Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 ? українська мова

УДК 811.161.2:[81?38+81?367]:070.41"20"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ В МОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ ПОЧАТКУ ХХІСТ.: СТРУКТУРА ТА ПРАГМАСТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

Завальнюк Інна

Яківна

Київ - 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі стилістики й культури мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна,

Інститут української мови НАН України, завідувач відділу граматики.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор Степаненко Микола Іванович, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, ректор, завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор Плющ Марія Яківна, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, доцент Скаб Марія Василівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри історії та культури української мови.

Захист відбудеться “23” березня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “22” лютого 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наукВ.М.Фурса

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Другу половину ХХ - початок ХХІ ст. характеризує стрімке зростання масової комунікації і нових інформаційних технологій. Динамічний розвиток традиційних засобів масової інформації - друкованих видань, радіо, телебачення, а також поширення Інтернету спричинили створення єдиного інформаційного простору, особливого віртуального середовища як сукупності медійних потоків. Усе це відбилося на процесах вживання слів, реченнєвих структур та характері мовних змін. Основний обсяг використання мови сьогодні припадає на сферу масової комунікації.

Мова засобів масової інформації постійно привертала увагу лінгвістів. Першою спробою її комплексного вивчення була праця М.А.Жовтобрюха „Мова української періодичної преси (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)“. У колективних монографіях „Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови“, „Мова сучасної масово-політичної інформації“, „Взаємодія художнього і публіцистичного стилів“ простежено особливості розвитку функціональних стилів, їхньої взаємодії, співвідношення загальномовних і специфічних засобів у мові масової інформації другої половини ХХ ст. Лексичні та словотвірні процеси в мові українських газет кінця ХХ ст. проаналізовано в дисертаційних роботах О.А.Сербенської та О.А.Стишова.

Синтаксис мови українських газет досліджено фрагментарно. Найповніше описані фігури експресивного синтаксису, передусім явища парцеляції (С.М.Марич, Л.І.Конюхова, Н.А.Конопленко, Н.М.Івкова). Проаналізовано також синтаксичну структуру речень в інформаційних газетних текстах кінця ХХ ст. (М.С.Ковальчук), інфраструктуру речень публіцистичного стилю (В.І.Грицина), явища еліпсису в мові сучасної української публіцистики (В.В.Богатько).

У російському мовознавстві різним аспектам функціонування газетної мови, її жанровій диференціації присвячені праці В.Г.Костомарова, А.В.Швець, Г.М.Васильєвої, В.М.Вакурова, І.П.Лисакової, К.І.Билінського, В.І.Конькова, О.М.Лазуткіної, дисертації Г.Г.Хаблак, О.В.Какоріної, О.І.Соколової та ін. Останнім часом з'явилися збірники наукових праць „Язык современной публицистики“ і „Язык и стиль современных средств массовой информации“, у яких визначені особливості функціонування мови засобів масової інформації, зумовлені соціальною динамікою. В україністиці таких праць наразі немає, хоч українська газетна мова останніх десятиріч також зазнала змін під впливом суспільно-політичних, соціально-економічних, культурних та інших чинників.

Сучасні українські газетні контексти вирізняє особливе комунікативно-прагматичне спрямування, яке виявляється в тому, щоб у процесі подання змістово-фактологічної інформації не так інформувати, як впливати на читацьку аудиторію через переконання, навіювання, емоційне „втягування“. Для мови української преси першого десятиріччя ХХІ ст. характерна рухливість і мінливість її системи, оскільки вона відбиває всі процеси, які заторкують на певному етапі національну мову загалом. Це передусім поширення розмовної стихії, поглиблення явищ експресії та оцінності, посилення впливу особистісного чинника тощо.

Більш прагматично зорієнтованою стає сьогодні і лінгвістична наука. Зміна її наукової парадигми, повернення до людини актуалізують комплекси нових підходів до осмислення мови, яку сьогодні інтерпретують як національно-культурний феномен. В епіцентрі уваги перебуває комунікативна роль мови, функціональні можливості її одиниць, зв'язки з ментальністю народу, виявлення в мові найрізноманітніших інтенцій суб'єкта мовлення.

Перебудова синтаксичного ладу мови української преси початку ХХІст. виражена в процесах активізації синтаксичних одиниць, інтонаційно-семантичного розчленування цілісних повідомлень, використанні іманентних сполучних засобів у складних реченнях, що істотно впливає на комунікативну ефективність повідомлень, увиразнюючи їхню впливову потужність як основну ознаку медійних жанрів. Проте цей аспект залишається практично не вивченим, що спричинено величезною складністю аналізу синтаксичного рівня мови, добору фактичного матеріалу, потребою залучення комплексу методів для отримання об'єктивних результатів. Досі немає й цілісного опису всього корпусу синтаксичних одиниць, уживаних у мові української преси.

Актуальність пропонованої дисертаційної праці зумовлена відсутністю повного системного опису мови українських газет з погляду їхньої внутрішньої функціонально-жанрової диференціації. Немає і спеціальних праць, присвячених дослідженню стилістичної та комунікативно-прагматичної специфіки синтаксичних структур, уживаних у мові української преси початку ХХІст. На розв'язання цього комплексу проблем, а також багатьох інших спрямоване наше дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація репрезентує один із напрямів комплексного дослідження „Стилістика мовних одиниць (науковий і методичний аспекти)“ кафедри стилістики й культури мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вона пов'язана також з плановою темою „Структура граматичних категорій української мови“, над якою працюють співробітники відділу граматики Інституту української мови НАН України (НДР №0105U003941). Тему дисертації затвердила наукова координаційна рада „Українська мова“ Інституту української мови НАН України (протокол №31 від 11 квітня 2006 р.).

