Запропоновані зміни в проекті правопису 1999 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Доля проекту правопису 1999 року

2. Запропоновані зміни в проекті правопису 1999 року

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Мова народу відбиває його історію. Коли, не маючи власної держави, українці жили «в гостях» у своїх близьких чи далеких родичів, їхня мова зазнавала певних змін, залежно від місця «гостювання». Лише об'єднані в одну державу, ми можемо виробити соборну українську мову. Сьогодні така мова ще тільки формується. Вироблення єдиних для всіх мовних норм, а відтак - і правопису - процес тривалий, і відбуватиметься він іще не одне десятиліття. І доки він триватиме, потрібна співпраця усіх, хто шанує українське слово. Така співпраця, крім любові до рідної мови і здорового глузду, потребує ще й певних «правил гри». Слід визнати рівні права за всіма мовними «знахідками», виявляти толерантність до творчих пошуків, не обмежувати вільного обміну думок. І звичайно ж, потрібна доктрина, рекомендації якої після її схвалення мають шанувати всі.

1. Доля проекту правопису 1999 року

У цілеспрямованій руйнації оригінальних рис української культури за доби тоталітаризму влада під недріманним оком тримала мову -- найголовнішу ознаку української духовності. Оголошувалося архаїчним, буржуазним, куркульським, простацько-діалектним, заборонялося багато з того, що робило українську мову неповторною. Оборонці питомого в українській мові в 30-х роках XX ст. зазнали гонінь, ув'язнень, заслань. Кількох лінгвістів розстріляно. І в повоєнні роки цькували тих, хто виявив найменші елементи незгоди з офіційною радянською мовною політикою. У заходах, спрямованих на нівеляцію питомих елементів української мови і наближення її до російської, провідну роль було відведено Інститутові мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (створеному після ліквідації Інституту української наукової мови та численних лінгвістичних Комісій Всеукраїнської академії наук), у якому в свій час культивовано теорію двох рідних мов в українців, обґрунтовувало партійну теорію про “нову історичну спільність людей - радянський народ”. За радянських часів особливо відчутних утрат зазнали словникарство, базу якого було зведено до творів, дозволених для читання в СРСР, та правопис, який, де тільки це можливо піднести в благопристойному вигляді, наближувало до російських норм.

Наша громадськість ще до оголошення незалежності України (в рамках так званої перебудови радянського суспільства) ставила питання про необхідність опрацювання проблем орфографії за нових умов. Невеликі зміни (щоправда, не всі послідовні й системні), зроблені в 1990 р., викликали дискусію на сторінках газет “Літературна Україна” та “Освіта” в серпні та грудні 1991 р. і січні 1992 р.

Комісія з питань народної освіти і науки ВР України приєдналася до пропозиції газети “Освіта” “вважати “Український правопис” 1990 року пробним виданням, тобто таким, що має статус проекту й потребує затвердження урядовими установами" [15: 271 -- 273]. Але нововведення цієї редакції прищепилися; вони, в основному, чинні й нині.

Тим часом 27.VIII -- З.ІХ 1990 відбувся І Міжнародний конгрес україністів, серед ухвал якого був пункт про необхідність вироблення єдиних правописних норм для українців на Батьківщині й у діаспорі. Рекомендовано створити міжнародну комісію, яка подасть проект єдиної редакції “Українського правопису” на один із чергових з'їздів асоціації україністів світу.

Цей заклик підтримала Національна академія наук України в особі її президента акад. Б.Є.Патона, який наголошував: “Справді, потрібен єдиний уніфікований правопис, яким би користувалися українці всього світу” [5:1].

Однак лише 15 червня 1994 р. з'явилася постанова Кабінету Міністрів України № 402 “Про підготовку і видання “Українського правопису” у новій редакції”, у якій, зокрема, сказано: “1. погодитися з пропозицією Академії наук, підтриманою Міністерством економіки, Міністерством фінансів.., щодо підготовки і видання в 1994 -- 1996 роках “Українського правопису” у новій редакції.

Установити, що організаційне та нормативно-методичне забезпечення підготовки зазначеного Правопису здійснюватимуть Інститут української мови Академії наук та Українська національна комісія з питань правопису при Кабінеті Міністрів України”.

