Звертання як динамічний засіб вираження зверненості мовлення (на матеріалі сучасної німецької мови)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський державний лінгвістичний університет

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - Германські мови

Звертання як динамічний засіб вираження зверненості мовлення (на матеріалі сучасної німецької мови)

Корнійко Ірина Валеріївна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології Київського державного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Харитонова Ірина Яківна Київський державний лінгвістичний університет, професор-консультант кафедри німецької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Стеріополо Олена Іванівна Київський державний лінгвістичний університет, професор кафедри практики німецької мови

кандидат філологічних наук, доцент кафедри Мельничук Галина Миколаївна Криворізький державний педагогічний університет, кафедра німецької мови, літератури та методики викладання, завідувач кафедри

Провідна установа: Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, кафедра німецької мови та загального мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться “5” жовтня 2000 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 054. 02 Київського державного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського державного лінгвістичного університету.

Автореферат розісланий “4” вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.А. Калита

1. Загальна характеристика роботи

звертання займенник німецький мовлення

У загальному розумінні зверненість (за М.М.Бахтіним), адресованість (за О.П.Воробйовою), адресатність (за В.І.Карабаном) є іманентною характеристикою мовлення, оскільки означає спрямованість, орієнтованість мовлення, будь-якого його вияву в комунікативній ситуації на реального чи уявного реципієнта. З цього випливає, що кожна форма реалізації мови експліцитно й імпліцитно звернена до адресата (М.М.Бахтін).

У цій роботі протиставляються зверненість як абстрактна іманентна характеристика мовлення й звертання як основний засіб експлікації зверненості в широкому розумінні цього терміна, що реалізується вербально й невербально. Конкретна мовна маніфестація звертання є формою звертання, що виражається іменниками-антропонімами або іншими частинами мови, які зазнали семантичної транспозиції: це може бути як слово, так і словосполучення.

Явище звертання, різні аспекти його вивчення привертають пильну увагу лінгвістів, розвідки яких ґрунтуються на матеріалі багатьох мов: російської (Н.І. Формановська), англійської (М.А. Олікова, Р. Браун, Г. Гільман, М. Форд), німецької (Н.І. Адамушко, М.Л. Макаров, Г. Амендт, У. Аммон, В. Беш, Д. Хартманн, Х.Л. Кретценбахер, Т. Фінкенштедт), французької (Т.І. Удилова, Л.П. Рижова), арабської (Ф. Браун), іспанської (Т.А. Лещинська), польської (К. Шуберт), норвезької (Ф.Браун), датської (У. Піпер) та ін. Особливої уваги заслуговують контрастивні дослідження феномена звертання, виконані шляхом зіставлення цього явища у таких мовах: німецькій та шведській (А.Коц), японській та німецькій (М.Т. Натігомо), російській та сербохорватській (В.П.Пронічев).

Звертання розглядається в сучасних дослідженнях у новому аспекті, коли пріоритетними є реляції, що випливають із глобальної дихотомії “суспільство й мова”. Такі взаємозалежності, як суспільство й мова, суспільство й система форм звертання, мова й система форм звертання, комунікант і система форм звертання, комунікант і мова унаочнюють двоїстість природи феномена звертання - соціальну та мовну. Ця характеристика має для самого явища звертання далекосяжні наслідки. Вона, з одного боку, робить його тією чи іншою мірою об'єктом дослідження всіх наук, що вивчають будь-які інтеракції людей, а з іншого, - є джерелом розвитку та постійних змін самого явища звертання.

Отже, актуальність теми даного дослідження зумовлюється: загальним напрямом сучасних лінгвістичних досліджень мовних і мовленнєвих одиниць на діяльнісно-комунікативних засадах та в контексті кореляцій, що виникають між членами тріади “суспільство - комунікант - мова”; динамічністю та змінюваністю соціальних, культурологічних і мовних чинників, сплавом яких є звертання, а звідси - динамічністю самого феномена звертання; її результатом є новації в утворенні, вживанні та прагматиці форм звертання й апелятивних займенників.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано згідно з планом наукових розробок кафедри німецької філології Київського державного лінгвістичного університету в межах комплексної колективної теми “Взаємодія одиниць різних рівнів у мові й мовленні” (тема затверджена вченою радою КДЛУ, протокол № 6 від 31.01.2000 р.), а також держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України “Типологія та функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної й лексичної систем германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти” (тема затверджена вченою радою КДЛУ, протокол № 5 від 27.01.1997 р.).

