Прислівники відзайменникового походження у західнополіських говірках української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О.О.ПОТЕБНІ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

ПРИСЛІВНИКИ ВІДЗАЙМЕННИКОВОГО ПОХОДЖЕННЯ У ЗАХІДНОПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ГРОМИК Юрій Васильович

КИЇВ - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ґрунтовне, всебічне вивчення усіх структурних рівнів українських говорів у сучасній вітчизняній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найактуальніших мовознавчих проблем - як у плані фіксації та нагромадження конкретного мовного матеріалу, так і в розв'язанні комплексу теоретичних питань. Із цього погляду конкретний науковий інтерес становить прислівникова система українських говорів, яка досі належить до недостатньо вивчених питань вітчизняного мовознавства. Доказом цього є відсутність в україністиці монографічних праць, присвячених системному описові прислівників української діалектної мови. Такий стан опрацювання цієї теми пояснюється складністю предмета дослідження. Прислівники українських говорів - структурно надто неоднорідні утворення, переважно пізні за часом виникнення. При морфологічній організації прислівників окремі говори, часто навіть окремі говіркові групи, виявилися порівняно закритими комплексами, у межах яких потенційні можливості вихідних дериваційних моделей розвивалися по_різному, автономно.

Західне Полісся у плані дослідження особливостей прислівникової системи досі залишається невивченим діалектним масивом. Поодинокі факти фіксації прислівників-реґіоналізмів у різних виданнях не дають повного уявлення про специфіку західнополіської прислівникової системи. У цьому плані тема дисертаційного дослідження набуває особливої актуальності. Належне висвітлення її, яке вимагає глибокого вивчення специфіки системи прислівників усіх основних говіркових груп Західного Полісся, необхідне для з'ясування особливостей, історії формування та тенденцій розвитку української прислівникової системи.

Специфічні особливості західнополіського говору становлять конкретний науковий інтерес ще й з огляду на те, що Західне Полісся тепер розглядають як частку слов'янської прабатьківщини, чи, щонайменше, як район першої слов'янської мірації, - яскрава діалектна специфічність окресленого континууму складалася неперервно протягом багатовікової історії слов'янства на цих землях. Нині ж, навіть якщо взяти до уваги доволі інтенсивний процес нівелювання сучасних говорів, Західне Полісся залишається однією з найархаїчніших у лінгвістичному плані частин Слов'янщини, тому місцеві мовні факти є важливим джерелом вивчення історії української мови. Зрештою, діалектна лексика західнополіського говору якоюсь мірою відбиває ще й історію цього ареалу як терену з типово прикордонним характером, як території активної взаємодії, взаємопроникнення елементів двох діалектних систем - північної і південно-західної, як пограниччя українців і білорусів, східних і західних слов'ян, як зони інтенсивного міжмовного - українсько-білорусько-польського - контактування.

У вітчизняній мовознавчій літературі вже є деякі напрацювання у сфері дослідження прислівників загальнонаціональної, літературної мови, їхнього походження, морфологічної будови та синтаксичних ознак. Запровадивши функціональний підхід до з'ясування питань теорії частин мови, деякі вчені кваліфікують прислівник як найпериферійніший у чотирикомпонентній системі частин мови лексико-граматичний клас. Прислівники розглядають як деривати трьох ступенів адвербіальної деривації. Ядро прислівника як частини мови становлять аналітичні і синтетичні відіменникові, морфологізовані відприкметникові та віддієслівні прислівники. Наголошують на особливому статусі прислівників відзайменникового походження, які кваліфіковано як периферію прислівника.

Окремі проблеми прислівникового словотвору сучасної української мови розглядали П.Білоусенко, М.Жежеря, Г.Мукан, Т.Назарова, І.Ощипко, І.Чапля та ін. Історичні коментарі до словотвору українських прислівників запропонували С.Бевзенко, М.Вербовий, Л.Гумецька, В.Німчук, С.Самійленко, І.Уздиган. Спостереження над прислівниками окремих говорів та говіркових груп південно-західного наріччя запропонували О.Брошняк (Пискач), Т.Довга (Розумик), О.Захарків, М.Леонова, П.Лизанець, К.Лук'янюк, В.Німчук, І.Пагіря, Н.Прилипко. Перші спроби опрацювання прислівників поліських говорів належать Н.Прилипко. Попри наявність в україністиці кількох спеціальних досліджень та невеликих розвідок, а також незважаючи на тривалу історію вивчення прислівників в інших слов'янських мовах, багато питань прислівникового словотвору досі не отримали свого остаточного розв'язання. В опрацюванні окремих питань маємо суттєві розбіжності. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Складена з урахуванням фонетико-морфологічних варіантів картотека західнополіських прислівників нараховує понад 8 000 лексем. Обсяг кандидатської дисертації не дає змоги системно, всебічно описати таку велику кількість фактичного матеріалу, до того ж надто неоднорідного з погляду на походження, структуру. Тому дослідженням охоплено відзайменникові прислівники, а також складні прислівники, у структурі яких є займенникові основи. З урахуванням фонетико-словотвірних варіантів таких лексем зафіксовано 1870. Актуальність дослідження відзайменникових прислівників зумовлена тим, що утворення цього морфологічного класу мають затемнену словотвірно-морфемну будову: припинення суфіксального творення первинних прислівників зумовило усунення у їхній структурі межі між кореневими і афіксальними морфемами. Немає у слов'янському мовознавстві однозначності в поясненні енези афіксальних морфем, що використовувалися при творенні прислівників цього структурного класу. Зрештою, саме серед таких утворень виявлено найбільше виразно архаїчних форм та оригінальних вузькореіональних дериватів, що утворюють цікаві ареали.