Отже, Академія наук України -- ініціатор підготовки нової редакції правопису, а на її Інститут української мови разом із Українською національною комісією з питань правопису (далі -- УНКП) покладено відповідальність за його підготовку.

КМ затвердив склад УНКП з 35 осіб (29 з України, 6 із закордоння: Канади, США, Франції, Польщі, Словаччини, Казахстану). Очолив Комісію акад. М.Жулинський.

Було створено робочу групу Комісії, яка мала опрацювати проект нової редакції орфографічного кодексу, до якої входили І.Вихованець, С.Головащук, А.Грищенко, С.Єрмоленко, В.Жайворонок, І.Ющук.

На другий день після останнього засідання голова та заступник голови УНКП в листі до КМ України від 27 грудня 1996 р. доповідали, що Комісія, в основному, роботу завершила й ухвалила “доручити робочій групі в складі О.О.Тараненка, С. Я. Ермоленко та С. І. Головащука підготувати весь текст “Українського правопису” в новій редакції за матеріалами роботи комісії і подати його на розгляд її членів. Члени комісії протягом двох місяців після одержання мають переглянути текст і повернути його зі своїми зауваженнями робочій групі, причому зауваження щодо тих найважливіших і найпринциповіших правописних питань, що вже розглядалися під час роботи комісії, робочою групою не враховуватимуться”. Нова дирекція Інституту української мови НАН України за дорученням бюро ВЛММ восени 1998 р. взялася негайно розглянути справи, пов'язані з проблемами орфографічного кодексу, але змогла отримати матеріали праці Комісії 1994 -- 1996 рр. з великими труднощами лише у грудні 1998 -- січні 1999 р.

Ознайомлення з комп'ютерним набором окремих частин правопису показало, що члени групи, яка мала подати кінцевий текст, компонували його, м'яко кажучи, на свій розсуд. По суті, підготовлено до друку якийсь новий проект-варіант правил, скомпонований 1-- 2 особами.

До проекту 1999 р. додано наше докладне історико-мовне обґрунтування назрілих змін в українській орфографії, жодну частку якого науково не спростував ніхто з опонентів (2002 р. вийшло й окремою книжкою під титулом “Проблеми українського правопису XX -- початку XXI ст.”).

Бажаючи залучити до обговорення орфографічних справ широкі кола шанувальників рідного слова, ми на початку квітня 2000 р. подали статтю про запроектовані в правописі зміни до газет “Українське слово”, яка незабаром її опублікувала, та “Літературна Україна”, що надрукувала наш матеріал аж у січні 2001 р. після засідання Ради з питань мовної політики при Президентові України, яке відбулося в кінці грудня 2000 р. На сторінках цих та інших газет виступило чимало прихильників і опонентів змін в українській орфографії. На жаль, про запропоновані нововведення в ЗМІ висловилися лише поодинокі філологи-знавці справи.

На обговорення проекту в УМІФ було запрошено кореспондента газети “Голос України”, який 30 травня 2000 р. опублікував пасквіль “Кому б'юст поставити?” (власне після цього почала з'являтися в ЗМІ некомпетентна “критика” проекту). Напевне, на основі анкети УМІФ складено “Перелік нововведень, запропонованих у проекті найновішої редакції “Українського правопису”, яку Комісія з вивчення проекту нової редакції українського правопису 29 травня 2000 р. запропонувала для обговорення в установах НАНУ.

Перелік нововведень до проекту “найновішої редакції “Українського правопису” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України містив 17 пунктів, але серед них два -- вигадані: “уникати подвоєння в географічних назвах: Апеніни, Мороко, Голандія тощо”; “запровадити паралельне закінчення -а/-у в назвах міст: Парижа -- Парижу, Лондона --Лондону тощо”.

Результати обговорення нам не відомі.

Опоненти змін у правописі організували послання до високих урядових та наукових інстанцій, написані в дусі “листів трудящих” доби тоталітаризму. Вони не гребували навіть перекрученнями та фальсифікаціями, приписуванням проектові пропозицій, яких у ньому немає. Більшість дискутантів виявили слабку обізнаність зі суттю змін, опиралися на розтиражовані 19 пунктів -- стислий виклад запропонованих нововведень без обґрунтування їх, первісно адресованих фахівцям-працівникам Інституту української мови НАН України, які шляхом таємного голосування мали висловити своє ставлення до запроектованих нововведень.

