Основи мовознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Соціолінгвістика, як напрям прикладної лінгвістики

Соціолінгвістика - це наука про дослідження мовлення у зв'язку з соціальним контекстом (або соціальною структурою мовних спільнот) і її методи як інструменти дослідження мовної ситуації (Є. Косеріу). Соціолінгвістика є одним із напрямів прикладної лінгвістики, що вивчає діалектичний зв'язок між словом та світом (Word and World).

Соціальна лінгвістика (соціолінгвістика) - напрям мовознавства, що вивчає суспільну зумовленість виникнення, розвитку й функціонування мови, дію суспільства на мову й мови на суспільство. Найважливіші для сучасної соціолінгвістики ідеї належать таким видатним ученим першої половини ХХ ст., як І. О. Бодуен де Куртене, Е. Д. Поливанову, Л. П. Якубинському, В. М. Жирмунському, Б. А. Ларіну, В. В. Виноградов, Г. О. Винокуру у Росії;

Термін соціолінгвістика вперше використав в 1952 р. американський дослідник Герман Каррі. Цією назвою був позначений напрям, який фактично вже існував у мовознавстві і свою головну мету вбачав у дослідженні мови як явища суспільного.

Соціолінгвістика вивчає та вирішує надзвичайно широке коло питань, а саме: вивчення функцій мови в суспільстві, визначення форм існування мови, визначення сфер спілкування і характеристика використовуваних у них форм існування мови, функціональна стратифікація мови і окремих форм її існування, вивчення станів мовних ситуацій, розробка методів і прийомів соціолінгвістичного вивчення мови, соціолінгвістичний аспект проблеми походження мови, соціально-історичні типи мови, історія конкретних мов в соціолінгвістичному аспекті, зовнішні і внутрішні чинники еволюції мови, тлумачення поняття прогрес мови, роль стихійного і свідомого в історії мови, питання мовної політики і мовного будівництва

Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика

Мовна ситуація-сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.

Мовна політика-свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування;сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.

2. Макросоціолінгвістика: роль, мета, завдання

Макросоціолінгвістика вивчає мовні відносини і процеси, що відбуваються у великих соціальних об'єднаннях - державах, регіонах, більших соціальних групах які нерідко виділяють умовно, за тією чи іншою соціальною ознакою.

М. вивчає: проблеми нормалізації та кодифікації мови; мовну політику і мовне планування, які зачіпають інтереси всієї мовної спільності або значної його частини; мовні ситуації. Аналізу піддаються компоненти, які складають цю соціально-комунікативну систему (коди і субкоди), їх розподіл за сферами спілкування, комунікативний вага кожного з компонентів в різних сферах соціальної діяльності, потенційні і реальні зміни в співвідношенні компонентів соціально-комунікативної системи. М. охоплює також такі питання, як співвідношення численностей людей, що розмовляють різними мовами, що функціонують в даному співтоваристві, розмежування функцій цих мов, мовна інтерференція та її типи. В останні десятиліття в М. стали включати ще одну область - взаємини мов - яка стала досить актуальною в сучасному світі, Проблеми нормалізації та кодифікації мови, а також мовної політики та мовного планування, проблеми навчання рідної й іноземної мовам

Завданням макросоціолінгвістики є дослідження потенціальних і реальних змін у співвідношенні компонентів соціально-комунікативної системи, науково обґрунтованих прогнозів, що стосуються характеру мовної ситуації тощо.

Одним із завдань є розробити стратегію розвитку макролінгвістичних досліджень на рівні країн.

До макросоціолінгвістіке ставляться дуже важливі в соціальному плані проблеми, пов'язані з аналізом мовних ситуацій, які характеризують суспільство в той чи інший період його існування. Подібний аналіз може стосуватися компонентів, що складають дану соціально-комунікативну систему (кодів і субкодов), їх розподілу за сферами спілкування, комунікативного "ваги" кожного з компонентів з точки зору його функцій у різних сферах соціальної діяльності, потенційних і реальних змін у співвідношенні компонентів соціально -комунікативної системи, науково обгрунтованих прогнозів, що стосуються характеру мовної ситуації, і т. п.

3. Мікросоціолінгвістика: роль, мета, завдання

Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних і при цьому невеликих за чисельності групах носіїв мови

Детальне дослідження особливостей мовної поведінки членів таких "мікрогруп" розкриває механізми, що керують подібною поведінкою при різному співвідношенні статусів і ролей комунікантів.

Великі й малі соціальні спільності розрізняються не тільки кількісно, а й якісно: закономірності, що спостерігаються в малому соціальному колективі (наприклад, у сім'ї, ігровій, виробничій групі), часто “не діють” або діють не так, як у великих людських сукупностях, і навпаки. Мікросоціолінгвістика ставить в центр уваги дослідників людину і її безпосереднє оточення

Дослідження поведінки людей як членів малих груп дає багато для характеристики взагалі соціальної поведінки людини.

Без такого дослідження неможливо правильно судити про багатьох сторонах мовної поведінки людини як істоти соціальної; крім того, властивості індивіда як мовця, як "виробника" певних висловлювань виявляються насамперед у межах подібних груп (а не в суспільстві в цілому).

