Історія ступенів порівняння в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В українському мовознавстві другої половини XX ст. помітне місце посідають діахронні дослідження, зокрема з проблем історичної дериватології. Актуальним є також вивчення проблем походження й розвитку конкретних лінгвістичних категорій, у тому числі категорії порівняння. Як гносеологічна категорія порівняння виражає градуацію якості. У мові категорія порівняння виявляється в ступенюванні якісно-означальних слів. Граматична категорія ступенювання репрезентується лексемами вищого й найвищого ступенів порівняння, планом вираження яких є окремі синтетичні й аналітичні форми.

Як відомо, граматичні категорії за відповідними характеристиками поділяються на дві групи: синтаксичні й морфологічні. Морфологічні категорії через пріоритет формотворчих або словотворчих особливостей диференціюються на власне морфологічні та морфолого-словотвірні категорії. У сучасній науці лінгвальну категорію ступенів порівняння кваліфікують як морфолого-словотвірну, що в семантичному плані окреслюється вказівкою на вищу або вичерпну міру якості. Як історико-дериваційна й історико-семантична проблема історія ступенювання на сьогодні в українській лінгвістиці досліджена лише фрагментарно. Окремі питання історії формування засобів градуації в українській мові аналізували такі лінгвісти, як О. Потебня, Л. Булаховський, С. Бевзенко, С. Самійленко, А. Грищенко та ін.

Категорію ступенювання в сучасній українській літературній мові досліджували, зокрема, О. Курило. М. Перегінець, Ю. Карпенко, І. Кучеренко, А. Колодяжний, І. Чапля, М. Леонова. І. Вихованець, О. Качура, Н. Костусяк та інші.

Проблеми українського діалектного ступенювання привертали увагу І. Верхратського, І. Панькевича, П. Приступи, О. Горбача, Й. Дзендзелівського, С. Бевзенка, П. Лизанця, А. Москаленка, В. Німчука, Н. Прилипко та ін.

Теоретичне підґрунтя наукових розвідок із питань східнослов'янського ступенювання формувалося в працях Л. Зизанія, М. Смотрицького, М. Греча, М. Ломоносова, О. Востокова, Г. Павського, О. Потебні, В. Богородицького, О. Нікуліна, В. Виноградова, І. Кучеренка, І. Ревзіна, І. Вихованця та ін.

Питань градуації з погляду загального мовознавства торкалися К. Бругман, Г. Пауль, О. Єсперсен, В. Жирмунський, М. Юрковський та ін. Становлення праслов'янського ступенювання у своїх працях висвітлювали В. Вондрак, Г. Ільїнський, А. Мейє, О. Селищев, А. Фаловський та інші лінгвісти. Праці цих й інших фахівців дають можливість осмислити структуру ступенювання й шляхи творення окремих ступенів порівняння в праслов'янській мові, що є основою для розгляду цього питання на різних етапах розвитку української мови.

Актуальність теми зумовлена рядом факторів. Незважаючи на тривале вивчення категорії ступенів порівняння різних мов великою кількістю лінгвістів, вона залишається однією з найбільш дискусійних. Історія ступеневого словотвору в українському мовознавстві ґрунтовно ще не досліджена. Статус ступенів порівняння, принципи їх класифікації, еволюція засобів творення ступенів порівняння, активність їх уживання в різні періоди розвитку української мови, здатність до сполучуваності градуаційних формантів із конкретними твірними основами - усе це потребує комплексного вивчення для розв'язання проблеми ступенів порівняння в семантичному, морфологічному та словотвірному планах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертації безпосередньо пов'язана із дослідженнями з історичної дериватології, які проводяться у відділі історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Метою роботи є комплексний аналіз розвитку засобів вираження ступенів порівняння української мови від найдавніших часів до сьогодення на основі свідчень писемних джерел, вивчення шляхів становлення сучасної норми творення ступенів порівняння та її кодифікації в сучасній літературній мові на тлі діалектних особливостей у ступенюванні.

Для реалізації цієї мети дисертант поставив перед собою такі основні завдання:

- з'ясувати праслов'янські витоки сучасної системи українського ступенювання;

- виявити належну кількість ступеневих лексем від різних твірних основ у писемних джерелах XI - XX ст.;

- визначити функціонування формантів ступенів порівняння, успадкованих із праслов'янської, у давній руськоукраїнській мові;

- з'ясувати залежність змін у творенні ступенів порівняння від конкретних основ, що сталися протягом історичного періоду розвитку української мови;

- вивчити фонетичні зміни, що відбулися на межі твірних основ та відповідних формантів ступенів порівняння;

- показати динаміку формування сучасної літературної норми українського ступенювання;

- дослідити історію аналітичних форм вищого і найвищого ступенів порівняння української мови;

- з'ясувати семантичну зумовленість уживання синтетичних та аналітичних форм ступенів порівняння.

Джерельну основу дисертації складає матеріал, зібраний з оригінальних і перекладних текстів XI - ХVIII ст. різних жанрів і стилів, у тому числі зі староукраїнських граматик та лексиконів. Використано історичні словники, складені на основі пам'яток зазначеного часового періоду, новоукраїнські лінгвістичні словники, особливо одинадцятитомний “Словник української мови”, граматики XIX - XX ст. Діалектологічний матеріал дібрано з відповідних фахових робіт, у тому числі зі словників та “Атласу української мови”.