Досліджено також походження кінцевих прислівникових морфем -ки, -ка і т. ін., -й, що досі залишаються однією з найбільш інтригуючих проблем діалектного прислівникового словотвору у слов'янських мовах. З огляду на складність цієї проблеми широко залучено прислівники інших морфологічних розрядів (відіменні, віддієслівні), у структурі яких засвідчено ці морфеми; їх кількість становить 324. В окремому додатку у кінці роботи подано усі інші зафіксовані прислівники (відіменні, віддієслівні), які не стали предметом аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована дисертація є одним із напрямків опрацювання тем “Західнополіські говірки української мови” та “Українська мова на Волині” кафедрою історії та культури української мови Волинського держуніверситету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є максимальне виявлення прислівникових утворень в основних говіркових групах Західного Полісся та аналіз головних особливостей західнополіської системи відзайменникових прислівників; лінгвогеографічний опис зібраних лексем. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

виділити основні структурні класи відзайменникових прислівників, проаналізувати їх у генетичному, порівняльному та ареальному аспектах; простежити шляхи утворення зафіксованих прислівників; встановити походження прислівникових формантів;

визначити основні фонетичні та морфологічні особливості зафіксованих прислівників; виявити їхні фонетико-морфологічні варіанти;

розкрити семантичні особливості західнополіських прислівників у порівнянні з літературними відповідниками;

визначити основні закономірності та тенденції розвитку західнополіської системи відзайменникових прислівників;

простежити в складі прислівників спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські і власне українські утворення, а також вузькореґіональні деривати;

виявити українсько-білоруські, українсько-польські, українсько-російські та ін. паралелі, а також запозичення з інших мов;

за найбільш виразними диференційними ознаками зафіксованих прислівників у сфері словотвору, фонетики, семантики простежити діалектне членування західнополіської території, межі говору.

Для розв'язання поставлених завдань залучено дані української літературної мови, інших говорів, говірок споріднених суміжних мов, матеріали з писемних пам'яток та історичних словників.

Джерельна база дослідження. В основі дослідження - власні записи діалектного матеріалу за спеціальною програмою із 510 питань, зроблені у 164 населених пунктах Волинської, Рівненської областей, а також Брестської області Білорусі протягом 1994-1997 років; усі охоплені дослідженням населені пункти входять до лінгвогеографічної сітки. У дисертаційній праці використано матеріали з відомих лексикографічних праць, наукових статей; джерелами фактичного та порівняльного матеріалу є історичні словники української мови, лексикографічні праці та наукові дослідження з інших слов'янських мов, передусім білоруської, польської, російської. До дисертації додано атлас скартографованих прислівників.

Об'єктом дослідження є говірки району межиріччя Західного Бугу та Случі; охоплено територію Волинської, західну і центральну частини Рівненської та південну частину Брестської областей. Отже, зібрано й опрацьовано матеріал із власне західнополіської території, а для порівняльної характеристики та для визначення меж західнополіського говору - ще й із суміжних земель, зокрема, з західної частини території середньополіського говору, а також північно-західної частини волинського говору.

Методика дослідження. Дослідження фактичного матеріалу проведено в синхронічно-діахронічному аспекті методом лінгвістичного опису з використанням інших методів лінгвістичного аналізу: порівняльного (при зіставленні прислівників досліджуваного говору, інших говорів української мови, окремих слов'янських мов), структурно-типологічного (при вивченні структури зафіксованих прислівників, виділенні основних їх морфологічних класів), лінгвогеографічного, статистичного (при аналізі кількісних характеристик окресленої лексико-граматичної групи).