Проблеми, якими займається мікросоціолінгвістика, можна згрупувати у два концентри, ніби відповідаючи на запитання: 1) якою є мова, що використовується, (або якою є мови, що використовуються) у даній малій соціальній спільності?; 2) як використовується ця мова (ці мови) у даній малій спільності її членами?

Спостереження показують мова, якою користуються члени групи, виявляється не цілком тією ж самою, що й загальнонаціональна мова (або якісь її підсистеми). Вивчає особливості мовлення іноземців

Завдання - Сформувати методику опису мовлення індивіда чи окремої групи Вивчення мовлення людей різного віку, представників певних соціогруп.

4. Основні типи соціолектів (визначення, класифікація, приклади)

До основних властивостей територіальних діалектів, що відрізняють цей різновид національної мови від усіх інших, належать: 1) соціальна, вікова й почасти статева обмеженість кола носіїв діалекту (це переважно сільські жителі старшого покоління); 2) обмеження сфери використання діалекту родинними (сімейними) й побутовими ситуаціями; 3) утворення напівдіалектів як результат взаємодії та взаємовпливу різних говорів та пов'язана з цим перебудова відношень між елементами діалектних систем; 4) нівелювання своєрідності діалектного мовлення під впливом літературної мови (через засоби масової інформації, книжки, систему освіти тощо). Одним з важливих розділів соціолінгвістики є соціальна діалектологія, об'єктом вивчення якої є соціальні діалекти (жаргони, арго, професійні мови). Соціальна діалектологія (її можна було б назвати й соціолектологією) вивчає соціолекти. Термін соціолект виник у лінгвістиці порівняно недавно - у другій половині ХХ ст. Соціолектом називають сукупність мовних особливостей, властивих будь-якій соціальній групі - професійній, становій, віковій і т. ін. - у межах тієї чи іншої підсистеми національної мови. Прикладами соціолектів можуть бути особливості мовлення солдатів (солдатський жаргон), школярів (шкільний жаргон), кримінальний жаргон, арго хіпі, студентський сленг, професійна „ мова” тих, хто працює на комп'ютерах, різноманітні торгові арго (наприклад, „ човників”, торговців наркотиками) тощо. ці утворення обслуговують комунікативні потреби соціально обмежених груп людей. Арго, жаргон, сленг - це різновиди соціолекту. Потреба задоволення експресії - це одна з причин існування арго. Наявність у злодійському мисленні й світосприйнятті елементів магічного ставлення до світу як одна з важливих причин виникнення й існування арго Терміни арго й жаргон - французькі за походженням (фр. argot, jargon), сленг - англійський (англ. slang). Ці терміни часто вживаються як синоніми. Однак доцільно розмежовувати поняття, що стоять за цими назвами: арго - це, на відміну від жаргону, тією або іншою мірою таємна мова, створювана спеціально для того, щоб зробити мовлення даної соціальної групи незрозумілим для сторонніх осіб. Арго - це мова кримінальної субкультури. Поняття «жаргон» (від франц. jargon - незрозуміла мова, зіпсована мова) розуміється як соціальний різновид мовлення, що характеризується, на відміну від загальнонародної мови, специфічно експресивно переосмисленою лексикою і фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів. Жаргон належить відносно відкритим соціальним і професійним групам людей, об'єднаних спільністю інтересів і функціонує як номінативно-експресивна одиниця мовлення, що має інколи вульгарно-фамільярне забарвлення. Жаргон є частиною загальнонародної мови, і він живе й розвивається за загальними законами мовної системи. Під сленгом розуміють різновид розмовної мови, оцінюваний суспільством як підкреслено неофіційний. Існує відмінна від норми сфера усного спілкування, що об'єднує велике коло людей. Саме це поняття отримало найменування сленгу. Сленг запозичує лексеми з арго та жаргонів, метафорично розширюючи їхні значення; отже, є спільні риси, що зближують жаргон і сленг: це метафоричність, домінування репрезентативної, а не комунікативної функції. Якщо раніше сленг використовувався в замкнених колах (вікових групах) з метою відокремлення, то тепер він поширюється на різні сфери життя. Специфіка кожного з цих мовних утворень може бути обумовлена професійною відмежованістю від решти суспільства. Приклад - солдатський жаргон, тому що військова справа - це професія, а люди, що нею займаються, живуть своїм, достатньо відокремленим від решти суспільства, життям. Термін койне (суміш різних діалектів). Цей термін початково застосовувався тільки до загальногрецької мови, яка склалася в ІV-ІІІ ст. до н. е. і служила єдиною мовою ділової, наукової та художньої літератури Греції до ІІ-ІІІ століть н. е. У сучасній соціолінгвістиці койне розуміють як такий засіб повсякденного спілкування, який зв'язує людей, що говорять різними регіональними або соціальними варіантами даної мови. У ролі койне можуть бути наддіалектні форми мови - своєрідні інтердіалекти, що поєднують у собі риси різних територіальних діалектів,- або ж одна з мов, що функціонує в даному ареалі. Так з'являються міські койне, що обслуговують потреби повсякденного, переважно усного, спілкування різних груп міського населення. Крім міських койне, виділяють койне ареалу, тобто певної території, на якій розповсюджена дана мова (або мови). Так, у багатомовній республіці Малі (Африка) як койне використовується мова бамана, що має наддіалектну форму. Поняття койне іноді застосовують і до писемних форм мови - наприклад, до латині, яка використовувалась як мова науки в середньовічній Європі.