При написанні дисертації використано такі методи дослідження фактичного матеріалу: порівняльно-історичний та описовий методи і частково методи лінгвістичної географії, елементи статистичного методу, що дозволило простежити на хронологічних зрізах тенденцію взаємодії двох типів творення дериватів для вираження ступенів порівняння.

Наукова новизна роботи. У дисертації вперше в україністиці здійснено спробу дослідження процесу становлення й розвитку градуаційної деривації прикметника та прислівника як цілісної системи в широких хронологічних межах; звернено увагу на випадки поширення градуації на займенники та іменники в літературній мові, на іменники й дієслова - в діалектах української мови; встановлено місце й роль компаратива та суперлатива в частиномовній діахронії; простежено закономірності творення градуаційних дериватів; визначено час появи аналітичних форм ступенів порівняння, виникнення й занепад варіативних формантів ступенів порівняння; з'ясовано шляхи закріплення норми ступенювання в граматиках української мови та її кодифікацію.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що внаслідок діахронічного вивчення градуації в українській мові увиразнено витоки категорії ступенювання, підтверджено морфологічно-дериваційний її статус, показано тенденцію до аналітизму в мові.

Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його результатів при створенні синтетичних праць з історії української деривації, при написанні вузівських підручників та посібників з історії української мови, підготовці спецсемінарів і спецкурсів з історії мови, порівняльної граматики, словотвору, лексикології у вузівській практиці викладання. Окремі положення дослідження можуть знайти застосування при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт, при вивченні специфіки вживання прикметника і прислівника в шкільному курсі української мови.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були представлені й обговорені на чотирьох щорічних звітних наукових конференціях викладачів Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя (Ніжин, 1996-1999), на всеукраїнських конференціях: “Михайло Коцюбинський та світова література” (Чернігів, 1994), “О.О.Потебня в історії гуманітарних наук” (Київ, 1995); на Сімнадцятій міжнародній діалектологічній конференції (Київ, 1997), на міжнародній конференції “Східні слов'яни: Мова. Історія. Культура” (Ніжин, 1997), на VII Міжнародних Карських читаннях (Ніжин, 1998). Окремі розділи й дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри української мови Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя, на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України (Київ, 2000).

1. Походження категорії градуації й засоби вираження компаративності в праслов'янській мові

На основі порівняльно-історичних досліджень коротко охарактеризовано походження прикметника як окремого класу слів із синкретичного імені. Диференціація прикметника як лексико-граматичного класу слів стала можливою через стадію синтаксичного використання імені в ролі атрибута до іншого імені за схемою “камінь” + “хліб” = “твердий хліб”. Таким чином, первинні прикметники повинні були бути тільки відносними. Як суб'єкти спілкування люди навчилися відрізняти сталі, постійні та другорядні властивості предметів. Мисленнєвий процес розмежування ознаки та субстанції й відобразила диференціація первісного синкретичного імені на іменник і прикметник.

Ступені порівняння прикметників зберігають генетичний зв'язок із синкретичним іменем, оскільки виникли на його основі, про що свідчить можливість ступенювання іменників та дієслів у говірках. Розрізнення ознаки за ступенем інтенсивності її вияву належить до числа понятійних категорій, що можуть реалізуватися як граматичні тільки тоді, коли одержують свої зовнішні формальні показники. На ранньому праслов'янському ґрунті таким показником міг бути спочатку формант *-jоs. Вторинним компаративним формантом у початковий період існування праслов'янської мови був суфікс *-еrо (*-tеrо). Домінуючою в науці є думка про первинне елятивне значення утворень із подібним індоєвропейським формантом *-іоs. Тільки при поєднанні їх на синтаксичному рівні з аблативом такі лексеми стали передавати значення вищого ступеня порівняння. З розвитком спільнослов'янської мови продуктивним залишився формант *-ios, вокалізм якого зберігався в називному (знахідному) відмінку середнього роду. В інших формах функціонував суф. *-is.

На праслов'янському ґрунті активно вживаними були варіанти компаративних формантів *-іеs, *-іоs та *-іs. Пізніше останній, злившись із кінцевим твірної основи -j- (цей -j-, за словами А.Мейє, є слідом від форманта *-jоs), видозмінився на -jьs (чол. і середн. рід).

Компаративний суфікс *-jьs (*-jеs) міг приєднуватися до безсуфіксних основ або до основ із суфіксами, ускладненими голосним е з е, що дало поштовх до виникнення другого типу творення компаративних дериватів за допомогою форманта *-еjьs (*-еjеs). Питання розподілу сфер уживання компаративних суфіксів *-jьs та *-еjьs тісно пов'язане з будовою та інтонацією твірних основ: суфікс *-jьs виступав у колі найбільш давніх безсуфіксних утворень, які мали на кореневому складі спадну (циркумфлексну) інтонацію. Утворення основи вищого ступеня з суф. *-еjьs було можливим від дво- і багатоскладових твірних основ із висхідним (акутовим) наголосом. Але вже в найдавнішу епоху суфікс *-еjьs вривався у сферу дії суфікса *-jьs , нівелюючи інтонаційну залежність.

