку або волевиявлення комунікативного партнера та орієнтована на встановлення або продовження діалогу з метою досягнення взаєморозуміння.

Категорія згоди протиставляється категорії незгоди (заперечення), хоч у ряді випадків в українському літературному діалогічному дискурсі спостерігаються так звані проміжні висловлення, які виражають або неповну згоду або неповну незгоду з думкою співрозмовника (О.П. Кущ), напр.: Ї Тепер віриш молодим... Віриш? Ї До певної міри (Так. Ні.) (О. Коломієць); Ї Головне, тут розвелись жовто-блакитні... От нам і треба їх виполоти... Ї Щось так (Так. Ні) (У. Самчук). Наявність висловлень, що синтезують у собі ознаки ствердження і заперечення (Н.Г. Озерова), наштовхує на думку про взаємоперехідність та взаємозалежність категорій згоди і незгоди.

Іноді висловлення, які мають ознаки вираженої згоди, у діалозі дістають протилежне прочитання, що дозволяє виділяти і випадки, які умовно можна позначити псевдозгодою, пор.: Ї Хіба ви одружені? Ї Аякже! Сьогодні дружина і син приїздять (М. Хвильовий) Ї форма згоди; Ї Помиєш [тарілки] потім. Ї Аякже! Розумний який! „Потім”. А бити кого будуть? (В. Винниченко) Ї форма незгоди.

Функціонування когнітивно-комунікативної категорії згоди в українському літературному діалогічному дискурсі розглядається у світлі двох основоположних принципів мовленнєвого спілкування Ї кооперації і ввічливості, а також із погляду правил етикету, механізмів соціальної регуляції та координації, що певною мірою контролюють діалог, спрямовуючи його в площину взаєморозуміння.

Відношення згоди в діалогічному дискурсі можливе за умови спільного визнання співрозмовниками предмета розмови істинним, таким, що відповідає дійсності або тому уявленню про неї, яке є прийнятним для співрозмовників. Унісонна реакція з боку адресата може виникати на основі наявних у нього знань або думок про предмет розмови, на основі довіри до комунікативного партнера як надійного джерела знань.

За умов цілковитої згоди адресат довіряє ініціаторові діалогу та його повідомленню і вважає висловлене істинним. У разі часткової згоди адресат довіряє співрозмовникові і водночас сумнівається в істинності та відповідності його повідомлення дійсності або уявленню про норму.

Інакше кажучи, для успішної реалізації акту згоди необхідні достатній рівень комунікативної компетенції мовців, збіг їхніх інтенцій та уподобань, наявність у співрозмовників спільного фонду знань, дотримання соціальних та комунікативних правил, взаємна орієнтація на кооперативне спілкування, відсутність у мовців наміру спровокувати конфлікт.

Ознаками комунікативного акту згоди виступають інтерактивність, фреймовий характер, взаємодія вербальних і невербальних чинників, підпорядкованість механізмам соціальної і діалогічної регуляції та координації, збіг в інтенціях, схожість у інтерпретаціях світу суб'єктами спілкування та ін.

У структурі комунікативного акту згоди, як правило, виділяють внутрішні та зовнішні компоненти. До перших належать мовленнєві акти як єдність локуції, іллокуції (з притаманною їй інтенцією) та перлокуції (а також умови її досягнення); до компонентів зовнішньої структури Ї комунікативні партнери, тема, форма повідомлення (мовленнєвий жанр), канал зв'язку (усний, писемний), код (мова та норма слововживання), обставини (контекст і ситуація) та умови комунікації.

Основною структурною одиницею комунікативного акту згоди є унісонне висловлення-реакція. Виникнення мовленнєвого кроку згоди в діалогічному дискурсі програмується формою і змістом попереднього висловлення, особою співрозмовника та ситуацією комунікації. Врахування лінгвальних та екстралінгвальних чинників дозволяє мовцеві обирати найефективніші для певного акту комунікації стратегії, тактики і прийоми досягнення взаєморозуміння.

МА зі значенням згоди можливі в різних соціально-рольових ситуаціях комунікації: 1) між рівноправними партнерами, де унісон виступає природною реакцією, особливим, доброзичливим ставленням до співрозмовника і його висловлення; 2) в авторитарному діалозі, де виникнення позитивної реакції має здебільшого формальний характер та 3) у ситуації пасивної інтеракції, учасники якої неактивні і незацікавлені в продовженні спілкування, а згода виступає тактикою швидкого та ефективного завершення розмови. Наявність різних комунікативних ситуацій дає можливість виділяти серед висловлень згоди добровільні і примусові, пор.: Ї Я прошу тебе, сестро, сказати за мене слово вчителеві. Ї О, голубчику! Будь ласка. З охотою скажу (В. Винниченко); Ї Алло Василівно, Колядко передав, щоб ви почекали. Ї Ну що ж, почекаємо. Почекаємо (А. Дімаров).

