Динаміка французької літературної норми та нормотворення в лінгвокультурному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 811, 133.1: 81 '276

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Динаміка французької літературної норми та нормотворення в лінгвокультурному аспекті

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

Клименко Олександр Сергійович

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Українські франкофони й українці за межами України для ефективного користування французькою мовою повинні мати уявлення про спонтанну норму, що склалася й очікує на кодифікацію як сучасний “правильний ужиток”. Утім у зарубіжній і вітчизняній романістиці бракує праць, що вивчають з нормативних засад мовні зміни, зумовлені динамікою французької літературної норми останнього часу. Подібна інтерлінгвістична експлікація може бути адекватною лише за такої необхідної передумови недовільної нормалізації, як осучаснення концептуальних засад прескриптивної лінгвістики, що стане спроможною задовольнити нові лінгвістичні запити суспільства.

Ця передумова знаходить висвітлення у східноєвропейських школах прескриптивної лінгвістики, що тепер займають передові позиції (Ю. Д. Апресян, В. Г. Костомаров, Г. П. Нещименко, Л. І. Скворцов, Є. М. Ширяєв, Г. М. Яворська). Проте від певного коригування її засад до розробки підвалин сучасного внормування, інтегрованого до антропологічно зорієнтованого мовознавства, теорії норми і нормалізації ще доведеться пройти довгий шлях.

Отже, актуальність дослідження зумовлено недостатньою визначеністю стану сучасної французької норми і пов'язаної з ним ситуації свідомого регулювання мовних змін, що становлять динаміку французької літературної норми від її надто жорсткого академічного періоду до сучасного більш демократичного етапу.

Вищезазначене визначає своєчасність комплексної розвідки, виконаної на матеріалі національної мови, яка б з'ясувала реальну ситуацію з унормуванням мовних фактів і запропонувала інтерлінгвістичну альтернативу нормалізації, що не є на часі, шляхом переорієнтації нормотворення на мовну особистість, яка усвідомлює мовну компетенцію через сітку метамовної рефлексії лінгвокультурної природи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах наукової теми “Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 06 БФ 044-01), яка розробляється Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 15 жовтня 2003 р. (протокол № 3) і уточнено 25 травня 2010 року (протокол № 10).

Наукову новизну дисертації становить концептуалізація в лінгвокультурних категоріях і одиницях, що мають психоетнічний, соціокультурний і лінгвокультурний виміри і отже не усувають мовні особистості від активної участі в процесах нормотворення, як в широкому плані - нормалізації і літературної норми, що нею визначається, так і конкретних принципів, а також заходів і прийомів практичного внормування, що втілюються в нормативних оцінках і приписах.

Уперше в українській романістиці простежено формування понятійно-емоційного змісту лінгвокультурного концепту USAGE, BON USAGE (“мовний ужиток; правильний ужиток”) у свідомості як пересічних мовців, так і мовознавців-нормативістів, у трьох хронологічних зрізах: академічної стратифікаційно-субординативної нормалізації, перехідного періоду стандартної французької мови (le franзais standard), етапу “постлітературного bon usage”.

Постлітературний правильний мовний ужиток становить інтерлінгвістичну альтернативу мовному внормуванню на стадії le franзais standard - лінгвокультурну модель нормалізації сучасної французької мови.

З лінгвокультурною моделлю, категорії й одиниці якої мають національно-культурний вимір і конкретно-історичний універсальний складник, в концептуальний апарат сучасної нормативістики введено поняття нормативно-оцінної компетенції мовної особистості (аксіологікона), нормативної непевності, стилістико-комунікативної компетенції, комунікативної певності / непевності, нормеми, національного мовного типу, аксіологічної норми, нормотвірного дискурсу, аксіологічного типу мовної одиниці (явища), аксіологічного типу парадигматичного зв'язку.

Методологію лінгвістичних досліджень збагачено нормемним і нормовстановлювальним аналізами.

Визначено національно-культурний складник змісту лінгвокультурних категорій і одиниць, що встановлює загальні принципи нормотворення, а також підходи до організації і заходи практичної нормалізації щодо одиниць і явищ сучасної французької мови.

Установлено риси аксіологікона французької національної мовної особистості, що структурується за допомогою нормем. Визначено типи категорійних нормем, що зумовлюються мовними, ментальними і соціокультурними чинниками, і з'ясовано особливості породження конкретних нормем категорійними нормемами.

Визначено національно-культурні ознаки одиниць, що втілюють нормативно-дискурсивну стратегію - аксіологічних типів мовних одиниць (явищ).

Окреслено умови дискурсивного знеособленого застосування, що здійснює систематизований і цілеспрямований вплив, у французькому лексикографічному нормовстановлювальному описі нормативно-стилістичних позначок і нотаток, нормативних коментарів.

Мету дисертації становить розробка інтерлінгвістичної моделі нормалізації сучасної французької мови, яка забезпечує осучаснення і спадковість національної нормативної традиції, шляхом інтеграції прескриптивізму до антрополінгвістики в лінгвокультурному напрямі.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких основних завдань:

1. Визначити стан сучасної французької норми і пов'язаної з ним ситуації мовного внормування, простеживши формування змісту лінгвокультурного концепту USAGE, BON USAGE.

2. Визначити сучасну французьку мовну ситуацію і нормотвірний тип мовної культури з огляду на допустимий ступінь радикальності змін чинної норми.

3. З'ясувати перспективу подолання існуючої ситуації мовного внормування з інтерлінгвістичної точки зору, інтегрувавши нормотворення до контексту сучасної антрополінгвістики в лінгвокультурному напрямі. Розглянути сучасну французьку норму через призму мовно-когнітивної діяльності мовної особистості, що дозволить відійти від умоглядно сформованого “знелюдяного” внормування “згори”.

4. Виходячи з інтегративного характеру роботи, виробити комплексну пошукову методику, яка поєднує спонтанний і свідомий, мовознавчий компоненти нормативної оцінки.

5. Визначити базисні категорії, що застосовуються у процесі підготовки нормативно-дискурсивного опису.

6. Виробити принципи опису сучасного французького нормотвірного дискурсу, що становить статусно-орієнтовану метамовну комунікативну діяльність.

