Українська мемуаристика в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ століття: жанрово-стильові особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

КАНДИДАТА ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК

Українська мемуаристика в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ століття: жанрово-стильові особливості

Федунь Марія Романівна

Івано-Франківськ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника БАРАН Євген Михайлович

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор МЕЛЬНИЧУК Богдан Іванович, завідувач кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича

кандидат філологічних наук, доцент ЛЯШКЕВИЧ Петро Андрійович, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Львівського державного фінансово-економічного інституту

Провідна установа: Національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 27 червня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Автореферат розіслано 26 травня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент Н. Я. Тишківська

1. Загальна характеристика роботи

Мемуарна література є одним із важливих чинників духовного самовираження нації. Саме завдяки цьому унікальному жанрові ми маємо змогу глибше простежити поступ громадської думки, розвиток суспільного життя, пізнати внутрішній світ людини, якій належать спогади. Мемуари дають те, чого здебільшого бракує белетристиці й науковим дослідженням, - вони висвічують суспільно-політичні, економічні, духовно-культурні проблеми життя нації через суб'єктивність конкретного сприйняття, яке є опозиційним до офіційної ідеології або ж проливає світло на ті чи інші факти, вчинки, які спричинилися до загальних або ж особистісних людських драм.

Актуальність дослідження. В українському літературознавстві є мало досліджень, які розглядали б мемуарну спадщину в історичній та теоретичній площинах. Разом з тим, яскраво виражена суб'єктивність споминів провокує неоднозначність їх сприймання дослідниками. Складним залишається й питання специфіки жанру.

Українська спогадова література Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. досі не привертала належної уваги науковців. Одна із причин цього стану полягає, насамперед, у відсутності друкованих видань мемуарної літератури означеного періоду, а також у тривалому замовчуванні з ідеологічних причин імен багатьох авторів. Події останнього десятиріччя, зумовлені політичною самовизначеністю України, дозволили повернути в національну культуру цілий ряд постатей, у тому числі імена тих громадських і культурних діячів, чий внесок в українську мемуаристику незаперечний: Іванни Блажкевич, Анатоля Вахнянина, Дмитра Дорошенка, Ольги Дучимінської, Івана Кедрина, Олени Кисілевської, Антона Крезуба, Василя Лукича, Осипа Назарука, Євгена Чикаленка та інших.

Спогадовий пласт літератури, який виник на зламі минулих століть, надзвичайно багатий з жанрового погляду (автобіографії, листи, літературні портрети, культурно-побутові полотна, повісті, щоденники, подорожні описи тощо). У ньому попри загальні особливості жанру мемуаристики (автобіографізм, документальність, історична достовірність, ретроспективність, суб'єктивність) знаходимо також присутність мемуариста-теоретика (О. Назарук), релігійно-філософське осмислення людського буття (Б. Лепкий, О. Назарук, Є. Олесницький, о. О. Пристай). За тематичною палітрою надибуємо тут на культурно-побутові полотна (А. Вахнянин, Б. Лепкий, В. О'Коннор-Вілінська, Є. Чикаленко), сімейні мемуари (М. Тишкевич), театральні (Галактіон Чіпка, В. Королів-Старий, Микола Садовський) та інші.

Стан дослідження обраної теми. Ґрунтовного дослідження з історії та теорії мемуаристики поки що немає. Можемо вказати хіба що на дослідження А. Тартаковського, що прослідкував історію російської мемуаристики і виділив як найважливіший критерій спогадів їх соціальну функцію, та О. Галича, котрий вивчав українську мемуарну літературу 60-80-х рр. ХХ ст. Інші аспекти цього жанру не вивчалися. Першими дослідниками вітчизняної спогадової літератури були вчені-історики: І. Калинович, І. Кревецький, І. Крип'якевич, І. Огієнко. До окремих аспектів загальної проблематики літератури мемуарного жанру зверталися В. Заїкин, В. Дорошенко, М. Слобода, О. Назарук.

Чи не найбільше про розвиток вітчизняної спогадової літератури, світової мемуаристики, про деякі теоретичні ознаки цього жанру писав І. Кревецький. Окремі його думки щодо "маломовності українців" у плані споминів викликали полеміку з боку В. Заїкина. Чимало роздумів про значення мемуарів у житті нації, практичних порад щодо їх написання знаходимо у мемуарній спадщині О. Назарука. Вагомим набутком в українській літературознавчій науці є, зокрема, книга І. Кревецького "Українська мемуаристика" (1919), а також розвідки І. Кревецького та О. Назарука "Як писати мемуари. Пояснення і практичні вказівки" (1921), "Українська мемуаристика. Сучасний стан і значіння. Як писати мемуари. Пояснення і практичні вказівки подали…" (1923).

Нами також виявлений і досить обширний пласт критичних матеріалів першої половини ХХ ст., які друкувалися в Галичині і були присвячені виданням спогадового характеру. Це, насамперед, статті в періодичній пресі, які належать перу Араміса (О. Моха), О. Грицая, Д. Дорошенка, Івана Кедрина (Рудницького), К. Поліщука, М. Рудницького; вступні статті та передмови до видань того часу, які належать В. Дорошенку, о. О. Пристаю, Є. Чикаленку та ін. Чимало розшукано нами і споминів досліджуваного періоду, які на сьогодні знаходяться в приватних архівах (напр., щоденникові записи І. Блажкевич).

Малозадовільний стан з вивченням значного на сьогодні материка української мемуаристики взагалі та спогадового пласту літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. в Галичині зокрема, неабиякі її можливості в духовному оздоровленні сучасного суспільства диктують настійну потребу в докладному науково-критичному дослідженні, вивченні її природи та шляхів розвитку. Розв'язання цих завдань обумовлює актуальність пропонованої дисертаційної роботи.