Наукова новизна дослідження. Прислівникова система західнополіського говору дотепер не була предметом спеціального вивчення, тому пропонована праця становить першу спробу системного, всебічного аналізу прислівників західнополіського говору, їхніх лексико-семантичних та морфологічних ознак у лінгвогеографічному аспекті. Досліджено великий фактичний матеріал, значна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.

Теоретичне значення і практична цінність роботи. Теоретичне значення праці полягає в тому, що в ній уперше подано системний опис прислівників основних говіркових груп Західного Полісся, проаналізовано багатий фактичний матеріал. Доповнюючи традиційні погляди на проблему походження специфічних прислівникових формантів, звертаємо увагу на ті спроби їхньої етимології, яким вітчизняні дослідники не відводили належної уваги. Походження окремих прислівникових формантів трактовано по-новому. Дослідження сприятиме повнішому висвітленню питань формування прислівникової системи української мови.

Практична цінність роботи в тому, що зібрано і систематизовано матеріал про один зі значних шарів лексики української народної мови; фактичний матеріал може бути використаний при укладанні словника західнополіських говірок, зведеного діалектного словника української мови, при укладанні етимологічних, синонімічних та інших словників як української, так і інших слов'янських мов; отримані результати можуть бути використані в працях із сучасної та історичної морфології, лексикології, діалектології української та інших слов'янських мов, порівняльної граматики. Проаналізовані утворення можна використовувати як фактичний матеріал у дериватологічних студіях. Уведення в обіг матеріалів і результатів праці матиме певне значення для етнологічних досліджень, для вивчення українсько-польських, українсько-білоруських міжмовних контактів.

На захист винесено такі положення:

Відзайменникові прислівники Західного Полісся становлять частину української загальнонародної лексики; у складі цієї лексико-граматичної групи виявляються основні риси і тенденції, властиві всім українським говорам.

Найхарактернішою рисою системи західнополіських відзайменникових прислівників є наявність великої кількості паралельних, структурно строкатих утворень, різних за часом появи, на противагу здебільшого одному літературному відповідникові.

Більшість відзайменникових прислівників західнополіського говору утворені за загальнослов'янськими дериваційними зразками, але здебільшого вже на власне українському ґрунті, у багатьох випадках - на ґрунті досліджуваного говору.

Кількісний склад відзайменникових прислівників поповнювався і продовжує поповнюватися переважно внаслідок ускладнення структури давніших утворень та витворення численних новотворів за старими дериваційними зразками, а також шляхом адвербіалізації колишніх чи сучасних займенникових форм, зрощення первинних прислівників з різного роду частками, прийменниками і т. ін.

У складі відзайменникових прислівників виділено 25% тих, що в обстежуваних говірках виявляють ширші порівняно з іншими говорами семантичні можливості; у багатьох випадках спостерігаємо збереження ними архаїчних значень.

Більшість прислівників досліджуваного говору характерні і для інших українських говорів, зокрема поліського наріччя та південно-західного масиву, що засвідчує спорідненість досліджуваного ареалу з цими суміжними діалектними зонами.

Формування системи прислівників деяких говіркових груп Західного Полісся відбувалося під більш чи менш відчутним польським, а також білоруським впливом.

За основними дериваційними, лексико-семантичними ознаками відзайменникових прислівників для західнополіського говору характерна значна внутрішньодіалектна розчленованість.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження було викладено в доповідях на ХVІІ діалектологічній нараді (Київ, 1_4 жовтня 1997 р.), на міжнародній науковій конференції “Полісся: етнікос, традиції, культура” (Луцьк, 2_3 вересня 1995 р.), міжнародній науковій конференції “Західне Полісся: історія і культура стародавнього населення” (Луцьк, червень 1998 р.), на науково-практичній конференції „Мовний побут Волині” (Луцьк, квітень 1997 р.), на Перших лесезнавчих наукових читаннях “Леся Українка: проблеми творчості” (Луцьк, 24 лютого 1998 р.), на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського держуніверситету (Луцьк, квітень 1995, 1996, 1997, 1998 рр.). Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету, а також відділу діалектології Інституту української мови НАН України.

Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 288 найменувань, індексу описаних прислівників та атласу відзайменникових прислівників Західного Полісся. Обсяг дисертації - 224 сторінки. Додатки займають 260 сторінок, з них індекс описаних прислівників - 25 сторінок, атлас відзайменникових прислівників Західного Полісся (52 атомарні карти, 11 зведених карт, коментарі) - 108 сторінок, список інших прислівників - 126 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