Мета дисертації полягає у встановленні особливостей функціонування номінальних форм звертання й апелятивних займенників шляхом виявлення основних закономірностей лексичної реалізації звертання.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

розглянути кореляцію між соціальними чинниками звертання та їх мовною реалізацією залежно від комунікативної ситуації як середовища, в якому функціонує конкретна форма звертання;

встановити типи комунікативних ситуацій за критеріями, що є релевантними для форм звертання, з метою вивчення впливу конкретної комунікативної ситуації на форму звертання;

виявити й описати функції форм звертання як засобу:

- йменування адресата;

- управління комунікативним процесом з огляду на поетапне розгортання комунікативного акту;

- встановлення рамкових умов комунікації та реалізації принципу кооперації в процесі спілкування;

- експлікації емотивних конотацій висловлювання та як маркера емотивно-оцінного ставлення мовця до адресата;

дослідити особливості лексичної реалізації звертання;

розглянути зміни та нові тенденції в прагматиці номінальних форм звертання й апелятивних займенників на сучасному етапі розвитку німецької мови.

Об'єктом дослідження є звертання як засіб реалізації зверненості мовлення в сучасній німецькій мові.

Предмет аналізу становлять семантичні та функціональні характеристики номінальних форм звертання й апелятивних займенників різної прагматичної спрямованості.

Для досягення поставленої мети й розв'язання конкретних завдань у роботі застосовуються такі методи й прийоми дослідження:

1) метод соціолінгвістичного аналізу - для опису впливу соціолінгвістичних чинників на мовну реалізацію звертання в конкретному акті звертання;

2) метод контекстологічного та ситуативного аналізу - для встановлення функціонального навантаження форм звертання й апелятивних займенників у конкретній комунікативній ситуації з усною або писемною формою мовлення;

3) метод анкетування - для виявлення новацій у вживанні зазначених засобів реалізації зверненості мовлення на сучасному етапі розвитку німецької мови в соціолінгвістичному і прагматичному аспектах. У ньому використано статистичний прийом визначення істотності розходжень кількісних даних за відносною різницею е.

Матеріалом дослідження є номінальні звертання й апелятивні займенники сучасної німецької мови, відібрані з творів художньої та публіцистичної літератури загальним обсягом понад 8000 сторінок, а також опитування носіїв мови шляхом анкетування (всього 109 анкет).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше звертання розглянуто як динамічний засіб вираження зверненості мовлення. У зв'язку з цим уточнено й переглянуто питання про функції, виконувані формами звертання, розроблено критерії диференціації оказіональних і узуальних форм звертання. У роботі описано нові тенденції вживання форм звертання, а також показано зміни, яких зазнають виразники зверненості мовлення в соціолінгвістичному і прагматичному аспектах.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вивчення проблеми реалізації зверненості мовлення сприяє подальшій розробці теоретичних питань конверсаційного аналізу й теорії діалогу як на матеріалі сучасної німецької мови, так і з погляду зіставних досліджень одно- та різносистемних мов. Концептуальні положення дисертації пов'язуються із проблемами глобальної дихотомії “мова й суспільство”. Одержані результати сприятимуть систематизації термінологічної системи теорії звертання в аспекті лінгвістичної прагматики, зокрема, прагматики речення, соціолінгвістики й антропології.

Практична цінність роботи визначається тим, що її основні положення й матеріали можуть бути використані у викладанні вузівських курсів з лінгвокраїнознавства, теоретичної і практичної граматики сучасної німецької мови (розділ “Речення”), лексикології (розділ “Лексико-семантична система мови”), практики усного та писемного мовлення, при розробці спецкурсів з прагматики мовленнєвої діяльності, аналізу розмовного мовлення, культурології, а також при написанні дипломних і курсових робіт.

Апробація дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювались на науково-практичних конференціях у Київському державному лінгвістичному університеті (квітень 1998, квітень 1999), Всеукраїнській науковій конференції “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львівський державний університет імені Івана Франка, січень 1999), Міжвузівській науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, листопад 1999).

З теми дисертації опубліковано три статті та доповідь на науковій конференції (Львів, 1999).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків у вигляді таблиць і зразка заповненої анкети. Обсяг тексту дисертації - 169 сторінок, загальний обсяг роботи 202 сторінки.

У вступі обґрунтовуються вибір і актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність роботи, а також формулюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі „Звертання як об'єкт лінгвістичних досліджень” розглянуто й описано фактори й чинники, які впливають на вибір і функціонування форм звертання, проаналізовано взаємозв'язок вербальних і невербальних засобів вираження зверненості мовлення, досліджено лексичну реалізацію звертання з погляду узуальності й оказіональності.

У другому розділі “Функції форм звертання” виявлено й описано функції, виконувані формами звертання в процесі мовленнєвого спілкування.

Третій розділ “Нові тенденції і зміни у вживанні форм звертання й апелятивних займенників: соціолінгвістичний і прагматичний аспекти” присвячено дослідженню результатів впливу соціальних факторів і соціуму на парадигму форм звертання, а також новацій у прагматичних аспектах семантики апелятивних займенників.