7. Упорядкувати застосування конструктивних елементів дискурсивного рівня в унормуванні сучасної французької мови, зокрема окресливши основні риси стилістико-комунікативної компетенції національної мовної особистості.

Об'єктом дослідження є нормотворення, що відслідковує динаміку французької літературної норми і здійснює регулювальний вплив щодо збереження її національно-культурної самобутності.

Предмет і основні напрямки дослідження. Предмет дослідження становить науково обґрунтована нормалізація фактів і явищ сучасної французької мови, які зумовлюють динаміку її літературної норми.

Основними напрямками дослідження стали:

1) аналіз нормативних кваліфікацій французьких нормативістів і на його основі визначення сучасного стану мовнонормалізаторської діяльності у Франції;

2) вивчення реального вживання фактів мовних змін, які звичайно розглядаються як небажані щодо належного розгортання динаміки французької літературної норми в академічній моделі нормалізації;

3) розробка концептуальних засад нормотворення в лінгвокультурному аспекті;

4) пропонування нормативних кваліфікацій змін чинної норми з урахуванням їх реальної вживаності, відповідності живим лінгвістичним традиціям і зважаючи на перспективу їх закріплення в мові.

Методика дослідження зумовлюється інтегративним характером роботи, що потребувало залучення комплексу методів антропоцентрично спрямованого мовознавства (лінгвістичної прагматики, теорії дискурсу, сучасних теорій мовленнєвої діяльності, когнітивізму, соціолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології) з формуванням комплексних методів, які можна означити як нормемний і нормовстановлювальний аналізи.

Нормемний аналіз - це метод сучасного мовознавчого аналізу, що поєднує суто мовознавчі методи і методи суміжних гуманітарних дисциплін, в якому зразкові реалізації встановлюються із врахуванням мовної особистості. Він визначає ступінь сформованості нормативно-оцінних імплікацій і тим самим - імовірність здійснення нормалізувальних заходів за закономірностями лінгвістичної прогностики щодо конкретних мовних одиниць.

Нормовстановлювальний аналіз оперує спеціальними одиницями, що належать до мовознавчо-дослідницького рівня нормалізації, тобто орієнтують міркування нормативістів, проте не знаходять безпосереднього текстового втілення і не переходять на рівень осмислення звичайних мовців. Він виділяє інновації, які відповідають науково-мовознавчому уявленню про сучасний стан і динаміку національної мови, і визначає доцільність змін в нормативно-оцінній компетенції етнічної мовної особистості з огляду на “гнучку стабільність” літературної норми, що має витоки в історії, проте існує в сучасному динамічному світі.

З огляду на переважно синхронний і проспективний характер сучасної нормалізації у дослідженні переважає синхронічний аналіз. Зіставний аналіз лексикографічних джерел (словників різних типів, посібників з культури мови тощо) дає змогу побачити наявність нормативних проблем і стан їх вирішення.

Синхронний підхід не виключає, однак, окремі аксіологічно релевантні діахронічні екскурси. Порівняльний аналіз однойменних словників різних років видання виявляється плідним у вивченні історичного становлення кваліфікацій нормативно-оцінного характеру.

Залучаються й новітні методи попереднього збирання фактичного матеріалу в лінгвістичних розвідках: метод комп'ютерного добору вибірок (типологічних і аналогічних серій) з електронних версій словників “Малий Робер”-09 (CD-ROM) і “Скарбниця французької мови” (on-line версія); метод атестації вживань мовних фактів з електронних архівів провідних французьких газет і тижневиків.

Матеріалом дослідження стали друковані французькі ЗМІ; художня, публіцистична, спеціальна та науково-популярна література; лексикографічні джерела, лінгвістичні хроніки, публікації з нормативно-оцінної тематики. Цей матеріал дав факти мовних змін, що виявляють наявність нормативних проблем. Матеріалом дослідження послужили й метамовні факти: оцінки змін норми французькими мовознавцями-нормативістами і їх нормативні рекомендації і приписи.

Наукову достовірність роботи забезпечено опрацюванням наукової літератури з романського мовознавства, а також - основоположних праць із загального мовознавства, культурології і історії французького суспільства, в яких порушуються проблеми нормалізації французької мови.

Виходячи з передумови, що нормативні судження є немислимі без ретельного вивчення мовного матеріалу й відповідного культурного середовища, ми здійснили численні дослідження, які з'ясовують справжнє функціонування мовних одиниць чи стан мовних явищ, які ще не дістали достатнього висвітлення у французькому мовознавстві. Це становить внесок до французької дескриптивної лінгвістики й уможливлює недовільні передбачення мовної прогностики на мікрорівні, які до того були недосяжні.

Достовірність результатів забезпечується й урахуванням даних двох вибірок. Наша випадкова вибірка з документів на паперових носіях: художніх творів, спеціальних і науково-популярних видань, газет і тижневиків - з 1979 до 2007 року має обсяг понад 20.000.000 слововживань. Ми також атестуємо вживання із залученням електронних архівів провідних французьких ЗМІ, що складають суцільні вибірки за 10 - 15 років з багатомільонним обсягом слововживань. Надаючи відомості про реальний стан колективної мовної свідомості, ці матеріали дозволяють унести корективи до неперевірених за реальною вживаністю і, отже, умоглядних мовознавчих міркувань.

Ми також всебічно залучаємо інформацію, розміщену на мовному чаті сайта «ABC de la langue franзaise».

Теоретична значущість дисертації визначається насамперед започаткуванням у французькій філології нового напрямку досліджень - унормування в лінгвокультурному аспекті, - яке вивчає взаємодію й взаємообумовленість мовної і нормативно-оцінної компетенції мовної особистості. Переважно лінгвокультурний шлях інтеграції французького прескриптивізму до антрополінгвістики не виключає запозичення методів і прийомів інших мовознавчих і споріднених гуманітарних дисциплін за умови їх лінгвокультурної адаптації.

Нове вчення інтегрує пошуки в ділянках таких дисциплін, як французька лексикологія, стилістика, лексикографія, лінгвокультурологія, психолінгвістика, історія французької мови, комунікативна лінгвістика, історія французького суспільства, культурологія.

Теоретична значущість цього дослідження з французької філології також визначається внеском до загальної теорії норми і нормалізації. Лінгвокультурний підхід дає змогу по-новому підійти до вирішення проблем недовільності мовнонормалізаторської діяльності і її демократизації щодо мов, які наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття перебувають у стабільних європейських демократіях у відносно безконфліктний період існування суспільства.