Джерельна база дослідження - масив української мемуаристики в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст., який сьогодні побутує в нечисленних сучасних виданнях, а в основному представлений у періодиці та виданнях зазначеного періоду, які зберігаються в архівних фондах (Івано-Франківськ, Львів, Київ), Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України та приватному архіві проф. В. Полєка.

Предметом дослідження обрано жанрово-стильові особливості українських споминів у Галичині означеного періоду. Об'єктом пильної уваги дисертанта стали західноукраїнські журнали і газети ("Дзвони", "Жіноча доля", "Літературно-Науковий Вісник", "Нова хата", "Діло", "Нова Зоря" та ін.), а також окремі українські видання часів І і ІІ світових воєн, що друкувалися у Відні та Кракові ("Вістник Союза визволення України", "Краківські вісті"), рецензії, відгуки, вступні статті, передмови до мемуарів, які відтворюють історико-літературне тло суспільно-політичної та художньо-естетичної свідомості у названий період.

Хронологічні рамки дослідження - кінець XIX - 20-30-ті рр. XX ст. - один із найцікавіших періодів українського літературного процесу, позначеного пробудженням національної свідомості, ейфорією і розчаруваннями визвольних змагань 1917-1920-х рр., широким розвитком жанрово-стильових пошуків української мемуаристики, пов'язаної своїми витоками на галицькому ґрунті із середовищем священиків.

Мета роботи - на основі всебічного аналізу творів мемуарної літератури означеного періоду визначити їхнє місце і роль у вітчизняному літературному процесі, окреслити теоретичні аспекти творів спогадового характеру та дослідити жанрово-стильові особливості української мемуаристики в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Мета роботи передбачає реалізацію таких дослідницьких завдань:

- виявлення українських мемуарних творів, що побутували у Галичині в означений період, та критичних відгуків про них;

- з'ясування деяких загальнотеоретичних питань мемуарного жанру;

- висвітлення тематичного розмаїття та художньо-естетичного значення українських споминів в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- з'ясування окремих моментів громадського та суспільного розвитку, життя і творчості окремих письменників (С. Русової, Є. Олесницького, Є. Чикаленка, Б. Лепкого, О. Назарука та ін.);

- виділення основних рис стилістичної майстерності авторів мемуарів, особливостей їх мови.

Методологічною основою дисертації стали концепції сучасного літературознавства про природу художнього мислення і жанрові особливості мемуаристики. Комплексний аналіз джерельної бази здійснюється з використанням порівняльно-історичного, типологічного, структурно-системного, джерелознавчого, описового методів. Наше дослідження ґрунтується на теоретичних й історико-літературних положеннях І. Кревецького, О. Назарука, О. Воропая, О. Галича, Л. Гараніна, Л. Гінзбург, Л. Гюльмамедової, І. Дорошенка, А. Макарова, Т. Марахової, Г. Мережинської, В. Полєка, Т. Смольнякової, Т. Соловйової, А. Тартаковського, М. Теплин-ського, І. Шайтанова та ін.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві здійснюється концептуальний аналіз української мемуаристики Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст., дається аналіз спогадового пласту І. Блажкевич, О. Кисілевської, Б. Лепкого, О. Назарука, В. О'Коннор-Вілінської, Я. Окуневського, Є. Олесницького, С. Русової, Є. Чикаленка, невідомих спогадів сучасників про О. Кобилянську. Вперше робиться спроба прослідкувати історичний шлях розвитку українських мемуарів, систематизовано викласти теорію мемуаристики, дослідити художні особливості творів спогадового пласту. В науковий обіг вводиться термін "криптомемуари", щоденники І. Блажкевич, спогад Катрі Гриневичевої "Над водами Лєти. (З останніх хвиль Франка)" та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось як складова частина комплексних тем "Українська література в європейському контексті", "Поетика західноукраїнського літературного процесу початку XX століття", над якими працює колектив кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Практичне значення дисертації. Отримані результати допоможуть глибше і повніше зрозуміти значення творів спогадового пласту в літературному, культурному, науковому процесі та громадському житті; висвітлити невідомі сторінки життєвого шляху письменників; певною мірою заповнити прогалини у відтворенні українсько-польських взаємин та українсько-російських літературних зв'язків. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані в сучасних теоретичних та історико-літературних студіях у галузі мемуаристики, при написанні праць з історії та теорії української літератури, при створенні літопису життя і творчості вітчизняних письменників, під час читання вузівських лекційних курсів, при підготовці мемуарознавчих спецкурсів.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. Основні її положення викладено в доповідях на конференціях "Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХІХ ст." (Чернівці, 1998), "Марко Черемшина в контексті української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст." (Івано-Франківськ, 1999), "Українська мова в освіті" (Івано-Франківськ, 1999), "Лесь Мартович у національно-культурному житті України" (Івано-Франківськ, 2001), відображено в семи публікаціях та монографії "Мемуарна спадщина Осипа Назарука" (Брошнів, 2000).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, приміток, додатків (2) та бібліографії. Загальний обсяг тексту - 228 сторінок, із них 173 сторінки основного тексту, примітки та додатки займають 15 сторінок, список використаної літератури складається з 536 позицій.

2. Основний зміст дисертації

український мемуарний галичина стилістичний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються предмет і об'єкт дослідження, формулюються основні твердження, що виносяться на захист, визначаються мета і завдання, новизна дисертаційної роботи, її теоретична і практична цінність.

У першому розділі - "Питання історії й теорії мемуаристики" - стисло подається характеристика терміна "мемуари" в українських, російських та польських словникових джерелах, розглядаються питання специфіки спогадових творів, проблеми теорії мемуаристики та практичних порад, взятих із мемуарної спадщини О. Назарука щодо написання споминів, розробка питань теорії та історії мемуаристики І. Кревецького та спільна праця в цьому плані І. Кревецького та О. Назарука, робиться спроба найоптимальнішого варіанту класифікації мемуарів тощо.