У висновках йдеться про підсумки проведеного дослідження й перспективи подальшої розробки теоретичних і практичних проблем феномена звертання.

У додатках подано чотирі таблиці, які відображають склад респондентів проведеного анкетування за критеріями: “вік”, “стать”, “освіта”, “місце проживання”, а також зразок заповненої анкети.

2. Основний зміст роботи

У реферованому дослідженні звертання розглядається як основний вербальний засіб вираження зверненості. Вживання форм звертання детермінується низкою чинників, які за своєю природою належать до різних аспектів: біологічного, соціального, мовного. Сукупність чинників і обставин, що впливають на функціонування форм звертання, створює комунікативну ситуацію, яка розглядається в широкому розумінні як соціальний контекст існування форм звертання. Для опису функціонування форм звертання типологізовано комунікативні ситуації. З погляду досліджуваного феномена адекватною є їх класифікація, яка спирається на такі групи чинників:

- характеристика комунікантів;

- просторово-часові обставини спілкування;

- когнітивний зміст, емоційність, форма і характер інтеракції.

На підставі вказаних вище критеріїв, в роботі встановлено такі типи комунікативних ситуацій:

I. Типи комунікативних ситуацій за характеристикою комунікантів:

1) за кількістю учасників: дуальна комунікація, групова/масова комунікація;

2) за рівнем залучення комунікантів до вербальної комунікації й акту звертання: активні (мовець-адресат), пасивні ( слухач/слухачі);

3) за соціальною характеристикою комунікантів, що випливають зі статусно-рольових характеристик комунікантів: симетричі/асиметричні;

4) за рівнем знайомства комунікантів: знайомі, малознайомі, незнайомі.

IІ. Типи комунікативних ситуацій за просторово-часовими характеристиками:

5) симультанна в часі й просторово безпосередня (face-to-face); симультанна в часі й просторово віддалена розмова; рознесена в просторі й часі комунікація.

III. Типи комунікативних ситуацій за когнітивним змістом, емоційним забарвленням і з огляду на форму та характер інтеракції:

6) за рівнем фіксованості теми розмови: тематично фіксовані/не фіксовані.

7) за емоційною забарвленістю: емоційно нейтральні/емоційно забарвлені;

8) за формою мовлення: з усною формою мовлення, з письмовою формою мовлення;

9) за характером спілкування: офіційні/неофіційні.

10) за рівнем природності мовленнєвого спілкування: природні, інсценовані, фіктивні.

Комунікативна ситуація визначає лексичну реалізацію звертання в конкретному акті звертання. З погляду лексичної реалізації форми звертання утворюють три зони:

- узуальну;

- перехідну;

- оказіональну.

Узуальними вважаються форми звертання, виражені апелятивами, кодифікованими у лексикографічних джерелах як можливі форми звертання, або іншими антропонімами-додатками апелятива.

(1) Das ist doch mir klar, Herr Bernsdorff (Schreyer, 1977, 57).

(2) Ich hab Zeit, Frau Dцring … (Schrott, 1958, 61).

Оказіональними є звертання, виражені одноразовими іменниками-новоутвореннями або іншою субстантивованою частиною мови, не зафіксованою в лексикографічних джерелах.

(3) Geh mir los, Windelhexe! (Strittmatter, 1958, 13).

(4) Das kannst du auch, Reinimitziputzischдtzle! (Behrendt, 1995а, 39).

(5) Sonst kцnnen wir auch euch nie wieder was Ernsthaftes erzдhlen. Nicht wahr, O.E.? (Benz, 1986, 170).

Перехідну зону утворюють звертання, виражені узуальними словниковими одиницями (словами й словосполученнями), які оказіонально вживаються у функції звертання (6), (7). Продуктивними джерелами поповнення перехідної зони є процеси вторинної номінації (8), (9) та субстантивації (10):

(6) “Was sagen Sie dazu, junger Krieger?“ ruft er … (Remarque, 1988, 88).

(7) Kinder, wenn nicht bald was passiert, schlaf ich ein! (Schlott, 1993, 48).

(8) Du bist so heiser, du optimistischer Tenor! (Borchert, 1956, 46).

(9) Wenn er jemanden zur Beantwortung einer Frage aufforderte, pflegte er ihn mit einer unverstдndlichen Krankheitsbezeichnung zu kennzeichnen: “ Sie ja, der Struma mit den Basedowaugen!” (Noll, 1986, 366).

(10) Liebster, ich geb zu, daЯ ich ein wenig gefehlt habe

В основу виділення трьох названих зон покладено співвідношення між словом як лексичною одиницею та його вживанням у функції звертання.

