Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів на уроках вивчення розділу "Мова і мовлення"
Мовлення як важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. Теоретичні основи формування умінь учнів початкової школи. Психолінгвістичний аспект проблеми. Мовні вправи та їх засоби формування умінь.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.05.2015 |
| Размер файла | 262,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи формування мовленнєвих умінь учнів початкової школи
1.1 Психолінгвістичний аспект проблеми
1.2 Характеристика базових понять дослідження
1.3 Лінгводидактичні основи формування мовленнєвих умінь молодших школярів на уроках української мови
Висновки до першого розділу
2. Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ
2.1 Зміст і завдання роботи щодо формування мовленнєвих умінь учнів початковоїшколи
2.2 Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ
2.3 Мовно-мовленнєві вправи як засіб формування творчих умінь учнів початкової школи
Висновки до другого розділу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовленнєвої особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності, яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою (всіма видами мовленнєвої діяльності) у процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішення життєво важливих завдань. мовлення уміння психолінгвістичний
Мовлення - важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні - вміння говорити правильно, красиво, логічно. Саме тому уроки розвитку зв'язного мовлення допомагають створити мовне середовище.
Розвиток зв'язного мовлення - провідний принцип навчання української мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватись мовою як засобом спілкування, пізнавання, впливу. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування.
Свого часу проблемі розвитку зв'язного мовлення приділяв велику увагу К.Д.Ушинський, який справедливо стверджував, що «...бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його незрозумілим для слухачів...». Ця тема не могла залишитись поза увагою психологів. Саме завдяки працям учених - психологів: П.П.Богонського, Д.Б.Ельконіна, Л.С.Виготського, Л.Ф.Войтко, О.Р.Лурії, С.Л.Рубінштейна - було створено психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв'язного мовлення.
Роль мовленнєвих вправ у формуванні творчих умінь, потреба вдосконалення змісту і методів навчання української мови в початковій школі, недостатня науково-методична розробленість проблеми розвитку творчих умінь молодших школярів визначили актуальність проблеми та вибір теми курсової роботи: "Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів на уроках вивчення розділу «Мова і мовлення»".
Метою наукового дослідження є наукове обґрунтування методики формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ.
Реалізація мети дослідження вимагала розв'язання таких завдань:
1. Вивчити і проаналізувати наукову літературу з досліджуваної проблеми.
2. Розкрити сутність і зміст базових понять дослідження.
3. Розробити методику формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ.
Об'єктом дослідження є процес формування творчих умінь молодших школярів на уроках української мови.
Предметом дослідження є методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ.
Для розв'язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження, які обумовлені специфікою досліджуваної проблеми та окресленими завданнями: теоретичні - аналіз наукової літератури, її узагальнення та систематизація - для вивчення та узагальнення досліджуваної проблеми у практиці навчання в початковій школі, створення експериментальної методики формування мовленнєвих умінь молодших школярів; емпіричні: діагностичні методи (бесіди), обсерваційні методи (пряме й опосередковане спостереження) та прогностичні (експертна оцінка) - з метою діагностування рівнів сформованості у молодших школярів мовленнєвих умінь.
Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження:
- здійснено аналіз досліджуваної проблеми, науково обґрунтовано методику формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ;
- розкрито сутність і зміст базових понять дослідження: «мовленнєві вміння», «формування мовленнєвих умінь», «мовно-мовленнєві вправи як засіб формування мовленнєвих умінь»;
- подальшого розвитку набули основні положення компетентнісного підходу до формування мовленнєвих умінь молодших школярів.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що науково обґрунтовано та впроваджено в навчальний процес ЗНЗ методику формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ.
Результати дослідження можуть бути використані в навчальній роботі зі студентами ВНЗ та у ЗНЗ під час навчального процесу.
Обсяг і структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків, Загальний обсяг роботи - 49 сторінок. Список використаних джерел - 33 найменування.
1. Теоретичні основи формування мовленнєвих умінь учнів початкової школи
У розділі проаналізовано проблему формування мовленнєвих умінь учнів початкової школи на уроках української мови у психолінгвістичному контексті; розкрито значення та зміст досліджуваного явища у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Проаналізовано ключові поняття дослідження: «мова», «мовлення», «мовленнєві вміння», «мовно-мовленнєві вправи». Здійснено аналіз методичних матеріалів з рідної мови для початкової школи; розкритий сучасний стан розвитку проблеми формування мовленнєвих умінь учнів початкової школи на уроках української мови.
1.1 Психолінгвістичний аспект проблеми
Розглянемо психолінгвістичний аспект проблеми формування мовленнєвих умінь молодших школярів на уроках української мови.
Проблема розвитку зв'язного мовлення учнів початкової школи є актуальною. Зв'язне висловлювання являє собою текст. Текст - «це послідовність осмислених висловів, що передають інформацію, з'єднаних загальною темою, і мають властивості цілісності і зв'язності» - так визначається поняття «текст» у праці відомого лінгвіста і літературознавця В. Руднева [26, с. 1].
Текст є первинним усього гуманітарно-філософського мислення і являється тою неопосередкованою дійсністю, з якої можуть походити дисципліни даного спрямування. Ця думка, висловлена вченим М. Бахтіним, стала програмною для нового напрямку мовознавства - лінгвістики тексту [4, с. 4], який з'явився у 60-х роках XX ст., хоча його витоки сягають ще Стародавньої Греції та Риму.
Спостереження за текстами різних видів знаходимо у мовознавців Стародавнього Сходу та у староіндійських учених, які детально вивчали лінгвістику і поетику. Цікавилися лінгвістичною стороною тексту і середньовічні учені, серед яких Тома Аквінський. Цей період вважають часом становлення лінгвістичних дисциплін, які стосуються тексту, його структури, побудови, аналізу.
Лінгвістика тексту - це наука про сутність та організацію передумови людської комунікації. Завдання останньої - «виявляти на основі комплексного лінгвістичного аналізу систему співфункцій усіх мовних одиниць та їх категорій, що беруть участь у створенні системи образів у певному тексті» [29, с. 7-8].