В основі реактивного висловлення згоди лежить перформативна формула „Я згодний з Вами, що Р”, елементи якої маркують комунікативних партнерів і мету діалогу. Предикатом у складі формули унісонного висловлення виступає повна чи коротка форма прикметника згодний чи інша лексема на позначення ситуації згоди з висловленням співрозмовника (погоджуюсь, підтверджую, поділяю Ваш погляд, маю таку ж думку тощо), інші ж компоненти перформативної моделі можуть або актуалізуватися в повному обсязі, або домислюватися співрозмовником. Такий підхід дозволяє виділити в українському літературному діалогічному дискурсі комунікативні акти цілковитої і часткової згоди з усіма їхніми конотаціями, що бувають повними та неповними за формою, експліцитними та імпліцитними за способом вираження.

Висловлення згоди поліфункціональні. Основною та обов'язковою функцією унісонних мовленнєвих кроків у спілкуванні є комунікативна (вираження позитивної реакції на висловлення співрозмовника). Допоміжними функціями виступають метакомунікативна (контактовстановлювальна і контактопідтримувальна), регулятивна, експресивна та ін. У діалозі мовленнєві акти згоди виконують одну або кілька функцій одночасно.

Отже, згода є когнітивно-комунікативною категорією, що функціонує в діалогічному дискурсі і виражає збіг поглядів співрозмовників на предмет розмови. Висловлення згоди є багатофункціональними одиницями мовлення, що виражають позитивну реакцію на попередній мовленнєвий крок, допомагають установити та підтримати розмову в обраній тональності, у разі необхідності регулюють і координують процес спілкування. Комунікативний акт згоди в діалогічному дискурсі має свою структуру, ознаки та функції, реалізується за дотримання співрозмовниками певних умов і передбачає застосування стратегій, тактик і прийомів досягнення взаєморозуміння. У діалозі реакція згоди з попередньою думкою або волевиявленням комунікативного партнера буває цілковита або часткова, добровільна або примусова.

У другому розділі дисертації Ї “Лінгвопрагматичні засоби вираження згоди в українському літературному діалогічному дискурсі” Ї досліджено вербальні мовні засоби вираження цілковитої та часткової згоди, що дають змогу мовцеві втілити власний комунікативний намір.

Відношення згоди в українському літературному діалогічному дискурсі виражаються вербальними Ї лексико-семантичними, морфологічними, синтаксичними та стилістичними Ї і невербальними засобами.

Лексичні засоби вираження згоди Ї це насамперед іменники, дієслова мислення, мовлення, буття, відчуттів та сприймання, сподівання, дієслова на позначення почуттів і психічного стану, дієслова з конотаціями обіцянки, дозволу, співпереживання, моральної підтримки, припущення та примирення тощо, прикметники, прислівники, стверджувальні, спонукальні, підсилювально-видільні частки, вигуки.

До граматичних засобів об'єктивації взаєморозуміння належить домінування особових форм дієслів теперішнього, рідше майбутнього і минулого часу дійсного способу, а також кон'юнктив та імператив; вислови зі значенням байдужості, схвалення/похвали, взаємності, компромісу, сумніву, примусовості, необхідності, можливості/неможливості вибору; питальні, питально-стверджувальні, питально-спонукальні і заперечні речення; фразеологізми та фразеологізовані речення, етикетні кліше; вставні конструкції; уточнення тощо.

Стилістичним засобом вираження згоди виступає частковий і повний повтори.

Вербальні мовні одиниці на позначення згоди досліджено в межах двох груп Ї як спеціалізовані (типові) та неспеціалізовані (нетипові).

Типові мовні елементи, вживані самостійно або в комбінаціях, передають лише відношення згоди. Наприклад, стверджувальна частка „так” позначає різні конотації згоди, пор.: Ї А коли в нас родиться доня, ми кластимем їй в узголів'я тільки троянди. Ї Так (В. Стус) Ї конотація підтвердження; Ї Так ти ж не знаєш: я тепер директор пташиного радгоспу. Ї Так, так, я вже чув (І. Кочерга) Ї згода з конотацією обізнаності; Ї Бідні пальчики втомились. Ї Так. Але зараз вже втоми нема (О. Коломієць) Ї згода-корекція; Ї Ти, мабуть, знаєш його? Ї Так, я його знаю. Здається... прекрасна людина! (М. Хвильовий) Ї згода з конотацією сумніву; Ї Неля скоро буде? Ї Так... Але вам доведеться трошки побути зі мною (О. Коломієць) Ї згода з конотацією умови тощо.