Професіоналізми - “це слова, використовувані невеликими групами людей, об'єднаних певною професією”. Здебільшого професіоналізмами є слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні у мовленні комп'ютерників:

Соціальні функції мови ( комунікативної, мислетвірної, пізнавальної, професійної, номінативної, експресивної, волюнтативної та естетично-культурологічної.)

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона -- найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (унауковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі їїнаціонально-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. Те ж саме можна сказати і про націю, народ: «Говори -- і я тебе побачу», -- запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом.

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) йабстрактним (поняттєвим). Понятійне мислення -- це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів.

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови уфольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури.

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією -- «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусімслова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

5. Класифікація мов світу

Сьогодні у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов. Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення, суспільними функціями. Через таке різноманіття виникла потреба класифікувати мови світу.,

Серед найвідоміших типологій є генеалогічна та типологічна, яка в свою чергу поділяється на морфологічну, фонологічну та синтаксичну.

Генеалогічна класифікація мов - це вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

Типологічна класифікація мов - класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому матеріалі, а в принципах його організації).

Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає: 1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм; 2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку; 3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім'ї (максимальні об'єднання споріднених мов), сім'ї --на групи (гілки), групи -- на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв'язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю. У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із них 22 -- у Євразії, 20 -- в Африці, інші -- в Америці, Австралії, Новій Гвінеї.

Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є : індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, фінно-угорська, самодійська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазіатська

Індоєвропейська сім'я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства -- 2 млрд. 171 млн. 705 тис. осіб (дані за 1985 p.). Вони об'єднуються в 12 груп: індійську, іранську, слов'янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.

Типологічна класифікація мов - групування мов за особистостями їх структури незалежно від спорідненості.

За морфемною будовою слова В. фон Гумбольдт виокремив чотири типи мов: соціолінгвістика білінгвізм діалект

кореневі; аглютинуючі (аглютинативні); флективні; інкорпоруючі.

У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці . До кореневих мов належить в'єтнамська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська. Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів.

До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками.

Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи.

У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався.

До флективних належать індоєвропейські мови. Флективні мови поділяються на синтетичні та аналітичні. Флективні мови - мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семі-то-хамітські.

Синтетичні мови (від гр. synthesis "поєднання") - мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Аналітичні мови (від гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне - службовими словами, порядком слів, інтонацією).

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.

Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови

Якщо такі морфологічні типи мов, як кореневі, аглютинативні і флективні, встановлювались на основі аналізу перш за все структури слова, то інкорпоруючі мови визначаються за синтаксичними ознаками, на основі аналізу речення. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами, і реченнями. Інкорпоративні (від лат. incorporaоio 'включення до складе), або полісинтетичні (відгр. polys "багато'і synthesis 'поєднання ), мови - мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами.

Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями. До полісинтетичних мов належать чукотська, ітельменська, коряцька і більшість мов корінного населення Північної Америки (до цього типу мов не належать ескімоська та алеутська мови, хоча в деяких підручниках їх помилково характеризують як полісинтетичні).

I. Індоєвропейська сім'я -- найчисельніша. Мовами цієї сім'ї розмовляє близько 2106 млн осіб (приблизно 45 % усього населення земної кулі). У ній виділяють понад 10 груп. Серед них:

1) грецька, вірменська й албанська групи представлені кожна однією мовою; 2) до слов'янської групи (287 млн осіб) входять мови; а) східна підгрупа -- білоруська (10 млн осіб), російська(143 млн), українська (45 млн); б) західна підгрупа -- польська (42 млн осіб), словацька (5 млн), чеська (10 млн), верхньолужицька, нижньолужицька (у Німеччині) і мертва полабська; в) південна підгрупа -- болгарська (9 млн осіб), маке-донська (2 млн), сербська і хорватська (18 млн), словенська (2 млн) і мертва старослов'янська; 3) до германської групи (435 млн осіб) належать мови: б) західна підгрупа -- англійська (320 млн осіб), німецька (120 млн), голландська, фризька (у Нідерландах), бурська (у Південно-Африканській Республіці), ідиш; 4) до романської групи (560 млн. осіб) входять мови: іспанська (240 млн), португальська (130 млн), французька (близько 100 млн), італійська (66 млн.), румунська (23 млн), провансальська (у Франції), галісійська і каталонська (в Іспанії), ретороманська (у Швейцарії), мертві латинська, оскська, умбрська;

II. Китайсько-тибетська сім'я охоплює 1065 млн осіб (23 % населення земної кулі). Найбільше людей розмовляє ки-тайською мовою -- 997 млн осіб.

III.До семіто-хамітської сім'ї (238 млн осіб) входять арабська (153 млн), іврит (в Ізраїлі) та інші мови.

IV. Австронезійська сім'я (230 млн осіб) включає індо-незійську (138 млн), яванську (74 млн) та інші, менш поши-рені мови.

6. Діалекти (визначення, приклади)

Територіальний діалект -- різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості.