Останні десятиліття відзначаються розвитком лінгвістики тексту. Опубліковані численні монографії і статті, написані посібники проводились конференції і симпозіуми, присвячені лінгвістиці тексту. Німецький лінгвіст Гі Хартманн, який багато працював в області теорії тексту, в своїй роботі (Техt as linguistic object) писав, що в теперішній час (1971 році) існує лінгвістика орієнтована на вивчення тексту. «Предмет дослідження цієї області лінгвістики відкриває нові перспективи для лінгвістичних досліджень» [29, с. 41.].
Предметом розгляду лінгвістики тексту є зв'язний текст як мовна та мовленнєва одиниця особливого рівня, його побудова. Інтерес до вивчення тексту зумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як засіб комунікації, глибше вивчити зв'язок мови з різними сторонами людської діяльності, які реалізуються через текст.
Саме поняття тексту не зовсім чітко окреслене у сучасній науці. Під нього можна підвести найрізноманітніші висловлювання, часто не сумірні ні обсягом, ні побудовою, ні способом викладу - від лозунгу чи прислів'я до монографії чи багатотомної епопеї. З одного боку - це будь-яке висловлювання, що складається з одного чи кількох речень, з іншого - таке мовне утворення, як повість, епопея.
На цій підставі іноді висловлюється сумнів, чи слід вважати текст мовною одиницею. Термін текст застосовується для «позначення не тільки цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Уживається це слово і в інших, нетермінологічних значеннях, наприклад, «текст вправи», «текст до кадрів фільму» тощо, що створює певні незручності в розумінні» [29, с. 3].
Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення. Які ж ознаки характерні для нього? Кількість ознак і їх якісні характеристики, що називаються дослідниками мовлення, не завжди збігаються.
Розглянемо типи текстів.
Зв'язні тексти поділяються на розповіді, описи і міркування, причому найчастіше зустрічаються тексти змішаного типу: розповідні з елементами опису і міркування.
У тексті-розповіді йдеться про послідовні події, пов'язані між собою. В ньому говориться про ті вчинки, події, які розгортаються в часі і описуються послідовні дії чи події. Основна увага зосереджена на фактах, подіях, тому в тексті багато дієслів та іменників. У текстах-розповідях можуть бути елементи опису природи, портрети. Загальне питання, на яке відповідає такий текст: що відбулося? (що відбувається?).
Текст-опис не має сюжету, відсутні в ньому події, дійові особи. Тут зображуються картини природи, окремі предмети, явища, дії, процеси, вказуються їхні ознаки, внутрішній зміст, складові частини, найбільш помітні деталі. Опис може бути художній, діловий, науковий. Для ділового опису характерні послідовність викладу та відповідність фактам. Його мета - дати точне уявлення про предмет чи явище, повідомити перевірені фактичні дані. Діловий опис позбавлений емоційності, образності, жвавості.
Художній опис - це образний опис. Він має вплив на уяву людину, світ її почуттів, образних асоціацій. Мова текстів-описів багата прикметниками, образними порівняннями, епітетами.
Описувати можна все, що бачимо довкола себе, з чим зустрічаємося у житті. Описом ми користуємося для того, щоб людина, до якої звертаємося, впізнала те, про що (про кого) ми говоримо.
Із науковими описами дітей можна познайомити на уроках природознавства і продовжити цю роботу на уроках мови. Такий підхід сприятиме розвитку в учнів спостережливості, уваги до оточуючого світу. У процесі формування навичок описувати предмети в дітей розвиватиметься уміння логічно мислити, будувати своє висловлювання в певній композиційній формі, збагачуватиметься творча уява.
Для тексту-опису характерна (але не обов'язкова) наявність трьох частин: у першій передається загальне враження від предмета чи явища, що описується, іноді вказується предмет опису; в другій частині подається опис частин, деталей, говориться про окремі ознаки; у третій - підбиваються підсумки, робиться узагальнення, висновок.
Для цього типу тексту можна поставити загальне питання який?, яка?, яке?).
Текст-міркування - це зв'язний текст, у якому для доведення чи заперечення чогось використовуються судження, наводяться приклади, робляться зіставлення і висновки, що спонукають до нових міркувань.
Узагальнену характеристику різноманітних текстів, які використовуються в початковій школі, можна представити у вигляді схеми. (див. Додаток В). У шкільних підручниках в основному подано художні тексти.
Отже, текст має достатню та різноманітну базу для розвитку творчих здібностей молодших школярів, а дослідження цієї проблеми та її практичне використання може удосконалити рівень вивчення даної одиниці мови та мовлення у школі.
Проблема творчості, виховання творчої особистості, розвитку її творчих здібностей завжди була у полі зору вчених, та попри це на даному етапі розвитку психолого-педагогічної науки єдиної і чіткої теорії творчості та розвитку творчих здібностей не існує. Приступаючи до розгляду даного питання, ми опиралися на результати вітчизняних та зарубіжних досліджень.
Оскільки концептуальною базою нашого дослідження передбачається осмислення поняття "творчість", розглянемо його.
В історії психології були періоди підвищеної уваги до питань творчості. Особливо цей інтерес загострювався у переломні епохи роз-витку людського суспільства, коли час народжував визначних полководців і вождів, видатних природодослідників, знаменитих художників і великих гуманістів, коли актуалізувалася потреба з'ясувати феномен історичної особистості, яка своєю життєтворчістю зумовлювала поступ людства.
Особливим багатством досліджень у галузі психології творчості постає період кінця XIX - першої чверті XX століття. Веселовський - засновник історичної психології творчості. Він показує необхідність виділення особистої творчості із групової, колективної, протиставляє свою позицію ідеї позалюдського походження творчості, не бачачи, що вона несе в собі натяк на певний об'єктивний зміст, який пере-дається творцем.
Детальний аналіз питань творчості здійснив П.К.Енгельмейєр, який поставив перед собою завдання розглянути всі види творчості. Він вважав, що необхідно ввести нову назву теорії творчості - еврологія, оскільки психологія, що займається виключно свідомістю, не може охопити всіх проявів творчості людини.
Розвиваючи думки стосовно загальної теорії творчості, науковець іде вже відомим шляхом довільного розширення змісту її поняття. Зведення творчості до психічної діяльності людини не правомірно, вказує він, тому що вириває творчість із загального процесу розвитку світу, робить джерела і передумови творчості людини незрозумілими, закриває можливість аналізу походження акту творчості, чим перешкоджає виділенню її провідних характеристик, вичленуванню загальних і специфічних механізмів.