Мета дослідження - здійснити комплексний функціонально-семантичний аналіз синтаксичних одиниць у мові української преси початку ХХІ ст., установити співвідношення попередніх і нових тенденцій у їхньому використанні, простежити прагмастилістичні функції та специфіку оновлення їхньої структури. Відповідно до мети поставлено такі завдання:

1)репрезентувати українську пресу початку ХХІ ст. як оновлений соціокультурний феномен на тлі соціальної динаміки;

2)запропонувати нову класифікацію газетних жанрів, зважаючи на їхню динаміку й оновлену актуалізацію диференційних ознак;

3)простежити функціональні зміни в українській пресі означеного періоду та їхню проекцію на стилістичні ресурси синтаксису;

4)виокремити загальновживані та закріплені за газетними жанрами синтаксичні конструкції, умотивувати специфіку цієї спеціалізації;

5)указати на структурно-стилістичні особливості й оновлені значеннєві навантаження найтиповіших синтаксичних одиниць мови сучасних українських газет, спричинені суб'єктивними інтенціями мовця, жанровим різновидом публікації та потребами суспільної комунікації;

6)окреслити нові явища у функціонуванні найуживаніших одиниць синтаксису;

7)диференціювати усталені та нові тенденції функціонально-стилістичної репрезентації досліджуваних структур у мові українських газет першого десятиріччя ХХІст. порівняно з радянським періодом розвитку преси;

8)визначити основні стилістичні функції синтаксичних одиниць у газетному контексті, ураховуючи динаміку мовних норм і тенденцій суспільного життя;

9)вирізнити особливості комунікативного призначення, прагматичні потенції та реалізації синтаксичних одиниць у різножанрових газетних текстах;

10)схарактеризувати лінгвальні та позалінгвальні чинники, що впливають на використання синтаксичних структур у мові української преси початку ХХІ ст.;

11)простежити взаємодію засобів публіцистичного, розмовного та (рідше) художнього стилів сучасної української літературної мови.

Об'єктом дослідження є прості (двоскладні й односкладні) та складні сполучникові речення, а також сегментовані (парцельовані й приєднувальні) конструкції, актуалізовані в мові сучасної української преси під впливом динаміки мовних змін і суспільних процесів.

Предметом дослідження є встановлення стилістичних та комунікативно-прагматичних виявів синтаксичних одиниць у мові української преси початку ХХІст. на тлі попередніх тенденцій їхнього функціонування.

Матеріалом для дослідження слугувала картотека простих двоскладних,односкладних та простих ускладнених речень, складнопідрядних і складносурядних конструкцій, парцельованих та приєднувальних синтаксичних структур, що налічує близько 20 тисяч одиниць, дібраних з текстів української преси 2001-2009 рр. різного підпорядкування („Вечірній Київ“, „Голос України“, „Дзеркало тижня“, „Культура і життя“, „Україна молода“, „Урядовий кур'єр“, „Високий замок“, „Вінниччина“, „Вінницькі відомості“ та ін.).

Основними методами дослідження були описовий і метод спостереження, якими послуговувалися для диференціації всіх структурно-семантичних різновидів синтаксичних одиниць. Окрім них, на різних етапах використано також методи функціонального аналізу (для визначення стилістичного навантаження синтаксичних одиниць), компонентного (для зіставлення деяких базових і похідних синтаксичних побудов) та трансформаційного аналізу (для перетворення деяких синтаксичних конструкцій, що уможливило диференціацію активних та рідковживаних їхніх компонентів (сполучників, сполучних слів, відокремлених предикативних частин тощо) і за потреби - метод кількісних підрахунків.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві цілісно досліджено стилістику та прагматику синтаксичних одиниць у мові української преси початку ХХІ ст.; схарактеризовано функціональні зміни в українських газетах означеного періоду та їхній вплив на стилістичні ресурси синтаксису; розмежовано загальножанрові й закріплені за деякими жанрами синтаксичні одиниці; визначено співвідношення попередніх і нових тенденції у функціонуванні простих та складних синтаксичних конструкцій, а також специфічних синтаксичних явищ (парцеляції, приєднування); репрезентовано складне речення як засіб стилістичного оновлення сучасного українського газетного контексту; з'ясовано стилістичні й комунікативно-прагматичні функції найуживаніших синтаксичних одиниць у газетному тексті; запропоновано оновлену типологію газетних жанрів; обґрунтовано залежність вибору й структурування синтаксичних одиниць від жанрової диференціації сучасних українських газетних публікацій та комунікативно-прагматичних потреб.

Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в тому, що воно подає нові відомості та узагальнення про функціонування синтаксичних одиниць у мові української преси початку ХХІ ст., що збагачує граматичну стилістику. Комплексний аналіз синтаксичних одиниць сприяє поглибленню теорії синтаксису та стилістики української літературної мови, а запропонована методологія дослідження синтаксичних процесів на основі прагматичної концепції слугуватиме підґрунтям для подальших граматичних і стилістичних студій, а також для типологічних досліджень динамічних процесів у мові сучасної української преси.

Практична цінність одержаних результатів та основних ідей дисертаційної праці полягає в тому, що вони можуть бути використані для створення нових наукових праць про розвиток мови української преси в умовах світової динаміки, теоретичних курсів із синтаксису та стилістики української літературної мови.

Матеріали роботи прислужаться у викладанні синтаксису, стилістики, культури мови, комунікативної лінгвістики, у читанні спецкурсів зі стилістичного синтаксису та дисциплін журналістського фаху, для написання підручників і посібників.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на спільному засіданні відділів граматики, стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України та кафедри стилістики й культури мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Основні теоретичні положення викладено в доповідях на міжнародних (Полтава, 2007; Черкаси, 2008; Київ, 2008; Донецьк, 2009; Івано-Франківськ, 2009; Луганськ, 2009; Рівне, 2009) і всеукраїнських (Херсон, 2006; Херсон 2007; Київ, 2007; Переяслав-Хмельницький, 2007; Херсон 2008; Київ, 2009; Вінниця, 2009; Київ, 2009) наукових конференціях, на Всеукраїнському науковому семінарі (Черкаси, 2008) та звітних наукових конференціях Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (2006, 2007, 2008, 2009).

