Теоретичні передумови дослідження паронімії СУЛМ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

паронімія мовознавство синтаксис

Вступ

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження паронімії СУЛМ

1.1 Огляд і систематизація поглядів на проблему паронімії у мовознавстві

1.2 Паронімія і точність мови

1.3 Словотвірна варіантність слів

Розділ 2. Аналіз паронімії в українській мові

2.1 Класифікація паронімів у мовознавстві

2.1.1 Структурна класифікація: спільнокореневі пароніми та різнокореневі пароніми

2.1.2 Семантична класифікація: синонімічні та омонімічні пароніми

2.2 Семантичні зв'язки у _атронімічних гніздах

2.3 Формально-семантична взаємодія: звукосмислові зближення

Розділ 3. Стилістичні особливості паронімії

3.1 Семантико-стилістичне явище гри слів

3.1.1 Обігравання мовних одиниць у межах словотворення

3.1.2 Гра слів у межах граматичних категорій

3.1.3 Обігравання мовних одиниць та відношень між ними в межах синтаксису

3.1.4 Обігравання мовних одиниць у межах фразеологічних та інших стійких мовних зворотів

3.2 Паронімічна атракція (парономазія)

Висновки

Література

Додаток

Вступ

Явище паронімії привертає увагу учених уже протягом багатьох століть. Будучи однієї з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представникам філософії, психології, лінгвістики.

В українській мові це явище вивчене не достатньо повно, про що свідчить наявність у сучасній лінгвістиці суперечливих поглядів на проблему паронімії, прагнення знайти нові підходи до вивчення цього явища, знайти більш адекватні способи опису паронімічних відношень між словами. У лінгвістичній літературі відсутнє всебічне висвітлення сутності паронімів, у кожному дослідженні пропонується своє визначення, досліджується обмежене коло питань, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів. Відсутність комплексного підходу до вивчення явища паронімії порозумівається структурною і функціональною неоднорідністю цього явища.

Визначення суті явища паронімії, установлення факторів, механізмів і функцій, що спонукують до актуалізації в мовній свідомості і мовленнєвій діяльності значеннєвої взаємодії формально подібних, але семантично різнорідних одиниць, представляє значний науковий і практичний інтерес. Цим і визначається актуальність нашої роботи.

Об'єктом дослідження є паронімія в українській мові на матеріалі паронімічних словників, зокрема Словника паронімів української мови за редакцією Гринчишина Д.Г. та Сербенської О.А. [13; 222].

Робота присвячена розгляду семантичних механізмів і аналізу прагматичних функцій паронімії.

Теоретичну основу цієї роботи склали дослідження в галузі семантики, представлені в працях С.Д. Кацнельсона, Ю.Д. Апресяна, М.В. Нікітіна, В.Г. Гака, Ю.С. Степанова, О.В. Вишнякової; дослідження в галузі прагмалінгвістики, представлені роботами таких науковців, як І.В. Арнольд, В.З. Демьянков, Ю.М. Лотман, Т.Г. Винокур, Р. Якобсон; дослідження О.С. Ахманової, И.Р. Гальперіна, А.Н. Гвоздєва, А.А. Євграфової, Н.П. Колесникова, Д.Н. Розенталя, И.Б. Голубєва - у галузі стилістики; роботи А.Р. Лурії, А.А. Леонтьєва, І.А. Зимньої, А.А. Залєвської, В.Б. Касевича, Г. Пауля тощо - у галузі психолінгвістики; лексикологічні дослідження И.В. Арнольд, О.С. Ахманової, В.В. Виноградова та інші роботи з проблеми.

Метою дослідження є вивчення паронімії в українській мові з формальної та семантичної позицій на матеріалі лексикографічних праць, зокрема Словника паронімів української мови (автори Д. Гринчишин, О. Сербенська).

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

1) вивчити, систематизувати і провести критичний аналіз досліджень, присвячених проблемі паронімії;

2) проаналізувати фактори, що обумовили функціонування паронімів у мові;

3) визначити місце і статус паронімії стосовно суміжних явищ омонімії, синонімії і полісемії;

4) виявити основні структурно-семантичні типи українських паронімів;

5) визначити стилістичні особливості вживання паронімів на матеріалі української мови.

Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовуються такі методи дослідження як зіставно-описовий, комбінаторно-семантичний і комунікативно-прагматичний аналізи, метод аналізу словникових дефініцій, трансформації і лінгвістичного експерименту - для опису відношень між паронімами одного ряду на фонологічному і морфологічному рівнях, а також метод компонентного і контекстологічного аналізу - для опису змістовної структури паронімів.

Матеріалом дослідження послужили понад 1000 прикладів мовних паронімів, що відібрані методом суцільної вибірки зі Словника паронімів української мови [13; 222] й складають понад 400 паронімічних пар, три- та тетраплетів. Джерельною базою дослідження також стали тексти української художньої літератури, насамперед мова поезії та гумористичних творів, українська усна народна творчість (прислів'я, приказки, примовки, нісенітниці, дитячі лічилки, анекдоти та ін.), мова сучасних засобів масової інформації (переважно кінця 1980-х рр.-початку ХХІ ст.), мова сучасної реклами, усне розмовне мовлення.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній почата спроба всебічного розгляду паронімії в українській мові і з формальної та з семантичної позицій, при цьому, на скільки можливо і необхідно, враховується масив попередніх досліджень. На скільки відомо, праці, що існують у вітчизняній і закордонній лінгвістиці, в основному, були зосереджені на якомусь одному аспекті явища паронімії. У даному дослідженні паронімія розглядається з обліком як лінгвістичних (формальних, семантичних, прагматичних), так і екстралінгвістичних (психологічних) факторів, що обумовлюють функціонування паронімів у мові. Новизна роботи полягає також у тому, що дослідження паронімії раніше не було обумовлене метою докладного аналізу, для того, щоб виявити основні семантичні механізми й установити прагматичні функції паронімічних слів.