Між трьома виділеними зонами немає чітких меж, у зв'язку з чим спостерігається певна міграція форм звертання в напрямі від узуальних за значенням і вживанням до узуальних за значенням і оказіональних за вживанням. Диференціальними ознаками віднесення форми звертання до перехідної зони є її лексична реалізація та емотивні конотації.

Звертання як центральний засіб вираження зверненості мовлення реалізується як вербально, так і невербально. При цьому між вербальними й невербальними засобами встановлюються такі співвідношення:

- невербальні засоби реалізації зверненості виявляються необхідними поруч із вербальним звертанням,

- невербальні засоби реалізації зверненості доповнюються вербальним звертанням,

- невербальні засоби заміщують вербальні форми звертання.

Функціонування та співвідношення вербальних і невербальних засобів визначається комунікативною ситуацією.

На відміну від традиційних у лінгвістичних дослідженнях визначень функцій форм звертання (Л.П.Рижова, У.Аммон, Р.Т.Белл, А.Коц та ін.) доцільно виділити такі їх функції:

- номінативну,

- управління комунікативним процесом,

- емотивну.

Номінативна функція звертання виявляється в іменуванні адресата мовлення. Основою позначення адресата за допомогою форм звертання є різноманітні критерії, які реферують статеві, вікові, статусно-рольові характеристики адресата, інтерперсональні стосунки між ним та мовцем.

Проте процес номінації за допомогою звертання дещо відрізняється від процесу загальномовної номінації. Ця відмінність номінації при використанні форм звертання від номінативної функції, яку виконують словникові одиниці, полягає в тому, що звертання реалізується в мовленні, а звідси - підлягає дії тенденцій і закономірностей, властивих мовленню. Відмінності між номінацією як “актом” людської діяльності та номінацією, здійснюваною формами звертання, можна виразити в таких опозиціях: постійність - одноразовість, універсальність - індивідуальність, статичність (стабільність) - динамічність (змінюваність). Найбільш наочно ці відмінності виражаються оказіональними формами звертання, які є новоутвореннями.

Номінація, здійснювана формами звертання, може бути адекватною або неадекватною. Адекватність номінації означає відповідність вживаної форми звертання характеристиці адресата та комунікативній ситуації. Основою неадекватної номінації є дві тенденції:

- недостатня прагматична компетенція мовця (незнання, як правильно звернутися),

- інтенція мовця (свідоме вживання форми звертання, неадекватної певній комунікативній ситуації).

Результатом такого виду неадекватної номінації є ситуативна транспозиція форми звертання, яка створює додаткові емотивно-оцінні конотації.

При неадекватній номінації з причин недостатньої прагматичної компетенції маються на увазі широко вживані в практиці повсякденного спілкування форми звертання, що неправильно відображають характеристику адресата. Наприклад, діти (або мовці, значно молодші, ніж адресат) використовують звертання - тьотя, дядя, Tante/ Onkel, Papa/ Mutter - на адресу дорослих, які не перебувають з ними в родинних стосунках (11), (12).

(11) Sind Sie betrunken?

Vцllig nьchtern. Los, Papa! (Simmel, 1960, 108) (звертання до незнайомого чоловіка).

(12) Heul nicht, Muttchen - und wenn die ganze Regierung da stдnde, wir lieЯen uns nichts wegnehmen! (Remarque, 1988, 132) (звертання до жінки похилого віку).

Неадекватна оцінка мовцем об'єктивної реальності може бути мотивована його емоційним станом:

(13) “ Um Gottes willen - Vater!”

Die starren Augen bewegten sich in ihre Richtung: “Sagtest du - Vater?”

“Verzeih - Onkel.” Sie warf sich ьber ihn,..., schluchzte: “Ich hatte solche Angst um dich!” (Benz, 1986, 147).

Особливим випадком неадекватної номінації слід вважати широко вживані в колі сім'ї звертання між батьками за допомогою родинних термінів, які вони отримують від дітей: Vater, Mutter тощо. Неадекватність номінації в такому випадку пов'язана з формами звертання як засобами вираження категорії особового дейксиса. При цьому дейктичний центр висловлювання зсувається, тобто, відправним пунктом найменування є характеристика не мовця, а іншого комуніканта, присутнього в комунікативному акті, проте в пасивній ролі санкціонованого слухача.

(14) Vater, sag ihm doch, er soll die Brille abnehmen (Borchert, 1956, 21) (звертання жінки до чоловіка).

З погляду функції управління комунікативним процесом роль форм звертання розглядається у двох аспектах:

- в аспекті поетапного розгортання комунікативного акту,

- в аспекті роботи комунікантів над іміджем у процесі мовленнєвого спілкування.

Поетапність розгортання комунікативного акту зумовлює такі часткові функції форм звертання: встановлення/розмикання комунікативного контакту, продовження комунікації.