лексичний семантичний полісся прислівник

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, джерельну базу, об'єкт, методику, наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Прислівники, утворені від займенникових коренів за допомогою суфіксів” досліджено прислівники, що виникли за спільнослов'янськими дериваційними зразками на основі коренів давніх нечленних займенників - питальних къ, jь, вказівних онъ, инъ, ов, т, сь та означального вьсь - і утворені за допомогою специфічних, тільки їм властивих суфіксів _де, _амо, _гди, _гда, _ли, _уди, _уда і т. ін., які втратили свою продуктивність ще у спільнослов'янський період. При словотвірно-етимологічному опрацюванні прислівників цього структурного різновиду вказано, що морфемно-словотвірна структура їх непрозора, процес утворення таких дериватів не відповідає закономірностям сучасного словотворення, виділення у їхньому складі кореневих морфем та суфіксальних формантів можливе тільки за умови діахронічного підходу. Застосувавши порівняльно-історичний метод до аналізу цих утворень, з'ясовуємо втрачені відношення між вихідними складниками і похідними словами, встановлюємо затемнені або й утрачені межі між кореневими і афіксальними морфемами, відреконструйовуємо у деяких рядах втрачені проміжні ланки або вихідне слово. Проаналізовано відомі у слов'янському мовознавстві гіпотези етимологічного опрацювання суфіксів, що використовувалися при творенні первинних прислівників, а також спроби етимологізації кінцевих прислівникових морфем _ки, _ка і т. ін., _й. Звернено увагу на ті версії їхньої етимології, яким вітчизняні дослідники не відводили належної уваги. Доповнено традиційні погляди на проблеми походження цих морфем.

Відзначено, що західнополіський говір зберігає загальнослов'янський кістяк окресленої дериваційної системи. Однак у говорі сучасний стан цієї словотвірної групи витворився протягом тривалого і складного внутрішнього розвитку, який полягав у лексичному скороченні всіх відомих у давньоукраїнській мові структурних груп, у постійному ускладненні структури первинних прислівників прийменниками, вказівними і заперечними частками, іменними флексіями, іменними демінутивними за походженням суфіксами, а також у появі аналогійних утворень, зрощень, редуплікованих форм тощо. У фонетичній структурі багатьох лексем засвідчено наслідки нерегулярних модифікацій, зумовлених, можливо, деетимологізацією.

За дериваторами виділено шість структурних класів утворень цього морфологічного різновиду. Первинних прислівників, що є безпосередніми континуантами праслов'янських форм, виявлено відносно небагато, але більше, ніж у літературній мові. У говорі відзначено велику варіативність похідних, пізніших за часом появи, утворень.

Структурний клас прислівників із формантом _де представлений дериватами где (де, нигд, ниґд, н'ігд, дегд, дґде, диґд, денигд, дениґд, нийд, денийд, нид, н'ід, денид і ін.) та нде (ндека, вндечка, ндечки, ондег, вондев, онд, ондов, гондекаг і под.); за аналогією до нде постали утворення із вказівними частками у функції кореневої морфеми: гнде (генд, гендег, гиндег, індиг і т. ін.); где (гедев, гедег, гедегв, гедегт і под.); вде (водев, дек'і, вдека, водекав, одег, вод, водов, од' і ін.); нде (гнде, гндо); вз'де (вз'деки, вз'дечки, вз'дека, вз'дечка, воз'д, вз'д'е, вз'д'еки, вз'д'іка, воз'д'ев, воз'д', вз'дз'е, гз'д'іка, оз'дз', вйз'дз'е, взде і под.); н'де (н'д'е, н'дз'е, он'д'ев, н'д'еки, н'д'ечки, он'дз'ік, он'д', гн'д'у, гн'дз'о, гн'д'очки тощо); нде (ндево, ан'д'); ан'де.

Структурний клас прислівників із сегментом _уд_ представлений утвореннями кількох моделей; відзначено паралельність уживання дериватів на _ди і _да. Модель на _ди репрезентована формами: куд (дкуди, подкуди, накуд, кудникуди); туд (натуд, тудиг, тудив, отудиг); с'уд (нас'уд, с'удиг, с'удив, ц'уд, ц'удиг); вс'ди; повторенням антонімічних основ сформувалися деривати с'уд_туд (ц'уд_туд, с'ди_тди, ц'ди_тди) та с'нди_тнди (с'нди_ни_тнди); можливо, звідси с'уд_тд, с'уд_ни_тд з усіченим флективним голосним. Модель на _да представляють утворення: куд (дкуда, подкуда, кудникуда); туд (тудаг, тудав, отудаг); с'уд (с'удаг, с'удав, ц'уд, ц'удаг); вс'да; повторенням антонімічних основ сформовано с'уд_туд (с'да_тда, ц'да_тда). Очевидно, як пізніша паралель до форм на _да, в яких кінцеве _а сягає флексії праіндоєвропейського орудного однини, склався різновид на _дойу: кудйу (кудйо, куд); тудйу (тудйо, туд, тудойув, отудойув); с'удйу (с'удйо, с'уд, с'удойув, ц'удйу). Деривати отду, ос'ду, можливо, є рідкісними в українській мові залишками колишньої моделі на _ду.