Ще в праслов'янській мові пріоритетним стає вторинний тип творення ступенів порівняння, що пояснюється як виявом аналогії, так і виникненням у мові великої кількості афіксальних якісних прикметників, від яких компаратив міг творитися тільки за допомогою суф. *-еjьs.

При творенні компаративних дериватів діяв закон першої палаталізації задньоязикових приголосних: формант *-jьs (*-jеs) втратив -j-, який асимілювався з попереднім приголосним твірної основи. Кінцевий приголосний основи /s/ був утрачений за законом відкритого складу. У називному відмінку однини чоловічого роду до цих утворень пізніше додався -и (можливо, під дією аналогії до форм типу старЬи), тому, наприклад, lіх-jь > лишь + и > лишии. Деривати із формантом *-еjьs (*-еjеs) у називному відмінку однини мали таке вираження: вищий ступінь, наприклад, прикметника старъ: star-e-jьs > старЬи (чол. рід) (е > е, на письмі Ь; jь > и, кінцевий приголосний /s/ пізніше втратився: star-e-jes > старЬє (середн. рід).

При відмінюванні суфікс вищого ступеня ускладнювався іменною основою на і, таким чином, утворення вищого ступеня, крім називного відмінка однини чоловічого й середнього роду, характеризувалося суфіксом -Ьиш- (із *-ejьs-j-), де кінцевий суфікса не був утрачений, а поєднання /sj/ дало /ш/ або -ьш- (із -jьs-j-).

Найвищий ступінь порівняння прикметників (суперлатив), поширений тепер в усіх слов'янських мовах, почав розвиватися, очевидно, лише в праслов'янську добу. Формальним його показником, як свідчать сучасні теоретичні здобутки, стали частки nа або nаjь.

2. Формування засобів градуації української мови

Історія вживання ступенів порівняння розглядається в певних хронологічних межах, що наближаються до прийнятих в загальній періодизації української мови.

Кількість утворень вищого і найвищого ступенів порівняння в давній руськоукраїнський (XI - ХІІІ ст.) та середньоукраїнський (ХІV - перша пол. ХVІ ст.) періоди розвитку української мови встановити важко через специфіку змісту писемних джерел: деривати ступенів порівняння виступали в них нечасто. Однак матеріал писемних пам'яток цього етапу дозволяє виявити тенденції розвитку засобів творення лексико-граматичної категорії ступенів порівняння.

Питання про вивчення ступеневих лексем із погляду долі двох історично відмінних різновидів їх творення (із суфіксом *-jьs та *-еjьs) в українській мові ніколи не ставилося в жодній із робіт, присвячених категорії ступенів порівняння. Усі існуючі способи творення основ вищого і найвищого ступенів порівняння за своїми формальними ознаками до цього часу зберігають зв'язок із двома зазначеними типами творення.

Умовно тип творення ступенів порівняння з компаративною основою визначається як “тип творення із суфіксом *-jьs > -ии (-ьш-)” або “тип творення із суфіксом *-еjьs > -Ьи (-Ьиш-). Така формула вигідна для позначення всієї сукупності ознак, пов'язаних із конкретним типом.

Лексична закріпленість двох різновидів творення компаративних основ вимагає дослідження становлення вищого і найвищого ступенів порівняння від кожної конкретної твірної основи, тому при розгляді окремих ступеневих лексем в дисертації подається основа нульового ступеня відповідного прикметника або прислівника (також у випадках, коли основи вищого й найвищого ступенів порівняння неспіввідносні з основами звичайних прикметників або в сучасній мові відповідна основа вийшла з ужитку). За наявності в матеріалі досліджуваних пам'яток ступеневих утворень від однієї основи, що творяться за обома типами, приклади характеризуються окремо за кожним типом і в хронологічному порядку.

Матеріал найдавніших пам'яток досліджується в параграфі “Компаративні форманти давньої руськоукраїнської (XI - ХІІІ ст.) та ранньої середньоукраїнської (ХІV - перша половина ХVІ ст.) мови”. Він засвідчує відсутність залежності вибору форманта при творенні вищого ступеня порівняння від інтонаційного оформлення твірної основи. Отже, в початковий період історичного розвитку української мови творення ступенів порівняння було лексично закріпленим за кожною конкретною основою. Відлунням того часу, коли сфери вживання суфіксів *-jьs та *-еjьs розмежовувалися відповідно до первинних (інтонаційних) умов, є те, що протиставлення дериватів із суфіксом *-jьs і похідних із суфіксом *-еjьs у найдавніший писемний період виступає в межах односкладових або колишніх односкладових основ, оскільки двоскладові й багатоскладові основи споконвіку були оформлені за допомогою суфікса *-еjьs, напр.: блаже (СДЯ, 1/225); ближе (ХА, 73); бЬлЬи (Усп.зб.. 470); горжии (ХА, 92 г); горжЬе (99 а); далече (ЛГВ, 275 зв.); далЬ (ХД, 38) та ін.