На захист виносяться такі положення:

1. Паронімія - мовне явище, тому що усвідомлюється комунікантами не як факт наявності в мові фонетично подібних і співвідносних семантично (за певних умов) слів, а як процес їхньої контамінації в мові.

2. Пароніми являють собою співзвучні слова, що володіють у плані вираження ступенем звукової близькості в рамках нечіткої безлічі, що мають у змістовній структурі загальний компонент, який може бути актуалізований у свідомості як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними факторами, у результаті чого пароніми чи помилково цілеспрямовано зіштовхуються в мові.

3. Знаходячись по своєму мовному статусі між омонімією і полісемією, з одного боку, а також синонімією, з іншого, паронімія вимагає чіткої диференціації суміжних понять і має свою внутрішню структуру.

Теоретична значимість дослідження полягає в тому, що його результати і висновки, поряд з поглибленням наукових представлень пропаронімії, типології семантичних механізмів, прагматичних функцій і мовного функціонування, вносять визначений вклад у теорію і типологію співвідношень і взаємодій між сторонами словесного знака, його формою і значенням, розширюють представлення про природу і сутність даного явища, сприяють з'ясуванню і рішенню проблеми паронімії.

Практична значимість дослідження полягає в тім, що його результати і мовний матеріал можуть бути використані в практиці викладання англійської мови на різних етапах навчання, у читанні лекцій і проведенні семінарів з лексикології, стилістики, паралінгвістиці, а також у науково-дослідній роботі студентів і аспірантів.

Обсяг і структура дослідження.

Зміст роботи викладений на сторінках машинописного тексту і включає вступ, два розділи, що супроводжуються висновками, а також загальний висновок і література.

У вступі визначається загальний напрямок дослідження, улаштовується актуальність теми, її наукова новизна, визначаються мета і задачі дослідження, перелічуються основні методи дослідження, викладаються положення, що виносяться на захист, указується галузь практичного застосування результатів дослідження, а також визначається обсяг і структура дипломного дослідження.

У першому розділі викладаються теоретичні передумови дослідження, висвітлюються існуючі точки зору на проблему паронімії. Розкриваються концептуальний апарат і відправні поняття дослідження. На основі розглянутих формальних і семантичних факторів, що обумовлюють функціонування паронімів у мові, у роботі визначаються місце і статус паронімії в системі української мови і відмінність паронімії від інших суміжних явищ: омонімії, полісемії і синонімії. Розкривається стилістичні особливості даного явища і визначається роль контексту при паронімії. Другий розділ присвячений розгляду формальних і семантичних аспектів паронімії в українській мові. Проводиться диференціація паронімів на функціональному рівні, виявляються основні структурно-семантичні типи паронімів. У третьому розділі визначаються закономірності прагматичного функціонування паронімів на матеріалі української мови, розглядається таке явище як гра слів. У висновках узагальнюються результати дослідження і намічаються перспективи подальшого вивчення проблеми.

У додатку зведено реєстр досліджуваних одиниць - найуживаніших паронімів української мови (понад 1000 паронімів, укладених гніздовим способом).

До роботи додається бібліографічний список, список використаних словників, а також список скорочень, джерел ілюстративного матеріалу.

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження паронімії СУЛМ

1.1 Огляд і систематизація поглядів на проблему паронімії у мовознавстві

Словниковий склад мови, особливо мови багатофункціональної, яка обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництво, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний - він налічує сотні тисяч слів. СУМ - найпоширеніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу - фіксує їх близько 135 тисяч. Та навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходять саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв'язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини - синонімічного ряду чи лексично-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв'язність та асоціативність мислення. В українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом - синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів. Кожній людині, яка прагне просто, чітко і дохідливо сформулювати думку, слід постійно вчитися розрізняти відтінки в значеннях слів, правильно вживати їх в усній і писемній мові. Свідоме і стилістично точне слововживання - надійний помічник в оволодінні скарбами рідної мови і показник рівня культури. Цілеспрямоване використання паронімів, однієї з найцікавіших груп лексики, - ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення.

Твердження, що співзвуччям приділяється істотне місце в сучасній практиці мовного спілкування [42; 66], ставить лінгвістів перед необхідністю детального і планомірного вивчення співзвучних слів у мові. У зв'язку з цим, звернемося до явища, основна категоріальна особливість якого полягає в частковому (неповному) збігу звукових оболонок, а саме, до паронімії.

"Паронімія" (відгрец. Para - біля, біля; onyma - ім'я) - дуже неоднозначне явище, що іде коренями в глибоку стародавність. Уже класична філософія виділяла паронімію як особливе явище в колі загальної проблеми зв'язку звуку і змісту [38; 86].

Перші спроби філософського осмислення питання були початі давньогрецькими риторика ми, які на основі вивчення звукової організації мов, заклинань і молитов зробили висновок про вплив звуків мови на "душу" слухача. Георгій Траксимарх є одним з перших, хто виявив і класифікував різні форми співзвуччя в мові: на початку, середині і кінці слова [АТЯИС, 1936: 148].

Продовжуючи традиції давньогрецьких риториков, римські філософи Діонісій, Деметрій, Квінтіліан, Цицерон займалися вивченням і розробкою словесних фігур. Великий інтерес представляють роботи Квінтіліна, що виділив і описав цілий ряд фігур, утворених співзвуччям. Для нас важливий "третій рід фігур - той, коли увага слухача збуджується і загострюється або співзвуччям, або подібністю, або протилежністю слів" [13; 45].

Викладене вище свідчить про те, що досліджуване явище цікавило лінгвістів з давніх часів, незважаючи на те, що спроби вирішення даної проблеми в античній філології носили емпіричний характер.

Явище паронімії залишається у фокусі уваги вчених протягом декількох століть. Будучи однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представниками філософії, психології, лінгвістики.

