Розвиток мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК МОВИ

Проблема зміни мови в лінгвістиці

Проблема мовної змінності є найважливішою проблемою загального мовознавства, оскільки вона пов'язана з сутністю мови.

Одним із перших учених, хто вказав на протиріччя в самому характер існування та змін у мові, був Гумбольдт: "За своєю дійсною сутністю, мова < дещо постійне і водночас у кожний даний момент тимчасове".

XIX ст. - це передусім розвиток порівняльно-історичного мовознавства Його представники вважали: порівняльно-історичний метод вивчення споріднених мов є основним лінгвістичним методом, тому що цей метод дозволяє пояснити причини виникнення та змін мовних явищ. Проте цей метод не може відповісти на всі запитання, пов'язані з еволюцією та розвитком мови.

Вже в першій половині XIX ст. історизм у розвитку мов (передусім індоєвропейських) тлумачили по-різному. Багатство флективних засобів вираження граматичних значень у давніх мовах (санскрит, давньогрецька, латина) почали сприймати як розквіт мов, а розпад флексій ототожнювався з руйнуванням мови. На цій підставі виникла теорія двох періодів у розвитку мови: у перший (доісторичний) період мова виникає, збагачується, вдосконалюється, а у другий (історичний, ближче до наших часів) - мова бідніє і деградує. Таке розуміння мовного розвитку призвело В. Шлейхера до висновку: "Історія - ворог будь-якої мови".

Молодограматики зовсім відмовилися від тези про вдосконалення мови. Для них "мови знають рух по колу, але не знають справжнього розвитку".

Проблема розвитку мови своєрідно тлумачиться Соссюром в його концепції синхронії та діахронії.

Соссюр розмежовував синхронічну лінгвістику і діахронічну лінгвістику. Він надавав перевагу синхронічній лінгвістиці: для мовців синхронний стан мови - єдина реальність; мета лінгвіста - пізнати цю реальність. "Мова є система, всі частини якої можуть і повинні розглядатися в їхній синхронній взаємообумовленості".

Незважаючи на протиріччя в поглядах Соссюра на синхронію та діахронію запровадження цих понять у лінгвістику є методологічно важливим. Отже дихотомія "синхронія - діахронія" так само важлива для лінгвістики, як і дихотомія "мова - мовлення".

Б. де Куртене протиставляв історію мови і розвиток мови.

Празький лінгвістичний гурток у своїх "Тезах" намагався обґрунтувати концепцію динамізму мовної системи й усунути відмінності між діахронною та синхронною лінгвістикою.

Як бачимо, проблема складна. Спробуємо розглянути її з філософського боку.

Філософські аспекта теорії розвитку мови

Розвиток мови, як і розвиток будь-якого іншого об'єкту природи і суспільства, підпорядковується основним законам діалектики, згідно з якими постійний рух, зміни і розвиток - це якості будь-якого явища.

Гостру полеміку викликало вивчення на мовних прикладах закону переходу кількості в якість. Деякі філософи розуміли момент переходу кількісних змін у якісні як "стрибок", тобто швидку, раптову зміну. М.Я.Марр розглядав розвиток мови як стрибок, як вибух, який відкидає стару мову і вводить нову, і пов'язував це з соціальними революціями в житті суспільства. Проте факти не підтверджують цю теорію. Жодна мова не дає прикладу раптової зміни її системи.

Перехід мови від старої якості до нової відбувається не шляхом вибуху, а шляхом постійного накопичення елементів нової якості та поступового відмирання елементів старої якості. Лінгвістичні дані показують, що якісні зміни системи мови займають 2-3 ст. На місці латини виникла група романських мов за період з 6 по 9 ст. Англійська мова склалася внаслідок взаємодії норманського та англо-саксонського діалектів протягом 8-9 ст.

Американський вчений М. Сводеш, використовуючи методику глотохронології (порівняльно-історичний метод), установив, що за тисячоліття змінюється лише 14% зі 100 слів, які позначають найбільш уживані, важливі та стійкі поняття у споріднених мовах.