На початковому етапі форми звертання є одним із засобів вербальної адверсії. Вживання звертання з метою встановлення комунікативного контакту детермінується такими чинниками комунікативної ситуації: рівень знайомства інтерактантів, симетричність/асиметричність стосунків між мовцем і адресатом, характер і форма інтеракції.

Порівняно з формами звертання як засобами контактовстановлення вірогідність їх появи на кінцевому етапі з метою розмикання комунікативного контакту є значно меншою. Причина їх факультативності полягає, очевидно, в тому, що в мовця відсутня потреба в соціальній інформації, яку містить форма звертання. Соціальна деінтеграція як основа кінцевого етапу комунікації робить таку інформацію надлишковою.

Проаналізований матеріал дозволяє стверджувати, що використання форм звертання на початковому й кінцевому етапах комунікації, як і на центральному, має контроверсний характер і є відповідно монофункціональним й поліфункціональним.

Поліфункціональність форм звертання на центральному етапі пояснюється багаторівневою організацією цього етапу комунікації; через це неможливо однозначно визначити мету й мотивованість їхнього вживання.

З погляду обов'язковості/факультативності встановлюються певні залежності між чинниками комунікативної ситуації й використанням форм звертання як засобу вербальної адверсії або розмикання комунікативного контакту. Обов'язковість/факультативність форм звертання на центральному етапі, так само як їх функціональне навантаження, не можна визначити однозначно.

Однією з умов успішного спілкування є визнання мовцем і адресатом соціальних характеристик один одного, які актуалізуються в певній комунікативній ситуації, тобто збереження іміджу адресата й мовця. Імідж комунікантів створюється в певній комунікативній ситуації, існує й підтримується ними в її межах. Форми звертання як один із засобів роботи комунікантів над іміджем маркують зміну іміджу одного з комунікантів, що розглядається у двох аспектах:

- корекція порушеного іміджу,

- зміна іміджу як сигнал переходу до іншої моделі інтерперсональних стосунків.

Різниця між двома аспектами полягає в тому, що зміна іміджу, яка спирається на зміну інтерперсональних стосунків, можлива, якщо вона пропонується комунікантом з “вищим” соціальним статусом або соціальною роллю.

До корекції іміджу комуніканти вдаються за умови порушення балансу іміджів. Форми звертання є в такому випадку складовою частиною корективної секвенції. Характеристика комунікативної ситуації не впливає істотно на можливість використання форм звертання з метою відновлення рівноваги іміджів.

(15) “Guten Morgen, Ilona”, sagte er beim Eintreten....

... “Guten Morgen, Herr Hьbner”, sagte sie so kьhl, daЯ er sie aufmerksam anschaute.

“Noch immer sauer wegen gestern?” fragte er obenhin. “Na, na, Mдdchen, ich hab's doch wirklich nicht so gemeint.”

Sie haЯte ihn fьr das “Mдdchen”, und sie haЯte sich dafьr, daЯ sie sich wieder seinen Launen und seinen Unverschдmtheiten aussetzte....

Im ьbrigen bitte ich Sie, mich nicht mehr “Mдdchen” zu nennen, solange ich noch fьr Sie arbeite.”

“Soll das eine Kьndigung sein, Frдulein Schubert?” fragte er

(Pichulek, 1986, 145-146).

Встановлення рамкових умов комунікації через роботу над іміджем, а саме його корекцію, є релевантним не лише для офіційних комунікативних ситуацій. В основі прикладу (16) - інтеракція між членами сім'ї.

(16) “Bitte, Herr Hadebrecht.”

“Onkel Philipp, wenn ich bitten darf.”

“Aber ich kann doch einen Menschen, den ich zum erstenmal sehe, nicht gleich duzen!” begehrte sie auf, doch er winkte gemьtlich ab (Behrendt, 1995а, 5).

Форми звертання використовуються також як засіб мовної маніфестації нової моделі інтерперсональних стосунків, які складаються між інтерактантами. Встановлення нових інтерперсональних стосунків між комунікантами через зміну форм звертання відбувається експліцитно шляхом пропозиції з боку “вищого” за статусом (17) або старшого за віком адресата:

(17) “Ich kenne keine Angst!” sagte er ruhig.

“Nie?”

“Nie, Grдfin.”

“Elietta klingt schцner.”

“Es paЯt zu Ihnen wie eine rote Rose in Ihrem Haar.”

“Sieh an, Sie kцnnen ja Komplimente machen, Hellmuth...”

“Es war nur ein lyrischer Einfall, Elietta” (Konsalik, 1991, 272).

Форми звертання надають мовцю можливість висловити своє емоційно-оцінне ставлення до адресата мовлення, отже, виконують емотивну функцію.