Згадування про це явище знаходимо в роботах таких видатних вітчизняних і закордонних лінгвістів, як Ш. Баллі (1959), В.В. Виноградов (1960), Г.О. Винокур (1925), Н.В. Крушевский (1983), А.М. Пєшковський (1930), А.А. Реформатський (1967), Д.Э. Розенталь (1957) Л.В. Щерба (1958) тощо.

У другій половині XX століття у вітчизняному і закордонному мовознавстві з'явилися спеціальні дослідження, присвячені паронімії на матеріалі різних мов Багударова (1971); Вишнякова (1974), (1981), (1984); Голуб (1988); Горкинский (1977); Грабчиков (1980); Григор'єв (1975); Граник, Бондаренко, Кінцева (1994); Евграфова (1972), (1975); Критенко (1974); Колесников (1961); Никонов (1980); Пономаренко (1960); Расторгуева (1987); Снетова (1974); Фоміна (1984); Щепин (1965); Янко-Триницкая (1979), (2001) - на матеріалі російської мови.

Питання паронімії викликали інтерес також у тих учених, для яких пароніми не є спеціальним предметом дослідження, маємо на увазі праці таких вчених: Розенталь (1977); Ахманова (1969); Шумиліна (1961); Щепин (1965).

Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв'язку з чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з погляду теорії культури мови. Згадаємо тут дослідження таких авторететних вчених як Гречок (1939); Гвоздєв (1965); Винокур (1925); Костомаров (1970); Розенталь (1977); Шпаків (1980).

Паронімія - неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного і помилкового слововживання. Назвемо тут праці Акуленка (19690; Бєльчикова, Панюшева (1994); Колесникова (1994); Горбачевича (1973) тощо. Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, закликаючи до боротьби з ними або, приймаючи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження.

У наш час програму багатьох наукових досліджень у сфері мовознавства визначає прагнення знайти нові підходи до проблеми паронімії і знайти раціональні способи опису паронімічних відношень між словами.

Для нашої роботи актуальними представляються питання сутності паронімії, відношення даного явища до суміжних понять, а також питання семантичного і стилістичного аналізу паронімії.

Досліджуючи проблему паронімії, знаходимо незліченну кількість висловлень і описів того, які слова є паронімами, хоча розробити чітке визначення цього явища, нажаль, непросто, так що лінгвісти по-різному трактують його.

У вітчизняному мовознавстві паронімічне змішування розглядалося як визначене порушення мовної норми. Про вивчення негативних фактів мови неодноразово писали В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, Г.С. Винокур, Ш. Баллі, О.M. Пєшковський тощо.

Л.В. Щерба писав про необхідність пильного вивчення "негативного мовного матеріалу", помилок мови, що "особливо показові тому, що вони розкривають механізм цих (мовленнєвотвірних) процесів; вони найчастіше дають ключ до розуміння причин історичних змін у мові" [56; 70].

Г.О. Винокур вважав за необхідне вивчати відхилення від мовної норми, що визначаються внутрішніми законами мовної комунікації [14; 18-20].

Особливе значення вивченню не літературної мови додавав О.M. Пєшковський, який підкреслював, що до будь-яких "окремих мовних фактів лінгвіст може відноситися в даний час тільки об'єктивно-пізнавально. Для нього немає в процесі вивчення ні "правильного" і "неправильного" у мові, ні "красивого" і "некрасивого", ні "вдалого" і "невдалого" [56; 110].

Про необхідність вивчення мовних патологій писав Ш. Баллі, який звертав увагу на те, що мовознавця повинні цікавити відхилення, що відбуваються в мові "у силу прихованого прагнення заповнити недоліки правильної мови" [56; 35].

В сучасній лінгвістиці, як відзначає О.В.Вишнякова, немає "доказової думки про сутність паронімів, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів" [17; 4].

О.С. Ахманова визначає пароніми як "...слова, що унаслідок подібності в звучанні і частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використовуватися в мові" [1; 213]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але і на результат такої близькості - змішання паронімів у мові. Подібна з даною позицією точка зору Д.Е. Розенталя, що розгляда єпароніми як "слова,близькі за звучанням, але різні за семантикою, у першу чергу розмежовуються за властивими їм значеннями" [56; 64].

Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. БєльчиковИМ [5; 368], Н.П. Колесниковим [41; 3]. Так, Н.П.Колесников розуміє під паронімами "будь-які подібнозвучні слова, що мають різне значення, що можуть помилково вживатися одне замість іншого" [41; 3], наприклад: левретка-креветка; клямка-лямка; контузити-конфузити, боцман-лоцман й ін. Тієї ж думки дотримується і Ж. Марузо, що розуміє під паронімом "...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою" [56; 202].

У деяких роботах Вишняковоъ, пономаренка, Бэльчикова, Панюшева, Никонова, Фомына, Каратюка паронімами називають тільки однокореневі слова. Т.Г. Пономаренко, займаючись проблемою семантики однокореневих дієслів, вводить у своє дослідження пароніми, що розглядаються як одиниці мови, і на матеріалі однокореневих дієслів російської мови показує розходження, з одного боку, між паронімічними синонімічними дієсловами, де до уваги беруться інтегральні ознаки, а з іншого боку, між патронімічними антонімічними й омонімічними дієсловами, де на перший план виступають диференційні ознаки [56, 31].

На думку О.В.Вишнякової, збіг коренів повинен підкріплюватися реалізацією ряду інших умов: "Пароніми - це близькі за звучанням однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, вони належать до одного логіко-граматичного ряду - до однієї частини мови, одного роду і різних понять, що позначають" [16; 8-9]. Наприклад: радник-порадник; означати-позначати; класний-класовий.

М.І. Фоміна підкреслила у визначенні паронімів спільність лексико-граматичної приналежності слів-паронімів і споріднення коренів [56; 129]. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв'язків мови, носить регулярний характер і займає визначене місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: адресат-адресант; схід-захід; в рос мові безответный-безответственный; в англ. мові: amіable-amіcable; credіble-credulous.