Неспеціалізовані засоби актуалізації унісону передають відношення згоди в певній ситуації чи контексті, напр., заперечна частка „не” та частковий повтор маркують як унісонні, так і дисонансні відношення: Ї Одержали преміальні? Ї Преміальних не буде (Л. Дмитерко) Ї форма незгоди/заперечення; Ї Ти не поїдеш зі мною? Ї Не поїду (М. Хвильовий) Ї форма згоди/підтвердження думки-припущення; Ї Вкраду! Винесу, що й не помітять! Ї Винесеш! Ї сказав сердито. Ї Отак просто візьмеш та й винесеш! Не смій думати про це! (А. Дімаров) Ї форма незгоди/заборони; Ї Можна ми його в тебе почекаємо? Ї Можна (С. Жадан) Ї форма згоди/дозволу.

Крім експліцитного вираження згоди (план змісту відповідає плану вираження), український літературний діалогічний дискурс містить висловлення, що актуалізують згоду непрямо (план змісту висловлення не відповідає плану вираження). Розуміння імпліцитного значення згоди співрозмовник „розшифровує” не безпосередньо, а на основі переосмислення, напр.: Ї Денисе Івановичу, ви вже вечеряли? Ї Був гріх, був гріх (М. Стельмах).

Для поділу засобів вираження згоди на спеціалізовані та неспеціалізовані розглянуто комунікативні акти з можливими конотаціями цілковитої і часткової згоди.

Комунікативні акти з відношеннями цілковитої згоди виражають лише відношення тотожності, тобто абсолютний збіг думок, позицій, переконань, поглядів, почуттів комунікантів щодо предмета розмови та відсутність будь-яких суперечностей. Перформативна формула висловлення цілковитої згоди в комунікативному акті здебільшого має вигляд: „Я цілком (повністю, абсолютно) згоден з Вами, що Р”.

Комунікативні акти з відношеннями часткової згоди одночасно актуалізують тотожність і відмінність між окремими семантичними елементами висловлень співрозмовників. Основними в діалогах часткової згоди виступають відношення тотожності. Додаткова конотація незгоди виражається за допомогою другорядних семантичних ліній зв'язку (ситуації та умов спілкування тощо), які певною мірою знижують ступінь тотожності думок. Модель побудови висловлень часткової згоди в комунікативному акті, як правило, має вигляд: „Я не повністю (частково, певною мірою) згоден з Вами, що Р”.

Можливими конотаціями цілковитої згоди в українському літературному діалогічному дискурсі виступають підтвердження, похвала, дозвіл, угода, зобов'язання, повна та часткова обізнаність, взаємність, інтерес та естафета (розвиток думки), напр.:

згода з конотацією підтвердження: Ї То це ви професор? Ї Так точно (Л. Дмитерко);

згода з конотацією похвали/схвалення: Ї Я захищаю твою честь! Ї Молодець! Так тримати далі! (Л. Дмитерко); Ї Здається, володарко, я маю передчуття. Ї Чудово (І. Костецький);

згода з конотацією дозволу: Ї Вас можна під ручку? Ї Прошу. Ї А обняти можна? Ї Можна (У. Самчук);

згода з конотацією угоди: -- Граємо на хрусканці. Після кожного програшу Ї п'ять штук. Для вчених лобів можна прибавити ще п'ять. Згода? -- Що ж. Давай (Г. Тютюнник);

згода з конотацією зобов'язання: -- ...Муха, май на увазі: через три дні мусить бути газета. -- Слухаю (П. Лісовий);

згода з конотацією власне обізнаності: Ї Завтра день молитви. Ї Я знаю (П. Автомонов);

згода з конотацією часткової обізнаності: Ї Ти знаєш про мій гріх? Ї Я чув щось таке (І. Костецький);

згода з конотацією естафети: Ї Нема іншої ради, як піти до Головки. Ї І то чимскорше... (Г. Цеглинський);

згода з конотацією взаємності: Ї Це неможливо! Це не відпочинок, а якась мука. Ї Цілком справедливо, моя Анет. Я буквально те ж саме думаю (М. Хвильовий);

згода з конотацією інтересу/зацікавленості: Ї ...Лиш старі приходили з перепросинами за давніше непорозуміння і просили, щоб Борисові позволити бувати назад і старатись о твою руку. Ї Се справді для мене новина цікава. Ну і що ж ви, батеньку, старим відповіли? (Г. Цеглинський).