Прислівники зі структурним сегментом _уд_ рідко поєднуються з префіксами для вираження інших значень; виявлено чотири типи таких утворень: 1) із преф. по_: покда, покдова; 2) із преф. до_: докда, докдова; дотда, дотдова; дос'да, дос'дова; 3) із преф. с_: скдова, скдва; стдова, стдва; с':дова, с':два; 4) із преф. од_: одкдова; одтдова; одс'дова. Відновлено напрямок і послідовність модифікацій у звуковій і семантичній структурах лексем однд' (однт', воднт', вднут', днут', заоднт', однд'а, однт'а) та одн'т, які етимологічно продовжують староруські аблятивні прислівники типу отинуды.

У межах структурного різновиду лексем із формантом _амо (_ам) виявлено реліктову форму тмо, пізніший варіант там, похідні тме, тми, тма, тмки, тмики, тмейки, тмка, тмкай, тмика, тмикай, тмен'ка, тмечка, тмечку, тамг'т, г'ітм, г'ітмка, тамг, тамкаг, вотамг, тамов, отамог, тамикав, тамкайв тощо, дериват стма із преф. с_ для вираження аблятивного значення, а також у складі фразеологізму там_с'м утворення із займенниковим складником сь.

Відзначено, що у межах структурного різновиду темпоральних прислівників із формантами _гди, _гді, _гда найпродуктивнішою є модель на _гди: когд (когдс', когдс'а, дикогд, абкогди, абдекогди, нкогди, к'ди, кдис', кдис', кдис'а, кдис'а), тогд (тоґд, товд, тойд, тод, тди, втди і ін.), вс'гди (вс'ґди, вс'гди, вс'ди, вс'ди, вс'ди, завс'гди, завс'ди, завс'гди, завс'ди, завс'ди і под.). З погляду на наявність проміжних форм товд, тойд варіанти цих утворень без сегмента г пояснено як фонетичне спрощення. З'ясовано, що у прислівниках н'кди (н'ґди, н'гди, нґди, нгди, нанґди і под.) та звжди (звждий, звди і ін.) натомість найімовірніше вбачати континуанти праслов'янської моделі з дериватором *_dу, не ускладненим сегментом *_g_. Модель на _гді представлена прислівником тогд' (товд', тойд', тод', втод', тид', дивд'); застосувавши порівняльно-історичний підхід, у межах цієї моделі реконструюємо вихідне псл. *sь_gd, до якого через проміжні ланки *сгд'і > *сд'і > *сед' зведено прислівник осд' (восд', всед', ост', ост', ниосд, нивсет' і ін.). У межах моделі на _гда виявлено вс'гда (вс'ґда, всегд, вс'ґда, вс'да, завс'ігд, повс'ігд і под.).

У межах структурного класу темпоральних прислівників із формантом _ли відзначено кол (докол', колниколи, дколи, дикол, нколи). Значно ширше, однак тільки похідними, афіксованими дериватами, представлено різновид цього класу - структурну групу з формантом _ль, яка об'єднує два типи дериватів: 1) кількісні прислівники; 2) часові і просторові прислівники. Cистему кількісних прислівників представлено моделями: а) із суф. _ко: к'л'ко, тл'ко, с'л'ко_тл'ко, гл'ко; б) із суф. _ки: кл'к'і, тл'к'і, гл'ки; в) із суф. _ка: кл'ка, тл'ка. Виявлено різновиди цих моделей із префіксом (часткою за походженням) с_: а) с_ко: ск'л'ко, стл'ко; б) с_ки: скл'к'і, стл'к'і; в) с_ка: ск'лка, стл'ка. Відзначено активність побутування утворень з іменними демінутивними та аугментативними суфіксами: кл'учко, скл'учко, к'л'ічки, тл'учка, к'ц'ко, тц'ко, кил'ца, скил'ца, тил'ца, кол'ци, тол'ци, тил'зно тощо, форм із результатами фонетичного спрощення на зразок к'ко, стко, ск'ка і под., а також дериватів із постпозитивною афіксацією на _во. Виявлено рідкісні зразки регресивної деривації: кл'о, тл'о, к'ц'о, тц'о тощо.