Велику увагу проблемам паронімії приділяє В.І. Карачук, який на матеріалі німецької мови ретельно досліджує онтологію однокореневих слів з визначеною звуковою подібністю і семантичною спільністю [38; 81-87]. Відзначаючи, що співзвучні слова, що можуть змішуватися в мові (наприклад: Dіplomat-Dіplomand; verteіlen - zerteіlen і ін.), безсумнівно повинні представляти окремий об'єкт вивчення з боку лінгвістів, автор не намагається виділити пароніми як особливий клас слів у лексичній системі мови.

У ряді випадків паронімія трактується як неповний збіг коренів [56; 76]. Л. Г.Щепін розглядає стилістичні функції словосполучень з чи однаково подібно звучними коренями для створення комічного ефекту (каламбуру) і приводить різні прояви патронімічної атракції [так само].

Деякі дослідники, зокрема Гвоздєв (1965) та Григор'єв (1979), розуміють під паронімами різнокореневі одиниці. Так, В.П. Григор'єв відзначає: "...паронімію ми визначаємо як систему парадигматичних відношень між подібними в плані вираження різнокорневими словами" [56; 264].

У ряді праць, зокрема в роботах Колесникова (1971); Критенка (1974); Теленкова (1976); Евграфова (1975), до сфери паронімії відносяться як однокореневі, так і різнокорневі слова. А.А. Евграфова розуміє під паронімами "однокореневі й різнокорневі слова, що володіють неповною звуковою тотожністю і мають різні значення" [56; 5]. При цьому автор виділяє "узусні" й "оказіональні" пароніми, перші з яких відносить до мови (системи), а другі до фактів мовлення, до яких поряд з випадками авторської словотворчості прилягають ненормативні словотвору і факти народної етимології. Серед "узусних" паронімів, витягнутих з різних лексикографічних джерел, А.А. Євграфова наводить наступні слова: бадьорість-пильнування; практичний-практичний; ефектний-ефективний. Сюди ж попадають і синоніми (болотний-болотистий; водяний-водяник; головний-заголовний), і антоніми (адресат-адресант; порожній-повний), і слова, утворені від омонімічних коренів (кардинальний-кардинальський; мирний-мирський-світовий) [56; 11-14]. "Окказиональными" паронімами є приклади, узяті автором з художньої літератури: "мантія величі" замість "манія величності"; "фамільярні склади" замість "фамільні склади"; "Авдєєві стайні" замість "Авгієві стайні" тощо.

Особливу позицію зайняв Ю.С. Степанов, що визначив паронімію як частковий збіг двох фонетичних слів, зводиться не до омонімії і до збігу яких-небудь самостійних частин цих слів (коренів, префіксів, суфіксів, закінчень), при одночасному збігу значень такого характеру, що воно практично не може бути визначене як синонімія, або як варіантність [56; 35]. Ю.С. Степанов відзначив, що умови для паронімії створюються тільки в тому випадку, якщо межа співпадаючих частин приходиться на середину префікса, кореня, суфікса, закінчення, розрізає хоча б один з цих елементів слова. Автор уводить поняття "квазіморфеми", тобто "недискретного елемента", межі якого не збігаютьсяз межами морфеми, але з якими асоціюється визначений зміст [так само; 52-54]. Такимчином, Ю.С.Степанов подали особливе осмислення терміну "паронім", вносить істотний вклад у цю галузь дослідження, по-новому висвітлюючи ряд фонологічних і етимологічних проблем.

В.Д. Горкінський у своїй статті "Розмежування абсолютної паронімії і суміжнихлексичних явищ у синхронії польської мови" [Горкинский, 1977: 112] на багатому мовному матеріалі зіставив паронімію з варіантністю слів, антонімією, омонімією і парономазією.

Отже, як бачимо, з короткого критичного, здійсненого нами аналізу наукової лінгвістичної літератури України, Росії та зарубіжжя, проблема стилістичних параметрів та функціонування паронімії та дотичного до неї явища парономазії є досить суперечливо висвітленою й одностайність досягнута не в усіх аспектах проблеми, а отже, потребує детальнішого опрацювання.

1.2 Паронімія і точність мови

Пароніми (від грецького para - біля + onyma, onoma - ім'я) - подібні за звучанням, але такі, що не збігаються за значенням слова. Слід зазначити, що одні лінгвісти до паронімів відносять лише однокорінні слова, що мають звукову подобу [32; 85]: зуби // зуби, останки // залишки, добровільна // добровольчий, економічний // економічний // ощадливий, одягти // надягти. Інші дослідники до паронімів відносять як до однокореневих, так і до разнокореневих співзвучних слів, визнаючи єдиним критерієм їхнього об'єднання можливість оказіонального змішування в мові : віраж // міраж, дриль // трель, ін'єкція // інфекція, екскаватор // ескалатор, фарс // фарш. Різнокореневі співзвучні слова не мають ніяких семантичних зв'язків і поєднуються лише випадковою фонетичною подібністю.

Однокореневі пароніми здебільшого близькі за значенням, але розрізняються тонкими значеннєвими відтінками. Наприклад, пароніми спростити // опростити мають загальне значення зробити більш простим, але другий з них характеризується додатковим відтінком більш простим, чим випливає [так само]. Порівняй: спростити свою мову й опростити свою мову. Семантичні відтінки паронімів звичайно настільки важливі, що заміна одного слова іншим без порушення змісту неможлива.

Пароніми можуть збігатися не у всіх, а лише в деяких значеннях. Наприклад, дипломатичний і дипломатичний збігаються в значенні тонко розрахований, ловкий, ухильний, але при цьому дипломатичний означає також стосовний до дипломатії, до дипломата [15; 95].

У цьому ж значенні не вживається прикметник дипломатичний.