Вивчення ситуації з нормалізацією в сучасній Франції для мов, таких як українська, що переживають етап дестабілізації у переломний період історії цих країн, визначить перспективу внормування, що заступить період мовної кризи.

Практична цінність проведеного дослідження полягає у поглибленні науково-методичної бази викладання і збагаченні програм таких дисциплін, як історія французької мови, лексикологія, стилістика через залучення концептуальних засад і додання матеріалів соціолінгвістично, лінгвокультурно і комунікативно спрямованого вивчення французької мови. Матеріали дисертації послугують основою в розробці нових спецкурсів з французької лінгвокультурології та теорії комунікації. Методологічні засади та отримані результати можуть стати джерелом тематики кваліфікаційних робіт магістрів і кандидатських дисертацій. Принципи й методика визначення нормативної прийнятності мовних змін і результати дослідження знайдуть застосування у сучасній нормативній лексикографії.

Апробація роботи. Концептуальні засади та результати дослідження доповідалися та обговорювалися на таких наукових конференціях різних рівнів: “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997, 2000, 2001), “Лінгвістика і вербальна комунікація у 21-му столітті: тенденції і перспективи” (Київ, 2000), “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002), “Мова і культура” (Київ, 2004, 2005, 2006), “Проблеми розвитку сучасної лінгвістики, світової літератури та перекладознавства” (Черкаси, 2005), “Проблеми мови і особистості в контексті міжкультурної комунікації” (Луганськ, 2005), “Мова в контексті культури й міжкультурної комунікації” (Луганськ, 2006, 2007, 2008, 2009), “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2009), “Міжнародна наукова конференція пам'яті професора О. О. Андрієвської” (Київ, 2010).

Матеріали дисертації також обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006, 2010 рр.) та кафедри французького мовознавства філологічного факультету Московського державного університету імені Михайла Ломоносова (2002 р.).

На захист виносяться такі положення:

1. Мовнонормалізаторська діяльність і літературна норма, що нею встановлюється, через неперервність сильної нормативної традиції, яка з її зародження в ХVII столітті стала визначальною рисою французької культури, набули у свідомості національної мовної особистості ознак лінгвокультурного концепту USAGE, BON USAGE.

У межах цього концепту норма le franзais standard, що зумовлюється пошуками сучасного “правильного мовного вжитку”, є перехідною стадією від академічного BON USAGE - національної форми стратифікаційно-субординативної моделі мовного внормування - до перспективної більш демократичної норми.

У рамках лінгвокультурного концепту USAGE, BON USAGE інтерлінгвістична альтернатива сучасному етапу внормування отримує позначення “постлітературний bon usage” і пов'язується із запропонованою лінгвокультурною моделлю нормалізації сучасної французької мови, що розробляє концептуальне підґрунтя і пропонує шляхи втілення цих принципів у практичній площині.

Категорії й одиниці лінгвокультурної моделі, маючи універсальний складник, є передусім національно-культурними.

2. Етнопсихолінгвістичний характер творення літературної норми, що пояснює механізм її динаміки через індивідуальну мовну свідомість, уможливлює метамовно-рефлексивний імплікаційний рівень репрезентації мовної особистості, що належить нормативно-оцінній компетенції, або аксіологікону.

Протиріччя між нормативно-оцінною компетенцією й невправною нормалізацією сповнює пересічних мовців відчуванням нормативної непевності.

3. У лінгвокультурній площині свідомість етно-національної мовної особистості стає національним мовним типом, лінгвокультурним корелятом мови - суто лінгвістичного феномена, що виступає одним із національно-культурних ідентифікаторів.

Онтологічні характеристики національного мовного типу укладаються у квінтахотомію “система - узус - об'єктивна норма - аксіологічна норма - літературна норма”.

4. Літературна норма приймається до лінгвокультурної квінтахотомії за умови її функціонування як реальної норми, яка має національно-культурний зміст.

5. Член лінгвокультурної квінтахотомії “аксіологічна норма” репрезентує науково організовану, послідовну й цілеспрямовану мовнонормалізаторську діяльність. Аксіологічна норма виступає неавтоматичним регулятором творення літературної норми в мовній діяльності носіїв еталонного типу мовної культури і діє нарівні з автоматичними регуляторами системи, об'єктивних норм і реальної літературної норми.

Лінгвокультурний регулятор аксіологічної норми вибудовується на двох рівнях: нормотвірного дискурсу і переддискурсного опису.

6. У спеціалізованому нормотвірному дискурсі мовнонормалізаторська діяльність на додаток до її мовно-функціонального й культурного виміру отримує комунікативний вимір. Становлячи статусно-орієнтовану метамовну комунікативну діяльність, нормотвірний дискурс продукується мовознавцями-нормативістами як текст, комунікативна інтенція якого врешті підтримує чи формує національний мовний тип.

7. На переддискурсній стадії аксіологічної норми, на якій готується вихід на перформативний рівень, недовільний, деперсоналізований характер нормативних кваліфікацій забезпечується залученням методів нормемного й нормовстановлювального аналізу, які переводять нормативну оцінку, рекомендацію і припис на рівень лінгвокультурних категорій.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота загальним обсягом 516 сторінок (395 сторінок основного тексту) складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 610 позицій (у тому числі довідкової літератури - 97 позицій, іноземними мовами - 239 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (40 позицій; періодичних видань - 13 назв), трьох додатків.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовуються вибір теми, об'єкта і предмета дослідження; визначаються його актуальність, новизна, теоретична значущість і практична цінність; окреслюються мета і основні завдання, вибір методів дослідження. Сформульовано положення, які виносяться на захист; наведено відомості про матеріал дослідження та апробацію роботи на конференціях різного рівня і її обговорення у провідних наукових установах.

У першому розділі “Лінгвокультурний концепт USAGE, BON USAGE. Історична еволюція французької нормативної традиції” розглядається становлення змісту зазначеного концепту впродовж історії.