У ЗМІ були також виступи фахівців-знавців справи на підтримку проекту нової редакції та зі справедливою критикою окремих його вад. Люди, що справді вболівають за справу, нерідко піднімали питания про невідрадне становище української мови в державі.

В умовах штучно спровокованого ажіотажу навколо проблем української орфографії було недоцільним скликання засідання Української національної комісії з питань правопису при КМ України для прийняття кінцевих ухвал щодо запропонованих нововведень. Президент України Л.Д.Кучма 2 лютого 2001 р. направив доручення тодішньому прем'єр-міністрові В.А.Ющенкові: “З огляду на неоднозначне ставлення в українському суспільстві до проекту нової редакції “Українського правопису” та з метою прийняття виваженого, всебічного обгрунтованого рішення відкласти розгляд питання про внесення змін до “Українського правопису” до 2002 р. Організувати обговорення проекту в засобах масової інформації, установах і закладах Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, Міністерства освіти і науки України, творчих спілках, громадських об'єднаннях тощо з урахуванням необхідності збереження суспільної стабільності.

Результати обговорення покласти в основу розгляду та оцінки проекту “Українського правопису”.

Баталії навколо запроектованих змін в орфографії потроху вщухли весною 2001 р., а до кінця року дискусійні статті з'являлися друком вкрай рідко.

11 лютого 2002 року Президент України направив нове доручення -- прем'єр-міністрові А.К.Кінахові: “З метою неупередженого та об'єктивного розгляду комплексу проблем, пов'язаних з українським правописом, у безпосередньому фаховому середовищі, максимального врахування різних позицій і думок розглянути питання щодо перепідпорядкування та часткового перегляду персонального складу Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України, поклавши відповідальність за її роботу на Міністерство освіти і науки України та Національну академію наук України.”

19 лютого 2002 р. вийшла постанова № 198 Кабінету Міністрів України “Про Українську національну комісію з питань правопису”, в якій сказано: “1. Покласти на Міністерство освіти і науки та Національну академію наук організаційне і науково-методичне забезпечення діяльності Української національної комісії з питань правопису, а також підготовку до видання “Українського правопису” в новій редакції. 2. Затвердити новий склад Української національної комісії з питань правопису (додається).” Міністерство науки і освіти та Відділення літератури, мови й мистецтвознавства НАН України ще до цієї постанови узгодили список членів Комісії й запропонували співголовами її голову Бюро Секції суспільних і гуманітарних наук НАНУ віце-президента НАНУ акад. І.Ф.Кураса та Міністра освіти і науки України акад. В.Г.Кременя. Проте загалом список рядових членів Комісії виявився далеким від узгодженого. З нього, зокрема, виведено авторитетних вчених, відомих мовознавців професорів А.Погрібного, О.Пономарева, І.Ющука, Н.Тоцьку, І.Вихованця, Н.Клименко, А.Бурячка, П.Чучку, а також усіх зарубіжних членів комісії, в тому числі й акад. Ю.Шевельова. Знекровлена Правописна комісія перестала бути міжнародною, всеукраїнською.

Науковці й письменники України висловили стурбованість у зв'язку з такими змінами у складі Національної комісії з питань правопису [4:1]. Тоді Кабінет Міністрів України постановою № 57 від 18 січня 2003 р. ухвалив: “Абзац перший пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2002 р. № 198 “Про Українську національну комісію з питань правопису... доповнити реченням такого змісту: “Дозволити співголовам Української національної комісії з питань правопису спільним рішенням вносити зміни до її складу.” Але цього дозволу досі не використано для поновлення у складі Національної комісії з питань правопису названих вище фахівців -- активних учасників обговорення орфографічних проблем.

Тим часом у травні 2003 р. на розгляд науковців нове керівництво Української національної комісії з питань правопису запропонувало новий проект, надрукований під її грифом, хоч на засіданнях Комісії цей проект не розглядано. На звороті титульної сторінки зазначено: “Автори: В.М.Русанівський (науковий редактор), Б.М.Ажнюк, С.Я.Єрмоленко, Н.Ф.Непийвода, О.О.Тараненко, Л.І.Шевченко, Л.Л.Шевченко. Редагування та комп'ютерне опрацювання тексту -- Український мовно-інформаційний фонд НАН України” [14:2].