Слово "мемуари" запозичене з французької мови, що дослівно українською мовою перекладається як "історичні записки" або "спогади". Цей термін тісно увійшов до українського лексикону і вживається в тому ж значенні, що й у мові оригіналу, водночас є синонімом до слова "спогади". У досліджуваний відтинок часу в Галичині побутував також термін "спомини". У своїй роботі ми використовуємо всі три варіанти як рівноцінні.

До творів мемуарного жанру ми відносимо автобіографію, записки, записник, есе, листування, літературний портрет, нотатки, автобіографічну повість, подорожні описи, автобіографічний роман, сповідь, спогади, щоденник, некрологи. Найоптимальніше класифікувати мемуари, на наш погляд, за такими параметрами: за походженням авторів (українців: про Україну і на чужі теми; іноземців - про Україну); за обсягом (тут виділяємо криптомемуари - "дрібніші спогади чи їх фраґменти, що зустрічаються в ін. джерелах", епічні полотна - від оповіданнєвої до романної форми); за часом написання (записки, щоденники, журнали - з одного боку, а з іншого - спогади або спомини, написані виключно з пам'яті; з пам'яті, однак, на основі попередніх записок); за роллю автора в подіях, які ним описані (активні, пасивні); за змістом (політичні, військові, професійні; подорожні: релігійного характеру, наукового, мистецького; культурно-побутові: літературно-мистецького, науково-публіцистичного та ін. характерів); за соціальним походженням авторів (мемуари духовенства, великих землевласників, простих селян, робітників, державних службовців); за стбтями (жіночі, чоловічі); за об'єктом зображення (об'єктні, об'єктно-суб'єктні, суб'єктні). Звичайно, що наш класифікаційний варіант не позбавлений умовності, однак такий поділ є, на нашу думку, достатньо повним.

Специфічними рисами цього жанру є: автобіографізм; асоціативність мислення; безпосередність враження; динаміка; документальність; жива пам'ять про минуле; здатність автора перебувати в кількох часових вимірах; використання елементів сюжето- і характеротворення; історична достовірність у поєднанні з фотографічністю й художнім домислом; консервативність і хронікальність (охоплення всіх стадій людського життя); невимушеність та інформаційно-інтонаційна ненав'язливість; панорамність та аналітичність; перевага подієвого пласту; використання художньо-мистецьких і науково-публіцистичних засобів; суб'єктивність; повчальність; яскраво виражена екзистенційність; поєднання практичного й теоретичного досвідів; співвідношення власного досвіду з внутрішнім світом героїв; поєднання автора-героя та автора-оповідача тощо.

Суспільне значення мемуарів очевидне, про що вказували свого часу О. Назарук та А. Чайковський, агітуючи за написання творів цього жанру. Так, А. Чайковський твердив, що "…ніякий українець не повинен забирати з собою у могилу того, що знає, що він пережив, а що може мати загальний інтерес, хоч би із малої закутини нашої землі. Такі спомини, вкупі з другими такими споминами, складатимуть хроніку-літопис минулого, і це буде важливим джерелом для будучого історика" . Чимало в справі заохочення земляків до написання мемуарів зробив О. Назарук, як у своїх творах спогадового характеру, в яких вів мову про значення мемуарів у житті нації, роль дегресії у спогадах, причину "ніколи не вянучого інтересу до споминів", зазначав, що всякі спогади складаються "…з описів 1) помічень, 2) рефлєксій (думок), 3) рішень і 4) ділань" , так і теоретичних працях, написаних спільно з І. Кревецьким, де подавалися поради "писати просто, короткими реченнями", "писання мемуарів починати від автобіоґрафії", писати якнайдокладніше, "за свіжої памяти", якщо немає можливості описати все, то треба зробити опис хоча б однієї події, а також пропонувався план роботи над спогадами.

В. Заїкин та І. Кревецький були одностайні в тому, що ХІХ ст. залишалося бідним на мемуарні твори, пояснюючи цей факт соціальним і національним гнобленням українського народу. Цікавим з мемуарного боку є перше десятиліття ХХ ст.: велику кількість творів спогадового характеру дали історичні події визвольних змагань. Водночас події й обставини між двома світовими війнами зафіксовані в опублікованій досі мемуаристиці слабо, на що звернули увагу Б. Кравців та О. Оглоблин: "Сов[єтські] умови, особливо 1930-их рр., зовсім не сприяли м[емуарній] л[ітературі], і те, що досі побачило світ, було написане здебільшого на еміґрації" .

Підсумовуючи різні позиції й погляди дослідників на мемуарну літературу, можемо твердити, що всі вони сходилися на її суспільній та історико-конкретній значимості. Мемуарні твори Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. були закономірним виявом дидактико-теоретичних узагальнень. Особливість більшості цих творів у тому, що вони прорвали вузько специфічні рамки історико-літературного побутування, ствердившись як яскраве літературне явище.

У другому розділі - "Жанрово-стильові особливості українських мемуарів у літературі Галичини кінця XIX-початку XX століття" - розглядаються особливості жанрово-стильових пошуків письменників- мемуаристів, які друкувалися у зазначений період в Галичині (а це могли бути як етнічні галичани, так і вихідці зі Східної України). Свої спостереження ми узагальнили у назвах шести параграфів: "Культурно-побутові мемуарні полотна" (2.1.); "Листи як різновид мемуаристики" (2.2.); "Щоденники в літературі Галичини кінця ХІХ-початку ХХ ст." (2.3.); "Твори спогадового характеру в письменницькому доробку О. Назарука" (2.4.); "Елементи описів у мемуаристиці" (2.5.); "Мова творів спогадового пласту" (2.6.).