Формування концепту USAGE, BON USAGE у межах академічної концепції нормалізації - національної форми стратифікаційно-субординативної моделі мовного внормування - позначено компонентами змісту, які залишаються актуальними на сучасній стадії його існування. До таких досягнень можна віднести заперечення внормування мови з суто умоглядних міркувань (А. Арно і К. Лансло, К. Ф. де Вожла), установлення мовної правильності на шляху поєднання розуму й мовного звичаю (Ш. Дюкло, Дю Марсе, П. Ресто), розуміння взаємообумовленості внормування мови й мовного звичаю (“усталений звичай” П. - К. Бюфьє), досвід централізованого загальнонаціонального внормування Французької академії.

Інтегруючи здобутки академічного bon usage, сучасна нормалізація має відмовитися від усього, що було доречним лише в лінгвокультурних контекстах попередніх часів. До таких змістових складників концепту, що анахронічно застосовуються в сучасному внормуванні мови, належать надмірна раціоналізація (Н. - Ф. де Ваї); розуміння розвитку мови як переважно її системного вирівнювання (Н. - Ф. де Ваї, Д'Оліве); суперечливе розуміння поняття «usage, bon usage», яке фактично стає багатозначним. Останнє зумовлює “поліхронічність” сприйняття концепту USAGE, BON USAGE, тобто співіснування в мовній свідомості різних хронологічних стадій його формування, що становить національну своєрідність французької версії традиційної концепції мовного внормування. 1. Usage як незаперечний законодавець мовного вживання, що обмежує і навіть фактично унеможливлює прямі нормалізувальні впливи. 2. Usage як верховний арбітр щодо подальшого існування інновацій у мові, на якого покладаються нормативісти. 3. Usage, bon usage як об'єкт вольових впливів нормалізаторської інституції, яка виходить із застарілих уявлень про мовну правильність. 4. Usage, bon usage як усталений мовний звичай (Французька академія) чи позачасова літературна норма (“широкий звичай” Е. Літтре). 5. Usage, bon usage як елітарний тип мовної культури. 6. Usage, bon usage як звичай традиційних нормативних суджень у відриві від реального вжитку.

Зважаючи на неодмінний характер метамовної рефлексії мовної особистості в нормативно-оцінному аспекті, поняття “стандартна французька мова” (le franзais standard) неодмінно приймає в національній мовній свідомості лінгвокультурні конотації. Стандартну мову можна розглядати як стан французьких норм, відмінний від академічної норми, що зумовлюється пошуками сучасного зразкового варіанта мови.

Так, виформовується потреба в перегляді під тиском спонтанних мовних змін підходів до внормування, що виходять з умоглядно сформованих уявлень про основні національні особливості французької мови, які відтворюються впродовж історії і нібито виключно визначають динаміку її літературної норми (пор. французький лінгвістичний дирижизм). Виявляється й суперечність між реальністю існування літературної норми й послідовною нормалізаторською спрямованістю (пор. концепцію “неологічної допомоги” Б. Кемади). Звернення у визначенні зразкового варіанта сучасної стадії існування французької мови до вчення про мовні рівні (регістри) або залишають ретроспективне уявлення про зразковість (Р. А. Лодж, Б. Мюллер, А. Ріго), або зовсім усувають нормативну ієрархію мовних варіантів (М. Пужуаз). Демократизація літературної норми й мовного внормування в лексикографічному аспекті здебільшого зводиться до опису окремих словникових норм, що відбивають уподобання того чи іншого лексикографа. Застосовується й така практика, переважно позбавлена цілеспрямованого нормалізувального впливу, як “міжсловникова норма”, тобто квазідискурсне узагальнення прийомів лексикографічної реєстрації мовних фактів в еклектичному наборі (що створює поєднання пуризму, антинормалізаторства, нормативного поінформування, власне нормалізації), якого зазнають практично всі лексикографи, незважаючи на персональні вподобання.

Le franзais standard є перехідною стадією від академічного bon usage стратифікаційно-субординативного періоду до перспективної більш демократичної норми, необхідною для кардинальної ревізії національно-специфічних ознак концепту USAGE, BON USAGE. Розглядаючи сучасну літературну норму і внормування через призму концепту USAGE, BON USAGE, зміст якого залишився поліхронічним, французькі нормативісти отримують анахронічне уявлення про сучасну літературну норму і підходи до внормування, що зменшує дієвість їх нормативних рекомендацій і приписів. Мовне внормування у Франції впродовж ХХ століття в цілому виявляється непослідовним і нецілеспрямованим і здебільшого зводиться до вільної метамовної рефлексії мовознавців у нормативно-оцінному аспекті.

Інтерлінгвістична альтернатива сучасному стану нормалізації французької мови позначається як “постлітературний правильний мовний ужиток”. Таке найменування пояснюється виводом сучасного правильного мовного вжитку з еталонного типу мовної культури освічених носіїв, відмінного від елітарного. Таким чином, критерій авторитетних авторів, визначальний для доби літературного і національного bon usage у ХІХ - на початку ХХ ст., переходить у ранг допоміжного.

Інтерлінгвістична альтернатива пропонує лінгвокультурну модель нормалізації сучасної французької мови в рамках концепту USAGE, BON USAGE. Категорії й одиниці лінгвокультурної моделі мають національно-культурний вимір. Проте вони містять й універсальний складник, з яким пов'язується застосування в нормалізації мови конкретно-історичного підходу. Слушність критеріїв і методів детермінується як позамовним тлом буття мови певного періоду, так і характеристиками, притаманними самій мові, а також рівнем її вивчення, що визначається сучасною парадигмою мовознавчих досліджень.

При цьому постає питання, яким має бути спосіб інтеграції прескриптивної лінгвістики (прескриптивізму, нормативістики, теорії норми і нормалізації; у східноєвропейській традиції - (теорії) культури мови, ортології) до сучасного мовознавства, де тепер домінує антропоцентрична парадигма.

Функціонально-культурологічний модус розгляду культури мови в площині риторичних і комунікативних категорій може пов'язуватися із зняттям нормативно-оцінної проблематики як застарілої, що виводиться зі сфери інтересів сучасного мовознавства (К. Гаузенблас, Б. М. Головін, А. Єдлічка, В. Живов і А. Тімберлейк, В. Г. Костомаров і О. О. Леонтьєв). Погляд на літературну норму лише як на один зі складників комунікативної компетенції мовців фактично усуває з поля дослідження рефлексію мовних особистостей у нормативно-оцінному аспекті щодо рідної мови.