Нечисленну групу складають однокореневі слова, що різко розрізняються за змістом: абонемент (документ, що засвідчує право на чи обслуговування користування чим-небудь, протягом визначеного терміну) // абонент (обличчя чи організація, що користаються зазначеним правом), митецький (зроблений з великим умінням і тонкістю) / штучний (зроблений на зразок сьогодення, природного), дефективний (той, котрий має фізичні чи психічні недоліки, ненормальний) // дефектний (зіпсований, з дефектом).

Пароніми, що збігаються чи близькі за значенням, можуть відрізнятися один від одного способами керування, лексичною сполучуваністю, функціонально-стильовим забарвленням, сферою вживання, синтаксичною функцією [так само]. Наприклад, пароніми сплатити // оплатити розрізняються способом керування: сплатити за турботу, сплатити за рахунком (прийменникове керування) // оплатити рахунок, оплатити витрати (безприйменникове керування). Семантично близькі пароніми джерела / жерла, що позначають поняття, зв'язане з початком чогось, розрізняються лексичною сполучуваністю: джерела ріки // жерла гармат. Пароніми одягти / надягти керують різними іменниками в знахідному відмінку без приводу: одягти брата, сестру, пораненого, хворого (одушевлені іменники) / надягти плаття, пальто, шапку, туфлі (неживі іменники).

Можливість паронімів сполучатися з тими самими словами ще не означає, що утворені словосполучення синонімічні один одному [9; 59]. Порівняймо: надати конспект (дати можливість скористатися) і представити конспект (передати, дати, пред'явити кому-небудь) ; дипломатичне відмовлення (стосовний до дипломатії) і дипломатичне відмовлення (тонко розрахований). Паронімічне сполучення заснувати теорію // обґрунтувати теорію, лісове болото // лісисте болото, динамічна система - динамічна система розрізняються семантично.

Пароніми типу зубастий // зубатий, безглуздість // нісенітниця розрізняються функціонально-стильовим фарбуванням, що обмежує сферу їхнього вживання. Перші слова в цих парах нейтральні, сфера їхнього вживання стилістично не обмежена; другі // характеризуються розмовним фарбуванням, сфера їхнього вживання обмежується розмовною мовою (за І.Білодідом). Пароніми типу асиметричний // асиметричний семантично збігаються (асиметричні рухи // асиметричні рухи), але як термін використовується тільки другий прикметник: асиметрична система (у мінералогії); у функції присудка вживається переважно асиметричний у короткій формі: Руху дитини були асиметричні . Прикметники архаїчний і архаїчний, збігаючись у значеннях властивий старовині, стародавності; застарілий, що вийшла з уживання, розрізняються тим, що архаїчний звичайно вживається в короткій формі, у ролі присудка: архаїчний стиль // Стиль цього добутку надто архаїчний; архаїчне вираження // Це вираження архаїчне . Порівняй також: артистичний // артистичний, типовий // типовий, патріотичний // патріотичний і ін.

Таким чином, у мовній системі співзвучні слова досить чітко відмежовуються друг від друга, однак у мовній практиці семантичні й інші розходження співзвучних слів не завжди враховуються, що є причиною їхнього змішання. Наприклад: Убрання було здано в бухгалтерію на оплату (треба на виплату) досить значної суми грошей; У кінофільмі "З ювілеєм почекаємо" заголовну (треба головну) роль виконує Кириле Лаврів.

При виборі співзвучних (як однокореневих, так і неоднокореневих) слів варто враховувати їхні значеннєві розходження, характер лексичної сполучуваності, способи керування, функціонально-стильове фарбування і вживання [так само].

До змішання паронімів близькі мовні помилки, що виникають у результаті заміни потрібного слова його перекрученим словотворчим варіантом, сюди відносяться, наприклад, прикметник позачерговий, уживане в розмовній мові замість нормативного позачерговий, прислівник “взаимообразно” замість позичково, дієприкметник “улыбающийся” замість усміхнений та ін.

Уміле вживання паронімів, як і синонімів, сприяє передачі тонких значеннєвих відтінків, допомагає точно передати думку. Наприклад: “Двері були розкриті в 1854 році. Японія кинулася до західноєвропейської цивілізації. Вона швидше засвоювала, чим освоювала” (И. Эренбург); “Це не було позою, це була позиція” (з газет): він [Віктор Цой] дійсно не хотів "перемоги кожної ценой" (з газет).

Співзвучність паронімів використовується для створення стилістичного ефекту, служить засобом гумору, сатири і т.д. Паронімія лежить в основі створення особливого стилістичного прийому // парономазії (грецьке paronomasіa від para // біля + onomazo // називаю), сутність якого складається в навмисному зближенні співзвучних слів [4; 78]: “І глухий і дурний” (українська народна приказка); “Чоловік по дрова, а дружина знадвору” (українське народне прислів'я); “Класиків потрібно не тільки почитати, але і почитувати” (газетне). Яскравий стилістичний ефект створюється в результаті протиставлення паронімів. На такім протиставленні побудовані, наприклад, багато прислів'їв і приказок: “Істина народжується в суперечці, а не у сварці”; “Багатий йшов у бенкет, а убогий брів у світ”; “На череві шовк, а в череві щолк”. Парономазія як стилістичний засіб широко використовується в поезії. Наприклад: “Ми міцно зв'язані розладом; // Століття нас не розлучили. // Я волхв, ти вовк, // ми десь поруч // У поточному словнику землі” (А. Твардовський); “Со смиренья не пишутся стихи, // и нельзя их писать ни на чье усмотренье. // Говорят, что их можно писать из презренья. // Нет! Диктует их только прозренье (Л. Мартынов).

Отже, паронімія як досить поширене в ужитковій, розмовній та газетній мові явище, засноване на основі явища співзвучності слів часто одного й того самого кореня, але з принципово новим значенням. Це явище залежить від росту нових понять і явищ сучасного життя, швидких темпів розвитку науки і техніки, культури та мистецтва. Аналогічною функціональною формою є парономазія. Нерідко до парономазії, як до одного з засобів актуалізації, вдаються автори газетних заголовків: Борг і посада; Відходи і доходи; Твердий чи жорстокий; Промисли і помисли. Разом з тим, паронімія та парономазія у заголовках - це окремий аспект лінгвістичного дослідження, що саме на часі у вітчизняній лінгвістиці.