Субвідтінками часткової згоди в українському літературному діалогічному дискурсі є корекція, примус, байдужість, компроміс, сумнів, вимога, ухиляння, гіпотеза, виклик, етикетність (ввічливість) та ін., напр.:

згода з конотацією корекції: Ї Це ви прийшли до хворого Стаканчика [прізвище]? Ї Не тільки ми, а й дочка його ось... (М. Куліш);

згода з конотацією примусу: Ї Не хочу, не можу шість днів чекати. Сьогодні! Ї Хай буде сьогодні (О. Коломієць);

згода з конотацією байдужості: Ї Колего, ти забуваєш про своє положення. Наражаєшся на найбільші прикрості. Ї Все мені одно (Г. Цеглинський) Ї згода в підтексті: так, я знаю, я згоден, але мені все одно;

згода з конотацією компромісу/примирення: Ї Милий мій, не гнівайся! Я, їй-бо, проти волі образила тебе. Ї Добре, я на тебе не гніваюсь! (М. Хвильовий);

згода з конотацією сумніву: Ї Покидає тебе господар? Ї Та наче їде (М. Стельмах);

згода з конотацією умови/вимоги: Ї І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола!.. Ї Згоджуюсь Ї з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК (М. Куліш);

згода з конотацією ухиляння від розмови: Ї Стріла кохання ще не пронизувала мого серця. Жало ревнощів ще не торкалося моєї душі. Ї Вірю, вірю. Краще скажи Ї цей галстук нічого? (О. Коломієць);

згода з конотацією гіпотези: Ї Це мене не торкається, я знать нічого не хочу Ї я бальной... Ї Добре. Допустимо (С. Васильченко);

згода з конотацією виклику: Ї Іч, який комісар виськався. Моню на губах витри. Ї І витру (Г. Тютюнник);

згода з конотацією етикетності: Ї Я хотіла дещо сказати. Ї Прошу, прошу, міс Бетті (В. Винниченко).

Типовими лексико-граматичними засобами вираження конотацій цілковитої та часткової згоди в українському літературному діалогічному дискурсі виступають модальні дієслова, дієслова на позначення інтелектуальної діяльності (вірю, бажаю, знаю, думаю, вгадав, догадався, бачив, читав, чув та ін.), дієслова з конотаціями обіцянки, дозволу, співпереживання, моральної підтримки, припущення і примирення (погоджуюсь, домовились, дозволяю, можна, постараюсь, не переживайте, владнається, допускаю, прощаю та ін.); повна та коротка форми прикметника згодний; прислівники (безперечно, безсумнівно, безумовно, воістину, дійсно, добре, звичайно, звісно, зрозуміло, істинно, логічно, можливо, напевне, натурально, неодмінно, очевидно, прекрасно, справді та ін.); стверджувальні частки (так, ага, еге ж, угу, авжеж, атож, аякже, отож та ін.); комбінації часток з прислівниками та дієсловами (а вже ж так, нехай і так, та ще й як, отож-бо й є, отак і є, отож-то й воно, щось так, ще б пак, ще б ні, ще й як, то й добре, воно й гаразд та ін.); іменники зі значенням підтвердження та схвалення (згода, правда, факт, молодець, розумник та ін.); словосполучення іменників з прикметниками (чиста правда, самозрозуміла річ, капітальний факт, гарна ідея, розумний спосіб, чудова думка, оригінальне рішення тощо); речення з лексемами згода, правда, факт, річ, діло, правильно, справедливо тощо (давати згоду, викладати факти, казати правду, правда твоя (ваша), у тому й річ, отаке-то діло, у тім-то й діло, правильно ти (він, вона...) говориш, цілком справедливо та ін.); фразеологізми (потрапити в саму точку, як в око вліпити, як у воду дивитися тощо); речення фразеологізованої структури з відтінком поступки (добре то й добре, робити так робити та ін.); етикетні вислови (прошу, будь ласка, до твоїх (Ваших) послуг, із задоволенням та ін.); висловлення, що виражають абсолютну переконаність (я в цьому глибоко переконаний, у цьому ти маєш рацію, це мені не секрет, ти не відкрила (відкрив) для мене Америки та ін.), байдужість (про мене, мені однаково, роби, що хочеш та ін.), примирення (все буває та ін.), сумнів/невпевненість (побачимо, не виключаю, до певної міри, можна припустити тощо), схвалення/похвалу і взаємність (я з охотою підтримаю тебе, наші думки збігаються, ти прочитав мої думки, поділяю твої бажання (думки) та ін); речення зі значенням примусовості, необхідності, можливості/неможливості вибору („Х звала (звав), треба йти”, „Хай буде по-твоєму”, „[Ну] так тому і бути” та ін.); вставні слова; речення зі сполучниками умови.

Неспеціалізованими лексико-граматичними засобами актуалізації конотацій згоди в діалогічному дискурсі виступають вигуки (годі, чорт з тобою та ін.), питальні, питально-стверджувальні, питально-спонукальні та заперечні речення („А хіба ні?”, „А що ж?”, „Ах, не кажіть” та ін.), речення з обмежувально-видільними, підсилювально-видільними та спонукальними частками, уточнення тощо. Нетиповими для вираження згоди з попереднім висловленням виступає імпліцитний спосіб, частковий та повний повтори.