Публікації. Основні положення, теоретичні й практичні результати дослідження викладено в 32 друкованих працях, з-поміж яких монографія „Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагмалінгвістичний аспекти“ (23,25 а.а.), 23 статті у фахових виданнях, затверджених ВАКом України, 8 публікацій у збірниках наукових праць, матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (579 позицій) та списку використаних джерел (30 позицій). Загальний обсяг дисертації - 462сторінки, основного тексту - 404 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет і методи, наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність, окреслено джерельну базу, апробацію здобутих результатів, зазначено кількість публікацій за темою дисертації.

У першому розділі „Мова української преси в комунікативно-прагматичній парадигмі“ розкрито прагматичну природу мови преси, простежено динаміку змін у стилістичній типології газетних жанрів, з'ясовано стильову специфіку й особливості жанрової спеціалізації синтаксичних одиниць української газетної мови.

Мова української преси початку ХХІ ст. перебуває в комунікативно-прагматичній парадигмі, оскільки її витоки - проблема побудови газетного тексту відповідно до комунікативних стратегій автора та інтерпретативних можливостей читача - є компетенцією прагматики. Завдання сучасних українських газетних текстів - інформація, вплив, агітація, пропаганда, соціальна орієнтація читачів - також розв'язують на підставі складних прагматичних настанов, передусім інтенцій автора. Прагматика як наука про використання мови людьми і про чинники, які впливають на її функціонування, постає методологічною основою дослідження мовних явищ в українській пресі першого десятиріччя ХХІ ст.

У сфері масової комунікації динаміка мови настільки активна, що відбуваються постійні зміни в межах жанрів, які позбавляють їх потрібної ознаки усталеності. Потужний жанровий діапазон нині зазнає модифікації, спостерігаємо розмитість меж деяких жанрів через ламання традиційних форм мислення. Оновлене життя потребує оновленої динаміки жанромислення. Сьогодні для неї характерні такі явища: 1)поповнення складу жанрових груп новими видами жанрів, деталізованими внутрішньо; 2)об'єднання газетних жанрів у жанрові типи внаслідок розширення кола жанроутворювальних чинників; 3)ускладнення жанрової типології новими різновидами; 4)акцентуація в межах медіалінгвістики на нових функціонально-стилістичних ознаках, рівнях (формат, зміст, мова) і жанрових типах текстів з позицій співвідношення в них функцій повідомлення та впливу і виокремлення чотирьох функціонально-жанрових груп: новини, інформаційна аналітика, публіцистика та реклама; 5)дифузність, нечіткість вираження специфічних жанрових властивостей, спричинена громіздкістю різноманітних інформаційних потоків, що нерідко дисонують один з одним, посиленням інтернаціональних зв'язків, розширенням масштабів урбанізації населення, ростом його міграції; 6)переорієнтування, видозміна, зникнення деяких газетних жанрів, спричинені демократичними суспільними процесами; 7)майже послідовне зникнення з газетних шпальт назв жанрів, їх здебільшого заступає проблематика; 8)поява в постперебудовний період нового жанрового різновиду - рекламного.

З огляду на нестабільність, постійну динаміку в газетній жанрово-типологічній інтерпретації, вважаємо за доцільне виокремити найбільш прийнятну для нас класифікацію жанрів: інформаційні (допис, інформативне повідомлення, хроніка, кореспонденція, анонс, проблемна стаття, репортаж, інтерв'ю), аналітичні (аналітична стаття, огляд, передова стаття, рецензія, відгук, коментар), художньо-публіцистичні (нарис, замальовка, полемічна стаття, публіцистичний роздум, есе, фейлетон, памфлет, байка, гумореска) і рекламні (власне-реклама, політична реклама, анонс, оголошення, рекламний нарис, рекламне інтерв'ю) жанри. В основу поданої класифікації покладено нову низку принципів: авторська інтенція, композиційний формат, образ автора, наявність модальності, оцінність, експресивність.

На тлі жанрової диференціації газетної мови дедалі активніше постають синтаксичні одиниці, властиві цілим жанровим групам чи закріплені за окремими жанрами. Перші зазвичай репрезентують прості двоскладні речення, складносурядні речення, складнопідрядні речення з детермінантними підрядними частинами, складні багатокомпонентні речення, вставні та вставлені одиниці. Проте активність їхнього використання в жанрових групах неоднакова. В інформаційних жанрах, зокрема дописі, домінують прості речення, нерідко ускладнені однорідними й відокремленими членами, а також складнопідрядні речення з незначною кількістю підрядних; в аналітичній статті як репрезентантові аналітичних жанрів переважають складносурядні й складнопідрядні речення, що відрізняє аналітичні жанри від інформаційних; художньо-публіцистичні жанри тяжіють до складних багатокомпонентних конструкцій та різнотипних за модальністю й експресією речень.

Синтаксичними одиницями, уживаними в різних жанрах, вважаємо і парцельовані та приєднувальні конструкції. Проте деякі жанри все-таки регулюють їхнє внутрішньостильове функціонування. Найактивнішими згадані одиниці є в жанрах з домінантою експресивності, зокрема в нарисові, фейлетоні, обмеженими - у жанрах з переважанням стандарту - інформативному повідомленні, дописові, передовій статті. Інші жанри посідають проміжне (серединне) місце.