Специфічною рисою культурно-побутових мемуарних полотен є, насамперед, їх переважаючий автобіографізм (одна із частин "Споминів з життя" А. Вахнянина навіть має назву "Автобіографія"). Деякі автори (напр., В. Антонович, М. Тишкевич) вдаються до висвітлення свого родоводу. Для їх творів притаманний патріотизм, який виростає із історичного переплетіння доль українського та польського народів. Сторінки культурно-побутових споминів сповнені теплоти та розважливості (часто-густо за плечима мемуаристів залишався не один десяток літ), від них віє сентименталізмом. Певна консервативність викладу (дитинство, юність, старість) не затьмарює сповідальної інтонації. І попри обов'язкову суб'єктивність, характерну для спогадів, ми здебільшого зустрічаємо панорамність і аналітичність в охопленні історико-подієвого пласту та його поцінуванні. З них ми черпаємо відомості про умови життя автора, його оточення, суспільні відносини. Широкі полотна цього виду нам залишили О. Барвінський ("Спомини з мого життя"), А. Вахнянин ("Спомини з життя"), Д. Дорошенко ("Мої спомини Про Давнє-Минуле (1901-1914 роки)", "Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1920)"), С. Єфремов ("З недавнього минулого"), Іван Кедрин ("Життя. Події. Люди. Спомини і коментарі"), Б. Лепкий ("Казка мойого життя" та ін.), Василь Лукич ("Із споминів мого життя"), В. О'Коннор-Вілінська ("Лисенки й Старицькі"), Є. Олесницький ("Сторінки з мого життя. (1860-1897)"), С. Русова ("Мої спогади"), Є. Чикаленко ("Спогади (1861-1907)") та інші.

Неоціненним набутком нашої мемуаристики, що органічно вписується в різновид окреслених нами культурно-побутових полотен, є праці Б. Лепкого, серед яких розрізняємо мемуари про рідний край (опис родинних місць, згадки про роки навчання та вчителів, письменницькі портрети, релігійні свята в рідних місцях) та спогади про перебування поза Україною (письменницькі портрети, релігійні свята в Німеччині, зустрічі з видатними людьми). Чимало відомостей про самого Б. Лепкого черпаємо і з криптомемуарів, що належать його перу. Окремі його праці, як, наприклад, "Три портрети: Франко - Стефаник - Оркан" стоять на межі мемуаристики і літературної критики. Хорошим доповненням до спогадової спадщини Б. Лепкого є спомини його сучасників про нього: згадки Л. Лепкого, А. Коровицької та ін.

Мемуари Б. Лепкого зачаровують тонким психологізмом, колоритними замальовками природи, олюдненими динамічними картинами. Консервативність викладу, що назагал притаманна споминам, особливо культурно-побутовим полотнам, не применшує ліричного струменя у мемуарах Б. Лепкого, а сповідальний характер його творів розкриває особливості психології автора. Спогади відображають також аспекти релігійно-філософського осмислення буття, що зближує їх з аналогічними творами О. Назарука. Тісне переплетіння автора-героя та автора-оповідача дає змогу письменнику поєднати в своїх мемуарах логіко-пізнавальні й естетичні чинники. Портрети письменників у Б. Лепкого - це своєрідні психологічні ескізи. Відсутність художнього домислу, узагальнених характерів не виключає асоціативності мислення автора. Висуваючи на перший план пізнавальне значення літератури, письменник збагачує наше уявлення про духовно-культурну атмосферу минулого. У цьому його спогади споріднені із споминами П. Карманського , Ю. Смолича . Мемуари Б. Лепкого - це своєрідні художні полотна, які розкривають нам поетичний та малярський хист автора, мають здатність переходити із простих споминів у літературно-критичні роздуми, поетичну сповідь.

Дослідження виявило й чимало невідомих досі культурно-побутових мемуарів про наших письменників, зокрема про О. Кобилянську. Серед них - прекрасні спогади О. Кисілевської, в яких вона розкриває скромність, шляхетність душі письменниці. А із споминів І. Блажкевич довідуємося, що О. Кобилянській було присуджено вчений ступінь почесного доктора філософії Українського вільного університету у Празі. Інформативне начало у спогадах, яке "зобов'язане" бути правдивим і точним, великою мірою залежить від автора, воно ж має здатність віддзеркалювати й саму особу оповідача. Саме тому ми відчуваємо у невимушеній розмовній інтонації, ненав'язливому потоці розповіді І. Блажкевич, О. Кисілевської, М. Загаєвич-Зацерковної людей шляхетних, гуманних. Як і в особі Катрі Гриневичевої, котрій належить спомин "Над водами Лєти. (З останніх хвиль Франка)".

Умови життя в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст. викликали чималий потік емігрантів. А, відповідно, проживання поза межами України дало й багато еміграційних спогадів, які можна вважати різновидом культурно-побутових полотен. Попри всю умовність такого визначення (термін "еміґраційні спомини" зафіксований в "Енциклопедії українознавства") , в основі якого лежить політичний, а не естетичний принцип, без їх вивчення не може бути цілісного сприйняття спогадового пласту означеного періоду. До еміграційних відносимо мемуарні полотна Б. Лепкого, написані під час проживання в Польщі, спомини О. Назарука, спогадові праці В. Леонтовича, Галини Журби, деякі спомини О. Кисілевської, мемуари Івана Кедрина, о. О. Пристая. Твір останнього - "З Трускавця у світ хмародерів. Спомини з минулого й сучасного" - унікальна праця, яка чарує низкою пластичних малюнків, що охоплюють все життя людини. Ми спостерігаємо за особою, яка повсякчас йде до широких "обріїв", ніколи не забуваючи, що вона хлопського роду. Зауважимо, що високу оцінку ("це брилянти") дав мемуарам о. О. Пристая О. Назарук. У першому томі цих спогадів знайдемо чимало спільного із мотивами автобіографічних оповідань І. Франка (розповіді про гусія та навчання в сільській школі); оповідями Б. Лепкого про перебування в народній школі та Бережанській гімназії. В особі о. О. Пристая читачі мають далекоглядного й мудрого вчителя, який бачить прорахунки в справі творення української державності та не бариться з оцінкою їх. Чимало висловлювань, узятих із праць видатних людей, наприклад В. Шекспіра, Ціммермана, Арістотеля, а також цитат з Біблії, свідчать про освіченість автора. Особлива піднесеність, опоетизованість у творі передана вдало використаними прислів'ями, порівняннями. Мова письменника метафорична. Крім характеристик батька-матері, автор подає їхні портрети. Добра, ніжна, чуйна мати та суворий, непоступливий, справедливий і вимогливий батько - це ті два берега любові, між якими виростав оповідач.