У діалозі спостерігається тенденція до комбінованого вираження конотацій згоди за допомогою спеціалізованих та неспеціалізованих засобів. Рідше унісонні субвідтінки актуалізуються за допомогою або лише типових, або лише нетипових мовних засобів.

Різнорівневі засоби вираження згоди вживаються в українському літературному діалогічному дискурсі самостійно та разом з іншими мовними одиницями, внаслідок чого унісонне або напівунісонне значення реактивних висловлень посилюється, послаблюється чи нейтралізується, напр.: Ї Чого ти прилипла до нього, Наталко? Як буде ходити до школи, то й питатимеш. Ї Авжеж. Атож (М. Хвильовий) Ї комбінація стверджувальних часток посилює значення згоди та передає категоричну впевненість адресата в повідомлюваному; Ї Лізо, <..>.. за інших обставин, знаючи все, що я сказав тобі, ти змогла б... якщо не покохати, то хоча б спробувати покохати мене? Ї Можливо. Мабуть. Не знаю (Ірен Роздобудько) Ї комбінація модальних слів і дієслова із заперечною часткою послаблює значення згоди та передає невпевненість і розгубленість адресата; Ї Викажу, що у нас сидить студент-українець, який не пішов воювати за гетьмана. Ї Будь ласка! Прошу! Будь ласка... виказуйте хоч зараз (С. Васильченко) Ї своєрідність інтонаційного оформлення висловлення часткової згоди з конотацією виклику нівелює взаєморозуміння між партнерами.

Вибір мовцем конотації згоди, а отже й засобу її вираження, зумовлюється власним баченням кінцевої фази діалогу, а також змістом і формою висловлення ініціатора розмови. У діалогічному дискурсі унісонні реактивні висловлення виникають у відповідь на розповідні, спонукальні та питальні мовленнєві кроки.

Конотації підтвердження, похвали, обізнаності, інтересу, естафети, угоди, взаємності (цілковита згода), корекції, сумніву, примусу, ухильності, гіпотези, виклику та етикетності (частковий унісон) є реакціями на ініціативні розповідні висловлення.

Директивні мовленнєві акти прохання, запиту підтвердження, пропозиції, вимоги, наказу, заборони, наміру щось зробити разом, вказівки до дії тощо зумовлюють виникнення в діалозі конотацій похвали, дозволу, інтересу, зобов'язання (цілковита згода), вимоги, компромісу, виклику, корекції, байдужості та етикетної згоди (часткова згода).

Субвідтінки підтвердження, інтересу (цілковита згода), вимоги, сумніву, виклику (часткова згода) виникають у відповідь на питальний мовленнєвий крок Ї власне питання чи запит.

Вживання як цілковитої, так і часткової унісонної номінації органічно пов'язане з такими параметрами мовленнєвого спілкування, як комунікативний статус співрозмовників, реєстр комунікації, характер і тривалість взаємин, канал зв'язку, за допомогою якого здійснюється спілкування.

Вибір співрозмовниками засобів вираження згоди не є довільним. Мовець намагається „видобути” з кожної мовної одиниці максимальний ефект, керуючись нормою, особистісними вподобаннями, комунікативною компетенцією, особливостями сприйняття дійсності, манерою кодування і декодування інформації, а також враховуючи відтінок у значенні, що його він хоче передати Ї напр., підтвердити думку, схвалити дії адресанта чи тактовно заперечити, використавши унісонний елемент як плацдарм для розгортання власної думки тощо.

Отже, зумовлені змістом та формою попереднього висловлення мовленнєві кроки зі значенням згоди передають різні конотації, для вербального вираження яких у діалогічному дискурсі залучені лексичний та граматичний мовні рівні. Усі засоби на позначення взаєморозуміння можна умовно поділити на спеціалізовані та неспеціалізовані, експліцитні та імпліцитні. У різних типах комунікативних ситуацій згоди досліджувані одиниці використовуються мовцем самостійно або в комбінаціях. Результатом таких поєднань виступає посилення, послаблення чи нейтралізація відношень згоди з попереднім висловленням.



ВИСНОВКИ

У загальних висновках зроблено теоретичні узагальнення щодо реалізації категорії згоди в українському літературному діалогічному дискурсі та окреслено перспективи її подальшого дослідження.

Згода є багатоаспектнoю когнітивно-комунікативною категорією, що виявляється у сфері діалогічного спілкування, має свої функції та ознаки і розглядається лінгвістикою в комунікативному, логіко-змістовому та формальному аспектах. Відношення згоди в діалозі співвідноситься з логіко-філософськими категоріями й поняттями тотожності, істини, достовірності, наявності або відсутності альтернативи. У лінгвістиці категорія згоди пов'язується з поняттями верифікації, підтвердження і ствердження та протиставляється категорії незгоди (заперечення).