Обстежений матеріал дає підстави констатувати дедалі ширше тяжіння синтаксичного ладу мови сучасної української преси до жанрової спеціалізації синтаксичних одиниць, їхнього пристосування до виконання специфічних завдань засобів масової комунікації, закріплення багатьох із них за певними газетними жанрами. Найпомітнішою згадана спеціалізація є в інформаційних жанрах - дописах, інформативних повідомленнях, хроніках, анонсах, репортажах, інтерв'ю. За певних композиційних (лаконізм, офіційність, номінативність) чи комунікативно-прагматичних (інтенції автора, призначення друкованого органу, смаки читацької аудиторії) умов ціла низка синтаксичних одиниць постає спеціалізованими засобами констатації факту, інформативного опису чи інформативної розповіді. Так, зокрема, у згаданих жанрах типовими є прості двоскладні речення з підметами - номінаціями країни, міста, організації, закладу і т. ін., які слугують синонімами іменників зі значенням особи чи групи осіб, метонімічно їх позначаючи і системно культивуючи ті самі ознаки за допомогою дієслів говоріння чи ментальних дій, не властивих цим суб'єктам поза газетним контекстом. Напр.: Офіційний Китай вимагає від іноземних громадян залишити територію Тибету, повідомляє Бі-Бі-Сі (Урядовий кур'єр, 18.03.2008, с.4); Київ може залишитися без книгарні „Знання“, розташованої на Хрещатику, 44, - останньої на головній вулиці столиці (Голос України, 07.11.2007, с.1).

У сучасному новинному дискурсі найуживанішими є фактографічні повідомлення, що являють собою складне речення (сполучникове чи безсполучникове), одна частина яких передає факт, інша вказує на модус засвідчення (хто повідомив цей факт для подання його як новини в газетному тексті). Ці синтаксичні побудови типові лише для інформаційних міні-жанрів (дописів, інформативних повідомлень, хронік), напр.: Генеральний секретар Ради Європи Террі Девіс здійснить 19-21 березня офіційний візит в Україну, повідомляє Укрінформ (Урядовий кур'єр, 18.03.2008, с.1); До 2050 року населення Землі зросте з 6,7 до 9,2 мільярда, прогнозують експерти ООН (Сільські вісті, 16.03.2007, с.1). Така синтаксична форма експлікації засвідчення не зовсім звична для інших стилів мови. Вона схожа на пряму мову і слова автора, оформлена без лапок та інших пунктуаційних атрибутів відтворення прямої мови. Проте наразі маємо специфічну структурно-семантичну форму безсполучникового складного речення, типову для інформаційних міні-жанрів.

Засобами, властивими інформаційним жанрам різних форматів, ураховуючи репортаж та інтерв'ю, у корпусі сполучникових складних речень є складнопідрядні атрибутивні та об'єктно-з'ясувальні речення. Безперечно, вони функціонують і в інших жанрових різновидах, проте тут мають певні особливості, які й закріплюють їх за інформаційними жанрами. Ідеться передусім про складнопідрядні атрибутивні речення, у яких підрядна частина є неповною і досить чітко констатує місце події. Їхнє функціонально-стилістичне призначення - відтворювати в інформативному дописі динаміку, мобільність повідомленого, напр.: Традиційні різдвяні зустрічі у римо-католицькому храмі святого Миколая, що в Чернівцях, цього року відбулися тричі (Вінниччина, 23.01.2007, с.1).

Спостережено, що деякі синтаксичні конструкції характерні для кількох жанрів різних жанрових груп. Зокрема, синтаксичні поєднання „питання - відповідь“ виявляють активність у репортажі (інформаційна група жанрів), передовій, аналітичній статтях, кореспонденції (аналітична група жанрів) і нарисі (художньо-публіцистична група жанрів). Ці поєднання надають текстам характеру живої бесіди, залучаючи читача до участі в описуваних подіях, відтворюють природні інтонації розмовного мовлення.

В українській пресі післяперебудовного періоду відбулися істотні функціональні зміни. Вони тривають і сьогодні, впливаючи на стилістичні ресурси мовних одиниць. Серед них: 1)посилення інформативності викладу, досягнення рівноваги між концептуальною і фактологічною інформацією; 2)істотна активізація особистісної тенденції, що супроводжується утворенням нового стилетвірного центру, яким слугує особистість журналіста: його авторська інтенція, мовні захоплення, смаки; 3)утвердження діалогічності як фундаментальної якості газетної мови і журналістської творчості загалом; 4)актуалізація тенденції до породження нових змістів і нових оцінок за допомогою гри з цитатним фондом, який апелює до всього нашого мовного досвіду.

Згадані функціональні зміни зумовлюють зміни в мовному оформленні газетного тексту, віддзеркалюються в його лексико-граматичних засобах, у яких закладені чималі стилістичні потенції. Серед них особливе місце посідає синтаксис, що донедавна вважався загальномовним засобом, пов'язаним з усіма функціональними стилями. Проте структурно-семантичне оновлення синтаксичних одиниць української газетної мови початку ХХІ ст. уможливлює висновок про виразну самобутність її синтаксичної організації.

Синтаксис української газетної мови означеного періоду вирізняється низкою специфічних рис, які виокремлюють його на тлі синтаксису інших функціональних стилів. Цю специфіку визначають дві основні тенденції: 1)до посилення експресивності та оцінності синтаксичних одиниць; 2)до узагальнення цих одиниць. Дію першої тенденції спричиняє процес актуалізації, виокремлення синтаксичних конструкцій, дію другої - процес типізації, універсалізації синтаксичних одиниць, який підвищує їхню структурно-семантичну ємність, уможливлюючи активне використання в мові української преси.

Тенденція до посилення експресивності проступає сьогодні дедалі зриміше. Визначаючи статус експресивної синтаксичної конструкції, традиційно спираються на два критерії: прагматико-стилістичний, вектор якого спрямований на виразність і певний ефект впливу, та формальний, зорієнтований на наявність синтаксичного розчленування. Структурного вираження експресії досягають переміщенням змістового центру конструкції на неочікувану позицію, наприклад, від центру до периферії.