1.3 Словотвірна варіантність слів

Формування словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) - це один із багатьох аспектів дериваційного процесу в системі української мови, поширена в іменниках, прикметниках, дієсловах тощо. Актуальність вивчення цього аспекту випливає насамперед із міжрівневого характеру словотвірної (дериваційної) синонімії та варіантності. Ці явища є предметом дослідження синхронної та діахронної дериватології, а також лексикології, семасіології, фонології (морфонології), фонетики, стилістики, культури мови, загального мовознавства [4; 35].

Саме тому спостереження над словотвірною синонімією та варіантністю слів допомагає зрозуміти деякі важливі загальнолінгвістичні проблеми, що стосуються всіх рівнів мови. Це, зокрема, питання ізоморфізму мовних рівнів, а також діалектичних зв'язків між другорядною мінімальною одиницею кожного мовного рівня і основною одиницею-конструкцією, між синтагматикою і парадигматикою цих одиниць, між формою і змістом мовної одиниці, особливо при порушенні їх симетрії, між мовною системою і мовною нормою з її можливою варіантністю [40; 149].

Усе це в українській лінгвістиці розглядається через призму дериватології, хоч при потребі проектується зі словотвірного рівня на інші мовні рівні. Отже, названі співвідношення виявляються як зв'язки між морфемою і дериватом (у функційному та структурному планах), між сполучуваністю твірних основ та афіксів і парадигматикою формантів (на рівні функції, на рівні словотвірного значення), між словотвірною моделлю і словотвірним значенням (закріплення того самого словотвірного значення за кількома моделями), між можливістю словотвірної системи та її реалізацією.

Ці питання є особливо актуальними при функціональному вивченні словотвору, морфології як мікросистем чи підсистем у мові і мови як системи.

Актуальним на сучасному етапі є діахронно-синхронний підхід до вивчення варіантності. Саме такий підхід дає змогу виявити первісні й набуті власне українські паралельні можливості дериваційної системи, простежити їх еволюцію, відрізнити збагачення мови від її засмічення невластивими українській мовній нормі паралелями. Оскільки сучасні тенденції щодо очищення української словотвірної системи від надмірних іншомовних впливів чи не найбільше стосуються прикметника, для аналізу обрано похідні одиниці саме цієї частини мови [так само].

У термін “дериваційні (словотвірні) варіанти” учені часто вкладають різний зміст. У нашому розумінні дериваційна варіантність слів пов'язана з варіюванням морфеми. Тому словотвірними варіантами можуть бути слова тільки самостійних частин мови (ті, що членуються на морфеми) [49; 52]. До морфемних варіантів у широкому розумінні цього слова сучасні дериватологи переважно зараховують факультативні, або вільні, варіанти і позиційні варіанти, або аломорфи [50; 12].

Спираючись на різні теорії про морфемне варіювання, зокрема на погляди І. Ковалика, А. Грищенка, Н. Клименко, Є. Карпіловської, словотвірні варіанти визначаємо як спільнокореневі похідні, утворені за допомогою вільних варіантів або за допомогою аломорфів. Проте за моделлю спільна твірна основа + варіантні суфікси нерідко можуть утворюватися і пароніми. Тому невід'ємним параметром дериваційної варіантності є тотожна лексична і словотвірна семантика компонентів пари. Пор.: трансцендентний - трансцендентальний, індукційний - індуктивний (словотвірні варіанти), але музичний - музикальний, ефектний - ефективний (пароніми). Дані міркування особливо важливі для укладання словотвірних словників, зокрема словника дериваційних синонімів і варіантів.

У вітчизняній лінгвістичній науці існують різні концепції та погляди вчених на словотвірну варіантність, наше власне розуміння цих явищ в загальному базується на вченні І. Ковалика. Через з'ясування різниці між функцією афікса і словотвірним значенням деривата, між морфемною і словотвірною синонімією, між однофункційними морфемами і варіюванням тої самої морфеми ми і розкриваємо поняття “словотвірні варіанти”.

У сучасній лінгвістиці немає єдиного й однозначного вирішення проблеми словотвірної варіантності. По-перше, у поняття вчені вкладають неоднаковий зміст, а по-друге, те саме мовне явище називають по-різному: “дериваційно-морфологічні варіанти”, “словотвірні (дериваційні) варіанти”, “дублети”, “паралельні похідні (утворення)” та ін.

У мовознавчих дискусіях про статус однофункційних афіксів, а також спільнокореневих дериватів із такими афіксами протилежними є погляди стосовно того, що забезпечує єдність слова. Чи це спільнокореневі деривати, чи варіювання в межах одного слова, чи різні слова?

Провівши аналогію між словотвірним та іншими мовними рівнями, надаємо перевагу твердженню про те, що є пари афіксів, які можуть бути синонімними чи несинонімними, а можливо, й паронімічними, залежно від частиномовної належності мотивуючого слова, а також від того, до якої конкретної основи їх приєднати. Наприклад, прикметники антрацитний - антрацитовий, виноградний - виноградовий, утворені за допомогою суфіксів -н- і -ов-, є словотвірними синонімами, але судний - судовий, вільний - вольовий - паронімами, безвинний - невинний - словотвірні синоніми, але безкорисний - некорисний - пароніми. Такі деривати ні в якому разі не вважаємо варіантами одного слова. Дані дослідження випливли з трактування термінів “словотвірні синоніми” та “словотвірні варіанти” І.Ковалика та його послідовника в даному питанні В. Ґрещука.