Емотивні конотації форм звертання мотивуються:

- засобами, які становлять соціально-комунікативний контекст спілкування, - комунікативною ситуацією і ситуативною транспозицією,

- мовними засобами - лексичними й морфологічними.

Звичайно, ці засоби виступають не ізольовано один від одного, їх взаємодія може бути визначена як взаємодоповнення з перевагою того чи іншого засобу. В цьому розумінні повтор як засіб синтаксичного рівня та інтонація як фонетичний засіб є комплементарними до інших засобів вираження емотивних конотацій.

Комунікативна ситуація визначає функціональне навантаження форм звертання в будь-якому аспекті: номінативному, управління комунікативним процесом, вираження ставлення мовця до адрестата. З погляду експлікації емотивних конотацій ідеться про емоційну насиченість комунікативної ситуації, яка разом з повтором й інтонацією створює додаткові емотивні конотації форм звертання.

Ситуативна транспозиція має місце у тому випадку, коли мовець свідомо порушує правило адекватності вживання звертання.

До мовних засобів, які зумовлюють емотивну забарвленість форм звертання, належать лексичні та морфологічні засоби.

З позицій лексичної реалізації як одного із засобів вираження емотивно-оцінного ставлення мовця до адресата встановлено кілька груп форм звертання:

- форми, виражені субстантивованими частинами мови (18), (19),

- форми, виражені композитами, один з елементів яких є носієм емотивно-оцінних конотацій (20),

- форми, виражені антропонімами з емотивно-оцінними конотаціями (21).

(18) Halt die Schnautze, Dicker! (Remarque, 1988,43).

(19) „Ja, SьЯe“, sagte er und kьЯte sie (Simmel, 1960, 262).

(20) Hast recht, Schwesterherz (Behrendt, 1995b, 35).

(21) Los, raustreten, ihr Penner! (Noll, 1986, 242).

До морфологічних засобів маніфестації емотивно-оцінних конотацій належать демінутивні суфікси - -chen, -lein (22).

(22) Das wird unser Stoff, Schuhchen (Schreyer, 1977, 43).

Серед лексичних засобів реалізації емотивної функції слід виділити дескриптори форм звертання - прикметники/дієприкметники. З-поміж атрибутивних доповнень номінальних форм звертання виявлено дві групи: дескриптори з факультативною емотивною забарвленістю (23), (24) та дескриптори з іманентними емотивними конотаціями (25), (26):

(23) Haben Sie das schrіftlich, lieber Freund? ( Schreyer, 1977, 449).

(24) Sehr geehrte Frau Ackermann, … (з листа).

(25) Schцne und charmante Leserin, kluger und geistreicher Leser!

(Simmel, 1960, 501).

(26) Schдm dich, neunmalgescheite Seele! (Strittmatter, 1958, 18).

До першої групи належать стандартні дескриптори: geehrt, wert, verehrt, lieb, які виступають, як правило, в ролі означень до узуальних форм звертання. При цьому спостерігається певна десемантизація прикметників/ дієприкметників як дескрипторів узуальних форм звертання.

Сфера функціонування дескрипторів, які належать до другої групи, є значно ширшою. Вони визначають адресата з огляду на його розумову, фізичну й іншу характеристику.

Між лексичною реалізацією форм звертання і приналежністю дескриптора до однієї з груп спостерігається певна залежність. Чим далі форма звертання від узуальної зони, тим вірогіднішим є вживання в її оточенні емотивно конотованого дескриптора, який належить до другої групи.

Отже, між комунікативною ситуацією й емотивними конотаціями форми звертання встановлюється таке співвідношення: чим більш офіційною за своїм характером є комунікативна ситуація, тим менш емотивно навантаженою є вживана в ній форма звертання.

Динамізм і постійна змінюваність є іманентною характеристикою звертання, а зміна парадигми його форм стає свого роду життєво необхідною умовою збереження здатності звертання виступати засобом реалізації зверненості мовлення.

Зміни в парадигмі форм звертання викликані:

- змінами у соціальній структурі суспільства та свідомості носіїв мови - як результат впливу соціуму на мову,

- намаганнями змінити соціальну свідомість - як результат взаємодії мови і суспільства.

У контексті впливу соціуму на мову досліджуються зміни в парадигмі форм звертання, пов'язані з експлікацією ними максими ввічливості.

Максима ввічливості реалізується ввічливими звертаннями, які визначаються як адекватні певній комунікативній ситуації форми звертання, що забезпечують соціальну дистанцію, достатню для збереження іміджу обох комунікантів, і є засобом досягнення мети мовленнєвого спілкування. Отже, характеристика кожної форми з огляду на її ввічливість-неввічливість залежить передусім від комунікативної ситуації. Загалом можна сформулювати тезу про таку залежність: чим більш офіційною є комунікативна ситуація, тим більш рутинною, заформалізованою в розумінні ввічливості як соціальної конвенції є використана форма звертання.