У мові української преси початку ХХІ ст. зафіксовано такі найтиповіші експресивні побудови: 1)ланцюги номінативних речень; 2)риторичні питання; 3)специфічні питальні речення, що перебивають монологічний виклад задля оживлення мовлення, імітації живого спілкування; 4)спонукальні речення; 5)риторичні оклики; 6)вставні та вставлені одиниці; 7)експресивно-стилістичне словорозташування (інверсія); 8)лексичні повторення із синтаксичним поширенням; 9)парцельовані конструкції; 10)приєднувальні структури. Усі вони виконують низку соціолінгвістичних функцій: впливу, привернення уваги адресата, переконання, вираження емоцій, актуалізації, виокремлення. Комунікативно-прагматичний підхід до реалізації категорії експресивності в мові українських газет означеного періоду переконує, що прагматичною домінантою їхнього вживання є вплив на адресата (читача).

Тенденція до узагальнення (автоматизації) синтаксичних одиниць охоплює основні процеси, що відбуваються в синтаксисі сучасної української газетної мови, і виражається в істотному збільшенні семантичної місткості, підвищенні структурної гнучкості синтаксичних одиниць, розширенні зони їхньої функціональної спроможності.

У газетному контексті стилістично навантаженими є не лише речення, але і їхні головні та другорядні члени, коли вони потрапляють до стилістично високоорганізованої мови, до конструкцій, стилізованих під розмовність, конструкцій з інтертекстуальними вкрапленнями тощо. Зокрема, певної експресивізації, відповідних стилістичних відтінків зазнають текстові відрізки, у яких: 1)спостерігаємо нанизування головних чи другорядних членів речення, напр.: Матеріалізм - єдино можлива філософія масової людини, людини насильства, свавілля, індивідуалізму (Літературна Україна, 06.09.2007, с.6); 2)головні чи другорядні члени речення мають специфічне граматичне вираження, властиве розмовному синтаксису, напр.: Станься-но таке при впровадженні парламентської моделі, можна було б оцінювати це як європеїзацію (Дзеркало тижня, 02.02.2008, с.2); Такого мальовничого й чарівного куточка землі годі пошукати (Літературна Україна, 09.09.2007, с.7); 3) у ролі головного чи другорядного члена речення використовують фразеологізовану одиницю, розмовну або експресивно забарвлену лексему, які контрастують на тлі інформаційного викладу, напр.: заголовки Ядерні переговори зрушили з мертвої точки (Голос України, 28.02.2006, с.2); Родзинку знайти важко (Голос України, 28.02.2006, с.3); 4)головні члени речення потрапляють до заголовкових комплексів, формуючи власне-заголовок на основі прецедентного тексту чи розгортаючи непрозорість змісту в перших рядках тексту, напр.: Що СОТ прийдешній нам готує? (Україна молода, 06.02.2008, с.1), пор. Що день прийдешній нам готує?; заголовок У Миколаєві пливуть похмурі хмари і початок тексту Цього разу над керівництвом найстарішого в галузі суднобудівного заводу імені 61 комунара (Голос України, 16.05.2006, с.8) і под.

За потреби досягнути кульмінаційного експресивно-стилістичного ефекту журналісти (дописувачі) використовують особливі композиційні і водночас функціонально-стилістичні прийоми: ланцюгового розташування однакових речень, цитування, композиційно-стилістичного обрамлення газетних текстів, розгортання змісту заголовкової синтаксичної конструкції в лідах (передтекстах, врізах) чи перших рядках (зачині) публікації.

Другий розділ „Співвідношення попередніх і нових тенденцій у функціонуванні простих речень в українській газетній мові початку ХХІст.“ містить докладний опис структурно-семантичних і функціонально-стилістичних характеристик простих двоскладних та односкладних речень, спостережених у різні періоди розвитку українських мас-медіа. Виокремлено найтиповіші тенденції у використанні згаданих одиниць, зіставлено їх із тенденціями, поширеними в радянські часи, зроблено важливі узагальнення.

У простому двоскладному реченні функціонально навантаженими постають головні та другорядні члени речення. Деякі з них особливо вагомі в стилістичному плані. Зокрема, власні назви в ролі підмета чи присудка дуже часто набувають метонімізованого вияву, слугуючи водночас стилістичними маркерами експресивної оцінки - урочистості, піднесеності, невимушеності, влучності тощо. Пор.: Україна запропонувала Азербайджану проект модернізації українських танків Т-64… (Сільські вісті, 28.12.2006, с.1); І справді - країна непокоїться (День, 08.02.2006, с.1).

Функцію експресивізації газетного тексту виконують також підмети, виражені цілісною сполукою слів (іноді й реченням): „Створи себе сам“ ? це один з напрямків великого проекту „Вибирай серцем“… (Голос України, 20.04.2006, с.5).

У стилістично маркованому вираженні предикативності значно активніший простий дієслівний присудок у „неграматичних“ формах. Однією з них є вигуково-дієслівна на зразок гуп, бац, хап, трісь, блись, скік, стук, шарк і под., що вживається як експресивний розмовний варіант дієслів у формі минулого часу. Такийстилістично маркований вигуково-дієслівний присудок виражає миттєву дію, що відбулася в минулому, рідше - повторювану дію. Пор.: А дошки мали необережність вислизнути з-під нетривких ніг урядовця. От він і гуп до ями (Голос України, 22.07.2005, с.4); Отак нічого вона іне чекала. Аж щастя раптом - бац! (Голос України, 21.06.2005, с.10).

Нерідко прості дієслівні присудки ускладнюють різні частки, зокрема візьми та й, що надає їм оцінного значення - несподіваної, немотивованої чи небажаної дії, та знай (знай собі), яка створює відтінок „непохитності“, тобто присудок з цією часткою позначає дію, яка відбувається, незважаючи на перешкоди, поза чиєюсь волею. Такі ускладнення бувають лише в деяких газетних жанрах, передусім нарисі, фейлетоні, інтерв'ю, що найбільше тяжіють до поєднання в них художніх і розмовних елементів. Напр.: (нарис) А він візьми та й запізнись на зібрання! (Літературна Україна, 07.07.2005, с.7); (інтерв'ю) На це ніхто вже й не сподівався, а ми візьми та й виграй! (Голос України, 13.07.2005, с.16); (нарис) А тато знай трудиться у колгоспі (Літературна Україна, 22.12.2005, с.1).