Остання враховується за умови лінгвокультурної інтеграції культури мови до антрополінгвістики, коли природно поєднуються мовне й культурно-соціальне. Нормативістика стає антрополінгвістичним ученням, проте залишається окремою дисципліною, що зберігає свій первісний предмет - нормативну оцінку й літературну норму.

Універсальний складник категорій і одиниць лінгвокультурної моделі. Вербальний (лексикон, граматикон), лінгво-когнітивний (тезаурус), соціально-інтерактивний (прагматикон) рівні репрезентації мовної особистості (за Ю. М. Карауловим) доповнюються метамовно-рефлексивним (імплікаційним) рівнем, який займає нормативно-оцінна компетенція (аксіологікон).

Протиріччя між нормативно-оцінною компетенцією й невправною нормалізацією, що здійснює соціальний інститут, сповнює пересічних мовців, яких дезорієнтує ця невідповідність, відчуванням нормативної непевності.

У лінгвокультурній площині свідомість етно-національної мовної особистості стає національним мовним типом (НМТ), поєднанням мовної і нормативно-оцінної компетенції, лінгвокультурним корелятом мови, що розглядається як суто лінгвістичний феномен. НМТ виступає одним з національно-культурних ідентифікаторів. Мова насправді існує не в записаних зводах (словниках, граматиках, довідниках), а у свідомості окремих пересічних мовних особистостей і узагальненого користувача - національної мовної особистості. Таким чином, мовнонормалізаторська діяльність і літературна норма опиняються в середині національного мовного типу і становлять його онтологічні, тобто сутнісні ознаки в ряду квінтахотомії “система - узус - об'єктивна норма - аксіологічна норма - літературна норма”. Система і об'єктивна норма (усі реалізації мовної системи, як коректні, так і некоректні, уживані на якомусь конкретно-історичному етапі) належать до суто мовного виміру національного мовного типу. Узус (усі реальні реалізації: як поширені соціалізовані, так і несоціалізовані оказіональні, а також невживані) має суто мовний і лінгвокультурний виміри. Аксіологічна норма і літературна норма належать до лінгвокультурного шару НМТ.

Необхідною передумовою уведення члена “літературна норма” в онтологічну квінтахотомію є розкриття реальності її існування й забезпечення умов її функціонування саме як реальної норми, яка являє собою усереднені зразкові реалізації пересічних мовних особистостей. Утім поняття “усереднена літературна норма” має не суто комунікативний, а національно-культурний зміст. Сучасна французька літературна норма формується як компромісна норма. Вона враховує баланс уподобань носіїв вищого, “культурного” (що відзначається надзвичайно сильним нормативним складником) і нижчого, “комунікативного” (що допускає більш кардинальну демократизацію літературної норми) рівнів французького еталонного типу мовної культури.

Суспільне значення метамовної рефлексії в нормативно-оцінному аспекті обумовлює введення в онтологічну квінтахотомію члена “аксіологічна норма”, який репрезентує мовнонормалізаторську діяльність. Аксіологічна норма описується в словниках, посібниках з культури мови, підручниках тощо. А проте свій безпосередній вплив вона справляє в індивідуальній мовній діяльності носіїв нормотвірного типу мовної культури, з якої інновації у комплексі з нормативно-оцінними асоціаціями, соціалізуючись з плином часу, потрапляють до норми мовлення чи мови. Аксіологічна норма розглядається нами як неавтоматичний регулятор цього породження, що справляє дієвий вплив на реальний ужиток, зважаючи на ймовірність прийняття нормативних рекомендацій і приписів і підтримуючи з мовним звичаєм постійний зворотний зв'язок.

Аксіологічна норма включає нормотвірний дискурс - комунікативну перформативну стадію нормалізації - і переддискурсний опис.

Нормотвірний дискурс - це така сукупність текстів чи субститутів тексту (нормативно-стилістичних позначок), що має за комунікативну мету вплинути на мовленнєву практику мовних особистостей, сприятливих як до інституалізації спонтанної норми, так і до адекватних нормалізувальних впливів. Ця статусно-орієнтована метамовна комунікація уможливлюється спільним фондом знань нормативістів і пересічних мовців, який становить аксіологікон етнічної мовної особистості.

Для підготовки комунікативної стадії, що вибудовується як нормотвірний дискурс, аксіологічна норма має переддискурсну стадію, на якій закладається успішність перформативних заходів. Дискурсивне підпорядкування, деперсоналізація нормативної оцінки, рекомендації і припису досягається їх концептуалізацією у нормемному і нормовстановлювальному аналізах.

Одиниця нормемного аналізу - нормема - є компонентом конотативної, імплікативної природи, що структурує нормативно-оцінну компетенцію мовної особистості на рівнях конкретних, категорійних і парадигматичних елементів. Нормема є одиницею, в якій у мовній свідомості виникає нормативно-оцінна характеристика елементів усіх рівнів мовної системи, груп або серій мовних одиниць чи установлюється асоціативний парадигматичний зв'язок нормативного плану між мовними одиницями.

Нормовстановлювальний аналіз оперує одиницями, що орієнтують міркування нормативістів, які готують нормативно-дискурсивний опис.

Аксіологічний тип мовної одиниці (явища) є елементарною одиницею, що втілює нормативно-дискурсивну стратегію, яка визначається на переддискурсному рівні аналізу. Аксіологічні типи враховують ступені ймовірності здійснення лінгвістичного прогнозу на мікрорівні щодо подальшої долі мовної одиниці. Вони залучають таку підставу, як ступінь сформованості нормем аксіологікона, і зумовлюють вибір у нормотвірному дискурсі доречних перформативних засобів: кодифікації, жорсткого чи нежорсткого формування перспективної літературної норми.

Аксіологічні типи мовних одиниць визначаються на основі проміжної категорії аксіологічного типу парадигматичного зв'язку (АТПЗ), що встановлює в аксіологіконі кореляції різних типів до парадигматичних відношень у лексиконі. АТПЗ об'єднують спонтанний компонент нормативної оцінки етнічного аксіологікона і науково-мовознавчий складник, покликаний як підтримати стабільність національного мовного типу, так і устигати за його динамікою.