Змінюваність як самого поняття ввічливість, так і його виразників приводить на сучасному етапі розвитку німецької мови до спрощення парадигми форм звертання. Ця тенденція стосується як лексичної реалізації звертання (відмова від вживання титулів), так і лексичного оточення форм звертання: кількісне зменшення й якісне спрощення дескрипторів форм звертання.

На тлі соціальних змін розглядається функціонування іншого засобу реалізації зверненості висловлювання - апелятивних займенників du/ ihr, Sie. Взагалі можна відзначити зміну прагматичного спектру опозитивних займенників du - Sie. При цьому говорити просто про звуження сфери функціонування Sie на користь du було б некоректним спрощенням існуючих реалій. Зміни стосуються функціонального аспекту апелятивних займенників, їх сполучуваності з номінальними формами, модифікацій семантики займенників у прагматичному аспекті. Найбільш наочно динамізм і змінюваність звертання відображають прагматичні аспекти семантики зазначених займенників. Так, у прагматичному спектрі займенника du виділяються такі варіанти: ситуативне du, дискримінуюче du, солідарне du, німецько-німецьке du.

Модифікації форм звертання розглядаються також у соціолінгвістичному аспекті як наслідок впливу соціальних груп на суспільство і свідомість його членів через мовні явища. Результатом такого впливу стала фемінізація мови, зокрема, уникнення вживання засобів реалізації зверненості мовлення, які дискримінують жінку, тобто, позначення жінки антропонімом чоловічого роду. Тут можна виділити кілька напрямів:

- усунення суперечностей у наявній парадигмі форм звертання (Frau-Frдulein-Herr),

- розробка позначень особи та професійних позначень з метою експліцитного позначення статевої приналежності адресата.

Стосовно новацій у парадигмі форм звертання можна говорити про пропозиції, які приймаються й не приймаються узусом.

Вивчення сучасного стану засобів вираження зверненості - номінальних форм звертання й апелятивних займенників з огляду на їх двоїсту природу (мовну і соціальну) дає змогу стверджувати, що висновки є дійсними на певному синхронному зрізі.

Висновки

Звертання належить до тих явищ, які за допомогою мовних засобів відображають соціальну структуру суспільства. Адекватно цей феномен досліджується лише на основі вивчення всієї сукупності чинників, що викликають вживання його форм.

Звертання - головний засіб вираження зверненості мовлення, яке реалізується вербально й невербально. Мовні й немовні засоби корелюють між собою.

З погляду лексичної реалізації форми звертання належать до однієї з трьох зон: узуальної, перехідної, оказіональної. Віднесеність форми звертання до однієї з них детермінується кореляцією двох критеріїв: фіксацією слова у словнику та вживанням слова як звертання.

У мовленнєвому спілкуванні форми звертання виконують такі функції: номінативну, іменуючи адекватно або неадекватно адресата мовлення; управління комунікативним процесом як в аспекті поетапного розгортання комунікативного акту, так і з погляду дотримання комунікантами принципу кооперації через взаємну роботу над іміджем.

Звертання - динамічний феномен, а мовні засоби його маніфестації віддзеркалюють суспільні зміни або самі є засобом втілення в життя інтересів окремих соціальних груп через спрямовану мовну політику.

Динамічність звертання простежується у таких нових тенденціях:

- зміна сфери функціонування du- та Sie- звертання;

- спрощення парадигми форм звертання як виразників максими ввічливості;

- специфікація форм звертання за статевою приналежністю адресата, тобто фемінізація форм звертання.

Основні положення дисертації відбито у таких публікаціях автора

1. Про розмежування узуальних та оказіональних форм звертання // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Романо-германська філологія. - Харків: Константа. - 1999. - №461. - С. 109-114.

2. Апелятивні займенники du/ihr та Sie як прагматичні показники зверненості (на матеріалі сучасного німецького мовлення) // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. - 2000. - Том 3, №1. - С. 116-122.

3. Форми звертання як засіб управління комунікативним процесом // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка. - 2000. - Вип. 22, част. І. - С. 291-299.

4. Звертання - один із засобів вираження прагматичної категорії ввічливості як мовленнєвої стратегії мовця // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності”. - Львів: Літопис. - 1999. - С. 304-308.