Незважаючи на широкі паралельні можливості мовної системи ще з XI століття, омоосновні дериваційні варіанти до XVI століття були не надто численними. Більшість сучасних моделей варіантності має витоки ще в XI століття. Зокрема, в результаті еволюції первинно різних функцій суфіксів -ьн- і -ов-(-ев-), а саме утворювати загальновідносні (для -ьн-) і присвійні (для -ов-) прикметники, за словотвірними моделями іменникова основа + -ьн- та іменникова основа + -ов- закріпилися спільні словотвірні значення “загальна відносність”, “нейтральна якісність” в XI ст. (соудны - судовый, истиньный - истовыи) і “присвійність” у XIV-XV ст. (воловьный - воловыи).

Аналогічно не є споконвічною синонімність морфем -ьн- та -ыи(-ии), які з XI ст. стали словотворчими засобами нейтрально якісних (извhсьныи - изьвhстыи) і присвійних (въдовичьныи - въдовичии) прикметників та ін. Уже в XI ст. типовим стало творення прикметникових дериваційних синонімів і за допомогою первісно однофункційних морфем -ьн- та -ьск- (загальновідносні прикметники: богословьный - богословьский), -ин- і -ии (присвійні прикметники: въдовичин - въдовичии). У першому випадку відбулося розширення меж сполучуваності суфікса -ьск-, що первісно поєднувався тільки з основами топонімів. В XIV-XV столітті ці процеси привели до формування ще поодиноких три- і більшекомпонентних омоосновних словотвірних рядів. Наприклад: городный - городовый - городскый, владичий - владичинъ - владичний - владний.

Виникання словотвірних варіантів пов'язане з нечітко сформованими на той час законами сполучуваності варіантних суфіксів присвійних прикметників -ов-/-ев-/-'ув-, із варіюванням суфіксів -ив-/-лив- у результаті руйнування первісних обмежень морфеми -ив- поєднуватися тільки з іменниками i-основ і дієсловами и-класу, з утворенням похідного варіантного суфікса -ьск-/-овьск-, а також із варіюванням іменникових твірних баз колишніх s-основ: тhл- / тhлєс-, слов- / словєс- . Наприклад: правдивий - праведливий, безсловьный - безсловєсьный. Загалом XI-XV ст. - це період формування основних моделей дериваційної синонімії та варіантності, які активно виявлялися пізніше, хоча конкретних прикметникових словотвірних варіантних пар (рядів) до наших днів дійшло дуже мало [64; 26]. До відомих з XI ст. прикметникових словотвірних варіантів та синонімів з однофункційними префіксами без- і не- в XVI-XVIII ст. додалися ще й словотвірні синонімні ад'єктиви з префіксами за- і в-, по- і при-, по- і на-. Наприклад: безбожний - небожний, заживаний - вживаний, побережний - прибрежний, побожний - набожний.

Отже, загальні моделі варіантності у новій українській мові виявляються історично та за зовнішніми (формально-словотвірними) ознаками дериватів. Зважаючи на ступінь близькості лексичної і словотвірної семантики, на стилістичну характеристику, на частоту вживання та сполучуваність компонентів, виділяються пари з рівноважною, активною та можливою паралельністю [так само]. Усіх їх оцінено з погляду сучасної мовної норми. Так прикметники, яким не властиво вступати в словотвірні синонімічні та варіантні відношення, але які хоч раз зафіксовані як дериваційні синоніми чи варіанти, є похідними з можливою паралельністю. Наприклад: цукровий - цукристий, срібний - сріблистий, фокусний - фокальний.. Деякі з цих пар часто перебувають на межі між словотвірною синонімією чи варіантністю і паронімією - їх статус залежить від контексту, як зазначає А.П. Коваль [45; 41].

Отже, незважаючи на те, що злам XVIII-XIX ст. починає нову добу в історії української мови, концептуально варіантність виражає відносну статику в мовній системі протягом багатьох століть. Зате на рівні словотвірних синонімічних і варіантних пар (рядів) чітко помітні зміни не тільки у межах одної епохи - нової української мови, а й навіть у межах століття чи кількох десятиліть.

Отже, дериваційна синонімія і дериваційна варіантність лексики української мови є виявом мовної статики та динаміки. Сутність їх протягом багатьох століть залишається та сама; стійкими до змін виявилися й її моделі. Дериваційні варіантні пари (ряди) здебільшого є виразниками мовного розвитку. Це закономірно, тому що найбільш динамічним є лексичний рівень мови, а дериватема - як основна одиниця словотвірної системи - співвідносна з лексемою через спільну функційну одиницю мови - слово. Виявом мовної динаміки є те, що навіть протягом десятиріччя може змінюватися тип паралельності (залежить від сполучуваності, частоти вживання, емоційного забарвлення і семантичних відтінків слів): активна паралельність стає можливою, а можлива - активною чи рівноважною.

Отже, динамічні процеси в мові пов'язані і з безповоротним розпадом одних та появою інших омоосновних пар (у межах моделі), а також із розпадом і повторним формуванням та функціонуванням дериваційних варіантних пар (рядів). Інколи дериваційні синоніми одного часу через зміни у їх семантичній структурі стають паронімами в інший час [так само].

Таким чином, словотвірна варіантність, як і словотвірна синонімія, що породила аналізоване явище, - це складне діалектичне явище, дослідження якого виходить за межі сучасної та історичної дериватології, торкаючись низки інших дисциплін, зокрема історії та філософії мови, а також соціолінгвістики.

Розділ 2. Аналіз паронімії в українській мові

2.1 Класифікація паронімів у мовознавстві

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв'язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний).

У взаємозв'язку і в залежності від усталеної хронології ділення власне української лексики сучасної української мови, виділяємо такі історично обумовлені групи паронімів [18; 34]:

Пароніми індоєвропейського походження: братній // братський; материнський // материн та ін.;

Пароніми спільнослов'янського походження: біліти // білити; вірити // вірувати; жалісний // жалісливий; злий // злісний; кореневий // корінний;

Пароніми східнослов'янського (давньоруського) походження: коричневий // коричний; холонути // холодити; тінь // темінь;

Пароніми власне українського походження: котити // качати; земний // земляний; власть // волость.