Щодо природи творчих здібностей, то думки дослідників не є одностайними. На сьогодні можна виділити щонайменше три основних підходи до проблеми творчих здібностей.
1. Творчих здібностей взагалі не існує як таких. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси (А. Маслоу, Д. Богоявленська, А. Олох та ін.). До переліку основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність поведінки в невизначених і складних ситуаціях. Інтелект при цьому є необхідною, але недостатньо умовою творчої активності особистості.
2. Творчі здібності є самостійним фактором, незалежним від інтелекту, загальних та спеціальних здібностей (Д. Гілфорд, К. Тейлор, Я. Пономарьов, Е. Торренс). Так, згідно з теорією "Інтелектуального порогу" Торренса, якщо IQ становить нижче 120 балів, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, якщо ж IQ становить вище 120 - творчі здібності стають незалежною величиною, інакше кажучи, не існує творців з низьким інтелектом, але можуть бути інтелектуали з низькою креативністю.
3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності не існує. Цієї точки зору дотримуються майже всі спеціалісти в галузі досліджень інтелекту (Д. Векслер. Г. Айзенк, Р. Стернберг, Л. Термен).
Барко В. робить висновок про те, що, «незважаючи на різноманітність підходів до проблеми творчості і загальних здібностей, існує досить слабкий зв'язок між креативністю та інтелектом» [8, с. 27].
Як бачимо, проблема розвитку творчих здібностей дітей є складною для дослідження, але розгляд усіх можливих підходів до неї надзвичайно актуальний сьогодні. Складність цієї проблеми обумовлена наявністю великої кількості різних чинників, які визначають природу творчих здібностей. Ряд авторів вважає, що психофізіологічну основу проявів творчих здібностей складають біологічні, природні, вроджені, природжені, спадкові, надбані, соціальні фактори (Ю. Гільбух, В. Крутецький, А. Ковальов, Н. Лейтес, К. Платонов, С. Рубінштейн, Б. Теплов) [22].
Враховуючи те, що у процесі розгляду даного питання ми часто зустрічаємося з поняттями творчість та креативність (в контексті визначення суті творчих здібностей), вважаємо доцільним уточнити зміст цих понять, що допоможе розумінню творчих здібностей, а це є особливо важливим для нашої роботи.
Донедавна в українській лінгводидактиці відоме було лише одне поняття творчість - продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання людини. Тому на всіх щаблях школи (початкової, середньої, вищої) слід звертати особливу увагу на «формування в учнів різноманітних, глибоких і міцних систем знань, на максимальну стимуляцію самостійної діяльності учнів, на розвиток стійких творчих інтересів, цілеспрямованості творчих пошуків, наполегливості під час виконання творчих завдань» [15, с. 326].
У працях психологів та дидактів поняття творчість проаналізовано в контексті навчального процесу. Творчість у навчальному процесі визначають як форму діяльності, спрямовану на створення якісно нових цінностей, важливих для формування особистості як соціального суб'єкта. Відповідно поняття творчості може бути визначене як «відкриття для інших», так і як «відкриття для себе» [14].
Термін мовленнєва творчість з'явився тільки в 80-90-тих роках під впливом зарубіжної психолінгвістичної школи, яка досліджувала проблему креативності з другої половини ХХ століття (П. Торренс, Дж. Гілфорд, Г. Сельє). Введення в український науковий обіг терміна креативність сприяло виокремленню в самостійну галузь дослідження особистісного аспекту мовленнєвої творчості.
Мовлення у широкому розумінні слова - сукупність властивостей особистості, що забезпечує її входження у творчий процес. Означений феномен характеризується вченими, як «процес виникнення чутливості до проблеми, відчуття дефіциту або дисгармоній наявних знань, визначення проблеми і пошук шляхів її розв'язання» [2, с. 6]. Вітчизняні дослідники (Д. Богоявленська, Л. Виготський, І. Волков, О. Леонтьєв, І. Лернер, В. Моляко, Я. Пономарьов, С. Рубінштейн, та ін.) тлумачать креативність як аналог терміну творчі здібності. У своїй роботі ми підтримуємо дану позицію.
Не беручи до уваги розгляд усіх визначень креативності (далі творчих здібностей), зупинимось на деяких - найбільш важливих для нашої роботи. У руслі нашого дослідження особливий інтерес становить підхід до визначення творчих здібностей молодших школярів, запропонований С.Рубінштейном - це «можливості, що виявляються в різних видах психічної діяльності людини і характеризують особистість у цілому або її окремі сторони, причому розвиток творчих здібностей повинен органічно поєднуватися із процесом розвитку дитини та із урахуванням особистісного аспекту» [38, с. 56].
1.2 Характеристика базових понять дослідження
Головним завданням шкільного курсу мови є поліпшення мовної підготовки учнів, формування умінь продуктивної та творчої мовної діяльності. Формування мовленнєвих і текстотворчих умінь, як і інші практичні навчальні завдання, вимагає міцної теоретичної бази. Нею повинні стати введені до шкільної програми найважливіші відомості з теорії тексту.
Мова - засіб спілкування. Мовлення - процес висловлення думок; процес спілкування, який охоплює чотири види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання і письмо.
Текст - це структура, у якій усі мовні одиниці знаходяться в природному вигляді, вони об'єднуються в струнку систему. Весь процес породження або інтерпретації тексту є завжди творчим процесом об'єднання усіх фаз мовленнєвої діяльності (фаза орієнтування; фаза реалізації; фаза контролю), внаслідок чого виникають і формуються думки, припущення, висновки, узагальнення.
Мовленнєва компетентність - це цілісна, інтегративна якість особистості, що поєднує в собі текстотворчі знання, уміння, навички, досвід текстотворчої діяльності, ціннісні ставлення та особистісні якості і виявляється в готовності (здатності) створювати «вторинні» та власні зв'язні висловлювання різних типів і стилів мовлення.