Аналіз фонетичних процесів, що відбулися на межі твірних основ і компаративних формантів, підтверджує закономірні зміни. Так, матеріал писемних пам'яток XI - першої половини ХVІ ст. засвідчує компаративи, що ілюструють дію першої палаталізації: чергування задньоязикових приголосних із шиплячими перед компаративними формантами обох типів (із суф. *- jьs і *-еjьs ). Відомо, що перед суфіксальними -j- і -е- результат пом'якшення був однаковим, наприклад: благ- - блаже (СДЯ, 1/225), блажае (ХА, 99 а); дорог-- дорожше (Пов., 30); драг- - дражьша (Ізб.,1076, 15); дълг- - должии (И.Ф., 6/427); мъног- - множайшаа (КП, 82); пак- - паче (ЛК, 183) та ін.

Суфіксальний а, що виник у результаті фонетичних змін у компаративах типу блажае, тишае (з е суфікса *-еjьs у положенні після шиплячого) уже на ґрунті старослов'янської мови в дериватах вищого ступеня порівняння був витіснений під впливом форм типу добрЬє, старЬе, де не було фонологічного чергування. У давніх руськоукраїнських пам'ятках, приблизно до ХV ст. включно, це явище також знаходить відображення, наприклад: крЬпчае (КП, 189), должаишю (СДЯ, 3/123), лжае (4/447) і горжЬє (ХА, 99 а), легчЬє (251), бридьчїи (Усп.зб., 46 г), ближей (ПР, 624), лжЬе (ЛЛ, 98 зв.) та ін.

В окремих випадках засвідчено палаталізацію задньоязикового к в утвореннях вищого ступеня прикметників, твірна основа яких ускладнена суфіксом -ък- (-ьк-). Подібні деривати (через наявність афікса) могли творитися лише за допомогою компаративного форманта -Ьи, напр.: бридък- - бридъчЬе (Усп.зб., 462); высок- - высочаишю (СДЯ, 2/225); глубок- - глубочае (2/332); горьк- - горчЬишю (ХА, 147); крЬпък- - крЬпчаиши (И.Ф., 1/209); льгък- - легчЬє (ХА, 251); тяжьк- - тягчаиши (И.Ф., 1/190) та ін. Але якщо від деяких основ, поширених суфіксом -ък- (-ьк-), можливе творення вищого ступеня (горькъ -горьчаи, кротъкъ- кротъчаи), то від основ дьрзък-, низък-, близък-, узък- деривати вищого ступеня в матеріалі досліджених пам'яток не фіксуються. Як відомо, творення компаративів від прикметників із суф. -ък- (-ьк-) первісно відбувалося лише з використанням кореневої морфеми, оскільки компаративні деривати від подібних основ виникли ще в той час, коли існували форми прикметників без цих суфіксів. Похідні (але не всі) основи пізніше стали твірними для компаративів, утворених за другим типом (із суф. *-еjьs). Як результат - у писемних пам'ятках засвідчується окрема група варіативних дериватів вищого ступеня із суфіксами -ии та -Ьиш-, що є континуантами відповідних формантів *-jьs і *-еjьs .

Матеріал досліджених пам'яток української мови засвідчує існування й інших дублетних утворень: глоубльшаа (ХА, 73) і глоублЬє (189 а); гории (Ізб.,1076, 90) і горЬе (ЛЛ, 133зв.); тлъщшимь (ХА,13) і толщЬє (184 г); ширьше (ХА, 163) і ширЬе (403) та ін.

При творенні лексем вищого ступеня порівняння, які зафіксовано в писемних пам'ятках, з раннього історичного періоду розвитку української мови спостерігаємо домінування компаративного форманта -Ьи.

У ранню епоху оформлення однієї й тієї ж основи за двома типами творення відбувається із збереженням закономірностей, притаманних кожному з них. Це пояснюється тим, що в час виникнення зазначеної взаємодії фонетичні відношення, пов'язані з утворенням вищого ступеня, зокрема від основ на зубні приголосні, були ще актуальними, через що механічне поєднання основ і компаративних формантів, що належать до різних типів творення вищого ступеня, було неможливим, бо ж < з або д, ш < с, щ < ст не могли виступати перед Ь і його замінниками.

У більш пізню епоху втрачається фонетична зумовленість шиплячих якістю наступного голосного звука, що пов'язане з цілим рядом наявних колись у мові фонетико-морфологічних процесів. Морфологізація чергування робить протиставлення зубних приголосних шиплячим у кінці твірної основи ознакою певних морфем, унаслідок чого основи вищого ступеня на шиплячий уже не є за цим показником лише органічною частиною утворень за типом із суфіксом -ии: як самостійна морфема основа з кінцевим шиплячим може виступати із суфіксом другого типу творення. Так, поряд із відношенням типу бърже - бързЬє виникають нові відношення: выше - вышЬє, ближе - ближЬе - ближайший, хуже - хужее, де основа з ознакою одного типу творення (із суф. -ии) виступає з суфіксом іншого типу творення.