Кооперативний діалогічний дискурс та категорія згоди, що лежить у його основі, підпорядкований меті досягнення взаєморозуміння, узвичаєним принципам комунікації, соціальної регуляції і координації. Його формують два учасники розмови, які перебувають у певних взаємостосунках та мають наміри стосовно акту інтеракції.

Основною структурною одиницею кооперативного діалогу є реактивне висловлення зі значенням згоди. Висловлення зі значенням згоди засвідчує збіг / схожість думок, позицій, поглядів двох співрозмовників про предмет розмови і має в своїй основі перформативну формулу „Я згоден з Вами, що Р”. Повний або частковий збіг поглядів мовців на предмет розмови маркують комунікативні акти з відношеннями цілковитої або часткової згоди відповідно.

Виникнення мовленнєвого кроку згоди зумовлюється змістом та формою попереднього висловлення, а також особою комунікативного партнера і ситуацією спілкування. Залежно від комунікативного статусу співрозмовників, особливостей їхніх стосунків та обставин діалогу згода може бути щирою або удаваною (псевдозгодою).

Комунікативний акт згоди Ї як цілковитої, так і часткової Ї в українському літературному діалогічному дискурсі має певні ознаки, умови появи та структуру. Ознаками діалогу з відношенням згоди виступають інтерактивність, фреймовий характер, підпорядкованість механізмам соціальної і діалогічної регуляції та координації, збіг у когнітивній сфері мовців, однаковість у інтерпретаціях світу суб'єктами спілкування та ін.

Структура комунікативного акту згоди містить внутрішні та зовнішні складники, взаємодія і комбінації яких зумовлюють різний ступінь досягнення мовцями взаєморозуміння. Зовнішніми компонентами комунікативного акту згоди виступають співрозмовники, тема, мовленнєвий жанр, канал зв'язку, код, обставини та умови спілкування. Внутрішніми складниками унісонного акту взаємодії є висловлення мовців з іллокутивною метою встановлення відношень згоди.

Висловлення зі значенням згоди Ї це поліфункціональні комунікативні одиниці, що виконують у розмові власне комунікативну, фатичну (контактовстановлювальну і контактопідтримувальну), регулятивно-координаційну функції та характеризуються аксіологічним та емоційним аспектами. У діалозі висловлення згоди набувають додаткових конотацій, що допомагають мовцеві реалізувати власний комунікативний намір. Така мовленнєва поведінка формує стратегію адресата, реалізується через тактики, прийоми та систему засобів вираження унісонного значення.

Субвідтінками цілковитої згоди в діалогічному дискурсі виступають підтвердження, похвала, дозвіл, угода, зобов'язання, повна і часткова обізнаність, взаємність, інтерес та естафета (розвиток думки). Конотаціями часткової згоди є корекція, примус, байдужість, компроміс, сумнів, вимога, ухиляння, гіпотеза, виклик та етикетність (ввічливість).

Засобами вираження конотацій цілковитої і часткової згоди в діалогічному дискурсі виступають вербальні та невербальні лінгвопрагматичні спеціалізовані (типові для актуалізації унісонних відношень) і неспеціалізовані (нетипові для експлікації відношень згоди) засоби, що зазнають подальшого членування на імпліцитні та експліцитні Ї лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні.

Відтінки в значенні згоди виражаються переважно комбінаціями спеціалізованих (типових) та неспеціалізованих (нетипових) мовних засобів. Рідше унісонні конотації актуалізуються за допомогою лише спеціалізованих або лише неспеціалізованих засобів.

Типовими лексико-граматичними засобами вираження конотацій цілковитої та часткової згоди в українському літературному діалогічному дискурсі виступають модальні дієслова, дієслова на позначення інтелектуальної діяльності, дієслова з конотаціями обіцянки, дозволу, співпереживання, моральної підтримки, припущення та примирення тощо; повна і коротка форми прикметника згодний; стверджувальні частки; прислівники з відтінком переконаності та невпевненості, припущення; комбінації часток із прислівниками і дієсловами; словосполучення іменників і прикметників; речення з лексемами згода, правда, річ, факт, діло, правильно, справедливо тощо; фразеологізми; речення фразеологізованої структури; етикетні вирази; висловлення, що виражають абсолютну переконаність, похвалу, взаємність, байдужість, компроміс, невпевненість; конструкції зі значенням примусовості, необхідності, можливості / неможливості вибору; речення зі сполучниками умови.

Неспеціалізованими лексико-граматичними засобами актуалізації конотацій згоди виступають вигуки, питальні, питально-стверджувальні, питально-спонукальні та заперечні речення, речення з обмежувально-видільними, підсилювально-видільними та спонукальними частками, уточнення тощо. Нетиповими для вираження відношень згоди є імпліцитний спосіб, повний і частковий повтори.