У системі часових та просторових прислівників цього структурного класу виявлено два різновиди утворень: а) з основами _к'іл' (_к'іл'а), _т'іл' (_т'іл'а), _с'іл' (_с'іл'а); б) з основами _кул' (_кул'а), _тул' (_тул'а), _с'ул' (_с'ул'а), _ус'ул'. У дериватах другого різновиду вбачаємо континуанти праслов'янських коренів *kQlь, *tQlь, *s'Qlь, а не рефлекси етимологічного | о |. Шляхом залучення порівняльного та історичного матеріалів з'ясовано, що переоформлення прислівникових основ на зразок псл. *_kolь *_kol у первісно темпоральних прислівниках на форми типу *_kQlь *_kQl, які у сполуках із префіксами почали виражати ще й просторові значення, могло бути зумовлене контамінацією зі структурно подібними утвореннями з основами *_kQdy *_kQda і под., що первісно виражали тільки просторові значення, а згодом почали виражати і часові характеристики. Виявлено чотири моделі: а) із преф. с_: ск'іл' (скил', іскл', ск'л'а, ск'іл') і скул' (іскл', скл'а, скл'ека, скл'ек'і, скл'ічка і ін.); ст'іл' (стл'а, стил', стамтл', стамтл'а, стамг'тил', стамг'тил'а, зет'л', ізет'іл' і под.) і стул' (стл'а, стл'ек'і, стл'ка, стл'ечка, згтул', згтул'а, з'етл', з'ітл'а і ін.); с':іл' (с'ц'іл', с':іл' і под.) та с':ул' (с':л'а, с'ц'ул', с'ц'л'а, с':л'ека, с':л'ек'і, с'ц'л'ечка тощо); відзначено активне побутування утворень із постпозитивними вказівними частками _ге (стил'г, с':іл'г) та _во, _го, _о (стул'ав, с'ц'іл'в, зетил' і под.); б) із преф. от_: отк'л' і откл' (откл'а, откл'ека, откл'аки і под.); от':л' і от:л' (от:л'а, от:л'ека, от:л'ечк'і і т. ін.); оц':л' і оц':л' (оц':л'а, оц':л'ечка, оц':л'ак'и і под.); в) із преф. по_: пкил' (пкол', пкил'а) і покл' (покл'а); птил' (птил'а) і потл' (потл'а, погтул' та под.); пс'ул' (пос'л'а); г) із преф. до_: дкил' (дкол', дкил'а) і докл' (докл'а); дтил' (дтил'а, дтил'ка, дотамтл', дотамтл'а, дотамг'тил'а, дгетил', догтил'а і ін.) та дтул' (дотл'а, догтул', догтул'а); дсил' (дсил'а, дсил'ка) і дс'ул' (дос'л'). Форми пкл'і, покл' та дкл'і, докл' кваліфіковано як континуанти псл. *poklь (_l), *doklь (_l).

Структурний клас атрибутивних прислівників із формантом _ако (_ак) представлений утвореннями йак (йек, йеґж, йакож, он'ц'йак, н'ц'ак, гн':ак, гн'ак); так (та, так, таков, таког, гтак, так_а_тк, так_і_тк); вс'ко (вс'ек, вс'ково, вс'ково, всил'к, всил'ково і ін.); с'ак_тк. У межах цього класу як різновиди компаративів розвинулися інчи (інч:и, інчий, нче, нчи, нач:, нч:ий і под.), г'інкши (гинкший, нкше, нкший і под.), онкшей.

Відзначено, що заперечні прислівники здебільшого утворені за допомогою частки ни_: никли (никол, никлий), нґди, нигд, никди, ниск'л', нийк і под.; варіант ні_ цієї частки вживаний рідко: н'кди, н'ігд, н'ікда і т. ін. Показниками неозначеності у структурі відповідних утворень виступають: а) частка _сь: дес', колс' (клис'), кудс', когдс', кдис', ск'іл'с' і под.; б) варіант _ся цієї частки: дс'а, колс'а (клис'а), когдс'а, кдис'а, ск'л'с'а і т. ін.; в) варіант _с'ц'а цих часток: колс'ц'а; г) частка н'і_: н'де, н'коли, н'куда, зн'кул' і под. Південна і північна частини говору протиставляються поширенням утворень із частками відповідно _небуть (днибут', денибт' і под.) та аби_ (абде, абйек, абколи, абкогди і ін.). Вузькореґіоналізми на зразок абдеколи, абдекогди являють собою наслідки схрещення різних структурних різновидів неозначених прислівників.