Найменший територіальний різновид мови - говірка, яка вживається в одному чи в декількох населених пунктах. Говірки об'єднуються в говори (діалекти), а говори - в групу говорів чи наріччя. Деякі вчені вважають діалект проміжною ланкою між говором і наріччям. Отже, всі вищенаведені поняття розрізняються за величиною території, на якій вони поширені, і за кількістю мовців.

Наявні обласні (вузьколокальні) слова: кияхи (кукурудза), вилка (рогач), вихолка (гойдалка),утва (качки), валка (череда) та ін.

Лексичні: наявні в говірках вузькодіалектні слова: кліть (комора), неньо (батько), бадіко, вуйко(дядько), вепр (кабан); у тому числі багато засвоєнь з польської, румунської, угорської мов: гречний(чемний), милитися (помилятися) -- з польської; гавра (барліг ведмедя), плай (гірська стежка), сарака(бідний, нещасний) -- з румунської; марга, маржина (худоба) -- з угорської.

Соціальний діалект

2) Соціальний діалект -- відгалуження загальнонародної мови, уживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Варіювання у користуванні лексичними засобами залежить від середовища і сфери вживання. Є, наприклад, вікові особливості: мова дітей (передусім раннього віку) відрізняється від мови дорослих особливим словником (папка -- хліб, биця -- теля, паця -- свиня, льоля -сорочка і т. ін.); специфічними для української мови дієслівними утвореннями: їстки, їстоньки, купоньки, питоньки, спатоньки, ходитоньки тощо.

Диференціація у користуванні лексичними засобами мови залежить від загальноосвітнього рівня: носіїв мови, їх суспільного становища, роду занять, кола інтересів, середовища, до якого належить носій мови і т. ін. Чинники, які зумовлюють соціально-діалектичну диференціацію мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна визначити. До того ж нерідко вони діють одночасно, що призводить до інтеграції різних соціально-діалектичних відгалужень від загальнонародної мови. Соціальні діалекти певною мірою можуть перехрещуватися з територіальними (у добу феодалізму останні -- одночасно і селянські), проте, на відміну від територіальних, вони не охоплюють фонетичні системи та граматичні будови.

Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні і групові жаргони, арго, різновиди таємних засобів спілкування. Явища диференціації мови з ширшою соціальною базою характеризуються як просторіччя або сленг.

Койне -- діалект грецької мови періоду приблизно від 300 до н. е. до 300 року н. е. На цьому діалекті написані майже усі твори Нового Заповіту та велась проповідницька діяльність Апостола Павла

Поступово слово «койне» набуло інших значень, наприклад, як функціональний тип мови, що використовується як основний засіб повсякденного спілкування з широким діапазоном комунікативних сфер в умовах регулярних соціальних контактів між носіями різних діалектів або мов.

Сучасна соціолінгвістика трактує койне у ширшому сенсі -- як будь-який засіб спілкування (головним чином усного), що забезпечує постійну комунікативну зв'язаність певного регіону.

Вирізняють міські койне і койне ареалу (країни). Роль койне може виконувати наддіалектна форма певної мови, розвинута на базі одного або кількох її діалектів, а також одна з мов, якими розмовляють у цьому ареалі (наприклад, у багатомовній Республіці Малі роль койне грає мова бамана (бамбара), що має наддіалектну форму, яка склалася як столичне койне у Бамако). Усні койне посідають проміжне становище між лінгва-франка та загальнонаціональною літературною мовою. Койне (особливо міське) є важливою передумовою формування літературної мови. Іноді койне розглядають поруч з піджинами, однак процес формування койне є суттєво відмінним: піджинізація передбачає істотну структурну модифікацію мови-джерела, натомість койне здебільшого розвивається у бік збереження і збагачення мови або діалекту, що перетворюються на койне. Піджин формується в умовах контакту і взаємного впливу різних мов, а койне найчастіше (хоча й не завжди) утворюється на базі діалектів однієї мови або близько споріднених мов. У деяких випадках піджин може набути функцій койне з наступним розвитком у бік креольської мови. Крім усних, можливі також письмові форми койне -- наприклад, латинська мова у ролі науково-письмового койне у середньовічній Європі.

Креольські мови -- мови, що сформувалися на базі піджинів і стали рідними (першими) для певної спільноти їх носіїв.

Процес формування піджину (піджинізація) проходить в умовах ситуативно обмежених контактів носіїв мови-джерела з носіями інших не схожих на неї мов. Піджин може стати рідною мовою для деякого етносу, розширюючи при цьому свої комунікативні функції, ускладнюючи структуру, перетворюючись на «нормальну» мову. Процес перетворення піджину на креольську мову називають креолізацією.

Креольські мови поширені в Африці, Азії, Америці і Океанії (25-30 млн. мовців).

Наприклад, на базі англомовних піджинів сформувалися креольські мови джагватаак (Ямайка), сранан-тонго (Сурінам), сарамакка і джука (Сурінам), ґаянська креольська мова (Ґаяна), кріо (Сьєрра-Леоне, Гамбія та Екваторіальна Гвінея),ток-пісін (Папуа-Нова Гвінея), креольські мови Соломонових Островів, Тринідаду і Тобаго та ін.;

В Африці та Океанії існують мови, частково подібні за своєю структурою до креольських мов, але сформовані у процесі взаємодії між автохтонними мовами, без піджинізації, наприклад санго (ЦАР), кітуба (Заїр, на базі мови кіконго), хірі-моту (Папуа-Нова Гвінея, на базі мови моту) та ін. Такі мови називають креолізованими або койнезованими (див. Койне).