Результати проведеного дослідження дають змогу окреслити ефективні шляхи гармонізації комунікативного процесу за допомогою висловлень зі значенням згоди. Перспективним вбачається подальше дослідження категорії згоди в етнокультурному й гендерному аспектах. 

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Войцехівська Н. К. Лінгвально-комунікативний статус категорії згоди / Н. К. Войцехівська // Держава і регіони: [наук. журнал]. Ї № 3. Ї Запоріжжя, 2008. Ї С. 29-32. Ї (Серія „Гуманітарні науки”).

2. Войцехівська Н. К. Опозиція понять „згода” та „незгода” в діалогічному дискурсі / Н. К. Войцехівська // Наукові записки Луганського національного університету: [зб. наук. праць]. Ї Вип. VIII. Ї Т.1. Ї Луганськ, 2009. Ї С. 240-246.

3. Войцехівська Н. К. Роль соціальної регламентації та регуляції в структурі діалогу зі значенням згоди / Н. К. Войцехівська // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского: [науч. журнал]. Ї № 3. Ї Т. 21 (60). Ї Симферополь, 2008. Ї С. 62-68.

4. Войцехівська Н. К. Метакомунікативний аспект висловлень зі значенням згоди / Н. К. Войцехівська // Культура народов Причерноморья: [науч. журнал]. Ї № 137. Ї Т. 1. Ї Таврический нац. ун-т им. В. И. Вернадского. Ї Симферополь, 2008. Ї С. 85-88.

5. Войцехівська Н. К. Лексичний повтор як прийом реалізації тактики згоди в діалозі / Н. К. Войцехівська // Мова і культура: [наук. журнал]. Ї Вип. 10. Ї Т. ІХ (109). Ї К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. Ї С. 116-121.

6. Войцехівська Н. К. Засоби зв'язку між репліками в діалогічних єдностях зі значенням згоди-дозволу / Н. К. Войцехівська // Вісник Черкаського університету: [зб. наук. праць]. Ї Вип. 116. Ї Черкаси: Черкаський нац. ун-т ім. Б. М. Хмельницького, 2007. Ї С. 150-156.

7. Войцехівська Н. К. Психологія в дослідженні діалогу / Н. К. Войцехівська // Філологічні студії: [зб. наук. статей]. Ї Вип. 5. Ї Вінниця: Вид-во Вінницького державного педагогічного університету ім. М. М. Коцюбинського, 2007. Ї С. 303-306.

8. Войцехівська Н. К. Словотворчий потенціал української мови для утворення лексем на позначення синхронності дій / Н. К. Войцехівська // Філологічні студії: [зб. наук. статей]. Ї Вип. 4. Ї Вінниця: Вид-во Вінницького державного педагогічного університету ім. М. М. Коцюбинського, 2006. Ї С. 8-10.



АНОТАЦІЯ

Войцехівська Н. К. Категорія згоди в українському літературному діалогічному дискурсі. Ї Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 Ї українська мова. Ї Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. Ї Київ, 2009.

Дисертацію присвячено комплексному описові категорії згоди в українському літературному діалогічному дискурсі. У роботі з'ясовано сутність згоди як когнітивно-комунікативної категорії, описано ознаки та структуру унісонного комунікативного акту, визначено мовленнєві стратегії і тактики досягнення взаєморозуміння, а також розкрито причини, функції та умови появи висловлень зі значенням згоди в діалозі.

Поліфункціональність унісонних висловлень зумовлює існування в діалогічному дискурсі численних конотацій згоди Ї цілковитої або часткової, що виражаються спеціалізованими (типовими) та неспеціалізованими (нетиповими) засобами Ї вербальними та невербальними, експліцитними та імпліцитними. Серед вербальних засобів проаналізовано лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні засоби вираження згоди в діалозі.

Ключові слова: діалогічна єдність, дискурс, категорія згоди, комунікативний акт, конотація, перформативна формула, поліфункціональність.



АННОТАЦИЯ

Войцеховская Н. К. Категория согласия в украинском литературном диалогическом дискурсе. Ї Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 Ї украинский язык. Ї Институт языковедения им. А.А. Потебни НАН Украины. Ї Киев, 2009.

В диссертации исследуется согласие как категория, при помощи которой реализуется интенция адресата в плане достижения полного / неполного взаимопонимания между коммуникативными партнерами и в плане повышения эффективности общения. В работе определена сущность категории согласия, очерчены ее классификационные рамки и функции.