У другому розділі “Прислівники, які постали із застиглих займенникових форм та відзайменникових часток” проаналізовано велику групу пізніших за часом появи структурно надто неоднорідних утворень, що містять у своєму складі застиглі займенникові форми або давні вказівні частки займенникового походження. Виявлено і прокоментовано такі структурні класи утворень цього морфологічного типу: 1) прислівники, утворені зрощенням основ нечленних займенників: тут (тта, ттки, ттики, ттийки, ттички, ттечки, ттка, ттика, ттен'ка, ттичка, ттай, тткай, ттикай, с'ут_тт і т. ін.); відзначено значну поширеність форм із постпозитивними вказівними частками _ге (тутаг, тутг) та _во, _вово, _о, _го (тут, тутав, тутикав, туткайв, тутичкаг і под.); проаналізовано звукову структуру варіантів туд, тда, отуд, тудав, тдика, тдичка, тдока, тдк'і, тдик'і, тдыйкы тощо); 2) у межах структурного класу прислівників, основи яких містять залишки нечленних займенників у поєднанні з прийменниками, виділено дві структурно-семантичні групи. Часові прислівники представлені трьома моделями: а) із преф. по_: пки (пик, поп'ки, пка, пок); пти (п'ти, поп'ти, пгети, потив); б) із преф. за_: зк'и; в) із преф. до_: дки; дти (дгети, дотамг'ти); дси (дци); сюди ж належать форми зі слідами іменника мьсто `час': покм'іс'т', покмис'т', покмис', покмус', покмисц і под. Просторові прислівники утворені за допомогою префіксів з_ та од_: зв'тки (звдки, зв'кти, зв'к'і); звт:и (зв'те, стам'ти, стамг'ти, станв'те, станув'те, стантув'те і ін.); зв'ци (звц'і, зузв'ц'і, стам'ц'і, стамзв'ци, станв'ц'і, станув'ц'і, стантув'ц'і і под.); 3) прислівники, що містять закостенілі форми нечленних займенників у поєднанні із вказівними частками: гет (гет', гтика, гт:а); гес'; ген (гно, гноно, генег); он (он, он', гун', он', ан', н'о); 4) утворення, що постали зі зрощення вказівних часток: во (гво, йво, йвоно); ге (аг, гел', гел'а); ге (гге, ггел', ггел'а); гво; 5) прислівники, що є наслідком семантичного переосмислення вказівних часток: во, ге; 6) утворення, які постали зі зрощення основ нечленних займенників із підсилювальними частками: тже (тож); тже; 7) деривати, які сформувалися внаслідок поширення основ нечленних займенників суфіксами, що оформлюють прислівникові компаративи: гн'ій та нчей (инч, г'нчей, гнчий, гинч, гнче, гншей, йнче, йнчей, йенч і под.). Займенникові складники виявлено також у структурі поодиноких утворень, які не мають співвідносних форм, а отже, не піддаються типології: звше (звшей, звши, звший, завш, заш, звжи); лдве (лдво, лдви, лед', лд'бе, лд'бо, лд'би, лд'бий, лд'бошо, лд'шо, налд', налд'шо і под.); шчно (шно, шно_шно, шчното); шчно (шно, шнийко, шчно, шнен'ко, шчно_шчно, шченов) тощо.

Запропоновано нову версію етимологічного опрацювання прислівників вкчи і втчи, які в досліджуваних говірках мають широку систему варіантів і похідних: вкчи - кче, кчи, кча, вкча, окчи, окч, укци, вкчил', вкчил'а, вкчил'ка, гнкочи, дивкчи, абдивкочи і ін.; втчи - тча, тче, втче, втча, отчи, отч, утче, огточ, тчака, тчаке, втчил', втчил'а, втчил'ка і под. Завдяки опрацьованому порівняльному матеріалові з'ясовано, що початкову, етимологічну структуру найточніше зберігають варіанти кче і тче. Беручи до уваги наявність кашубських паралелей koе і kotе, а також факт фіксації подібних утворень у межах території старожитнього слов'янського заселення, відреконструйовуємо псл. *koе (складники ko_, _е зіставляються із питальними займенниками *kъ і *е *ь) та утворені за різними схемами співвідносні з ним паралельні протоукраїнське *toе і протокашубське *kotе.

Серед прислівників, які за походженням являють собою закостенілі форми займенників, виявлено і прокоментовано шість різновидів утворень, що сформувалися через адвербіалізацію сучасних займенникових форм, зокрема: а) називного-знахідного відмінка: шо, шос', шчос', шчс'а, н'шчо; б) родового: чог, чо, тог, то, чогс', чос', чогс'а, н'чого, ничго, нич, нич, ниц, н'іц, нидочго, донидочго; в) давального відмінка: чом, чом, чомс', чмс'а, том; г) прийменникових форм знахідного відмінка: ншчо (ншо, ниншо); зшчо (заш, низшо, завшчо); навс'; гвс'і; нивйак (нивйакйу); нивкак (нивкакйу); нт:о (зандто); нн'іц; натот (натот, натотйе, натотйе, натошт, натожтйе, натотж, натошт, натожтйе, натотй, натождйе і ін.); ґ) орудного: зачм; затм; зус'м (звс'ім, зус'м, зовс'м, совс'м і под.); д) місцевого відмінка: птим (потм, потмка, потмичка і ін.); причм (нипричм), почм (нипучм); по_мйому (по_мойму, по_мму, по_мойму, по_мм і под.) тощо.