З урахуванням зазначеного, вважаємо за необхідне вказати складові поняття «мовленнєвотворча компетентність»:
1) готовність до прояву текстотворчої компетентності (ціннісно-смислові характеристики - особистісно-мотиваційний аспект);
2) знання змісту текстотворчої компетентності (тобто когнітивний аспект), за допомогою яких реалізуються комунікативні, професійні, риторичні функції;
3) уміння, що надають можливість реалізувати рефлексивну функції;
4) досвід прояву текстотворчої компетентності в різноманітних стандартних і нестандартних ситуаціях (тобто діяльнісний аспект);
5) емоційно-вольова регуляція процесу і результату прояву текстотворчої компетентності (рефлексивно-оцінний аспект);
6) індивідуально-психологічні характеристики особистості.
Формування мовленнєвих умінь молодших школярів може здійснюватися засобами мовно-мовленнєвих вправ.
Мовно-мовленнєві вправи-це такі вправи, які формують уміння висловити певний зміст. В свою чергу, мотиваційний компонент процесу навчання забезпечує створення в учнів позитивного емоційного ставлення до мовленнєвих вправ шляхом стимулювання різного роду почуттів: здивування, інтересу, захоплення, цікавості, а також задоволення від результатів продукування текстів.
З цією метою в навчально-виховному процесі широко використовуються навчально-мовленнєві та ігрові ситуації, а особливо ігри-вправи, сюжетно-рольові, ігри-інсценізації, ігри з обумовленими правилами. У ситуаціях, близьких до життєвого досвіду дітей, що викликані природною потребою в усних висловлюваннях, мовленнєва діяльність є активною і безпосередньою.
Операційний компонент процесу навчання складає мовленнєві вміння, які дозволяють учням у співпраці з учителем або самостійно будувати тексти різних типів і жанрів. Це такі уміння, як здатність визначати і розкривати тему тексту, головну його думку, добирати заголовок до нього; збирати і систематизувати матеріал; виділяти частини в тексті, послідовно викладати думки, складати план; використовувати мовні засоби виразності.
Мовленнєвий розвиток молодших школярів забезпечується в процесі слухання і розуміння усних висловлювань, що передбачає сприймання потоку звуків, слів, речень та усвідомлення їх значень. Для того щоб навчити учнів висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення, необхідно вести систематичну роботу на кожному уроці.
1.3 Лінгводидактичні основи формування мовленнєвих умінь молодших школярів на уроках української мови
Видатні педагоги різних часів (Я. Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський та ін.) вважали, що організація педагогічного процесу, застосування дидактичних засобів завжди пов'язані з урахуванням індивідуальності учнів. В. Сухомлинський наголошував, що у кожної людини є задатки, дарування, талант до певного виду або декількох видів (галузей) діяльності. Саме цю індивідуальність потрібно «вміло розпізнати, спрямувавши життєву практику учня так, щоб у кожний період розвитку дитина досягала своєї вершини» [40, с. 51-62].
У Державній національній програмі "Освіта: Україна XXI століття" йдеться про те, що одним із стратегічних завдань реформування освіти в нашій країні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини.
Концепція середньої загальноосвітньої школи України передбачає організацію навчально-виховного процесу на основі максимального врахування індивідуальних здібностей, нахилів, обдарованості дітей; організації виховної роботи школи по розвитку сутнісних сил особистості, здібностей, талантів, рис, якостей, відносин, які забезпечували б учням успіх у творчій діяльності.
Школа І ступеня повинна забезпечувати становлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвиток її здібностей, формуванняуміння і бажання вчитися; створювати умови для її самовияву в різних видах діяльності. Диференціація навчально-виховної роботи в початковій школі на сьогоднішній день досягається головним чином за рахунок варіативності самого процесу навчання, темпу вивчення навчального матеріалу, адаптації змісту й обсягу навчальних завдань до індивідуальних можливостей дітей, організації класів і груп педагогічної підтримки для обдарованих дітей. Система освіти від початкової до вищої школи має великі можливості для розвитку творчих здібностей учнів.
Лінгводидактичними дослідженнями доведено, що текстотворчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в процесі навчання у молодшому шкільному віці. Аналіз наукового фонду (Т. Байбара, Д. Богоявленська, О. Бодалєв, Л. Виготський, П. Гальперін, Л. Занков, Н. Лейтес, А. Маркова) переконує в тому, що молодший шкільний вік - сензитивний період для розвитку творчих здібностей, формування інтересів особистості і здійснення можливостей проявити себе в різних видах діяльності. Відтак, «розвиток творчої активності молодших школярів вимагає впровадження в навчально-виховний процес активних форм і методів навчання, що значною мірою могли б забезпечити формування дивергентного мислення, проблемного бачення, фантазії та уяви учнів» [4, с. 6].
Німецькі дослідники експериментально довели, що формування текстотворчих здібностей потребує особливої уваги, додаткових педагогічних впливів і напруги, що повинно ураховуватися і в організації гри у дитячому садку, і на уроках у початковій школі, і в усіх сферах позашкільної діяльності; здібності до самостійного творчого мислення, творчої діяльності не є стороннім
Дослідження показують, що ускладнення у формуванні текстотворчої особистості учнів пов'язані і з тим, що вчителями не усвідомлюється взаємозв'язок між навчанням і творчим розвитком.
Навчання не тільки сприяє розвитку творчої особистості учня, а й саме певною мірою залежить від нього. Спираючись на досягнення в творчому розвитку учнів, воно включає їх у «виконання нових, складніших творчих навчальних завдань. Учні успішно оволодівають на кожному віковому етапі тим, що не виходить за межі їх можливостей, до засвоєння чого вони готові» [25, с. 356].
Специфіка творчої навчальної діяльності учнів, як зазначає В.І. Андрєєв, полягає у тому, що вона, як правило, здійснюється на основі самоуправління окремого учня, а також самоуправління колективу, адже «педагогічний процес - це діалектична єдність педагогічного управління й самоуправління особистості і колективу вихованців у різних видах діяльності з метою всебічного й гармонійного розвитку останніх» [1, с. 20].
Оскільки молодший шкільний вік - сензитивний період для розвитку творчих здібностей, правомірно говорити, що для учнів молодшого шкільного віку таким контекстом може бути мовна діяльність у роботі над текстом.