С лингвистической точки зрения согласие являет собой когнитивно-коммуникативную категорию, которая возникает в сфере диалогического общения, имеет свои функции, признаки и рассматривается в коммуникативном, логико-смысловом и формальном аспектах. Отношения согласия в диалоге соотносятся с логико-философскими понятиями и категориями тождества, истины, достоверности, наличия или отсутствия альтернативы. Когнитивно-коммуникативная категория согласия связана с понятиями верификации, подтверждения, утверждения и противопоставляется категории несогласия (отрицания).

Установлено, что высказывания со значением согласия выполняют в диалоге одну или несколько своих функций и реализуются с одним или несколькими оттенками в значении. Основной функцией высказываний со значением согласия выступает прямой позитивный ответ на речевой акт коммуникативного партнера, к дополнительными функциями относят метакоммуникативную (установление и поддержание речевого контакта), регулятивно-координационную и экспрессивную.

Описана ситуация, которая включает в себя высказывания со значением согласия, определены ее особенности и перформативная формула (модель построения). Установлены социокультурные, психосоциальные, психологические, когнитивные предпосылки и условия, соблюдение которых коммуникантами необходимо для осуществления акта согласия. К наиболее важным можно отнести доверие между говорящими, наличие у них общего фонда знаний, знание возможностей и правил выражения, достаточный уровень коммуникативной компетенции, совпадение концептосхем, мировоззрения и вкусов, соблюдение правил коммуникации, взаимная ориентация на кооперативное общение и совпадение интенций, отсутствие у говорящих намерения спровоцировать конфликт.

Структура коммуникативной ситуации согласия содержит внутренние и внешние составляющие, взаимодействие и комбинация которых обусловливает разную степень достижения говорящими взаимопонимания. Внешними компонентами коммуникативного акта согласия являются собеседники, тема, форма высказывания (речевой жанр), канал связи, код, обстановка (контекст и ситуация) и условия общения. Внутренними составляющими унисонной интеракции выступают высказывания коммуникативных партнеров с иллокутивной целью установления отношений согласия.

Возникновение высказываний со значением согласия предопределяется содержанием и формой предыдущего речевого акта, а также личностью коммуникативного партнера и ситуацией общения. В зависимости от коммуникативного статуса собеседников, особенностей их отношений и обстановки диалога согласие может быть искренним или притворным (псевдосогласием).

Ориентация на взаимопонимание предполагает использование говорящими наиболее эффективных в данной ситуации коммуникации речевых стратегий, тактик и приемов достижения согласия в диалоге.

В работе максимально полно представлены коннотации высказываний со значением согласия (в рамках двух видов Ї полного и неполного согласия), определены условия их возникновения, а также выявлены разноуровневые средства, представляющие подобные отношения между высказываниями коммуникативных партнеров. Выделены лексико-семантические, морфологические, синтаксические и стилистические средства выражения согласия в диалоге, которые условно можно поделить на две группы Ї специализированные и неспециализированные.

Центральное место среди специализированных средств актуализации согласия занимают глаголы, полная и короткая форма имени прилагательного згодний, наречия, частицы со значением утверждения, комбинации частиц с наречиями и глаголами, словосочетания существительных и прилагательных, предложения с лексемами згода, правда, річ, факт, діло, правильно, справедливо и др.; фразеологизмы; этикетные выражения; предложения фразеологизированной структуры; конструкции со значением абсолютной уверенности, похвалы, взаимности, безразличия, компромисса, неуверенности, принуждения, необходимости; предложения с союзами условия.

Неспециализированными лексико-грамматическими средствами выражения коннотаций согласия выступают междометия; вопросительные, констатирующе-вопросительные, вопросительно-побудительные и отрицательные предложения; предложения с ограничительными, усилительными и побудительными частицами, уточнения и др. Нетипичными для выражения отношений согласия являются имплицитный способ, полный и частичный повторы.

Для выражения коннотаций согласия используются, как правило, комбинации специализированных и неспециализированных языковых средств, что отображает многоаспектность и сложность значения согласия в диалоге.

Ключевые слова: диалогическое единство, дискурс, взаимопонимание, коммуникативный акт, коннотация, перформативная формула, полифункциональность, согласие.



SUMMARY

Voitsekhivska N. K. The Category of Consent in the Ukrainian Literary Dialogical Discourse. Ї Manuscript.

Candidate's Thesis for the Scholarly Degree in Linguistics on speciality 10.02.01 Ї the Ukrainian Language. Ї O.O. Potebnia Institute of Linguistics of the Ukrainian National Academy of Sciences. Ї Kyiv, 2009.

The aim of this thesis is to highlight the category of consent in the Ukrainian literary dialogical discourse. The complex study within the objective deals with the determination of both genetic and functional specific features of consent in the format of lingual-communicative concept. The investigation also clarifies the realm of causal relationship, relevant background information, conditions actualizing the consensual utterances of the speakers under the impact of the factors related to the perception of the extralinguistic world by various social, professional and other groups.