В наслідок політичних, економічних і культурних зв'язків української мови з іншими мовами, в українську мову проникла чимала кількість іншомовних слів. Тому в складі паронімів української мови спостерігається особливий пласт іншомовних слів. Розглядаючи іншомовну паронімічну лексику, можна виділити наступні групи. Одна з них представлена словами, котрі зразу ж увійшли в українську мову в якості паронімів. Це досить значна кількість пар однокореневих співзвучних слів з суфіксами -ат//-ант (-ят-//-янт-); -ат//-ент-; -ент-//-емент, наприклад: адресат // адресант, диктат // диктант, дипломат // дипломант, експонат // експонент, комітет // комітент, абонент // абонемент. Всі ці слова і в інших мовах належать до паронімів. Це типові міжмовні пароніми [так само].

Семантичні зв'язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи [45; 39]. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов'язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням [15; 92].

Виділяють пароніми різнокореневі (боцман - лоцман, бювет - кювет, ящір - ящур, дистанція - інстанція, експандер - еспандер, дерен - терен, тафта - тахта, розбещений - розпещений) і спільнокореневі (людський - людяний, увага - уважність, рекордсмен - рекордист, збіднити - збідніти).

Спільнокореневі пароніми відрізняються префіксом, суфіксом, закінченням, порівняємо: вдача - удача, подвижник - сподвижник, стримувати - утримувати, уповноваження - повноваження, адресат - адресант, гірський - гірничий, округ - округа, адрес - адреса.

Більшість паронімів близькі за походженням і, отже, виявляють певний змістовий зв'язок, як-от: зледеніти (покритися льодом, перетворитися на лід) - обледеніти (покритися льодом, обмерзнути з усіх боків, по всій поверхні); підслідний (який перебуває під слідством) - підслідчий (призначений для тих, хто перебуває під слідством); рятівник (той, хто врятував чи рятує когось або щось) - рятувальник - (той, хто професійно займається рятуванням когось, чогось) [18; 34].

Деякі пароніми в окремих значеннях збігаються і можуть уживатися як синоніми. Так, прикметники рідкий і рідкісний взаємозамінюються у значенні "який трапляється, буває зрідка; який дуже мало зустрічається; незвичайний": рідкісна/рідка квітка, рідкісний/рідкий випадок, рідкісна/рідка порода. Із цих паронімів лише прикметник рідкий реалізує значення "негустий, який іде, розташований нещільно один за одним або повторюється через певні проміжки часу тощо", а також значення "негустий"-- в російській мові "жидкий" (суп, борщ та ін.) [18; 35]. Отже, у словосполученнях з іменниками тісто, волосся, туман, гребінець, вибухи вживаємо лише прикметник рідкий.

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь - повінь, крапля - капля, слимак - слизняк, привабливий - принадливий, хиткий - хибкий, плоский - плаский, барабанити - тарабанити, линути - ринути, притаїтися - причаїтися, рипіти - скрипіти, радити - раяти;

антонімічні: лепський - кепський, прогрес - регрес, експорт - імпорт, еміграція - імміграція, густо - пусто; семантично близькі: крикливий - кричущий, церемонний «манірний, проханий» - церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний - цегляний, ніготь - кіготь, м'язи - в'язи, кіш «кошик» - ківш «черпак», кристал - кришталь;

семантично різні: газ - гас, глуз - глузд, орден - ордер, дипломат - дипломант, ефект - афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів - жартівливої гри слів: “-- Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, - засміявся задоволений своїм жартом Варчук” (М. Стельмах); “Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн” (Б. Олійник); “Прийомний син барона був баран” (Л. Костенко); “Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією” (з газети); донощиків, що на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією [так само].

Тобто, треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до їх сплутування: як то у випадку зі словами, що вийшли з одного кореня - незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

Отже, з плином часу пароніми почали, так би мовити, випадати з пар, утворюючи в, до певної міри, сталому семантичному контексті інше значення, згодом почали відрізнятися варіантністю.

2.1.1 Структурна класифікація: однокореневі та різнокореневі пароніми

Часто пароніми мають один корінь, а різняться лише наростком, приростком чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення [18; 34].

За звуковим складом пароніми бувають:

1) однокореневі - відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» - земельний «пов'язаний із землекористуванням» - земляний «зроблений із землі» - землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» - ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» - танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою мотузка, ланцюга» - пов 'язаний «закріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вражаючий» - ефективний «з позитивними наслідками» - дефектний «зіпсований, з дефектом» - дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сердечний «пов'язаний із серцем», «щирий» - сердешний «бідолашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-небудь» - уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

2) різнокореневі - відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» - кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» - степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» - пломінь «полум'я»; талан «доля» - талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» - розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» - бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» - воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» - тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».

Спільнокореневі пароніми відрізняються префіксом, суфіксом, закінченням [19; 6], порівняємо: вдача - удача, подвижник - сподвижник, стримувати - утримувати, уповноваження - повноваження, адресат - адресант, гірський - гірничий, округ - округа, адрес - адреса. Пароніми найчастіше належать до однієї частини мови, тому простежити словотворчі процеси й різноманітні нарощення нескладно.

Спільнокореневі пароніми перебувають у складній взаємодії зі значенням того слова, від якого вони утворилися. Але тільки тоді, коли значеннєва структура слова пов'язується з законами логіки - а це виявляється передусім на рівні синтаксичних сполучень - пароніми стають важливим засобом уточнення інформації [18; 34]. Наприклад, прикметник інженерний з паронімічної пари інженерний // інженерський вживається у значенні «технічний; пов'язаний з діяльністю інженерів» і утворює типові сполучення: інженерний факультет, інженерна професія, інженерні справи, інженерні розрахунки, інженерні війська. Паронім інженерський має значення «який стосується інженера, належить чи властивий йому» і утворює сполучення: інженерський диплом, інженерські обов'язки, інженерська праця, інженерська етика, інженерська честь.