У другому розділі “Унормування сучасної французької мови в ситуації перехідної норми le franзais standard”, виходячи з історично зумовленого змісту сучасного періоду існування лінгвокультурного концепту USAGE, BON USAGE, з'ясовується стан практичної нормалізації мовних фактів, що являють динаміку французької літературної норми. У французькій мові нормативно-динамічні процеси проходять від надто жорсткого академічного періоду через сучасний перехідний період норми le franзais standard до перспективної більш демократичної норми. При цьому непослідовність і суперечливість заходів з нормалізації утруднюють практичне ефективне користування мовою для пересічних франкофонів.

Французькі лексикографи у нормативних посібниках (словниках французької мови і словниках труднощів) застосовують в описі мовних фактів лексикографічну практику, в якій відбувається квазідискурсне узагальнення прийомів лексикографічної реєстрації мовних фактів. Усі лексикографи якоюсь мірою як допускаються ретроспективного внормування, антинормалізаторства, непрямих впливів на реальний ужиток, так і кодифікують елементи сучасної реальної літературної норми чи формують її перспективний стан. Норму, що при цьому встановлюється, можна назвати “міжсловниковою”.

Одним з промовистих виявів ретроспективного внормування є застосування такого способу альтернативно-дидактичної нормалізації французьких нормативістів періоду неподільного панування пуристського нормативного підходу, як «nе dites раs [ ... ] mаіs dites». Він відхиляє закономірні розвитки значення (“Малий Робер” визнає таким, що заслуговує на нормативний осуд (позначка «Аbusivement»), відтінок значення puissances nuclйaіres (quі possиdent des bombes atomiques) “ядерні держави”, хоча тут ідеться про метонімічний перенос). Цей прийом зумовлює рекомендацію до обов'язкового вживання, згідно з ретроспективно-націоналістичною політикою нового “захисту французької мови” від іншомовних впливів, французьких замін-еквівалентів прийнятних англо-американських запозичень (lobby n. m. “лобі”/ grоире n. m. de pression; ketchup n. m “кетчуп”/ sаисе n. f. tотаtе anglaise; stress n. m. “стрес”/ аgressiоп n. f., choc n. m.).

У річищі антинормалізаторського підходу в нормативних словниках застосовуються способи опису об'єктивної норми, тобто наводяться підкреслено об'єктивовані відомості про функціонування мовних фактів без найменшого впливу з боку особи, яка здійснює цей опис. До об'єктивованого опису зводиться, наприклад, наведення у словникових статтях відповідних запозичень їх реально вживаних французьких замін-еквівалентів без зазначення співвідносної вживаності варіантів лексичної норми і характеру відношень (конкурентність / неконкурентність) між ними (brook n.m. “кін. спорт. яма з водою (перешкода)” / fossй n.m. (французький синонім прийнятного запозичення, що відноситься до значно англізованої термінології кінного спорту)).

За аналогією з “неологічною допомогою” (assistance nйologique) Б. Кемади ми називаємо “нормативним поінформуванням” один з видів непрямих регулювальних впливів на узус, що застосовується у французьких нормативних словниках. Нормативне поінформування здатне більшою чи меншою мірою впливати на реальний ужиток.

До нормативного поінформування можна віднести наведення відомостей, суперечливих в аксіологічному плані, які не сприяють формуванню у звичайного мовця однозначного висновку про нормативний статус мовного факту (Реєструючи пасивну конструкцію кtre achevй de f. qch “уже зробити щось”, Ж. - Б. Колен звертає увагу на її вживання авторитетним автором: «Il n'йtait pas achevй d'кtre bвti» (Flaubert); одночасно він осуджує цей зворот на підставі смакового естетичного критерію: «С'еst сереndant unе tournure peu йlйgante»).

У “міжсловниковому” описі способів лексикографічної реєстрації мовних фактів можна натрапити на випадки формування елементів загальномовної літературної норми. Вони становлять внесок до вироблення методів і прийомів сучасної нормалізації. Науковий елемент у практичну нормативну лексикографію передусім вносить застосування адекватних методів нормалізації: чіткої кодифікації мовних фактів як нормативних (семантично диференційоване запозичення attachй-case n. m. “портфель-дипломат” / французькі mallette n. f. і porte-documents n. m.); ненормативних або застарілих (неприйнятний іменник греко-латинського походження dйcade n. f. у значенні “десятиріччя”, що увійшов через англійську мову / dйcennie n. f.); формування перспективної літературної норми із залученням пояснювально-рекомендаційних прийомів (асимільваний орфографічний варіант pйdigrйe давнього запозичення pedigree n. m. (1828) “генеалогія, родовід (породистих тварин)”, що спирається на поширений варіант вимови [pedigre]).

У другому розділі показується, що скромні результати впровадження змін до правопису в межах норми le franзais standard обумовлюються непідготовленістю мовної свідомості освічених франкофонів, непевних у збереженні культурно-історичної спадщини; недосконалістю нових правописних правил у лінгвістичному й методичному планах; неадекватною перформацією нових орфографічних приписів, зумовленою браком послідовного нормативного підходу, коли замість єдиної кодифікованої правописної норми співіснують “словникові” орфографічні норми. Визначається роль основних словників у запровадженні правописної реформи. французький літературний норма нормотворення

Регулювання інтенсивного впливу американського варіанта англійської мови в ситуації перехідної норми здійснюється на неофіційному, офіційному й лексикографічному рівнях.

Зіштовхнувшись на практиці із сучасними проблемами нормалізації запозичень, неофіційні лінгвістичні комітети й асоціації були змушені переборювати надто жорсткий, ригористський підхід. Ця нескоординована діяльність зіграла свою роль у формуванні комплексу оцінно-нормативних асоціацій до певної частини англо-американізмів. Ці оцінні імплікації, що створюються непрямими впливи на мовну свідомість, поряд із загальною установкою лінгвокультурного плану, яка обмежує запозичення з англійської мови, формують спонтанну норму щодо англо-американських запозичень (пор. приклади витіснення англо-американізму: single n.m. “одномісне купе” < cabine n.f. individuelle; зрушення норми на користь французьких замін: self-service n.m. “самообслуговування (у магазині, ресторані)” < libre-service n.m.).