7. Лінгвістична модель білінгвізму

Двомовність і багатомовність - це наявність і функціонування в межах одного суспільства (зазвичай - держави) двох або кількох мов. Л.П. Нагорна і відповідає: “Двомовність, білінгвізм - це всього лиш одночасне або поперемінне користування двома мовами - як на особистісному, так і на суспільному рівні. Двомовність може бути добровільним вибором людини чи соціуму, а може бути спричиненою певними обставинами, корені яких сягають у минуле” [2, 275]. Функціонування двох або більше мов у суспільстві було б неможливим без двомовності окремих членів мовної спільності (навіть якщо індивід володіє кількома мовами, його часто називають білінгвом, а саме явище - білінгвізмом, або двомовністю). Природні мови принципово не є однорідними: вони існують у багатьох різновидах, формування й функціонування яких визначається соціальною диференційованістю суспільства та розмаїттям його комунікативних потреб. Деякі з цих різновидів мають своїх носіїв, тобто сукупності мовців, що володіють тільки даною підсистемою національної мови (територіальним діалектом, просторіччям). Таке володіння підсистемами однієї національної мови та використання їх у залежності від ситуації або сфер спілкування називається внутрішньомовною д и г л о с і є ю. Таку дефініцію диглосії дають В.І.Бєліков і Л.П.Крисін [1, 56] Фахівець у галузі політичної лінгвістики Л.П.Нагорна підкреслює в цьому понятті (“диглосія” без означення “внутрішньомовна”) найсуттєвіше таким чином: “Диглосія - не просте співіснування двох мов, а їхнє ранжування, насамперед за ознаками функціональності та престижності. В Україні диглосія закріплювалася мовною політикою правлячих режимів упродовж кількох століть” [2]. Поняття і термін диглосія у 1959 р. увів до наукового вжитку американський дослідник Чарлз Алберт Фергюсон. До цього в лінгвістиці використовувався (і продовжує використовуватися зараз) термін двомовність як український переклад інтернаціонального терміна білінгвізм. А для ситуацій, в яких можуть функціонувати декілька мов, прийнято термін багатомовність (пор. англ. multilingualism, франц. plurilinguisme), або полілінгвізм. В.І.Бєліков і Л.П.Крисін пропонують розрізняти три основні види індивідуального білінгвізму. При субординативному білінгвізмі мовці сприймають другу мову через призму рідної: поняття співвідносяться з лексичними одиницями рідної мови, а останні - з одиницями другої мови. При координативному (чистому) білінгвізмі обидві мови є цілком автономні, кожній відповідає свій набір понять, граматичні категорії двох мов є також незалежними. З м і ш а н и й білінгвізм в ідеалі передбачає єдиний механізм аналізу й синтезу мовлення, а співіснуючі мови розрізняються лише на рівні поверхових структур

8. Діапазон різновидів англійської мови

Сonservative English, мова королівської сім'ї та парламенту, прийнятий стандарт (Received Pronunciation або BBC English) і просунута англійська (Advanced English). Останній різновид досить пластичний і найбільш схильна до впливу інших діалектів.

Programme - program, cheque - check, theatre - theater, і т.д. Вживанні will замість shall. Багато неправильні дієслова в американському англійському є правильними, змінюються багато стійкі вирази і т.д.

Australian English also has its own "home-grown" words, some of which have made their way into international English(boomerang, budgerigar), though others (cobber = friend, sheila = girl, tucker =food, dinkum = good) remain distinctively Australian.

Лексичні відмінності в межах континенту незначні і стосуються, перш за все, культури, назв страв, установ і т.д. Австралійська англійська багата на ідіоми (наприклад, sheila - жінка, bloke - чоловік, fair dinkum - виключно австралійський). Безумовно, представляє інтерес і самобутній австралійський сленг. Приміром, shark biscuits (акуляче печиво) - серфінгіст-новачок, Boomerang (бумеранг) - щось те, що підлягає поверненню, і т.д. Багато англійських слів в австралійському діалекті придбали нові значення: наприклад, слово bush (чагарник) в Австралії означає «ліс», завдяки тому, що до світлих евкаліптовим лісах і чагарниках складно застосувати слово «forest». Також у мові є запозичення з американської англійської.

Граматичні відмінності австралійської англійської від британської відчутні. Наприклад, є відмінності в системі іменних форм (слово data в Австралії вживається тільки у множині). Допоміжне дієслово shall вживається тільки в спонукальних та питальних формах, а should практично скрізь замінене дієсловом would. Також цікаво, що в Австралії все ще вживаються застарілі форми спілок while і among - whilst і amongst. Вживаються обидві форми слів disinterested і uninterested, а слова flammable і inflammable мають одне і те ж значення.