Якщо в основах на зубні приголосні протиставлення за типом творення компаративних дериватів виражається відношенням шиплячого приголосного (тип із суф. -ии) до відповідного зубного (тип із суф. -Ьи), то в основах на губні приголосні, в аналогічній ситуації, воно могло виражатися відношенням групи “губний + л < /j/” до відповідного губного: глоубльшая (ХА, 73) - новЬишая (39 в). Але таке протиставлення для твірних основ на губний було хитким, і вже в ранніх пам'ятках писемності фіксуються випадки вживання дериватів вищого ступеня відповідних основ, утворених за типом із суф. -ии, у яких відсутній епентетичний л: глоубьшая (ХА, 39 б), лЬпшого (ХД, 14). І навпаки, є приклади вживання епентетичного л у формах із компаративним суфіксом -Ьи: глоублЬє (ХА, 189 а), крЬплЬе (Ап., 214). Можливо, втрата л у лексемах вищого ступеня, що творяться за типом із суф. -ии, пов'язана з певною фонетичною позицією, зокрема у непрямих відмінках, яка спричинила спрощення в групі приголосних.

Процес розширення дериваційних можливостей суфікса -Ьи за рахунок обмеження можливостей суф. -ии розпочався ще в дописемну добу і був активним протягом раннього історичного періоду розвитку української мови.

Другий параграф присвячено дослідженню вживання компаративів у писемних джерелах середньоукраїнського (друга половина ХVІ - ХVII ст.) та раннього новоукраїнського (ХVIII ст.) періодів. Цей етап значно багатший на писемні пам'ятки, що зумовлено в першу чергу зростанням освіти та виникненням українського книгодрукування. Ці фактори, мабуть, зумовили й певну унормованість явищ у деривації компаративних лексем.

Писемні пам'ятки другої половини ХVІ - ХVIII ст. містять ряд прикметникових і прислівникових дериватів вищого ступеня порівняння, що не зазнали будь-яких змін порівняно з їх уживанням у книжній мові попереднього періоду: благороднЬйшая (С., 2/51), бЬднЬе (2/31), высочае (Слав., 79), вышшаго (Права, 56). Щоправда, в одному випадку вживання останнього компаративного деривата спостерігаємо розвиток фонетичних змін на межі основи й суфікса: выщій (Котл.Ен.,5/71). Цей приклад ад'єктивного компаратива ілюструє дисимілятивний процес переходу ш в ч, що став можливим через наявність кінцевого приголосного твірної основи с, який після зникнення редукованого уподібнився суфіксальному -ш- (-ьш-). Наявність подовженого (подвоєного) ш і спричинила дисиміляцію. Отже, сьогоднішня нормативна форма вищий засвідчена вже в кінці ХVIII ст.

Серед утворень вищого ступеня порівняння, виявлених у матеріалі пам'яток другої пол. ХVІ - ХVIII ст., у порівнянні з пам'ятками писемності ХIV - першої пол. ХVІ ст. спостерігаються певні зміни як на фонетичному, так і на морфемному рівнях. Зокрема, компаративна лексема від основи близ- у матеріалі досліджуваного періоду, утворюючись за першим типом із суф. -ии, зафіксована у варіанті близшїй, у якому відсутня зміна зубного приголосного основи з перед компаративним формантом: близшомъ (Права, 234), близшого (ДНРМ, 25), блызче (Котл. Ен., 4/16). Компаратив від основи глуб-, незалежно від типу творення, втратив епентетичний л: глубшего (Арх.ЮЗР, 587), глубочайшим (ПЛ, 87).

Із блоку компаративних лексем, що творяться за другим типом, також виділяємо специфічний ряд: августеишаго (Права,. 8), любезнЬйший (ПЛ, 100), милостывЬйшій (81) та ін. Такі утворення вживані в елятивному значенні. Вони стали поширеним в пам'ятках засобом, зручним для титулатури та для форм звертання і ввічливості.

Еволюція вищого ступеня порівняння в матеріалах писемних пам'яток другої половини ХVІ - ХVIII ст. ілюструється суттєвим зменшенням використання дублетних компаративних утворень. В обстежених текстах зазначеного періоду фіксуються лише чотири випадки цього явища: милшєє (Бер.Лекс., 88) - милЬй (С., 1/57); особлившой (Пол.св., 91) - особливЬйшимъ (Права, 45); сладший (Слав., 125) - сладчайшаго (С., 1/108); щаслившого (См.УЄ, 11) - щасливЬе (С., 1/125). Отже, тяжіння до уникнення дублетності у вживанні дериватів вищого ступеня з перевагою утворень із суф. -Ьи є зайвим свідченням його зростаючої активності.

Поодинокі випадки вживання варіанта форманта вищого ступеня порівняння -Ьш- (-иш-) без й, що траплялися і в матеріалі раннього історичного періоду (остриши - ХА, 150, искренЬша - Ап., 204, старишю - КП, 33), у писемних джерелах другої пол. ХVІ - ХVIII ст. засвідчуються зростанням активності в кінці ХVII - ХVIII ст.: быстрише (Котл. Ен., 5/53), выразнише (3/74), дерзновеннЬшие (Слав., 106), доставЬрнЬшїе (Права, 321), достойнЬшаго (Укр. п., 320), жалчише (Котл.Ен., 6/72), завзятіший (1/5), пылнише (3/74), потребнишее (ПЛ, 57), розумнЬшии (ДНРМ, 87), храбриши (Котл.Ен. 6/24). Той факт, що пам'ятки писемності, в яких репрезентований варіант компаративного суфікса -Ьш-, ймовірно, зазнали суттєвого впливу живої розмовної мови, дозволяє припускати, що такі компаративні утворення були широко вживані в розмовній мові певних територій протягом усього історичного періоду розвитку української мови. Дублетне використання компаративних формантів -Ьи- та -ійш- в “Енеїді” І.П.Котляревського (завзятіший і завзятійша, храбриши і храбрійшихъ) свідчить про поступове закріплення суфікса -іш- в новій українській літературній мові.