Свою цінність мають помилки нормалізації, переважно зумовлені установкою на максимальне інколи не виправдане обмеження запозичень. Особливе значення має такий негативний досвід, як відторгнення теоретично бездоганних замін об'єктивною нормою. Він показав імовірнісний характер прийняття меліоративних варіантів (drive-in n.m. (cinйma) “кінотеатр для автомобілістів (які дивляться фільм, не виходячи з машини)” / cinйma de route ; drive-in n.m. (restaurant) “ресторан для автомобілістів” / buffet de route, restauvolant).

Перша комплексна спроба внормування англо-американських запозичень була здійснена офіційними термінологічними комісіями. Вона відзначається істотними недоліками щодо розробки принципів наукової нормалізації, спричиненими передусім ригористським підходом з використанням альтернативно-дидактичного способу нормалізації як універсального прийому. Термінологічні комісії обмежуються простим наведенням пар “термінологічний англо-американізм - його французька заміна”, не замислюючись над тим, що фактично здійснюються різні нормалізаторські заходи: кодифікація англо-американізмів як ненормативних: (nuclear) burn up n.m. “ядер. техн. вигоряння (ядерного палива)” / combustion (nuclйaire) n.f.; перспективна нормалізація за допомогою теоретично слушних еквівалентів, не прийнятих об'єктивною нормою: vidйo-clip n.m. “ауд. засоби рекламний відеокліп” / bande n.f. vidйo promotionnelle, bande-promo n.f.; перспективна нормалізація за допомогою небездоганних еквівалентів: teasing n.m. “ауд. засоби початковий етап рекламної кампанії, якому навмисно надається певна загадковість з метою розпалення зацікавленості покупців” / aguichage n.m.

Проблема поєднання об'єктивно-лінгвістичного і нормативного підходів до реєстрації запозичень у тлумачних словниках “Ларусс” вирішується через виділення неасимільованої запозиченої лексики. Проте безсумнівно важливе в нормативному й методичному планах виокремлення за допомогою спеціальних позначок неадаптованих запозичень має враховувати реальний стан норми щодо запозичень, яка без будь-яких обмежень приймає фонографічно і граматично неадаптовані запозичення. Нормалізація не може здійснюватися за допомогою позначки «Mot anglais (amйricain, anglo-amйricain)», тому що слова, що потрапляють на стадію запозичення, належать французькій мові. Виконання цього завдання забезпечить використання при неадаптованих запозиченнях поряд з етимологічними позначки «Mot (emprunt) non-(mal) adaptй».

У французькій лексикографії вживається чимало нормативно-перформативних позначок, призначення яких полягає в кодифікації норми, що склалася спонтанно, чи в цілеспрямованому нормалізувальному впливі з метою формування перспективної норми. Проте використання таких позначок у словниках французької мови, за невеликим винятком, не забезпечує інтенсіональність нормативних приписів чи має хибну інтенсіональність, спричинену ретроспективними вподобаннями нормативістів (позначки ряду «Abusif»; «Emploi (est) critiquй», «Sens critiquй»; «Est а bannir», «Est а proscrire», «Est а condamner», «On emploiera», «On ne doit pas employer», «[ ... ] ne doit pas кtre employй», «On ne doit pas dire (йcrire)»; «A dйconseiller», «Emploi dйconseillй»; «On remplacerait (avantageusement)», «On peut prйfйrer», «On pourrait plutфt employer», «On ecrirait mieux»; «On prйfйrera», «Est а prйfйrer а», «Mieux vaut employer», «Doit кtre prйfйrй а», «On dit plutфt», «Plus correct»). Національна особливість мовного внормування полягає в наданні недостатньо визначеного перформативного змісту позначкам «Fam(ilier)» (programmation n.f. (1924) “1. укладання програми (фестивалю, телебачення); 2. програмування (ЕОМ); 3. передбачення та організація чогось”; пор. PR: 3. Fam. Action de prйvoir et d'organiser (qqch). Programmation des vacances. Programmation des naissances. > planification.), «Recomm(andation) offic(iell)» (nominй, -e adj. et n. “висунутий на премію, номінант”; пор. PR: Recomm. offic. Sйlectionnй), «Nйol(ogisme)» (іnstantanй -йe adj. et n. m. P. mйton., nйol. - “розчинний”), що звичайно не застосовуються як перформативні.

Стилістичні позначки не відбивають структуру компетенції національної мовної особистості щодо прагматико-ситуаційного потенціалу вживання мовних засобів, через умоглядний принцип стилістичної кваліфікації мовних фактів, зважаючи на стан дослідження проблеми мовних рівнів (регістрів) у французькому мовознавстві (позначки «Littйr(aire)» і «Poйt(ique)», «Fam(ilier)», «Trиs fam(ilier)», «Vulg(aire)», «Pop(ulaire)», «Arg(ot)», «Arg(ot) fam(ilier)» у “Малому Робері”).

Нормативні нотатки залишаються “вільною” метамовною рефлексією мовознавців у разі їх суто інформативного характеру, коли на наявність нормативної проблеми лише вказується замість того, щоб сприяти її вирішенню через орієнтування вжитку в бажаному напрямку; перевантаженості зайвою інформацією нормативно-оцінного характеру, що затемнює інтенсіональний зміст; неадекватної жорстськості нормалізувального впливу.

Головною передумовою дієвості нормативних коментарів є цілеспрямованість їх загального змісту. Однак брак стрункої теорії часто підводить лексикографів, які, буває, викладають смакові оцінні міркування, позбавлені інтенсіональності через неадекватну жорсткість нормалізувального впливу або незадовільність засобів аргументації (зокрема якщо вишуканість стилю ставиться над несуперечливістю й достатньою визначеністю оцінок і приписів).

У третьому розділі “Практичне застосування лінгвокультурної моделі нормалізації сучасної французької мови” з'ясовується перспектива подолання існуючої ситуації мовного внормування на постлітературній стадії правильного мовного вжитку. Тим самим українські франкофони отримують змогу ефективно користуватися сучасною французькою мовою, коли нормативні проблеми визнаються, проте не вирішуються французькими мовознавцями, чи за наявності непослідовностей і суперечностей в їхніх нормативних кваліфікаціях. Мовні зміни отримують нормативну оцінку, яка забезпечує наступність національного мовного типу і одночасно встигання за його вмотивованою динамікою. Нормемний аналіз виводить літературну норму з нормативно-оцінної компетенції національної мовної особистості. Нормовстановлювальний аналіз бере за еталон перспективного мовного вжитку національний мовний тип з його відмітними конкретно-історичними рисами й неминущим позачасовим лінгвокультурокумулятивним складником.