Спомини о. О. Пристая, викликані проживанням далеко за межами батьківщини й підсилені ностальгією за рідним краєм, чарують своєю простотою і невимушеністю. Соціальний стан автора (праця священослужителя) спричиняє їх особливий, сповідально-повчальний характер. У них передано турботу про Українську Державу, тонкий гумор, розважливість автора. Прекрасні описи природи, досконале лексичне тло, філософська образність мислення ставлять спомини о. О. Пристая в один ряд з письменницькими мемуарами.

У цілому ж, аналізовані нами культурно-побутові спогади не тільки передають широкий спектр суспільних, побутових відносин, а й постають перед нами як художні полотна. Їх специфічними рисами є не лише автобіографізм чи суб'єктивність, але й сентиментальність і сповідальність, а також панорамність бачення та аналітичність; не позбавлені вони й публіцистичності. З них можна почерпнути чимало відомостей про становлення і розвиток українського театру, про його визначних діячів тощо.

Українська мемуаристика подарувала читачам багато спогадів, написаних у формі листів. Це передовсім "Листи знад моря (до сина)" О. Кисілевської, "Листи з чужини" Я. Окуневського, які дають унікальну можливість авторам глибше відкрити свою душу. Твір Я. Окуневського зачаровує читачів чистотою мови, хорошим стилем, спостережливістю, глибиною думки. Блукаючи чужими краями, автор раз у раз пригадував собі рідні місця, українську бувальщину, вплітаючи ці спомини у канву своїх оповідей, тобто залишався вірним одній із ознак жанру мемуаристики - перебувати в кількох часових вимірах. "Листи…" Я. Окуневського - цінний набуток у нашій подорожній літературі. Спогади, пов'язані з перебуванням у Китаї, базуються на реальності зображеного. Описані подорожі цікаві не лише з географічного, а й історико-пізнавального, політичного, художньо-образного боків. Умінням переконувати за допомогою історичних, наукових, політичних фактів та власних логіко-витриманих міркувань "Листи з чужини" Я. Окуневського близькі до книги спогадів Р. Іваничука "Дороги вольні і не вольні" .

Якщо "Листи з чужини" Я. Окуневського пов'язують нас із невідомими краями і адресовані всій українській громаді, то твір О. Кисілевської "Листи знад Чорного моря (до сина)" описує милі серцю куточки рідної країни і має конкретного адресата. При порівнянні цих двох праць бачимо різні манери викладу, та водночас їх єднає і багато спільних моментів. Насамперед відчуваємо, що в особах їх авторів маємо людей високоосвічених, обдарованих, шляхетних. Останнє зумовлене тим, що і Я. Окуневський, і О. Кисілевська походять із родин священиків. Обоє вміють вихопити із виру життя найсуттєвіше, яскраво і, головне, реально змалювати побачене. Коли читаєш "Листи…" О. Кисілевської, то мимоволі розумієш, чому письменниця обрала саме цю форму викладу. Адже кому, як не рідній людині, можна так широко відкрити душу. Через увесь твір проходить образ природної величі моря, він сповнений динамізму. З "Листів знад Чорного моря (до сина)" ми черпаємо відомості про уподобання самої авторки, її звички, характер. У цьому творі багато недомовленого. З погляду специфіки мемуаристики ("Автор листа роздумує про сьогоднішні для нього події, автор щоденника рухається до майбутнього, котре він може передбачити. Автори ж творів інших мемуарних жанрів, навпаки, повертаються у минуле" ) письменниця, згадуючи пройдене, могла б передати думки по-іншому. "Листи…" Я. Окуневського та О. Кисілевської - це своєрідні послання до нащадків, які вчать любити рідну землю, при всіх життєвих перипетіях залишатися відданими їй.

Важливе значення в мемуаристиці належить щоденнику (давній термін "діаріуш"). Часто його записи допомагають авторам систематизувати свої спогади, зробити їх максимально достовірними. Монологічна форма (іноді буває діалогічна) літературно-побутового щоденника теж дозволяє його авторам якомога повніше розкрити свою душу, переповісти цікаві факти суспільного чи особистого життя. В літературі означеного періоду залишили свої щоденникові записи І. Блажкевич, Віра Лебедова (К. Малицька), Марко Черемшина (І. Семанюк), Є. Чикаленко та ін. Записи І. Блажкевич "70 сторінок зі щоденника "Жінка на бойовій лінії" від 31/7 1914 по день 2/6 1915" та "Жінка на бойовій лінії. (Щоденник від 24/7 1915 до 19/Х 1916)" приваблюють нас тим, що на їх сторінках ми відчуваємо дух нескореної галичанки. Образ авторки, вчительки за фахом, чарує неабиякою відвагою, силою волі. Окремі рядки сповнені почуттям материнського обов'язку героїні. Водночас щоденники носять антимілітаристський характер. Теплотою у ставленні до дітей вони рідняться із "Дневником матері" Віри Лебедової, а своїм гуманістичним пафосом спрямовані не лише проти війни, але й проти всякого насильства. "70 сторінок зі щоденника…" - це цікавий різновид мемуарної літератури, до якого авторка підходить творчо, зокрема, оживлюючи його заголовками, що надає твору вигляду повісті, зітканої з окремих новел. Крім того, І. Блажкевич вводить у мемуари власні вірші "Думка лине до мужа на незнану адресу", "Великдень 1915 р.", "Весною 1915". Друга частина записів є звичайним щоденником. Мова письменниці образна, а в кожному рядку відчувається громадянське "я" авторки.