У параграфі “Зауваження про засоби компаративності в сучасній українській літературній мові та діалектах” акцентується увага на тому, що суфіксальні компаративи теоретично можливі від будь-якого якісного прикметника чи якісно-означального прислівника. Тому кількість фіксацій таких утворень у писемних текстах XIX - XX ст. визначити практично неможливо. Безсумнівним є факт суттєвого домінування в лексемах вищого ступеня форманта -іш-, чим характеризується літературна мова та значна частина говірок південно-східного наріччя української мови. Варто сказати, що в розмовній мові за допомогою суф. -іш- творяться своєрідні компаративні лексеми від іменника (свиніший) та займенників (своїший, твоїший).

Невелика кількість випадків уживання компаративних основ засвідчує паралельне використання формантів -ш та -іш-. Це - наслідок вторгнення форманта -іш- у сферу застосування суфікса -ш-, що розпочалося давно. До таких дублетів у сучасній українській літературній мові належать: багатший і багатіший, гладший і гладкіший, грубший і грубіший, дорогший і дорогіший, здоровшій і здоровіший, рідший і рідкіший, тихший і тихіший, товщий і товстіший, старший і старіший, швидший і швидкіший. Деякі з них використовуються для розрізнення відтінків значення: гладший - і про поверхню, і в значенні “товщий”; гладкіший - тільки в другому значенні. Наведені вище випадки творення паралельних компаративів майже вичерпно ілюструють це явище в сучасній літературній мові. В інших подібних парах утворень вищого ступеня один із варіантів обов'язково перебуває поза літературною нормою.

Питання існування в сучасній українській літературній мові аналітичних компаративних і суперлативних конструкцій з прислівниками більш/менш, найбільш/найменш досі викликає дискусії, оскільки аж до початку XX ст. подібні ступені порівняння не фіксуються літературними джерелами та граматиками української мови. Слід зауважити, що аналітичні форми, порівняно з синтетичними, іноді більш точно передають лексичний зміст слів, оскільки дають змогу утворювати від якісних прикметників ступені порівняння з двома можливими змінами якісної ознаки, що стосується полярних модифікацій вихідного лексичного змісту. Акцентуємо увагу на тому, що за необхідності градації зменшеної якості ознаки без аналітичних конструкцій іноді обійтися неможливо.

У говорах української мови, з одного боку, спостерігаємо збережені архаїчні й старовинні (ширы'й, голубл'ій та ін.) структури, з другого - деякі інновації (белеішиі, драгшый та ін.). За браком місця в авторефераті їх не розглядаємо.

У четвертому параграфі висвітлено явище суплетивізму в системі компаративів. У сфері прикметникового та прислівникового ступенювання суплетивними є різнокореневі співвідносні утворення, що виступають із відмінним лексико-граматичним значенням як усталені моделі.

У дисертації досліджено історію суплетивних форм ступенів порівняння прикметників та прислівників упродовж усього періоду становлення та розвитку нормативних засобів творення категорії градуації. Приділено увагу процесам внутрішньої, змістової взаємодії переосмислення в низці лексем (з основами бол-, велик-, мног- тощо), які дали поштовх до різних суплетивів. Проаналізовано причини занепаду лексем “нульового ступеня” як наслідок зруйнованих словотворчих ланцюжків.

Вивчення суплетивного ступенювання показало, що зазначене явище має замкнутий характер, про що свідчить своєрідний консерватизм уживання суплетивних дериватів вищого і найвищого ступенів порівняння протягом історичного розвитку мови. Домінуючим засобом творення їх протягом усієї історії української мови виступає суфікс -ии (перший тип творення). Творення суплетивних ступенів порівняння за другим типом дуже обмежене і, мабуть, є свідченням дії аналогії.

Останній параграф другого розділу - “Історія засобів творення найвищого ступеня порівняння та елятивів” - присвячений питанням становлення й розвитку засобів творення найвищого ступеня порівняння та елятивів в історичній діахронії розвитку української мови. У роботі звернено увагу на гіпотези про виникнення засобу творення синтетичної форми суперлатива. Теоретично й ілюстративно показано автентичність частки-префікса най- (на-) в українській мові. Зроблено зіставний аналіз використання синтетичних форм найвищого ступеня порівняння та лексем, що передають надмірний ступінь якості (ад'єктивні й адвербіальні утворення із афіксом пре-). Останні в ранній і середній періоди історії української мови суттєво переважали.

