Риторичні фігури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ЛІТЕРЕТУРИ ТА ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

Реферат на тему:

Риторичні фігури

Підготувала студентка

групи ФЛр -11

Гамалія Анастасія

Львів 2013

Риторика - наука про красномовство. Виникла як ораторське мистецтво в Елладі, звідки поширилися на Давній Рим та новочасну Європу. До складу її входила поетика, що викладалася у вигляді обов'язкового навчального предмета «семи вільних мистецтв».

У сучасній поетиці та семіотиці термін «риторика» вживається у трьох основних значеннях: а) лінгвістичному - як правила побудови мовлення на надфразовому рівні, структура розповіді на рівнях вищих за фразу; б) як дисципліна, що вивчає «поетичну семантику» - типи переносних значень, так звана «риторика фігур»; в) як «поетика тексту», розділ поетики, що вивчає внутрішньотекстові відношення і соціальне функціонування текстів як цілісних семіотичних утворень.

Риторику можна визначити і як науку, і як мистецтво. Головне її завдання - переконати слухачів у чомусь за допомогою слова, донести до них через промову певну думку, змусити перейнятися якимись почуттями. Мовою, що має переконувати, називав риторику давньоримський оратор Цицерон.

Отже, риторика - це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторика як мистецтво передбачає вміння добре говорити, грамотно будувати висловлювання й уживати слова. Це зумовлює зв'язок риторики з такими розділами науки про мову, як стилістика, орфоепія, синтаксис та інші.

Риторичними фігурами називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер.

Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в «живому» побутовому спілкуванні, коли діалог слугує передусім потребам обміну інформацією, такому звертанню до співрозмовника, яке передбачає відповідь або спонукає його до конкретних учинків.риторика мова фігура мовлення

Риторичними називається звертання, питання, заперечення і оклик.

Риторичне звертання, це звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того щоб привернути увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад:

Земле рідна! Мозок мій світліє...

(В. Симоненко)

Верни до мене, нам'яте моя!

……………………………...............

Народе мій, коли тобі проститься

крик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах?

(В. Стус)

Добрий ранок, моя одинокосте!

(Л. Костенко)

Риторичне звертання частіше використовується у віршових, аніж у прозаїчних текстах, де воно, крім усього іншого досить часто оформлює, «вводить» тему твору.

Риторичне питання - це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загально відомої або очевидної думки. Риторичне запитання не потребує відповіді у двох випадках. Перший - найпоширеніший, тому що відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем. Другий випадок: риторичним запитанням є таке, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на зразок: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак автор, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації, трагізм або комізм її, звернути на неї увагу співрозмовників.

Слід зауважити, що фігура риторичного запитання не є такою простою, як здається на перший погляд. Хоча відповідь усім відома, але автор може ставити провокаційні запитання, тому що в нього с на це запитання зовсім інша відповідь (всі думають так, а насправді все інакше). В такий спосіб створюється стилістичний ефект оманливого очікування. Тому Є. В. Клюев вважає, що риторичне запитання, як і риторичний оклик та риторичне звертання, - це фігури, що ґрунтуються на критерії щирості. Наприклад: Житечко-житечко, хто ж тебе косити буде? Пішли твої косарі на війну, і тільки з-за обріїв страшний косар смерті дає знати про себе; О пам'ять і смуток землі, чи минулися ви? Чи минулись? Бо й тепер од печалі сивіє жито... (М. Стельмах).

Вглядаюсь в осінні стерні -

Куди ти біжиш, дорого?

І як ти озивешся - з такої німоти?

(В. Стус)

Душе моя обпалена

І як ти ще жива?

(Л. Костенко)

Риторичне заперечення - це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника. Саме в риторичних звертаннях предметом звернення буває, як правило, не конкретна особа, а якісь речі, уявлення, поняття, глобальні субстанції тощо.

Земле рідна! Мозок мій світліє...

(В. Симоненко)

Верни до мене, нам'яте моя!

................................................

Народе мій, коли тобі проститься

крик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах?

(В. Стус)

Добрий ранок, моя одинокосте!

(Л. Костенко)

Риторичний оклик - це вислів, що має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображуваного. Наприклад:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті!

(П. Тичина)

О полини, сиві полини! Хто посіяв вас на землі нашій? Чи вас посіяли по степах неораних прадавні скіфи?.. А може, ви посіялись по всій землі нашій у давні роки козаччини?..

Яка дивовижна стійкість, яка живучість!

(І. Цюпа)

Чоловіче мій, запрягай коня!

Це не кінь, а змій - миготить стерня.

(Л. Костенко)

Проте в цій риторичній фігурі може бути провокативний елемент, коли мовець окликом висловлює для когось, захоплення чимось, але сам його не поділяє, може навіть обурюватися.

Риторичне порівняння

Порівняння - це фігури, в яких мовне зображення особи, предмета, явища чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що с органічно властивими для інших предметів чи осіб: дівчина струнка, як тополя; волошки сині, як небо; надворі тепло, як улітку; руки, як білі лебеді; Синіє день, як пізні капусти (Л. Костенко).

В основі порівняння лежать логічні операції виділення найсуттєвішої ознаки описуваного предмета і пошук іншого предмета, для якого ця ознака є виразнішою, а потім зіставлення з ним і опис цієї ознаки: Сплив вересень синій, як терен. Жовтень палає, червоний, як глід (О. Гончар). У порівнянні розрізняють суб'єкт порівняння (те, що порівнюють), об'єкт порівняння (те, з чим порівнюють) і ознаку, за якою один предмет (суб'єкт) порівнюється з іншим (об'єктом). Ознака може визначатися за кольором, формою, розміром, запахом, відчуттям, якістю, властивістю тощо.

Порівняння бувають логічні й образні. При логічних порівняннях встановлюється ступінь схожості чи відмінності між предметами одного типу, беруться до уваги всі властивості, якості, ознаки порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Конкурс пройшов організовано, як і в минулому році; Все склалося так добре, неначе на замовлення; Брови в Івана широкі, яку батька, Хлопчаки, як дорослі, зосереджено копали грядку (Усне мовл.); / на Україні я сирота, мій голубе, як і на чужині (Т. Шевченко).

Логічні порівняння використовують у науковому, офіційно-діловому, розмовному стилях. Вони додають до предмета нову інформацію.

Образне порівняння відрізняється від логічного тим, що вихоплює одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і робить її основною, ігноруючи всі інші.

Список використаної літератури

1. Галич Олександр, Назарець Віталій, Васильєв Євген / Теорія літератури : Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. 3-тє вид., стереотип. К.: Либідь, 2006. 488 с.

2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром`юка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. К.: ВЦ Академія, 2006. 752 с.

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Риторичні_фігури.

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%E8%F2%EE%F0%E8%EA%E0.

5. http://libfree.com/133290081_ritorikaritorichne_zapitannya.html.

Размещено на Allbest.ru