Надзвичайно цікавим та багатогранним явищем в літературі Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. є мемуаристика О. Назарука. Твори спогадового характеру у доробку письменника можна поділити на декілька груп: 1) політичні мемуари; 2) військові; 3) записки втікача; 4) описи подорожей. Останні представлені описами мандрівок поза межі сучасної нам України (до Італії, Америки, Польщі, Угорщини і т.д.) та подорожі рідним краєм. Більшість мемуарів О. Назарука, навіть подорожні, містять політичні міркування. У цілому ж його праці спогадового характеру насичені цікавими алегоріями, описами, філософськими узагальненнями, написані живою українською мовою з елементами галицького діалекту. З політичних мемуарів черпаємо багато біографічних фактів про особу автора, історичні події. В мемуарах "Рік на Великій Україні. Конспект споминів з української революції" знаходимо політичні портрети Є. Коновальця, В. Винниченка, Є. Петрушевича, С. Петлюри та інших діячів національно-визвольного руху. За вмінням гостро відчути проблему, критично оцінити її та зробити відповідні висновки названі мемуари стоять на тій же висоті, що й "Чорні рядки" А. Чайковського.

У творі "Галицька Делєґація в Ризі 1920 р. (З моїх споминів)" автор виявляє себе не лише як прекрасний політик, історик, непересічна особистість, а й як талановитий журналіст. Наприклад, він дає такі поради корепондентам: "Інформації для чужих мусять бути: 1) короткі і 2) ясні; 3) немов різьблені" . Часто, розмірковуючи над історичними подіями, письменник використовує художній домисел, таким чином реалізуючи свої політичні футуристичні візії України.

Близько до політичних мемуарів письменника стоять деякі його подорожні описи, оскільки в них автор теж порушує політичні, державницькі питання. Перш за все він роздумує над проблемою зради, осмислює ідею національного виховання молоді, розмірковує над значенням жінки в світовій цивілізації, торкається проблеми асиміляції. На сторінках своїх спогадів автор подає й спробу власного літературознавчого аналізу народної пісні "Ой копав я керниченьку". Чимало місця автор відводить правовим поняттям злочину і кари. Важливу роль у долі нації, на його погляд, відіграють свідомість, добрий намір, титанічна праця та жертовність. Рядки творів спогадового характеру О. Назарука просякнуті глибокою філософською осмисленістю. Автор вказує на прямий зв'язок між історичними працями та мемуарами. Називаючи історію "учителькою життя", спогади він вважає "підставою для неї". У мемуарному циклі письменника, присвяченому Венеції, тісно переплітаються розуміння виховного (повчального) значення мистецтва, мемуарів, історії.

Перу галицького публіциста належать і військові спогади. Твір "В першій лінії" вирізняється оригінальною художньою формою і має підзаголовок "Лист до малого ґімназиста в місті С." Ідейно-смислове навантаження спомину, головним завданням якого було збудити патріотичні почуття підростаючого покоління, викликане, насамперед, поставленими проблемами: чи потрібна війна і коли вона є справедливою. Глибина трагізму Січового Стрілецтва спонукала письменника взяти до свого спогадового твору "Над горішньою Стрипою" як епіграф слова І. Франка "Ось поглянь, як хмари летять…", а засіб антитези допомагає йому присвятити чимало теплих рядків рідному Бучачеві, Зарваниці. У військових спогадах О. Назарука зустрічаємо і міркування про обов'язкове вшанування тих, хто приносить себе в жертву національній справі. У мемуарах "Над Стрипою. Спомини" автор застосовує принцип синхронності та ретроспективності у спогадах, на яких акцентував увагу читачів у своїх споминах і польський поет В. Бронєвський (у Назарука знаходимо також цитування поетичних фрагментів названого автора).

Однією із стрижневих проблем, порушених письменником у його мемуарах, є питання державотворення. У "Кінцевих замітках" до своїх спогадів "Рік на Великій Україні…" автор вказав на хиби національної еліти, наголошував на уроках визвольних змагань. Зокрема, він зазначав, що влада повинна зосереджуватися в одних руках, військові не повинні допускатися до політиканства (однак він не заперечував обов'язкової освіти війська, про що йдеться у творі "Над Стрипою. Спомини"), у політиці повинні бути освічені люди, з "чужими наїздниками" на своїй землі треба бути нещадними. Автор закликав народ шанувати "свого провідника", вчив "найвисших урядників держави" бути сторожами громадян. Головними політичними злочинами вважав демагогію, змову проти влади, зловживання нею, фальшування грошей. У своїх мемуарних творах О. Назарук піднімає низку питань національного виховання молоді: доконечність формування характеру, релігійного світогляду, вироблення поваги до жінки, боротьбу проти асиміляції українського народу, потребу жертовності, вшанування пам'яті померлих, уміння прийдешніх поколінь будувати, а не руйнувати і т.ін.

Мемуари О. Назарука "Зі Львова до Варшави. Утеча перед совітами в памятних днях 2-13 жовтня 1939 року" - це вже спогади втікача. Вони в чомусь нагадують "Спомини утікача" В. Леонтовича. У цьому творі автор залишається вірним своїй творчій манері. Він широко використовує засіб антитези, підбирає влучні епіграфи, вдається до світової лірики, зокрема до поезії Ф. Шіллера, В. Бронєвського, М. Лермонтова, застосовує ремінісценції, пов'язані з творчістю Т. Шевченка. Письменник охоплює такі соціальні проблеми, як реагування українців на вибух війни та калейдоскопічні зміни в ситуації на Західній Україні, еволюцію настроїв серед галицької інтелігенції, перші репресивні акції органів НКВС проти західноукраїнських громадських та політичних діячів, національні відносини.