У процесі формування особистості важлива роль належить вільному володінню словом, оскільки це сприяє становленню світогляду людини, її загальному розвиткові, взаєморозумінню з оточенням, усвідомленню історії рідного краю, традицій свого народу, розкриттю змісту духовної культури суспільства.
Висновки до першого розділу
Вивчення психолого-педагогічної та психолінгвістичної літератури дозволило нам визначити теоретичні основи системи навчання молодших школярів.
Для нашого дослідження важливими є наступні поняття:
1) Текст - це найвищий рівень мови, що являє собою складну змістову і структурну цілісність, призначену для передачі інформації; йому притаманні певні ознаки (цілісність, зв'язність, структурна організація, лінійність, інформативність та структурно-смислова завершеність), структурна будова, на базі яких в ході експерименту формувалося поняття «тексту» та здійснювався розвиток творчих здібностей.
2) Творчі здібності виробляються та розвиваються в діяльності (процесуально - діяльнісний підхід до розвитку творчих здібностей молодших школярів). Отже, творчі здібності можуть вироблятися і розвиватися в творчій діяльності.
Формування мовленнєвих здібностей потребує особливої уваги, додаткових педагогічних впливів і напруги, що повинно ураховуватися і в організації гри у дитячому садку, і на уроках у початковій школі, і в усіх сферах позашкільної діяльності; здібності до самостійного творчого мислення, творчої діяльності не є стороннім
Дослідження показують, що ускладнення у формуванні текстотворчої особистості учнів пов'язані і з тим, що учителями не усвідомлюється взаємозв'язок між навчанням і творчим розвитком.
Мовленнєва творчість - продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання людини. Тому на всіх щаблях школи (початкової, середньої, вищої) слід звертати особливу увагу на «формування в учнів різноманітних, глибоких і міцних систем знань, на максимальну стимуляцію самостійної діяльності учнів, на розвиток стійких творчих інтересів, цілеспрямованості творчих пошуків, наполегливості під час виконання творчих завдань» [15, с. 326].
Оскільки молодший шкільний вік є сензитивним періодом психічного розвитку дитини, правомірно говорити, що для учнів молодшого шкільного віку таким контекстом може бути мовна діяльність у роботі над текстом.
Використання на уроках спеціальних мовленнєвих вправ з творчими завданнями під час роботи як з готовим текстом, так і у процесі створення власних творів дозволить розвивати текстотворчі здібності молодших школярів.
2. Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ
У розділі проаналізовано закономірності засвоєння української мови, методичні аспекти навчання української мови в початковій школі. Розглянуто традиційну методику роботи з текстом на уроках української мови, розроблено систему мовно-мовленнєвих вправ, що активізує та формує мовленнєві здібності учнів початкової школи.
2.1 Зміст і завдання роботи щодо формування мовленнєвих умінь учнів початкової школи
Важливу роль у реалізації завдань, які стоять перед школою, покликані виконати заняття з мови, яка є не лише предметом вивчення, а й інструментом пізнання, засобом інтелектуального розвитку школярів. Адже, як писав В.О. Сухомлинський, мова належить до предметів, «в яких знання тісно зливаються з уміннями і виявляються насамперед в уміннях» [29, с. 3]. Саме тому серед найважливіших завдань, які стоять перед школою, виділено завдання озброювати учнів уміннями і навичками вмілого володіння мовою.
Рівень мовленнєвого розвитку особистості значною мірою зумовлює її інтелектуальний, духовний розвиток, соціальну активність. У зв'язку з цим значної уваги вимагає формування в учнів умінь і навичок володіння мовою, пошук успішних шляхів вирішення даної проблеми.
Державний стандарт початкової загальної освіти, який розроблено відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку, передбачає всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися та повноцінних мовленнєвих навичок. Поряд із функціональною підготовкою за роки початкової освіти діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці у різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань [18].
Для цього треба посилити практичну спрямованість уроків мови, зокрема в роботі над текстом, постійно виявляти увагу до аспектів навчальної роботи, практики роботи з текстом, від яких залежить розвиток зв'язного мовлення і мислення школярів, а відповідно розвиток творчих здібностей учнів.
Крім того, систематичне використання текстового матеріалу поступово знайомить дітей із характерними особливостями зв'язних висловлювань і, отже, «готує до розуміння чужих і створення власних текстів, а використання різних вправ з текстами сприяє розвитку творчих здібностей молодших школярів» [11, с. 57].
Побудова програм, де в основі навчального курсу лежить текст, дає можливість уже на початковому етапі навчання мови формувати в учнів пропедевтичні знання і вміння щодо тексту, а пізніше, у процесі вивчення лексико-граматичного, фонетико-граматичного та фонетико-орфографічного матеріалу, закріплювати ці знання і добиватися усвідомленого застосування їх у практичній мовленнєвій діяльності.
Текст є одиницею мови, її найвищим поняттям після звуків мовлення (фонем), морфем, слів, словосполучень і речень. Крім цього, він є також і основною одиницею мовлення, що виражає завершене висловлювання.
В останні десятиліття у лінгвістиці активно розробляється теорія тексту, яка дає можливість методистам використовувати її для застосування в методиці навчання школярів усним і письмовим висловлюванням, для «вироблення спеціальних комунікативно-мовленнєвих умінь, що ґрунтуються на теорії тексту. Зокрема, вміння визначати найважливіші текстові характеристики і враховувати їх у процесі побудови власних висловлювань» [5, с. 60].
У психолінгвістиці та лінгводидактиці текст розглядається як результат будь-якого виду мовленнєвої діяльності - висловлювання у звуковій або графічній формі (говоріння, письмо), а також об'єкт розуміння (читання або аудіювання). Отже, робота з текстом на уроках української мови сприяє формуванню найважливіших текстотворчих умінь.
Методичний аспект використання текстів на уроках мови ґрунтується на розумінні тексту як мети, засобу оволодіння мовою та мовленням. Робота з текстом дає змогу глибше розв'язувати проблеми внутрішньопредметних зв'язків, показувати «функціонування мовних одиниць усіх рівнів, проводити спостереження за відповідними мовними явищами, реалізовувати мовленнєвий, мовний та соціокультурний компоненти нового змісту навчання української мови» [27, с. 26].