9. Диглосія

Функціонування двох або більше мов у суспільстві було б неможливим без двомовності окремих членів мовної спільності. Природні мови принципово не є однорідними: вони існують у багатьох різновидах, формування й функціонування яких визначається соціальною диференційованістю суспільства та розмаїттям його комунікативних потреб. Деякі з цих різновидів мають своїх носіїв, тобто сукупності мовців, що володіють тільки даною підсистемою національної мови (територіальним діалектом, просторіччям). Таке володіння підсистемами однієї національної мови та використання їх у залежності від ситуації або сфер спілкування називається внутрішньомовною д и г л о с і є ю. Таку дефініцію диглосії дають В.І.Бєліков і Л.П.Крисін. Фахівець у галузі політичної лінгвістики Л.П.Нагорна підкреслює в цьому понятті (“диглосія” без означення “внутрішньомовна”) найсуттєвіше таким чином: “Диглосія - не просте співіснування двох мов, а їхнє ранжування, насамперед за ознаками функціональності та престижності. В Україні диглосія закріплювалася мовною політикою правлячих режимів упродовж кількох століть”.

Диглосія (грец. дйглщууЯб -- букв. двомовність) -- одночасне існування у суспільстві двох мов або двох різних форм однієї мови, застосовуваних у різних функціональних сферах. На відміну від двомовності та багатомовності, диглосія як соціолінгвістичний феномен передбачає свідому оцінку мовцями своїх ідіомів за шкалою «високе -- низьке», «урочисте -- повсякденне» тощо. Поняття і термін диглосія у 1959 р. увів до наукового вжитку американський дослідник Чарлз Алберт Фергюсон.

10. Перемикання й змішування кодів.

Ми вже знаємо, що коди (мови) і субкоди (діалекти, стилі), що складають (утворюють) соціально-комунікативну систему, функціонально розподілені. Це означає, що один і той же самий контингент мовців, які утворюють дану мовну спільність, володіючи набором комунікативних засобів, використовує їх у залежності від умов спілкування. Наприклад, якщо вести мову про субкоди літературної мови, то в науковій діяльності носії літературної мови використовують засоби наукового стилю, в діловодстві, у юриспруденції (скажімо, в судочинстві), адміністративному листуванні вони ж уживають засоби офіційно-ділового стилю, у сфері релігійного культу - слова й конструкції стилю релігійно-проповідницького тощо. Інакше кажучи, у залежності від сфери спілкування мовець переходить з одних мовних засобів на інші (замінює ніби одні мовні засоби іншими). Схожа картина спостерігається і в тих суспільствах, де використовується не одна, а дві мови (або декілька). Білінгви, тобто люди, які володіють двома (або кількома) мовами, зазвичай “розподіляють” їх використання залежно від умов спілкування: в офіційній обстановці, при спілкуванні з владою використовується переважно одна мова, а в побуті, в родині, при контактах з сусідами - інша (інші). І в цьому випадку можна говорити про перемикання кодів, про перехід з одного коду на інший, тільки як коди фігурують не стилі однієї мови, як у першому прикладі, а різні мови. Перемикання кодів, або кодове перемикання - це перехід мовця у процесі мовного спілкування з однієї мови (діалекту, стилю) на іншу (інший) у залежності від умов комунікації. Наприклад, зміна адресата, тобто того, до кого звертається мовець. Якщо адресат володіє тільки однією з двох мов, які знає мовець, то останній, природна річ, повинен використати саме дану, знайому адресату, мову, хоча до цієї миті у спілкуванні зі співрозмовниками-білінгвами могла використовуватись інша мова або обидві. Перемикання на відомий співбесідникові мовний код може відбуватись навіть у тому випадку, коли змінюється склад тих, хто спілкується (комунікантів): коли до розмови двох білінгвів приєднується третя людина, яка володіє тільки однією з відомих усім трьом мов, то спілкування має відбуватись цією мовою. Відмова ж співрозмовників перейти на код, знайомий третьому учасникові комунікації, може розцінюватись як небажання відкривати йому тему розмови або ж як зневага до його комунікативних потреб. Чинником, що обумовлює заміну кодів, може бути зміна ролі самого мовця. Скажімо, в ролі батька (при спілкуванні в родині) або в ролі сусіда він може використати рідний для нього діалект, а звертаючись до органів центральної влади, він змушений перемикатись на більш або менш загальноприйняті форми мовлення. Якщо такого перемикання кодів не буде, представники влади його не зрозуміють, і він не досягне своєї мети (задовольнити прохання, розглянути скаргу і т. ін.), інакше кажучи, зазнає комунікативної невдачі. Тема спілкування також впливає на вибір коду. За даними дослідників, що займаються проблемами спілкування в умовах мовної неоднорідності, “виробничі” теми члени мовних спільностей воліють обговорювати тією мовою, яка має відповідну спеціальну термінологію для позначення різних технічних процесів, пристроїв, приладів тощо. Проте як тільки тема з виробничої змінюється на побутову, „вмикається” інший мовний код або субкод - рідна мова або говірка (діалект) співрозмовників. В одномовному суспільстві при такому перемиканні кодів відбувається перехід з професійної мови на загальновживані мовні засоби. У яких місцях мовного ланцюга мовці перемикають коди? Це залежить від характеру впливу тих чинників, про які щойно йшла мова. Якщо вплив того або того чинника мовець може передбачити і навіть в певному сенсі планувати, то перемикання відбувається на природних межах мовного потоку: на кінці фрази, синтаксичного періоду, при найспокійнішому режимі спілкування - після закінчення обговорення якоїсь теми. Однак, якщо чинник, що обумовлює кодову заміну, втручається неочікувано (несподівано, раптово) для мовця, то мовець може перемикатися з коду на код посередині фрази, іноді навіть не доказавши слова. При високому рівні володіння різними кодами або субкодами, коли використання їх значною мірою автоматизоване, процес кодового перемикання може не усвідомлюватись мовцем, особливо в тих випадках, коли інший код (субкод) використовується не цілком, а у фрагментах. Наприклад, говорячи однією мовою, людина може вставляти в своє мовлення елементи іншої мови - фразеологізми, модальні слова, вигуки, частки. Здатність до перемикання кодів свідчить про високий ступінь володіння мовою (або підсистемами мови) і про певну комунікативну й загальну культуру людини. Механізми кодових перемикань забезпечують взаєморозуміння між людьми та відносну комфортність процесу мовленнєвої комунікації. Навпаки, нездатність індивіда варіювати своє мовлення залежно від умов спілкування, прихильність лише до одного коду (або субкоду) сприймаються як аномалія й можуть призводити до комунікативних конфліктів. Перемикання кодів слід відрізняти від таких явищ, як запозичення мовних одиниць і їх украплення в мовлення. Перемикаючись на інший код (наприклад, на іншу мову), мовець використовує її елементи в повній відповідності до фонетичних, граматичних та інших властивостей цих елементів. При запозиченні слово або яка-небудь інша одиниця підпорядковується (принаймні частково) фонетиці й граматиці мови, яка їх запозичує. При вкрапленні зберігається іншомовно-системний вигляд украплюваного елемента, проте цей елемент вживається в якійсь „застиглій“ формі, не змінюючись відповідно до словозмінних моделей або до моделей синтаксичних. У мовленні білінгва відбувається взаємовплив мов, якими він користується. Цей взаємовплив стосується як мовлення, так і мови і може проявлятись у будь-яких мовних підсистемах: у фонетиці, граматиці, лексиці. Будь-який вплив однієї мові на іншу, а також результат цього впливу називається інтерференцією. Мовна інтерференція - термін походить з латинської мови: inter (поміж), ferens (той, що несе, приносить). Це явище пов'язане з поняттям трансферу - перенесення зразків (моделей) рідної мови на мову іноземну в процесі її опанування. Перенесення навичок під час вивчення іноземних мов може мати позитивний і негативний наслідок. Трансфер негативний визначається в науковій літературі поняттям мовної інтерференції. Під інтерференцією розуміють, як правило, тільки неконтрольовані процеси, а свідоме запозичення до неї не відносять.