За тематичним та ідейно-смисловим навантаженням мемуари "Зі Львова до Варшави…" нагадують, як ми вже зазначали, "Спомини утікача" В. Леонтовича. В обох випадках на першому місці - поневіряння інтелігента-втікача. Його пригоди і злигодні - одна із драматичних сторінок нашого народу. Обидва автори розповідають про специфіку більшовицького терору щодо інтелігенції. Мова В. Леонтовича колоритна та образна, подібно як і в О. Назарука. Останній в мемуарах "Зі Львова до Варшави…" реалізує свої теоретичні положення щодо написання спогадів утікачів: "Воєнні втікачі і виселенці (евакуовані): Хто, звідки, чому, в чиїм товаристві, як і куда втікав? Що лишив дома, що взяв був зі собою? З чого жив і як? Як довго був поза домом? Що пережив? Що застав по повороті? Кого зустрічав, що говорив і т.д." Він намагається описати втечу найдокладніше. Описи подій "пересипає короткими згадками про погоду", ці описи вирізняються багатством художніх засобів.

У О. Назарука є чимало подорожніх творів ("За Сокальським кордоном. З подорожі по Волині і Холмщині", "Вражіння з подорожі до Холму", "Вражіння з Волині", "На Спокійнім океані", "Зимова ніч на прерії Саскачевану. З моїх подорожних записок" та ін.). Вони не лише мають широкий смисловий, тематичний, ідейно-художній діапазон, а й вражають філософськими узагальненнями, показують глибину життєвого і політичного досвіду мемуариста, полонять його ерудицією як літературознавця, історика. Надзвичайно широка й географія подорожей письменника.

Треба відзначити ще одну характерну особливість споминів О. Назарука - наскрізну релігійність їх автора. Роль і місце церкви і релігії в житті людини є однією з центральних проблем його мемуаристики. Подібно до Г. Сковороди, який першорядними вважав такі засоби пізнання, як розум і віру, О. Назарук чільне місце відводить вірі в Бога, котра в письменника перебуває у постійному зв'язку з любов'ю (повість "Роксоляна"), спогадами, а то й творчістю як самовиявом митця (спогадовий цикл "Венеція").

Спомини О. Назарука - неоціненний внесок в українське письменство. Вони є цікавим явищем з погляду стилістики. Вміле використання порівнянь, антитез, багатство лексичного складу, урізноманітнене вдало використаними прислів'ями та приказками, сповідальна інтонація, підсилена біблійними мотивами, доцільне посилання на твори письменників світового значення, ретроспективність у змалюванні історичної правди створюють особливе емоційно-експресивне тло. Спогади О. Назарука "урізноманітнені" художнім домислом, літературознавчим дослідженням, у них виразно простежуються елементи сюжету (зав'язка, розгортання подій, кульмінація, розв'язка), широке використання описів. Домінування публіцистичного викладу, певна репортажність зумовлена обставинами життя письменника. На сторінках його мемуарів присутні не лише автор-герой та автор-оповідач, але й мемуарист-теоретик. Глобальність окреслених ним проблем - людина і війна, охорона навколишнього середовища, українська державність та ментальність, значення релігії та жінки в житті нації та ін. - є важливими чинниками, які підносять спогади О. Назарука на високий художньо-естетичний рівень, справедливо відводячи письменникові одне з ключових місць в історії української мемуаристики.

До специфічних ознак мемуаристики належить використання на сторінках спогадових творів описів: портретів, пейзажів, інтер'єрів. Кожен із мемуаристів має свій стиль, свої особливості відтворення зовнішнього вигляду людини. Приміром, у С. Русової це дуже гармонійні, всеохоплюючі портрети, тоді як в О. Назарука бачимо поєднання рис зовнішнього вигляду й особливостей освіти, поведінки, характеру. У Б. Лепкого, якого справедливо називають поетом спогадів, кожен портрет - окрема художня замальовка. "Зовнішня мова почуттів" у письменника поєднується з характеристикою творчого світу особистості. Мемуарні праці наших співвітчизників насичені мальовничими описами природи. Прекрасні замальовки південноукраїнських степів подають С. Русова, О. Кисілевська, Є. Чикаленко. Часто зарисовки природи рідної землі сповнені образних порівнянь, метафоричних висловів, як, наприклад, в спогадах о. О. Пристая. Скондесований психологічний підтекст пробивається крізь пейзажі А. Чайковського, Я. Окуневського. Надзвичайно багата описами культових споруд та їх інтер'єрів, описами пам'яток культури, зокрема пам'ятників, та описами природи мемуарна спадщина О. Назарука.