Темп накопичення елементів нової якості може бути й дуже повільним, якщо в житті суспільства немає серйозних перемін, і дуже інтенсивним у періоди соціальних революцій і посилення науково-технічного прогресу. Багато вчених вважає, що у дописемний період мовний устрій змінювався швидше, ніж у писемний. Писемність уповільнює зміни, але не зупиняє їх.

На темпи зміни мови, на думку деяких лінгвістів, впливає чисельність народу, що говорить нею. М.Мюллер, наприклад, відзначав: малі мови американських індіанців показують таку закономірність: чим менше мова, тим більше вона непостійна, швидше перероджується. Однак це не поширюється на всі мови. Так, наприклад, устрій ісландської мови змінювався значно повільніше за англійську, хоча відомо, що кількісно ісландці значно поступаються британцям. Напевне, тут впливає особливе географічне розташування ізольованість ісландської мови. Відомо також, що, наприклад, литовська мова більше зберегла елементів давнього устрою індоєвропейських мов, ніж слов'янські, незважаючи на балто-слов'янську мовну єдність у давнину.

Відомі випадки вражаючої "стійкості", сталості устрою мови протягом історично тривалого часу. В літературі вказують на практичну незмінності системи арабської мови впродовж багатьох століть у мандрівних кочових бедуїнії Аравії.

Різні темпи змін простежуються й в історії однієї мови (порівн.. укр., рос. англ., нім.). Є періоди відносної стабільності та інтенсивного розвитку.

Дія закону заперечення яскраво виявляється в мові в напрямку її розвитку в цілому: в процесі історичного розвитку мови вдосконалюються Теорія деградації мови (А. Шлейхер, Мюллер, Буслаєв) з погляду цього закону немає ніяких підстав. Ще Потебня теорії деградації протиставив думку про прогресивний розвиток мови: "Мови, крім окремих випадків, вдосконалюються всебічно". Тенденція прогресивного розвитку притаманна всім рівням мовної системи.

Гегель писав про те, що недостатній розвиток мислення людини на початку цивілізації компенсувався розмаїттям граматичних форм. Із удосконаленням мислення поступово спрощується мова. Таку ж точку зору розвивав і Шлейхер. Безумовно, і Гегель, і Шлейхер відзначали очевидний факт: кількість мовних форм дійсно зменшується, активно протікають процеси уніфікації. Однак слід враховувати зміни структури мови і розширення функцій мови. Нерозмежування функцій і структури - головна причина суперечок про характер розвитку мови.

Закон єдності та боротьби протилежностей виявляється в мові у формі антиномій (протиріч):

мовця і слухача (мовець прагне до економії, слухач ж потребує розширеного пояснення);

узусу (мовна звичка) і можлиивостей мовної системи: узус обмежує мовця, мовленнєві потреби примушують його порушувати ці обмеження, цим пояснюються оказіоналізми, неологізми, дитяча словотворчість;

коду і тексту (код - мовні знаки, текст - сполучення знаків): збільшення кодових одиниць (слів у словнику) призводить до зменшення тексту, а зменшення - до подовження тексту. Мова не може постійно збільшувати кількість слів, бо ресурси навіть найбагатшої мови, як і можливості людського мозку, доволі обмежені, а позамовний світ потребує безмежної кількості слів. Вихід -передавати нові поняття текстом, сполученням уже наявних слів. З іншого ж боку - тенденція до скорочення, заміни словосполучень словами, абревіатурами;

інформаційної та експресивної функцій. Це, з одного боку, прагнення до регулярності одиниць та їх уніфікації, з іншого - експресивна нестандартність; старого та нового; асиміляції та дисиміляції; аналогії та диференціації.

Лінгвістичні теорії розвитку мови

Розглянемо найбільш поширені теорії.

Теорія стадіальності розвитку мови і мислення. Започаткована у працях Гумбольдта і Шлейхера. Гумбольдт розробляв свою концепцію стадіальності розвитку мови і мислення, спираючись на теорію Шлейхера про три морфологічні типи мов - аморфний, аглютинативний і флективний. Порівнюючи ці типи, Гумбольдт відзначив відсутність "чистих" типів, існування перехідних типів, а також недостатню вивченість їх у типологічному відношенні.