Внесення розділу «Текст» в основу побудови початкового курсу української мови дає можливість успішніше й предметніше розв'язувати проблеми внутрішньопредметних зв'язків, зокрема між основними розділами програми - «Речення», «Слово», «Звуки і букви». Крім цього, формування в молодших школярів лінгвістичних уявлень про текст сприяє реалізації органічного взаємозв'язку між засвоєнням ними відомостей про мову і розвитком їхнього зв'язного мовлення.
Сучасний стан лінгвістичної науки в галузі теорії тексту і розробка цієї проблеми в методиці навчання української мови в середній ланці загальноосвітньої школи послужили основою для визначення основних характеристик мікротексту, що можуть також стати предметом аналізу і засвоєння в початкових класах.
На це й націлена навчальна програма, згідно з якою, робота з розвитку мовлення і розвитку логічного мислення повинна здійснюватись під час вивчення всіх тем розділу «Текст».
У сучасних програмах з української мови для 2 - 4 класів до розділу «Мова і мовлення» внесено практичне ознайомлення учнів з такими найголовнішими ознаками тексту, як: тематична єдність, основна думка, заголовок, зв'язність та основні засоби міжфразового зв'язку, абзац, структурні складові і типи текстів. Вибір термінів для позначення найважливіших теоретичних понять щодо тексту в початковому навчанні відбувався з урахуванням їх звучання, а також можливостей розкрити молодшим школярам їх семантику.
Усі перелічені відомості вводяться в процес навчання української мови шляхом безпосередніх спостережень за відповідними мовними і мовленнєвими явищами, що виявляються в тексті (зв'язному усному висловлюванні). Такий підхід сприяє осмисленню учнями власної мовленнєвої практики, формуванню в них комунікативно-мовленнєвих умінь, пов'язаних не тільки зі сприйняттям поданих зразків висловлювань, а й з побудовою власних.
Робота над текстом здійснюється за його структурою, змістом викладу та мовним оформленням. Учитель, зокрема, має можливість довести учням необхідність добору виразних лексичних засобів - різноманітних означень до назв предметів, обставин, за яких відбувається чи відбувалася дія, які уточнюють, конкретизують висловлене. З метою усунення повторів учні мають навчитися відшукувати для певного контексту лексичні синоніми.
Слід домагатися, щоб школярі самостійно виправляли допущені граматичні помилки, які стосуються зв'язків між членами речення, порядку слів, засобів зв'язку між окремими реченнями в тексті, логічності викладу. Корисно організовувати вправляння учнів як на основі доцільно дібраних навчальних текстів, так і побудованих самими учнями.
У процесі роботи над різними розділами програми учні закріплюють практичні вміння розрізнювати художні і науково-популярні тексти та самостійно їх створювати з орієнтацією на подані зразки. Поступово в учнів «формуються вміння самостійно складати зв'язні (усні й письмові) тексти-розповіді, описи і міркування, деякі види ділових текстів (лист, допис до газети, оголошення, запрошення, вітання)» [11, с. 87].
Молодші школярі, які нині навчаються за програмами чотирирічної початкової школи, мають оволодіти на доступному для них рівні за допомогою відповідного дидактичного (текстового) матеріалу такими практичними вміннями на кінець другого класу: визначати в тексті зачин, основну частину, кінцівку; пояснювати самостійно та з допомогою вчителя наявність абзаців у навчальних текстах; дотримуватися абзаців у процесі списування текстів; використовувати займенники, прислівники, контекстні синоніми (без уживання термінів) для зв'язку речень у тексті; удосконалювати навчальні і власні тексти, усуваючи лексичні повтори.
На кінець третього класу: визначати в тексті його основні складові - зачин, основну частину, кінцівку; відновлювати деформований текст з переміщеними частинами; впізнати за характерними ознаками художні, наукові (правила, визначення), науково-популярні та ділові тексти; визначити тему (про що цей текст?) та мету (чого він вчить? для чого створений?) у текстах різних типів; добирати заголовок, відповідно до теми тексту; брати участь у колективному (під керівництвом учителя) складанні плану прочитаного тексту; впізнавати і визначати кількість абзаців у тексті; дотримуватись абзаців при списуванні тексту, воформленні творчих робіт, переказів; пояснювати зв'язок між абзацами та планом тексту; зв'язувати двасусідні речення в тексті за допомогою слів він, вона, воно, вони; цей, ця, ці; потім, тоді та ін.; використовувати синоніми для зв'язку речень у тексті; складати і записувати художні і науково-популярні описи за поданим зразком; будувати текст-міркування за зразком та поданим зачином (про вчинки людей, події і життя сім'ї, стосунки між однолітками тощо); складати тексти-інструкції щодо виготовлення окремих предметів, проведення рухливих рольових ігор, догляду за домашніми тваринами, кімнатними рослинами тощо.
Програмні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів з теми «Мова і мовлення» на кінець четвертого класу передбачають оволодіння такими вміннями: знаходити у тексті зачин, основну частину, кінцівку; самостійно формулювати тему і мету (основну думку) тексту; добирати заголовок, який відповідає темі або меті тексту; виявляти в тексті слова, які несуть на собі важливі відомості тексту; зв'язувати два речення за допомогою особових займенників (він, цей, такий у різних родах і числах), слів тоді, спочатку, потім, по-перше, по-друге, нарешті тощо; ділити текст на частини за поданим планом і самостійно у процесі навчальної роботи; записувати кожну частину тексту з абзацу; аналізувати в навчальній роботі тексти-міркування; виявляти в текстах-міркуваннях, твердження, доказ та висновок; будувати в навчальній роботі тексти-міркування; брати участь в їх удосконаленні; аналізувати в навчальній роботі тексти-описи; виявляти слова, які характеризують істотні ознаки описуваних предметів, явищ; брати участь у порівнянні однотомних текстів-описів художнього і науково-популярного стилів; робити спробу написати замітку до класної (шкільної) стінгазети; брати участь у написанні колективного листа; вміти написати особистий лист, адресований близькій людині, ровеснику тощо [37].
Тобто, крім сформованих знань і вмінь, пов'язаних з аналізом текстів-зразків, передбачається «вироблення в учнів потреби і вміння дотримуватись текстологічних вимог під час побудови власних висловлювань; забезпечення тематичної єдності і зв'язності викладу думки; розкриття запропонованої теми; вираження в тексті його головної думки; дотримання найтиповіших особливостей, характерних для різних типів тексту, - розповідей, описів і міркувань, створюваних у заданому стилі - науково-популярному (науково-пізнавальному) чи художньому» [11, с. 98].