Кожен із творів спогадового характеру Галичини досліджуваного періоду - це цінна пам'ятка української мови того часу. Попри цю загальну рису для кожного з них характерні свої особливості. Вони залежать від того, з якого середовища вийшли їх автори, в якому регіоні проживали, яку мали освіту і т.ін. Не можна залишати поза увагою і назви спогадів, тому в них нерідко сконденсовано й метафорично передано зміст твору. Так, А. Чайковський своїм мемуарам дає назву "Чорні рядки", оскільки в них відтворено розчарування від невдач під час визвольних змагань, а І. Блажкевич, розповідаючи про випробування під час Першої світової війни, називає свої щоденникові записи "Жінка на бойовій лінії". Іноді автори у назвах своїх праць вказують на відтинок часу, про який йдеться (напр., О. Левицький, "Галицька Армія на Великій Україні. (Спомини з часу від липня до грудня 1919)"), дають адресну вказівку на ті місця, які описуються (О. Назарук, "До Італії. Вражіння з подорожі"), ставлять проблемні питання: "В Княжім Крилосі. Вражіння, описи, рефлєксії й одна проблєма: Чи відкрита катедра князя Ярослава Осмомисла була православна чи католицька?" (О. Назарук). Натомість творам спогадового характеру Марка Черемшини притаманна особлива поетичність, що ґрунтується на ритмізації мови, вмілому і доречному вживанні порівнянь, епітетів, метафор фольклорного походження. У "Листах..." Я. Окуневського серед іншомовних слів (німецьких, англійських, латинських, французьких) зустрічаємо й діалектну гуцульську лексику: "нехарний" (неохайний), "у воздухах" (в повітрі) тощо. Мовна стихія цього автора багата на порівняння, риторичні запитання, уособлення, гумористичні фігури. В канву своїх оповідей автор вводить також Божі заповіді, латинські прислів'я. Чимало образних порівнянь знаходимо і в спогадах А. Чайковського, О. Назарука, О. Кисілевської та ін. Прекрасні морські пейзажі, гідні пензля художника-мариніста, подарували нам О. Кисілевська, О. Назарук, о. О. Пристай. Специфіка жанру мемуаристики не стала на заваді у використанні образів-символів. Виходячи з того, що мемуари - своєрідна школа життя, стає зрозумілим широке вживання на їх сторінках перлин народної мудрості. Щодо синтаксичних конструкцій, то спогадам здебільшого властиві короткі прості речення, зустрічаємо в них риторичні звертання, запитання. Деякі мемуаристи до своїх творів чи окремих розділів підбирають епіграфи, звертаються до біблійних мотивів, образів, порівнянь, до висловлювань видатних людей, вводять у канву спогадів власні поезії, подають літературознавчі аналізи. Майже у всіх мемуаристів зустрічаємо ремінісценції з Т. Шевченка, цитати з його творів.

У висновках систематизовані та узагальнені основні положення дослідження. Пропонована дисертація дає змогу окреслити семантику терміна "мемуари", визначити природу жанру та його стильові особливості, значення спогадів для життя нації, простежити етапи становлення і розвитку вітчизняних мемуарів, особливості розвитку українських споминів у Галичині кінця XIX - початку XX ст.

Характерною рисою мемуарної літератури було те, що її автори були переважно вихідцями із родин священиків (що є суто галицькою специфікою). Глибока інтелігентність і шляхетність авторів мемуарів позначилася і на їхній літературній спадщині, в якій відчувається освіченість, патріотизм, туга за домашнім вогнищем. Домінуючий автобіографізм, консервативність викладу спогадового матеріалу сприяли тому, що поряд з панорамністю громадського життя присутні картини родинного побуту (А. Вахнянин, Є. Олесницький, С. Русова, Є. Чикаленко та ін.). Мемуарні полотна Б. Лепкого - це своєрідні опоетизовані спомини, сповідальний характер яких розкриває особисті риси психології автора, а "суха" мемуарна форма в нього збагачена алегоріями, порівняннями, метафорами тощо. Впадає в око релігійно-філософське осмислення авторами спогадів людського буття. Мемуарна форма листа (О. Кисілевська, О. Назарук, Я. Окуневський) близька до подорожніх описів і зобов'язувала авторів до відвертості. Нами виявлено і низку спогадів про О. Кобилянську, І. Франка, сповнених побутових подробиць життя письменників; у них є щось від імпровізації - невимушена розмовна інтонація, ненав'язливий потік інформації, динаміка. Монологічна форма щоденника допомогла його авторам (І. Блажкевич, У. Кравченко, Марку Черемшині, Є. Чикаленку) повідати найсокровенніше. Еміграційні спомини найбільш яскраво представлені мемуарами о. О. Пристая. В цілому ж спогадовий пласт Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. подає нам картини духовно-культурної та суспільно-політичної атмосфери минулого.

Мова творів спогадового пласту досліджуваного нами періоду надзвичайно багата, насичена різними стилістичними засобами; відзначаються мемуари багатством та колоритом (кольористикою) описів.

Українська мемуаристика в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст. розширює наші знання про суспільно-політичне і культурне життя того періоду, збагачує нас маловідомими деталями і фактами життя і творчості українських письменників, допомагає глибше осягнути драматизм епохи, коли закладалися основи наших політичних, національних і культурних традицій. Умови сьогодення відкривають нам перспективи для неупередженого вивчення українських спогадів. Епоха розбудови української державності, потреба виховання національної свідомості, плекання паростків керівників-державників викликають необхідність у розкритті творчих набутків минулого, які через ідеологічне табу довгий час залишалися поза увагою нації.

Основні положення викладено в таких публікаціях авторки

Мемуарна спадщина Осипа Назарука. - Брошнів, 2000. - 175 с.

Держава і влада в мемуарній спадщині Осипа Назарука // Перевал. - 1998. - № 3. - С. 167-173.

Ідеї національного виховання молоді в мемуарній спадщині Осипа Назарука // Обрії. - 1998. - № 2. - С. 30-34.

Сторінка на спомин… // Обрії. - 1998. - № 1. - С. 49-53.

Деякі питання теорії мемуаристики. (Через спогадову спадщину Осипа Назарука) // Джерела. - 1999. - № 1-2. - С. 52-55.

Невідомі спогади сучасників про Ольгу Кобилянську // Науковий вісник Чернівецького університету. - 1999. - Вип. 58-59. - С. 155-158.

Художні особливості мови творів мемуарного жанру в Галичині кінця XIX - початку XX століття // Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції "Українська мова в освіті". - Івано-Франківськ, 1999. - С. 101-104.

Лесь Мартович у мемуаристиці // Вісник Прикарпатського університету. - Філологія. - Вип. 5. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 181-185

Размещено на Allbest.ru