О.О.Потебня теж мав відношення до цієї теорії. Він виділив 3 способи і відповідно 3 стадії розвитку мови і мислення: міфічне мислення, поетичне і прозаїчне, або наукове.

Теорія економії зусиль мовців - "принцип ліні". Потебня звернув увагу на те, що з посиленням асоціативних зв'язків між звуковими комплексами та ідеями, які ними виражаються, простежується спрощення звукового комплексу. Відбувається наче "згущення думки" на більш короткому звуковому відрізку. В.О. Богородицький виявив явища економії у словотворі, де відкрив явища спрощення морфемної структури слів. Історія мов дає багато прикладів утрати словоформ, які не розрізнюються за смислом (дублети). Нульові флексії. Неповні речення.

Однак, "економлячи" в одному, мова нарощує свої засоби для вираження іншого. Тому, з одного боку, спрощення груп приголосних, асиміляція, усування дублетів..., з іншого - розвиток синонімії, створення вторинних номінацій для експресивності.

Теорія тиску системи. Поняття тиску системи ввели для пояснення змін у мові молодограматики. Російський лінгвіст Микита Ілліч Толстой вважає, що тиск системи є максимальним у фонетиці, менше - в морфології, а мінімальний - у лексиці. Чим більше варіативність у системі, тим менше її тиск на елементи. Прикладом тиску системи можуть служити процеси асиміляції іншомовних слів, а також включення кожного нового слова до певної частини мови.

"Тиск системи" - це не визначальний чинник. Він лише регулює, обмежує можливості тих чи інших змін у системі мови.

Теорія інновацій. її автор - румунсько-італійський лінгвіст Еугеніо Косеріу який визнає існування в мові різних відхилень від традиційної норми. ІД відхилення Косеріу називає інноваціями.

Косеріу розмежовує зміну та інновацію. Зміна - це продукт еволюції мови вона передбачає наступність і розбіжності. Зміни тих або інших елементів мовної системи мають окремі причини, хоча, безумовно, існують і складні зв'язки з: всією системою мови.

Інновації мають індивідуальну природу, мають оказіональні функції того значення, хоча й створюються з елементів загальної мови. Інновація може стати загальномовним фактом у разі, якщо відповідає потребам мовного колективу, тенденціям розвитку мови. Інновація не передбачає наступності (порівн.: авторські неологізми, індивідуальна образність, крилаті вислови, незвичайна індивідуальна сполучуваність слів і внаслідок цього особливі смисли слів і под.).

Появу інновацій Косеріу пояснює такими чинниками: перекручення традиційної моделі; вибір одного з варіантів, які існують у мові; винахід нових форм під тиском системи; запозичення форм із інших мов; функціональна економія.

Інновації в мовленні людей у будь-якій мові різноманітні, але фактом мови вони стають лише в разі прийняття колективом, порівн. індивідуально-авторські неологізми.

Таким чином, проблема розвитку мови - одна зі складних, дискусійних. І тут потрібно враховувати як соціальні чинники, так і внутрішні закони. Має сенс твердження: в мові все соціальне в тому смислі, що вона не може ні функціонувати, ні розвиватися поза суспільством, однак при дослідженні еволюції мови розмежування соціального та внутрішньоструктурного необхідне і науково виправдане. Іншими словами, розвиток мови обумовлений законами -внутрішніми і зовнішніми.

Що таке закон у мові? Є різні думки з цього приводу. Найбільш поширене таке.

Під законом розуміють регулярні причиново-наслідкові зв'язки між явищами мови в її функціонуванні та розвиткові. Безперечно, мовні закони дуже специфічні, в порівнянні, скажімо, з фізичними чи хімічними.

Диференціювання внутрішніх і зовнішніх законів теоретично пов'язується ; розмежуванням внутрішньої та зовнішньої історії мови у Б. де Куртене внутрішньої та зовнішньої лінгвістики у Соссюра і, нарешті, з внутрішньою ті зовнішньою структурою мови в Е. Косеріу.