11. Піджин та креол : спільне та відмінне

Креольські мови виникають у ситуаціях мовних контактів. Тобто тоді, коли переплітаються між собою багато різних мов. Багато креольських мов, тим часом, майже вимерли. Але у світі креольською мовою ще розмовляє 15 мільйонів людей. Креольські мови є завжди рідними мовами. Для мов піджина це не так. Мови піджив являють собою дуже спрощені мовні форми. Вони служать лише для зовсім спрощеного спілкування. Більшість креольських мов виникла у колоніальні часи. Через це креольські мови часто базуються на європейських мовах. Однією з ознак креольських мов є обмежена лексика. Також креольські мови мають власну фонетичну систему. Граматика креольських мов значно спрощена. Той, хто розмовляє, просто ігнорує складні правила. Кожна креольська мова є важливою складовою частиною національної ідентичності. А тому існує також багато літератур на креольських мовах. Для мовознавців креольські мови особливо цікаві. Адже вони показують, як народжуються і знов вмирають мови. Таким чином, на креольських мовах можна простежити розвиток мови. Також вони доказують, що мова може змінюватися та пристосовуватися. Дисципліна, яка вивчає креольські мови, називається криолістика. Один з найвідоміших висловів креольською мовою походить з Ямайки. Боб Марлі зробив його всесвітньо відомим - ви його знаєте? Це No woman, no cry! (= No, woman, don't cry!) (Ні, жінко, не плач!)

Піджин -- загальна назва мов, які виникли в екстремальній ситуації міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння. Для виникнення піджина, як правило, необхідно дві чи більше мов. За звичай піджини виникали на основі французької, англійської, іспанської та португальської та мов населення відповідних колоній. Однак були випадки, коли піджини виникали для обслуговування вільної торгівлі між двома або кількома народами. Зазвичай піджинізовані мови виникали при контактах представників європейської цивілізації з колонізованими народами, або, як лінгва-франка, -- в результаті торговельних стосунків. Як правило, ці утворення відрізняються примітивністю і залишаються лише засобами міжетнічного спілкування. Словниковий запас такої мови зазвичай не перевищує 1500 слів. У випадку, якщо піджин буде засвоєний дітьми і стане їх рідною мовою (як це відбувалось, наприклад, з дітьми рабів на плантаціях), він може розвинутись до стану креольської мови. Прикладом піджина на слов'янській основі може виступити руссенорськ. Сьогодні креольськими мовами розмовляють близько десяти відсотків землян. Особливого поширення вони набули в країнах Карибського басейну та деяких країнах Африки. Слід зазначити, що історія англійської мови - це унікальний приклад, як мова може розвинутися з фази франко-англосаксонського піджину, пройти фазу креолізації і через кодифікацію лондонського койне стати спочатку мовою англійського народу, в якому злилися поневолювачі-нормандці та поневолені англосакси.