Структуру простого присудка може ускладнювати й повторення дієслова в тій самій граматичній формі або повторення спільнокореневого слова, що створює „кількісне“ значення тривалості, повноти дії та враження динамічності й напруги, забезпечує яскраву емоційність: Ми тренувалися і ще раз тренувалися… (Голос України, 13.07.2005, с.16); Росте-підростає у Львові мала Соломійка, улюблена онука Галини Леонідівни (Молодь України, 06-12.07.2006, с.8); Багато вони говорили-переговорювали про стосунки між росіянами та українцями (Літературна Україна, 29.12.2005, с.1). Ще більш експресивно маркованим є повторення синонімічних, подекуди взаємозамінних дієслівних форм, що виражають присудок у двоскладному реченні: Зовсім недавно в нашім районі ми викрили, знешкодили ворогів нашого народу (Літературна Україна, 15.04.2005, с.5); Війна закарбувалася, зарубцювалася у його пам'яті… (Літературна Україна, 22.12.2005, с.6).

З-поміж дієслівних складених підметів стилістично виразними є ті, у якихроль допоміжного дієслова виконує стилістично забарвлена фразеологізована сполука зі значенням „могти“, пор.: Комунальне підприємство не в змозі впоратися з обсягами (Голос України, 18.03.2006, с.7). У такий спосіб увиразнюють неможливість виконання дії та досягнення результату, водночас привертаючи увагу незвичною формою вираження.

Подекуди для створення експресивного ефекту вживають модальні дієслова умудритися, втомлюватися, властиві здебільшого розмовному і художньому стилям мови. Потрапивши до публіцистичного контексту, вони допомагають творити образний колорит. Пор.: Хтось умудрився вкрасти тут п'ять з половиною кілометрів проводів (Вінниччина, 04.02.2005, с.1); В.Ткаченко не втомлюється тішити рідного читача новими й новими перекладами з франкомовних авторів (Українське слово, 07-13.12.2005, с.10).

В українській газетній мові початку ХХІ ст. спостерігаємо виразну тенденцію до вживання іменного складеного присудка, у якому дієслівну зв'язку бути вжито у формі теперішнього часу є, а іменну частину - у формі орудного відмінка. Напр.: Ще однією поширеною помилкою працедавця є рішення знизити посадові оклади працівникам… (Українська газета, 12-18.10.2005, с.8); „Заслугою“ депутатів Верховної Ради цього скликання є позитивне голосування щодо участі України у формуванні єдиного економічного простору (Українське слово, 13-19.07.2005, с.4). У разі, коли журналіст прагне наголосити на моментові тотожності, збігові явищ, перед зв'язкою є вживає підсилювальну частку і, тоді поєднання „і є“, що властиве здебільшого художньому та усно-розмовному мовленню, надає повідомленню додаткового модального відтінку категоричного ствердження. Пор.: Саме ця думка і є основним моральним стрижнем драматичного твору О.Зощенка (Літературна Україна, 19.01.2006, с.3).

Синтаксичною інновацією в мові сучасної української преси постають особливі типи перехідних контамінованих структур, у яких кваліфікаційні ознаки двоскладності дещо знівельовані. Ідеться про структури на зразок Україна - це все-таки коли грає наша національна збірна… (Високий замок, 04.10.2007, с.10), де простежується контамінація простого двоскладного речення і підрядної частини, що потрапляє в позицію присудка і залучається до активної системи відношення головних членів двоскладного речення за допомогою актуалізаційної частки це та водночас зберігає ознаки підрядності (сполучний елемент коли). Така контамінація виразно протиставлена поширеному й більш усталеному в газетній мові функціонально-синтаксичному явищу парцеляції.

На тлі традиційного функціонального призначення другорядних членів речення - актуалізувати атрибутивні, об'єктні та адвербіальні ознаки предметів і явищ - у мові українських газет початку ХХІ ст. викристалізовуються їхні нові стилістичні потенції: акцентування, експресивізація, вплив на читацький загал, спричинені додатковими способами вираження згаданих членів речення.

Новим явищем є також поширення прикметникових означень, утворених від назв політичних партій, політичних уподобань, прізвищ політичних діячів, назв державних установ, держав тощо. Такі означення виконують дві основні стилістичні функції: номінативно-інформативну й експресивно-оцінну.

Помітна активізація прикметникових означень український (українська, українське, українські), національний (національна, національне, національні), які поєднуються з означуваними іменниками влада, суспільство, ринок, позиція, політикум, ліга, рада, особливості і т. ін., що набули статусу постійних означень в інформаційних та аналітичних газетних жанрах як засоби репрезентації суспільно-політичних, економічних, культурних досягнень нашої держави в мові мас-медіа.

Досить часто сучасні журналісти вдаються до експресивніших означень, утворених „на ходу“, спонтанно під впливом певних життєвих асоціацій, вихоплених з попереднього контексту чи відомих з досвіду як цитати, чим зацікавлюють читача, спонукають до роздумів над актуалізованими відношеннями атрибутивності. Кількість таких означень помітно зростає, структурно вони розгортаються від одного слова до цілого речення, а нерідко їх відтворюють як фразеологізм чи афоризм. Пор.: Урешті-решт… люди кудись постійно поспішають у ритмі „не встигаю“ (Українська газета, 11?17.2007, с.5); Сумнівну практику „діли і пануй“ продовжили вже інші обранці (Голос України, 08.11.2007, с.3); ...Києву варто перестати міркувати категоріями „скільки там тієї Молдови“, „ми їх раз-два…“, „нікуди від нас не подінуться“ (Дзеркало тижня, 30.05.2009, с.5); Спочатку його пропозицію гострі на язик селяни підняли на кпин (Голос України, 24.02.2006, с.2).