Національно-культурний вимір лінгвокультурної моделі розкривається у визначенні типів категорійних нормем, що зумовлюються: 1) мовними, 2) ментальними й 3) соціокультурними чинниками.

Категорійні нормеми можуть пов'язуватися з наступністю у мовній компетенції мовної особистості. Французька лінгвістична традиція щодо невмотивованості похідних виправдовує “вимушену” нормативність поширених новотворів, що були б неприйнятними у більш досконалих системно-нормативних формуваннях, ніж реальна мова. Тут нормативісту не залишається нічого іншого, як експлікувати конкретну нормему позитивної оцінки, зумовлену наявною системою словотвору, що є нездатною прийняти умоглядні вдосконалення. Так, запозичений прикметник conversationnel, -elle adj. “обч. техн. такий, що уможливлює діалоговий режим спілкування людини з ЕОМ за допомогою терміналу”, формально співвіднесений з французьким conversation n.f., однак семантично похідний від іменника dialogue n.m. (Inform. lос. adj.: De dialogue, se dit d'un mode de traitement de l'information permettant un dialogue entre l'ordinateur et l'utilisateur), потрапляючи у продуктивний струмінь відіменного суфіксального творення відносних прикметників, сприймається як природніший, ніж de dialogue (пор. mode conversationnel, йcran conversationnel, langage conversationnel, mйdia conversationnel («Libйration», 25.02.05)).

Категорійні нормеми можуть виникати з категорійно-оцінних імплікацій лексичного значення слів. Такі нормеми мають високу аксіологічну валентність і наперед з цілковитою певністю визначають знак відповідної конкретної нормеми. Позитивна категорійна нормема “безеквівалентно-культурне” зумовлюється позитивною раціонально-оцінною семою, що міститься в імплікаціоналі значення відповідної лексико-семантичної групи. Наприклад, наявність в імплікаціоналі вихідних значень американізму patchwork n.m. (1962 - 1966) “1. клаптева тканина; 2. клаптева ковдра; килимок з різнобарвних клаптиків; 3. перен. і зневаж. поєднання розрізнених чи різнорідних елементів, мішанина; значення, що з'явилися на французькому ґрунті; 4. щось зшите зі шматочків тканини, шкіри тощо: un grand cabas, trиs chic, en cuir patchwork («Le Figaro», 04.03.85, p. 25); 5. набивна тканина з візерунком, що нагадує клаптеву тканину: «La femme est vкtue d'une jupe patchwork [ ... ]» (G. Perec); 6. те, що нагадує клаптеву тканину: «Cette foule tout а l'heure joyeusement bruyante, immence patchwork de couleurs mouvantes, maintenant se tait, йcoute et regarde» (P. Puaux)” раціонально-оцінної семи “позитивна соціально-психологічна оцінка”, співвіднесеної з категоріально-семантичною ознакою “безеквівалентно-культурне”, породжує однойменну категорійну нормему, що виключає існування й можливість створення повних французьких еквівалентів.

Категорійні нормеми можуть співвідноситися з рівнем тезауруса, інваріантної частини національної мовної картини світу, з якого пересічні мовні особистості виводять свої “наївні” уявлення. Такі нормеми справляють загальний регулювальний вплив щодо відповідності нових мовних фактів національному типу ментальності. Нормема “утримання рівня інтелектуальної культури” регулює креативність у ділянці відіменного дієслівного словотвору, обмежуючи прийняття новотворів на -er, що не укладаються у рівень французької розумової культури. Ця нормема має коріння в академічній настанові, що виходила з філософії раціоналізму, на обмеження словникового складу “точними” словами широкого значення. З плином часу пожвавлення неологічної креативності трансформувало зміст цієї нормеми, з яким вона перейшла в аксіологікон сучасної мовної особистості. Сьогодні вона перешкоджає надмірному поширенню дієслів на -er, яке призводить до мінімізації інтелектуальних зусиль, спрощення мовних засобів, що запобігають монотонній регулярності, урізноманітнюють мовний вираз. Так, дієслово правильного відмінювання solutionner v.tr. атестується словниками з 1894 року, однак ніщо в сучасній мові не вказує на витіснення rйsoudre v.tr. “розв'язувати, вирішувати”. Ще меншою мірою під загрозою зникнення знаходиться “неправильне” дієслово promouvoir v.tr. “просувати, підвищувати (за службою); запроваджувати в життя, здійснювати; сприяти” з новішої пари promouvoir v. tr. / promotionner v.tr. (1967). Щодо пари сonfondre v. tr. “змішувати, сплутувати” / confusionner v. tr., “правильне” дієслово поки що вживається епізодично.

Як приклад категорійної нормеми загальної регулювальної здатності, що, як позамовне тло, нашаровується на певні мовні явища, можна навести негативну нормему, зумовлену змінами на користь Франції за останні 30-40 років політико-економічних умов франко-англійського мовного контакту. Сприятливі соціально-економічні зрушення, а також стан мовної компетенції - формування у французькій мові фонографічної і граматичної підсистем, що обслуговують англо-американізми - створили в мовній свідомості як пересічних французів, так і представників державної влади, політичної та інтелектуально-художньої еліти установку лінгвокультурного плану, яка відбивається в нормемі із загальним значенням “оптимізація англо-американського мовного впливу”. Фільтрувальну здатність цієї нормеми можна показати на прикладі такого внутрішньомовного показника, як наявність у нормі реалізованих зразків. Так, існування елемента garden- (пор. garden-party n.f. (1885) “прийом, свято в саду (чи парку)”) не визначає прийнятність запозичення garden-center n.m. “магазин самообслуговування, де продається все необхідне для садівництва”. Другий елемент -center у наш час є неприйнятним на тлі французького centre n.m i не може розглядатися як словотвірний елемент, запозичений у складі іншомовних слів. Тому є цілком закономірним зрушення норми на користь французького еквівалента jardinerie n.f. (у газеті «Libйration» за останні 5 років зустрічаються 9 ужив. jardinerie i 1 ужив. garden-center ).