12. Екологія мовної динаміки. Еколінгвістика

У сьогоднішній лінгвістиці немає єдиного підходу до трактування поняття «еколінгвістика». Вчені пропонують різновекторні визначення цього терміну. Так, наприклад, А.П. Сковородніков не розмежовує поняття еколінвістика, екологія мови та лінгвоекологія. Алвін Філл навпаки розробляє чітку термінологію для різних областей еколінгвістики, виділяючи еколінгвістику як таку, екологію мови, екологічну лінгвістику та лінгвістичну екологію. В його розумінні еколінгвістика (ecolinguistics) - це загальний термін для всіх галузей дослідження, які об'єднують екологію та лінгвістику; екологія мови (ecology of language(s)) досліджує взаємозв'язок між мовами; екологічна лінгвістика (ecological linguistics) переносить терміни та принципи екології на мову; лінгвістична екологія (linguistic ecology) вивчає взаємозв'язок між мовою та

Іванова О.В. вважає доцільним виділяти в еколінгвістиці лише два напрями:

1. Екологію мови, яка метафорично переносить екологічні поняття на мову (за Е. Хаугеном); 2. Лінгвістичну екологію (за М. Холлідеєм), в якій мови розглядаються з точки зору екологічності і вивчається роль мови при описі проблем навколишнього світу.

Говорячи про екологію мови, російська дослідниця Бернацька А.А. виділяє в ній три аспекти: 1) інтралінгвальний, пов'язаний з культурою мови, стилістикою, риторикою, включає дослідження порушень правильності, ясності, логічності, виразності та інших комунікативних якостей мови.

2) інтерлінгвальний, багатомовність як середовище існування окремої етнічної мови і проблеми зникнення мов та зменшення лінгвістичної різноманітності на Землі.

3) транслінгвальний, пов'язаний з використанням одиниць, засобів, реалій однієї мови, культури в контексті іншої мови, що належить до іншої культури в художній літературі, фольклорі, публіцистиці. Це - цитування іноземних мікротекстів, практика перекладу.

В еколінгвістиці виділяють два рівні: макро- та мікроеколінгвістику. Мікроеколінгвістика займається вивченням структури мовної системи. Макроеколінгвістика зосереджується на питаннях громадського, державного та світового значення (мовний геноцид, мовна політика, мовне планування).

13. Гендерні аспекти комунікації

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою е інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно це - власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок -актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Сексимзм (англ. sexism, від лат. sexus -- стать) -- світогляд, в якому стверджується нерівне становище і різні права статей. Може виявлятися у формі ненависті, недооцінки або упередження по відношенню до представників відповідної статі в цілому або стереотипізацією суджень по відношенню до представників відповідної статі.

Наслідком сексизму є статева дискримінація -- дискримінація людини за ознакою статі чи гендерної ідентичності. У суспільстві може бути представлений у вигляді системи стереотипів, офіційно закріплених положень або навіть ідеології.

Man made - manufacturedManpower - personnel, workers

Congressman- representative, member of Congress

Businessman - business personPoliceman - police officer

Fireman - fire fighterFisherman - fisher

Cameraman - camera operator

14. Суржик, як соціолінгвістичне явище

Уживається переважно щодо українського просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими (внаслідок українсько-російської інтерференції) російськими елементами ...” [4, 267]. Г. Красовська виходить з того, що “суржик” виступає тоді, коли елементи обох мов (російської і української) набувають такого ступеня змішування, що утворюють третю “якість”, позбавлену нормативності, таку, яка не має власного стандарту. Суржик - це мова, в якій штучно поєднані елементи різних мов не мають будь-якого стандарту, будь-якої унормованості. Цей термін стосується української мови з домішкою елементів російської мови, що виник унаслідок українсько-російської мовної інтерференції. Відповідником “суржика” в Білорусі є так звана “трасянка” [229, 415].

Неправильно	Правильно
багаточисельний	численний
безвихідне становище	безвихідь, стан безпорадності
блінчик	млинець
бритися	голитися
булавка	шпилька
в двох словах	двома словами
вечером	ввечері, увечері
вийти зі скрутного становища	зарадити собі в скруті
резина	ґума
наволочка	пошивка
вішалка	вішак
включати світло	вмикати світло
на протязі	упродовж, протягом
Магазин	Крамниця
лікарство	ліки
приймати до уваги	брати до уваги
відмінити	скасувати
Падати в обморок	Непритомніти

Також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).

вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно),єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), начебто), імєнно (саме), рядом(поруч), язик (мова), больніца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта),почтальйон (листоноша) тощо;

«українізовані» форми російських дієслів -- здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав(«вважав» або «рахував» залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);

порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком -- по вулицям замість вулицями, на російській мові замість російською мовою;

утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови -- самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);

утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком -- відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);

слова і вирази, кальковані з російської -- міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, на протязі;

Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у такому значенні: елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова (наприклад, “щитав”, “здолав”, “перший”, “прийняти міри”, “нахожуся” тощо).