У хронології становлення синтетичної форми найвищого ступеня порівняння української мови спостерігається постійне паралельне вживання її або в суперлативному, або в елятивному (семантика абсолютної ознаки) значенні. Це пояснюється послабленням взаємозв'язку двох членів порівняння. За такої умови те, що порівнюють, легко стає “абсолютним найвищим ступенем” (пор.: найсвятіша Богородиця). Конкретною ознакою елятивної семантики подібних лексем є наявність підсилювальних часток що і як. При абсолютній оцінці мова йде, як правило, про один об'єкт, що оцінюється, а порівняння передбачає обов'язкову наявність двох і більше (компаратив) або групи однорідних об'єктів (суперлатив).

Крім синтетичних утворень, значення найвищого ступеня порівняння могли передавати й аналітичні конструкції, що складалися з прикметника (прислівника) вищого ступеня та додатка, вираженого займенником вьсь (найчастіше в родовому відмінку множини). Ці утворення в науковій літературі іноді називають стійкими фразеологічними конструкціями з супелативним значенням, напр.: й честью выше всЬх (КП, 20), она всЬх быстрЬе (С., 1/153) та ін.

Для сучасної української літературної мови, крім синтетичних форм суперлатива з префіксом най-, характерними є аналітичні форми з прислівниками найбільш, найменш. Такі утворення в українській мові є, можливо, кальками з російської, але заперечувати їх уживання не слід, оскільки вони розширюють комунікативні можливості мови.

3. Розвиток вчення про ступенювання у вітчизняній лінгвістиці й формування літературної норми засобів градуації української мови

Присвячено історії вчення про ступені порівняння в українській лінгвістиці. Особливий наголос у ньому зроблено на процесі теоретичного вирізнення порівнювальної ознаки від вираження її інтенсивності та на формуванні нормативних засобів вираження міри порівнюваної якості. Ще автор “Грамматіки словенскої” (1596 р.) Л.Зизаній виділив одну з семи акциденцій імені - “разсужденіє”, визначаючи її як прикметникову категорію ступенювання. Автор славнозвісної “Грамматіки Славенскія правилноє нтагма” (1619 р.) М.Смотрицький назвав три ступені порівняння, розкриваючи значення кожного з них. Як відомо, за певних умов (контекст, поєднання прикметника із займенником вьсь та ін.) створювалась ситуація, коли прикметникові деривати з суф. -Ьйш- виконували функцію найвищого ступеня порівняння. Можливо, бажання позбутися такої “двозначності” у використанні ступеневих утворень із формантом -Ьйш- спонукало М.Смотрицького до розмежування ступенів порівняння через застосування суф. -ш- як компаративного, а -Ьйш- як суперлативного. Це вчення М.Смотрицького зробило вплив на формування норми ступенювання російської літературної мови.

У формуванні вчення про ступенювання української мови певне значення могла б мати граматика І.Ужевича (1643 - 1645 рр.). Але вона залишилася в рукопису і зберігалася поза Україною. У дисертації звернено увагу на суттєве використання автором граматики живомовного матеріалу для ілюстрації засобів творення ступенів порівняння. І.Ужевич перший серед граматистів української мови звернув увагу на підсилювальні частки що і як.

Відсутність помітного прогресу української граматичної думки у ХVIII ст. пояснюємо загальним занепадом політичного життя в Україні та змінами в релігійних сферах, що призвело до уповільнення духовного розвитку, але й цей період не був позбавлений загального прогресу і мовознавчого зокрема. Як результат - початок формування нової української літературної мови.

Бататим на граматики української мови було XIX ст. У дисертаційній роботі проаналізовано розвиток вчення про українську градуацію на основі праць О. Павловського (1818 р.), М. Лучкая (1830 р.), Й. Левицького (1834 р.), І. Вагилевича (1845 р.), Я. Головацького (1849 р.), М. Осадци (1664 р.), П. Дячана, (1865 р.), О. Огоновського (1889 р.), С. Смаль-Стоцького і Ф. Гартнера (1893 р.). Таке дослідження дало змогу відтворити увесь спектр думок і поглядів на категорію ступенів порівняння. У ХІХ ст. вчені чітко проводять межу між “правильним” і “неправильним” (суплетивним) ступенюванням, дають конкретні визначення ступеням порівняння, описуючи засоби їх творення, акцентують увагу на використанні формантів -ш- та -Ьйш-, іноді підкреслюючи існування діалектних прикметникових утворень із варіантами цих суфіксів. У більшості граматичних робіт наявна інформація про результати фонетичних змін, що відбуваються при творенні ступенів порівняння. У граматиках кінця ХІХ ст. спостерігається тенденція до закріплення єдиного засобу творення найвищого ступеня - використання частки-префікса най-. Але в цей час граматисти ще не дають чіткої інформації про розмежування прикметникових (прислівникових) дериватів, що виражають категорію співвідносної інтенсивності ознаки, й категорію її кількісної градації. Немає в цей час й інформації про аналітичні форми ступенів порівняння в сучасному їх вигляді.

У термінологічній системі до другої половини ХІХ ст. в українських граматиках в основному вживалися назви ступенів порівняння, що були кальками відповідних латинських термінів. У цей час із польської мови стали проникати терміни “вищий” і “найвищий” ступені, а в кінці ХІХ ст. вперше з'являється спроба дослідників нумерувати ступені порівняння.