Авторство зазначених членів Комісії сумнівне, адже правила “Українського правопису” формувалися працею українських мовознавців різних поколінь протягом 1918 -- 1990 років XX ст. (особлива заслуга в цьому репресованого О.Синявського)!

2. Запропоновані зміни в проекті правопису 1999 року

1. Писати послідовно букву ґ у питомих (ґава), засвоєних (ґанок) загальних назвах та у власних найменуваннях (Ґіґа -- прізвище; Ґаничі -- топонім).

2. Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень: инший, ирій, ирод, ич!, икати, на початку іншомовних запозичень -- загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ир “загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів”, Игиатта “річка в Якутії”.

3. Писати слово пів у значенні “половина” тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі, але північ, півночі і т. д. Разом пів писати і в прикметниках, похідних від сполуки пів із іменником: пів години -- півгодинний.

4. В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь, у родовому відмінку однини вживати флексію -и.

5. Вживати закіненчення -и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен-: ім'я -- ім-ен-и.

6. Відмінювати іноземні запозичення на -о, крім тих, у яких перед -о є інші голосні: пальто -- пальта, бюро -- бюра і т. д.; Леонардо -- Леонарда, але радіо -- радіо, Маріо -- Маріо.

7. Писати в запозичених загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі: гербарій, гіпотеза, газета, гол. В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау.

8. В антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу (h -- g) назв у мовах-донорах: Ґете, Геґель. У власних географічних назвах вживати г, незалежно від того, h чи g маємо в мові-джерелі.

9. Вживати як нормативні паралельні форми: ефір -- етер, кафедра -- катедра, марафон -- маратон і т. д. у словах грецького походження на місці букви и (th).

10. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: тона, нето, бруто, але ванна, вілла, манна, булла та деякі інші (бо є слова віла “русалка в сербів”, мана і т. д.).

11. Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з “правилом дев'ятки” не пов'язуються. У них між усіма приголосними пишемо и: євангелист, єпископ, алилуя, Вифлеєм..

12. Поширити “правило дев'ятки” на правопис іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сіракузи..

13. У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф: б'юро, б'юджет, п'юпітр, м'юзикл.

14. У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j, у позиції перед о писати й: йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов.

15. Писати слово проєкт і похідні від нього з буквою є.

16. Написання ія всередині слів іншомовного походження на місці іа: артеріяльний, геніяльний, матеріял.

17. Не писати зайвої букви й у словах, де його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява “вид тропічних деревних рослин”, мая “індіанський народ у Латинській Америці”, фоє.

18. Писати тільки початковий ю в словах, де в мові-джерелі початкова група ju: Юда.

19. Передавати іншомовний дифтонг au через ав у загальних найменуваннях: авдит, авдиторія, авкціон, автобіографія, автор, інавгурація.Au передавати через ау тільки в словах: аут, джоуль, клоун, ноу-хау, Каунас, Лаура, Фауст, Пауль та деяких інших (за традицією).

20. Писати м'який знак після р в іменах по батькові: Ігорьович, Лазарьович.

Висновки

орфографія правопис національний

Як ми могли переконатися, процес творення єдиних мовних норм надзвичайно складний і тривалий. Навколо нього завжди виникає чимало суперечок. Та не слід цим нехтувати, адже наша мова - наш скарб. Особисто я вважаю, що вдосконалювати правопис повинні фахівці - філологи, але й серед нашого народу є багато мудрих людей, які мають право на власну думку. Думаю, що участь у вдосконаленні правопису можуть брати і представники національних меншин України. Мусимо правописом захистити свою мову, адже наша Конституція поки-що її не захищає.

Список використаної літератури

1. С. Караванський «Секрети української мови»;

2. І. Фаріон «Правопис - корсет мови?»;

3. В. Німчук стаття «Доля Проекту 1999 р.»;

4. http://www.slovoprosvity.com.ua.

Размещено на Allbest.ru