Тільки сприймаючи текст як єдність, що складається з певних елементів, між якими існують різноманітні смислові зв'язки і відношення, можна повністю усвідомити зміст і призначення будь-якого тексту, в тому числі й навчального.
Учень, який не вміє аналізувати смислову структуру тексту, в кращому разі намагається «запам'ятати прочитане або почуте, механічно зазубрює розрізнені, не зведені в систему елементи опрацьовуваної теми. Набуті знання стають формальними, та й даються дуже дорогою ціною - величезною затратою сил і часу» [16, с. 4].
Увага ж до закономірностей побудови тексту сприятиме розвиткові мислення школярів, удосконаленню їх усних і письмових висловлювань, допоможе в опрацюванні навчального матеріалу з усіх предметів.
Відомості про текст досить складні, вони становлять значні труднощі для учнів, і опрацювання їх не може бути обмежене вузькими часовими рамками: потрібні тривалі спостереження над мовним матеріалом. Крім того, наявність їх у шкільному курсі не може не вплинути на зміст і спосіб опрацювання інших програмових тем.
Отже, введення до програм з рідної мови для початкових класів елементарних текстологічних відомостей є важливою лінгвістичною основою для формування в молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок на усвідомленому рівні.
2.2 Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів засобами мовно-мовленнєвих вправ
Робота над текстом належить до наскрізних завдань шкільного курсу мови і здійснюється в багатьох напрямах. Опираючись на тексти, учитель має можливість на всіх етапах формування мовних понять спостерігати, як взаємодіють фонетичні, лексичні, словотворчі, граматичні явища у зв'язних висловлюваннях, яка їх роль у вираженні думки, вчити дітей добирати слова, речення з огляду на мету та умови спілкування.
Головною умовою організації роботи над текстом є комплексність. Під комплексністю у лінгводидактиці розуміється цілісний розгляд мовних явищ, дотримання внутрішньопредметних зв'язків, єдність вивчення мовного матеріалу різних рівнів.
Дібраний учителем текст або тематично об'єднані тексти мають бути поліфункціональними: «насиченими комунікативно-значущою лексикою, ілюструвати використання тих чи тих лексико-граматичних явищ на базі зв'язного мовлення, слугувати базою для цілого ряду робіт - постановки запитань, переказів різних типів, драматизації, побудови діалогів, висловлення власного ставлення тощо» [27, с. 26].
Таким чином, досягається єдність двох нерозривних процесів - засвоєння мовних знань і застосування їх у мовленні. Одночасно забезпечується комунікативна спрямованість навчання. Учні підводяться до розуміння, що у залежності від мети висловлювання (хочемо щось розповісти, живописно намалювати предмет чи точно назвати його суттєві ознаки, довести своє твердження) говоримо по-різному [8, с. 37].
У початковій школі робота над текстом здійснюється в трьох напрямах: за його структурою, змістом викладу та мовним оформленням. Тобто, аналіз вибраного для роботи тексту передбачає оцінку його з погляду змісту (Чи висвітлено тему? Яких фактів бракує? Які факти зайві для даної теми? Чи видно з тексту тему, головну думку?), структури (Чи планомірний, послідовний виклад? Чи не потрібно зробити якісь переміщення складових частин тексту? Чи немає розривів у викладі змісту? Чи правильно почато і закінчено текст? Чи є потреба у виділенні абзаців?), мовного оформлення (Чи передано за допомогою мовних засобів смислові зв'язки між реченнями і абзацами? Чи добір слів відповідає головній думці і призначенню твору? Чи витримана єдність стилю?) [5, с. 46].
Н. Мерзлякова, узагальнюючи методику російських шкіл, виділяє такі три напрямки, за якими ведеться робота з текстом:
- вивчення системи мови на основі завдань до текстів (в цьому випадку застосовуються тексти невеликого обсягу, які дозволяють проілюструвати мовні факти);
- розвиток мовлення при аналізі тексту-зразку, при створенні учнями власних висловлювань у письмовій формі з їх подальшим вдосконаленням на спеціальних уроках розвитку мови;
- здійснення контролю знань, умінь і навичок при написанні диктантів.
Практична робота над текстом починається з першого року навчання дитини в школі. Діти, що досі перебували в стихії непідготовленого
ситуативного мовлення, майже завжди діалогічного, починають знайомитися з монологічною формою висловлювань. Все частіше від них вимагають не просто дати відповідь на якесь запитання, а зв'язно розповісти про щось.
З того часу, як дитина навчиться читати, їй доводиться мати справу не тільки з окремими словами, словосполученнями чи реченнями, але й зі зв'язним текстом. Це якоюсь мірою формує уявлення про те, що повідомлення повинні здебільшого бути розгорнутими. У букварний період навчання грамоти діти практично засвоюють, що окремі речення і є текстом, тобто зв'язною розповіддю, яка складається з кількох речень.
З 2 класу в учнів формуються лінгвістичні уявлення про текст як тематичну, змістову і граматичну цілісність. Так, у підручнику з української мови для 2 класу учням пропонується порівняти дві інформації стосовно жолудів.Отже, перша інформація має форму зв'язного висловлювання. Усі речення тут взаємозв'язані, викладені в логічній послідовності. До тексту дібрано заголовок.
Другий приклад - це кілька речень. Вони, хоч і об'єднані спільною темою (жолуді), проте не мають цілісності, логічної послідовності і зв'язності.
Порівнюючи текст і набір речень, не зв'язаних між собою тематично, діти дістають первинне поняття про текст як об'єднане певною темою висловлювання, до якого можна дібрати заголовок. Саме за допомогою заголовка діти найкраще сприймають і усвідомлюють тематичну цілісність тексту.
До цього тексту можна дібрати заголовок («Вихований хлопчик»), який також певною мірою відображатиме його тему.
Зазначимо, що новий підручник з української мови для 2 класу пропонує учням спочатку вибрати з поданих заголовків той, що найбільше відповідає аналізованому тексту. Наприклад, вправа 92 (ч. І).