Як і наприкінці ХХ ст., найпоширенішим засобом вираження об'єктних відношень у сучасному газетному тексті буває іменник, ужитий у знахідному відмінкові без прийменника. Перехідні дієслова, від яких залежать додатки, позначають активний вплив на об'єкт чи реалізацію цього впливу. Згадані додатки є прерогативою інформаційних жанрів, пор.: (допис) СБУ викрила незаконну діяльність конвертаційного центру… (Україна молода, 30.05.2009, с.3); (репортаж) Туреччину і Україну здавна пов'язує спільна історія (Дзеркало тижня, 30.05.2009, с.16).

У пошуках оригінальності, нестандартності журналісти вдаються до заголовків, у яких одним із важливих компонентів є займенниковий додаток. Вони інтригують невизначеністю, спонукають до обов'язкового прочитання публікації, тобто реалізують у мові української преси функцію впливу на читача. Пор.: Про що мовчать президентські бджоли (Голос України, 08.11.2007, с.21); Поговорити було про що (Сільські вісті, 22.03.2005, с.2); Що читає молодь? (Вінниччина, 03.01.2007, с.1); У чому секрет африканських жінок? (Голос України, 26.09.2007, с.16).

Спостерігаємо також явища, зумовлені динамікою соціальних процесів, які торкаються цілковитої відмови від стандартних додатків радянських часів, що входили переважно до складу дієслівно-іменникових словосполучень на зразок порадувати здобутками, задавати тон, утримувати першість і под. Натомість нові життєві явища, реалії спричиняють залучення до широкого вжитку нових додатків, виражених: а)іншомовними іменниковими лексемами, напр.: Мешканці новозеландського міста Роторуа шукають ноутбук, украдений у власника місцевої пивоварні… (День, 23.10.2007, с.8); б)перифрастичними словосполученнями, напр.: Майстерність пера оцінював, зокрема, головний редактор газети „Дзеркало тижня“ Володимир Мостовий… (Голос України, 08.11.2007, с.6); в)цитованими однослівними чи кількаслівними вживаннями, напр.: Поляки масово відкинули „безпомилкову лінію правлячої партії“ з її невпинним моралізаторством (Україна молода, 23.10.2007, с.6). Такі додатки розширюють арсенал синтаксичних засобів мови української преси, уможливлюють реалізацію функції експресивізації газетного викладу, осучаснення основних газетних канонів і, безперечно, посилення функції впливу на читацьку аудиторію, необмежену сьогодні у праві вибору газетної продукції.

З-поміж обставин найтиповішими в мові української преси початку ХХІ ст. є обставини часу і місця, ужиті в одному реченнєвому контексті, здебільшого поряд. Їх можна вважати специфічними синтаксичними одиницями інформаційних міні-жанрів, оскільки, слугуючи чіткими відповідями на питання коли? де?, вони найкраще виконують номінативно-фактологічну стилістичну функцію. Констатуємо їхнє усталене розташування в препозиції до основного викладу, напр.: 29травня в нашій країні вперше буде проведено Міжнародний день здорового травлення (Голос України, 27.05.2008, с.5); Найближчим часом у Канаді можуть пройти позачергові парламентські вибори (Молодь України, 04-08.09.2008, с.4).

У величезному корпусі обставин часу досить виразною є тенденція до оновлення їхнього семантичного складу, збільшення кількості тих із них, які надають мові української преси досліджуваного періоду виразного стилістичного струменя українськості, національної самобутності. Це передусім обставина наразі, залучена до активного газетного вжитку з діалектного мовлення, обставини цьогоріч, сьогоріч, замість цього року, сього року, розмовні лексеми насамкінець (пор. синоніми наприкінці, під кінець, на завершення всього), перегодя (пор. синоніми згодом, потім, пізніше) та дещо призабута лексема понині (пор. синоніми досі, до цього часу), обставина поспіль, уживана замість звичної підряд.

Останнім часом до заголовкових комплексів усе частіше проникають обставини способу дії, виражені прислівниками, пов'язаними з назвами міст, де відбулася описувана подія. У такий спосіб журналісти посилюють експресію заголовка, указуючи на специфіку якогось явища, виявленого локально, спонукають до обов'язкового ознайомлення з особливою, досі не знаною, неповторною новацією, напр.: „Ноу-хау“ по-вінницьки (Вінниччина, 03.01.2007, с.4); Всесвітня краса по-харківськи (Україна молода, 22.02.2008, с.3).

Різну активність і неоднакове функціональне навантаження виявляють у сучасному газетному контексті односкладні речення. Найуживанішими є безособові речення, що природно, оскільки їм властива важлива для публіцистики здатність знеособлювати, узагальнювати, яка демонструє виразний національний спосіб формування і висловлення думки синтаксичними засобами. Помітною є тенденція до дедалі активнішого використання в ролі головного члена безособового речення предикативних форм на -но, -то як у власне-контекстах, так і в заголовках, напр.:Відновлено дипломатичні відносини (Урядовий кур'єр, 23.11.2006, с.3); Почуто голос селянина (Сільські вісті, 16.12.2004, с.2).

Сучасний український газетний контекст розширює діапазон функціонального поля „експресивність“ унаслідок уведення елементів розмовного синтаксису, зокрема дієслівних лексем повернімося (повернемось), погляньмо (поглянемо), подумаймо (подумаємо) тощо, до складу граматичного центру означено-особових речень, напр.: Але повернімося у вирій музичного свята (Культура і життя, 18.10.2006, с.2); Погляньмо тепер на цю проблему з іншого боку (Вінниччина, 03.01.2007, с.4).

Останнім часом увиразнюється тенденція до використання означено-особових речень у ролі заголовків газетних статей як дієвого спонукального засобу, напр.: Засівайся, рідна земле, миром і добром! (Сільські вісті, 30.12.2004, с.2); Почнімо зі здоров'я (Голос України, 28.02.2006, с.1); Збережімо його образ (Культура і життя, 01.11.2006, с.6).