У третьому розділі “Займенникові основи у структурі складних прислівників інших морфологічних типів” прокоментовано два типи складних прислівників, один із компонентів яких - займенниковий: 1) деривати з нечленними займенниковими формами у складі; 2) утворення з сучасними відмінковими формами займенників у структурі.

У межах першого різновиду західнополіські говірки зберігають залишки праслов'янської парадигми прислівників на *_sь для позначення часових понять у межах доби та року - континуанти псл. *ltosь і псл. *dьnьsь. У прислівниках-континуантах псл. *ltosь (л'тос', л'т'ус', вл'т'ус', вл'т'іс', вл'ц'ус' і под.) спостерігаємо наслідки семантичної модифікації. Займенникова основа _сь у їхньому складі послідовно вказує на минулість, отже, виражає генетично невластиву їй семантику. Завдяки численним свідченням інших слов'янських мов, встановлено напрямок і етапи семантичного розвитку псл. *ltosь `цього літа, цього року' > `найближчого літа, найближчого року (минулого чи майбутнього)' > `минулого літа, минулого року' > `минулого року'. Відзначено випадки фонетичної видозміни займенникового складника - депалаталізацію його кореневого приголосного: л'тос, л'т'ос, вл'тос, вл'т'ос, вл'т'ус і ін. Утворення на зразок л'т'ус'а (л'ца), вл'т'ус'а (вл'т'уса), вл'т'ус'і, л'т'ус'ом кваліфіковано як застиглі відмінкові форми граматично переосмисленого як іменник вихідного л'т'ус'. Вказано на наявність розгалуженої системи похідних від псл. *ltosь дериватів зі значенням `три роки тому' та `чотири роки тому': позал'тос', позл'іт'ус', позлит'уса, впозал'т'ус', зл'іца, позал'т'ус'ом і ін. та запозл'іт'ус', позазл'іт'ус' і под.

На противагу похідним від псл. *ltosь, займенникова основа _сь зберігає своє первісне значення і послідовно м'який кореневий приголосний у прислівникові дз'іс' `сьогодні', який сформувався на ґрунті польської мови з псл. *dьnьsь внаслідок поліетапності звукових його модифікацій. Прокоментовано похідні від прислівника дз'іс' утворення дз'с'а, дз'с'ай, дз'с'ака, дз'с'акай, дз'іс'дн', дз'іс'айдн'. Відзначено тенденцію до фонетичної адаптації полонізма дз'іс' і похідних: дс'а, д'іс', д'с'а, д'с'ай, д'с'іка, д'с'ікай, д'іс'ійдн' і под.

На противагу континуантам псл. *dьnьsь, у багатьох говіркових групах поширені утворення із членним варіантом займенника, що стоїть у препозиції і узгоджується з іменником у формі родового однини: с'огд'н'і, с'огод'н', с'огд'н'а, с'огод'н', с'огод'н', с'огон':, с'огн':е і под. З'ясовано, що у північній частині говору займенниковий компонент у складі таких утворень переважно ненаголошений. Спостерігаємо наслідки модифікацій займенникового складника: а) депалаталізацію його кореневого приголосного: согд'н'і, согд'н'а, согод'н'; б) усічення у займенниковому компоненті другого складу: с'д'н'і, с'од'н', с'д'н'а, с'од'н', с'он': і под.; в) паралельність різних варіантів кореневого приголосного: с'д'н'а ц'д'н'а, с'д'н'і ц'д'н'і; г) накладання кількох модифікацій: с'івд'н'і, совон', сид'н', с'ід'н' і т. ін. Підкреслено наявність формально демінутивних форм на зразок с'огд'н'ачка, с'огд'н'ічки, с'д'н'ічка, с'д'н'ічко і под. Семантична структура цих утворень включає два компоненти: `у цей день' та `у наш час, тепер'.

Виявлено дві групи утворень, що продовжують псл. *to pьrvo (буквально - `ото вперше'): 1) деривати із займенниковим складником у формі те: тепр (тепро, тепра, тепрки, теприки, тепрен'ки, теприка, тепричка, теприку) і теп'р (тип'ро, теп'ру, теп'ра, тип'рко, тип'рика, теп'ричко і под.); 2) лексеми з варіантом то займенникового компонента: топ'р (туп'р, топ'ро, топ'ра, топ'ру, топ'рики, топ'рика, топ'рку, топ'рочко, топ'ручку і под.). З'ясовано, що варіант то виступає виключно у складі утворень з аналогійним і у кореневій морфемі іншого складника. У північній частині говору семантична структура лексеми тепр включає додатковий компонент `сьогодні, у цей день'.