Отже, з-поміж запропонованих заголовків не всі однаковою мірою відображають тему чи мету тексту. Найбільше відповідають темі перший і два останніх заголовки. Другий і третій є надто загальними, оскільки вони можуть передбачати будь-яку допомогу старшим з боку дітей, а не тільки лагодження книжок. Спостереження на уроках показують, що учні нерідко добирають до текстів саме загальні заголовки, а вчителі не приділяють цьому належної уваги.
Так, добираючи заголовки до майбутнього твору за картиною, на якій не просто зображено зиму, зимовий пейзаж, а зимові розваги дітей, частина школярів пропонує надто загальні або тематично віддалені заголовки: «Зима», «Прийшла зима», «Сніг», «Перший сніг».
Звичайно, діти можуть так міркувати, не звернувши належної уваги на те, що сніг, зображений на картині,- не перший, оскільки діти вже мають можливість кататися з гірки на санках і лижах, ковзаються на льоду, ліплять снігову бабу тощо. Але насторожує те, що вчителі не аналітично погоджуються з такими дитячими пропозиціями, навіть підхвалюють їх: «Добре. Молодець. А хто інший заголовок придумав?» Цим самим вони не орієнтують школярів на цілеспрямований добір заголовка, не роз'яснюють їм, що назва картини (і майбутнього твору) є дуже загальна.
Такі заголовки можна було б дібрати зовсім до інших картин (краще тут же їх і показати), де справді зображено перший сніг або зимову природу. Ось тому діти не тільки не прагнуть до правильного, точного заголовка, а, навпаки, почувши схвальне «Молодець», вважають, що були активними на уроці, впоралися з поставленим учителем завданням [32].
У 2-му класі реалізується робота над будовою тексту. Працюючи над текстом, учні мають засвоїти, що у тексті є початок (зачин), основна частина та кінцівка. Зачин привертає увагу читача або слухача до змісту тексту, зацікавлює тим, як далі розгортатимуться події. Події, про які розповідається в тексті, подано в його основній частині. І завершується текст кінцівкою, яка є його підсумком.
Ознайомлення молодших школярів із цією важливою зовнішньою ознакою тексту має велике значення для формування вмінь будувати власні висловлювання. «Наявність у створених учнями текстах початку і кінця, співвідносних із загальним задумом висловлювання, є важливим показником його комунікативної спрямованості, змістової цілісності, зв'язності й завершеності» [12, с. 12].
Серед текстів, які пропонуються для читання, нерідко трапляються такі, в яких не можна чітко визначити складові елементи, бо вони не є самостійними висловлюваннями, а уривками, частинами великого твору.
З метою формування у молодших школярів поняття про структурні одиниці тексту слід добирати такі зразки, в яких би зачин і кінцівка були виразними, легко виділялися із загального змісту. Розглянемо такий навчальний текст, поданий у підручнику для 2 класу (ч. І, вправа 103).
Цей текст складається з трьох частин. Перші три речення є зачином. Вони вводять читача в тему, повідомляють про предмет висловлювання - дивну «ялинку», на яку звернула увагу дівчинка, прогулюючись із татком у лісі. Цим самим зачин виконує важливу функцію - подає комунікативну настанову.
Подобные документы
Психолого-педагогічне навчання учнів середньої школи мовленню. Психологічний аспект навчання монологічному та діалогічному мовленню. Психолого-фізіологічні особливості різних етапів навчання школярів. Методика формування вмінь монологічного мовлення.
курсовая работа [63,4 K], добавлен 05.01.2009Культура мови. Типові відхилення від норми в сучасному українському мовленні на різних рівнях. Уроки зв'язного мовлення у школі. Нестандартні форми роботи на уроках розвитку мовлення. Приклад уроку з української мови "Письмовий твір-опис предмета".
курсовая работа [29,8 K], добавлен 30.04.2009Історія вивчення проблеми мови і мовлення та сучасні уявлення про їх співвідношення. Погляди лінгвістів та їх шкіл на мову і мовлення: молодограматизму, лінгвальна діяльність, соссюрівська класифікація, трихотомічна концепція М.І. Черемисіної.
реферат [21,5 K], добавлен 14.08.2008Лінгвістичні, психологічні та методичні умови формування умінь і навичок ділового мовлення на уроках української мови. Основні закони сучасної риторики. Способи створення руху в промові. Основні правила дискусії. Розподіл ролей та проведення дебатів.
реферат [25,3 K], добавлен 18.09.2014Масова інформація та її мова, українська та російська мови в радіоефірі. Культура мовлення: правильність, точність, логічність, чистота, виразність, достатність і ясність, доречність мовлення. Орфоепічні, лексичні, морфологічні та синтаксичні помилки.
курсовая работа [48,0 K], добавлен 06.11.2012Усна і писемна форма спілкування. Граматична правильність мовлення. Досконалість звукового оформлення. Мовний етикет та виразність мовлення. Багатство і різноманітність мовлення, культура діалогу. Основа орфоепічних або вимовних норм літературної мови.
реферат [32,5 K], добавлен 17.12.2010Фігури мовлення в художній літературі, засоби при їх перекладі. Мовленнєва виразність тропів та фігур. Іронія в мовленнєвій комунікації. Система семантико-синтаксичних відносин, що складається між фігурами мовлення та їх функцією текстоутворення.
курсовая работа [105,9 K], добавлен 13.10.2014Поняття стилів мовлення та історія розвитку наукового стилю. Визначення та особливості наукового стилю літературної мови, його загальні риси, види і жанри. Мовні засоби в науковому стилі на фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному рівнях.
реферат [25,8 K], добавлен 15.11.2010Поняття, класифікація та види процесу спілкування. Основні правила ведення мовлення для різних видів мовленнєвої діяльності та правила для слухача. Взаємозв’язок етикету і мовлення. Поняття культури поведінки, культури спілкування і мовленнєвого етикету.
реферат [20,4 K], добавлен 16.08.2010Мовлення - процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Особливості монологічного мовлення як взаємодії адресанта та аудиторії. Ознаки монологу, його відмінності від діалогу та специфічні функції. Класифікація монологічного мовлення.
реферат [21,1 K], добавлен 26.04.2012