Неозначено-особові конструкції вживають у коротких газетних дописах як стандартні формули для повідомлення про розшук зниклих людей: У Чернівецькій області розшукують Івана з села Остриця Герцаївського району (Голос України, 19.05.2006, с.8); Маргариту розшукують на Житомирщині… (Голос України, 09.02.2006, с.11). Активізація таких стандартних побудов відбулася відносно недавно й зумовлена актуалізацією негативних реалій сучасного суспільного життя.

Неповні речення в мові сучасних українських газет слугують засобом реалізації відповідного мовленнєвого акту й співвідносні з певною комунікативною інтенцією мовця - журналіста, дописувача, особи, що дає інтерв'ю.

У діалогічних та монологічних типах газетної мови словесно не вираженими можуть бути будь-які головні чи/та другорядні члени речення в різноманітних поєднаннях. У діалогічному мовленні жанру інтерв'ю імпліцитним постає переважно присудок, специфічно репрезентований у репліках-відповідях для актуалізації найважливіших адресатові й нових для адресанта компонентів змісту. Основна стилістична функція неповних речень з пропущеним присудком - констатаційна. У різножанровому монологічному мовленні найуживанішими є неповні речення з неназваним підметом або додатком, відсутність яких компенсує попередній контекст. Такі речення виконують переважно емоційно-виокремлювальну та контрастивну стилістичні функції, зосереджуючи увагу читача на дії чи важливих означальних властивостях об'єкта. Пор.: інтерв'ю - По-різному переносили погроми самі поети. Довженко - з мовчазною гідністю… Максим Рильський - з родовитим стоїцизмом (Літературна Україна, 06.03.2008, с.7); репортаж - До виборів Ющенко обіцяв „коаліцію демократичних сил“. Після виборів говорить про „консолідацію країни“ (Високий замок, 04.10.2007, с.1); нарис ? У горах Норвегії збуваються всі мрії. Я мала єдину - зупинити цю казку назавжди (Молодь України, 11-15.10.2007, с.18).

Функціональна репрезентація еліптичних речень на шпальтах українських газет означеного періоду виявляється де в чому традиційно, у чомусь - по-новому. Найтиповішим традиційним явищем є еліпсація присудків двоскладних реченьчи головних членів односкладних речень, які мають значення дієслів буття, наявності, рідше - руху, пересування у просторі, що експресивізує виклад виокремленням комунікативно значущих обставинних компонентів дії, увиразнює швидкість, динаміку перебігу подій. Напр.: А от забезпечення теплом насамперед житлових будинків наразі під великим питанням (Вечірній Київ, 11.10.2007, с.4); …таїна їхнього таланту - з глибоких народних коренів (Культура і життя, 15.11.2006, с.5).

Активністю відзначаються еліптичні речення як заголовки газетних статей, у яких елімінації найчастіше зазнають присудки. Такі еліптичні речення мають у своїй структурі прийменники. Водночас помітні незаперечні зміни в сучасному функціонуванні таких еліптичних структур: прийменники, якими починалися речення, переміщуються у його середину; крім того, серед них з'явилися раніше не вживані в цій позиції прийменники для, проти, без, під, поза, напередодні та ін., що створює передумови для увиразнення суспільно-політичного тла й надання викладові відповідного стилістичного колориту. Пор.: Яблуні без шкідників (Голос України, 12.05.2006, с.24); Безпека - поза політикою (День, 23.10.2007, с.6); Розкіш і убогість автономії напередодні виборів (День, 25.02.2006, с.4).

Для мови української преси першого десятиріччя ХХІ ст. характерне широке вживання вставних і вставлених одиниць, на противагу тенденції до обмеженого використання та структурно-семантичного водноманітнення їх у радянський період, що компенсувалося ускладненням речень однорідними та відокремленими членами, спричиненим впливом книжного стилю мови. Найактивніше функціонують вставні одиниці, що вказують на джерело повідомлення. З-поміж них кількісно переважають ті, які мають форму підрядного речення зі сполучником як, напр.: Як пояснюють фахівці Мінбуду, це один із способів врятувати центральні частини наших міст від руйнації… (Культура і життя, 01.11.2006, с.2).

Мовна організація тексту, зокрема максимальне поєднання в ньому контрастних стилістичних елементів надає сьогодні газеті популярності й дохідливості. Найбільший стилістичний потенціал виявляють фразеологізовані вставні речення як мовиться, скажемо так, що не кажіть, що й сказати, як не крути і под., які лише останнім часом почали з'являтися на шпальтах української періодики, але стрімко набули популярності як структури мовленнєвої образності автора, мови загалом, їхньої розумової та почуттєвої розмаїтості, неповторної індивідуальності. Пор.: Як мовиться, ухвалили і забули (Голос України, 01.03.2006, с.11); Що й сказати, це футбольне літо залишиться незабутнім… (Молодь України, 20-26.07.2006, с.20).

На противагу вставним одиницям, маркованим суб'єктивною модальністю, вставлені структури корелюють з об'єктивною модальністю, слугують доповненням до змісту основного повідомлення. Активізація їх у мові української преси початку ХХІ ст. значною мірою інноваційна. Це виявляється насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження. Воно найхарактерніше для інформаційного типу вставлених конструкцій, що зумовлено самою специфікою газетних жанрів - інформувати про події, факти із життя суспільства. Сьогодні журналісти надають перевагу тим вставленим конструкціям, що доповнюють, розширюють, уточнюють думку, конкретизують кількісні характеристики, а також виконують інформаційно-довідкову функцію. Інші вставлені одиниці цього семантичного типу вживають обмеженіше, проте всі вони виконують спільну функцію - розширюють інформаційний простір базового складу речення чи його окремих частин.