Анотація

Корнійко І.В. Звертання як динамічний засіб вираження зверненості мовлення (на матеріалі сучасної німецької мови). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський державний лінгвістичний університет, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено вивченню звертання як головного вербального засобу реалізації зверненості мовлення. В роботі визначаються особливості лексичної реалізації звертання в аспекті узуальності й оказіональності. Автором виділяються функції звертання в мовленні, а саме: номінативна, управління комунікативним процесом, емотивна. В роботі досліджуються адекватність і неадекватність номінації адресата, звертання як засіб встановлення/розмикання комунікативного контакту, продовження комунікації, а також роботи комунікантів над іміджем, мовні й мовленнєві засоби в маніфестації емотивно-оцінного ставлення мовця до адресата. З огляду на амбівалентну природу й динамічність феномена, що розглядається, описуються зміни в парадигмі його форм. Поруч з номінальними формами звертання досліджуються нові тенденції у функціонуванні іншого засобу вираження зверненості на сучасному етапі розвитку німецької мови - апелятивних займенників.

Ключові слова: звертання, зверненість, комунікативна ситуація, апелятивні займенники, німецька мова.

Resume

Kornijko I. Address as a Dynamic Means of Speech Adressee-Orientation Expression in Modern German. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree by speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kyiv State Linguistic University, Kyiv, 2000.

The dissertation deals with the study of address as verbal means of directed speech. The peculiarities of lexical address viewed in its regular and occasional aspects are defined. The author establishes basic functions of address: nominative, that of communication monitoring and emotive. The adequacy/inadequacy of addressee's nomination, the speakers' work at their image as well as the ways language and speech means function while manifesting the speaker's emotive and evaluative attitude towards the addressee are studied. The changes in the address form paradigm are described with regard to the ambivalent and dynamic nature of the phenomenon under analysis. Besides, address is analysed as a means of establishing/breaking communicative contact and continuation of communication. New tendencies in the functioning of appellative pronouns as a means of speech addressee-orientation expression in Modern German are examined along with the nominal forms of address.

Key words: address, directed speech, communicative situation, appellative pronouns, the German language.

Аннотация

Корнейко И.В. Обращение как динамическое средство выражения обращенности речи (на материале современного немецкого языка). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский государственный лингвистический университет, Киев, 2000.

Диссертация посвящена изучению обращения как основного вербального средства реализации обращенности речи.

Научная новизна диссертационной работы состоит в том, что в ней впервые обращение рассмотрено как динамичeское средство выражения обращенности речи. В связи с этим пересмотрен и уточнен вопрос о функциях, которые выполняют формы обращения, разработаны критерии дифференциации узуальных и окказиональных форм обращения. В работе описаны новые тенденции употребления форм обращения, а также показаны изменения, которые происходят со средствами выражения обращенности речи в социолингвистическом и прагматическом аспектах.

Содержание работы определяется её целью и задачами. В первом разделе рассматривается социальный контекст функционирования форм обращения и производится типологизация коммуникативных ситуаций согласно групп критериев, которые детерминируют употребление конкретной формы обращения. Коммуникативная ситуация определяет лексическую реализацию обращения с точки зрения узуальности и окказиональности. Исследуется также корреляция невербальных компонентов коммуникации и вербального обращения.

Во второй главе выделяются и описываются функции, выполняемые обращением в процессе языкового общения: номинативная, управления коммуникативным процессом и эмотивная. При этом освещаются языковые и/или речевые средства реализации указанных функций, а также аспекты функционирования обращения в качестве средства именования адресата высказывания, установления/размыкания коммуникативного контакта и продолжения коммуникации, маркера смены интерперсональных отношений между коммуникантами, коррекции имиджа, а также выражения эмотивно-оценочного отношения говорящего к адресату.

Динамичность, изменчивость социальных, культурологических и языковых критериев, детерминирующих обращение, определяют изменения в парадигме его форм и проявляющиеся в этой связи новые тенденции в употреблении как форм обращения, так и апеллятивных местоимений.

Проведенное исследование позволяет сделать следующие выводы:

1. Обращенность выражается вербально и невербально. Обращение является основным средством репрезентации обращенности речи.

2. C точки зрения лексической реализации формы обращения принадлежат к одной из трёх зон: узуальной, переходной, окказиональной. Отнесенность конкретной формы обращения к переходной зоне определяется такими критериями: наличие слова в словаре и его употребление как формы обращения.

3. Обращение - динамический феномен, а языковые средства его экспликации отображают общественные и социальные изменения или сами выступают средством воплощения в жизнь интересов отдельных социальных групп путём проведения целенаправленной языковой политики.

4. Динамичность обращения прослеживается в новых тенденциях употребления форм обращения и апеллятивных местоимений в социолингвистическом и прагматическом аспектах, а именно: изменение сферы функционирования du- и Sie-обращения; упрощение парадигмы форм обращения как средств выражения максимы вежливости; их спецификация по половой принадлежности адресата, т.е. феминизация.

Ключевые слова: обращение, обращенность, коммуникативная ситуация, апеллятивные местоимения, немецкий язык.

Размещено на Allbest.ru