Зовнішні закони виявляються внаслідок зв'язку мови з історією суспільства різними сторонами людської діяльності. А відтак, говорять пре екстралінгвістичні чинники, що впливають на розвиток мови:

розвиток, прогрес суспільства;

контакти мов;

культурно-історичні чинники;

історія суспільства, народу;

мовна політика держави.

Так, наприклад, територіальне чи соціальне обмеження у використанні мови веде до утворення територіальних і соціальних діалектів. Ускладнення соціального життя, розподіл сфер діяльності в суспільстві призводить до формування стилів, стильових різновидів, наукових і професійних підсистем і под. Однак еволюція суспільних форм життя народу не порушує його історичної тотожності, а відтак і мова, змінюючись, залишається тотожною самій собі.

Внутрішні закони дуже різноманітні, їх поділяють на:

загальні - охоплюють усі мови і можуть виявлятися на всіх рівнях мови. Так, для мов як знакових систем характерна асиметрія мовного знака; у всіх мовах є багатозначність, синонімія, омонімія, варіантність та інші загальномовні явища;

окремі, часткові закони стосуються процесів в окремих мовах, наприклад, для англійської мови - вживання артиклів, особливості часових форм дієслова...

Вже сама назва - внутрішні закони - говорить про те, що тут маються на увазі такі регулярні відношення між мовними явищами і процесами, що виникають унаслідок спонтанних, незалежних від зовнішніх впливів причин.

Саме внутрішні закони є свідченням того, що мова являє собою відносно самостійну і саморегулюючу систему.

Внутрішніми законами певним чином обумовлені внутрішні причини мовних змін. Вони більш різноманітні, ніж соціальні, та менш вивчені. Вони пов'язані з: 1) мовними антиноміями; 2) з пристосуванням мовного механізму до фізіологічних особливостей людського організму. В цьому відношенні виявляються різні тенденції: до полегшення вимови; до економії мовних засобів; до вирівнювання форм за аналогією; 3) з необхідністю вдосконалення самої мовної системи, передусім з усуненням дублювання засобів вираження, вирівнювання значень (т.зв. атракція), з вживанням більш виразних форм мови.

Мова - це не лише суспільне, але й психічне явище, функціонування мови в мовленні пов'язане з біологічними, фізіологічними можливостями людини. Так, вчені відзначають, що кількість фонем у мовах світу в середньому коливається від 20 до 80; обмежена і сполучуваність фонем у кожній мові. Це пов'язане з обмеженими можливостями мовленнєвого апарату людини. Словниковий склад розвиненої сучасної літературної мови нараховує сотні тисяч слів, проте активний словниковий запас людини - це декілька тисяч, а то й сотень слів. Обмежений й обсяг оперативної пам'яті людини.

Усі названі внутрішні чинники постійні, а зовнішні - історично змінні.

лінгвістика мова розвиток теорія

Висновок

Мова знаходиться в постійному розвитку. Внутрішньоструктурні та екстралінгвістичні чинники розвитку мови взаємопов'язані. Всі соціальні чинники впливають на еволюцію структури мови, впливають на внутрішньоструктурні процеси. Загалом мова не залежить від волі, бажання її носіїв. Вона розвивається за своїми внутрішніми законами, внаслідок чого і складається її система, з певною кількістю граматичних категорій (кількість відмінків, часових форм...).

Говорячи про мову як явище, що історично розвивається, лінгвісті-виділяють три взаємопов'язаних поняття для характеристики історичної еволюції мови: зміну, розвиток, вдосконалення. Щодо цього ще немає однозначного розуміння. Можливе таке тлумачення.

Зміна - це конкретне порушення тотожності певної мовної одиниці внаслідок чого утворюється або новий функціональний елемент, або нові функції (фонетичні, граматичні зміни).

Розвиток являє собою дію закону. Розвиток (абсолютний чи відносний) знаменує собою перехід одного якісного стану мовних явищ в інший.

Вдосконалення - близьке до розвитку. Це поняття містить оцінку змін мовних явищ, їхнього розвитку. Мова пристосовується до суспільного життя, нових потреб спілкування, комунікації: збагачення словникового складу, розширення суспільних функцій і стильових варіантів мови.

Размещено на Allbest.ru