Розвиток української градуації XX ст. досліджено за граматиками П. Залозного (1906 р.), Є. Тимченка (1907 р.), В. Сімовича (1919 р.) та ін. Протягом ХІХ - поч. XХ ст. сформувалася не тільки теоретична база вчення про ступені порівняння, але й виробився ґрунт для утвердження сучасної норми використання засобів градуації, що були науково вивіреними. Одним із перших, хто загалом розмежував ступені порівняння прикметників від їх ступенів якості був П. Залозний ( початок XX ст.).

Остаточно норми творення ступенів порівняння кодифіковано в “Українському правописі” в 1928р.

В останній частині розділу звернено увагу на сучасні теоретичні здобутки, що безпосередньо пов'язані з ученням про ступені порівняння, розкривається зміст теорії, в інтерпретації якої категорія ступенів порівняння класифікується як морфолого-словотвірна категорія.

Висновки

Аналіз становлення й розвитку засобів творення ступенів порівняння, спостереження над діахронією вчення про ступені порівняння дозволяє зробити такі висновки:

1. Утворення вищого й найвищого ступенів порівняння через певну модифікацію лексичного значення набувають ознак самостійних лексичних одиниць, засобом творення яких є відповідні деривативні форманти.

2. Дослідження історії категорії ступенів порівняння підтверджує відому концепцію двокомпонентності категорії ступенювання, оскільки звичайний прикметник, виступаючи базою для зіставлення, не виражає порівняльного значення. Ідея порівняння (вираження інтенсивності ознаки, що виявляється в результаті зіставлення) характерна тільки для вищого й найвищого ступенів порівняння.

3. В історичному плані виникнення градуації пов'язане із синкретичним іменем. Тенденції розвитку засобів творення компаратива і суперлативазакладені ще в праслов'янську епоху й базуються на взаємодії двох типів їх творення. Показником цих типів виступають суфікси *-jьs та *-еjьs і їх відповідні континуанти. Хронологічне зіставлення активності типів творення компаративних основ свідчить, що ще задовго до виникнення писемності пріоритетним став другий тип творення із суф. *-еjьs > -Ьйш- > -іш-.

4. Сучасний компаративний формант вищого ступеня порівняння, -іш- засвідчується матеріалом писемних пам'яток, починаючи з XI ст., але тільки в ХVІІІ ст. спостерігається активне проникнення лексем із цим формантом в літературну мову.

5. Становлення синтетичних форм компаратива й суперлатива сучасної української мови загалом завершилося в кінці ХVIII ст. Усталення норми синтетичної градуації сучасної української літературної мови відбувалося протягом XIX - початку XX ст. з наступною її кодифікацією в 1928 р.

6. Домінантною у вираженні компаративного і суперлативного значення завжди була синтетична форма. Аналітичні засоби градуації (із часткою май) у південно-західних діалектах української мови з'явилися в ХVІІ ст., а в літературній мові (з прислівниками більш/меш, найбільш/найменш) засвідчуються тільки на початку ХХ ст. Конструкції із займенником вьсь, прислівниками вельми, зЬло у дисертації розглядаються як засоби творення категорії ступенів якості.

7. У вченні про градуацію ознаки протиставлення засобів творення категорії співвідносної інтенсивності ознаки й категорії її кількісної градації відбулося лише на початку XX ст.

8. Дослідження історії української градуації підтверджує кваліфікацію категорії ступенів порівняння в сучасному теоретичному мовознавстві як категорії морфолого-словотвірної.

семантичний ступенювання праслов'янський

Література

1. До питання про становлення класу прикметників і їх ступенювання// Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки. - Ніжин, 1998.- С. 124-128.

2. Спостереження над мовою чернігівця Данила - Руської землі ігумена// Сіверянський літопис. - Чернігів, 1999. -№ 4.- С. 20-24.

3. Градуація ознаки в драмi-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”// Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем.- Житомир, 2000.- № 5.- С.42-48.

4. Німчук В.В., Зінченко С.В. Походження та історія урбоніма Ніжин// Київська старовина. - Київ, 1998.- № 3.- С. 3-10.

5. Ступенювання прикметників у повісті М.Коцюбинського “Тіні забутих предків” // Збірник матеріалів науково-практичної конференції, присвяченої 130-річчю з дня народження Михайла Коцюбинського. - Чернігів, 1994.- С. 83-89.

6. Ступені порівняння в українських грамотах ХІV-ХV ст.// Східнослов'янські мови в їх історичному розрктку: Збірник наукових праць, присвячених пам'яті професора С.П. Самійленка. - Запоріжжя, 1996. - С.106-108.

7. Ю.Ф. Карський - дослідник історії ступенювання прикметників// Антропоцентричний підхід у дослідженні мови: Матеріали VII міжнародних Карських читань.- Ніжин, 1996.- С.26-31.

8. Ступені порівняння прикметників у працях староукраїнських граматистів// Методика. Досвід. Пошук. - Ніжин, 1994. - С.73-78.

Размещено на Allbest.ru